Давньоруські племена карпи, певкіни та бастарни - мешканці українських земель (Сарматії Європейської). Карта 1596 р. Джованні Антоніо Маджіні

Джованні Антоніо Маджіні (Giovanni Antonio Magini; 1555—1617) – італійський картограф, астроном та математик.

Відомий виданням перекладу «Географії» Клавдія Птолемея та підготовкою детального атласу карт італійських провінцій. Маджіні першим запропонував використовувати кому як роздільник цілої та дробової частини десяткових дробів.

Народився у Падуї. У 1579 р. закінчив навчання філософії в Болонському університеті й вирішив присвятити себе астрономії. У 1588 р. зайняв кафедру математики Болонського університету, на яку претендував також молодий Галілей, проте керівництво університету віддало перевагу Маджіні. Цей пост він обіймав до смерті 1617 р.

Маджіні був знайомий з геліоцентричною системою Коперника, але відкинув її і в творі «Novæ cœlestium orbium theoricæ congruentes cum observationibus N. Copernici» (1589) й запропонував власний варіант геоцентричної системи з 11 планетних сфер, що обертаються.

У 1596 р. перевидав «Географію» Птолемея. До 27 карт Птолемея було додано 37 нових, чудово вигравіруваних Дж. Порро, які разом утворюють справжній сучасний атлас.

Як картограф Маджіні підготував видання фундаментального географічного атласу Італії (Atlante geografico d'Italia), виданого посмертно його сином у 1620 році. Робота над атласом вимагала великих витрат, які Маджіні компенсував значною мірою з власної кишені; зокрема, виконував обов'язки придворного астролога при дворі мантуанського герцога Вінченцо I Гонзага і навчав синів герцога математики. Крім герцога, допомогу у виданні атласу надали правителі Мессіни та Генуї. Маджіні видав карти інших країн, у тому числі одну з перших карток Московії 1596 р.

Карта  «TABVLA EVROPAE VIII» (Восьма карта Європи). Українські землі на карті позначено як Сарматія Європейська (Sarmatia Europaeа). Між Дністром та Дніпром позначено давньоруські племена: CARPANI (карпи); PEUCINI (певкіни) та BASTERNE (бастарни). Опублікована в «Географії Птолемея».

Історична довідка. Восьма карта Європи (TABLА EUROPAE VIII)

У середньовіччі територія України відображалась на багатьох картах Європи, які виготовлялися для різноманітних видань "Географії" К. Птолемея.

В рукописі “Географія” Птолемея 1420 р. (автор не відомий), на карті «Сарматія» (Сaрмaтіас) (Восьма карта Європи) вперше на карті міститься напис «Сарматія». В цьому рукописі на карті «Сарматія Азійська» (Друга карта Азії) – напиc «САRМАТЇА АСЇА» (Сарматія Азійська).

1467 р. Н. Германус ще раз переробив зміст “Географії” (Cosmographia Claudii Ptolomaei Alexandrini. Manuscript, 1467). Рукопис знаходиться в “Biblioteka Narodowa” у Варшаві, в електронному виді доступний  в CBN Polona (National Digital Library Polona) [https://polona.pl/item/cosmographia-claudii-ptolomaei-alexandrini mathematicorum-principis-seculo-secundo].

У цьому рукописі, на картах «Сарматія Європейська (Восьма карта Європи)» (Sarmatia Єvropє) та «Сарматія Азійська (Друга карта Азії)» (Sarmatia Asiatica) були зображені українські землі. На карті «Сарматія Європейська» (Sarmatia Єvropє) позначені гори: Гіперборейські, Рифейські (Ріффеї), Алаунські, Амадоцькі та Карпати. На карті «Сарматія Азійська» (Sarmatia Asiatica) позначені гори: Гіперборейські, Рифейські (Ріффеї) та Алаунські.

Уперше українські землі були відображені на друкованих картах в 1477 р. в Болонському виданні «Географії» К. Птолемея (тираж 500 примірників).  Карти були підготовлені способом мідериту Н. Германусом та видані Філіппо Бальдуіно.

1477 р. Карта «Сарматія Європейська» (Восьма карта Європи). На карті написи – Sarmacie in Europae, Sarmacia in Asia Pars. Масштаб карти  приблизно 1:5 700 000. Його вплив можна помітити в багатьох надрукованих пізніше картах і атласах, таких, як Римські видання Птолемея 1507 р. та 1508 р., Стасбурзьке 1513 р. та ін.

У наступному, римському виданні (1478) вперше поміщені «Восьма карта Європи» (Octava Europe Tabula) та «Друга карта Азії» (Secunda Asiae Tabula). «Восьма карта Європи» входила до всіх видань «Географії» аж до 1730 р. включно.

1478 р. Рим. «Восьма карта Європи» (Octava Europe Tabula). На карті напис – Sarmatia Europae.

Опис Восьмої карти Європи за Клавдієм Птолеиеєм. (Клавдий Птолемей. РУКОВОДСТВО ПО ГЕОГРАФИИ («Античная география», составитель проф. М.С.Боднарский, Государственное издательство географической литературы, Москва - 1953):

«Восьма карта Європи включає Європейську Сарматію та Таврійський Херсонес. Паралель, що проходить через її середину, належить до меридіана, як 11 до 20. Обмежується ця карта зі сходу Боспором Кіммерійським, Меотійським озером та річкою Танаїсом проти азійської Сарматії; з півдня - Понтійським морем, частиною нижньої Місії, Дакією та областю язигів-переселенців; із заходу - так званими Сарматськими горами, Німеччиною та річкою Вістулою, з півночі - Венедською затокою Сарматського океану та ще невідомою землею. З найвідоміших міст Сарматії Таміра має найдовший день у 16 рівноденних годин і віддалений від Александрії на захід на одну п'ятнадцяту частину рівноденної години. Навар має найдовший день о 16 годині 15 хвилин і віддалений від Александрії на захід на одну восьму години. Ольвія, або Борисфеніда, найдовший день має о 16 годині 5 хвилин і віддалений від Александрії на захід на 1/5 години. 40. З міст Таврійського Херсонесу Феодосія має найдовший день о 15 годині 50 хвилин і віддалений від Александрії на схід на 1/5 години. Пантікапея найдовший день має о 15 годині 55 хвилин і віддалений від Александрії на схід на 1/4 години».

Карпи (лат. Carpi, грец. Καρπιανοί, Καρποι) — ранньоісторичне слов'янське (руське) плем'я, що мешкало в горах Карпати в останніх сторіччях до нашої ери  й  принаймні до 318 р. н. е. над горішнім Прутом та Дністром. З Велесової книги: «Літ за 1500 до Діра дійшли наші прадіди до гір Карпатських і там оселилися. Тоді йменувався наш рід карпенами». Історик Сергій Лісний (1898-1968), котрий жив у Канаді, вважав, що карпи й руси були одним народом. Уперше про плем’я карпів згадує Ефор з Кіме (Еоліда), учень Ісократа, автор всесвітньої історії (бл. 360 р. до н. е.), локалізуючи його на території Карпат, над горішнім Прутом і Дністром та на північ. Імовірно, від назви племені “карпи” пізніше названо гори Карпати.

В основі назви “Карпати” може лежати доіндоєвропейський термін “кар” –   камінь. Аналогічного походження такі назви: Альпи –   від кельтського “alpes” –  високі гори; Піренеї  – від баскського “пірен” –  гора; Хібіни  –   від фінського та саамського “хібен” –  невеликий горб, гора, височина та ін. Ще Е. Мурзаєв (1984) знайшов багато паралелей на рівні ностратичних мов. Він наводить ряд лексем: вірменське Քար (Qar) –  камінь, Պատ (Pat)  – стіна; урартське “qarbi” (qarbe) –  скеля; афганське “кар” (-ка)  –  скеля, гора; грецьке “карі”, “карін” – вершина; древньоіндійське “каркара” –  гравій, галька; хінді “канка” –  галька; албанське “karpе” –  скеля, що відобразилося в болгарському діалекті, як  “карпа”, “карпі”, “карпіца” –  скеля, стрімчак; словенське  “кар” – высота; сомалійське “кар” – скеля; “карка” – камінь в даргинській мові (Дагестан); фінське і каральське “kari” –  стрімчак;  ваханське “гар” (кгар) –   камінь (Таджикистан), індоіранське “гар”  –   гора.

Такого ж походження і назва племені  “карпи” –  “ті, хто живуть у горах”, які населяли Карпати за часів Римської імперії.

Назву “Карпати” вперше навів Геродот у V ст. до н. е. Батько історії згадував річку “Κάρπις” (Карпій), що впадає в Дунай [9, с.191]. У 105 р. імператор Траян приєднав Південні Карпати (Дакію) до Риму. Римське панування в реґіоні тривало до 271 р. Отже, Карпати були «відкриті»  для цивілізованого світу. Тоді ж цю гірську систему, просторово дуже аморфну, вперше виокремив Птолемей (90–168).

За Птолемеєм (його твір “Керівництво з географії”) в Сарматії лежали такі гори: Сарматські, Певка (Тейки), Амадока, Гора Водін (Бодін), Гора Алан (Алаун), Гора Карпат, Венедські гори, Ріпейські гори. Під сучасними Карпатами Птолемей розумів Сарматські, Карпатські, Венедські та Певкінські гори. Заслугою Птолемея є також те, що він уперше виділив і локалізував плем’я “карпів” між верхньою течією Дністра і Карпатами. 

У Птолемея від назви племені бастарнів, які тут проживали, гори Карпати мали ще назву  Бастарнські Альпи (лат. Alpes Bastarnidae). Бастарни (лат. Basternei, грец. Βαστάρνας; певкіни).

   Етнічна приналежність Карпів залишається спірною, оскільки прямих доказів у збережених античних літературних джерелах немає. Сучасна наукова думка переважно вважає, що Карпи були відгалуженням племені дакійців. Інші вчені пов’язують Карпів з різними етнічними групами, включаючи сарматів, фракійців, німців, кельтів та слов'ян.

 Згідно з римськими хроніками I ст. нашої ери, у горах Карпатах жив народ карпів, споріднених з албанцями. У II ст. нашої ери карпи розселилися на долішньому Дунаї, де воювали проти Римської імперії; у кінці III ст. н. е. переможені карпи змушені були переселитися у південну Панонію. 

Карпи (карпіани, Καρπιανοί) згадані олександрійським географом Птолемеєм в середині II ст. як народ, що проживає «між певкінами та бастарнами». За часів Птолемея це плем'я ще не розглядалося як могутнє. Використання Птолемей прив'язки до географічних координат і об'єктів дозволяє локалізувати карпів на схід від Карпат в басейні річки Дністер на території суч. Західної України, східної Румунії, Молдавії.

Карпи набули значення в III ст. як одне з найсильніших і войовничих варварських племен за Дунаєм. У фрагменті письменника VI ст. Петра Магістра міститься розповідь про те, що у 230 році карпи просили у римського намісника Мезії данину подібно до тієї, яку вже отримували готи. В данини їм було відмовлено, але налякані приготуваннями римських військ карпи не здійснювали набігів принаймі протягом декількох років після того. 

Йордан (пізньоантичний вчений і візантійсько-ґотський історик VI ст.) відгукнувся про карпів як «надзвичайно досвідчених у війні людей, які часто бували ворожі римлянам». За словами Йордана близько 248 року 3 тисячі карпів в складі готського війська взяли участь у набігу на Мезію (антична область на території теперішньої Болгарії, на південному березі річки Дунай, а також провінція Римської імперії). У 251 році в битві при Абрітте (в суч. Болгарії) загинув імператор Децій. Хоча більшість джерел називає готів в якості супротивника римлян в цій битві, письменник IV століття Лактанцій вказав на карпів як на переможців Деція.

За словами афінського історика Публія Дексіппа, Скіфська війна почалася за часів імператора Бальбіна нападом карпів у 238 р. на римську провінцію Мезію, прилеглу до південного берега Дунаю в його нижній течії. Незабаром почесний титул «Карпійского» (Carpicus) отримали римські імператори Філіп і його син у 245 і 247 роках. Візантійський історик Зосима (460-520) втім повідомляє, що Філіпу не вдалося розбити карпів, що засіли в укріпленій фортеці, і він був змушений укласти з ними мир. 

Бастарни (Βαστάρναι), певкіни — ранньоісторичне слов'янське (руське) плем'я; за іншою версією кельтське плем'я;  змішаного кельто-германського походження на думку німецьких археологів; за іншими джерелами, сармато-фракійського або балто-слов'янського походження, яке зайняло терени Карпатської України, жило в гирлі Дунаю і на західних Балканах протягом останніх століть до н. е. і перших століть н. е. Звідки й назва гір Карпат у Птолемея — лат. Alpes Bastarnidae. Одним з бастарнських племен були певкіни (певки), ім'я яких в окремих джерелах III століття переносилося на всіх бастарнів.

Святослав Семенюк. "УКРАЇНСЬКІ ІСТОРИКО-ЕТНІЧНІ ЗЕМЛІ", 2011 р.

