Спогади дитинства. 1960-1970-і рр. А санчата їм усім, змайстрував старий Максим!!!

Яка ж зима без санчат, лиж, ковзанів! Зима для нас, дітей 1960-1980-х рр., була жадана пора. Зими були холодні й сніжні, сніг скрипів! Спогади про зиму та санчата завжди сповнені тепла, навіть якщо за вікном тріщить мороз. Це яскраві картини дитинства, наповнені сміхом, адреналіном від швидкого спуску з гірки та домашнім затишком, де всі були живими й життєрадісними (дідо, баба, мама й тато) й чекали тебе.

Одним із найперших спогадів є звук снігу, який скрипить під валянками чи чобітками, коли виходиш на вулицю. Цей звук асоціюється з передчуттям веселощів та ігор. Багато хто згадує санки, зроблені дідами чи батьками, які були не просто забавкою, а справжнім витвором мистецтва та гордістю. Великі, дерев'яні чи металеві, вони могли вмістити цілу компанію дітлахів. Такі сани колись мені зробив дід Олег, їм вже майже 60 років, зберігаю і шаную їх до тепер!

Головна розвага — це, звісно, катання з гори. Неважливо, була це маленька вулична гірка чи гора у лісі, відчуття швидкості, вітру в обличчі та легкого страху запам'ятовується на все життя. Винниківська дітвора каталася на санках на Жупані, Лисівці, Діброві. У Діброві особливо людно й гамірно було на «Двох горбах». Це було улюблене місце дітей із Загороддя, Розлавки й Камчатки.

Гуртове катання на санках цілою «зграєю» - зміцнювало дружбу та дарувало відчуття спільноти.

Додому після катання старались прийти непомітно для батьків, бо були обмерзлі й мокрі з ніг до голови. І що характерно, діти мало хворіли на простудні хвороби. Були загартовані снігом і морозом. А скільки позитиву було після катання! Зараз «ДІБРОВА» стоїть сама, невесела, похмура…

Майже всі великі дерева вирубані, й дітвори не має…

Львів, 1 січня 1961 року. Світлив Юліан Дорош

 

 

 

 

НАЙЛЮТІШІ ЗИМИ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ. «Зима століття» 1929 р.

      Поміщено 29 давніх світлин 1920-х - 1930-х рр.

       Винниківщина. У ХХ столітті винниківчани запамʼятали декілька суворих зим – у 1901, 1912, 1917, 1921/22, 1924, 1927/28, 1928/29, 1935, 1937, 1939/40, 1940/41, 1941/42, 1943, 1946/47, 1949/50, 1952/53, 1953/54, 1955, 1956, 1962/63, 1969/70, 1978/79, 1980, 1984/85, 1986/87, 1995/96, 1996/97 роках; у ХХI столітті – 2006, 2009/10, 2012, 2017, 2026 роках.

Сніжними були зими 1908/1909, 1912, 1929, 1932, 1935, 1939, 1941/42, 1942/43, 1953/1954, 1958, 1960, 1961, 1962, 1963/64, 1967/68, 1969/70, 1973, 1974, 1975/76, 1986/87, 1995/96, 1999, 2009/2010, 2012, 2013 (березень), 2018/19, 2021, 2026 років і т. п.

Львівщина.

Зими 1920-1930-х років були доволі сніжними. За спогадами очевидців, в ті зими на деяких вулицях снігові замети сягали дахів високих машин.

«Зимою століття» вважалася зима на рубежі 1928 та 1929 років. Холодна хвиля прийшла з Арктики та Сибіру, охопивши простір від Скандинавії до Середземномор’я. Тоді рекордно низькі температури показували термометри по всій Європі, не оминула ця зима й Винниківщину.

Пeршi снiгoпaди трaпилися вжe в пeршiй пoлoвинi жовтня 1928 р. Морози теж почалися ще в жовтні 1928 р. і тривали до квітня 1929 р. Пoстiйний снiгoвий пoкрив тривaв бeзпeрeрвнo з пoчaткy грyдня дo сeрeдини квiтня, a йoгo тoвщинa в пeрioд з сiчня пo бeрeзeнь стaнoвилa вiд 20-60 см в низинi дo 100 см i бiльшe в пeрeдгiрських рaйoнaх.

Львівська «Gazeta Lwowska» у № 3 від 12 лютого 1929 року писала, що місто буквально «тонуло у снігу», а сполучення з околицями було повністю перервано. Через багатометрові снігові замети на залізничних напрямках Львів –Тернопіль та Тернопіль – Ланівці рух потягів був паралізований. Міська влада вживала надзвичайних заходів для розчищення вулиць, залучаючи техніку та людські ресурси, оскільки транспортна мережа перебувала у стані колапсу.

Через постійні снігові замети у Львівській дирекції залізниць дорожній рух майже на всіх місцевих залізницях довелося припинити на якийсь час, а коли відновили, то потяги до Львова все рівно запізнювались: швидкий поїзд із Варшави – 15 хвилин, із Кракова – 45 хвилин, пасажирський із Бродів – 120 хвилин, з Варшави – 140 хвилин, із Самбора – 35 хвилин, з Тернополя – 14 хвилин.

Львівська газета «Діло» Ч. 36 від 15 лютого 1929 року наголошувала на соціальному вимірі катастрофи, звертаючи увагу на взаємодопомогу між мешканцями міста й сіл, які «в умовах лютого морозу змушені гуртуватися, аби спільними зусиллями пережити нестачу палива та харчів».

Львiвськi вyлицi взимкy 1929 рoкy рoзчищaв вiд снiгy гyсeничний тaнк. Гaзeти пoвiдoмляли тaкe: «Вжe кiлькa днiв прaцює y Львoвi – гyсeничний тaнк, oблaднaний мoтoрoм пoтyжнiстю 1000 кiнських сил, який викoристoвyється для видaлeння бiльших шaрiв снiгy. Koли тaнк їхaв пo вyлицях, тo викликaв нeaбиякe зaхoплeння тa вeликий iнтeрeс y пeрeхoжих».

У ту зиму у Львові доклали великих зусиль для підтримання основних вулиць та трамвайних рейок у такому стані, який би дозволяв б підтримувати комунікацію. У січні 1929 р. сміття зі Львова вивозили на конях, а всі вантажівки використовували для перевезення снігу з міста.

УРСР.

Морози сягали -35...-40° C, а на Лівобережній Україні фіксували −40 - −42 °C. Через такі морози масово вимерзали сади та озимина, а річки промерзли до самого дна.

Саме в цьому році в Києві двічі була зафіксована аномально низька температура −32,2 °C, це сталося 7 і 9 лютого 1929 року. Навіть на південному березі Криму температура падала до -25° C, а сніговий покрив сягав висоти людського зросту.

Харківські «Вісті ВУЦВК» № 42 від 20 лютого 1929 року писали про замерзання річок, перебої в транспортному сполученні та втрати сільського господарства, підкреслюючи, що морози стали «серйозним випробуванням для господарства і трудящих мас»..

У портах скувало льодом навіть Азовське та Чорне моря. Крига в Одесі була настільки міцною, що витримувала вантажівки.

Транспорт зупинявся, гинула худоба, люди грілися всім, що горіло. Через масивні снігові замети та обледеніння залізничне сполучення між великими містами переривалося на тижні. Навіть потужні на той час паровози не могли пробити замерзлі пласти снігу.

Цікаво, що саме після цієї зими в УРСР почали активно переглядати норми будівництва та теплоізоляції будівель, оскільки стара інфраструктура виявилася абсолютно безпорадною перед таким екстремумом.

Світ.

У південній Богемії (Чехословаччина, Літвіновіце) 11 лютого 1929 року стовпчик термометра опустився до −42,2°C.

У Німеччині - –37,8° C (поблизу Котбуса - рекорд для країни того часу) та –30° C у Центральній Європі.

Кригою вкрилися не лише річки (Дунай, Ельба), а й морські порти, зокрема Гданськ. Дунай повністю вкрився кригою, що зупинило судноплавство. У Белграді по льоду через річку пересувався транспорт. Рейн замерз на ділянці довжиною 20 км.

У Балтійському морі застрягли понад 130 суден. Чорне море замерзло настільки, що в протоці Босфор, на території Туреччини дрейфували величезні крижини. Це повністю паралізувало судноплавство між Європою та Азією: крига була настільки щільною, що мешканці Стамбула могли переходити протоку пішки, що зафіксовано на численних тогочасних світлинах.

У деяких регіонах товщина снігового покриву перевищувала 100 см, що повністю паралізувало залізничне та автомобільне сполучення.

*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016.  312 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  420 с.

