Космографія (дав.-гр. κοσμογαφία, лат. cosmographia від дав.-гр. κόσμος — світ, всесвіт та γραφή — пишу) — наукова і навчальна дисципліна, що вивчає будову Всесвіту. Існувала до початку XX ст.
Термін «космографія» запровадив Клавдій Птолемей (ІІ століття). Під космографією у сенсі науки розуміли дисципліну, що охоплювала предметні галузі астрономії та наук про Землю. У процесі спеціалізації науки космографія розділилася на низку наукових дисциплін, перестала бути самостійною наукою і стала навчальною дисципліною в інститутських курсах. У вузькому значенні космографією може називатися опис та картографування небесної сфери та небесних тіл (описова астрономія). Інший вузький зміст терміна існував до XVII століття: космографією називали географію, особливо описову географію у зв'язку з картографією, зокрема, опис країн і народів.
Основи космографії заклав Клавдій Птолемей, який зібрав свої географічні праці у «Γεωγραφικὴ Ὑφήγησις» (з дав.-гр. — Вступ до географії) у восьми книгах та поєднав знання про астрономію, географію, геологію та математику у нову науку про Всесвіт та його світобудову, обґрунтував геоцентричне походження небесних тіл та явищ.
У середньовіччі територія України зображалась на багатьох картах Європи, які виготовлялися для різноманітних видань «Географії» Птолемея. Карта давньогрецького вченого Клавдія Птолемея складається зі зведеної карти всього відомого на той час світу і 26 більш докладних карт: 10 регіональних карт Європи, 4 карти Африки, 12 карт Азії, що додавалися до “Географії” Птолемея. Трактат було написано близько 150 р. н. е. На картах перелічено близько 8 000 міст та місцевостей із зазначенням їх географічних координат. До епохи Великих географічних відкриттів Птолемей служив для європейців основним джерелом географічних відомостей. На основі його описів картографам епохи Відродження вдалося реконструювати і втрачену карту світу.
Клавдій Птолемей (або Клавдій Птоломей, грец. Κλαύδιος Πτολεμαῖος; бл. 87—165) — давньогрецький вчений (математик, астроном, географ, астролог), твори якого мали великий вплив на розвиток астрономії, географії та оптики.
Дані про життя К. Птолемея мізерні. Жив у римській провінції Єгипет і працював в Александрії. Створив геоцентричну систему світу, розробив математичну теорію руху планет навколо нерухомої Землі, яка дозволяла обчислювати їхнє розташування на небі. Система Птолемея викладена в його головній праці «Альмагест» — енциклопедії астрономічних знань давнини. 1543 р. польський астроном Миколай Коперник запропонував альтернативну, геліоцентричну систему. У праці Птолемея «Географія» були представлені географічні відомості античного світу, нею користувалися аж до XVI ст.
Довгий час знаменитий трактат Клавдія Птолемея “Географія” вважався втраченим. 1295 р. птолемеївську “Географію” виявив візантійський граматик, математик і теолог Максим Плануд (Maximus Planudes, Μάξιμος Πλανούδης; 1260–1305). Максим Плануд переклав “Географію” Птолемея на латинь. Карти, які ілюстрували текст географічного опису світу, були відсутні й не знайдені досі.
Завдяки візантійському гуманістові Мануїлові Хрисолору близько 1393 р. в Італію з Константинополя потрапив переклад “Географії” Птолемея латинською мовою, і з часом він опинився в бібліотеці Ватикану.
Одним із перших європейських дослідників “Географії” Птолемея був італійський гуманіст Джакопо д'Анджело (Jacopo d'Angelo; 1360–1410), який 1406 р. переклав її на латинську мову під назвою “Geographia Claudii Ptolemaei”. У всіх виданнях “Географії” починаючи з 1475 р. і аж до венеціанського видання 1511 р. використовується переклад Джакопо д'Анджело. Лише в Римському виданні 1478 р. текст був звірений з грецьким оригіналом його видавцем, італійським гуманістом Доміціо Кальдеріні (Domizio Calderini; 1446, Торрі-дель-Бенако – 1478, Рим), який вніс в текст деякі поправки. Доміціо Кальдеріні навчався у Вероні, Венеції та Римі. Був папським секретарем Сікста IV.
В рукописі “Географія” Птолемея 1420 р. (автор не відомий), на карті «Сарматія» (Сaрмaтіас) (назва карти умовна) вперше на карті міститься напис «Сарматія». В цьому рукописі на карті «Сарматія Азійська» (назва карти умовна) – напиc «САRМАТЇА АСЇА» (Сарматія Азійська).
Данський географ та картограф Клаудіус Клауссон Шварт (Claudius Clavus; Claudius Claussøn Swart, 1388 р. – після 1467 р.), який прийняв латинізоване ім'я Клаудіус Клавус під час свого перебування в Італії з 1424 р. по 1427 р., з ініціативи французького кардинала Гійома Філастра (помер у 1428 р.) в 1427 р. підготував “Географію” Птолемея. Він створив 27 карт для Птолемеївської “Географії”. Збереглися лише дві карти Північних країн, на які вперше наніс Гренландію. У картах, на обрисах суші, були вперше нанесені на рамці градуси широти і довготи, і, таким чином, започатковано наукову картографію. Копію першої карти Клавуса знайшли в 1835 р. у кодексі 441 муніципальної бібліотеки Нансі, переплетену разом з “Географією” Птолемея, що належала Філастру. Карта Клавуса дуже вплинула на картографію XV ст. Її не раз використовували для складання нових карт, копіювали, переробляли по ній карти Птолемея. Проте в другій половині століття вона зазнала суттєвих змін завдяки німецькому картографу Ніколаусу Германусу.
Уперше «Географія» Птолемея без карт з’явилася друком 1475 р. у Віченці. Друге видання з 26 античними картами вийшло у світ 1477 р. у Болоньї.
Список основних друкованих видань праці Клавдія Птолемея:
Віченца 1475 р. — перше друковане видання (без карт);
Болонья: 1477 р. — перше видання з картами (26 карт);
Рим: 1478 (27 карт), 1490 (27 карт), 1507 (33 карти), 1508 (34 карти);
Флоренція: 1482 (31 карта);
Ульм: 1482 (32 карти), 1486 (32 карти);
Венеція: 1482, 1511 (28 карт), 1540, 1548, 1558, 1561, 1562, 1564, 1574, 1578, 1588, 1596 (64 карти), 1598 (64 карти), 1599 (69 карт), 1616;
Краків: 1512, 1519;
Страсбург: 1513 (47 карт), 1520 (47 карт), 1522 (50 карт), 1525 (50 карт), 1535 р., 1541 р.;
Нюрнберг: 1514 (без карт), видавець Йоган Вернер;
Відень: 1518;
Базель: 1533 (без карт), 1540, 1542, 1545, 1551, 1552;
Інгольштадт: 1533;
Ліон: 1535, 1541, 1546;
Париж: 1546, 1828;
Кельн: 1584, 1597 (64 карти), 1608 (64 карти);
Дюссельдорф 1602 (34 карти);
Амстердам 1605 (28 карт), 1704 (28 карт); 1730 (28 карт);
Арнем 1617 (64 карти);
Лейден 1618-19 (47 карт);
Франкфурт 1695 (28 карт), 1698 (28 карт), 1704.
1466 р. Ніколаус Германус (Nicolaus Germanus; 1420–1490), німецький картограф, гравер, ілюстратор, друкар, який працював у Флоренції, виконав креслення в трапецієподібній проєкції карт Клавдія Птолемея, користуючись латинським перекладом його “Географії” Джакопо д'Анджело (1406).
Він запропонував нові правила позначення гір, річок, озер та кордонів. Ще однією особливістю його роботи було те, що числові значення широти і довготи він підписував не на паралелях і меридіанах, а в проміжках між ними. Міста позначалися золотистими кружками, а ті міста, для яких були астрономічні координати, оточувалися чорними крапками. Манускрипт досі зберігається в бібліотеці д'Есте в Модені. Ця версія, від якої збереглося кілька рукописних копій, послужила основою для карт у виданні атласу в Болоньї у 1477 р.
1467 р. Н. Германус ще раз переробив зміст “Географії” (Cosmographia Claudii Ptolomaei Alexandrini. Manuscript, 1467). Рукопис знаходиться в “Biblioteka Narodowa” у Варшаві, в електронному виді доступний в CBN Polona (National Digital Library Polona) [https://polona.pl/item/cosmographia-claudii-ptolomaei-alexandrini-mathematicorum-principis-seculo-secundo].
У цьому рукописі, на картах «Сарматія Європейська» (Sarmatia Єvropє) та «Сарматія Азійська» (Sarmatia Asiatica) були зображені українські землі.
Він заново виготовив карту світу в новій проекції, додавши Скандинавію та інші країни Півночі; так само як і на оригінальній карті Клавдія Клавуса (1427), Гренландія розташована на захід від Скандинавії.
1468 р. Н. Германус виготовив свій третій варіант “Географії”, “пересунувши” на цей раз Гренландію на північ від Скандинавії, а Ісландію на північ до тієї ж широти, приблизно так, як вважав за потрібне Гійом Філастр. З карт цієї версії “Географії” (третього варіанту Н. Германуса) друкувалися карти Ульмських видань 1482 і 1486 рр.
До кінця XV ст. карти розмножувались рукописним способом. Перші друковані карти були ксилографіями, тобто гравіювались на дереві (1472 р., Ауґсбурґ; 1475 р., Любек). Наприкінці XV ст. в Італії виникло гравіювання на міді. Центрами картодрукування були відомі друкарські міста (Ауґсбурґ, Нюрнберг, Базель, Флоренція, Болонья, Рим, Венеція, Страсбурґ, Амстердам, Антверпен). 1466 р. Н. Германус відновив карти К. Птолемея. 1477 р. за кресленнями Н. Германуса карти були гравіровані і видані в Болоньї («Географія» Птолемея, тираж 500 примірників). 1477 р. Болонья, карта «Сарматія Європейська». На карті написи – Sarmacie in Europae, Sarmacia in Asia Pars. 1477 р. Болонья, карта «Сарматія Азійська». На карті написи – Sarmatiae Pars in Europa, Sarmatia in Asia, Scythie Pars.
Н. Германус додав карти Англії та Ірландії, Іспанії, Галлії, Германії, Скандинавії, Італії, Сицилії, Палестини, інші та морську карту Середземномор'я.
Його вплив можна помітити в багатьох надрукованих пізніше картах і атласах, таких, як Римські видання Птолемея 1507 р. та 1508 р., Страсбурзьке 1513 р. та ін.
Генрік Мартелл Германус (лат. Henricus Martellus Germanus, фл. 1480—1496) — німецький картограф, що працював у Флоренції між 1480 і 1496 роками. Його збережені картографічні роботи включають рукописи «Географії» Птолемея, рукописи Insularium illustratum (Атлас карт і описів островів) і дві карти світу, на яких вперше показано прохід навколо південного краю Африки в Індійський океан. Його карти світу узагальнюють географічні знання на початку епохи Великих відкриттів і уособлюють найкращі досягнення європейської картографії кінця п'ятнадцятого століття.
Близько 1480 р. Генрік Мартелл створив свою найранішу відому роботу — рукопис «Географії» Птолемея. Ця перша версія наслідувала стандартну модель Птолемея, традиційну карту світу та двадцять шість регіональних карт із використанням трапецієподібної проєкції. Пізніша версія була виготовлена для його покровителя Камілло Марії Вітеллі. На додаток до традиційних карт Мартеллус додав ряд нових карт (tabulae modernae), включаючи карти середземноморських островів, Малої Азії, Північної Європи, Британських островів та морську карту північноафриканського узбережжя. У передмові він стверджує, що його карти містять усі порту й узбережжя, нещодавно відкриті португальцями.
1478 р. Конрад Свенхейм (Conrad Swenheym; ?−1477) та Арнольд Букінк (Arnold Buckinck), німецькі картографи, що жили і працювали в Римі. Українські землі відображені на картах «OCTAVA EVROPĘ TABULA» (Восьма карта Європи) та «Secunda Asiae Tabula» (Друга карта Азії). Опубліковані в Римському виданні (видавець Арнольд Букінк) «Географії» Птолемея (Claudii Ptolemaei Alexandrini philosophi Geographiam Arnoldus Buckinck e Germania Romae tabulis aeneis in picturis formatam impressit...). Відомі Римські перевидання карт 1490, 1507 і 1508 років. На карті «OCTAVA EVROPĘ TABULA» українські землі представлені Сарматією Європейською (SARMATIA EVROPAE), яка розділена нереальними Рифейськими горами (RIPHEI MONTES) від Сарматії Азійської (SARMATIĘ ASIATICĘ PARS). На карті зображені Чорне море (PONTVS EVXINVS), Азовське море (PALVS MĘOTIS) та Балтійське море (OCEANVS SARMATICVS). Позначені ріки: Дніпро (BORYSTHENES FLVVIVS), Західна Двіна (RVBON FLV.), Німан (CHRONES FLV.) та ін.
На карті «Secunda Asiae Tabula» українські землі представлені Європейською Сарматією (EVROPAE SARMATAE).
Історична довідка. Рифейські гори (також Рипейські гори, Рипи, Рифи, Рипеї, Рифеї) — позначення височин, що дають початок основним річкам Скіфії. В античній міфології це гори, на яких знаходилося житло північного вітру Борея. Уперше північну від Греції локалізацію Рифеїв вказав Гекатей Мілетський. У подальших джерелах антична наука лише уточнювала місцезнаходження цього важливого географічного орієнтиру. Про гіпербореїв, що жили за Рипейськими горами, писав Гелланік. Однак Геродот цю назву не згадує. За даними К. Птолемея, Рипейські гори мали координати по середині: 63 — 57 ° 30 '; причому з Рипейськими горами межувала область розселення Саварів і борусків.
1482 р. Франческо Берлінґєрі (Francesco Berlinghieri; 1440-1501), італійський вчений та дипломат у Флоренції, розширив та перевидав «Географію» Птолемея (це третє видання з картами). Він розпочав роботу з перегляду праць К. Птолемея в 1464 р. Франческо Берлінґєрі оновив карти Птолемея. Видав він їх вперше народною італійською мовою. Карти Франческо Берлінґєрі ґрунтуються на проєкціях Маріна Тірського (Μαρίνος ο Τύριος; прибл. 70 р. — прибл. 130 р.) грецького географа, картографа та математика, якого вважають засновником математичної географії. Карти також мають прямокутні рамки, а не трапецієподібні, які використовувалися в попередніх болонських та римських виданнях, а також в Ульмських виданнях (1482 р. та 1486 р.). Гравер мап – Ніколаус Германус.
У цьому виданні, як і в попередньому Римському (1478), поміщена «Восьма карта Європи» (TABVLA OCTAVA DE EUROPA). На мапі написи: Європейська Сарматія (Sarmatia de Evropa), Азійська Сарматія (Par di Sarmatia in Asia), Таврика Херсонська (Tavrica Chersoneso) та ін. Густа мережа населених пунктів позначена на території Кримського півострова, між Дністром (Tyrafe), Дніпром (Borystene) та Азовським морем (Maeotide Palvde). На схід від Карпат (Carpato mote) підписані назви племен: карпів (Carpiani), бастарнів (Basterne), певкінів (Pevcini) та ін.
Теж у цьому виданні поміщена карта світу «Caelestem Hic Terram Inspicias Terrestre Que Caelum». Східна Європа має на карті назву Sarmatia Evropa (Сарматія Європейська). По краях карти зображені голови з надутими щоками, що позначають 12 основних напрямків. Карта була надрукована з використанням двох окремих мідних пластин, які були розділені достатнім простором для того, щоб можна було б добре скласти та зшити карту в зв'язаний атлас, не впливаючи на вміст її. На карті «Caelestem Hic Terram Inspicias Terrestre Que Caelum» територію від Піренейського півострова до Азовського моря названо Європою (Evropa); на схід від Каспійського моря – Азія (Asia). Українські землі на карті зображено узагальнено. Нанесено Дніпро (Borystene) з правою, без назви, притокою, дві річки, теж без назв, на Правобережжі, а також Азовське море (Раlиdes meotides), Чорне море (Mare pontium sive pontus evxinus) та Кримський півострів (tavrica).
На «Другій карті Азії» (Tabula Seconda de Asia) показано південно-східну частину України, південь Росії та Кавказ. На мапі зображені частини: Європейської Сарматії (Par di Sarmatia de Europa), Азовського моря (Meotide Palv), Чорного моря, Приазов’я з Сивашем (Bice Palv), Кримського півострова (Taurica Chersoneso), Алаунських гір (Alauno monte) з яких витікає річка, яка впадає в Азовське море. На півночі мапи зображені Гіперборейські гори.
Історична довідка. Алаунські гори.
Цит. за І. Ровенчак (ГЕОТОПОНІМІКА – ОДНА З НЕГОЛОВНИХ ПІДСИСТЕМ ГЕОГРАФІЇ КУЛЬТУРИ. 2003). На північному сході в межі України (Сумську та Харківську області) заходять відроги “Середньоросійської” височини. На нашу думку, ця назва геокультурно некоректна. Більша частина цієї височини розташована у Південно-Західній Росії. Найвища висота – 293 м (південніше м. Тула). Уперше цю висоту виділив Птолемей (ІІ ст.) і назвав “Alaunus mons” (Алаунські гори). Він зазначав також, що на південь від них лежать “Amadoci montes” (сучасний Донецький кряж та Приазовська височина) [Анучин Д. Рельеф поверхности Европейской России в последовательном развитии о нем представлений / Д. Анучин // Землеведение. – М., 1895. – Т. 2. – С. 77–126, 65–124.]. Такі геокультурні уявлення проіснували, за незначними винятками, до кінця ХІХ ст. Відомий французький географ Бюаш, наприклад, на карті 1752 р. височину в місці витоків Волги, Дону та Дніпра назвав “Plateau” (Плато). З часом назва “Алаунські гори” (Алаунська височина) поширилась також на північ у район озера Селігер [Географическо-статистический словарь Российской империи / [сост. П. Семенов]. – СПб. : РГО, 1863. – Т. І. – 716 с.]. У 1889 р. російський географ, картограф і геодезист О. Тілло на складеній ним гіпсометричній карті вперше відобразив головні особливості орографії Східноєвропейської рівнини.Височину в центрі цієї рівнини, яка є вододілом верхів’їв Дніпра, Західної Двіни, Волги і Дону, тобто поширену Алаунську, він запропонував назвати “Середньоросійською” [Тилло А. А. Орография Европейской России на основании гипсометрической карты / А. А. Тилло // Известия Русского географического общества. – СПб., 1890. – Вып. 1. – С. 8–32 + к.]. З середини ХХ ст. і до сьогодні назва “Середньоросійська” закріплена за південною частиною Середньоросійської височини у розумінні О. Тілло. Середню частину почали називати “Смоленсько-Московська височина”, а північну – “Валдайська височина”. Визначний російський географ Л. Берг, до речі, паралельно з назвою “Середньоросійська” вживав і Алаунська височина (1959). Отже, вважаємо, що геокультурно обґрунтованою назвою сучасної “Середньоросійської” височини є Алаунська височина. Цю назву вона мала з ІІ і до кінця ХІХ ст. Сьогодні ця височина розташована аж ніяк не посередині Росії, а на її південно-західній окраїні й частково заходить у межі України.
