субота, 30 березня 2019 р.

Чорна Русь, Червона Русь, Україна, Чорний шлях, Дике Поле. Карти Гійома Сансона. 1674 р. 1706 р.


1674 р. Гійом Сансон. Використовуючи попередній досвід картографування українських земель та спираючись на нові дані, Г. Сансон створив нову політичну карту України та сусідніх держав. Назва мапи – “La Russie Noire ou Polonoise qui Comprend les Provinces de la Russie Noire de Volhynie et de Polodie divisees en leurs Palatinats Vulgairement Connues sous le Nom D'Vkraine ou Pays des Cosaques” (Чорна Русь, або Польща, яка охоплює провінції Чорної Русі, Волині, Поділля… відомих під назвою Україна або Країна Козаків). Видавництво Париж. Формат – 42 × 56 cм. Карта менш детальна ніж мапа Боплана, зате в ній уточнено й територіальні пропорції, й назви багатьох населених пунктів.  На карті добре показано ліси й шляхи. Карта неодноразово перевидавалася.
На мапі позначена Russie Noire (Західна Україна з Холмщиною).  Ця помилка буде виправлена Андрієном Сансоном (помер в 1718 р.) лише в 1706 р. (вже після смерті Г. Сансона) заміною Russie Noire на Russie Rouge (Червону Русь).
Назва карти 1706 р. «LA RUSSIE ROUGE ou POLONOISE qui Comprend les PROVINCES DE LA RUSSIE ROUGE de VOLHYNIE et de PODOLIE divisées en leurs Palatinats Vulgairement Connües sous le Nom D’VKRAINE ou PAYS DES COSAQUES». Мапа видана в Парижі, масштаб 1 : 2 000 000. На карті Українаце Країна Козаків “Ukraine ou Pays des Cosaques” (Україна, або Земля (Країна), яка обєднує Волинь та Східне Поділля. На карті позначені Дике Поле та Чорний шлях. Чорний шлях сходився (розходився) з 3 гілок в одну основну дорогу. Центральне розгалуження дороги виходило від Таванської переправи. Східна гілка Чорного шляху проходила від переправи Nosokowka. Біля міста Teninka, зліва від гирла Інгульця, західна гілка шляху виходила від переправи Burhunka. Вище за течією Дніпра позначена переправа Cuzcosow, а нижче міста Кодак переправа Budilow.
Написи на мапі: Volhynie (Волинь) – землі від Західного Бугу до Подоння і дельти Дніпра; Podolie (Поділля) — землі північного Придністров`я та Побужжя.
Гійом Сансон (Guillaume Sanson; 1633—1703), французький картограф, син картографа Нікола Сансона, народився в Парижі. Після смерті батька в липні 1667 р., Гійом продовжив його справу. За успіхи в картографуванні був призначений географом французького короля. В основному відомий картами Європи й Африки. Г. Сансон працював у партнерстві з Юбером Жайо, з яким перевидавав окремі карти й атласи батька, зокрема «Atlas François», перше видання якого вийшло в Парижі у 1695 р. і перевидавалося багато разів аж до 1719 p., та «Atlas Nouveau» (Париж, 1681).
1671 р. Юбер Жайо отримав виключне право на публікацію всіх карт Сансонів.

ДЖЕРЕЛА

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. – 328 с. 



1706 р. Фрагмент
1674 р.
 



пʼятниця, 29 березня 2019 р.

Іван Огієнко і Винники


Огієнко Іван Іванович (Митрополит Іларіон) (2 січня 1882 р., м. Брусилів, Житомирщина —  29 березня 1972 р., м. Вінніпег, Канада) — український вчений, науковець-енциклопедист, перекладач Святого Письма, міністр освіти й віросповідань Української Народної Республіки (УНР), митрополит Вінніпезький і всієї Канади, мовознавець, історик церкви, педагог, дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка (від 1922 р.). 1911 р. зарахований професорським стипендіатом по кафедрі російської літератури університету св. Володимира. 1915—1917 рр. — приват-доцент цього університету, 1917—1918 рр. – професор Українського народного університету, що існував паралельно з університетом св. Володимира (згодом — Київський державний український університет). 1918 р. І. Огієнко — уже засновник і ректор Кам’янець-Подільського державного українського університету.
     За час періоду Директорії Української Народної Республіки під головуванням Симона Петлюри проф. І. Огієнко став  міністром освіти  (5 січня — 9 квітня 1919 рр.), а пізніше — міністром віросповідань (1919—1924 рр.). Він займав цей пост навіть тоді, коли вже уряд Української Народної Республіки опинився в еміграції.
З  вересня 1922 р. по 22 квітня 1924 р. Іван Огієнко,  разом з дружиною Домінікою і трьома дітьми – Анатолієм, Юрієм і Лесею, проживав у Винниках. За сприяння митрополита Андрея Шептицького Анатолій і Юрій були прилаштовані в метрополичній бурсі. 4 листопада 1922 р. І. Огієнко отримує, хоч і скромну, посаду викладача (за контрактом) української мови і літератури учительської греко-католицької семінарії сестер чину о.о. Василіян. І. Огієнко підтримував важкохворого Івана Липу і став останнім, хто бачив Івана Липу живим. Вони разом працювали не покладаючи зусиль задля української справи. Винниківський період у житті І. Огієнка відзначений кількома написаними книжками, підготованим і виданим «Українським стилістичним словником» (1924 р.), а також працею над перекладом Нового Заповіту. В 1922 р. надрукував у Львові переклад Літургії Св. Іоанна Златоуста з грецької на українську мову. У травні 1937 р. у Львові виходить «Новий Заповіт», що є лише частиною головної праці всього життя вченого — перекладу Біблії на українську літературну мову з оригінальних давньоєврейських і грецьких текстів.
Іван Огієнко згадує: «Часто бувало, що місцева залізничка Винники-Львів через сніговії не ходила, – тоді я, разом з місцевими семінаристами, дівчатами й хлопцями пішки йшли до Львова, поборюючи снігові кучугури... Тоді були молоді сили і працювати науково, і поборювати трудні перепони до цієї праці... У Винниках тоді жив і проф. Іван Калинович, що викладав у тій же Семінарії німецьку мову. Місцева поліція не раз докучала мені...».
Напружено працює науково, 1923 р. обирається членом НТШ – філологічної (мовної), а згодом і бібліографічної секцій, входить до Ліги української культури (ЛУК). Плідну роботу (жовтень 1922 р. – листопад 1925 р.) знаменують розвідки з історії українського друкарства «Іван Хведорович – фундатор постійного друкарства на Україні», «Друкарська трійця: Фіоль, Скорина і Хведорович», «Друкар-волиняк Онисим Радишевський», «Київська митрополитанська друкарня», «Дерманська друкарня», «Спомини кн. К. К. Остріжського про видання Біблії 1581 р.» та ін. Вінцем їх став перший том фундаментального історико-бібліографічного дослідження «Історія українського друкарства» (XV-XVIII ст.), виданий друкарнею НТШ 1925 р. Ним Іван Огієнко ознаменовує 20-ліття своєї наукової праці.
2010 р., жовтень — відкриття пам'ятника Іванові Огієнку  у Винниках. У Винниках пам'ятник І. Огієнку є другим в Україні і третім у світі.

На честь  Івана Огієнка названа одна з вулиць Винник.
ДЖЕРЕЛА
 Байцар Андрій. «Винники» (науково-популярне краєзнавче видання). 2015 р.
 Байцар Андрій. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.