1929 р. Львів. 

 

1929 р. Львів, вул. Стрийська

 

1929 р. Львів, вул. Коновальця

1929 р. Львів 

1929 р.  «Львівська політехніка»

1929 р. Львів  

1929 р. Львівщина та Тернопільщина. 

 

Зима 1928/29 рр. Львівщина 

Будівництво стіни зі снігових блоків для захисту колії Львів-Тернопіль від навіювання снігу. Зима 1928/29 рр.

Залізничники розчищають колію Львів-Тернопіль. Лютий 1929 р. 

 

Залізнична колія до Львова.   Зима 1928/29 рр.

1929 р. Тернопільщина. Залізнична колія до Львова.   Зима 1928/29 рр. 

Фото Львова 1920-30 років  

1930-1939 рр. Трамплін на Кайзервальді 

1930-1939 рр. Змагання з лижного спорту на Дорозі Кисельки під Високим замком 

1930-1939 рр. 

1930-1939 рр. Площа Галицька

Львів 1936 р. Зима у Стрийському парку. 

Львів 1936 р. Зима у Стрийському парку. 

Львів 1936 р. Зима у Стрийському парку. 

Львів 1936 р. Зима у Стрийському парку. 

1937. На Вулецьких пагорбах. Зимова Кастелівка і храм монастиря Кармеліток Босих (теперішня церква Св.Климентія Папи).

На світлині сніжить у Львові. 1930-і рр. на вул. Академічній.

Зима 1920-х - 1930-х рр. Львівщина

Дрогобич. 1930-ті роки. Вулиця Шевченка (тоді Панська). Дві мешканки вулиці Стрийської, українки, на шпацері

*FB   Музей історії фотографії у Львові

*FB Львів стародавній - фото, відео та історії

 *FB  Ретро-Львів

 *FB    Гриць Совків (The Gryć)

* Фотографії старого Львова 

 

 

НАЙЛЮТІШІ ЗИМИ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ. Зима 1978/79 рр.

 

      Винниківщина. У ХХ столітті винниківчани запамʼятали декілька суворих зим – у 1901, 1912, 1917, 1921/22, 1924, 1927/28, 1928/29, 1935, 1937, 1939/40, 1940/41, 1941/42, 1943, 1946/47, 1949/50, 1952/53, 1953/54, 1955, 1956, 1962/63, 1969/70, 1978/79, 1980, 1984/85, 1986/87, 1995/96, 1996/97 роках; у ХХI столітті – 2006, 2009/10, 2012, 2017, 2026 роках.

Сніжними були зими 1908/1909, 1912, 1929, 1932, 1935, 1939, 1941/42, 1942/43, 1953/1954, 1958, 1960, 1961, 1962, 1963/64, 1967/68, 1969/70, 1973, 1974, 1975/76, 1986/87, 1995/96, 1999, 2009/2010, 2012, 2013 (березень), 2018/19, 2021, 2026 років і т. п.

Зима 1978/79 рр.

Грудень 1978 року видався теплим та майже без опадів. Різка зміна погоди настала в ніч з 29 на 30 грудня, коли з півночі на країну насунув холодний атмосферний фронт, який приніс з собою мороз та великі опади снігу. У передноворічні дні температура в Україні впала з +3…+5 °C до −30 °C всього за добу. 1 січня вже майже вся Україна була засипана снігом та паралізована. 

Зустріч 1979 року пройшла в умовах очікування потепління, а не святкування. Влада рекомендувала не випускати дітей на вулицю.

Зима 1978/79 року була морозною, триваю і сніжною. Вона була суворою, з сильними морозами, які сягали -32°C і нижче у західних областях. В Івано-Франківську було зафіксовано -32,4°C, в Рівному — -31,4°C, у Львові - -21,6°C. 1979 рік у Львові не відзначився рекордними морозами.

Ця зима, яку часто називають «новорічним апокаліпсисом», стала одним із найбільш екстремальних кліматичних випробувань для інфраструктури радянської України та всього СРСР.

На півночі та сході країни фіксували рекорди до −35…−38 °C.

Через миттєве замерзання вологого снігу дороги та залізничні колії вкрилися надміцним льодом, який не могли пробити звичайні снігоочисники. Для розчищення магістралей залучали армійську важку техніку та танки.