У Римських виданнях 1507 р. (33 карти) та 1508 р. (34 карти) вперше репрезентували обриси берегів Нового Світу. У цьому виданні була представлена вся територія сучасної України: Європейська Сарматія та Херсонес Таврійський; нанесені міста Ольвія, Феодосія, Пантикапей, інші географічні реалії Українського Причорномор’я.
1524 р. професор математики Інгольштадтського університету Петрус Апіанус (він же — Петер Апіан (Petrus Apianus, Peter Apian; 1495—1552) видав «Cosmographia» у якій наука космографія збагачена середньовічними знаннями з географії, навігації, астрономії та картографії (Ландсгут 1524, Антверпен 1529, та інші видання). У цьому творі Апіан пропонує для визначення географічних довгот вимірювати відстань між Місяцем і нерухомими зірками і вперше вказує, що хвости комет звернені в сторону, протилежну Сонцю.
З врахуванням виданого у 1533 р. за редакцією Еразма Роттердамського грецького тексту «Вступу до географії» учень Апіануса — голландський фізик, математик та картограф Ґемма Фрізіус (Gemma Frisius, 1508—1555) у 1545 р. опублікував розширене видання праці свого вчителя (перевидання 1584 р.). Протягом XVI ст. «Cosmographia» Апіануса та Фрізіуса була настільки популярною, що її перевидавали 14 мовами понад 30 разів.
Паралельно з Ґеммою Фрізіусом у 1544 р. Себастьян Мюнстер видав свою ґрунтовну «Космографію», яка у період з 1544 р. до 1650 р. зазнала 46 перевидань шістьма мовами (27 німецькою, 8 латинською, 4 англійською, 3 італійською, 3 французькою, 1 чеською).
Себастьян Мюнстер (нім. Sebastian Münster; 1488—1552) — німецький вчений, гуманіст, космограф, монах францисканець. Викладав в Гейдельберзі богослов'я, а пізніше в Базелі — математику. Першим з німецьких вчених видав єврейський текст Біблії з латинським перекладом і примітками (Базель, 1535) і посібник з граматики халдейської мови (1527). Головна робота — «Космографія» (Базель, 1544), збірка історико-географічних і біологічних даних.
1532 р. Себастьян Мюнстер склав карту світу «Typus cosmographicus universalis» для видання «Novus orbis regionum ac insularum veteribus incognitarum» Джона Хутіча (Johann Huttich, близько 1480-1544) і Симона Грінеуса (Simon Grynaeus, 1493-1541). Карта ґрунтується на мапі світу Мартіна Вальдземюлера 1507 р. Карта має привабливі образи херувимів на півночі та півдні, які крутять земну кулю “відповідно” з теорією Коперника. Це – одна з найпопулярніших і найдорожчих карт світу XVI ст. Карта була опублікована в «Космографії» Мюнстера (1544). Українські землі на карті позначено як SARMATIA (Сарматія).
Займаючись підготовчими роботами до своєї «Космографії» й вивчаючи спеціально твори стародавніх географів, С. Мюнстер прийшов до висновку, що чинні видання цих вчених не в змозі задовольнити вимогам людей, що займаються землезнавством. Він зважився сам поповнити цю прогалину й видати Гая Юлія Солінуса (Caius Julius Solinus, III ст.), Помпонія Мелу (Pomponius Mela) й Птолемея, що дійсно і зробив: у 1538 р.
С. Мюнстер надрукував Polihistor`a Солінуса разом з твором Мели “de situ orbis” в одному томі, з поясненнями, примітками й безліччю карт, під заголовком “C. Ivlii Solini Polihistor ... hvic ... Pomponii Melae de sitv orbis libros tres ... adiunximus. Basileae, 1538, fol” [Кордт В.А. Материалы по истории русской картографии. 1899].
До свого тексту С. Мюнстер доклав складену ним же картку Русі, на якій зображені найважливіші річки Східної Європи – Західна Двіна, Дніпро, Волга й Дон, що беруть початок на рівнині, причому Західна Двіна на карті витікає з озера. Гори на карті не зображені. Карта Русі – одна із перших друкованих карт східної Європи не птолемеївської традиції. Для свого часу зображення дивно бідне географічними відомостями, зате схема річок – важливих транспортних шляхів – вказана досить чітко. Відзначено три старовинних центри руської культури: Київ, Великий Новгород, Полоцьк, а разом з ними інші важливі міста: Смоленськ; в Литві (Lithuania) Вільнюс і Гродно; Рига в Лівонії; в Московії власне Москва, Твер, Рязань та інші.
1544 р. Себастьян Мюнстер видав у Базелі «Cosmographia» (Космографію), в якій друкувалися карти К. Птолемея. Ця монументальна праця поєднувала в собі інформацію з історії та географії, астрономії та природничих наук, а також культурні, політичні та побутові відомості. На її підготовку пішло близько 20 років. Після смерті Мюнстера в 1552 р. його «Космографію» продовжували доповнювати і перевидавати Генріх Петрі та його син Себастьян до 1628 р. «Космографію» видавали з 1544 р. по 1650 р. (46 перевидань шістьма мовами – 27 німецькою (1544, 1546, 1548, 1550, 1553, 1556, 1558, 1561, 1564, 1567, 1569, 1572, 1574, 1578, 1588, 1592, 1598, 1614, 1628 рр.), 8 латинською (1550, 1552, 1554, 1559, 1572 рр.), 4 англійською, 3 італійською (1558, 1575 рр.), 3 французькою (1552, 1556, 1560, 1565, 1568, 1575 рр.), 1 чеською (1554 р.). З моменту свого першого випуску до смерті Мюнстера «Космографія» розтовстіла з 649 до 1162 сторінок, а потім до більш ніж 1750.
«Cosmographia» — ґрунтовна праця, яка серед різноманітних історико-географічних даних містила багато гірничої інформації. Розглядались питання видобутку й збагачення корисних копалин, наводились конструкції підйомних, водовідливних, вентиляційних і збагачувальних машин, рушієм яких слугував водний потік. Мюнстер, не маючи професійних знань у гірничій галузі, спирався на праці античних авторів і своїх сучасників (значною мірою на роботи Ґ. Аґріколи), про що шляхетно повідомив читачів. Серед ілюстраторів книги були такі видатні майстри, як Ганс Гольбейн, Урс Граф, Давид Кандел та ін.
Крім карт, доданих на окремих аркушах, які містяться в самому тексті, вона містила в собі портрети монархів з їх гербами і безліч чудових малюнків, які давали наочне уявлення і про людину, і про навколишнє середовище, і про тварин, і про рослини, і про пояси земної кулі. Слідом за описом Польщі в «Космографії» Мюнстера вміщено опис Литви, Самогітії та Руссії.
На джерела, за якими складено опис цих країн, автор не зробив посилань. Але на початку своєї праці C. Мюнстер перелічує письменників, творами яких користувався, хоча в цьому переліку і немає вказівок на самі твори, з яких внесені були відомості в «Космографію». Джерела ці наступні: 1) твір Енея Сільвія Пікколоміні “De Polonia, Lithuania et Prussia siue Borussia”; 2) твір Деція “De vetustatibus Polonorum”; 3) твір Матвія Меховського “Tractatus de duabus Sarmatiis Asiana et Europiana” [СЕБАСТИАН МЮНСТЕР. КОСМОГРАФИЯ. KOSMOGRAPHIE. ОПИСАНИЕ ЛИТВЫ, САМОГИТИИ, РУССИИ И МОСКОВИИ — СЕБАСТИАНА МЮНСТЕРА (XVI векa) http://drevlit.ru/texts/m/munster.php].
Еней Сільвій Пікколоміні (італ. Enea Silvio Bartolomeo Piccolomini, лат. Æneas Sylvius Bartholomeus Picolomineus; 18 жовтня 1405 р. — 14 листопад 1464 р., Анкона) — Папа Римський з 19 серпня 1458 р. по 14 серпня 1464 р. Основоположник Вифлеємського ордена.
Юст Людвік Децій – історик та секретар польського короля Сигізмунда I.
