Карпи (лат. Carpi, греч. Καρπιανοί, Καρποι) — ранньоісторичне слов'янське (руське) плем'я, що мешкало в горах Карпати в останніх сторіччях до нашої ери і перших сторіччях нашої ери над горішнім Прутом та Дністром.
Святослав Семенюк. "УКРАЇНСЬКІ ІСТОРИКО-ЕТНІЧНІ ЗЕМЛІ", 2011 р.
"Уперше про карпів згадує в сер.
II ст. олександрійський географ Птолемей у своїй «Географії» як про народ, що
мешкає між певкінами і бастарнами.
Протягом II ст. карпи ще не наважувалися вступати в конфлікт з могутнім Римом і
разом з уличами спрямовували свою експансію на схід. У двох кам’яних написах
грецькою мовою орієнтовно 200 р., що були знайдені в місті Танаїс на Азовському
морі, є перша в історії згадка про Ноrovathos (тепер
в Археологічному музеї в Санкт-Петербурзі). Це не означає, що карпи подалися аж
до Криму (хіба що якась окрема група разом з уличами), а лише засвідчує той
факт, що саме з кін. II - поч. III ст.
почалося розселення давньоруських племен з-над Дунаю на територію сучасної
України (причому на півдні воно йшло більш прискореними темпами, ніж на
півночі), а також те, що карпи поступово почали змінювати свою назву на хорвати
(Костянтин Багрянородний згодом визначив басейн річок Прут і Дністер як кордон
Великої Хорватії).
Інакше склалася ситуація для тих
карпів, які залишилися на території Семигороддя. Рим не тільки перекрив їм усі
шляхи для територіального розвитку на захід, а й намагався остаточно витіснити
на протилежний бік Карпат (є припущення, що римляни таки перейшли перевал
Ойтуз, і так звані Траянові вали були навіть на території Чернівецької
області). Перші битви римлян з Карпами відбулися при Северах. Імператор
Каракала (211-217 рр.), вирушивши на війну з Парфією, у 214 р. побував на
Дунаї, бо саме тоді на Тіру напали карпи. Для оборони від них вздовж лівого
берега Дунаю, по лінії Карнунт-Аквінк були збудовані численні укріплення. Карпів-хорватів тоді відігнали від Дунаю,
але у 238 р. разом з готами вони напали на Істрію, і Рим був змушений заплатити
готам грошову винагороду. Подібної винагороди вимагали і карпи, але їм відмовили.
(Петр Магистр, фр. 7 // «Византийские историки». СПб., 1860 г.).
Більш серйозні війни з Карпами
розпочалися за часів Філіпа Араба (247-249 рр.) на території Дакії, в
результаті чого Рим втратив усі свої землі за річкою Олта, і в полон до карпів
потрапила значна частина місцевого населення романського походження (Еutop., IX, 25, 2). Імператор Децій, якого навіть прозвали Відновлювачем Дакії, спробував
відновити становище, але невдовзі готи і
Карпи напали на Нижню Мезію та Фракію, і в битві при Абрітто римська армія у
251 р. зазнала нищівної поразки, а імператор та його син загинули (див.
Луций Лактанций «О смерти гонителей», 4.3).
У 270 р. Рим був змушений визнати
втрату Дакії, і імператор наказав евакуювати усе латиномовне населення з цієї
території. Щоб послабити тиск на Рим шляхом протиставлення одних «варварських»
племен іншим, Рим почав приймати деякі з них до складу своєї імперії. Зі
свідчень Євсевія відомо, що у 305 р. імператор Галерій прийняв рішення
переселити частину карпів-хорватів до Паннонії (Еuseb. Ніst. ессl.,
VIII, 17,3; Еutoр. IX. 8.15). Євсевій Кесарійський у своїй «Церковній
історії» (8.17.3.) називає Галерія «великим переможцем карпатів», тобто їх
етнічне ім’я трансформувалося в карпатів, потім у хорватів і ще більш
загальне - ругів (у Веронському документі ці римські
переселенці протягом 307-314 рр. згадуються як руги).
Такою
є еволюція Дунайської Русі від VII ст. до н. е. аж до 305 р.: від часу
виникнення в Букових горах на північному сході Угорщини протоукраїнців
(оросів), колонізації ними теренів Закарпаття, Семигороддя, Волощини і
частково
Молдови до появи давньоруського племені карпів - хорватів - русів -
ругів на
території Паннонії. Саме Паннонія була батьківщиною і вихідною точкою
завоювань
Отка (Одоакра), і розуміння того, як руги опинилися на цій території, є
ключовим для усвідомлення феномена цього першого давньоруського князя".
Бастарни (Βαστάρναι), певкіни — балто-слов'янського походження, або кельтське плем'я, ймовірно змішаного кельто-германського походження на думку німецьких археологів; за іншими джерелами, сармато-фракійського, яке зайняло терени Карпатської України, жило в гирлі Дунаю і на західних Балканах протягом останніх століть до н. е. і перших століть н. е. Звідки і назва гір Карпат у Птолемея — лат. Alpes Bastarnidae. Одним з бастарнських племен були певкіни (певки), ім'я яких в окремих джерелах III століття переносилося на всіх бастарнів.
