“Будинок книги” у Львові у старих фотографіях. Львів, якого вже немає

 

Один із найвідоміших у Львові будинків, який має адресу площа Міцкевича №8 – “Будинок книги” (на жаль, тепер вже колишня назва), який до 1939 року був відомий як будинок Шпрехера. До нього на цьому місці стояв будинок у стилі історизму, де розташовувався ресторан «Монополь», у якому часто любив читати свіжі газети, попиваючи каву, Іван Франко.

Єврей Йона Шпрехер – фантастично багата людина, власник найбільшої будівельної фірми в Галичині – в житті також був фантастичним скнарою. Він усе своє життя харчувався лише картоплею з олією і завжди ходив пішки, бо шкодував 20 грошів на трамвай. Будинок Шпрехера завершили 1921 року в атмосфері потужних громадських протестів проти гіганта, який брутально вдирався в архітектурне середовище старовинного міста, затуляв із площі Міцкевича вигляд на Катедру і порушив обіцянку бути не вищим від пам'ятника Міцкевичу.

У Львові з 1910 року вийшла заборона будувати будинки, вищі, аніж чотири поверхи. Шпрехер спритно обійшов цю заборону, обдуривши міську владу аж на два поверхи: перший поверх (партер) тоді взагалі не рахувався, і над ним збудували нібито антресолі, а насправді повноцінний другий поверх, а над четвертим вибудували величезну мансарду. У міжвоєнний період у будівлі розміщувалися: консуляти Угорщини та Румунії, Французько-карпатське нафтове товариство, магазин готового жіночого одягу Акера і Бланка, магазин металевих виробів Апштейна, магазин «Парфуми, фарби і фотографічне приладдя» Лопушанського, аптека Стенселя і «Загальна книгарня».

За часів радянського режиму будинок отримав назву “Будинок книги”, бо тут розташовувались різноманітні книжкові крамниці: «Політична книга», «Дружба», «Навчально-педагогічна література», «Мистецтво». Особливо популярним був відділ іноземної літератури, і львів’яни, значна частина яких знала польську мову, залюбки купували тут польські книжки, серед яких траплялися навіть переклади творів, які були заборонені в СРСР. З боку проспекту Свободи розміщувалася аптека. Перед Будинком книги на початку і до середини 1990-х років, коли ще не з’явилися у Львові обмінники валют, була стихійна валютна біржа, де можна було обміняти гривні на долари.

Будинок книги канув у лету у 2011 р. Тепер тут – магазини брендового одягу та техніки.

Використано матеріалами: Ілько Лемко «Львів, якого вже нема, частина 2. 2026 р.», «Фотографії Старого Львова». 

1921-1939 рр.  

1924-1939 рр. 

1928-1930 рр. 

1928 р.

1938 р.

1930-і рр.   Пл. Мар'яцька (Міцкевича).

1947 р. 

1955 р. Тролейбус ходив 4-й номер, остання його зупинка була між тим фонтаном і пам'ятником Міцкевичу. 

1956 р.

1962 р. Площа Міцкевича

1963 р.  Площа Міцкевича

1967 р. Площа Міцкевича.  Фонтан з тритонами. 

1960-і рр. Площа Міцкевича

1960-і рр. Площа Міцкевича

  

Початок 1960-х рр., пл. Міцкевича.     

1969 р.  

1970 р.

 

1972 р.

2014 р. 

Три фото продуктових магазинів Львова кін. 1950-их - поч. 1960-их років. Контрасти: повні асортиментного товару вітрини і багатолюдні черги за "кукурудзяним хлібом"

 

Фото № 1. 1955-1960 рр. Магазин продуктів на розі площі Івана Франка.

На зображенні - типовий інтер'єр львівської продуктової крамниці 1950-х років. Ця крамниця містилась на розі пл. І. Франка та вул. Руставелі. У 1960-х роках у значно перебудованому та розширеному в бік вул. Руставелі приміщенні вже було розташовано їдальню, а тепер тут міститься магазин "Дари моря". 