Матвій Меховський (Мацєй (Мацей, Матвій) із Мєхува (лат. Mathiae de Mechovia; пол. Maciej z Miechowa, Maciej Miechowita; 1457 р. — 8 вересня 1523 р.) — польський освітній та науковий діяч, краківський канонік, історик, географ, доктор медицини.
«Cosmographia» 1544 р. містила карти на яких показані українські землі: «EUROPE. Münster, S., Europa dasein drittheil der Erden, nach gelegenheit unsern zeiten (on verso, within wide woodcut figurative border): Neüw Europa. Es hat Ptolemeus nit sunderlichen Europa[m] beschriben... Basel (Henricpetrina)» (Europa regina), «POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA», «TABULA EVROPAE VIII», «VON DEM KÖNIGREICH POLAND Das In Sarmatia auch begriffen wirt sampt andern laendern diesem königreich zügehörig», «REGNI POLONICI...», «Typus cosmographicus universalis», «EVROPA PRIMA NOVA TABVLA», «TABLА Sarmatia» та ін.
Карта «EUROPE. Münster, S., Europa dasein drittheil der Erden, nach gelegenheit unsern zeiten (on verso, within wide woodcut figurative border): Neüw Europa. Es hat Ptolemeus nit sunderlichen Europa[m] beschriben... Basel (Henricpetrina)» (Europa regina). “Europa regina” – карта-картина де європейський континент зображений у вигляді королеви. Європу показано у вертикальному положенні. Піренейський півострів утворює короновану голову королеви, а Богемія – її серце. На карті українські землі позначено як SCYTHIA (Скіфія). Територія теперішньої Росії на карті – Moscovia.
1544 р. Карта «TABLА SARMATIA» (Сарматія). Опублікована в Космографії (Cosmographia). Українські землі на карті позначено як Сарматія Європейська (Sarmatia Europaeа). Між Дністром та Дніпром позначено давньоруські племена: CARPIANI (карпи), PEUCINI (певкіни) та BASTERNAE (бастарни).
1544 р. Карта «VON DEM KÖNIGREICH POLAND Das In Sarmatia auch begriffen wirt sampt andern laendern diesem königreich zügehörig» (Про Польське Королівство, що також розташоване в Сарматії, з зображеннями інших земель, що до того королівства належать) («Cosmographia» (Космографія). На карті Південна Україна – SCYTIA (Скіфія), Західна Україна – RUSSEN (Русь), Балтика – SARMATIA (Сарматія). Серед українських міст показано – Kiow (Київ), Lemburg (Львів), Premisel (Перемишль) та ін.
1544 р. Карта «EUROPA DAS EIN DRITTHEL DER ERDEN, NACH GELEGENHEIT VNSER ZEITEN» (Європа, третина землі, за станом на наш час). Видавництво Базель (опублікована в «Космографії»). Українські історико-географічні землі представлені Руссю (Ruffia), Волинню (Volbinia), Поділлям (Podolia).
1544 р. Карта “Landtafel des Ungerlands/ Polands / Reuffen / Littaw / Walachen und Bulgaren” (Угорщина, Польща, Русь, Литва, Валахія та Болгарія). Українські історико-географічні землі представлені Руссю (Ruffia), Волинню (Volbinia), Поділлям (Podolia) та Кодимією (Codinia). Codinia (Кодінія) – між Південним Бугом та Дністром.
1550 р. Карта «VON DEM POLAND. BESCHREIBUNG ALER LÄNDER SO ETWAN DEM KÖNIGREICHE] POLAND VNDERWORFFEN SEIND GEWESEN ODER SONST MIT IM ZUSCHAFFEN GEHABT. CAP. LIIII.» (Про Польщу. Опис усіх країн, які коли-небудь підкорило Королівство Польщі, або взагалі мали з ним справу. Розділ 54. (опублікована в «Космографії»). Карта укладена на основі карти Й. Гонтера (Johann Honter) доданої до нового віршованого підручника з географії «Rudimenta cosmograpbiaе» (Брашів, 1530 р.). Карта є однією з шести карт окремих країн, виготовлених самим Гонтером. Вона друкувалася в наступних виданнях «Космографії) С. Мюнстера.
Українські історико-географічні землі представлені Руссю (Rüssen) – між Холмом (Chelm) та Львом (Letmburg) і Поділлям (Podolia); у південно- західній частині – гори без назви (Карпати). З українських міст позначено також Луцьк (Lutcko).
1550 р. Карта «VON DEM KONIGREICH POLAND, DAS IN SARMATIA…» (Про Королівство Польщі, що також розташоване у Сарматії) (опублікована в «Космографії»). Карта є переопрацюванням карти Дунайських країн Й. Гонтера (1534 p.). Карта Й. Гонтера була створена на основі карти Південної Сарматії (1528 р.) Б. Ваповського до шкільного підручника «Rudimenta cosmographica» (1530 p.).
Українські історико-географічні землі представлені Руссю (Rüssen) з містами Львів (Letmburg), Перемишль (Premifel), Луцьк (Lutcko) та Карпатами (без підпису), Поділлям (Podolia) – між річками Південний Буг та Дністер. Приазов’я позначене як Скіфія (Scytia).
Московські землі – Московія (Mofcou), Taртарія (Tartaria) та Псковщина.
1507 р. Мартін Вальдземюллер. «Вступ до космографії».
Мартін Вальдземюллер (Martin Waldseemüller; бл. 1470—1520) — німецький картограф та географ. Автор «Вступу до космографії» (1507). Відомий завдяки складанню найбільш ранньої карти, на яку нанесено назву «Америка». Він припустив, що назва «Америка» походить від латинського варіанту імені Амеріго Веспуччі. Вальдземюллер не знав напевно і просто намагався пояснити слово, яке зустрічав на інших картах — в тому числі й на карті Кабота.
Карти Мартина Вальдземюллера, що охоплюють територію України: «Octava Europe Tabula» (Восьма карта Європи), «Tabula Moderna Sarmatie, Eur, Sive, Hungarie, Polonie, Russie, Prussie, Et, Vvalachie» (Сучасна карта Європейської Сарматії або Угорщини, Польщі, Русі, Пруссії і Волощини), «GENERALE PTHOLEMEI» (Генеральна карта світу Птолемея), «SECUNDA ASIAE TABULA» (Друга карта Азії), «Orbis Typus Universalis» (Карта світу), «Carta itineraria europae» та ін.
Українські землі на картах М. Вальдземюллера це – Русь, Поділля, московські - Руссія та Московія.
1507 р. Мартін Вальдземюллер видав свою класичну працю «Вступ до космографії» (Cosmographiae introductio cum quibusdam geometriae ac astronomiae principiis ad eam rem necessariis. Insuper quatuor Americi Vespucii navigationes. Universalis Cosmographiae descriptio tam in solido quam plano, eis etiam insertis, quae Ptholomaeo ignota a nuperis reperta sunt).
Сен-Дьє взагалі був незвичайним містечком. Невелика група його жителів, в тому числі й М. Вальдземюллер, створила літературний салон, спрямований на вивчення філософії, космографії та картографії, так звану вогезьку гімназію. Покровителем групи був канонік Вальтер Лудд, секретар герцога Лотарингзького. Лудд встановив у Сен-Дьє друкований прес – спеціально для того, щоб публікувати власні твори, а заодно й праці інших членів гімназії. Безпосередньо друком займалися Мартін Вальдземюллер і Філезій Рінгманн.
Рінгманн і Вальдземюллер готували видання Птолемеєвої «Географії», а тому проводили багато часу в бібліотеках Страсбурга й Базеля в пошуках і порівнянні різних манускриптів і карт. Однак вони не могли залишити без уваги нові відкриття іспанців і португальців. М. Вальдземюлера дуже зацікавила постать Амеріго Веспуччі. В результаті Птолемей був відсунутий в бік, і замість його «Географії» була написана й видана невелика книжечка «Вступ в космографію» (Cosmographiae Introductio), яка складалася з чотирьох частинах. У першій М. Вальдземюллер коротко та в кращих традиціях виклав принципи космографії, розбирав геометричні теореми, подав визначення сфер, кіл, осей та кліматів. У праці розповідалося про частини Землі, головні вітри, моря та острови і про різні відстані між пунктами. Крім рутинних фактів, він включив у текст власну пропозицію, і це була свіжа ідея. Розповідаючи про нові території, що були описані Веспуччі в його «Quatour Navigationes» як четверта частина світу (quarta orbis pars), М. Вальдземюллер запропонував назвати їх Америкою на честь першовідкривача. Більш того, він помістив назву «Америка» на двох картах, які додавалися до «Вступу до космографії».
У «Космографії» була поміщена карта «Universalis Cosmographia Secundum Ptholomaei Traditionem et Americi Vespucii Alioru [m] que Lustrationes» (Карта світу, побудована відповідно до методу Птолемея і доповнена новими землями від Амеріго Веспуччі). Це була перша карта на якій з'явилася назва “Америка”. Ця карта повинна була скласти третю частину «Космографії», але навряд чи її екземпляри оправляли разом з книгою. Маленька книжечка і велика карта набули популярності. У перший же рік (1507) вийшли два видання – у квітні та в серпні. У 1508 р. М. Вальдземюллер писав своєму компаньйону Рінгманну, що книга широко розійшлася, а пізніше стверджував, що було продано 1 000 примірників. І текст, і карту багаторазово перевидавали і «адаптували», кожне видання зайвий раз підтверджувало, що Новий Світ слід називати Америкою.
Карта Вальдземюлера – одна із перших карт з точно нанесеними координатами (широти та довготи). Карта була надрукована на 12 дерев'яних секціях, її розміри – 46 × 62 см. Вона містить нові географічні відкриття кінця XV — початку XVI ст. Мартін Вальдземюллер працював у той час у місті Сен-Дьє-де-Вож (герцогство Лотарингія Священної Римської імперії). На карті зображено Амеріго Веспуччі.
Створюючи нову географічну карту, М. Вальдземюллер назвав спершу “Америкою” лише північно-східну частину Бразилії, яка у португальців уже мала назву Санта-Круш (Земля Святого Хреста), в Іспанії ще довгий час на картах вживалися назви “Індія”, “Вест-Індія”, а потім “Новий Світ”. М. Вальдземюллер, запропонувавши в 1507 р. назвати четверту частину світу “країною Амеріго або Америкою” (тоді вважалося, що материкам слід давати жіночі імена), не мав на увазі применшити таким чином славу вже померлого Колумба, оскільки географи того часу не мали сумнівів, що генуезець і флорентієць відкрили різні землі (щоправда, сам Веспуччі ніколи не стверджував, ніби відкрив новий материк, але захоплююче описав його у листах про свої плавання до банкіра Медичі в 1503 р. та гонфалоньєра Флоренції Садеріні в 1504 р., що передруковувалися в багатьох країнах Європи).
Острова Вест-Індії, берега Флориди та Південної Америки вже відзначалися на двох більш ранніх картах – Кантіно (до 1502 р.) і карті Кавері (близько 1505 р.). Північна та Південна Америка на карті Вальдземюллера зображені як два великі континенти, що з'єднані перешийком. Цікаво, що на карті Америка відокремлена від Азії великим океаном, хоча Тихий океан того часу ще не був відомий європейцям. Перші європейські історичні свідчення про Тихий океан з'явилися завдяки експедиції конкістадора Васко Нуньєсу де Бальбоа (1513 р.) яка показала, що ширина Південної Америки на певних широтах відповідає карті Вальдземюллера з точністю до 70 миль.
На карті вперше позначено “Атлантику”. Води на захід від Європи в різний час називали по-різному: “Море за Геракловими стовпами”, “Атлантик”, “Західний океан”, “Море мряки”. Але назва “Атлантичний океан” вперше з'явилася в 1507 р. на карті М. Вальдземюллера, і з того часу це позначення закріпилося в географії.
Нова частина світу відділена від Азії океаном (Oceanus Orientalis Indicus (Східний Індійський Океан). Через шість років європейці перетнуть Панамський перешийок і побачать його з берегів Америки. Ще через сім років цей океан побачить Магеллан, попливе через нього далі на захід, назустріч своїй фізичній смерті й історичному безсмертю, і назве його Тихим. Ідею назвати четверту частину світу Америкою приписують і автору карти Мартіну Вальдземюллер, і ймовірному автору тексту "Cosmographiae Introductio" Матіасу Рінгманну, і самому Вотрену Люду. У всякому разі, заснована в 1991 році міжнародна премія з географії (неофіційно «Нобелівська премія з географії») має ім'я Вотрена Люда і присуджується щорічно під час Міжнародного географічного фестивалю в Сен-Дьє.
На карті позначено м. Львів (Lemburg).
1570 р. “Theatrum Orbis Terrarum” (Театр Земного Кола)Абрагам Ортеліус.
1570 р. Карта – «EVROPAE» (Європа). Карта опублікована в атласі “Theatrum Orbis Terrarum” й неодноразово перевидавалася. Українські історико-географічні землі представлені Руссю (Russia) – напис біля Львова (Leopolis), Поділлям (Podolia), Сіверщиною (Zevera), Приазов’ям, Кримським півостровом (Gazaria).
1595 р. Герард Меркатор. «Атлас, або Космографічні міркування про будову світу і зображенні його» (Atlas sive Cosmographicae meditations de fabrica mundi et fabricati figura).
Герард
Меркатор (Gerhardus Mercator; 1512-1594) — математик, філософ,
теолог, географ та картограф; вніс надзвичайно вагомий вклад у розвиток
картографії. Його сучасники назвали «Птолемеєм свого часу». Він був великим
шанувальником праць Птолемея.
1606 р. – 1694 р. "Космографія" Меркатора-Гондіуса-Янсона
Популярність Меркатора в кінці 1590-их рр. падала в порівнянні з «Theatrum Orbis Terrarum» Абрагама Ортеліуса. Відомо, що сім’я Меркатора продала мідні пластини «Атласу Меркатора» та «Географії» Птолемея в березні 1604 р. Їх купив, у внука знаменитого картографа Герарда Меркатора також Герарда, за 2 000 талерів фламандський картограф та видавець Йодокус Гондіус (Jodocus Hondius; 1563–1612). Після переїзду у 1595 р. до Амстердама Й. Гондіус організував видавничу фірму «Майстерня географічних карт». Спочатку Й. Гондіус-батько частково використав їх для ілюстрування праці Клавдія Птолемея (87–165), що була видана 1605 р. спільно з Корнеліусом Ніколаі Клесзем (Cornelius Nicolai Claesz (Claeszoon); 1560–1609).
«Атлас Меркатора» Й. Гондіус вперше перевидав 1606 р. (з латинським текстом) під назвою «Gerardi Mercatoris Atlas sive Cosmographicae Meditationes de Fabrica Mundi et Fabricati Figura» (Атлас Герарда Меркатора або роздуми про опис і облаштування світу). Це видання він збагатив 50 власними картами Іспанії, Азії, Африки й Америки та портретом Меркатора. Текст до цього атласу опрацював його шваґро Петер Монтан (Petrus Montanus, Peter van der Berg). Тепер титульний лист містив зображення Гондіуса та Меркатора разом, хоча вони ніколи не зустрічалися. Гондіус був досвідченою діловою людиною, і під його керівництвом “Атлас” мав величезний успіх (1607 р. і 1608 р. – з латинським текстом; 1609 р. – французьке видання цього атласу; 1611 р.).
З 1607 р. Й. Гондіус-батько публікував також підручні атласи під назвою «Atlas Minor...» у форматі quarto, який був створений на основі «Gerardi Mercatoris Atlas sive Cosmographicae Meditationes de Fabrica Mundi et Fabricati Figura» (1606). Це видання отримало назву «Малого атласу Герарда Меркатора і Й. Гондіуса ...» (Atlas Minor Gerardi Mercatoris a I. Hondio ...). До «Atlas Minor» увійшли перероблені й згенералізовані Й. Гондіусом-батьком карти Ґ. Меркатора. У 1607–1610 рр. цей атлас Й. Гондіус-батько видав із Корнелієм Ніколаєм Клесзем (Cornelius Nicolai Claesz (Claeszoon), 1560–1609) і Яном Янссоном з Арнема (Jan Janszoon, працював у 1597–1629, батько Я. Янссона, що друкували коментарі (текст).
Атласи Меркатора-Гондіуса, великий і
малий, поступово перевершили за популярністю атлас Ортеліуса. Майже п'ятдесят
років видання слідували один за одним, атлас виходив на латині, французькою,
голландською та німецькою мовами.
Коли в 1612 р. Й. Гондіус помер – гідними спадкоємцями стали його сини Генрік (Henricus Hondius; Hendrik Hondius I; 1597-1651) і Йодокус (Jodocus Hondius, 1594–1629) та зять Йоганн Янсоніус (Ян Янсон; 1588-1654). Між 1609 і 1641 роками атлас видавався 29 разів, зокрема один раз англійською мовою.
У 1612, 1613, 1616 і 1619 роках атлас світу продовжувала публікувати вдова Й. Гондіуса і його сини зі збереженням імені батька як видавця.
З 1623 р. атлас видавав сам Генрік Гондіус. У 1629 р. перед смертю Йодокус Гондіус-син продав Яну Віллему Блау майже 40 плит, з яких друкувалися карти до атласу. Відсутність проданих плит спричинила затримку у виданні атласів і великі видатки. У 1630 р. після приходу до спілки Яна Янсона було замовлено відсутні плити у відомих граверів Еверта Симонса Гамерсфельдта (Evert (Everard) Szymontsz (Szymonsz) Hamersveldt; 1591/1592–1653) і Саломона Роджера (Salomon Rogier (Roger); 1592–1640).
1621 р. Г. Гондіус розпочав одночасно власну картографічну і видавничу діяльність. У 1623–1633 рр. Генрік Гондіус мав виключне право на видання атласів Меркатора-Гондіуса. Далі до його прізвища було додано прізвище Я. Янсона як видавця. Атлас публікувався п’ятьма мовами — латинською, французькою, німецькою, голландською та англійською.
1612 р. Ян Янсон одружився з дочкою Йодокуса Гондіуса, після чого розпочав друкарську справу в Амстердамі. Свої перші карти Ян Янсон видав у 1616 р. (мапи Франції та Італії). З 1623 р. Ян Янсон став власником книгарень у багатьох містах Європи (у Франкфурті-на-Майні, Данцигу, Стокгольмі та деяких інших європейських містах). Протягом 1628–1651 рр. він видавав «Atlas Minor» в Амстердамі. До цих видань увійшли нові карти, автором яких був Й. Гондіус-син. Атласи видавались латинською, французькою та німецькою мовами.
Попри смерть дружини Єлизавети в 1627 р. й нового одруження, в 1633 р. він уклав партнерський договір з її братом Генріхом Гондіусом. Паралельно з Яном Віллемом Блау починає видавати атласи Меркатора-Гондіуса.
Варто зазначити, що у 1630–1636 рр. в Амстердамі поряд з виданнями «Atlas Minor» Я. Янссона-сина почали з’являтися також подібні атласи, які видавав Ян Евертс Кльоппенбурґ (Jean Evertsz Cloppenburg) з Гамерсфельда. До цих атласів входили, зокрема, карти з «Atlas Minor» Меркатора-Гондіуса 1607–1621 рр.
У 1636 р. розпочалася нова фаза у розвитку атласу Гондіуса-Янсона: активно публікувалися нові карти, якими поступово замінили майже усі мапи Г. Меркатора і Й. Гондіуса. 1638 р. головним видавцем фірми став Я. Янсон, хоча прізвище Гондіуса було присутнє у видавничій адресі до 1641 р.
У цьому ж 1638 р. назву атласу змінили на «Atlas Novus...», оскільки майже всі карти Г. Меркатора і Й. Гондіуса були замінені новими. У наступних виданнях «Atlas Novus...» залишилися лише окремі карти з давнього складу атласу. Спочатку «Atlas Novus...» опублікували у двох томах у голландській версії. У цьому ж році (1638) цей атлас вийшов у трьох томах у латинській версії й в одному томі — в німецькій. У 1639 р. з’явилася французька версія цього атласу у трьох томах. Усі версії, крім іспанської чотиритомної, почергово розширювались: голландська — до дев’яти томів, латинська — до 11-ти, французька до шести і німецька — до 11-ти. До 1660 р. Атлас (вже під назвою «Atlas Major»), що містив вже 11 томів, об'єднав роботи близько 100 видатних картографів та граверів.
Історична довідка. В 1635 р. Віллем Блау та його син Ян Блау видали атлас в чотирьох різних варіантах: «Novus Atlas» (німецьке видання, 208 карт у двох томах), «Theatrum Orbis Terrarum, sive, Atlas Novus» (латинське видання, 207 карт в двох томах), «Toonneel des Aerdrycks» (голландське видання, також 207 карт у двох томах) і, нарешті, «Theatre du Monde ou Nouvel Atlas» (французьке видання, 208 карт у двох томах.
Перевиданням атласу Я. Янсона в Англії займався англійський видавець Мозес Пітт (Moses Pitt; 1639–1697) разом з Й. Янсоном Весберґеном і його синами. При цьому карти для «The English Atlas» М. Пітта друкувались з оригінальних друкарських форм. Планувалось видати 11 томів, проте були опубліковані тільки чотири у 1680–1683 рр. Причиною цього стала смерть Й. Янсона Весберґена і банкрутство М. Пітта.
Крім «Atlas Novus...», у форматі folio видавались «Appendix...», «Atlas Major», «Atlas Contractus» і «Atlas Maritimus», а також окремі карти країн і морів. У публікації атласів Я. Янсон співпрацював також з фірмою Блау. Через різницю у поглядах щодо видавничих інтересів Г. Гондіус і Я. Янсон змушені були розійтись. З того часу Г. Гондіус фігурував як видавець атласів у латинській, французькій і англійській версіях, але майже ніколи у голландській. 1641 р. Г. Гондіус видав останній атлас Меркатора-Гондіуса.
Один з томів був повністю присвячений Італії. Четвертий том – карти англійського графства – опубліковано в 1646 р., через рік після аналогічного видання Блау. Однак, це не був плагіат – багато карт були складені раніше Блау, інші були присвячені іншим регіонам, ніж у Блау. Атлас серед іншого містив опис "більшість міст світу", атлас водного світу («Atlas Maritimus» в 33 картах) і Небесний атлас («Harmonia Macrocosmica») Андреаса Целларія.
Нащадками Я. Янсона були дві його доньки й діти померлого
сина. Кожен спадкоємець отримав третину маєтку, протео кремі праці, серед яких
«Atlas Major» і «Atlas Minor», залишались нерозділеними в продов жшести років після смерті
Я. Янсона. Це давало можливість і надалі публікувати згадані атласи. Згідно з волею
Я. Янсона, управління складом і друкарнею виконував його зять Йоганнес ван Весберґен (Johannes
Jansson van Waesbergen; працював у 1642–1681 рр.), який після одруження з
донькою Я. Янсона Елізабет (Elisabeth Janssonius;1615-1681) додав до власного
прізвище Янсон. Згодом частину плит нащадки продали на кількох публічних
аукціонах, решту 1676 р. купив Й. ван Весберґен. Наступними власниками фірми
були його нащадки. Й. Янсон ван Весберґен у 1673 і 1676 рр. опублікував в
Амстердамі «Atlas Minor».
1694 р. частину мідних плит фірми Я. Янсона купили амстердамські видавці карт Ґерард Фальк (Gerard Valck, 1652–1726) і Пітер Шенк (Pieter Schenk, 1660–1711), іншу придбав Фредерік де Віт.
Найбільш цінними для української науки є картографічні документи із зображенням українських земель. У першому томі «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633) поміщено сім карт, де зображені українські землі, у другому — шість. У першому томі атласу Янсона-Гондіуса «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus» (1638) поміщено 11 карт, у третьому томі атласу Я. Янсона «Atlas novus sive Theatrum orbis terrarum» (1652) — одна карта, в історичному атласі Я. Янсона «Accuratissima orbis antiqui delineatio» (1657) — дев’ять карт [Падюка Н. КАРТИ Й АТЛАСИ АМСТЕРДАМСЬКОГО ВИДАВНИЦТВА ГОНДТІВ-ЯНССОНІВ (XVII ст.) У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2016].
Повністю історична територія України відображена на п’яти дрібномасштабних картах Європи, що зберігаються в атласах. Зокрема, досить докладно українські землі зображені на мапі «Evropa» з першого тому атласу «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633). Це — копія створеної Ґерардом Меркатором карти, опублікованої Румольдом Меркатором в атласі 1595 р. [Падюка Н. КАРТИ Й АТЛАСИ АМСТЕРДАМСЬКОГО ВИДАВНИЦТВА ГОНДТІВ-ЯНССОНІВ (XVII ст.) У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2016].
У першому томі атласу Г. Гондіуса (1633) зберігається й інша карта із зображенням українських земель «Evropa exactissime descripta» (Точний опис Європи). Ця карта поміщена також у першому томі атласу Гондіуса-Янсона «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus» (1638), як і історична мапа «Evropam sive Celticam veterem» (Європа або давня Кельтія) авторства фламандського географа і картографа Абрагама Ортелія (Abraham Ortelius, 1527–1598) з позначенням стародавніх племен, що проживали на теренах Європи, зокрема й України. Ця ж карта із зміненими картушами зберігається й в історичному атласі Я. Янсона «Accura-tissima orbis antiqui delineatio» (1657), у якому поміщено також інші карти значних частин Європи, проте територія України на них показана лише частково. Так, на мапі «Vetvs descriptio Daciarvm nec non Moesiarvm» (Давній опис Дакії та Мезії) зображена Одещина, на карті «Lvmen historiarvm per Occidentem» (Висвітлення історії Заходу) показано територію України на захід від лінії Чорнобиль–Кілійське гирло, ця ж частина української території відображена на мапі «Imperium Caroli Magni» (Імперія Карла Великого), проте тут позначена тільки система річок і озер, гори Карпати і лісові масиви [Падюка Н. КАРТИ Й АТЛАСИ АМСТЕРДАМСЬКОГО ВИДАВНИЦТВА ГОНДТІВ-ЯНССОНІВ (XVII ст.) У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2016].
Крім згаданих, в атласі Я. Янсона «Accuratissima orbis antiqui delineatio» (1657) зберігаються й інші історичні карти із зображенням українських земель, проте на них нанесено невелику кількість позначень із написами назв річок і давніх племен. На мапі «Pontvs Euxinvs» (Понт Евксинський) А. Ортелія і карті «Lvmen historiarvm per Orientem» (Висвітлення історії Cходу) показана більша частина території України, крім західних областей; на мапі «Argonavtica» (Аргонавтика) — усі українські землі, на карті «Imperivm Romanum» (Римська імперія) — південна частина Одеської області і Крим. У цьому атласі опублікована також карта шляхів «Tabvla itineraria» (Дорожня карта), на шостому аркуші якої зображено невелику частину півдня України [Падюка Н. КАРТИ Й АТЛАСИ АМСТЕРДАМСЬКОГО ВИДАВНИЦТВА ГОНДТІВ-ЯНССОНІВ (XVII ст.) У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2016].