Відома археологічна пам'ятка бастарнів в Мукачеві для масового виробу знаряддя й зброї з заліза. Бастарни вперше згадуються в історичних джерелах як мешканці сучасних Галичини та Буковини. На початку нашої ери вони появляються в гирлі Дунаю під ім'ям «певкіни» (від назви дунайського острова Πεύκη). Плем'я зникає зі сторінок історії в 280 р., коли частина його переселилася на територію Римської імперії у Фракію. Інша частина, згідно з археологічними свідченнями, розсіялася під натиском сарматів в басейні Дніпра і взяла участь в етногенезі українців.
Вперше ім'я цього народу згадав Помпей Трог в
233-229 рр. до н. е. З
його тексту, правда, не ясно, де відбувалися відмічені їм «пересування»
бастарнів. Повідомлення, залишені Деметрієм із Каллатіса, Тітом Лівієм, Павлом
Орозієм, Аппіаном і Страбоном, дозволяють точніше локалізувати різні групи
бастарнів в Північному Причорномор'ї в II - I ст. до н. е.: від гирла Дунаю і
Східного Прикарпаття до Дніпра. Згідно з письмовими джерелами, їх локалізація в
деякій мірі змінюється на рубежі ер. Тацит, Пліній, а пізніше Птолемей та інші
розміщували бастарнів в Північному Прикарпатті. Стародавні автори етнічно
ототожнювали бастарнів з кельтами, германцями, фракійцями і навіть сарматами.
На карті Птолемея певкіни показані два рази
і поміщені на широкому просторі. За свідченням Страбона, так називалася частина
племені бастарниів, яка проникла в гирло Дунаю і отримала це ім'я від назви
місцевості Певка. Птолемей знає певкінів в долині Дунаю, але він же називає їх
самостійним народом на далекій півночі.
Себастьян
Мюнстер був
учнем відомого німецького астронома і математика Йоганна Штеффлера (Johannes Stöffler; 1452-1531), автора коментарів до “Географії”
Птолемея. Допомагаючи Штеффлеру, С. Мюнстер взяв участь в транскрибуванню
географічних назв і термінів, використаних Птолемеєм, на латинську мову. При
підготовці Базельського видання (1540)
“Географії” Птолемея (Geographia
Universalis) С. Мюнстер взяв за основу Страсбурзьке видання 1513 р., але
набагато поліпшив його. Видання було присвячене Базельському єпископу, який на
цей час вже помер. При підготовці карт він використовував, як вихідний матеріал
карти ульмського видання 1486 р., грецький текст “Географії” Еразма Роттердамського
та її Ліонське видання 1535 р., що містило поправки Сервета. Таким чином, він
постарався якнайкраще використати праці своїх попередників.
З
27 карт Птолемея «Загальна карта світу» побудована в другій, або геометричній,
проекції Птолемея, як і карти Азії під номерами VII і VIII. Решта регіональні
карти побудовані в трапецеїдальній проекції Ніколауса Германуса (редактора
Ульмського видань 1482 р. і 1486 р.). Виключення «Карта XII Азії», складена в
прямокутної проекції географа та картографа Маріна Тірського. По конструкції й
по малюнку карти Птолемея в Базельському виданні (1540) близькі до Ульмського,
але за географічним змістом дуже відрізняються від них і від останніх
Страсбурзьких та Ліонського видання (1522-1535). С. Мюнстер застосував новий
спосіб друкування географічних назв – відливав цілі слова і рядки та впроваджуючи виливок в дерев'яні дошки, на
яких гравірувалося зображення. Це дозволяло застосовувати одноразове, а не
дворазове друкування кожного аркуша. [В. А. Бронштэн «Клавдий Птолемей. Глава 12».http://www.argoschool.ru/biblioteka/antichnost_i_ellinizm/va_bronshten_klavdij_ptolemej_glava_12/].
До
27 карт К. Птолемея С. Мюнстер додав 21 нову карту: одну «Загальну карту світу»
(з Америкою) і 20 регіональних. «Загальна карта світу» виконана в еліптичній
проекції, регіональні - в прямокутній проекції, але без координат і з різним
орієнтуванням (вгорі – то північ, то південь, то схід).
Крім
першого видання “Geographia Universalis”1540
р. С. Мюнстер видав ще чотири, всі в друкарні Генріка Петрі (1542 р., 1545 р.,
1551 р., 1552 р.). На титульному аркуші видання “Geographia Universalis” 1545 р.
зображений Птолемей-астроном. В цьому та в останньому Базельському виданні 1552
р. замінені й додані деякі «нові» карти.
1540 р. Карта
— «TABLА EUROPAE
VIII» (Восьма карта Європи). Українські землі на карті позначено як Сарматія Європейська (Sarmatia
Europaeа). Між Дністром та Дніпром позначено древньоруські
племена: CARPIANI
(карпи); PEUCINI
(певкіни) та BASTERNAE (бастарни).
1544 р. Карта — «TABLА Sarmatia». Українські землі на карті
позначено як Сарматія Європейська (Sarmatia Europaeа). Між Дністром та Дніпром позначено древньоруські племена:
CARPIANI
(карпи); PEUCINI
(певкіни) та BASTERNAE (бастарни).
1540 р.
ЛІТЕРАТУРА
Байцар Андрій. Географія та картографія
Винниківщини. Наукове видання / А. Л. Байцар. – Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. –
640 с.
1540 р.
1545 р.
1544 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар