субота, 24 листопада 2018 р.

ЕТНІЧНІ КАРТИ УКРАЇНCЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ПРАЦЯХ ВІТЧИЗНЯНИХ ТА ЗАРУБІЖНИХ ВЧЕНИХ (1922-1945 рр.)

У дослідженні розглядаються різні трактування про межі розселення українського етносу починаючи із 1922 р.
Етнографічна карта – карта, що показує географічне розміщення й просторові взаємини явищ й об'єктів. Основні види етнографічних карт: етнічні, історико-етнічні (характеризують розселення народів в минулому) та історико-етнографічні (зображають різні сторони життя народів, характерні риси їх традиційної матеріальної й духовної культури).
Етнічна карта — географічна карта на якій зображено особливості розселення різних етнічних груп на певній території. На ній зображуються як суцільні етнічні території певних народів (території, що характеризується певною однорідністю етнічного складу постійних мешканців), так й етнічні анклави (порівняно невеликі частини етнічної території певного етносу, оточені іншою етнічною територією). На карті також зображають чисельність етносів, їх приналежність до тієї чи іншої раси, походження (етногенез). Крім того, показують поширення мов (мовних груп), діалектів, релігій та вірувань.
Одним із найдавніших картографічних зображень всієї території України є так звана Таблиця Певтінґера (Tabula Peutingeriana) – пізніша копія римської дорожньої карти, що була укладена космографом Касторієм приблизно у другій половині IV ст.
На карті зображені Чорне й Азовське моря, гирла Дунаю, Дніпра та Дону, Карпати (Alpes Bastarrice), а також розселення різних племен (роксолани-сармати, бастарни, савріки, меоти, венеди) [Подосинов А. В. Восточная Европа в римской картографической традиции: тексты, перевод, комментарий. 2002. (Серия «Древнейшие источники по истории Восточной Европы»)].
В рукописі «Географія Птолемея» 1420 р. (автор не відомий), на карті «Сарматія» (Сaрмaтіас) (назва карти умовна) вперше на карті міститься напис «Сарматія». В цьому рукописі на карті «Сарматія Азійська» (назва карти умовна) – напис «САRМАТЇА АСЇА» (Сарматія Азійська).
Назва «Європейська Сарматія» (Sarmatia Єvropє) вперше поміщена на рукописній карті 1467 р. Ніколауса Германуса, який ще раз переробив зміст «Географії» Клавдія Птолемея (Cosmographia Claudii Ptolomaei Alexandrini. Manuscript, 1467). Рукопис знаходиться в «Biblioteka Narodowa» у Варшаві. У рукописі Ніколауса Германуса міститься карта «Сарматія Азійська» (Sarmatia Asiatica) на якій показано частину східноукраїнських земель (Sarmatie in Evropa pars).
Уперше українська етнічна територія у друкованому вигляді була зображена у другому (1477 р.) Болонському (перше з картами) виданні "Географії" К. Птолемея.
У другому Болонському виданні (26 карт) «Географії» Клавдія Птолемея поміщені карти «Європейська Сарматія» та «Сарматія Азійська».
У наступному, Римському виданні (1478 р.) поміщені «Восьма карта Європи» (Octava Europe Tabula) та «Друга карта Азії» (Secunda Asiae Tabula). «Восьма карта Європи» входила до всіх видань “Географії” аж до 1730 р. включно.
