Термін «українські племена» ввів у науковий обіг Михайло Грушевський у 1912 р. (Ілюстрована історія України : Шоста тисяча / М. Грушевський. – Київ, Львів: Друкарня С. В. Кульженко, 1912. – 556 с. : іл..).
В етнічній історії українців можна виділити ключові етнооб'єднуючі назви за останні 3 000 років:
*Скіфи, сармати (VII ст. до н. е. — III ст. н. е.);
*Гуни (II—VII ст.);
*Анти, Склавіни (ІV—VII ст.);
*Дуліби (VI—VII ст.);
*Слов'яни VII—XI ст.: поляни, білі хорвати, волиняни, деревляни, уличі, тиверці, дреговичі, сіверяни;
*Білі хорвати; державне утворення — Велика Хорватія, або Біла Хорватія (VII—X ст.);
*Русини (руси, русь), державні утворення — Русь (Київська Русь), Руське Королівство, ВКЛ, Руське воєводство (IX—XX ст.);
*Козаки, гайдамаки (державне утворення — Гетьманщина) XVI—XVIII ст.;
*Українці (державні утворення — Гетьманщина, УНР, Українська Держава, ЗУНР, Карпатська Україна, УРСР, Україна) XVI—XXI ст.
1540 р. Себастьян Мюнстер. Карта «TABLА EUROPAE VIII» (Восьма карта Європи). Українські землі на карті позначено як Сарматія Європейська (Sarmatia Europaeа). Між Дністром та Дніпром позначено давньоукраїнські племена: CARPIANI (карпи); PEUCINI (певкіни) та BASTERNAE (бастарни).
Історична довідка. Восьма карта Європи (TABLА EUROPAE VIII)
У середньовіччі територія України відображалась на багатьох картах Європи, які виготовлялися для різноманітних видань "Географії" К. Птолемея.
В рукописі “Географія” Птолемея 1420 р. (автор не відомий), на карті «Сарматія» (Сaрмaтіас) (Восьма карта Європи) вперше на карті міститься напис «Сарматія». В цьому рукописі на карті «Сарматія Азійська» (Друга карта Азії) – напиc «САRМАТЇА АСЇА» (Сарматія Азійська).
1467 р. Н. Германус ще раз переробив зміст “Географії” (Cosmographia Claudii Ptolomaei Alexandrini. Manuscript, 1467). Рукопис знаходиться в “Biblioteka Narodowa” у Варшаві, в електронному виді доступний в CBN Polona (National Digital Library Polona) [https://polona.pl/item/cosmographia-claudii-ptolomaei-alexandrini mathematicorum-principis-seculo-secundo].
У цьому рукописі, на картах «Сарматія Європейська (Восьма карта Європи)» (Sarmatia Єvropє) та «Сарматія Азійська (Друга карта Азії)» (Sarmatia Asiatica) були зображені українські землі. На карті «Сарматія Європейська» (Sarmatia Єvropє) позначені гори: Гіперборейські, Рифейські (Ріффеї), Алаунські, Амадоцькі та Карпати. На карті «Сарматія Азійська» (Sarmatia Asiatica) позначені гори: Гіперборейські, Рифейські (Ріффеї) та Алаунські.
1477 р. за кресленнями Н. Германуса карти були гравіровані й видані в Болоньї («Географія» К. Птолемея, тираж 500 примірників). Це перші друковані карти. Видавець - Філіппо Бальдуіно.
1477 р. Карта «Сарматія Європейська» (Восьма карта Європи). На карті написи – Sarmacie in Europae, Sarmacia in Asia Pars. На карті позначені гори: Рифейські (Ріффеї), Алаунські, Венедські та Карпати. Масштаб карти приблизно 1:5 700 000. Його вплив можна помітити в багатьох надрукованих пізніше картах і атласах, таких, як Римські видання Птолемея 1507 р. та 1508 р., Стасбурзьке 1513 р. та ін.
1477 р. Карта «Сарматія Азійська» (Друга карта Азії). На карті написи – Sarmatiae Pars in Europa, Sarmatia in Asia, Scythie Pars.
У наступному, Римському виданні (1478) вперше поміщені «Восьма карта Європи» (Octava Europe Tabula) та «Друга карта Азії» (Secunda Asiae Tabula). «Восьма карта Європи» входила до всіх видань «Географії» аж до 1730 р. включно.
