суботу, 27 лютого 2021 р.

З історії м. Винники (Львівщина). Вілла нотаря Левицького. Будинок по вул. Галицька, 11 (світлини 1904 р. та 2013 р.)

Будинок, збудований наприкінці XIX ст. В цьому будинку мешкав Володимир Левицький, український письменник, правник та громадський діяч. Пам'ятка архітектури місцевого значення. Левицькі в цьому будинку прожили до 1944 р. В 1933 р. померла дружина Володимира Левицького – Ольга; Володимир Левицький помер в 1938 р.; їхній син Ярослав проживав там до 1944 р. (перед приходом більшовиків емігрував на Захід). За часів радянської влади й до тепер - житловий будинок.

Левицький Володимир Лукич (літературний псевдонім Василь Лукич; 2 вересня 1856, Белзець, тепер село Гончарівка, Золочівський район, Львівська область — 6 жовтня 1938, Винники) — український письменник і громадський діяч, нотаріус, видавець, літературознавець, почесний член товариства «Просвіта» (з 1925), дійсний член НТШ (з 1926).

Другу половину свого життя Левицький Володимир Лукич провів у Винниках; жив (з 1896 р. до 1938 р.) у віллі кінця XIX ст., яка збереглася (тепер вул. Галицька, 11). У жовтні 1896 р. В. Левицького призначили нотарем у Винниках.

                                                             2013 р. (з Вікіпедії)
                                                                     1904 р.

середу, 24 лютого 2021 р.

З історії м. Винники (Львівщина). ДОСЯГНЕННЯ ВИННИКІВСЬКОГО ФУТБОЛУ

Назви Винниківського футбольного клубу: «Хмара» (1928-1929 рр.), Український робітничий спортивний клуб (1929-1930 рр.), "Дніпро" (1930 р. - 1940 р.), «Харчовик» (1940 р. -1970-ті рр.), «Більшовик» (1949 р.), «Прапор» (1953 р.), «Авангард» (середина 1950-х рр. - середина 1960-х рр.), «Спартак»  (кінець 1950-х рр. - початок 1960-х рр.), «Жупан» (1989 р. - 2000-і рр., з 2018 р.), «РУХ» (з 2009 р.).

ДОСЯГНЕННЯ ВИННИКІВСЬКОГО ФУТБОЛУ
 
ЧЕМПІОН УКРАЇНИ серед команд харчової промисловості.
 1977 р. ФК «Харчовик» (тренер Ярослав Грисьо).
СРІБНИЙ ПРИЗЕР серед команд ДРУГОЇ ЛІГИ чемпіонату УКРАЇНИ.
2013 р.   ФК «РУХ». 
ЧЕМПІОН УКРАЇНИ серед аматорських колективів УКРАЇНИ. 
2014 р.   ФК «РУХ».  
СРІБНИЙ ПРИЗЕР аматорського чемпіонату УКРАЇНИ. 
 2013 р., 2015 р.   ФК «РУХ».
КУБОК ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ.
1949 р. ФК «Більшовик»  володар кубка Львівської області (Богдан Маркевич). У фіналі кубка області «Більшовик» здолав «Колгоспник» з Бібрки 1:0.
В цей період у його складі виступали: Микола Литвин (капітан команди), Богдан Маркевич, Антін Скремета, Степан Маслякевич, Богдан Конюшко, Михайло Верходай. Ростислав Гарапа, Євген Гданський (воротар), Іван Кубай, М. Янда, Є. Іваницький, В. Швойницький, С. Козюринський, А. Чалишев, Д. Лучанський, С. Білінський, Володимир Котловський, Володимир Ціньовський, Ханенко, Перун, Малахов, Грисьо та ін.
1953 р. ФК «Харчовик» володар кубка Львівської області (Богдан Маркевич). У фіналі винниківчани перемогли яворівський «Спартак» 5:2.
У чемпіонаті та Кубку області виступав ФК «Харчовик», а в Кубку УРСР Винники були представлені командою «Прапор».
2012 р., 2013 р., 2014 р.   ФК «РУХ» володар кубка Львівської області.
СУПЕР КУБОК ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ.  
2013 р.   ФК «РУХ» володар суперкубка Львівської області. 
КУБОК м. ЛЬВОВА 
1960 р. — ФК «Авангард» володар Кубка Львова (Богдан Маркевич).
1972 р. — ФК «Харчовик» володар Кубка Львова.
 КУБОК сімсотріччя ЛЬВОВА.
1956 р. ФК «Харчовик» (Винники) володар кубка сімсотріччя Львова. 
ЧЕМПІОН  ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ. 
1949 р. ФК «Більшовик»  чемпіон Львівської області. 
1960 р., 1963 р., 1965 р. — ФК «Авангард» чемпіон Львівської області (Богдан Маркевич).
У 1960 р. за регламентом винниківським гравцям довелося грати стикові матчі за вихід у другу союзну лігу з ФК «Нафтовик» (Дрогобич). Дрогобичани на той час, після львівського СКА, були провідним клубом області. Тому у тих двобоях винниківчанам було нелегко. У Дрогобичі (30 жовтня) «Авангард» поступився 0:2, а на власному полі (3 листопада) 0:3.
2012 р., 2013 р., 2014 р., 2015 р.   ФК «РУХ» чемпіон Львівської області.
 ЧЕМПІОН м. ЛЬВОВА
1960 р. — ФК «Авангард» чемпіон м. Львова (Богдан Маркевич).
 1970 р. — ФК «Харчовик» чемпіон м. Львова.
 1995 р., 2002 р. — ФК «Жупан» чемпіон м. Львова.
БРОНЗОВИЙ ПРИЗЕР  м. ЛЬВОВА
 1996 р., 1997 р. — ФК «Жупан».

1931-1932 рр. УСТ "Дніпро" (з сімейного архіву Чика Е. Е.)
Задній ряд - футболісти «Тризуба» (Богданівка, Львів). Перший справа коло тренера (судді) Олександр Скоцень, найнижчий посередині Еміліян Чик. Два нижні ряди очевидно футболісти «Дніпра».

вівторок, 23 лютого 2021 р.

Українці на етнографічній карті Угорщини. 1878 р. Г. О. Де-Воллан

1878 р. російський дипломат, фольклорист Григорій Олександрович де Воллан (1847-1916)  склав «Этнографическую карту Венгрии» (Етнографічна карта Угорщини). Карта була опублікована в його праці «Угро-русские народные песни : С прил. очерка быта угор. рус. и этногр. карты Венгрии. - СПб., 1885». На карті позначено 9 етносів (українців позначено як «Русскіе»). Карта цікава тим що показано анклави проживання українців в Середньому Потиссі (поза межами сучасного українського Закарпаття), колишня Угорська Русь. 
Починаючи з 1825 року, угорська влада цілеспрямовано нав'язувала угорську мову, підтасовуючи дані переписів та записуючи угорцями русинів-українців, що володіли угорською мовою чи належали до греко-католицької церкви. Офіційна статистика постійно штучно занижувала показники щодо кількості україномовного населення. Процес мадяризації русинів-українців зумовив появу тут мадярів греко-католиків. У 1930 році в складі Угорщини налічувалося 201 тис. мадярів, які сповідували греко-католицизм.
У 1873-1874 рр. Г. О. де Воллан - секретар російського консульства в Пешті, де намагався на власний страх і ризик вести пропаганду на користь Росії серед угорських слов'ян. З середини 1870-х років член петербурзького відділення Слов'янського комітету. Восени 1876 р. побував добровольцем в сербській армії генерала М. Г. Черняєва.

понеділок, 22 лютого 2021 р.

1855 р. Карта мов Східної Європи Ф. М. Мюллера, створена Августом Петерманном

 

Етнографічна карта – карта, що показує географічне розміщення й просторові взаємини явищ й об'єктів. Основні види етнографічних карт: етнічні, історико-етнічні (характеризують розселення народів в минулому) та історико-етнографічні (зображають різні сторони життя народів, характерні риси їх традиційної матеріальної й духовної культури).

Етнічна карта — географічна карта на якій зображено особливості розселення різних етнічних груп на певній території. На ній зображуються як суцільні етнічні території певних народів (території, що характеризується певною однорідністю етнічного складу постійних мешканців), так й етнічні анклави (порівняно невеликі частини етнічної території певного етносу, оточені іншою етнічною територією). На карті також зображають чисельність етносів, їх приналежність до тієї чи іншої раси, походження (етногенез). Крім того, показують поширення мов (мовних груп), діалектів, релігій та вірувань.

На початку ХІХ ст. в багатьох країнах Європи було запроваджено регулярні переписи населення, а також значно активізувалися етнографічні дослідження, пов’язані з українським національним відродженням. Це створило об’єктивні передумови для започаткування у 1820-х рр. етнічного картографування. Стало можливим детально, буквально за населеними пунктами, картографувати склад людності, визначати абсолютну і відносну вагу окремої національності на певній території.

В цей період активізувався процес формування слов’янських націй. Слов’янознавство почало розвиватись  як окремий напрям науки. На основі результатів етнографічних досліджень вчені отримали можливість картографувати території розселення окремих народів. Першими етнічними мапами слов’ян були карти чеських вчених Яна Чапловича (1829), Павла Шафарика (1842), француза К. Дежардена (1837) та англійця Г. Комбста (1841), які довший час залишались основою знань про розселення слов’янських народів. У першій половині ХІХ ст. на них опирались інші картографи при укладанні власних етнічних мап (Карл Крістіан Франц Радефельд (1844), І. Гауфер (1846), Г. Берґгаус (1846; 1848), Й. В. Гойфлер (1849), Ф. Раффельшперґер (1849), Р. Фрьоліх (1849).

На етнографічних картах іноземних авторів напис «УКРАЇНЦІ» з’являється лише в 1880-их рр.. Одна із перших українських етнографічних карт (1896 р.) де УКРАЇНСЬКИЙ етнос названо УКРАЇНЦЯМИ це - «Народописна карта українсько-руського народу» Григорія Величка. Українці названі – «українці русини».

 Українська етнічна територія (етнічні українські землі, етнічна територія українців) — території, на яких у різні історичні періоди відбувалося формування українського етносу. Ядро української етнічної території завжди було розташоване в межах сучасної території України.

У XIX столітті й майже до середини XX століття українська етнічна територія виходила далеко за межі сучасної території України, охоплюючи також південно-західну частину сучасної державної території Білорусі, прилеглу до України частину сучасної державної території Російської Федерації, окремі ділянки лівобережжя Дністра сучасної державної території Молдови, прикордонні північні території сучасної Румунії, північно-східні райони сучасної Словаччини, південно-східну частину сучасної Польщі.

Карта професора Фрідріха Макса Мюллера для офіцерів, яка повинна була допомогти у вивченні мов на території, охопленій Кримською війною. Створена німецьким географом та картографом Августом Петерманном. Опублікована: "The languages of the seat of war in the East : with a survey of the three families of language, Semitic, Arian, and Turanian / by Max Müller. 2nd ed., with an appendix on the missionary alphabet, and an ethnographical map, drawn by Augustus Petermann. London : Williams and Norgate, 1855". Українці позначені як LITTLE RUSSIAN (малороси). 

Август Генріх Петерманн (нім. August Heinrich Petermann; 18 квітня 1822 р., Бляйхероде, — 25 вересня 1878 року, Гота) — німецький картограф і географ, учень Генріха  Берґгауса. 1839 р. вступив до його художньої школи  в Потсдамі, щоб вивчитися на картографа. В 1845 р. він переїхав в Единбург, а в 1847 р. влаштувався в Лондоні. У 1854 р. переїхав у Готу, де через рік заснував спеціалізований журнал з географії "Petermanns Geographische Mitteilungen". А. Петерманн брав участь у складанні великої кількості  важливих атласів і карт. Редактор п'ятого (1866—1868 рр. (84 карти) та шостого (1871–1875 рр. (90 карт) видання “Атласу Штілера”.

Фрідріх Макс (Максиміліан) Мюллер (нім. Max Müller; 1823— 1900) — німецький та англійський філолог, спеціаліст із загального мовознавства, індології, міфології, засновник «Школи природного міфу». Член Геттінгенської академії наук. Доктор філософії (1848). Професор Оксфорду, де викладав санскрит.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.