четвер, 15 листопада 2018 р.

ЕТНІЧНІ КАРТИ УКРАЇНCЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ПРАЦЯХ ВІТЧИЗНЯНИХ ТА ЗАРУБІЖНИХ ВЧЕНИХ (1900-1921 рр.)

У дослідженні розглядаються різні трактування про межі розселення українського етносу починаючи із 1900 р.
Етнографічна карта – карта, що показує географічне розміщення й просторові взаємини явищ й об'єктів. Основні види етнографічних карт: етнічні, історико-етнічні (характеризують розселення народів в минулому) та історико-етнографічні (зображають різні сторони життя народів, характерні риси їх традиційної матеріальної й духовної культури).
Етнічна карта — географічна карта на якій зображено особливості розселення різних етнічних груп на певній території. На ній зображуються як суцільні етнічні території певних народів (території, що характеризується певною однорідністю етнічного складу постійних мешканців), так й етнічні анклави (порівняно невеликі частини етнічної території певного етносу, оточені іншою етнічною територією). На карті також зображають чисельність етносів, їх приналежність до тієї чи іншої раси, походження (етногенез). Крім того, показують поширення мов (мовних груп), діалектів, релігій та вірувань.
Одним із найдавніших картографічних зображень всієї території України є так звана Таблиця Певтінґера (Tabula Peutingeriana) – пізніша копія римської дорожньої карти, що була укладена космографом Касторієм приблизно у другій половині IV ст.
На карті зображені Чорне й Азовське моря, гирла Дунаю, Дніпра та Дону, Карпати (Alpes Bastarrice), а також розселення різних племен (роксолани-сармати, бастарни, савріки, меоти, венеди) [Подосинов А. В. Восточная Европа в римской картографической традиции: тексты, перевод, комментарий. 2002. (Серия «Древнейшие источники по истории Восточной Европы»)].
В рукописі «Географія Птолемея» 1420 р. (автор не відомий), на карті «Сарматія» (Сaрмaтіас) (назва карти умовна) вперше на карті міститься напис «Сарматія». В цьому рукописі на карті «Сарматія Азійська» (назва карти умовна) – напис «САRМАТЇА АСЇА» (Сарматія Азійська).
Назва «Європейська Сарматія» (Sarmatia Єvropє) вперше поміщена на рукописній карті 1467 р. Ніколауса Германуса, який ще раз переробив зміст «Географії» Клавдія Птолемея (Cosmographia Claudii Ptolomaei Alexandrini. Manuscript, 1467). Рукопис знаходиться в «Biblioteka Narodowa» у Варшаві. У рукописі Ніколауса Германуса міститься карта «Сарматія Азійська» (Sarmatia Asiatica) на якій показано частину східноукраїнських земель (Sarmatie in Evropa pars).
Уперше українська етнічна територія у друкованому вигляді була зображена у другому (1477 р.) Болонському (перше з картами) виданні "Географії" К. Птолемея.
У другому Болонському виданні (26 карт) «Географії» Клавдія Птолемея поміщені карти «Європейська Сарматія» та «Сарматія Азійська».
У наступному, Римському виданні (1478 р.) поміщені «Восьма карта Європи» (Octava Europe Tabula) та «Друга карта Азії» (Secunda Asiae Tabula). «Восьма карта Європи» входила до всіх видань “Географії” аж до 1730 р. включно.
З приводу етнічних меж і досі точаться наукові дискусії. Започатковані вони ще у ХХ ст. А. Петровим і пізніше продовжені Ф.Максименком, С.Рудницьким, П.Кушніром. У більшості концепцій превалюють, як правило, суто формальні характеристики міжетнічності - кількісні, зокрема такі, як компактність етнічного масиву. При цьому одні дослідники вважають, що компактим етнічним масивом є території, заселені представниками одного етносу на 30% (В. Кологий, М. Кордуба), інші - на 50% (А. Білімович), треті визнають лише абсолютну більшість (О. Русов).

    1902 р. Володимир Шухевич. Карта Гуцульщини. Карта опублікована в книзі «W. Szuchiewicz. Huculszczyzna. T. I. Lwów 1902». На карті показано межі етнографічної області Гуцульщина. Володимир Осипович Шухевич (псевдонім і криптоніми — Шумило, В. Ш.; 15 березня 1849, Тишківці, Городенківський район, Івано-Франківська область — 10 квітня 1915, Львів) — український громадський діяч, етнограф, педагог і публіцист, дійсний член НТШ. Дід головного командира УПА генерала Романа Шухевича.
       1904 р. "Етнографічна карта Європейської Росії" (Этнографическая карта Европейской России). Карта містилася у «Великій енциклопедії» (Большая энциклопедия: Словарь общедоступных сведений по всем отраслям знания). Карта була складена в масштабі 1 : 15 000 000. У легенді серед слов’янських народів позначено  великорусів (росіян), малорусів (українців),  білорусів, поляків і болгар. Стародубщина, частина Воронежчини, Таганрогщина, Кубань (тепер в складі Росії) – заселені українцями. ВОРОНЕЖЧИНА – історичний географічний край Подоння у північно-східній частині Слобожанщини в межах Російської Федерації, де, переважно в південних районах, компактно проживають українці, котрі кількома міграційними хвилями 17 та 18 століть заселяли, обороняли від ординців і освоювали ці терени Дикого Поля. 1857 у Воронежчині  мешкало 1,3 млн осіб, половина з яких були українцями. За переписом 1897 – їх уже 36,2 %, або 854 093 особи. В окремих повітах українці становили більшість (в Острогозькому – 90 %, Богучарському – 80 %, Бірюченському – 70 %).
1907 р. Шведська карта «Folk- och språk-karta öfver Europa» (Народи та мови Європи). Карта була складена в масштабі 1 : 30 000 000. Українці позначені як  Малоруси (Lill Ryssar) і Рутени  (Rutener). Рутени позначені в Галичині, Закарпатті й на Буковині. Лівобережна Південна Україна - росіяни, ареали розселення греків; Крим - росіяни та кримські татари.
1908 р. Карта «Народонаселение и языки Европы» (Народонаселення й мови Європи). Видавництво - Издание товарищеста А.Ф. Маркса в С-Петербурге. В атласі опубліковані 64 кольорові географічні карти й порівняльні географо-статистичні таблиці (діаграми) з їх коротким поясненням. Особливий інтерес представляють діаграми, що дають широке уявлення про історичний простір початку XX ст.: порівняльна величина всіх держав на земній кулі по займаній ними поверхні в квадратних кілометрах; порівняльна величина держав на земній кулі по числу населення; порівняльна величина найбільших міст на земній кулі по числу жителів; порівняльна чисельність народів Європи, природний приріст населення Європи, відносні числа народжень, смертей і природного приросту; військові сили держав, з включенням флоту, в мирний і воєнний час, скільки коштує озброєний світ щорічно і т.д.
Українці позначені як малоруси або русини. Межа між українцями та великорусами (росіянами) й білорусами не проведена.
1910 р. Карта «Племена Новороссіи» (Племена Новоросії). Мапа з багатотомного «Полного географического описания нашего отечества». На карті відображено дуже  строкатий в етнонаціональному плані склад населення Півдня України. Українців на карті позначено як малорусів. Теперішня Молдова та Бессарабія заселена молдаванами, українцями та болгарами; Крим – переважно кримськими татарами та частково росіянами та болгарами. Хоча зрозуміло, що тут – картографічні неточності. В кінці 19 ст. - поч.. 20 ст. українців в Криму було більше ніж росіян.
Серед етносів, які емігрували на Південь України вагоме місце займають німецькі переселенці. Перші німецькі  колоністи  прибули  на  запрошення  Катерини  ІІ,  друга  хвиля  переселення  припала  на  1804р.  За  період з середини ХVІІІ – до середини ХІХ ст. на території Південноукраїнського регіону було засновано 549  колоній [Бойко Я., Данилова Н. Формування етнічного складу населення Південної України (кінець ХVІІІ – ХІХ ст.) // Український історичний журнал. – 1992. – N 9. – C. 54 –65]. Досить  чисельною  була  і  група  болгарських  переселенці.  Болгарські  колонії  на  території  Півдня України  виникають  ще  з  кінця  ХVІІІст.,  проте  найбільш  активним  заселення  Південноукраїнських  земель відбулось  у  1861-1862 рр.,  здебільшого  болгарами,  які  також  були  переважно  сільським  населенням. Чисельність  болгар  на  Півдні  України  швидко  зростала.  За  період  з  1861  по  1914 рр.  їх  діаспора збільшується з 16 до 46 тис. осіб, тобто втричі [Пачев С. И. Болгарские колонии Северного Приазовья (1861-1917 гг.): комплексное исследование: автореферат дис. ... кандидата исторических наук: 07.00.01. – Запорожье, 1996. –19 с] .Ще одним з найчисельніших етносів на території Півдня були євреї. На середину ХІХ ст. вони становили приблизно 2% від загальної кількості населення. Основна частина єврейського населення концентрувалась в містах та містечках регіону, де займала приблизно 30%. Така динаміка росту кількості єврейського етносу набула піку в 60-80-х рр. ХІХ ст. Проте до початку ХХ ст. частка представників єврейського етносу в містах починає зменшуватись внаслідок економічних та соціальних чинників, зокрема погромів 1881, 1905 рр. [Морозова А. В. Єврейське населення Лівобережної України (друга половина XIX - початок XX ст.): дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Харківський національний ун-т ім. В.Н.Каразіна. – Х., 2005].
1914 р. Степан Рудницький (1877 – 1937) - творець географічної науки в Україні, визначний український географ і картограф, засновник і директор Українського науково-дослідного інституту географії і картографії, вчений, який заклав фундамент географічної науки в Україні, розробив українську географічну термінологію. Його вважають основоположником сучасної української географії.   Учений першим комплексно описав територію України.
Степан Рудницький належить  до численної когорти тих видатних вчених-географів (поряд з Г. Величком та В. Ґериновичем), котрі науково обґрунтували можливість утворення Української держави з географічного погляду, визначивши межі етнічної території українців. Свої наукові дослідження ці українські географи підтверджували наочно, укладаючи етнічні мапи.
1907 р. в НТШ виникла ідея створення етнографічної (етнічної) карти українських земель. З цією метою було організовано спеціальну комісію для збирання та опрацювання статистичного матеріалу. У ній активно працювали С. Рудницький та В. Ґеринович.
На основі переписів населення Австро-Угорщини 1867—1910 рр. та перепису населення Російської імперії 1897 р., статистичих даних 1914 р., інформації з етнографічних мап європейських вчених та інших джерел визначив тогочасні межі суцільної (мінімальної) та мішаної (максимальної) української етнічної території.
1910 р. (восени) вийшла друком перша частина книги С. Рудницького "Коротка географія України. Фізична географія". Єдиною картою-додатком  цієї книги була "Географічна карта земель, де живуть Українці" (масштаб  1:5 000 000) Володимира Ґериновича.
Етнографічні (етнічні) карти, розроблені С. Рудницьким, з'явилися дещо пізніше.
Перша Етнографічна (етнічна) карта, розроблена С. Рудницьким, видана у 1914 р. у Відні під назвою "Ethnographische Ubersichtkarte der Ukraina" (німецька назва). Масштаб 1:7 500 000. В перекладі на українську мову: "Етнографічна оглядова карта України" як додаток до книги "Ukraine und die Ukrainer" ("Україна і українці").  Бачимо на мапі використання рожевого, який у Британській імперії був улюбленим кольором для показу на карті британських володінь.
Мапа видавалася і перевидавалася разом з книгою у 1914 і 1915 рр. багатьма мовами. Повторне видання німецькою мовою цієї книги разом з картою було здійснене у Берліні (1915 р.), перевидання італійською – у Римі (1914 р.). Українською мовою під назвою “Оглядова карта українських земель” з’явилася у 1917 і 1921 рр. в книзі “Україна — наш рідний край”.
С. Рудницький подає перелік своїх праць, до яких додано етнічні карти: "1. Ukraine und die Ukrainer. Wien, 1914, 2 вид. Berlin, 1915; 2. Verbreitung der Ukrainer. 1915; 3. Ukraina, Land und Volk. Wien, 1916; 4. Україна наш рідний край. Відень, 1917, а також – Картон при Стінній фізичній карті України. Львів, 1918 (карта-врізка під назвою "Народописна карта України").
Отже, українською мовою "Етнографічна оглядова карта України" вперше вийшла у праці "Україна – наш рід ний край" (Львів, 1917 р.; 2-ге вид. – Львів, 1921 р.) і мала назву "Оглядова карта українських земель". Цю карту було уміщено також у праці С. Рудницького "Початкова географія для народних шкіл" (1919 р.).
Видання 1917-1921 рр. Формат карти 15 × 32, 5 см, масштаб 1:7 500 000. Її видано накладом товариства "Шляхи" (Львів) на картографічному підприємстві Ґ. Фрейтаґа і Берндта у Відні. Внизу напис – "Зладив Степан Рудницький". Карта має картографічну сітку: меридіани та паралелі проведено через 5°. Територія, зображена на мапі, простягається від ≈45° пн. ш. на півдні до ≈50° пн. ш. на півночі та від 15°-20° сх. д. на заході до 45°-50° сх. д. на сході. Карта охоплює всю етнічну територію України від Західної Лемківщини на заході до Каспійського моря на сході, від Підляшшя і Стародубщини на півночі до Чорного, Азовського морів і Кавказу на півдні [Цюцюра Л. Ю. Оглядова карта українських земель Степана Рудницького: особливості розроблення та видання (1914-1921 рр.) / Л. Ю. Цюцюра // Вісник геодезії та картографії. - 2010. - № 5. - С. 42-47. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vgtk_2010_5_10]. 
У ХХІ ст. етнографічну оглядову карту українських земель С. Рудницького було перевидано двічі: у книзі "Політична географія України" (упор. П. Штойко) та в хрестоматії "Новітня українська суспільна географія" за ред. О. Шаблія. У цих виданнях карту подано у дещо зменшеному форматі 12,2×26,2 см та 10,5×22,4 см відповідно. Більше видань цієї мапи не виявлено [Цюцюра Л. Ю. Оглядова карта українських земель Степана Рудницького: особливості розроблення та видання (1914-1921 рр.) / Л. Ю. Цюцюра // Вісник геодезії та картографії. - 2010. - № 5. - С. 42-47. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vgtk_2010_5_10].
Книга С. Рудницького  «Ukraina und die Ukrainer» («Україна і українці») була видана 1914 р. німецькою мовою у Відні, того ж року — перевидана італійською у Римі, 1915 р. — у Берліні, угорською — у Бухаресті та Будапешті, а також англійською — під назвою «The Ukraine & the Ukrainians» — у США (Джерзі-сіті).
В усіх виданнях, окрім англомовного, до книги було додано мапу під назвою «Ethnographische Ubersichtkarte der Ukraina». Ця карта  сприяла популяризації України та українців у світі. Українською мовою під назвою "Оглядова карта українських земель” з’явилася у  1917 і 1921 рр. в книзі  “Україна - наш рідний край”.
В англомовному варіанті брошури С. Рудницького «The Ukraine & the Ukrainians» (1915) було вміщено три карти: німецькомовна мапа «Українська територія у Європі» та дві — англійською: «Карта Центральної Європи» та «Карта ґрунтів європейської Росії».
Мапа «Das Wohngebiet der Ukrainer in Europa» («Українська територія у Європі»). Масштаб карти — 1:20 000 000. Розміри — 12,9 х 17,7 см. Мапу виконано у чорно-білих тонах. Карта охоплює територію Європи, а також частину Азії та північну частину Африки: від Португалії на заході до Аральського моря й Персії (теперішній Іран) на сході, від Скандинавського півострова та Росії на півночі до Середземномор’я й країн Північної Африки на півдні. Мапа відображає українську національну територію.
Зображено й територію проживання українців: основна частина українських земель, де українці чисельно переважають (у т. ч. на Кубані) — чорним кольором суцільно; території на змішаних землях (в т. ч. басейни Нижньої Волги і Дону, Передкавказзя) — штриховими чорними лініями більшої товщини, за винятком ареалу довкола Оренбурґа, де проживає значно менше українців, — тоншими лініями (що більший відсоток українців у структурі населення, то товстіші лінії). Можна сказати, що це — мапа етногеокультурного поширення українського народу в Європі [Ломницька Леся. Англомовні праці академіка Рудницького - Режим доступу: http://meest-online.com/history/achievement/anhlomovni-pratsi-akademika-rudnytskoho/].
Вона неодноразово передруковувалася у багатьох іноземних книжкових і періодичних виданнях. Зокрема, її було вміщено у франкомовному журналі La Revue Ukrainienne (№ 1, 1915) та англомовній газеті The Ukraine (№ 1, 1915), що виходили у Лозанні, німецькомовному українському журналі Ukranische Rundschau (№ 2, 1915) тощо. Цю мапу під назвою «Україна у своїх етнографічних межах» було зображено й на двомовному плакаті «Україна = Die Ukraine», виданому 1920-го у Відні С. Рудницьким і Г. Гасенком [Ломницька Леся. Англомовні праці академіка Рудницького - Режим доступу: http://meest-online.com/history/achievement/anhlomovni-pratsi-akademika-rudnytskoho/].
1914 р. Англійська карта. Українці позначені як Українці або Рутени і Малороси. Українські землі на карті - це UKRAINE.
 1914 р. (складена). Назва - «Дiалектологическая карта русскаго языка в Европѣ». Видана в 1915 р. в Петрограді Російським імператорським географічним товариством. Карту складали шляхом анкетування місцевого сільського населення. Роботою керувала Московська діалектологічна комісія на чолі з академіком О. О. Шахматовим та професорами  М. М.  Дурново, Д. М.  Ушаковим, М. М. Соколовим.
 Автори карти – Микола Миколайович Дурново, Дмитро Миколайович Ушаков, Микола Миколайович .Соколов. Виконана членом  Російського  імператорського географічного товариства -  І. П. Піддубним. Кольоровий формат-101х83 см. Літографія Козловської (спосіб Янова).  Вся територія Донеччини та Луганщини – українські етнічні землі. Берестейщина, Пінщина (тепер в Білорусі) та Пряшівщина (тепер в Словаччині) – теж українська земля. На мапі показано, що перед Першою світовою війною переважно українцями ("малоросами" за імперською термінологією) були заселені не лише Крим, але й в сучасних межах – майже цілком Кубань (Краснодарський край), Бєлгородська область, значні частини Ростовської та Воронезької областей – територія теперішньої Росії. Все Підляшшя, Холмщина,  Закерзоння (тепер Польща) – заселені українцями. На цій же карті наочно показані і інші етнографічні кордони. Сірим кольором позначено ареал поширення білоруської мови ("діалекту" по-імперськи) в двох варіантах говорів - південно-західному та північно-східному. Так, ареал білоруської мови на сході охоплював нинішню Смоленську область, великі частини Брянської і Калузької областей, південь Псковської і південно-захід Тверської областей Росії. Цікаво й те, що Полісся і практично вся нинішня Брестська область Білорусі в цей ареал не потрапляють і до білоруської мови не належать. Мову вище названої території російські  академіки  віднесли до північномалоросійського  діалекту російської мови, тобто до української мови. 