1478 р. Рим. «Восьма карта Європи» (Octava Europe Tabula). На карті напис – Sarmatia Europae. Картограф: Конрад Свейнгейм (Conrad Swenheym; ?−1477) – німецький картограф, що жив й працюва у Римі. Видавець: Арнольд Бакінк (Arnold Buckinck) – німецький друкар, що жив й працюва у Римі.
1478 р. Карти «OCTAVA EVROPĘ TABULA» (Восьма карта Європи) та «Secunda Asiae Tabula» (Друга карта Азії). Опубліковані в Римському виданні (видавець Арнольд Бакінк) «Географії» Птолемея (Claudii Ptolemaei Alexandrini philosophi Geographiam Arnoldus Buckinck e Germania Romae tabulis aeneis in picturis formatam impressit...). Відомі Римські перевидання карт 1490, 1507 і 1508 років.
На карті «OCTAVA EVROPĘ TABULA» українські землі представлені Сарматією Європейською (SARMATIA EVROPAE), яка розділена Рифейськими горами (RIPHEI MONTES) від Сарматії Азійської (SARMATIĘ ASIATICĘ PARS). На карті зображені Чорне море (PONTVS EVXINVS), Азовське море (PALVS MĘOTIS) та Балтійське море (OCEANVS SARMATICVS). Позначені ріки: Дніпро (BORYSTHENES FLVVIVS), Західна Двіна (RVBON FLV.), Німан (CHRONES FLV.) та ін.
1482 р. Ульмське видання. Ніколаус Германус.
1482 р. Ульмське видання. «Восьма карта Европи» (Octava Europe tabula continet Sarmatiam). Назва карти «Clavdii Ptolomei viri Alexandrini Cosmographie octavvs et vltimvs liber explicit opvs Donni Nicolai Germani secvndvm Ptolomevm finit. Anno MCCCCLXXXII. Avgvsti vero Kalendas. XVII. Imprssvm Vlme per ingeniosvm virvm Leonardvm Hol prefati oppidi civem». Латинський переклад - Джакопо д'Анджело (1406).
В центрі карти річка Борисфен. Вздовж Борисфена містяться такі населені пункти, як Азагаріум, Амадока, Сар, Серим, Метрополь інші. У гирлі, при впадінні в Чорне море (PONTI ЄVXIMI PARS) - античне грецьке місто - Ольвія (Olbia). Навпроти лиману - острів Борисфен (Березань). Південь карти - Крим (Taurica thersonebion) та Азовське море (PALVDES.METEOTIDES). Між Дністром та Дніпром позначено давньоукраїнські племена: CARPIANI (карпи), PEUCINI (певкіни) та BASTERNAE (бастарни). На карті позначені гори: Гіперборейські, Рифейські (Ріффеї), Алаунські, Амадоцькі, Сарматські та Карпати.
Східна межа Сарматії Європейської – р. Дон (Tanais), західна межа - р. Дунай (Danubius).
Ця карта майже без змін повторювалася у всіх виданнях Географії К. Птолемея, починаючи від Ульмського 1482 р. (Ніколаус Германус) і до видання 1541 р.
1482 р., у Флоренції, італійський вчений, географ, картограф та дипломат Франческо Берлінґєрі (Francesco Berlinghieri; 1440–1501) розширив та перевидав «Географію» К. Птолемея (це третє видання з картами). Він розпочав роботу з перегляду праць Птолемея в 1464 р. Гравер мап – Ніколаус Германус. Друкар – Ніколаус Лаврентій (Nicolaus Laurentii; 1475–1486)
Франческо Берлінґєрі оновив карти Птолемея. Видав він їх вперше народною італійською мовою. Карти Франческо Берлінґєрі ґрунтуються на проєкціях Маріна Тірського (Μαρίνος ο Τύριος; прибл. 70 р. — прибл. 130 р.) грецького географа, картографа та математика, якого вважають засновником математичної географії. Карти також мають прямокутні рамки, а не трапецієподібні, які використовувалися в попередніх Болонських та Римських виданнях, а також в Ульмських виданнях (1482 р. та 1486 р.).
У цьому виданні, як і в попередніх двох, поміщена «Восьма карта Європи» (TABVLA OCTAVA DE EUROPA). На мапі написи: Сарматія Європейська (Sarmatia de Evropa), Сарматія Азійська (Par di Sarmatia in Asia), Таврика Херсонська (Tavrica Chersoneso) та ін. Густа мережа населених пунктів позначена на території Кримського півострова, між Дністром (Tyrafe), Дніпром (Borystmene) та Азовським морем (MaeotidePalvde). На схід від Карпат (Carpato mote) підписані назви праукраїнських племен: карпи (Carpiani), бастарни (Basterne) та певкіни (Pevcini).