З приводу етнічних меж і досі точаться наукові дискусії. Започатковані вони ще у ХХ ст. А. Петровим і пізніше продовжені Ф.Максименком, С.Рудницьким, П.Кушніром. У більшості концепцій превалюють, як правило, суто формальні характеристики міжетнічності - кількісні, зокрема такі, як компактність етнічного масиву. При цьому одні дослідники вважають, що компактим етнічним масивом є території, заселені представниками одного етносу на 30% (В. Кологий, М. Кордуба), інші - на 50% (А. Білімович), треті визнають лише абсолютну більшість (О. Русов).
1922 р. Американська карта «Racial Map Of Europe by Hammond & Co.». Видавництво «Hammond Map». Hammond Map або  Hammond World Atlas Corporation – приватна американська компанія з виготовлення та друкування карт. Компанія була заснована в 1900 році в Брукліні, штат Нью-Йорк, Калебом Стілсоном Хаммодом (Caleb Stillson Hammond).
Українців показано як Little - Russians or Ukrainians  (Малоруси або Українці). В Українських Карпатах позначено Гуцулів (Huzull) та Бойків (Boikes). Більша частина Кубані заселена українцями. Частина Донщини, вся Стародубщина, Пінщина, Берестейщина, Пряшівщина – українська етнічна територія.
1922 р. Джон Бартоломей і син (John George Bartholomew; 1860 – 1920; & Son) англійські географи та картографи. Карта «Europe physical features & population», поміщена в їхньому атласі. Українці на карті позначені, як малоруси, або рутени. В Карпатах автори виділяють етнографічні групи українців: гуцули (Huzuli), тухольці (Tukholzes), гуралі (Gorales). До гуралів віднесено як гірське населення Польських Карпат так й Українських Карпат. Пряшівщина, Надсяння, Підляшшя, Берестейщина, Пінщина, Стародубщина, Білгородщина, Подоння, Таганрогщина, Кубань - українські етнічні землі.
1923 р. У праці «Діалектологічна класифікація українських говорів» В. М. Ганцова і на доданій до неї карті автор виділив північне і південне наріччя. Південне наріччя В. Ганцов поділяє на старожитні південно-західні говори, співвідносні щодо часу виникнення з північним наріччям, і нові південно-східні, виникнення яких припадає на кінець XV і початок XVI ст. Південна межа північного наріччя разом з перехідними говірками на північній основі за картою проводиться по приблизній лінії: на південь від Холма — від Грубешова — від Луцька — від Рівного — від Новограда-Волинського — Житомир — понад Россю до Канева — Лубни — далі по Сулі на північ від Сум. Південно-західні говори від південно-східних відділяє приблизна лінія: Ананьїв—Умань—на схід від Житомира.
На радянських картах 1930 р. - Стародубщина (тепер Росія) - українська земля (на пізніших картах ця інформація вже відсутня). На картах 1930 р. та 1941 р. Кубань - суцільна українська етнічна територія; на карті 1954 р. - мішана етнічна територія; на карті 1981 р. - українці відсутні. На карті 1981 р. вже появилися греки та болгари в Приазов'ї. Кримські татари (Південь Криму) - тільки на карті 1941 р.
1930 р. Етнографічна карта СРСР. Масштаб 1:27 500 000. Складена за картою Комісії Академії Наук по вивченню племінного складу населення СРСР до статті "СРСР" у Малій Радянській Енциклопедії, автор не вказаний - Малая Советская Энциклопедия. Том восьмой: Скульптура-Тугарин.- М.: Акционерное общество "Советская Энциклопедия", 1930.- С. 363-364.
1930 р. Етнографічна карта СРСР. Географический атлас под редакцией Ю.М.Шокальского. Издание государств. картгеодезии при институте геодезии и картографии. Ленинград.
1931 р. Чехословацька карта "Pomery Národnostni". Видавництво: "Vojenský zeměpisný ústav v Praze".  

Словаки і чехи (на відміну від поляків) не розрізняли і на жаль не розрізняють росіян від руських і тому українців здебільшого називали Rusínmi, Rusnákmi.
За даними статистики 1930 р., до російської, малоруської (україн­ської) національності (саме так на­ведено у бланку) присутність українців зазначена у всіх то­дішніх 78 округах Словаччини. Найвищі дані на­ведені у східнословацьких округах. На першому місці Меджилабірецький округ, там з-поміж 20 472 осіб 15 829 належали до російської, малору­ської  (української)  національність, що становило 77,32% населення. У Снинському округу серед 32 814 жителів 20 118 громадян - українці, тобто 61,31% населення. У Стропківському ок­ругу, з-поміж 30 099 жителів українців - 17 316 осіб (57, 53%). А у Вишньосвидницькій екс­позитурі цього округу  з 14 490 жителів - 11 663 українців (80,49%). Бардіївський округу - з-поміж 39 593 жителів - 13 505 осіб української національності. Старолюбовнянський округ - з-поміж 23 205 жителів - 13 318 українців (27,21%). Сабинівський округ -  з-поміж 40 159 жителів  - 6 968 українців і т. д.
1933 р. «Карта українських говорів» Івана Зілинського. Автор приймає поділ українських говорів на північне і південне наріччя. Правда, в південному наріччі східноукраїнські говори він відділяє від західноукраїнських, і по суті діалектне членування української мови сприймається як тричленне. У південно-західній групі виділяються говори: південноволинський, подільський, наддністрянський або опільський, надсянський, лемківський, бойківський, середньозакарпатський, гуцульський, покутсько-буковинський. Окремо позначаються говірки, перехідні між північним і південним наріччями. 
1933 р. Чехословацька карта "Národnostni mapa republiky Československé".
1936 р.  «Географічний атлас» (на німецькій мові). Виданий для німецькомовних шкіл Чехословаччини. Автор: др. Лоренц Пуффер (Lorenz Puffer), професор державної вищої гімназії у B. Budweis (нині – Чеських Будійовіцах). Атлас вміщує 191 карту, 60 інших матеріалів.
Опис атласу подаємо за Володимиром  Піпашом «Атласом по "русинству" з доповненнями автора:
"Перша карта «EUROPA. Volkerkarte» (про народи Європи).
Українці названі «Kleinrussen“ (малоруси), разом із «Weißrussen» (білорусами) та «Großrussen» (великорусами) включені до підгрупи Східних слов’ян. Етнічна територія українців збігається із тим, як її подають сучасні українські етнографи.  Згідно карти, українська етнічна територія протягається від Старої Любовні у Словаччині (жодних натяків на якийсь «пудкарпаторуський народ») та на півдні Польщі, до Донщини, Вороніжчини, Поволжжя та Кубані. Цікаво, що на сході вона подана як суцільна. Приміром, Вороніжчина не є архіпелагом українських «островів», як це подають сучасні етнографи, а повністю злита із українським «материком». Азовське море, згідно з картою, виглядає, як «внутрішнє українське море», навколо нього суцільна українська етнічна територія. Показано також українські етнічні «острови» на Поволжі, по сусідству із місцевостями ,заселеними поволзькими німцями. Північніше, ніж це на сучасних картах, пролягають кордони української етнічної території у Білорусі, включають, окрім Берестейщини (що визнається і нині), ще й південну смугу на заході та у центрі Білорусі.
Друга карта: «CECHOSLOVAKISCHE REPUBLIK. Volker… karte».    
Значні терени Чехії та Моравії у 1930-ті рр. було заселено німцями, а не лише «прикордонні» райони у Судетах. Але протягом  1945—1946 рр. з Чехословаччини було вигнано більше 3 мільйонів німців. Ті, хто залишився в Чехословаччині, були піддані репресіям. 
 Українці на цій карті подані не малоросіянами, а як «Ruthenen» («рутени», себто русини). Вочевидь, що автори вважають, що це дещо різні назви одного і того ж народу (приміром, тут же іранці названі персами, турки османами). Ніякої різниці між русинами Закарпаття, Галичини, Пряшівщини, чи Закерзоння – вони не бачать. Як і наскільки далеко на Захід у Словаччині (у т. ч. із «острівцями» у Південно-Східній Словаччині) та Польші (теж із «острівцями») тягнеться українська етнічна територія, а також у румунській Мароморощині – карта чітко демонструє".
1941 р. Карта національностей СРСР. Поміщена: Географический атлас СССР для средней школы. Главное Управление Геодезии и Картографии при СНК СССР. Москва. 

1922 р. Американська карта «Racial Map Of Europe by Hammond & Co.».


1922 р. Джон Бартоломей і син
 
Діалектологічна карта України із брошури Всеволода Ганцова «Діалектична класифікація українських говорів» 1923 року. Джерело: infodon.org.ua 
1930 р. Етнографічна карта СРСР.
 
1930 р. Етнографічна карта СРСР. Географический атлас под редакцией Ю.М.Шокальского.
1931 р. Чехословацька карта "Pomery Národnostni". Видавництво: "Vojenský zeměpisný ústav v Praze"  
 
1933 р. «Карта українських говорів». Іван Зілинський.
1933 р. Чехословацька карта "Národnostni mapa republiky Československé".



1936 р. Карта "EUROPA. Volkerkarte" з німецькомовного  «Географічного атласу» 
1936 р. Карта «CECHOSLOVAKISCHE REPUBLIK. Volker… karte»  з німецькомовного  «Географічного атласу»
1941 р. Карта національностей СРСР.

Немає коментарів:

Дописати коментар