неділя, 4 грудня 2022 р.

 Святий Миколай - не Санта-Клаус і не Дід Мороз!

Святий Миколай Чудотворець; святий Микола; Микола Угодник; Святитель Миколай (270/286 (бл. 275) — 6 грудня 326/342/351), (грец. Νικόλαος, Hagios Nikólaos, лат. Sanctus Nicolaus) — єпископ Мир (Лікія, сучасне Демре, Анталія, Туреччина), християнський святий. Християни різних Церков (Православної, Католицької, Англіканської, Лютеранської та ін.) пам'ятають його та шанують як великого святого. Святий Микола зараховується до святих як такий, що опікується воїнами, водіями й тими, що подорожують, допомагає бідним у скруті; вважається покровителем дітей та студентів, моряків, торговців, і лучників. 
Санта-Клаус це не Святий Миколай!!! Санта-Клаус є комерціалізацією Різдва, це вигаданий персонаж!!! Тут не має ніякої релігії!!!
Сучасного Санту придумав у 1823 році американський протестант Клемент Кларк Мур. Власне Мур у поемі "Ніч перед Різдвом" першим зобразив Санта-Клауса як життєрадісного немолодого ельфа. Мур також запряг у сани Санта-Клауса північних оленів.
Теперішній Санта-Клаус — це веселий дідусь з білою бородою та в червоному тулупі з червоним капелюхом. Він літає у повітрі на казкових оленях та влазить через димарі до будинків, щоб дарувати дітям і дорослим подарунки. Теперішнім образом Санти послужив рекламний персонаж компанії Кока-Кола, який так сподобався дітям своїм виглядом, що саме цей персонаж став основою для створення всесвітньовідомого Санта-Клауса.
Дід Мороз — казковий персонаж святкування Нового року спочатку в СРСР, згодом у пострадянських державах, який вручає дітям подарунки особисто або кладе під ялинку 1 січня. На рубежі ХХ-ХХІ ст. в колишніх соціалістичних країнах і радянських республіках розпочалось відродження місцевих різдвяних традицій і поступове витиснення Діда Мороза.

субота, 3 грудня 2022 р.

Чорна пантера це —леопард або ягуар, що представляють собою генетичний різновид забарвлення 

 Чорна пантера — назва темнозабарвлених особин ряду видів великих кішок, що представляють собою генетичний різновид забарвлення — прояв меланізму. Чорна пантера не є самостійним видом. Найчастіше, це леопард або ягуар.

Леопард, пантера леопард, пантера, пардус, пард, або пантера плямиста (Panthera pardus) — великий ссавець ряду хижих родини котових (Felidae). Типовий вид роду пантера (Panthera) та підродини пантерових (Pantherinae), один з 5-ти сучасних видів «великих котів». Область розповсюдження леопарда ширше за ареал будь-якого іншого представника родини котячих, крім домашньої кішки. Він населяє велику частину Африки (крім Сахари), Передню Азію, Закавказзя, Пакистан, Індію, Китай, Індонезію, острови Ява, Занзібар (підвид вимер) і Шрі-Ланка. Колись цей звір був поширений і в Європі, але вимер там до кінця плейстоцену (10 000 років тому).

Ягуар, пантера ягуар (Panthera onca) — третій за розмірами у світі та найбільший та найсильніший представник родини котячих у Новому світі. Зовнішньо схожий на леопарда, проте за екологічними характеристиками скоріше нагадує тигра. Має надзвичайно потужний укус, навіть у порівнянні з іншими великими кішками.Ареал ягуара тягнеться від центральної Америки до боліт і сельви Мату Гросу, а також півночі Аргентини. Найкрупніші ягуари мешкають в бразильському штаті Мату-Гросу.

Чорна пантера (ягуар)

Чорна пантера (леопард)


середа, 30 листопада 2022 р.

Винниківщина в складі Львівського повіту (Австро-Угорщина). 1854-1918 рр.

 

Львівський повіт — адміністративна одиниця коронного краю Королівство Галичини й Лодомерії у складі Австро-Угорщини (до 1867 р. назва держави — Австрійська імперія). Повіт існував у період з 1854 р. до 1918 р. Львівський політичний повіт складався з судових повітів: Львів, Винники та Щирець. Отже, Винники з навколишніми селами входили в склад Винниківського судового повіту.

Адміністративним органом, що управляв повітом було Львівське староство, яке з 1902 року знаходилось у Львові на вул. 3 травня (сучасна вул. Січових Стрільців) в будинку № 8 [Barański F. Przewodnik po Lwowie. Lwów: H. Altenberg, 1904. — S. 143.].

У 1883 році села Черкаси та Горбачі передані з Рудківського повіту до Львівського. 1884 року повіт складався зі 130 самоврядних громад (гмін) і 105 фільварків, поділявся на 122 кадастральні гміни [Powiat Lwowski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. Т. V. — S. 548. (пол.)].

Статус міст у Львівському повіті мали Новий Яричів і Щирець, містечок — Кукезів і Наварія.

Львівський політичний повіт складався з трьох судових повітів: Львівського, Винниківського та Щирецького.

Старостою повіту та радником намісника щонайменше до 1916 р. був Антоній Шидловський [Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa: rocznik 17, 1913. Lwów; Stryj: wydawca Franciszek Reicman, 1912. — S. 28. (пол.)].

Львівський повіт як адміністративна одиниця зберігався в наступних державних утвореннях — ЗУНР, Польщі й СРСР до його ліквідації 17 січня 1940 р.

На 1880 рік в товариських стосунках користувались переважно українською мовою — 47728 осіб, польською — 42116, німецькою — 8388, іншими — 56.

Після надання краю автономії у 1867 р. влада була передана полякам, які повели політику спольщення і до Першої світової війни змінили національний склад населення повіту:

 На 1890 рік в товариських стосунках користувались переважно українською мовою — 50,35%, польською — 43,68%, німецькою — 5,93%.

 На 1900 рік в товариських стосунках користувались переважно українською мовою — 47,64%, польською — 46,39%, німецькою — 5,94%.

На 1910 рік в товариських стосунках користувались переважно українською мовою — 36,61%, польською — 61,56%, німецькою — 1,8% [Die Ergebnisse der Volkszählung vom 31. Dezember 1910 (нім.)].

       1867 р. — 1918 р. — Винниківський судовий повіт.

*Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання. Винники : ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2016. — 312 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 640 с. 

  1903-1910 рр.


Мовна ситуація  в повіті за переписом 1900 р. (синій – українська (русинська), червоний – польськомовна більшість,  жовтий – німецька)

понеділок, 28 листопада 2022 р.

Українська лінія під час російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Карти Матеуса Зойтера та братів Оттенсів

Карти російсько-турецької війни 1735-1739 рр. масово друкувалися в Європі за даними, що їх надавала Російська Академія наук. 

 1736 р. Матеус Зойтер. Карта «Charte der Kriegs Operationen am Donn u: Dnieper Ihro Russisch Kayserl. Majestæt Glorieusen Armeen A: 1736. gestochen beÿ der Kaÿserl: Acad. der Wiſſensch. in S. Petersburg zu haben beÿ Matthæus Seutter, der Röm: Kaÿserl: ũ: Königl: Cathol: Majest: Geogr: in Augsburg» (Карта воєнних операцій на Дону та Дніпрі російської славної армії у 1736 році. Матеус Зойтер, Аугсбург, 1736).

1739 р. в Аугсбургу М. Зойтер перевидав видав карту 1736 р. «Charte der Kriegs Operationen am Donn u: Dnieper Ihro Russisch Kayserl…».

Карта “Theatrum belli Russorum victoriis illustratum sive nova et accurata Turcicarum et Tartaricum provinciarum intra fluvios Tyras s. Niester et Taniam s. Don, ad oram ponti Euxini et in pelopon[n]eso Taurica sitarum designatio [Kartenmaterial] : cum gratia et privil. S. R. I. vicariat[us], in partib[us] Rheni, Sveviæ, et juris Franconici / manu et impensis Matthæi Seutteri“ (Зображення перемоги росіян на театрі війни, або турецькі й татарські провінції між річками Тирасом, чи Дністром, і Танаїсом, чи Доном, до берегів Понту Евксинського із позначеннями на Пелопоннесі Таврійському, [виготовлена] руками й коштом Матеуса Зойтера).

Мова карти – латинська. Географічна карта показує територію України та Північного Причорномор’я у першій пол. XVIII cт. Мапа висвітлює перебіг російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Такі карти масово друкувалися в Європі за даними, що їх надавала Російська Академія наук.

Землі Брацлавського і Київського воєводств по обидва береги Дніпра названі Україною (Ukraina). У межиріччі Південного Бугу й Дніпра окреслена територія Козаків Запорозьких (Territ. Cosaccorum Zaporoviensi) та місця Нової (Novaja Setsch) і Старої (Saporoger Setsli) Січей. На карті позначені місця розташування військових корпусів, шляхи пересування армій та місця їх зустрічей біля Самари (Rendevous der Armee, an der Samara) та на лівому березі Дніпра біля Січі (General Rendevous gegen der Setz). На карті показано походи Мініха і Лассі 1736 р. Також показаний шлях ген.-лейт. Дугласа з двома драгунськими полками від Азова через Ізюм до Перекопу, або (що більш ймовірно), поворотний марш корпусу ген.-майора Шпігеля в бік Бахмута.

Вказані оборонні лінії, зокрема Українська лінія, яка простягалася на 285 км від Дніпра вздовж Орілі та її притоки Берестової аж до Ізюма. У систему укріплень входило 16 фортець і 49 редутів, з’єднаних між собою високим земляним валом та глибоким ровом. На карті всі фортеці підписані.

На північному сході Україна межує з Московською Росією (Russiae Moscoviticae), на південному сході – з Перекопською і Ногайською Тартарією (Tartaria Minor Precop, Tartari Nagaiens).

Другий варіант карти друкувався в атласах М. Зойтера після 1742 р. Карту перевидавав Тобіас Конрад Лоттер (зять Зойтера) до кінця XVIII ст. Вона має декоративні оздоблення, вона оформлена двома фігуративними алегоричними картушами, які представляють особливий інтерес. У верхньому лівому картуші зображено переможених турків, в нижньому правому – козаків з гербовими щитами, на яких зображені човен та сова.

1736 р. Райнер Оттенс (Reiner Ottens; 1698-1750) та Джошуа Оттенс (Josua Ottens; 1704-1765).

Карта «Theatre de la Guerre sur les Frontieres Entre les deux Grands Monarques de Russie & de Turquie ou Carte Nouvelle d'une Grande Partie de la Russie, ou l'on a la Petite Tartarie, l'Ukraine la Crimée & le Pais des Cosaques la Mer de Azof & la Mer Noire & les Pais Circomvoisins Dressée Suivant une Carte Faite Sur les Lieux Rectifiée & Augmentée par R. & I. Ottens, Geogr. a Amsterdam». Картуш карти прикрашений алегоріями, гербом Росії, портретом Петра I та ін.  Правобережна та Лівобережна Україна на карті позначена як Ukraine (напис охоплює Поділля та Малу Русь (Pars Rossiae Minoris). Напис Pars Rossiae Minoris на карті сягає Смоленщини. Росія позначена як Pars Rossiae Maximae.

Карта складена під час Російсько-турецької війни (1735—1739 pp.). Ця війна велася Росією (у союзі з Австрією) за вихід до Чорного моря і з метою припинення набігів кримських татар. Влітку 1736 р. російські війська зайняли Азов, в ході боїв в 1737 р. – фортецю Очаків, а в 1739 р. – фортецю Хотин. Туреччина була змушена піти на мир. За Бєлградським мирним договором (1739 р.) Росія повернула собі Азов, але повинна була знищити його укріплення. Крім того, до Росії були приєднані незначні території Правобережної України, зайнятої раніше Туреччиною. «Бар’єром» між Росією і Туреччиною були оголошені кабардинські землі на Північному Кавказі і Приазовські території. Проте ні виходу до Чорного моря, ні права мати фортеці та флот в Азовському морі Росія так і не отримала.

1737 р. Райнер Оттенс (Reiner Ottens; 1698-1750) та Джошуа Оттенс (Josua Ottens; 1704-1765).

Карта «Theatre de la Guerre Contre les Turcs & les Tartares avec Les marches des armées de Sa Majesté l'Imperatrice des Russies, le tout tiré des originaux levés par Ordre de meſieurs les Generaux De Munich et de Lascy redigés par l'academie des Sciences de Petersbourg» (Театр військових дій проти турків і татар разом із походами армії її Величності імператриці Росії, все взято з початкових досліджень за наказом пана генерала Мініха та Лассі, написаних в Академії наук Петербурга). Мова латинська. Видавництво Амстердам.

Вказані оборонні лінії, зокрема Українська лінія, яка простягалася на 285 км від Дніпра вздовж Орілі та її притоки Берестової аж до Ізюма. У систему укріплень входило 16 фортець і 49 редутів, з’єднаних між собою високим земляним валом та глибоким ровом. На карті всі фортеці підписані.

Матеус Зойтер.

Поряд з успішним нюрнберзьким видавництвом Гоманна досить відомим було картографічне видавництво Матеуса Зойтера (George Matthäus Seutter; 1678–1757) в Ауґсбурґу. М. Зойтер, виховуючись у відомій сім’ї художників та граверів, отримав початкові знання у свого батька Матеуса Зойтера, а продовжив навчатися мистецтву гравіювання карт у Нюрнберґу, спочатку у Д. Функа, а потім у Й. Б. Гоманна.

Матеус Зойтер працювавши разом з Гоманном, перейнявши досвід створив свій власний успішний картографічний бізнес. Видавництво, яке заснував М. Зойтер 1707 р., спеціалізувалося на друкуванні карт, планів, атласів різних розмірів та виготовленні глобусів.

Попри те, що карти часто були копіями гоманнівських та голландських карт, вони мали великий попит завдяки нововведення Г. М. Зойтера: його атласи видавалися з покажчиком географічних назв, а карти були розділені на квадрати з літерними позначками [Олена ОСТАЛЕЦЬКА. ВИДАННЯ ПРОВІДНИХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КАРТОГРАФІЧНИХ ЗАКЛАДІВ XVI–XVIII ст. У ФОНДАХ СЕКТОРА КАРТОГРАФІЧНИХ ВИДАНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ ІМЕНІ В. І. ВЕРНАДСЬКОГО. 2010].

Разом зі своїм учнем гравером та видавцем Тобіасом Конрадом Лоттером (Tobias Conrad Lotter; 1717-1777) опублікували в 1730 р. «Atlas novus sive tabulae geographicae totius orbis» (ATLAS NOVAS INDICIBUS INSTRUCTUS). Атлас неодноразово перевидавався у 1741 р., 1744 р. і т. д. Мапи М. Зойтера є найкращими зразками «золотого століття» німецької картографії.

В 1731/32 рр. імператор Карл VI присвоїв йому титул Імператорського географа (Sacrae Caesareae Maiestatis Geographus).  В 1716 р. цей титул  Карл VI присвоїв Й. Гоманну.

Видавництво М. Зойтера успадковував (1756) Тобіас Конрад Лоттер, який одружився з дочкою картографа. Після смерті Зойтера (1757) Лоттер разом з Альбрехтом Карлом Зойтером (1722–1762) (сином видавця) успадкував його підприємство та незабаром отримав повний контроль над ним. На старих картах Зойтера з'явилося ім'я Лоттера. Він перевидав в другій половині XVIII ст. багато карт Зойтера, замінивши ім'я першого видавця на своє. Лоттер видавав атласи й різноманітні листові мапи. Після смерті його справу продовжив син Маттіас Альбрехт Лоттер (17411810), який відновив та видав велику частину батькових мап.

Оттенси.

Йоахим Оттенс (Joachim Ottens; 1663-1719), Райнер Оттенс (Reiner Ottens; 1698-1750) та Джошуа Оттенс (Josua Ottens; 1704-1765) – голландські картографи та видавці які працювали в Амстердамі у XVIII ст.

Брати Райнер та Джошуа Оттенси були синами єврейського гравера Йоахима Оттенса, який на початку своєї кар'єри співпрацював з Ф. де Вітом, а наприкінці 1680-х рр. створив власне видавництво, що займалося друкуванням карт. Брати продовжили справу батька і більшість їх творів має спільний авторський підпис “R. & J. Ottens”. Основна праця – “Atlas Major” (Великий атлас), надрукований в Амстердамі 1740 р.

ДЖЕРЕЛА

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. – 328 с. 


1739 р.
Матеус Зойтер. 


1736 р.
Матеус Зойтер.  


1736 р. Оттенси.


1737 р. Оттенси.