Опис Восьмої карти Європи за Клавдієм Птолемеєм. (Клавдий Птолемей. РУКОВОДСТВО ПО ГЕОГРАФИИ («Античная география», составитель проф. М.С.Боднарский, Государственное издательство географической литературы, Москва - 1953):
«Восьма карта Європи включає Європейську Сарматію та Таврійський Херсонес. Паралель, що проходить через її середину, належить до меридіана, як 11 до 20. Обмежується ця карта зі сходу Боспором Кіммерійським, Меотійським озером та річкою Танаїсом проти азійської Сарматії; з півдня - Понтійським морем, частиною нижньої Місії, Дакією та областю язигів-переселенців; із заходу - так званими Сарматськими горами, Німеччиною та річкою Вістулою, з півночі - Венедською затокою Сарматського океану та ще невідомою землею. З найвідоміших міст Сарматії Таміра має найдовший день у 16 рівноденних годин і віддалений від Александрії на захід на одну п'ятнадцяту частину рівноденної години. Навар має найдовший день о 16 годині 15 хвилин і віддалений від Александрії на захід на одну восьму години. Ольвія, або Борисфеніда, найдовший день має о 16 годині 5 хвилин і віддалений від Александрії на захід на 1/5 години. 40. З міст Таврійського Херсонесу Феодосія має найдовший день о 15 годині 50 хвилин і віддалений від Александрії на схід на 1/5 години. Пантікапея найдовший день має о 15 годині 55 хвилин і віддалений від Александрії на схід на 1/4 години».
Карпи (лат. Carpi, грец. Καρπιανοί, Καρποι) — ранньоісторичне слов'янське (руське) плем'я, що мешкало в горах Карпати в останніх сторіччях до нашої ери й принаймні до 318 р. н. е. над горішнім Прутом та Дністром. З Велесової книги: «Літ за 1500 до Діра дійшли наші прадіди до гір Карпатських і там оселилися. Тоді йменувався наш рід карпенами». Історик Сергій Лісний (1898-1968), котрий жив у Канаді, вважав, що карпи й руси були одним народом. Уперше про плем’я карпів згадує Ефор з Кіме (Еоліда), учень Ісократа, автор всесвітньої історії (бл. 360 р. до н. е.), локалізуючи його на території Карпат, над горішнім Прутом і Дністром та на північ. Імовірно, від назви племені “карпи” пізніше названо гори Карпати.
В основі назви “Карпати” може лежати доіндоєвропейський термін “кар” – камінь. Аналогічного походження такі назви: Альпи – від кельтського “alpes” – високі гори; Піренеї – від баскського “пірен” – гора; Хібіни – від фінського та саамського “хібен” – невеликий горб, гора, височина та ін. Ще Е. Мурзаєв (1984) знайшов багато паралелей на рівні ностратичних мов. Він наводить ряд лексем: вірменське Քար (Qar) – камінь, Պատ (Pat) – стіна; урартське “qarbi” (qarbe) – скеля; афганське “кар” (-ка) – скеля, гора; грецьке “карі”, “карін” – вершина; древньоіндійське “каркара” – гравій, галька; хінді “канка” – галька; албанське “karpе” – скеля, що відобразилося в болгарському діалекті, як “карпа”, “карпі”, “карпіца” – скеля, стрімчак; словенське “кар” – высота; сомалійське “кар” – скеля; “карка” – камінь в даргинській мові (Дагестан); фінське і каральське “kari” – стрімчак; ваханське “гар” (кгар) – камінь (Таджикистан), індоіранське “гар” – гора.
Такого ж походження і назва племені “карпи” – “ті, хто живуть у горах”, які населяли Карпати за часів Римської імперії.
Назву “Карпати” вперше навів Геродот у V ст. до н. е. Батько історії згадував річку “Κάρπις” (Карпій), що впадає в Дунай [9, с. 191]. У 105 р. імператор Траян приєднав Південні Карпати (Дакію) до Риму. Римське панування в реґіоні тривало до 271 р. Отже, Карпати були «відкриті» для цивілізованого світу. Тоді ж цю гірську систему, просторово дуже аморфну, вперше виокремив Птолемей (90–168).