 Інтер'єр крамниці - доволі типовий для радянських часів: повні асортиментного товару заокруглені скляні вітрини, дбайливо закриті марлевою завісою з внутрішнього боку; світильники; щедро розмальовані за допомогою орнаментальних трафаретів стіни (типова побілка 1950-х початку 1960-х років).

Ліворуч розташований кондитерський відділ, праворуч - бакалійний відділ, де бачимо типовий асортимент продуктів того часу.   На стику вітрин двох відділів стоїть ваза з гладіолусами - такі вази, стилізовані під косівську кераміку, вироблялися на фабриці Івана Левинського до І світової війни. На полицях кондитерського відділу стоять коробки з цукерками - 18 різновидів - виробництва тоді ще знаменитої фабрики ім. Кірова (раніше кондитерської фабрики "Бранка" Маурісія Брандштадтера, пізнішої фірми "Світоч"). Під заокругленим склом вітрини міститься багатий тогочасний асортимент кондвиробів: шоколад в плитках "Спорт", "Дорожний"; мармелад фігурний, тришаровий кольоровий, карамельні подушечки різних гатунків (улюблені цукерки наймолодшої дитячої спільноти), цукерки шоколадні. У вітрині безліч гатунків ерзац-кави, банки з повидлом, пачки з "Толокном" - вівсяним борошном, з якого виходила непогана кашка для наймолодших діток, пачки з чаєм - натуральним чорним та фруктовим, кукурудзяні пластівці. 

 Фото № 2. 1955-1960 рр. Магазин продуктів на розі площі Івана Франка.

 Вся увага глядача зосереджена на бакалійному відділі. Праворуч на вітрині стоїть ваза з гладіолусами. На полицях бакалійного відділу стоять: ліворуч - пляшки з "Московською" горілкою та коньяком, а також бляшанки з рибними консервами. Праворуч - пляшки з вином: вермутом та портвейном. Можна також зауважити пірамідальну конструкцію з бляшанок з рибними консервами. Дуже цікавий асортимент продуктових товарів, представлений у вітрині. Зліва направо: бляшанки з консервованими голубцями; дві перші секції вітрини заповнені у 1 ярусі пляшками з одеським коньяком, витримка якого означена чотирма зірочками; над пляшками брили сиру трьох гатунків та масив плавлених сирків - неодмінний атрибут процесу вживання горілки; далі - знаменита варена ковбаса, улюблений предмет ностальгічних спогадів - "Теляча" ковбаса вартістю 23 карбованці 40 копійок. Слід нагадати, що умовний час виконання фото - 1955-1960 рр., тобто до реформи 1961 р., яка знецінила карбованець, після чого ковбаса коштувала вже 2 крб. 34 коп. 

В наступній секції вітрини - бляшанки з рибними консервами, не менш знамениті в спогадах "Бички в томаті" в скляних (!) баночках, гранчасті баночки гірчиці, майонез, який через пару років буде дефіцитним товаром. Наступну секцію заповнюють пляшки з вином - слід додати, що всі пляшки, які бачимо на зображенні (коньяк, горілка, вино), запечатані парафіновою масою, під якою маленький картонний корок-затичка. 

За прилавком стоять задоволені та зацікавлені фотосесією продавцi. Через кілька років асортимент дещо зміниться, почнуться перебої з продуктами, характерною ознакою 1960-61 років стануть довжелезні черги за хлібом, який випікали з додаванням кукурудзяного чи житнього борошна; в школах будуть організовані сніданки для дітей - склянка молока та булочка з білого борошна, але люди в крамниці ще не знають цього і тих змін, які відбудуться в суспільстві, тому досі так поширені ностальгічні спогади про повні вітрини та фантастично низькі ціни.

Фото № 3. 1963 р. Черга за хлібом до хлібного магазину на пр. Шевченка, 20.