У 1903 р. створюється Московська діалектологічна комісія (МДК), керівником якої став Ф. Є. Корш, а справжнім натхненником – О. О. Шахматов. Комісія опублікувала дві програми («Програма для збирання відомостей, необхідних для складання діалектологічної карти російської мови») в 1909 і 1911 роках. Комісією була прийнята і розвинена класифікація російських говірок О. О. Шахматова. Програма містила розгорнуті питання по всіх мовних явищах, головним чином фонетичних і морфологічних. На цю програму були отримані сотні відповідей, в основному від представників сільської інтелігенції - вчителів, лікарів, духівництва. 1915 р. була опублікована робота «Опытъ дiалектологической карты русскаго языка въ Европѣ съ приложенiемъ очерка русской дiалектологiи» (Опыт диалектологической карты русского языка в Европе), в якій були накреслені межі говорів східнослов'янських мов, окреслено території української, російської, білоруської мов, дано розмежування цих мов на наріччя і групи говірок, виділені перехідні говірки між наріччями та мовами. В якості додатку до карти було подано «Очерк русской диалектологии», підготовлений членами МДК М. М. Дурново, М. М.  Соколовим, Д. М. Ушаковим. 
Фрагмент з праці «Опыт диалектологической карты русского языка в Европе» «§ 73. I. Южномалорусская группа (называемая так же «украинскимъ» нарѣчiемъ или поднарѣчiемъ).» «Примечанiя» сообщают: «212. Терминъ «украинскiй» по отношению къ языку употребляется въ разныхъ значенiяхъ. У старыхъ ученыхъ — Михальчука, Житецкаго (прим. 197) и др. - этим терминомъ обозначаются лишь в. говоры ю.-м.-р. нарѣчiя, называемые нами «восточно-украинскими»; «подольскiй говоръ» и «галицкiй говоръ» ими отдѣляются отъ «украинскаго».. Въ томъ же смыслѣ употребленъ этот терминъ и у Соболевскаго… . Но тотъ же терминъ употребляется многими учеными, главнымъ образомъ, малорусскими, для обозначенiя всей м.-р. рѣчи, а так же — какъ названiе м.-р. литературнаго языка (въ основу котораго легъ одинъ изъ украинскихъ говоровъ). ...»  .
Олексій Шахматов — один з авторів роботи «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (1916), брав участь у написанні декларації Петербурзької АН «Про отмену ограничений малорусского печатного слова» (1905-1906), автор докладних рецензій на граматики української мови А. Кримського і С. Смаль-Стоцького, словник української мови Б. Грінченка. Олексій Шахматов з інтересом і співчуттям ставився до розвитку української літератури і української мови, але скептично висловлювався по відношенню до прагнення діячів «українського руху» до відділення малоросійської народності від єдиного російського народу.
О. Шахматов в своїй праці «О государственных задачах русского народа в связи с национальными задачами племен, населяющих Россию» писав: «Где же та русская народность, о которой мы говорили выше и которую хотели признать естественною носительницей и представительницей государственных интересов? Признаем ли мы такою русскою народностью только великорусскую? Не будет ли это признание тяжким преступлением против государства, созданного и выношенного всем русским племенем в его совокупности? Решение объявить «инородцами» малорусов и белорусов не умалит ли самое значение русской народности в нашем государстве, вводя его в сравнительно тесные пределы Московского государства XVI—XVII вв.?» [Шахматов Алексей. О государственных задачах русского народа в связи с национальными задачами племен, населяющих Россию. - Режим доступу: http://www.mosjour.ru/index.php?id=922]. 
1915 р. Грушевський Михайло. (Як жив український народ. Коротка історія України / Видання 2-е: Написав Михайло Грушевський, професор української історії в університеті у Львові. — Царгород: З друкарні «Союза визволення України», 1915. — 108 с.). Карта України.   Пряшівщина, Надсяння, Підляшшя, Берестейщина, Пінщина, Стародубщина, Білгородщина, Подоння, Таганрогщина, Кубань - українські етнічні землі
 1915 р. «Енографічна карта Європи» австрійського картографа Густава Фрайтага (Gustav Freytag; 1852-1938). Картографічне видавництво «Фрайтаг і Берндт» (Freytag & Berndt; Відень).  Мапа показує розселення українців аж до Кавказу по долинах річок Кума та Кубань. Кримський півострів заселений переважно українцями та татарами. Пряшівщина, Закарпаття, Підляшшя, Холмщина, Надсяння, Берестейщина, Пінщина, Стародубщина, Курська та Воронізька губернії заселені українцями. В легенді карти подано кількісний склад європейських народів: українців - 32 000 000, росіян - 77 000 000, поляків - 19 000 000 осіб і т. д. На карті поміщено значні ареали проживання українців в сучасних Волгоградській та Саратовській областях Росії. Напис  UKRAINА поданий великими літерами (так позначені колишні, або на цей час існуючі держави).
1916 р. Мапа німецького професора Дітриха Шефера (Dietrich Schäfer; 1845-1929) "Länder- und Völkerkarte Europas"  (Землі й народи Європи) видана у Берліні. Масштаб 1:4 000 000. Перевидавалася неодноразово, зокрема у 1917 р., 1918 р. і т. д. Вона цікава з точки зору розповсюдження європейських народів по континенту під час Першої світової війни. Очевидним є переважання українського населення над російським у Донецькій та Луганській областях.
Мапа показує розселення українців аж до Кавказу по долинах річок Кума та Кубань. Кримський півострів заселений переважно татарами. Керченський та Тарханкутський півострови та прибережна зона – українцями, а центральні райони – німцями та українцями. На карті 1916 р. напис - UKRAINА. На карті 1918 р. напис - UKRAINER (від Пряшівщини аж до Кавказу).  На карті можна побачити локалізацію українців на той час у Європі, а саме, у Пряшівщині, Закарпатті, Підляшші, Холмщині, Надсянні, Берестейщині, Пінщині, Стародубщині, Курській та Воронізькій губерніях, на Кубані, частково у рівнинному Криму і, звичайно, на території сучасної України.
1918 р. Етнографічна карта Європи (Carte Ethnographique de L'Europe).  Автор карти - Юозас Габрис (літ. Juozas Gabrys; 1880 — 1951) – литовський політик і дипломат, який отримав найбільшу популярність завдяки спробам поширити на Заході ідею незалежності Литви під час Першої світової війни. Мапа видана Європейським географічним інститутом у 1918 р. Опублікована  у швейцарському атласі. Масштаб  1:5 000 000. Формат мапи 107 x 88 cм.  На карті подана інформація про тогочасний національний склад України, розселення українців в Європі. Ареал проживання українців (UKRAINIENS) значно ширший за нинішні державні кордони України. Проте, західна межа українського етносу дещо зміщена на схід. Ростовщина та Воронежчина переважно заселені українцями. Таганрогщина та Кубань - суцільна українська етнічна територія. На карті поміщено значні ареали проживання українців в сучасних Волгоградській та Саратовській областях Росії.
За офіційними  даними 1897 р. українці складали більшість у Таганрозькому повіті (81,7%), знаний відсоток у Ростовському (33,6%), хоча насправді українців було значно більше.
     На території Криму спостерігаємо присутність кримськотатарського народу,  відносно невеликі "вкраплення" болгар, греків, молдован (на карті - румунів) та білорусів,  але майже відсутній "салатовий колір", що ним замальовано московитів (росіян).  Отже, російська нацменшина з’явилась  на  українській етнічній території пізніше –  внаслідок поразки УНР в оборонній війні проти більшовицької Росії і, як наслідок цілеспрямованої  міграції населення з території РСФСР,  зокрема масового заселення районів винищення українців   в результаті геноциду – Голодоморів 1921, 1932-1933 рр. Ареал проживання молдаван на  Поділлі є значно більший ніж це було насправді.
1919 р. Альберт Хойт Бомстед  (Albert Hoit Bumstead; 1875-1940) американський картограф і винахідник. Карта «Map of the Races of Europe» (Карта Раси Європи). 
Формат мапи 48 x 59 см. Масштаб 1:10 000 000. Видавництво "National Geographic Society". Українці позначені як  Малоруси або Українці (Little Russians or Ukrainians). Серед українців автор виділяє етнографічні групи: Рутени  (Ruthenians) та Запорізькі козаки (Zaparogian Kossacks). Рутени позначені в Галичині, Закарпатті і на Буковині; запорізьки козаки - у південних степах України. На карті можна побачити локалізацію українців (тепер вже поза межами держави Україна)  у Пряшівщині, Закарпатті, Холмщині, Берестейщині, Пінщині, Гомельщині, Стародубщині, Курській та Воронізькій губерніях. Західна межа розселення українців проходить західніше Кракова (на 60 км). Молдова та Бессарабія - мішана (українсько-румунська (молдавська) територія.
Джерела
 Дурново Н. Н., Соколов Н. Н., Ушаков Д. Н. Опыт диалектологической карты русского языка в Европе с приложением очерка русской диалектологии. — М., 1915. — 132 с.
Шахматов Алексей. О государственных задачах русского народа в связи с национальными задачами племен, населяющих Россию. - Режим доступу: http://www.mosjour.ru/index.php?id=922 
Новітня українська суспільна географія [Текст] / За ред. проф. О. Шаблія. – Л., 2007. – 1008 с. + 3 к. 
Падюка Н. В. Етнокартографічні праці С. Рудниць кого [Текст] // Національне картографування: стан, проблеми та перспективи розвитку; зб. наук. пр. – К., 2005. – Вип. 2. – С. 222-227.
Політична географія України [Текст] / Упорядк. та вст. стаття П. Штойка. – Л., 1998. – 280 с. + к.
Цюцюра Л. Ю. Оглядова карта українських земель Степана Рудницького: особливості розроблення та видання (1914-1921 рр.) / Л. Ю. Цюцюра // Вісник геодезії та картографії. - 2010. - № 5. - С. 42-47. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vgtk_2010_5_10 
Ломницька Леся. Англомовні праці академіка Рудницького - Режим доступу: http://meest-online.com/history/achievement/anhlomovni-pratsi-akademika-rudnytskoho/
Штойко Павло. Степан Рудницький (1877-1937): Життєписно-бібліографічний нарис. – Львів: НТШ у Львові, 1997. – (Визначні діячі НТШ, No2). – С.173-175.
Бойко Я., Данилова Н. Формування етнічного складу населення Південної України (кінець ХVІІІ – ХІХ ст.) // Український історичний журнал. – 1992. – N 9. – C. 54 –65. 
Пачев С. И. Болгарские колонии Северного Приазовья (1861-1917 гг.): комплексное исследование: автореферат дис. ... кандидата исторических наук: 07.00.01. – Запорожье, 1996. –19 с
Морозова А. В. Єврейське населення Лівобережної України (друга половина XIX - початок XX ст.): дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Харківський національний ун-т ім. В.Н.Каразіна. – Х., 2005.


1902 р. Володимир Шухевич. Карта Гуцульщини.

1904 р. "Етнографічна карта Європейської Росії"   
1907 р. Шведська карта «Folk- och språk-karta öfver Europa» (Народи та мови Європи).
 1908 р. Карта «Народонаселение и языки Европы» 
 1910 р.  «Племена Новороссіи»  
1914 р. Англійська карта

1917 р. Степан Рудницький. "Оглядова карта українських земель"
1915 р. Степан Рудницький. «Das Wohngebiet der Ukrainer in Europa» (Українська територія у Європі).
 1918 р. Степан Рудницький."Народописна карта України"



1914 р. «Дiалектологическая карта русскаго языка в Европѣ»  
1915 р. Густав Фрейтаг (G. Freytags). Етнографічна карта Європи. Фрагмент
1915 р. Густав Фрейтаг (G. Freytags). Етнографічна карта Європи
1915 р. Грушевський Михайло.
1918 р. Фрагмент карти "Länder- und Völkerkarte Europas"  (Землі і народи Європи)   Дітріха Шефера
1918 р. Етнографічна карта Європи (Carte Ethnographique de L'Europe). 
1919 р. Альберт Хойт Бомстед


Немає коментарів:

Дописати коментар