Ці морози мали значний негативний вплив на сільське господарство (вимерзання плодових дерев), призвели до труднощів із доставленням продуктів. У багатьох містах через промерзання ґрунту лопалися магістральні труби, а жителі багатоповерхівок були змушені грітися біля газових плит або збиратися в одну кімнату всією родиною. Системи опалення не були розраховані на такі навантаження.

1970-і рр. Львів 

1978 р. Київ 

Трагедія УПЦ у США. Як негідники в рясах Український центр руйнували

 

Трагедія УПЦ у США, яка пішла після смерті Патріарха Мстислава під владу греків - навіть українські могили в Банд Бруці теперішні владики готові продати з молотка! Головні «актори»: глава УПЦ в США архієпископ Антоній Щерба та архієпископ Памфільський Даниїл Зелінський! Вартість землі під центром становить, за різними оцінками, від 20 до 70 мільйонів доларів!!!

18 вересня 2025 року у Franklin Township відбулося слухання щодо зонування території, де розташований Український культурний центр. Сотні українців активно взяли участь у процесі, і через велику кількість їхніх запитань слухання не дійшло навіть до завершення першого етапу. Засідання перенесено на 6 листопада. На слуханні були присутні глава УПЦ в США архієпископ Антоній Щерба та архієпископ Памфільський Даниїл Зелінський. Церковне керівництво поспішно покинуло засідання, уникаючи діалогу з громадою, яка вимагала пояснень. Тих, хто йшов, проводжали криками «Ганьба!».

18 червня 2026 р. Zoning Board of Adjustment of Franklin Township, New Jersey ухвалив рішення підтримати заявки Української Православної Церкви США та компанії-забудовника, які відкривають шлях до поділу землі, продажу її під комерційну забудову та знищення Українського культурного центру при Свято-Андріївському меморіальному комплексі в Bound Brook.

Для українсько-американської громади це створює загрозу знищення одного з найсакральніших українських духовно-культурних і меморіальних осередків у Сполучених Штатах.

Українська Православна Церква у США колись створювалася людьми, які служили не грошам, а Богові та своєму народові. Її будували емігранти, патріоти, люди, які зберегли віру, гідність і пам’ять про свою Батьківщину навіть далеко від України. Одним із символів тієї епохи був Патріарх Мстислав — людина, чиє ім’я викликало повагу як серед українців, так і серед американців.

Але сьогодні частина церковної верхівки, видно, давно втратила розуміння свого покликання.

Замість служіння — жага влади, грошей і розкішного життя.

Замість відповідальності перед громадою — кулуарні рішення та закритість.

Замість чесності — спроби вирішувати долю української культурної спадщини за спиною людей, які десятиліттями її створювали та підтримували.

Саме завдяки довірі української громади та абсолютній повазі американського суспільства до священників ці люди отримали величезний вплив. Американцям навіть у голову не може прийти, що хтось, прикриваючись сутаною та авторитетом церкви, може діяти у власних корисливих інтересах, ігноруючи думку громади й традиції, на яких усе це будувалося.

Але, видно, саме це сьогодні і відбувається навколо продажу Українського Культурного Центру в Нью-Джерсі.

Доцарювалися "владики".

1."Після смерті Його Святості Мстислава у 1993 році, у грудні 1994 року, після невдалої спроби стати Патріярхом Київським, архиєпископ Антоній разом з Митрополитом Костянтином таємно увійшли в угоду з престолом у Стамбулі, зрадили свою Українську Православну Автокефальну Церкву, і на початку 1995 року були переведені в ієрархію Константинопольської Церкви, базованої у Туреччині, зрадивши свою Матірну Церкву у Києві.

2. Їм були надані єпископські титули тої церкви: архиєпископ Антоній став АНТОНІЄМ ГІЕРОПОЛІССЬКИМ і надалі не визнавався єпископом Української Автокефальної церкви.

3. Патріарх розташованої у Туреччині Константинопольської церкви тепер заявляє, що УПЦ США Є адміністративною частиною Константинопольської Церкви і єпископи УПЦ США зараз знаходяться під безпосереднім контролем Вселенського Патріярха.

4. В 1995 році Патріярх Константинопольський чітко запевнив московську патріархію маловідомим офіційним документом (протокол 937), що долучення ієрархів УПЦ США до Константинопольської церкви НАЗАВЖДИ заборонить колишнім священнослужителям УПЦ США пропагувати будь-яку самостійність (автокефалію) для будь-якої Української Православної Церкви.

