Андрій Байцар: Відомі базари Старого Львова. Площа Ринок. Фотоальбом

Подано 29 давніх світлин!

Одним із найдавніших львівських ринків був базар на площі Ринок. В принципі, сама ж назва цієї локації вказує на призначення площі. Цікаво, що судячи по давнім фотографіям базар на площі ринок мав різне місце розташування. Зокрема, світлини засвідчують його локацію з південної, північної та західної сторони площі. Однак, сама торгівля на цьому ринку мала певні суворі обмеження. Зокрема, торгувати тут дозволялося виключно фруктами, овочами, молочними продуктами та квітами. Однак уже під час Другої світової війни базар на площі Ринок припинив своє існування, а після війни радянська влада не відновлювала його діяльність.

Газові ліхтарі, що були на Ринку, світили споживаючи газ ще на початку 1950-х років.

1941-1944 рр. Через постійний дефіцит більшість мешканців змушені були купувати продукти на базарах, де ціни стрімко зростали.

Німецькі розпорядження за 1942 р. дозволяли проводити щотижневі базари у дев’ятьох місцях міста. Влада визначала дні і час торгів, а також перелік продуктів, якими дозволялося торгувати. Євреї могли купувати продукти лише на замарстинівському ринку. Найбільший у місті базар діяв на Краківській площі (нині – Ярослава Осмомисла; по вуличному називався – «Кракідали»), де продавали продукти, цигарки, алкоголь, ліки, кухонне начиння, меблі, взуття, одяг, книги, коштовності та багато іншого. В ті часи у Львові можна було купити все, починаючи від арійських документів і закінчуючи військовою уніформою та автоматичною зброєю, яку можна було тут же й протестувати у найближчому підвалі.

Офіційна ціна хліба була низькою, але на ринку за 1 кг просили від 15 до 40 злотих (залежно від сорту та дефіциту).Кілограм яловичини або свинини на ринку коштував близько 45–57 злотих. На ринках Львова ціна на яйці становила приблизно 25–30 злотих за десяток. Молоко було одним із найдефіцитніших товарів, його вартість на чорному ринку могла сягати 10–15 злотих за літр. Ціни на жири були надзвичайно високими, часто перевищуючи 100 злотих за кілограм у періоди гострого браку.

1944-1947 рр. “В умовах дії карткової системи і відповідно обмеженого продуктового забезпечення перших повоєнних років, львівські базари стали альтернативним до державного сектора, джерелом постачання їжі. Базарів чи ринків, як їх називали у Міській Раді у Львові було шість, всі вони діяли, ще до приходу радянської влади.

Довший час базари працювали під старими назвами, хоча формально були перейменовані ще в кінці 1947 р. Основний і водночас найбільший львівський базар мав назву “Краківський” чи як ще його називали – “Теодора” і розміщувався на однойменній площі св. Теодора, що за Оперним театром. Більшовики у 1947 р. перейменували його у ринок “Центральний”, а з 1950 р. на Центральну змінила свою назву і пл. Теодора.

Фактично одним цілим із ринком “Теодора” був його торговий сусід базар – “Сольський”, який розміщувався на площі Сольських (тепер пл. Зернова), поруч з ринком “Теодора”. Нові мешканці Львова, не знайомі з тонкощами місцевої топоніміки, часто путали назви й адреси базарів, тому в тому ж таки 1947 р. назву “Сольський” було замінено на “Новий” і перенесено на вул. Шлейхера-Клепарівська (тепер вул. Базарна-Клепарівська). Прискорило перенесення ринку і затвердження нового Генерального плану Львова 1946 р., який передбачав створення на місці базару загальноміської центральної площі для проведення державних заходів.

Нові назви у 1947 р. отримали і решту базарів: “Унії Берестейської” (тепер пл. Липнева) став “Привокзальним”; “Антонія” на вул. Личаківській (колишня вул. Леніна) тепер називали “Винниківським”; базар “Софія”, що на пл. І. Франка, став “Стрийським”; “Гасевський” на пл. Марченка, (тепер вул. Тершаковців), зробили “Зеленим”; “Знесення” вул. Механічна (тепер вул. Ратича О.) назвали “Підзамче”.

Реорганізація базарів продовжилась у лютому 1948 р., згідно якої на “Новий ринок” окрім“Сольського”, переносилась і торгівля з ринку “Центрального” (колишнього “Теодора”). Ще один – “Тваринницький ринок”, було створено у липні 1949 р. на вул. Новознесенській 4–6 (тепер вул. Л. Ребета), в районі Підзамча на площі 2 га.

Водночас хотілося б зазначити, що зліквідовані ринки ще довший час діяли на старих місцях, зокрема, у довіднику за 1955 р. подані адреси діючих як “Центрального” і “Нового” ринків”.

Цінова політика львівських базарів, за окремими винятками, визначалася ринком і змінювалась відповідно до ринкової кон’юнктури.

Протягом 1944-1945 рр. (до грошової реформи і відміни карткової системи 1947 р.) ціни на львівських базарах були такими: цукор – 150–300 руб кг, хліб – 50–100 руб., масло вершкове – 150–350 руб. кг, гов’ядина – 65 руб. кг, свинина – 120 руб. кг, ковбаса середня – 240 руб. кг, олія – 200 руб. л, цибуля – 20 руб. Кг, борошно – 50 руб. кг, 1 л пива – 32 руб., папіроси з махорки – 2 руб.; овочі: морква – 5 руб. кг, картопля – 10 руб. кг.

Приблизно такі ж ціни на базарі зафіксував у жовтні 1944 р. і уповноважений держплану СРСР у Львівській області за кг: борошно житнє – 40 руб., пшеничне – 45 руб., пшоно – 40 руб., рис – 220 руб., картопля – 7 руб., капуста свіжа – 10 руб., квашена – 12 руб., цибуля – 20 руб., буряк – 7 руб., гов’ядина – 65 руб., свинина – 160 руб., сало свиняче – 300 руб., баранини не було, молоко – 15 руб. за літр, вершкове масло – 300 руб., масло топлене – 400 руб., кілограм житнього хліба – 20 руб., солі – 25 руб., цукру – 200–290 руб., 50 г чаю – 35 руб., півлітра горілки – 200 руб., сірники – 15 руб. коробка.

Важливим продуктом, який завжди мав попит на базарі були яйця. Продавали їх десятками чи копами і коштували вони по-різному. На базарі в жовтні 1944 р. – 60 руб. за десяток. Після відміни карткової системи та грошової реформи у січні 1947 р. державна ціна десятка яєць коливалась від 10 до 14 руб, але вже влітку 1947 р. їхня ціна на ринку сягнула 25–28 руб. за десято” (Роман Генега. МІЖ КАПІТАЛІЗМОМ ТА СОЦІАЛІЗМОМ: ЛЬВІВСЬКІ ПРОДУКТОВІ БАЗАРИ В ЧАСИ ПІЗНЬОГО СТАЛІНІЗМУ. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2019. Спецвипуск. С. 410–419).

Наприкінці 1950-х років з однієї з найдавніших дільниць, площі Святого Теодора, забрали барахолку та перенесли на стадіон "Торпедо" на Золотій. А продовольчий базар — на місце сучасного Краківського ринку. Львів’яни довго звикали, бо вважали, що він далеко від центру, тож у перші роки ринок фактично животів. Колишній худобо-сінний ринок Підзамче у 1950-х залишався єдиним у Львові, де продавали живу худобу.

Денис Мандзюк (ФБ, 2026 р.): "Мені ж на очі трапився репортаж, опублікований в одній газеті у міжвоєнні роки. Пропоную деякі його фрагменти, які чудесно передають колорит центральної торговиці міста.

***

9-та година ранку на Ринку. Кожна п’ядь землі зайнята перекупками й торговками. Тиснява страшна. Перед входом до ратуші стоять ятки, які гнуться під тягарем плодів: тут є черешні, морелі, малина, помідори тощо. Праворуч від ратушної брами – ятки круп’ярок. Далі – ряд сокільничанок з молоком і сметаною. Біля чорної кам’яниці – перекупки птиці та ятки з печивом. Поруч з «Народною торгівлею» – набіл, бита птиця, городина. Врешті зі сторони брами Андреоллі – квіти, городина та фрукти.

Серед перекупок о цій порі сновигають сотні пань і служниць з торбинками. Чути гул слів, до яких домішуються цифри, а часто і прокльони. Словник на Ринку є вкрай скромний – всюди чути одні й ті самі слова.

– Вишні, солодкі, як мед! – гукає на весь голос жвава перекупка. – Чотири шістки кільо до смаження і до бутля – тільки заплющ очі та їж.

Ще це не скінчилося, а вже її сусідка вигукує:

– Мої вишні, мої вишні, сам цукор! Ціле кільо 50 ґрошів, тільки брати – скільки дати?

До перекупок наближається пристойно вдягнена жінка середнього віку. Оглядає вишні, замислюється...

– Прошу куштувати, це ж прецінь нічого не коштує. Таких вишень не дістанете у цілому Львові.

Покупниця куштує дві вишні й заявляє, що вони гіркі. На те з вуст перекупки ллється потік образ:

– Що, гіркі?! А подивіться на неї, така капелюшова – що б тобі зашкодило? Бись ще ширша була, як є… Вона тільки куштувати й хоче. Не торкайся більше моїх вишень, бо від таких пальців усе лиш гниє…

Торговка птицею тримає в руках пару курчат і зважує їх, демонструючи вагу молоденькій служниці.

– Курчата, як золото, не потребують масла... Прошу, нехай пані візьме до рук і подмухає. Жовтенькі, як цитринка. Варте півтора злотого. То прошу брати й гамати.

– Можу взяти за 1,20 злотих, – каже служниця, – бо моя пані не дозволила мені давати більше.

– Як Бога люблю, це вартує дорожче. Але оскільки спішу додому, нехай панянка бере і здорово живе. А на другий раз прошу знову прийти до мене!

Оригінально відбувається продаж сметани. До жінки з баняками приступає пані.

– Як то продаєте, госпосю, вашу сметану?

– Нехай пані спершу скуштує. Моя сметана – вона як масло, – і подає покупниці сметану в ложці.

Пані пальчиком бере сметану до вуст і кривиться.

– Квасна, як оцет. Для пирогів з борівками не годиться.

– Та що пані каже! Вчора сама їла – то до вечора облизувалась. Моя сметана – то спеціяль! Як пані не подобається, то купіть собі меду, лиш не морочте мені голову.

Попитом тішаться боби. Часто перекупка додає поза мірою так званий «причинок», примовляючи: «То для дитинки». Втім, такі добродушні перекупки – це рідкість. Більшість з них – нервові, уїдливі, а часто і хамовиті. Через це багато пань і оминає Ринок.

О 1-й годині дня контролери дзвоником сигналізують про завершення торгового дня. Непроданий товар пакують у кошики та зносять до найближчих пивниць. О 2-й годині Ринок уже майже порожній. Магістратська служба замітає площу й обмиває її водою".