З історії м. Винники (Львівщина). Вілла нотаря Левицького. Будинок по вул. Галицька, 11 (світлини 1904 р. та 2013 р.)

Будинок, збудований наприкінці XIX ст. В цьому будинку мешкав Володимир Левицький, український письменник, правник та громадський діяч. Пам'ятка архітектури місцевого значення. Левицькі в цьому будинку прожили до 1944 р. В 1933 р. померла дружина Володимира Левицького – Ольга; Володимир Левицький помер в 1938 р.; їхній син Ярослав проживав там до 1944 р. (перед приходом більшовиків емігрував на Захід). За часів радянської влади й до тепер - житловий будинок.

Левицький Володимир Лукич (літературний псевдонім Василь Лукич; 2 вересня 1856, Белзець, тепер село Гончарівка, Золочівський район, Львівська область — 6 жовтня 1938, Винники) — український письменник і громадський діяч, нотаріус, видавець, літературознавець, почесний член товариства «Просвіта» (з 1925), дійсний член НТШ (з 1926).

Другу половину свого життя Левицький Володимир Лукич провів у Винниках; жив (з 1896 р. до 1938 р.) у віллі кінця XIX ст., яка збереглася (тепер вул. Галицька, 11). У жовтні 1896 р. В. Левицького призначили нотарем у Винниках.

                                                             2013 р. (з Вікіпедії)

                                                                     1904 р.

З історії м. Винники (Львівщина). ДОСЯГНЕННЯ ВИННИКІВСЬКОГО ФУТБОЛУ

Назви Винниківського футбольного клубу: «Хмара» (1928-1929 рр.), Український робітничий спортивний клуб (1929-1930 рр.), "Дніпро" (1930 р. - 1940 р.), «Харчовик» (1940 р. -1970-ті рр.), «Більшовик» (1949 р.), «Прапор» (1953 р.), «Авангард» (середина 1950-х рр. - середина 1960-х рр.), «Спартак»  (кінець 1950-х рр. - початок 1960-х рр.), «Жупан» (1989 р. - 2000-і рр., з 2018 р.), «РУХ» (з 2009 р.).

ДОСЯГНЕННЯ ВИННИКІВСЬКОГО ФУТБОЛУ

 

ЧЕМПІОН УКРАЇНИ серед команд харчової промисловості.

 1977 р. — ФК «Харчовик» (тренер Ярослав Грисьо).

СРІБНИЙ ПРИЗЕР серед команд ДРУГОЇ ЛІГИ чемпіонату УКРАЇНИ.

2013 р. —  ФК «РУХ». 

ЧЕМПІОН УКРАЇНИ серед аматорських колективів УКРАЇНИ. 

2014 р. —  ФК «РУХ».  

СРІБНИЙ ПРИЗЕР аматорського чемпіонату УКРАЇНИ. 

 2013 р., 2015 р. —  ФК «РУХ».

КУБОК ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ.

1949 р. — ФК «Більшовик»  володар кубка Львівської області (Богдан Маркевич). У фіналі кубка області «Більшовик» здолав «Колгоспник» з Бібрки — 1:0.

В цей період у його складі виступали: Микола Литвин (капітан команди), Богдан Маркевич, Антін Скремета, Степан Маслякевич, Богдан Конюшко, Михайло Верходай. Ростислав Гарапа, Євген Гданський (воротар), Іван Кубай, М. Янда, Є. Іваницький, В. Швойницький, С. Козюринський, А. Чалишев, Д. Лучанський, С. Білінський, Володимир Котловський, Володимир Ціньовський, Ханенко, Перун, Малахов, Грисьо та ін.

1953 р. — ФК «Харчовик» володар кубка Львівської області (Богдан Маркевич). У фіналі винниківчани перемогли яворівський «Спартак» — 5:2.

У чемпіонаті та Кубку області виступав ФК «Харчовик», а в Кубку УРСР Винники були представлені командою «Прапор».

2012 р., 2013 р., 2014 р. —  ФК «РУХ» володар кубка Львівської області.

СУПЕР КУБОК ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ.  

2013 р. —  ФК «РУХ» володар суперкубка Львівської області. 

КУБОК м. ЛЬВОВА 

1960 р. — ФК «Авангард» володар Кубка Львова (Богдан Маркевич).

1972 р. — ФК «Харчовик» володар Кубка Львова.

 КУБОК сімсотріччя ЛЬВОВА.

1956 р. — ФК «Харчовик» (Винники) володар кубка сімсотріччя Львова. 

ЧЕМПІОН  ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ. 

1949 р. — ФК «Більшовик»  чемпіон Львівської області. 

1960 р., 1963 р., 1965 р. — ФК «Авангард» чемпіон Львівської області (Богдан Маркевич).

У 1960 р. за регламентом винниківським гравцям довелося грати стикові матчі за вихід у другу союзну лігу з ФК «Нафтовик» (Дрогобич). Дрогобичани на той час, після львівського СКА, були провідним клубом області. Тому у тих двобоях винниківчанам було нелегко. У Дрогобичі (30 жовтня) «Авангард» поступився 0:2, а на власному полі (3 листопада) — 0:3.

2012 р., 2013 р., 2014 р., 2015 р. —  ФК «РУХ» чемпіон Львівської області.

 ЧЕМПІОН м. ЛЬВОВА

1960 р. — ФК «Авангард» чемпіон м. Львова (Богдан Маркевич).

 1970 р. — ФК «Харчовик» чемпіон м. Львова.

 1995 р., 2002 р. — ФК «Жупан» чемпіон м. Львова.

БРОНЗОВИЙ ПРИЗЕР  м. ЛЬВОВА

 1996 р., 1997 р. — ФК «Жупан».

1931-1932 рр. УСТ "Дніпро" (з сімейного архіву Чика Е. Е.)

Задній ряд - футболісти «Тризуба» (Богданівка, Львів). Перший справа коло тренера (судді) Олександр Скоцень, найнижчий посередині Еміліян Чик. Два нижні ряди очевидно футболісти «Дніпра».

Етнографічна карта Угорщини. 1878 р. Г. О. Де-Воллан

1878 р. російський дипломат, фольклорист Григорій Олександрович де Воллан (1847-1916)  склав «Этнографическую карту Венгрии» (Етнографічна карта Угорщини). Карта була опублікована в його праці «Угро-русские народные песни : С прил. очерка быта угор. рус. и этногр. карты Венгрии. - СПб., 1885». На карті позначено 9 етносів (українців позначено як «Русскіе»). Карта цікава тим що показано анклави проживання українців в Середньому Потиссі. Починаючи з 1825 року, угорська влада цілеспрямовано нав'язувала угорську мову, підтасовуючи дані переписів та записуючи угорцями русинів-українців, що володіли угорською мовою чи належали до католицької церкви. Офіційна статистика постійно штучно занижувала показники щодо кількості україномовного населення. Процес мадяризації русинів-українців зумовив появу тут мадярів греко-католиків. У 1930 році в складі Угорщини налічувалося 201 тис. мадярів, які сповідували греко-католицизм.

У 1873-1874 рр. Г. О. де Воллан - секретар російського консульства в Пешті, де намагався на власний страх і ризик вести пропаганду на користь Росії серед угорських слов'ян. З середини 1870-х років член петербурзького відділення Слов'янського комітету. Восени 1876 р. побував добровольцем в сербській армії генерала М. Г. Черняєва.

1854 р. Карта мов Східної Європи Ф. М. Мюллера, створена Августом Петерманном

 

Август Генріх Петерманн (нім. August Heinrich Petermann; 18 квітня 1822 р., Бляйхероде, — 25 вересня 1878 року, Гота) — німецький картограф і географ, учень Генріха  Берґгауса. 1839 р. вступив до його художньої школи  в Потсдамі, щоб вивчитися на картографа. В 1845 р. він переїхав в Единбург, а в 1847 р. влаштувався в Лондоні. У 1854 р. переїхав у Готу, де через рік заснував спеціалізований журнал з географії ^"Petermanns Geographische Mitteilungen". А. Петерманн брав участь у складанні великої кількості  важливих атласів і карт. Редактор п'ятого (1866—1868 рр. (84 карти) та шостого (1871–1875 рр. (90 карт) видання “Атласу Штілера”.

1854 р. Карта мов Східної Європи професора Фрідріха Макса Мюллера (1823—1900), створена німецьким географом та картографом Августом Петерманном (August Heinrich Petermann; 1822-1878). Карта Фрідріха Макса Мюллера для офіцерів, яка повинна була допомогти у вивченні мов на території, охопленій Кримською війною. Українці позначені як LITTLE RUSSIAN (малороси).

З історії м. Винники (Львівщина). Підприємства та установи. 1960-і рр. — 1980-і рр.

1960-ті рр. — 1980-ті рр. підприємства та установи: тютюнова фабрика,  цегельний завод (1959—1961 рр. переобладнано та механізовано; працювало 58 робітників, випускали 9 млн штук цегли на рік), швейна фабрика (три цехи виробничого об'єднання «Юність»), ливарний й інструментальний цехи Львівського виробничого об'єднання «Полонина» (народна назва "Гвозділка"), цех львівського виробничого об’єднання «Галантерея»,  два цехи Львівського заводу пластмасових виробів, консервний цех заводу «Харчопродукт» (вул. І. Франка; навпроти ресторану "Святослав"), молокозавод (маслозавод, молочарня) на Розлавці, Винниківський цех №3 Львівської меблевої фабрики (працювало 116 робітників на в-ві кімнатних буфетів та столиків під радіо; 1970-і рр. – 1980-і рр. – цех Львівської лижної фабрики «Карпати»; 1990-і рр. (початок) – меблевий магазин), ковбасний цех  (біля теперішньої школи «Берегиня»), аптека, ветеринарна станція на вул. Леніна (навпроти СШ №47),  МТС, пошта та телеграф  (вул. Леніна, 30; тепер житловий будинок біля музею; керівник - п. Манзевич),  Винниківське лісництво, млин, друкарня, банк по вул. Галицькій (тепер історико-краєзнавчий музей), ощадкаса, електровня (на Розлавці),  бойня (на Загородді), пожежна станція, бляхаря по вул. І. Франка (в сусідньому приміщенні приймали шкірки з кролів і знаходився коминяр)та ін.

З підприємств побутового обслуговування працювали: перукарня (вул. Леніна; центральна зупинка), ательє мод (ательє по пошиттю одягу), майстерні з ремонту холодильників та взуття, прокатний пункт, приймальний пункт хімчистки, лазня (на вул. І. Франка), фотоательє (Василь Висоцький, п. Бочковський; навпроти теперішньої пошти на вул. Галицькій, діяло ще в 1960-х рр.; пізніше -  біля кінотеатру "Карпати").

У місті велося велике житлове будівництво. Так, у 1966—1976 роках. здано в експлуатацію 17,4 тис. кв. метрів житлової площі. За трудові успіхи 83 мешканці міста удостоєні орденів та медалей СРСР.

У Винниках діяли (дані на середину 1970-х рр.): будинок культури на 200 місць, кінотеатр «Карпати» на 400 місць, клуб тютюнової фабрики на 400 місць, будинок піонерів, 6 бібліотек із книжковим фондом 84 тис. томів.

У двох середніх та одній восьмирічній школах – 88 вчителів та 14 вихователів груп продовженого дня, 1651 учень, у 3-х класах робочої молоді – 55 учнів. У школі-інтернаті — 27 вчителів, 4 лікарі, 8 осіб середнього медичного персоналу та понад 300 учнів. Медичне обслуговування населення здійснюється поліклінікою, дитячою консультацією та лікарнею на 120 ліжок. У медоб'єднанні міста — 25 лікарів, у т. ч. троє кандидатів медичних наук, 56 осіб середнього медичного персоналу (дані на середину 1970-х рр.).

У місті — 15 продуктових, 2 промтоварні та 2 господарські магазини, 29 точок громадського харчування (дані на середину 1970-х рр.).

ВИННИКИ

Винники — одне з найдавніших поселень біля Львова, ще у XXV тис. до н. е. людина вперше заселила околиці Винник. Місто розташоване на шляху, що споконвіку єднав два величні українські міста: Львів та Київ. Територія Винник та околиць знаходиться на межі Грядового Побужжя і Давидівського пасма. За чудову природу у XIX ст. Винники називали "маленькою Швейцарією", перлиною Львівщини.

Винники було засновано у другій половині XIII ст. руським (українським) королем Левом Даниловичем. Спочатку місто мало назву Малі Винники. За часів Галицько-Волинської держави першим відомим власником Винник був Бертольд Штехер (перший німецький війт Львова за часів короля Лева Даниловича). За свою працю на благо міста він отримав у винагороду від короля Лева млин Сільський Кут, озера та два невеликі маєтки в Малих Винниках та Підберізцях. Матеус (Матвій) Штехер — син Бертольда — також був війтом Львова і володарем Винник на поч. XIV ст.

Право на володіння Винниками, нащадкам Бертольда, згодом підтвердив польський король Казимир III своїм привілеєм від 22 серпня 1352 р. Ця грамота містить першу письмову згадку про Винники.

17 травня 1666 р. польський король Ян II Казимир дозволив Стефанові Замойському перетворити Винники на місто, надавши йому Магдебурзьке право, створити тут купецьке братство і ремісничі цехи та двічі на рік проводити у місті великі ярмарки - на Михайла та Зелені свята.

23 серпня 1992 р. — перше святкування дня міста Винники.

Місто ВИННИКИ ЦЕ:

Перший скульптурний пам’ятник на Україні і в світі Т. Шевченку – 1913 р.

Перший пам’ятник на Україні воїнам УГА – 1922 р.

Винники та Підберізці - перші населені пункти Галичини де було скасовано панщину 1 лютого 1786 р.

1854-1867 р. — Винниківський повіт.

1867 р. — 1918 р. — Винниківський судовий повіт.

Винниківський судовий повіт існував у таких межах (на 1910 р.): Білка Королівська, Білка Шляхетська, Борщовичі, Винники, Виннички, Вовків, Давидів, Дмитровичі, Гаї, Гончари, Глуховичі, Германів, Кам’янопіль, Журавники, Кам'янопіль, Козельники, Кротошин, Лисиничі, Миклашів, Милятичі, Підберізці, Підбірці, Селиська, Сухоріччя, Товщів, Черепин, Чишки, Чарнушовичі, Чижиків, Weinbergen (Винники), Unterbergen (Підгірне).

ЗУНР. 1 листопада 1918 р. — 1919 р. (друга пол. травня) — судовий округ (повіт) Винники.

1921 р. — 1924 р. — сільська ґміна Винники.

1921 р. — 1933 р. — сільська ґміна Вайнберґен.

1924 р. — 1934 р. — міська ґміна Винники.

1924 р. — Польський Сойм приняв ухвалу про зачислення громади Винник до списку містечок.

20 жовтня 1933 р. Винники повторно отримали статус міста.

10 січня 1940 р. — 26 вересня 1959 р. (з перервою під час війни) — Винники центр Винниківського р-ну. До Винниківського району, у різний період, належали села: Виннички, Гончари, Давидів, Черепин, Товщів, Селиська, Великі Кривчиці, Малі Кривчиці, Лисиничі, Підбірці, Ямпіль, Кам’янопіль, Верхня Білка, Нижня Білка, Гаї, Чижиків, Підберізці, Чишки, Дмитровичі, Глуховичі, Козельники, Пасіки Зубрицькі, Кротошин, Сихів, Зубра, Гори.

 *Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.

*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.

*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016.  312 с.

*Байцар Андрій.  Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017.  180 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  420 с.

1962 р. З архіву Юрія Домазара