5. Протягом 13 років архиєпископ Антоній чинив різноманітні дії, включно з судовими позовами, проти парафій, які висловлювали сумнів у коректності угоди архиєпископа Антонія та інших ієрархів з Константинополем. Вони звертали увагу на негативні наслідки, до яких приведе ця угода, для Української Православної Церкви та для української державності.

6. Парафії не погоджувалися належати до Константинополя і підкреслювали, що своїми діями архиєпископ Антоній відмовився від своїх позицій в юрисдикції УПЦ США, що він НЕ МАВ ПОВНОВАЖЕНЬ підпорядковувати УПЦ США іноземному пануванню, цілковито порушуючи її Конституцію, а також, що вони активно вводили в оману вірян.

7. Всі суди і позови проти парафіян архиєпископ Антоній програв, а суд відхилив скарги Антонія на конституційних підставах. Апеляційний відділ Верховного Суду Нью-Джерсі дуже чітко визнав права парафії на власне майно та адміністрацію, і контроль над всім залишився у руках парафіян.

8. Наслідки цієї багаторічної тяганини: парафії можуть успішно захищати свої права на своє власне майно та управління і залишатися вірними і відданими Материнській Церкві в Україні.

9. Цей наслідок набере більш важливого значення у світлі останніх подій в Константинопольській церкві, яка сьогодні претендує на визнання УПЦ США в якості свого адміністративного підрозділу.

10. У листопаді 2009 року Вселенський Патріярхат зажадав від всіх його єпископів, щоб вони переписали частину свого єпархіального нерухомого майна на Патріярха Константинопольського.

Крім того, Константинопольський Патріярхат проводить реорганізацію своїх північно-американських церковних адміністрацій, і існують докази того, що управління УПЦ США буде передано посереднику єпископу, призначеному Церквою із престолом у Туреччині, скасовуючи роль собору УПЦ США що цілковито суперечить Конституції УПЦ США.

Якщо це станеться, це перетворить духовну невірність колишніх ієрархів УПЦ США в ганебну, безсердечну зраду української діяспори".

Тепер, у 2025 році наші українські парафії в Австралії і Новій Зеландії "спокійно" переходять у юрисдикцію чужого патріярхату. Того ніколи б не сталося, якби ми й до нині були незалежною Українською Православною Автокефальною Церквою у діяспорі.

За матеріалами ФБ Halyna Jasinski. 

Питання про фрески (стінопис) у церкві-пам'ятнику Святого Андрія Первозванного в Саут-Баунд-Брук (Нью-Джерсі).

Питання про фрески (стінопис) у церкві-пам'ятнику Святого Андрія Первозванного в Саут-Баунд-Брук (Нью-Джерсі) є однією з найболючіших і водночас замовчуваних тем у новітній історії Української православної церкви в США.

Унікальні розписи всередині храму були зафарбовані у 2017 році під приводом «капітального ремонту та реставрації». Ця подія викликала обурення серед мистецтвознавців, реставраторів та патріотичної частини діаспори, адже було знищено автентичну роботу видатних українських митців.

Коли це сталося?

Процес «оновлення» інтер'єру храму розпочався у 2017 році за розпорядженням чинного керівництва УПЦ в США (зокрема митрополита Антонія та архієпископа Даниїла Зелінського). Тоді собор закрили на масштабні ремонтні роботи. Коли храм знову відкрили для вірян, виявилося, що автентичні настінні розписи повністю зникли під шаром однотонної світлої фарби, а замість них на стінах згодом з'явилися нові поодинокі ікони та картини.

Чому розписи були зафарбовані? (Офіційна версія та реальність).

Існує дві принципово різні позиції щодо того, чому унікальний стінопис було знищено:

1. Офіційне обґрунтування керівництва консисторії:

• Невтішний технічний стан: Керівництво церкви аргументувало свої варварські дії тим, що будівля собору (яка зведена над криптою страждала від надмірної вологості, що не відповідало дійсності

• Брак коштів на реставрацію: Церковна влада заявляла, що повноцінна наукова реставрація авторського живопису коштувала б сотні тисяч доларів, яких консисторія на той момент не мала. Тому було ухвалено прагматичне (з їхнього погляду) рішення: зчистити пошкоджені фрагменти, законсервувати стіни протигрибковими сумішами та просто зафарбувати їх.

2. Версія української громади та мистецтвознавців (Критика):

• Культурний вандалізм: Опоненти зазначають, що розписи можна і треба було врятувати. Зафарбування стінопису критики називають актом знищення та невігластва, який знищив сакральну атмосферу Мавзолею української діаспори (адже храм є першим у світі пам'ятником жертвам Голодомору 1932–1933 років).

• Спрощення інтер'єру під «сучасні стандарти»: Існує думка, що керівництво митрополії прагнуло модернізувати собор, зробивши його інтер'єр світлішим, нейтральнішим та менш «архаїчним», що полегшувало б проведення офіційних заходів, але водночас стерло унікальне художнє обличчя храму. Ці спідерашені гниди провадять процес руйнації не один рік. Це що ми бачимо, на цей час бажання знести під фундамент добротний Український центр, через те, що протікає дах, ще добре те, що не знесли під фундамент церкву…

Що саме було знищено?

Церква Святого Андрія задумувалася Патріархом Мстиславом (Скрипником) та архітектором Юрієм Кодаком як шедевр українського необароко. До створення інтер'єру залучали найкращі сили еміграції.

Хоча величний іконостас, вітражі та мозаїки роботи знаменитого Петра Холодного (молодшого) вдалося зберегти, значна частина стінопису (фресок), над якими працювали видатні іконописці діаспори (зокрема майстри школи Холодного та інші запрошені художники, такі як Христина Дохват), була втрачена назавжди. Роботи поєднували давньокиївську та візантійську традиції з українським модерном ХХ століття.

Втрата оригінальних розписів 2017 року залишається темною сторінкою, яку місцева церковна влада намагається не афішувати в офіційних хроніках.

Гляньмо в якому стані знаходяться церкви російської православної церкви, численність парафіян складається в рази менше і так розглядаємо ситуацію з проблемою такою ж як і у Баунд Бруці з ремонтом даху, де спідерашені церковно служителі руйнують все приміщення під фундамент, а руцкая православна церква ні, вона роками реставрує свої святині й залишає до огляду в первинному стані, ось читаємо витяжку,

У російських православних храмах на території Нью-Джерсі реставраційні роботи переважно були спрямовані на збереження та відновлення їхньої унікальної спадщини, проте випадків навмисного забілення (знищення) історичних фресок чи стін білою фарбою в цих громадах немає. Навпаки, у більшості з них було проведено масштабні проєкти з відновлення іконопису та фресок у їхньому первісному вигляді.Деталі щодо реставрації кожного конкретного храму:

1. Собор Святих Апостолов Петра і Павла (Jersey City). Реставраційні роботи: Цей храм вважається одним із найкращих прикладів дбайливого збереження архітектурної цілісності. У період з 2000 по 2006 роки парафія отримала фінансування від Історичного фонду Нью-Джерсі (New Jersey Historic Trust) для реалізації масштабного триетапного плану реставрації вартістю 1,1 мільйона доларів. Доля фресок: Метою проєкту було повернути собору його вигляд зразка 1924 року. Понад 70 історичних настінних муралів та фресок, створених у 1940-х роках київським іконописцем Фотієм Бодасюком, були повністю очищені та відреставровані у їхньому автентичному вигляді. Жодні стіни з розписами не зафарбовувалися.

2. Церква Трьох Святителів (Garfield). Реставраційні роботи: Храм пройшов через капітальний ремонт внутрішнього простору до свого 125-річного ювілею за участі компанії Sumberac Plastering. Роботи включали повне відновлення пошкодженої від вологи штукатурки та професійну художню реставрацію ікон та розписів по всьому периметру церкви.Чи фарбували стіни: Стіни та склепіння дійсно оновлювали фарбуванням у ході тривалих реновацій, проте виключно у межах художнього оформлення інтер'єру навколо ікон, без перекриття історичних розписів суцільним білим кольором.

3. Храм-Памятник Святого Владимира (Jackson). Реставраційні роботи: Оскільки цей собор будувався понад півстоліття (з 1938 по 1988 роки), його конструкції вимагали оновлення. Нещодавно тут завершили масштабний ремонт і очищення даху та зовнішнього фасаду собору.Внутрішній стан: Стіни та мозаїки всередині храму залишаються недоторканими у своєму традиційному православному стилі. Паралельно у сусідньому однойменному приході Святої Марії інтер'єр оновили новим паркетом, кондиціонуванням, новим іконостасом та престолом із Софріно, зберігши традиційні розписи.

4. Церква Святителя Миколая Чудотворця (Bayonne). Реставраційні роботи: Старовинний храм 1903 року підтримується силами громади. Реставраційні процеси тут мають точковий характер (косметичні ремонти та консервація будівлі), а інтер'єр зберігає первісний вигляд початку XX століття, без кардинальних перефарбувань стін

Я перевірила, що на території США знищення такого історичного розпису стін, як у православній українській церкві Андрія Первозванного є єдиним випадком і те, що цей інцидент не мав подальших судових позовів, а залишився на рівні обговорення, це дуже дивно і сумно, саме ігнорування цього злочину сприяло новим злочинам в тому числі теперішня ситуація з поданням заяви на пропозицію знищення Українського центру під фундамент і продажу землі під забудову складів

Але на щастя в цей раз на їхньому шляху зустрілася родина, які за власний кошт подали перший позов до суду і тим самим зупинили швидке знесення Українського центру Ці люди згуртували громади Нью-Джерсі, Нью-Йорку і трьох осіб із Філадельфії, включно мене і ще багато міст, з яких люди приїжджають регулярно на слухання по цій ганебній для православних церковно служителів Америки справі

Група підтримки постійно збільшується, географія міст, з яких приїжджають люди, щоб дати відсіч баригам у рясах постійно розширюється

Слухання йдуть вже другий рік і ми завдяки персональним фінансовим пожертвам наймаємо адвокаційну групу, ми боремось і поборемо!!

При дуже великому резонансі цієї справи, ні одна українська організація, ні одна українська духовна інституція на території США не висловила своєї думки з цього приводу і не підтримали супротив!!!

За вийнятком однієї, єдиної молодої, ще мало сформованої, но безцінної організації із Нью-Йорку - "Світанок" на чолі з Oleks Taran.

Тепер ми знаємо що в любій спірній ситуації страусина бидлоферма під назвою «Діяспора в коралях» запхає голову в пісок випаленої землі. І що цікаво на прикладі Союзу українок після цих сенсаційних засідань про знищення Українського центру, демонстративно Наталія Павленко покликала руйнівника й ініціатора митрополита Антонія (Івана Щербу) на святкування 100 століття Союзу українок. Хочеться плюнути в морду кожній такій Павленко, а мені видається що мені особисто не тільки хочеться, а і можеться!!!

За матеріалами ФБ. 19 червня 2026 р. Mariya Sasha

 З історії.
        У неділю, 10 жовтня 1965 року, відбулося урочисте освяченння Церкви-пам'ятника святого апостола Андрія в Саут-Баунд-Бруці - кафедрального собору Української Автокефальної Православної Церкви у вигнані й Української Православної Церкви у США.

Того дня освячення очолив митрополит Іоан (Теодорович) у співслужінні митрополита Мстислава (Скрипник) і десятків священників.

На освячення Церкви-памʼятника приїхали 10 тисяч українців з різних куточків Сполучених Штатів Америки і різних країн поселення.

Після освячення відбулося урочисте вручення церковних хоругов тим парафіям, які найбільше пожертвували на будівництво Храму - памʼятника у Саут-Баунд-Брук.

Це - архітектурна домінанта українського меморіального комплексу - цвинтаря святого Андрія в містечку Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі, який називають Українським Єрусалимом у США, або Пантеоном.

Церква-пам'ятник збудована на знак вшанування жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні і тих, хто віддав своє життя за волю України.

Будівництво Церкви-пам'ятника почалося у 1955 році на пожертви православних українців з ініціативи митрополита Мстислава (Скрипника) і митрополита Івана (Теодоровича).

Автор проєкту - архітектор з Канади Юрій Кодак. Іконостас та мозаїки над вхідними дверима ззовні виконав художник Петро Холодний (молодший), мозаїку св.Ольги - Михайло Михалевич. За десять років роботи були завершені і в жовтні 1965 року Церкву - памʼятник освятили.

У крипті Храму-памʼятника розташований Мавзолей святого Воскресіння, в центрі якого - склеп першого Патріарха Київського і всієї України Мстислава (Скрипника) та присвячений йому невеликий музей. Довкола центральної частини розташовано ще 276 склепів для поховання українців Америки, які зробили значний внесок у життя церкви й української громади.