Уся територія України зображена й на картах Московського князівства, зокрема на двох картах Ґ. Меркатора «Russia cum confinijs» (Росія з прилеглими територіями), одна з яких — малоформатна, зберігається окремо, але походить з «Atlas Minor» 1607 р., інша — більшого формату — поміщена у першому томі атласу «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633). На останній українські землі показані досить докладно. Територія України зображена також на картах Московського князівства нідерландського купця і картографа Ісаака Масси (Isaac Abrahamsz. Massa, 1586–1643), що увійшли до першого тому атласу Гондікса-Янсона «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus» (1638). Мапа «Novissima Russiæ tabula» (Найновіша карта Росії) репрезентує Україну повністю і досить докладно, на карті «Moscoviæ pars avstralis» (Південна частина Московії) позначено схід і південь України, північ Кримського півострова, лісові масиви, річки і населені пункти на узбережжі Азовського моря [Падюка Н. КАРТИ Й АТЛАСИ АМСТЕРДАМСЬКОГО ВИДАВНИЦТВА ГОНДТІВ-ЯНССОНІВ (XVII ст.) У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2016].
Схематично українська територія зображена на картах «Asia» авторства Ґ. Меркатора-молодшого і Г. Гондіуса, що входили до обох томів атласу «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633). До другого тому цього атласу ввійшли також мапи «Tartaria» Й. Гондіуса-сина і «Turcici Imperii imago» (Карта Турецької імперії) із зображенням півдня України і Криму. Ця ж територія зображена й на карті «Tvrcicvm Imperivm» (Турецька імперія), що зберігається у третьому томі атласу Я. Янсона «Atlas novus sive Theatrum orbis terrarum» (1652) [Падюка Н. КАРТИ Й АТЛАСИ АМСТЕРДАМСЬКОГО ВИДАВНИЦТВА ГОНДТІВ-ЯНССОНІВ (XVII ст.) У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2016].
Найбільш докладно українські землі зображені на картах Таврії Херсонеської і Великого князівства Литовського. Карта під назвою «Tavrica Chersonesvs. Nostra ætate Przecopsca et Gazara dicitur» («Таврія Херсонеська, тепер звана Перекопською і Газарою») авторства Ґ. Меркатора поміщена у перших томах атласів Г. Гондія «Gerardi Mercatoris Atlas ou repre-sentation du Monde vniversel» (1633) і Гондія-Янсона «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus» (1638), а карта — «Tavrica Chersonesvs, hodie Przecopsca, et Gazara dicitur» («Таврія Херсонеська, тепер звана Перекопською і Газарою») фірми Блау у перевиданні Я. Янсона — зберігається окремо, але походять з атласів. На картах в атласах територія України показана на схід від лінії Житомир–Ізмаїл, на окремих — на схід від лінії Чорнобиль–Кілійське гирло [Падюка Н. КАРТИ Й АТЛАСИ АМСТЕРДАМСЬКОГО ВИДАВНИЦТВА ГОНДТІВ-ЯНССОНІВ (XVII ст.) У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2016].
Карти Великого князівства Литовського Гондіусів-Янсонів, можна поділити на дві групи. Перша група — це карти Г. Меркатора «Lithvania» 1607–1633 років видання, На цих картах територія України зображена без східних і південних теренів. У другу групу входять карти «Magni Dvcatvs Lithvaniæ» (Велике князівство Литовське) польського картографа Томаша Маковського (Tomasz Makowski, 1575–1630) у переопрацюванні Г. Гондіуса, одна з яких поміщена у першому томі атласу Гондіуса-Янсона «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus» (1638). На карті зображено розгалужену гідрографічну мережу, значну кількість населених пунктів, а на карті-врізці — течію Дніпра від Черкас до узбережжя Чорного моря. Українські землі зображені на карті до лінії Остер–Лубни–Черкаси на сході і Черкаси–Брацлав–Кам’янець-Подільський на півдні.
Карти Речі Посполитої видавництва Гондіусів-Янсонів, походять з різних атласів 1607–1644 років видання. Зокрема, «Polonia et Silesia» Г. Меркатора (малоформатна 1607 р. і дві великого формату 1633 р., одна з яких поміщена у другому томі атласу Г. Гондіуса «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633), два примірники «Nova Poloniæ delineatio» (1620) Й. Гондіуса-сина, його ж малоформатна мапа «Polonia» (1632), карта «Polonia» великого формату у першому томі атласу Гондіуса-Янсона «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus» (1638), а також карта «Poloniæ nova et acvrata descriptio» (Нове й докладне зображення Польщі, (1644). На всіх картах Речі Посполитої зображення українських земель обмежене тільки північно-західною частиною Львівщини та українськими етнічними землями Лемківщини, Надсяння, Холмщини й Підляшшя.
Карти Трансільванії («Transylvania», «Transylvania, Siebenbürgen»). Автором карт «Transylvania» є Г. Меркатор, а видавцем — Г. Гондіус; одна з поміщених у першому томі атласу Г. Гондіуса «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633). На карті «Transyl-vania, Siebenbürgen» (перший том атласу Гондіуса-Янсона «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus», 1638) змінено картуш і позначення лісових масивів. На цих мапах зображено Чернівецьку область, південь Івано-Франківської, українські етнічні землі Мармарощини.
Карти Угорщини. Автором карти «Hungaria» є Г. Меркатор; міститься карта у другому томі атласу Г. Гондіуса «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633). Карту «Hungaria regnvm» поміщено у першому томі атласу Гондіуса-Янсона «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus» (1638). На цих мапах подано Закарпатську область, південно-західну частину Львівської, українські етнічні землі Лемківщини й Мармарощини.
Карта «Walachia, Servia, Bulgaria, Romania» Г. Меркатора міститься в другому томі атласу Г. Гондіуса «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633) і першому томі атласу Гондіуса-Янсона «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus» (1638). На карті з останнього атласу змінено картуш з назвою, шрифти, картуш зі шкалою лінійних масштабів і додано ще один масштаб. Ці мапи охоплюють територію Одеської області від Дністровського лиману до Кілійського гирла.1667 р. вийшла у 12 томах "Le Grand Atlas, ou Cosmographie Blaviane, en laquelle est exactement descritte la terre, la mer, et le ciel" (Великий атлас, або Космографія Блау) голландського картографа Яна Блау.
Україна в Атласах Блау (Космографія Блау). XVII ст.
Віллем Янсзон Блау (Willem Janszoon Blaeu; 1571—1638) — голландський гравер, картограф та видавець.
Сини Віллема Блау:
Ян Віллем Блау (Jan (Joan) Willemsz Blaeu; 1596—1673) — голландський гравер, картограф та видавець. Після смерті брата Корнеліуса в 1648 р. він сам керував створеною батьком компанією.
Корнеліус Блау (CORNELIUS Blaeu; 1610—1648) — голландський гравер, картограф та видавець.
Atlas Maior
ВЕЛИКИЙ АТЛАС або КОСМОГРАФІЯ Блау (Atlas Maior) – атлас, опублікований в Амстердамі між 1662 та 1672 рр. і містив 594 карти (1667 р.) та близько 3000 сторінок тексту в одинадцяти (латинське видання 1665 р.: «Geographia qvæ est cosmographiæ Blavianæ»), дванадцяти (французьке видання 1667 р.: «Le grand atlas ou Cosmographie blaviane, en laquelle est exactement descritte la terre, la mer et le ciel»), дев'яти (голландське видання: «Grooten atlas, oft werelt-beschryving, in welcke 't aertryck, de zee en hemel wordt vertoont en beschreven»), десяти (німецьке видання) томах. Перші томи були опубліковані в 1662 р., останній том був завершений в 1665 р., але Ян продовжував переробляти кілька томів. Згодом визнаний шедевром голландського картографічного мистецтва XVII ст. Як і атлас Авраама Ортеліуса «Theatrum Orbis Terrarum» (1570), Атлас Блау вважається шедевром Золотого століття голландської / нідерландської картографії. Пишний стиль оформлення карт, що існував в голландській картографії XVI-XVII ст. і представлений в Атласі Блау у всій його величі, на думку багатьох дослідників, ніколи згодом не був перевершений.
Атлас складають гравюри на міді, розфарбовані вручну карти, витончені титульні листи. Обов'язковим елементом оформлення карт є картуші, графічні прикраси у вигляді щита або сувою, на якому поміщається напис. Вишукані алегоричні фігури супроводжують кожну картку і допомагають розкрити її зміст.
Заплановане видання 12 томів «Atlas Maior» Яна Блау іспанською мовою так і залишилося незавершеним (створено 10 томів). Під час великої пожежі в Амстердамі 23 лютого 1672 р. його майстерня повністю згоріла. Загинули друкарські верстати, книжки, папір. Смерть Яна Блау в наступному році з великою ймовірністю можна пояснити тим, що він так і не оговтався від удару, завданого йому пожежею. Він був похований в амстердамському храмі Вестеркерк. Його компанія припинила своє існування в 1698 р.
Проте, цей 9-12-томний атлас був лише як перша частина набагато більшої роботи, про що свідчить повна назва атласу: «Atlas Maior, sive Cosmographia Blaviana, qua solum, salum, coelum, accuratissime describuntur». Друга частина (по берегах, морях та океанах) та третя частина (з картами неба) не були створені.
«Atlas Maior» був наймасштабним та найдорожчим виданням XVII ст. Крім мови видання, кожний із надрукованих примірників атласу з 1662 р. до 1672 р. сильно відрізнявся один від одного якістю оформлення та декорування. Це напряму залежало від побажань замовників і суттєво впливало на вартість виробу.