Одна з характерних картин побуту початку 1960-х років - багатолюдні черги за хлібом, кількість продажу якого "в одні руки" була регламентована. Черги за неякісним хлібом із значними домішками кукурудзяного борошна, як правило, формувалися біля хлібних крамниць від 5-6 години ранку, оскільки упродовж дня полиці були пустими. В цей час в школах на великій перерві дітям в обов'язковому порядку видавався стакан молока з маленькою білою булочкою, взимку іноді до того додавався один апельсин.

Незадоволення людей, як один з методів формування негативної громадської думки, викликалося з метою виправдання зсунення політично-адміністративною верхівкою Радянського Союзу з посади керівника держави М. С. Хрущова. Коли ж владою Пленуму ЦК КПРС 1964 р. на посаду Генерального секретаря КПРС було призначено Л.Брежнєва, постачання якісним хлібом та іншими продуктами миттєво відновилося в попередніх обсягах (Ірина Котлобулатова).

Використано матеріали  Центр міської історії. 

Фото № 1. 1955-1960 роки. Магазин продуктів на розі площі Івана Франка.

Фото № 2. 1955-1960 роки. Магазин продуктів на розі площі Івана Франка  (Центр міської історії).

1963 р. Черга за хлібом до хлібного магазину на пр. Шевченка, 20.

 

Ціни на продукти в другій пол. 1940-их років. Режим роботи продуктових магазинів Львова

 

 З історії. Ціни на продукти в другій пол. 1940-их років. Режим роботи  продуктових магазинів Львова.

Картки на хліб і продукти у Львові було запроваджено з 1 вересня 1944 р. Фактично це означало поширення на місто системи апробованого у СРСР лімітованого постачання продовольства в особливий період. Радянський картковий розподіл був дуже забюрократизованим. Існували чотири основних групи карток – для службовців, робітників, утриманців (та всіх прирівняних категорій), дітей до 12 років. 

Хлібні картки, на відміну від інших продуктових, отоварювалися щодня й мали дві категорії розподілу – першу (800 г) і другу (500 г хліба). У середньому щомісяця робітник чи студент (за звичайною карткою) могли отримати: м’яса або риби – 1800 г, жиру – 400 г, круп, макаронів – 1200 г, цукру – 400 г, хліба (добова норма) – 500 г.

В окремих випадках робітникам або службовцям поряд з отриманням продуктових карток призначали додаткове понаднормове літерне харчування в державних їдальнях – обіди типу «А» (200 г хліба щодня, місячно – 6 кг м’яса або риби, 800 г жирів, 15 яєць, 1 л молока) й типу «Б» (200 г хліба щодня, місячно – 5 кг м’яса чи риби, 800 г жирів, 10 яєць, 1 л молока). У Львові додаткове літерне харчування типу «А» і хліб за першою категорією отримували 500, харчування типу «Б» та хліб другої категорії – 850 осіб. Здебільшого це були представники партійної номенклатури, військового командування 

У середині травня 1947 р. центральні продуктові магазини облспоживспілки не працювали по декілька тижнів, не маючи чим торгувати. 

 14 грудня 1947 року в СРСР ухвалили постанову про проведення грошової реформи та одночасне скасування карткової системи на продовольчі та промислові товари. Вона мала конфіскаційний характер і вдарила по заощадженнях населення.

 Старі гроші обмінювали на нові за несприятливим курсом (10:1), а заощадження згорали. Проте скасування карток дозволило купувати продукти у вільному продажу, хоча ціни на них були високими. 

Після грошової реформи 1947 року середні номінальні зарплати робітників зросли до приблизно 450–500 рублів на місяць.

 Із 16 грудня 1947 р. замість комерційних та пайкових (карткових) встановлено державні роздрібні ціни (за 1 кг): хліб житній – 2,80 руб., пшеничний 1-го сорту – 6,20 руб.,пшоно товчене 1-го сорту – 5,50 руб., гречка – 11 руб., макарони – 9 руб., цукор – 13,50 руб., м’ясо яловиче середньої вгодованості – 28 руб., масло вершкове солоне вищого ґатунку – 62 руб., риба свіжоморожена типу судак –10,50 руб., оселедець великий каспійський бочкового посолу – 17 руб., яблука – 8–12 руб., морозиво молочне – 20 руб., ікра білуги, калуги, осетра, стерляді зерниста в банках 1-го сорту – 400 руб., а також олія соняшникова рафінована не розфасована – 28 руб. за 1 л, яйця – 10–14 руб. за 1 дес., молоко незбиране – 2,50–3,50 руб. за 1 л, чай байховий ґрузинський 1-го сорту – 16 руб. за 100 г, кава у зернах смажена 1-го сорту – 75 руб., горілка «Особлива московська» – 60 руб. і пиво «Жиґулівське» – 7 руб. за 0,5 л.

Попри фіксовані державні ціни керівники продуктових магазинів за старими схемами часто «корегували» їх на власний розсуд. Так, філе тріски вищого ґатунку у відділі робітничого постачання УБВР-20 та багатьох закладах торгівлі Шевченківського райхарчторгу коштувало 18 руб. за 1 кг, у крамниці №10 міськвійськторгу – 15,50 руб., натомість державна ціна на цей товар за прейскурантом становила 14,90 руб. Річкового коропа продавали по 16 руб. за 1 кг замість 11,40 руб. У чайній №4 ковбасу «Українську напівкопчену» відпускали по 81,60 руб. за 1 кг, а не за 54 руб. 

 Скасування карткової системи та грошова реформа спричинили різке коливання цін на львівських ринках. Станом на 25 грудня 1947 р. м’ясо (яловичина) коштувало 30 руб., масло вершкове – 110 руб., житнє борошно – 15 руб., картопля – 2,50 руб. за 1 кг, молоко – 10 руб. за 1 л, десяток яєць – 35 руб., олія – 80 руб. за 1 л. Це було пов’язано зі спробою селян притримати продукти до певного часу та зі справжньою купівельної спроможністю нового рубля. Заповнити прогалину у продуктовому забезпеченні в повному обсязі місто не мало змоги через відсутність товарних запасів. 

У літній період 1947 р. найбільш поширені державні (облторгвідділ, відділи робітничого постачання) продуктові, хлібні магазини працювали з 8:00 до 20:00, комерційні й кооперативні – з 10:00 до 22:00, спеціалізовані збутові магазини та крамниці окремих підприємств – з 9:00 до 19:00. За дотриманням режиму роботи наглядало вище керівництво торгівлі й міліція.

У зимовий період графік був дещо іншим. Хлібні магазини працювали з 7:00 до 19:00, продовольчі – з 8:00 до 19:00, м’ясні й овочеві – з 9:00 до 19:00, «Пиво-води» – з 9:00 до 23:00. На початку 1948 р. у продовольчій торговельній мережі Львова з’явилися 6 чергових крамниць, які працювали у центральній частині міста в будні з 18:00 до 24:00 та у вихідні – з 12:00 до 20:00. У наступні роки час роботи продуктових магазинів зазнавав змін, що суттєво не впливало на забезпечення містян продуктами.

 За матеріалами "Роман Генега. СИСТЕМАГРОМАДСЬКОГО ХАРЧУВАННЯ ПОВОЄННОГО ЛЬВОВА: СТАРІ ТА НОВІ ПРАКТИКИ. 2019 р.".  

Весна 1949 р., вул. Академічна  (проспект Шевченка)

Двокінні фіакри і однокінні дорожки. Львів, якого уже немає

 До першої половини XIX століття за всіма ознаками у Львові громадського транспорту як такого не існувало. Лише 1835 року у місті з’явився перший в Україні регулярний громадський транспорт – кінний омнібус. Львівський кінний трамвай відкрили 3 травня 1880 року. Він став першим кінним трамваєм на території сучасної України.

 У «дотрамвайний» період існували  більш індивідуальні транспортні засоби, а власне: двокінні фіакри і однокінні дорожки. Початки обидвох транспортних засобів у Львові достеменно невідомі, утім зважаючи на той факт, що 1869 року в місті, яке налічувало 87,1 тисяч мешканців, діяло 298 фіакрів і дорожок, перші такого типу засоби перевезень мали б з’явитися ще у першій половині XIX століття.

Термін «фіакр» походить від імені святого Фіакріуса – ірландського ченця-відлюдника, який вважався покровителем садівників і городників. У XVII столітті в Парижі на вулиці Святого Антонія містився трактир із заїздом «Під Святим Фіакріусом», названий так від образу цього святого, який займав тут почесне місце. Коли близько 1620 року в Парижі з’явилися перші кінні карети, у згаданому заїзді розташовувалося бюро їхнього найму. Таким чином народилася назва «фіакр», яка згодом перекочувала до Галичини, де означала як карету, яку можна було найняти, так і візника, який нею керував.

Терміни «дорожки» і «дорожкар», як назви однокінного екіпажу і його візника, прийшли до Львова з Варшави, яка тоді належала до Російської імперії. Так називали цей вид транспорту, зручний для подорожей чи перевезень.

Початки обидвох транспортних засобів у Львові достеменно невідомі, утім зважаючи на той факт, що 1869 року в місті, яке налічувало 87,1 тисяч мешканців, діяло 298 фіакрів і дорожок, перші такого типу засоби перевезень мали б з’явитися ще у першій половині XIX століття.

Тарифи на перевезення двокінними фіакрами залежали від роду замовлень на поїздку. У 1875 році одна поїздка (без зупинок і повернення) у місті і на передмістях коштувала 30 крейцерів. Для довших переїздів діяв часовий тариф: перші п’ятнадцять хвилин поїздки коштували 30 крейцерів удень і 45 крейцерів уночі. Пасажири, які їхали до Байок, Кисельки, Кортумівки, Венґлінського ліска (Погулянки), площі Святої Софії, Вульки, Паненського ставу, Пелчинського ставу, Високого Замку, Залізної Води і до кожної рогатки або цвинтаря, мали платити сталу ціну 50 центів.

 Однокінні дорожки поділялися вони на два класи: перший, позначений червоним номером, і другий, позначений жовтим номером, різниця між ними була у наявності чи відсутності відповідного комфорту.

Тарифи на одноразові поїздки дорожками першого класу змінювалися таким чином: перші 15 хвилин вдень у 1875 році – 20 крейцерів, у 1878 – 25 крейцерів, а вночі і 1875 року, і 1878 року ціна незмінна 30 крейцерів. Подорожі до Кисельок, Високого Замку та інших локацій, вказаних вище щодо фіакрів, навіть подешевшали: 1875 року – 50 крейцерів, 1878 року – 35 крейцерів. Поїздки до залізничних вокзалів удень 1875 року - 40 крейцерів, 1878 року – крейцерів, вночі відповідно 50 і 60 крейцерів, поїздки на бал і з балу незмінно 50 крейцерів.

Щодо дорожок другого класу, то тут ціни лише зростали: перші 15 хвилин вдень у 1875 році 15 крейцерів, у 1878 році – 20 крейцерів, а вночі 22 крейцери у 1875 році і 25 крейцерів у 1878 році. Поїздки до Кисельок, Високого Замку і т. д. 1875 року 20 крейцерів, 1878 року – 25 крейцерів. Поїздки до залізничних вокзалів удень 1875 року 30 крейцерів, 1878 року 40  крейцерів, уночі відповідно 45 і 50 крейцерів, поїздки на бал і з балу незмінно 30 крейцерів.

У 1870-х роках за 10–15 крейцерів можна було купити кілограм житнього хліба або літр молока, а за 40–50 крейцерів – кілограм хорошої яловичини. Денна зарплата звичайного некваліфікованого робітника становила близько 40–60 крейцерів, тоді як чиновники чи вчителі заробляли від 2 до 5 гульденів на день. 100 крейцерів дорівнювали 1 гульдену або золотому ринському.

