неділя, 30 червня 2019 р.

З історії м. Винники. 30 червня 1941 р. українські повстанці зайняли Винники



30 червня 1941 р. українські повстанці (ОУН) вийшли з лісу й зайняли с. Чижиків, у якому поповнили особовий склад свого загону ще 41 бійцем із підльвіських сіл: Гаї, Дмитровичі, Чижиків, Підсоснова. Сотня партизанів озброєна двома кулеметами, рушницями, гранатами та револьверами зайняла містечко Винники, а потім, перетнувши фронт, вийшла на зустріч передовим німецьким частинам у Білці Шляхетській.



понеділок, 17 червня 2019 р.

Карти "Europa Regina". Україна це - Скіфія та Русь, Росія - Московія. 1537 р. Йоганнес Путч. 1544 р. Себастьян Мюнстер. 1581 р. Генріх Бюнтін

        1537 р. Йоганнес Путч (Johannes Putsch; 1516-1542), німецький картограф, математик, поет опублікував карту "Europa Regina". На карті українські землі позначено як SCYTHIA (Скіфія). Територія теперішньої Росії на карті – Moscovia.
       Ця алегорична карта являє собою Європу у вигляді (жіночої?) фігури; в колекціях і каталогах її зазвичай називають «Europa Regina» (Королева Європа), але можна зустріти й назви типу «Карта Європи в вигляді фігури», «Європа у вигляді Діви», «[Безіменна] карта Європи» і т. д. Швидше за все, автор карти надав Європі форму тіла і риси обличчя якійсь персоні, що  царювала в цей період. Деякі дослідники припускають, що на карті, можливо, зображено не жінку, а Карла V, імператора «Священної Римської Імперії», іспанського короля (тому Іспанія і є «головою» і короною). На карті поміщено назви близько 20 держав, але відсутня Туреччина (в районі Константинополя позначена Греція). Між Балканами й Карпатами позначена Болгарія (румунські землі в складі Болгарії; таку велику територію Болгарія займала у XII ст.). Дослідник Йордан Табов висунув гіпотезу, що дана карта показує політичну ситуацію в Європі в останній третині XII ст.
1544 р. Себастьян Мюнстер (Sebastian Münster; 1488–1552) німецький вчений видав у Базелі «Cosmographia» (Космографію), в якій друкувалися карти Птолемея. Ця монументальна праця поєднувала в собі інформацію з історії та географії, астрономії та природничих наук, а також культурні, політичні та побутові відомості. На її підготовку пішло близько 20 років. Після смерті Мюнстера в 1552 р. його «Космографію» продовжували доповнювати й перевидавати Генріх Петрі та його син Себастьян до 1628 р. «Космографію» видавали з 1544 р. по 1650 р. (46 перевидань шістьма мовами).
У «Cosmographia» було поміщено карту «EUROPE. Münster, S., Europa dasein drittheil der Erden, nach gelegenheit unsern zeiten (on verso, within wide woodcut figurative border): Neüw Europa. Es hat Ptolemeus nit sunderlichen Europa[m] beschriben... Basel (Henricpetrina)» (Europa regina). Europa regina– карта-картина де європейський континент зображений у вигляді королеви. Європу показано у вертикальному положенні. Піренейський півострів утворює короновану голову королеви, а Богемія – її серце. На карті українські землі позначено як SCYTHIA (Скіфія). Територія теперішньої Росії на карті – Moscovia.
       «Cosmographia» 1544 р. містила карти на яких показані українські землі: «EUROPE. Münster, S., Europa dasein drittheil der Erden, nach gelegenheit unsern zeiten (on verso,within wide woodcut figurative border): Neüw Europa. Es hat Ptolemeus nit sunderlichen Europa[m] beschriben... Basel (Henricpetrina)» (Europa regina), «POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA», «TABULA EVROPAE VIII», «VON DEM KÖNIGREICH POLAND Das In Sarmatia auch begriffen wirt sampt andern laendern diesem königreich zügehörig», «REGNI POLONICI...» та ін.
    1581 р. Генріх Бюнтін (Бантіус, Бантінг; Heinrich Bünting; 1545-1606) протестантський богослов, географ та літописець видав книгу «Itinerarium Sacrae Scripturae» з образними емблематичними ілюстраціями. В «Itinerarium Sacrae Scripturae було поміщено карту «Europa regina». «Europa regina» - карта-картина де європейський континент зображений у вигляді королеви. Європу показано у вертикальному положенні. На карті українські землі позначено як RVSSIA (Руссія, Русь). Територія теперішньої Росії на карті – Moscovia.

