У
1790-их рр., у Винниках, почала функціонувати цегельня.
Цегельня «Żupan» фігурує в скоровідзах з 1912 по 1930 роки.
Цегельня «Żupan» фігурує в скоровідзах з 1912 по 1930 роки.
Цеглу
випускало підприємство «Żupan» Tow. Akc». (Акціонерне товариство).
Клеймо
«Żupan» було в рамці з закругленими та
прямокутними краями, клеймо без номера і з номерами "1" та "2".
Про
цегельню ми дізнаємося з твору Мирослави Сопілки «Про затишне місто
Забобонники», що написаний 1930 р. Сама письменниця назвала його «провінційним
репортажем». І хоча там ніде немає слова «Винники», але вже з перших рядків
зрозуміло, що саме про нього – «не село, не містечко, а місто» – йдеться у
творі: «Фабрик у нашім місті є аж три:
фабрика цегли, фабрика дощок і фабрика тютюну. Фабрика цегли і фабрика дощок
знаходяться на славнім новім передмісті, що Канадою зветься... Канада славиться
фабриками, судом повітовим, двірцем залізничим, гарними вілійками. Америка ж
славна колись була своїм болотом (теперішня вул. Лесі Українки – А. Б.)...
Цегельня (спілка з обмеженою порукою) розташувалася на полі, під лісом,
недалеко від міста. Краєвид навкруги дуже гарний, а глина довкола цегельні дуже
добра. Розуміються на тім не робітники, а власники цегельні».
Цегельня
діяла до 2010 р.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА. Олександр ВОЛКОВ «Історія, написана на цеглі» (2018 р.) : «Адже цегла, яка
лишається після руйнування старих будинків, – це не просто будівельний
матеріал, а безцінні «німі свідки» історії, які багато чого можуть розповісти
допитливій людині. Оскільки, починаючи з середини 1800-х років, на цеглу почали
ставити клейма. Це була не тільки своєрідна гарантія якості
від виробника, але й відповідна реклама його продукції. Якщо хтось з виробників
поставляв на будівництво браковану цеглу, його одразу можна було вирахувати за
клеймами на ній. Отже, кожна цегельня намагалася не тільки не поступатися іншим
у якості, але й перевершити конкурентів красою і дизайном свого товарного знаку…
Отже, як ставили клейма на цеглу? Найдавніші і найархаїчніші клейма – випуклі. Найчастіше це були ініціали власників – 1 або 2 літери. Їх вирізали вручну
на дні дерев’яного ящика-форми, без лінійок – просто «на око». Тому букви на
таких клеймах часто дуже «коряві». Зламався ящик – не проблема: робили
інший і знову вирізали ті ж самі літери. Тому можна часто зустріти багато варіацій
або різновидів клейм одного і того ж виробника, але зроблені в різні часи. Такі випуклі клейма з однієї-двох літер часто зустрічалися на продукції
невеличких сільських цегляних підприємств, де не було конкуренції. У великих
містах «цеголень» було декілька, а, часом, і більше десятка. Так, наприклад, у
Львові в 1883 році рекламували свою продукцію 9 цегельних фірм, у 1901 – вже
15, а у 1912 – вже 24. Адже, будівництво і виробництво будматеріалів завжди
було прибутковим бізнесом! Так що, кожний з виробників з гордістю писав на
цеглі своє прізвище, або назву району, де знаходився його завод, або навіть
адресу офісу! Найчастіше у Львові зустрічається старовинна цегла з клеймом
REISS. Цікаво, що це була не одна людина, а цілих три! Існувала «цегельня»
Якуба Самуєля Рейса на Снопкові (теперішній район басейну «Динамо» і парку
Залізні Води), а також братів (?) M. & J. Reiss в селі Сихів. На другому,
а, можливо, і на першому місці за кількістю виробленої у Львові цегли
знаходився відомий львівський підприємець Берл Нойвонер (Berl Neuwohner). Його
фабрика знаходилась на тодішній вулиці Снопківській, 19. Що цікаво, вона навіть
збереглася до нашого часу. Зараз це керамічна фабрика «ОКС» навпроти відкритого
басейну «Динамо». Нойвонер відрізнявся дуже багатою фантазією: клеймив свою
продукцію повним написанням свого прізвища, різними варіантами написання і
дизайну букви «В» і «ВN». Вже в 1893 році він запровадив в себе на фабриці
машинне виробництво цегли.
Досить часто зустрічається цегла з клеймами Яна (Івана) Лєвіньского (Jan Lewiński) – відомого українського архітектора, будівельного підрядника і власника керамічної фабрики. До речі, будівельна фірма Левинського брала участь у зведенні Львівської Опери у 1897 – 1900 роках.
Але не секрет, що більшість власників підприємств з виробництва цегли, як у Львові, так і по всій Західній Україні, до Другої світової війни, були представниками іудейської громади. А, відповідно, більшість з них згинуло під час погромів перших місяців фашистської окупації Львова та під час голокосту. Невелика кількість «цеголень» пережила війну, і вже в радянські часи працювала, як державні цегельні заводи. Серед них – заводи на Стрийській біля залізничного мосту і на Батальній біля залізничного переїзду. Що цікаво, цегла, яку вони виробляли (так звана «Сталінка»), за розмірами була трохи меншою від «польської», але по якості не поступалась їй. На тогочасних клеймах, поруч із написом «ЛЬВ», ставився номер заводу, на якому її було виготовлено».
1921 р. Польська карта. Масштаб 1 : 100 000 (в червоному квадраті - цегельня)
1944 р. Німецька карта
«Karte
des Deutschen Reiches» (в червоному квадраті - цегельня)
ДЖЕРЕЛА
* Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче
видання / А. Л. Байцар. – Винники:ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2016, 312 с.* FB стара колекційна цегла
* https://explorer.lviv.ua/forum/index.php?topic=148.20