* Фотографії старого Львова. Ілько Лемко 

 *FB   Музей історії фотографії у Львові

*FB Львів стародавній - фото, відео та історії

 *FB  Ретро-Львів

 *FB    Гриць Совків (The Gryć)

Фіакри на сучасній площі Міцкевича 1880-ті рр.

1906 р. Вулиця Адама Асника.

1941-1944 рр. Adolf Hitler Ring , сучасний проспект Свободи. Вже тоді на фіакрах були безшумні колеса. Руїни Дирекції Скарбів простояли до 1947 року.

Вулиця Личаківська у Львові у 1900-1939 роках. Фотоальбом

 

1915 рік. Церква Петра і Павла на Личаківській.

Пивні, пивбари й пивресторани Львова у 1970-их - 1980-их роках . Львів, якого уже немає

 

В ті часи пиво пили майже все доросле чоловіче населення. Піти з колєгами "на пиво" - це був цілий ритуал. Пиво пили й "язвенники" і "трезвенники"...

 У величезних підвалах Львівського пивзаводу знаходився пивний ресторан “Колос”. Інтер’єри чотирьох залів гарно оформили за участі Львівської академії мистецтв. Підлога цього закладу досягала позначки 8,2 м нижче рівня землі. Ресторан був далеко від центру міста і тому не здобув належної популярності. 

Користувався популярністю фірмовий пивресторан “Янтар” на Ботвіна (нині Куліша). 

Культовий пивбар у 1969 - 1990-х рр. «Під Вежею» на Братів Рогатинців, 32 (тоді Комсомольській).  Заклад відкрили в червні 1969 року.

 Заклад народ називав «Баварією». Він розташовувався у напівпідвальному приміщенні, де збереглися залишки середньовічної оборонної споруди. Більша частина залу «Під Вежею» мала стійки, столиків було лише кілька, і здебільшого зайняті. На закуску подавали вуджену скумбрію, солоні палички і бублики. На столах стояли сільнички, дехто, економлячи на закусці, посипав сіллю край кухля.

Через великі черги доводилося брати відразу по два-три кухлі, щоб зайвий раз не вистоювати. Правда, траплялися й такі пияки, що могли видудлити і з десяток кухлів. Стіни у барі були густо розписані різними мудраціями та мальовидлами, які прибиральниці не встигали змивати. На початку 90-тих, коли нарід почав красти посуд, «Під Вежею» наливали пиво у літрові та півлітрові слоїки (Ю. Винничук, 2021).

На першому поверсi кава й лiкери, а в пiдвалi пивко! 100 гр. кави + 100 гр. коньяку = 2 руб.; черга на 30 хв. 

Тут за столиками навстоячки зависали цілі натовпи любителів пива і риби, переважно молодь; можна було зустріти і студентів, що тут же при гальбі пива писали курсові, в обідній час підземелля окуповували студенти «Політехніки», що мали поряд на Ватутіна (нині Князя Романа) військову кафедру. Часто тут можна було зустріти й студентів з «універу» й Поліграфічного.

Там у підвалі стояли дубові столи, пиво наливали в бокали. На поч. 90-х з бокалами якийсь дефіцит стався, то пиво почали наливали прямо у півлітрові банки. Дим від сигарет «стояв» стовпом. Люди йшли туди і брали з собою тараньку, а дехто «чекушку» горілки, бо казали, що «пиво без горілки – гроші на вітер». Саме пиво було не погане, але кращого на той час і не було.

За спогадами Юрія Охріменка «Кнайпи моєї юності»: «Цілі покоління залишали на каменях стародавньої бастеї, яка є серцевиною бару, свої графіті. їх регулярно забілювали і мабуть тепер там утворився цілий культурний шар. Сюди заходив дуже милий п’яничка баяніст. Грав за пару копійок, а то й за кухоль пива. Мій друг, підпивши, замовляв йому вальс «На сопках Маньчжурии». А потім під сумну мелодію ронив рясну сльозу просто до ґальби.

Туг проводили і своєрідні пивні змагання хто вип’є більше. Наскільки пам’ятаю, на гроші, чи ще на щось не закладалися. Але переможцеві була забезпечена всезагальна пошана - до наступних змагань. Прикро, але у цих битвах я був скромним воїном, бо не міг втиснути у себе більше шести ґальб. А були серед нас мастаки, здатні подужати і до двадцяти.

Львівське пиво і тоді було «кляса». Воно славилося далеко поза межами України. Коли у 1975 році я був з будівельним загоном у Казахстані, то за одну пляшку львівського пива нам пропонували дві пляшки горілки.

Майже завжди тут стояла довга черга. Зрештою, черги тоді були всюди. Дістати пиво поза чергою можна було через прибиральницю - за додаткову оплату».

У напівпідвальному приміщенні будинку є залишки стін та бастеї міських укріплень XIV-XV ст. Фортифікаційна споруда доби готики - одна з 16-ти бастей зовнішнього кільця оборонної стіни середньовічного Львова (розібрана наприкінці XVIII ст.). Була розміщена у південній частині східного прясла муру. Виявлена у 1906 р. Півкругла, мурована з каменю споруда.

З відомих пивбарів можна згадати ще “Мюнхен” (неофіційна назва) на вулиці Франка біля   «Пляц Пруса» та    «Ґрюндік» на Ґрюнвальдській біля “Політехніки”.

 «Пляц Пруса» (Plac Prusa) — це історична народна назва локації у Львові, яка сьогодні є площею Івана Франка. Офіційно ця назва (площа Болеслава Пруса) існувала в польський період історії міста до 1939 року.

«Пиво-раки» (народна назва) на вулиці Краківській, 17 — працював до  1979 р. (пізніше «Медівня»). На вітрині був рак з гальбою пива і від нього появилась народна назва.  

«Крива липа».  У радянські часи проїзд Крива Липа слугував звичайним прохідним двором, тоді там торгували пивом і пиріжками («тошнотиками»). Навколо самої липи був павільйон де продавали пиво на розлив. За Горбачова в період «сухого закону» (1986-1990 рр.) тут інколи треба було простояти в черзі й годину. До однієї гальби пива зазвичай ми (студенти) брали 2-3 тошнотики, а коли випивали по дві гальби — тошнотиків з'їдали 4-5, інколи значно більше.

Черги стояли великі, ціна за пиріжки була спочатку 3 копійки, пізніше 4 копійки, а потім подорожчали до 7 копійок. Завжди гарячі, по часах бідності системи громадського харчування це було щось, дешево і смачно.

Кіоск по продажу пиріжків був колись біля Преображенської церкви.

Направо в тупику був прийом склотари. Там постійно стояла черга. Здаєш пляшку за 12 коп., маєш три гарячих пиріжки, обернених касовою стрічкою.

Тут біля липи навстоячки зависали цілі натовпи любителів пива і пиріжків. Часто тут можна було зустріти студентів з «універу» й інфізу. «Публікала» була різноманітна — від «бомжів» до професорів. Інколи сюди навіть «забігала» творча інтелігенція: художники, артисти, письменники і т. д.

Пиво наливали в гальби. На поч. 90-х з бокалами якийсь дефіцит стався, то пиво почали наливали прямо у півлітрові банки.

З історії. Теперішня назва - проїзд Крива Липа з'явилася у 1992 році. Назва походить від давньої липи, яка до нашого часу росте на території провулка у центрі двору.  Дерево залишилося від колишнього ботанічного саду Маєра.

Проїзд Крива Липа має досить тривалу історію. Вона розпочалася із 1895 року, коли збудував пасаж власник «Гранд-готелю» Єфраїм Гаусман. Ансамбль пасажу створювали будівлі, які були зведені у стилі історизму та неокласицизму. Він був відкритого типу та мав виходи на теперішню вулицю Дорошенка та на вулицю Січових Стрільців.

У той час львівські пасажі, що були на центральних вулицях, були популярними. Там представляли для відвідувачів відомі торгові марки, зокрема, були найкращі товари.

Назву пасажу змінювали декілька разів. У 1942 році окупаційна влада перейменувала пасаж Гаусмана на Дурхляс, що з німецької означає «прохід, галерея». Ця назва була впродовж двох років, а згодом вирішили повернути історичну назву вулиці. Однак у 1950 році знову придумали чергову нову назву. Тоді назвали провулок - Жовтневий проїзд на честь більшовицького перевороту в Петрограді у жовтні 1917 року. 

Студенти Політехніки збиралися в «Унітазі».  «Унітаз» був поблизу Львівської політехніки.  Утім цей «унітаз» львів'яни любили. Мова йде про пивний бар на вулиці Київській, 24.  Свою назву він отримав через магазин сантехніки, що був розташований навпроти. Житловий будинок, збудований у 1926 році за проєктом Вітольда Мінкевича у стилі ар деко. Будинок складається з чотирьох секцій, які зміщені відносно осі. У підвалі будинку від 1970-х років працював популярний пивний бар, нині – паб «The Unitas».

«Ґрюндік» був улюблений пивбар студентів Політехніки і студентів-географів Універу, які до 1985 року проживали неподалік в гуртожитку №2 на вул. Пушкіна. Мабуть саме тут у часи горбачовської перебудови народилася ідея однієї з перших львівських неформальних газет «Ґрюндік». Вона випускалася на ксероксі під чудовим гаслом: «Менше піни - більше пива»  

У горішній частині  Парку культури був демократичний пивбар “Кафедра“  і «Деканат», такий самий павільйон при вході до парку.

Всі студенти які жили в гуртожитках на вул. Пересади, мали свою «точку» під кодовою назвою «ДУПА», цей пивний бар був у кінці вулиці, біля гастроному (кінцева зупинка автобуса №7 на Майорівці).

ДЖЕРЕЛА:

            * Кнайпи Львова у радянські часи. Фотографії старого Львова. 2023. 

           *  Юрій Охріменко. Кнайпи моєї юності. 

             * Перші ресторани Львова: якими були та де діяли у місті, - ФОТО. 2022.

          * Кава повоєнного Львова, або кнайпи львівської богеми. Фотографії старого Львова. 2021.

             * Кава та кавові кнайпи Львова. Історія зародження.  Фотографії старого Львова. 2021.

          *  Живі легенди львівських кнайп. Львів, який ми втрачаємо. То є Львів. 2022.

           * Львів у батярських піснях. То є Львів. 2023. 

           * Юрій Винничук. Кнайпи львівської богеми 2. Збруч. 2016 р.

             * Юрій Винничук – кнайпи моєї молодості. 2021 р.

           * Юрій Винничук.  Львів без «шніта» і без «мліка». 2025.

          * “Шоколадний король” Львова, львівські цукерні та ресторани. Фотографії старого Львова. 2014 р.

* Ілько Лемко. “Львів 1970-ті: русифікований побут, рибний дефіцит, ковбаса 4-х сортів, цигарки Marlboro і тотальна мода на джинси. 2023 р.“ 

* Ілько Лемко.  «Коли є «все» не для всіх, зате є джинси, «довгі патли» і жовто-сині трамваї. Побутові хроніки Львова: 1960-ті. 2023 р.».

* Ігор Мельник. Ще раз про вулицю Академічну. 2007 р.

* Фотографії старого Львова. 

*FB   Музей історії фотографії у Львові

*FB Львів стародавній - фото, відео та історії

 *FB  Ретро-Львів

 *FB    Гриць Совків (The Gryć) 

.

1980-ті роки."Під вежою" 

1970-і роки. Пивний магазин у будинку на розі вулиць Личаківської та Чернігівської

1971 р. “Під Вежею”

”Ресторан “Ґвара”. Колишній пивбар “Під Вежею” на вулиці Братів Рогатинців (колишня Комсомольська) 

1980-ті роки. "Крива липа"