За Птолемеєм (його твір “Керівництво з географії”) в Сарматії лежали такі гори: Сарматські, Певка (Тейки), Амадока, Гора Водін (Бодін), Гора Алан (Алаун), Гора Карпат, Венедські гори, Ріпейські гори. Під сучасними Карпатами Птолемей розумів Сарматські, Карпатські, Венедські та Певкінські гори. Заслугою Птолемея є також те, що він уперше виділив і локалізував плем’я “карпів” між верхньою течією Дністра і Карпатами.
У Птолемея від назви племені бастарнів, які тут проживали, гори Карпати мали ще назву Бастарнські Альпи (лат. Alpes Bastarnidae). Бастарни (лат. Basternei, грец. Βαστάρνας; певкіни).
Етнічна приналежність Карпів залишається спірною, оскільки прямих доказів у збережених античних літературних джерелах немає. Сучасна наукова думка переважно вважає, що Карпи були відгалуженням племені дакійців. Інші вчені пов’язують Карпів з різними етнічними групами, включаючи сарматів, фракійців, німців, кельтів та слов'ян.
Згідно з римськими хроніками I ст. нашої ери, у горах Карпатах жив народ карпів, споріднених з албанцями. У II ст. нашої ери карпи розселилися на долішньому Дунаї, де воювали проти Римської імперії; у кінці III ст. н. е. переможені карпи змушені були переселитися у південну Панонію.
Карпи (карпіани, Καρπιανοί) згадані олександрійським географом Птолемеєм в середині II ст. як народ, що проживає «між певкінами та бастарнами». За часів Птолемея це плем'я ще не розглядалося як могутнє. Використання Птолемей прив'язки до географічних координат і об'єктів дозволяє локалізувати карпів на схід від Карпат в басейні річки Дністер на території суч. Західної України, східної Румунії, Молдавії.
Карпи набули значення в III ст. як одне з найсильніших і войовничих варварських племен за Дунаєм. У фрагменті письменника VI ст. Петра Магістра міститься розповідь про те, що у 230 році карпи просили у римського намісника Мезії данину подібно до тієї, яку вже отримували готи. В данини їм було відмовлено, але налякані приготуваннями римських військ карпи не здійснювали набігів принаймі протягом декількох років після того.
Йордан (пізньоантичний вчений і візантійсько-ґотський історик VI ст.) відгукнувся про карпів як «надзвичайно досвідчених у війні людей, які часто бували ворожі римлянам». За словами Йордана близько 248 року 3 тисячі карпів в складі готського війська взяли участь у набігу на Мезію (антична область на території теперішньої Болгарії, на південному березі річки Дунай, а також провінція Римської імперії). У 251 році в битві при Абрітте (в суч. Болгарії) загинув імператор Децій. Хоча більшість джерел називає готів в якості супротивника римлян в цій битві, письменник IV століття Лактанцій вказав на карпів як на переможців Деція.
За словами афінського історика Публія Дексіппа, Скіфська війна почалася за часів імператора Бальбіна нападом карпів у 238 р. на римську провінцію Мезію, прилеглу до південного берега Дунаю в його нижній течії. Незабаром почесний титул «Карпійского» (Carpicus) отримали римські імператори Філіп і його син у 245 і 247 роках. Візантійський історик Зосима (460-520) втім повідомляє, що Філіпу не вдалося розбити карпів, що засіли в укріпленій фортеці, і він був змушений укласти з ними мир.
Бастарни (Βαστάρναι), певкіни — ранньоісторичне слов'янське (руське) плем'я; за іншою версією кельтське плем'я; змішаного кельто-германського походження на думку німецьких археологів; за іншими джерелами, сармато-фракійського або балто-слов'янського походження, яке зайняло терени Карпатської України, жило в гирлі Дунаю і на західних Балканах протягом останніх століть до н. е. і перших століть н. е. Звідки й назва гір Карпат у Птолемея — лат. Alpes Bastarnidae. Одним з бастарнських племен були певкіни (певки), ім'я яких в окремих джерелах III століття переносилося на всіх бастарнів.
Про Карпів. Святослав Семенюк. «УКРАЇНСЬКІ ІСТОРИКО-ЕТНІЧНІ ЗЕМЛІ» 2011 р.