 

ЛІТЕРАТУРА

Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання / А. Л. Байцар. – Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 640 с.
 
1537 р. Йоганнес Путч
1544 р.(1570 р.). Себастьян Мюнстер 
1581 р. Генріх Бюнтін


До питання вивченості картографування українських земель

 

Виникнення карт засвідчує існування певної цивілізації, суспільства, що займали значну площу і потребували візуалізованого знання про неї та навколишню територію. Тому первісно нинішня територія України фігурує як об’єкт зацікавлень інших народів та держав і з’явилася на картах ще за античності.

Оригінальною пам’яткою картографії є зображення частини території України на щиті римського воїна, знайденому в місцевості Дура Еуропус біля р. Євфрат на території сучасної Сирії, III ст. На вцілілому фрагменті щита показано узбережжя Чорного моря на північ від Одесоса (сучасна Варна).

Біля позначення міст (зображення  будиночків) чітко читаються назви: Тіра і Херсон[ес], між ними вміщено Боріс[тен] – Ольвію. Назву наступного за Херсонесом міста можна прочитати як Арт[абда] – «Семибожна» (одна з назв Феодосії). Дунай показано у вигляді двох ліній, що впадають в Чорне море. Вони підписані як Істр та Даноубіс [тен] [Трубчанінов С. В. Історико-географічні  дослідження. Кам’янець Подільський : Оіюм, 2008].

Одним із найдавніших картографічних зображень всієї території  України є так звана Таблиця Певтінґера (Певтінгерова таблиця;Tabula Peutingeriana) – пізніша копія римської дорожньої карти, що була укладена космографом Касторієм приблизно у другій половині IV ст.  На карті  зображені Чорне й Азовське моря, гирла Дунаю, Дніпра та Дону, Карпати (Alpes Bastarrice), а також розселення різних племен  (роксолани-сармати, бастарни, савріки, меоти, венеди.

У географічній та картографічній традиції українські землі часто називали Кімерією, Сарматією Європейською, або Скіфією. Для географів та істориків існували ще й «Азійські» Скіфія та Сарматія. Що ж до античних часів, то частіше вживалося Scithia inferior (Скіфія нижня), у значенні «ближча». На більшості географічних карт XIV—XVI ст. українське Наддніпров’я позначалося як Cimmeria, Scythia Europaea, Parua Scythia, Sarmatia, Ruthenia, Russia, Cumania, Commania та ін.

Рукописні креслення, плани, замальовки певних місцевостей, окремих міст України відомі вже із Середньовіччя. Назва «Русь» з’явилася вже на англійських Солійській та Герефордській, північнонімецькій Ебсторфській, ісландській картах (XIIXIII ст.). Морські навігаційні карти XIIXVII ст. (портолани) з позначенням узбережжя, морських румбів, напрямків вітрів досить точно передавали берегову лінію всього Чорного та Азовського морів, надавали відомості про народи та держави на їх узбережжі.

До кінця XIV ст. книги та карти  розмножувались  рукописним способом. Перші друковані карти були ксилографіями, тобто  гравірувались на  дереві (1472 р., Ауґсбурґ; 1475 р., Любек).  Наприкінці XV ст. в Італії виникло гравіювання на міді. Центрами картодрукування  були  відомі  друкарські  міста  (Ауґсбурґ, Нюрнберг, Базель, Флоренція, Болонья, Рим, Венеція, Страсбурґ, Амстердам,  Антверпен). 

У 1466 р.  Н. Германус відновив карти К.  Птолемея. 1477 р. за кресленнями Н. Германуса карти були гравіровані і видані в Болоньї («Географія Птолемея», Болонья, тираж 500 примірників). 1477 р. Болонья, карта «Сарматія Європейська». На карті написи – Sarmacie in Europae, Sarmacia in Asia Pars. 1477 р. Болонья, карта «Сарматія Азійська». На карті написи – Sarmatiae Pars in Europa, Sarmatia in Asia, Scythie Pars.

Його вплив можна помітити в багатьох надрукованих пізніше картах і атласах, таких, як Римські видання Птолемея 1507 р. та 1508 р., Стасбурзьке 1513 р. та ін.

1477 р. Болонья. Карта «Сарматія Європейська». На карті написи – Sarmacie in Europae, Sarmacia in Asia Pars.

1477 р. Болонья.Карта «Сарматія Азійська». На карті написи – Sarmatiae Pars in Europa, Sarmatia in Asia, Scythie Pars.

У наступному, римському виданні (1478) поміщені «Восьма карта Європи» (Octava Europe Tabula) та «Друга карта Азії» (Secunda Asiae Tabula). «Восьма карта Європи» входила до всіх видань «Географії» аж до 1730 р. включно.

1478 р. Рим. «Восьма карта Європи» (Octava Europe Tabula). На карті напис – Sarmatia Europae.

1478 р. Рим. «Друга карта Азії» (Secunda Asiae Tabula). На карті напис – Sarmatia Asiatica. 

У ХVІ ст. з’являються численні нові карти – tabula moderna (сучасні карти), авторами яких були знані картографи світу: Бернард Ваповський, Себастьян Мюнстер, Герард Меркатор, Вацлав Гродецький, Йодок Гондій, Віллем Блау, Томаш Маковський, Ісаак Масса, Зиґмунд Герберштайн та ін. Зображення території України на стародавніх картах відповідало тогочасним уявленням західноєвропейських картографів про наші землі. Тож і не дивно, що деякі з карт мають неточності та помилки при зображенні тих чи інших географічних елементів.

За даними Ярослава Дашкевича кількість відомих карт України ХІV–ХVІ ст., враховуючи варіанти, досить значна, їх не менше 220 (біля 120 морських, решта – модерні) [Дашкевич Я. Р. Україна на картах ХІV – ХVІ ст.: Стан і проблема дослідження // Історико-географічне вивчення природних та соціально-економічних процесів на Україні. 1988]. 

Середньовічна карта – не лише пам'ятка з певним графічним і ономастичним навантаженням. Важливий елемент карт – це пояснювальний  текст (експлікація) до них, легенда, масштаб, рисунки. Вони поширюють можливості використання карт в географічному (особливо при напівпейзажних картах), етнографічному (малюнки, що зображують одяг і побут мешканців, їх знаряддя праці, транспортні засоби), метрологічному (лінійні масштаби з різними одиницями вимірювання), геральдичному (малюнки гербів, флагів), природознавчому (зображення фауни,  флори), графічно-прикладному, історико-друкарському, філігракологічному та ін… Варто пригадати влучне зауваження А. фон Гумбольдта: «Географічні карти відбивають більше чи менше обмежені погляди і відомості того, хто їх виготовив, а не відбивають тогочасний стан відкрить. А те зображення, яке ми бачимо на карті (особливо, якщо це стосується ХІV, ХV і ХVІ ст.), це звичайно суміш перевірених фактів і безпідставних припущень, які вважали фактами» [Дашкевич Я. Р. Україна на картах ХІV – ХVІ ст.: Стан і проблема дослідження // Історико-географічне вивчення природних та соціально-економічних процесів на Україні. 1988].

Значним джерелом для з’ясування середньовічних уявлень про українські етнічні землі були загально географічні атласи XVIXVII ст., що з’явилися вже у друкованому вигляді.

Серед відомих на сьогодні картографічних джерел, виготовлених за допомогою географічної зйомки, визначення координат, застосування спеціальних інструментів, — карти Б. Ваповського, С. Мюнстера (XVI ст.), Г. де Боплана 1-ї пол. XVII ст., на яких позначена Русь-Україна. Саме на їх основі було створено перші друковані українські карти й плани XVII ст. (плани Києва у «Тератургімі» Атанасія Кальнофойського 1638, «Києво-Печерському патерику» 1661).

Історична картографія — спеціальна географічна та історична  дисципліна, яка займається вивченням, створенням і використанням історико-географічних карт та атласів, а також дослідженням стародавніх картографічних зображень.

Старовинні карти із зображенням українських земель почали використовуватися в українській історіографії ще наприкінці XVIII – на  початку  XIX ст.

Українські географи, історики та етнографи другої половини XIX ст. широко використовували картографічні матеріали як ілюстративний матеріал для своїх студій, однак історико-географічні та історичні карти в той час не виходили окремим виданням.

Український і російський історик та археограф Д. М. Бантиш-Каменський(1788—1850) як додаток до 4-томної «Історії Малої Росії...» у 1830р. опублікував російський переклад Генеральної карти України Ґійома Боплана.

Український історик і археолог І. Шараневич опублікував декілька історичних карт Західної України, зокрема «Стародавній Львів» (1861) та «Галицько-Володимирська Русь» (1863).

У своїй фундаментальній праці «Описание Киева» (1868) відомий історик й етнограф М. Закревський простежив по картах X—XIX ст. історію Києва. Він склав кілька історичних карт, які характеризували ключові моменти еволюції стольного граду: «План Киева X в. во времена св. княгини Ольги», «План Києва от 988 до 1240 г., то есть до разорения его Батыем», а також плани міста 1400—1600, 1700—1800, 1864 рр.

О. Барвінський у своїй «Ілюстрованій історії Русі» (1890) помістив «Карту Русі за князів» і «Карту Русі за часів Великого кн. Литовського і козаччини». Перевидання «Історії України-Русі» (1904) М. Грушевського містило «Карту України-Русі і сусідніх держав». Цілу низку археологічних карт Київської та Волинської губерній видав український вчений В. Антонович (1895, 1900).

М. Грушевський неодноразово звертався до картографічного матеріалу. Зокрема, сім історичних карт як ілюстрації були додані до його «Історії України-Русі» (1898—1903), а в «Ілюстрованій історії України» (1913) містилися 29 карт. У популярному виданні М. Аркаса «Історія України-Русі» (1908) було надруковано дев'ять кольорових історичних карт, серед яких «Землі, де живе Український народ тепер», «Українська земля перед III ст. по Хр.», «Запорізькі землі за Дунаєм», «Землі, або Вольності, Війська Запорізького Низового у 1700-х рр.»

Історичні й археологічні карти залучали відомі українські історики Д. Багалій, І. Крип'якевич, А. Скальковський та ін.

Свій внесок в історико-картографічні дослідження зробили Я. Головацький, В. Антонович, Д. Яворницький та ін.

Д. Яворницький використовував карти XVIII ст. в дослідженнях історії Запорозької Січі. О. Лазаревський видав документ про початок картографічної діяльності в Україні Д. Дебоскета. М. Владимирський-Буданов використав карту Г. де Боплана для вивчення міграційних рухів нас. України в 2-й пол. XVI – 1-й пол. XVII ст.

Завдяки працям українських вчених Д. Багалія, Г. Величка, М. Кордуби, С. Рудницького, П. Чубинського на початку XX ст. було створено історико-картографічну основу для відображення етнічної території України, а також вивчені основні особливості її формування і розселення етнічних меншин.

Окремо вирізнимо дослідження С. Шелухина (1921, 1936) щодо вживання та розміщення назви «Україна» на географічних італійських , французьких, голландських, англійських і німецьких картах в XVI—XIX ст.

У 1937 р. В. Кубійович разом з іншими науковцями видав «Атлас України й суміжних країв». Це був найвизначніший географо-картографічний твір того часу, який мав на меті «огорнути оком ціле нашої національної території і в легко доступний спосіб, з допомогою мап і діаграм, пізнати найважливіші явища нашого життя в їх географічному розміщенні». До складу атласу входили 217 карт і схем з пояснювальними текстами. Карти охоплювали територію усіх українських етнічних земель: від р. Дон до Пряшівшини (тепер Словаччина).

Першим українським істориком-картознавцем наприкінці XIX ст. був В. Ляскоронський. Наприкінці XIX – в першій третині XX ст. Веніамін Кордт видав 4-томний атлас факсимільних репродукцій середньовічних карт України й Росії/ Проект В. Кордта було продовжено лише через 75 років, вже у незалежній Україні, зусиллями відомих львівських дослідників Марії Вавричин, Ярослава Дашкевича та Уляни Кришталович.

У їхній книзі «Україна на стародавніх картах. Кінець XV – перша половина XVII ст.» (2004) вміщено кольорові репродукції карт із фондів Львівської наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника НАН України та Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. Івана Франка, що були видрукувані у період від 1493 р. до 1649 р. [Вавричин М. Г. Україна на стародавніх картах. Кінець XV – перша половина XVII ст. / М. Вавричин, Я. Дашкевич, У. Кришталович. – К. : ДНВП «Картографія», 2004]. Дослідники детально описали карти, включаючи назви, авторів, видавців,  граверів, техніку видання, колористику, матеріал, розміри тощо. Всього дана праця репрезентує 83 карти, проте 41 з них так чи інакше були представлені (описані або відтворені) у виданнях В. Кордта [Кордт В. А. Материалы по истории русской картографии, 1899; Материалы по истории русской картографии, 1910; Матеріали до історії картографії України, 1931].

На сьогодні українськими ученими зібрано колосальні відомості про давні карти, що відображають українські історико-географічні землі. Однією з перших історіографічних розвідок, у якій розповідається про розвиток історичної картографії на Західній Україні (до 1939 р.), є праця І. П. Крип’якевича [Історична  картографія у Західній  Україні (до 1939 р.) / І. П. Крип’якевич // Історичні джерела та їх використання. – К. : Наук. думка, 1964. – Вип. 1. – С. 263-267.]. Водночас, у розвідці Я. Дашкевича (1985 р.) зроблено історіо-графічний огляд розвитку картографічних досліджень в Україні, проаналізовано праці істориків-картознавців, які вивчали середньовічні карти України та публікували їх як окремими виданнями, так і в складі історичних, статистичних, топографічних, етнографічних та інших праць кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. Наприкінці ХХ – на початку XXI ст. значно розширилася сфера історико-картографічних досліджень.

Серед найвідоміших науковців, які плідно працювали і працюють в галузі історичної картографії, слід згадати таких українських дослідників, як П. Тутковський, Л. Багров, В. Кордт, Я. Дашкевич, Я. Ісаєвич, І. Гирич, М. Вавричин, У. Кришталович, О. Шаблій, Р. Сосса, І. Ровенчак, Н. Падюка, Т. Люта, Д. Вортман, К. Галушко та ін.

Отже, найбільш масштабно, картографування українських земель висвітлено у таких фундаментальних виданнях, як «Україна на стародавніх картах. Кінець XV — перша половина XVII ст.» (Вавричин М., Дашкевич Я., Кришталович У., 2004), «Україна на стародавніх картах (середина XVII – друга половина XVIII ст.» (Вавричин М., Дашкевич Я., Кришталович У., 2009), в узагальнюючій праці Р. Сосси (Історія картографування території України:  підручник для студентів ВНЗ. К., 2007) та у праці К. Гулашко (Україна на карті Європи. К., 2014) та в монографіях А. Байцара «Географія та картографія Винниківщини» (Наукове видання . Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 640 с.) й «УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ» (Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. – 328 с.).

Продовженням видання серії «Пам’ятки картографії України», започаткованої Веніаміном Кордтом у 1899 р. є атлас «Карти-портолани Чорного моря XIV-XVII століття» авторства А. Ю. Гордєєва (2015).  Видання є збіркою репродукцій старовинних морських карт Чорного та Азовського морів, що зберігаються в бібліотеках Німеччини, Нідерландів, Великої Британії, Італії, США, Канади, Австралії та Японії. Портола́н, портулан — це середньовічна рукописна морська карта, що найчастіше була виготовлена на пергаменті. Головною особливістю цих карт є детальна лінія морського узбережжя з назвами географічних об’єктів, що написані перпендикулярно до неї, мережа ліній румбів і лінійний масштаб.

Багато різноманітних, змістових видань на територію сучасної України підготувало і видало за останні роки Державне науково-виробниче підприємство «Картографія». Це «Атлас історії України» (2012), «Україна. Материк і півострів» (2014), «Україна. Народ і територія» (2014), «Україна. Національний склад населення» (2014). Особливе місце серед цих публікацій, враховуючи теперішню ситуацію з точки зору історії виникнення та визнання територіальної цілісності нашої держави, займає виданий в 2016 р. атлас «Україна. Хроніка історичних подій».

На сьогодні ще неповністю досліджена картографічна спадщина, яка міститься у найбільших бібліотеках, архівах, музеях України. Ще менше досліджена українознавча картографічна спадщина, що зберігається за межами України.

ДЖЕРЕЛА

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання . Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. – 328 с. 

Пейтінгерова таблиця. Фрагмент VII. 
Карта Б'янко (1436)