1674 р. амстердамський видавець Фредерік де Віт придбав на аукціоні більшу частину плит з майстерні Блау, в тому числі й форми карт чотирьох українських воєводств, і вміщував їх у деяких примірниках «Atlas Minor», не міняючи видавничої примітки Блау. Близько 1710 р. карти видав амстердамський картограф П’єр Мортьє зі своєю видавничою приміткою. Його спадкоємці Йоханнес Ковенс (Johannes Covens) та Корнель Мортьє (Cornelis Mortier), які очолили фірму 1730 p., знову перевидали карти, замінивши видавничу примітку на свою.
Передісторія. Сімейна фірма «Блау» була заснована 1596 р. голландським географом, картографом, математиком та астрономом, учнем данського астронома Тихо Браге (1546—1601), Віллемом Янсзоном Блау. Спеціалізувалася з випуску карт, книг, географічних атласів, а також земних і небесних глобусів. Глобуси фірми «Блау» вирізнялися своєю точністю та вишуканістю. Атласи виробництва Віллема Блау поряд із картами подають розлогий текст географічного та історичного змісту. 1638 р., після смерті батька (Віллема Блау) Ян Віллем Блау (Jan (Joan) Willemsz Blaeu; 1596—1673) разом з братом Корнеліусом (CORNELIUS Blaeu; 1610—1648) продовжив його справу, а також став наступником свого батька на посаді картографа Голландської Ост-Індської компанії. Після смерті брата в 1648 р. він сам керував створеною батьком компанією.
Під час роботи в ній синів засновника Корнеліуса і Яна фірма досягла найвищого розквіту, що тривав аж до її знищення під час пожежі в 1672 р. Був вдосконалений друкарський верстат, що дозволило друкувати атласи великого формату. 1634 р. Віллем Блау та його син Ян зробили публічне оголошення в амстердамській газеті, що вони опублікують свій власний атлас. Перший атлас був завершений в 1635 р. і з'явився в чотирьох різних варіантах: «Novus Atlas» (німецьке видання, 208 карт у двох томах), «Theatrum Orbis Terrarum, sive, Atlas Novus» (латинське видання, 207 карт у двох томах), «Toonneel des Aerdrycks» (голландське видання, 207 карт у двох томах) і, нарешті, «Theatre du Monde ou Nouvel Atlas» (французьке видання, 208 карт у двох томах). Після смерті батька в 1638 р. Ян продовжував переробляти і розширювати атлас. Тритомне видання було опубліковано 1640 р. Пізніше Ян видав «Атлас Англії» з картами Джона Спіда (John Speed), 1654 р. – «Атлас Шотландії» з картами Тімоті Понта (Timothy Pont) і Роберта Гордона (Robert Gordon). 1655 р. – «Novus Atlas Sinensis» (Атлас Китаю) Мартіно Мартіні (Martino Martini's), який був доданий відповідно до четвертого, п'ятого та шостого томів «Blaeu's Atlas Novus».
1662 р. видавництво «Блау» друкує в II томі (латинською мовою) атласу (Atlas Maior) чотири карти русла Дніпра:
*«Tractvs Borysthenis Vulgo Dniepr et Niepr dicti, а Kiovia usque ad Bouzin» (Русло Бористена, або, по-народному Дніпра чи Ніпра – від Києва до Бужина). Автор Г. Боплан. Масштаб бл. 1 : 230 000. У правому нижньому куті – картуш карти, обабіч якого зображено п’ять постатей козаків;
*«Tractvs Borysthenis Vulgo Dniepr et Niepr dicti, а Bouzin ad Chortyca Ostrow» (Русло Бористена, або, по-народному Дніпра чи Ніпра – від Бужина до острова Хортиця). Автор Г. Боплан. Масштаб бл. 1 : 230 000. Посередині нижньої частини карти – картуш прямокутний, обабіч якого зображено шість постатей козаків;
*«Tractvs Borysthenis Vulgo Dniepr et Niepr dicti, а Chortika Ostro ad Urbem Oczakow..» (Русло Бористена, або, по-народному Дніпра чи Ніпра – від Острова Хортиця до міста Очаків, де він впадає до Понту Евксинського). Автор Г. Боплан. Масштаб бл. 1 : 230 000. У лівому нижньому куті – овальний картуш карти, обабіч якого зображено п’ять постатей козаків;
*«TRACTVS BORYSTHENIS, VULGO DNIEPR ET NIEPR DICTI, A CIVITATE CZYRCASSI AD OSTIA ET ILMIEN LACUM, PER QUEM IN PONTUM EUXINUM fi EXONERAT. SUPERIOREM HUI FLUMINIS PARTEM, A CZŸRKASSI NIMIRUM AD FONTES USQUE, VIDE IN TABULA LITHVANIÆ» (Русло Бористена або, по-народному, Дніпра чи Ніпра – від міста Черкаси до гирла й озера Ільмень, через яке він впадає в Понт Евксинський. Верхню частину його течії від Черкас аж до витоків дивись на карті Литви). Карта складена Яном Віллемом Блау 1648 р. Масштаб бл. 1 : 600 000. Карта зорієнтована на захід. Заголовок у фігурному картуші, в окремій рамці у верхній частині, обабіч якого зображені батальні сцени. Карта складається з двох частин, розміщених горизонтально, між ними в окремій рамці два картуші: один - з легендою, що пояснює чотири умовні позначення, другий — зі шкалою лінійного масштабу. Між ними зображено коня, овець і корову.
На карті подано багато текстів з інформацією про історичні традиції козаків та їхні осади на Хортиці й Томаківці, про положення та роль фортець Очаків і Перекоп. Хоча карта й вважається доповненням до трьох карт Г. Боплана, але, очевидно, створена на основі карти Дніпра з «Великої карти Литви» Радзивілла. Ця мапа є її спрощеною версією зі зміненою орієнтацією на горизонтальну.
1650 р. вийшла праця голландського географа Бернгарда Варена «Geographia Generalis. In qua affectiones generales Telluris explicantur Autore Berh. Varenio, Med. D., Elzevir, Amsterdam» (Загальна географія).
Латинські видання: 1650, 1664, 1671, 1672, 1681, 1693, 1712 (оцифровано), 1715 рр.; англійські видання: 1682, 1683, 1693, 1733, 1734, 1736, 1765 рр.; голландське видання: 1750 р.; французьке видання: 1755 р.; російське ридання: 1718, 1790 рр.
Бернгард Варен (Бернгардус Варениус, нім. Bernhard Varen, лат. Bernhardus Varenius; 1622—1650 / 1651) — доктор медицини, голландський географ німецького походження. Виділив географію з системи європейських знань в окрему науку, визначивши в загальному вигляді її мету, завдання, методи досліджень і область застосування. На думку ряду географів — основоположник сучасної географії як наукової дисципліни.
Книга являє собою загальний науковий систематизований опис земної кулі, складений на основі наявних на той момент даних. Особливу увагу Варен приділяв так званій «математичній географії»: розрахунку відстаней на земній поверхні, побудови карт, визначенню координат для мети навігації тощо.
За деякими відомостями автор «Загальної географії» жив у крайній бідності, помер в Лейдені у віці близько 30 років у 1650/1651 від туберкульозу — вельми поширеної в той час хвороби. Також можливо, що сили Варена були надірвані в результаті кропіткої роботи над науковим трактатом, що увібрали в себе колосальну кількість фактичних відомостей, які вимагали перевірки і систематизації. Починаючи з першого видання «Загальна географія» стала класичною працею з географії і в значній мірі вплинула на внутрішню структуру і методологію географії як науки. Уже сучасники визнавали високу значимість трактату і віддавали належне таланту автора. Пізніше географи підтвердили цю думку.
«Загальна географія» Варена була видана Ельзевір тричі: в 1650, 1664 і 1671 рр.
Книга довгий час була в Європі однією з найважливіших робіт з фізичної географії та протягом XVIII століття була перекладена низкою європейських мов.
1693 р. в Лондоні вийшла в перекладі англійською під назвою «Cosmography and Geography» у 2 томах, першу частину якого складає саме праця Бернгарда Варена, а до другої увійшли твори та записки французського історика та картографа Ніколи Сансона, до яких додано близько сотні космографічних, географічних та гідрографічних таблиць.
1693 р. опублікована праця венеціанського географа та історика Вінченцо Марія Коронеллі (італ. Vincenzo Maria Coronelli, (1650—1718) «Космографія» (Epitome cosmografica, о Compendiose introduttione all'astronomia, geografia e idrografia, par l'uso dilucedatione a fabrica delle sfere, globi, planisferi, astrolabi, e tavole geografiche e particolarmente degli; stampati, e чріеgati nelle publiche lettioni dal P. Maestro V . Coronelli. Colonia; ad istanza di Andrea Poletti in Veneria, 1693).
ДЖЕРЕЛА
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання / А. Л. Байцар. – Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 640 с.
*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія / А. Л. Байцар. – Львів: ЗУКЦ, 2022. – 328 с.
* ВІКІПЕДІЯ
1570 р.“Theatrum Orbis Terrarum” (Театр Земного Кола)
1635 р. Ян Блау. Титульний аркуш «Theatrum Orbis Terrarum, sive, Atlas Novus»