"Уперше про карпів згадує в сер. II ст. олександрійський географ Птолемей у своїй «Географії» як про народ, що мешкає між певкінами й бастардами (Рtоі, III, 5, 10). Протягом II ст. карпи ще не наважувалися вступати в конфлікт з могутнім Римом і разом з уличами спрямовували свою експансію на схід. У двох кам’яних написах грецькою мовою орієнтовно 200 р., що були знайдені в місті Танаїс на Азовському морі, є перша в історії згадка про Ноrovathos (тепер в Ар­хеологічному музеї в Санкт-Петербурзі). Це не означає, що карпи подалися аж до Криму (хіба що якась окрема група разом з уличами), а лише засвідчує той факт, що саме з кін. II - поч. III ст. почалося розселення давньоруських племен з-над Дунаю на територію сучасної України (причому на півдні воно йшло більш прискореними темпами, ніж на півночі), а також те, що карпи поступово почали змінювати свою назву на хорвати (Костянтин Багрянородний згодом визначив басейн річок Прут і Дністер як кордон Великої Хорватії).

Інакше склалася ситуація для тих карпів, які залишилися на території Семи­городдя. Рим не тільки перекрив їм усі шляхи для територіального розвитку на захід, а й намагався остаточно витіснити на протилежний бік Карпат (є при­пущення, що римляни таки перейшли перевал Ойтуз, і так звані Траянові вали були навіть на території Чернівецької області). Перші битви римлян з Карпами відбулися при Северах. Імператор Каракала (211-217 рр.), вирушивши на війну з Парфією, у 214 р. побував на Дунаї, бо саме тоді на Тіру напали карпи. Для оборони від них вздовж лівого берега Дунаю, по лінії Карнунт-Аквінк були збудовані численні укріплення. Карпів-хорватів тоді відігнали від Дунаю, але у 238 р. разом з готами вони напали на Істрію, і Рим був змушений заплатити готам грошову винагороду. Подібної винагороди вимагали і карпи, але їм від­мовили. (Петр Магистр, фр. 7 // «Византийские историки». СПб., 1860 г.).

Більш серйозні війни з Карпами розпочалися за часів Філіпа Араба (247-249 рр.) на території Дакії, в результаті чого Рим втратив усі свої землі за річкою Олта, і в полон до карпів потрапила значна частина місцевого населення романського походження (Еutop., IX, 25, 2). Імператор Децій, якого навіть прозвали

Відновлювачем Дакії, спробував відновити становище, але невдовзі готи і Карпи напали на Нижню Мезію та Фракію, і в битві при Абрітто римська армія у 251 р. зазнала нищівної поразки, а імператор та його син загинули (див. Луций Лактанций «О смерти гонителей», 4.3).

У 270 р. Рим був змушений визнати втрату Дакії, і імператор наказав ева­куювати усе латиномовне населення з цієї території. Щоб послабити тиск на Рим шляхом протиставлення одних «варварських» племен іншим, Рим почав приймати деякі з них до складу своєї імперії. Зі свідчень Євсевія відомо, що у 305 р. імператор Галерій прийняв рішення переселити частину карпів-хорватів до Паннонії (Еuseb. Ніst. ессl., VIII, 17,3; Еutoр. IX. 8.15). Євсевій Кесарійський у своїй «Церковній історії» (8.17.3.) називає Галерія «великим переможцем карпатів», тобто їх етнічне ім’я трансформувалося в карпатів, потім у хорватів і ще більш загальне - ругів (у Веронському документі ці римські переселенці протягом 307-314 рр. згадуються як руги).

Такою є еволюція Дунайської Русі від VII ст. до н. е. аж до 305 р.: від часу виникнення в Букових горах на північному сході Угорщині протоукраїнців (оросів), колонізації ними теренів Закарпаття, Семигороддя, Волощини і частково Молдови до появи давньоруського племені карпів - хорватів - русів - ругів на території Паннонії. Саме Паннонія була батьківщиною і вихідною точкою завоювань Отка (Одоакра), і розуміння того, як руги опинилися на цій території, є ключовим для усвідомлення феномена цього першого давньоруського князя".

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. (у співавторстві). Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. 367 с.

*Байцар Андрій. Українські землі на картах Клавдія Птолемея http://baitsar.blogspot.com/2017/04/blog-post_24.html

*Байцар Андрій. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НА КАРТАХ КЛАВДІЯ ПТОЛЕМЕЯ // Журнал «Дніпро». № 7-12. 2022. С. 158-177.