Уперше про карпів згадує в сер. II ст. олександрійський географ Птолемей у своїй «Географії» як про народ, що мешкає між певкінами й бастардами (Рtоі, III, 5, 10). Протягом II ст. карпи ще не наважувалися вступати в конфлікт з могутнім Римом і разом з уличами спрямовували свою експансію на схід. У двох кам’яних написах грецькою мовою орієнтовно 200 р., що були знайдені в місті Танаїс на Азовському морі, є перша в історії згадка про Ноrovathos (тепер в Археологічному музеї в Санкт-Петербурзі). Це не означає, що карпи подалися аж до Криму (хіба що якась окрема група разом з уличами), а лише засвідчує той факт, що саме з кін. II - поч. III ст. почалося розселення давньоруських племен з-над Дунаю на територію сучасної України (причому на півдні воно йшло більш прискореними темпами, ніж на півночі), а також те, що карпи поступово почали змінювати свою назву на хорвати (Костянтин Багрянородний згодом визначив басейн річок Прут і Дністер як кордон Великої Хорватії).
Інакше склалася ситуація для тих карпів, які залишилися на території Семигороддя. Рим не тільки перекрив їм усі шляхи для територіального розвитку на захід, а й намагався остаточно витіснити на протилежний бік Карпат (є припущення, що римляни таки перейшли перевал Ойтуз, і так звані Траянові вали були навіть на території Чернівецької області). Перші битви римлян з Карпами відбулися при Северах. Імператор Каракала (211-217 рр.), вирушивши на війну з Парфією, у 214 р. побував на Дунаї, бо саме тоді на Тіру напали карпи. Для оборони від них вздовж лівого берега Дунаю, по лінії Карнунт-Аквінк були збудовані численні укріплення. Карпів-хорватів тоді відігнали від Дунаю, але у 238 р. разом з готами вони напали на Істрію, і Рим був змушений заплатити готам грошову винагороду. Подібної винагороди вимагали і карпи, але їм відмовили. (Петр Магистр, фр. 7 // «Византийские историки». СПб., 1860 г.).
Більш серйозні війни з Карпами розпочалися за часів Філіпа Араба (247-249 рр.) на території Дакії, в результаті чого Рим втратив усі свої землі за річкою Олта, і в полон до карпів потрапила значна частина місцевого населення романського походження (Еutop., IX, 25, 2). Імператор Децій, якого навіть прозвали
Відновлювачем Дакії, спробував відновити становище, але невдовзі готи і Карпи напали на Нижню Мезію та Фракію, і в битві при Абрітто римська армія у 251 р. зазнала нищівної поразки, а імператор та його син загинули (див. Луций Лактанций «О смерти гонителей», 4.3).
У 270 р. Рим був змушений визнати втрату Дакії, і імператор наказав евакуювати усе латиномовне населення з цієї території. Щоб послабити тиск на Рим шляхом протиставлення одних «варварських» племен іншим, Рим почав приймати деякі з них до складу своєї імперії. Зі свідчень Євсевія відомо, що у 305 р. імператор Галерій прийняв рішення переселити частину карпів-хорватів до Паннонії (Еuseb. Ніst. ессl., VIII, 17,3; Еutoр. IX. 8.15). Євсевій Кесарійський у своїй «Церковній історії» (8.17.3.) називає Галерія «великим переможцем карпатів», тобто їх етнічне ім’я трансформувалося в карпатів, потім у хорватів і ще більш загальне - ругів (у Веронському документі ці римські переселенці протягом 307-314 рр. згадуються як руги).
Такою є еволюція Дунайської Русі від VII ст. до н. е. аж до 305 р.: від часу виникнення в Букових горах на північному сході Угорщині протоукраїнців (оросів), колонізації ними теренів Закарпаття, Семигороддя, Волощини і частково Молдови до появи давньоруського племені карпів - хорватів - русів - ругів на території Паннонії. Саме Паннонія була батьківщиною і вихідною точкою завоювань Отка (Одоакра), і розуміння того, як руги опинилися на цій території, є ключовим для усвідомлення феномена цього першого давньоруського князя.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.
*Байцар Андрій. (у співавторстві). Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. 367 с.
*Байцар Андрій. Українські землі на картах Клавдія Птолемея http://baitsar.blogspot.com/2017/04/blog-post_24.html
*Байцар Андрій. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НА КАРТАХ КЛАВДІЯ ПТОЛЕМЕЯ // Журнал «Дніпро». № 7-12. 2022. С. 158-177.
1540 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар