Ціни на продукти в другій пол. 1940-их років. Режим роботи продуктових магазинів Львова

 

 З історії. Ціни на продукти в другій пол. 1940-их років. Режим роботи  продуктових магазинів Львова.

Картки на хліб і продукти у Львові було запроваджено з 1 вересня 1944 р. Фактично це означало поширення на місто системи апробованого у СРСР лімітованого постачання продовольства в особливий період. Радянський картковий розподіл був дуже забюрократизованим. Існували чотири основних групи карток – для службовців, робітників, утриманців (та всіх прирівняних категорій), дітей до 12 років. 

Хлібні картки, на відміну від інших продуктових, отоварювалися щодня й мали дві категорії розподілу – першу (800 г) і другу (500 г хліба). У середньому щомісяця робітник чи студент (за звичайною карткою) могли отримати: м’яса або риби – 1800 г, жиру – 400 г, круп, макаронів – 1200 г, цукру – 400 г, хліба (добова норма) – 500 г.

В окремих випадках робітникам або службовцям поряд з отриманням продуктових карток призначали додаткове понаднормове літерне харчування в державних їдальнях – обіди типу «А» (200 г хліба щодня, місячно – 6 кг м’яса або риби, 800 г жирів, 15 яєць, 1 л молока) й типу «Б» (200 г хліба щодня, місячно – 5 кг м’яса чи риби, 800 г жирів, 10 яєць, 1 л молока). У Львові додаткове літерне харчування типу «А» і хліб за першою категорією отримували 500, харчування типу «Б» та хліб другої категорії – 850 осіб. Здебільшого це були представники партійної номенклатури, військового командування 

У середині травня 1947 р. центральні продуктові магазини облспоживспілки не працювали по декілька тижнів, не маючи чим торгувати. 

 14 грудня 1947 року в СРСР ухвалили постанову про проведення грошової реформи та одночасне скасування карткової системи на продовольчі та промислові товари. Вона мала конфіскаційний характер і вдарила по заощадженнях населення.

 Старі гроші обмінювали на нові за несприятливим курсом (10:1), а заощадження згорали. Проте скасування карток дозволило купувати продукти у вільному продажу, хоча ціни на них були високими. 

Після грошової реформи 1947 року середні номінальні зарплати робітників зросли до приблизно 450–500 рублів на місяць.

 Із 16 грудня 1947 р. замість комерційних та пайкових (карткових) встановлено державні роздрібні ціни (за 1 кг): хліб житній – 2,80 руб., пшеничний 1-го сорту – 6,20 руб.,пшоно товчене 1-го сорту – 5,50 руб., гречка – 11 руб., макарони – 9 руб., цукор – 13,50 руб., м’ясо яловиче середньої вгодованості – 28 руб., масло вершкове солоне вищого ґатунку – 62 руб., риба свіжоморожена типу судак –10,50 руб., оселедець великий каспійський бочкового посолу – 17 руб., яблука – 8–12 руб., морозиво молочне – 20 руб., ікра білуги, калуги, осетра, стерляді зерниста в банках 1-го сорту – 400 руб., а також олія соняшникова рафінована не розфасована – 28 руб. за 1 л, яйця – 10–14 руб. за 1 дес., молоко незбиране – 2,50–3,50 руб. за 1 л, чай байховий ґрузинський 1-го сорту – 16 руб. за 100 г, кава у зернах смажена 1-го сорту – 75 руб., горілка «Особлива московська» – 60 руб. і пиво «Жиґулівське» – 7 руб. за 0,5 л.

Попри фіксовані державні ціни керівники продуктових магазинів за старими схемами часто «корегували» їх на власний розсуд. Так, філе тріски вищого ґатунку у відділі робітничого постачання УБВР-20 та багатьох закладах торгівлі Шевченківського райхарчторгу коштувало 18 руб. за 1 кг, у крамниці №10 міськвійськторгу – 15,50 руб., натомість державна ціна на цей товар за прейскурантом становила 14,90 руб. Річкового коропа продавали по 16 руб. за 1 кг замість 11,40 руб. У чайній №4 ковбасу «Українську напівкопчену» відпускали по 81,60 руб. за 1 кг, а не за 54 руб. 

 Скасування карткової системи та грошова реформа спричинили різке коливання цін на львівських ринках. Станом на 25 грудня 1947 р. м’ясо (яловичина) коштувало 30 руб., масло вершкове – 110 руб., житнє борошно – 15 руб., картопля – 2,50 руб. за 1 кг, молоко – 10 руб. за 1 л, десяток яєць – 35 руб., олія – 80 руб. за 1 л. Це було пов’язано зі спробою селян притримати продукти до певного часу та зі справжньою купівельної спроможністю нового рубля. Заповнити прогалину у продуктовому забезпеченні в повному обсязі місто не мало змоги через відсутність товарних запасів. 

У літній період 1947 р. найбільш поширені державні (облторгвідділ, відділи робітничого постачання) продуктові, хлібні магазини працювали з 8:00 до 20:00, комерційні й кооперативні – з 10:00 до 22:00, спеціалізовані збутові магазини та крамниці окремих підприємств – з 9:00 до 19:00. За дотриманням режиму роботи наглядало вище керівництво торгівлі й міліція.

У зимовий період графік був дещо іншим. Хлібні магазини працювали з 7:00 до 19:00, продовольчі – з 8:00 до 19:00, м’ясні й овочеві – з 9:00 до 19:00, «Пиво-води» – з 9:00 до 23:00. На початку 1948 р. у продовольчій торговельній мережі Львова з’явилися 6 чергових крамниць, які працювали у центральній частині міста в будні з 18:00 до 24:00 та у вихідні – з 12:00 до 20:00. У наступні роки час роботи продуктових магазинів зазнавав змін, що суттєво не впливало на забезпечення містян продуктами.

 За матеріалами "Роман Генега. СИСТЕМАГРОМАДСЬКОГО ХАРЧУВАННЯ ПОВОЄННОГО ЛЬВОВА: СТАРІ ТА НОВІ ПРАКТИКИ. 2019 р.".  

Весна 1949 р., вул. Академічна  (проспект Шевченка)

Пивні, пивбари й пивресторани Львова у 1970-их - 1980-их роках . Львів, якого уже немає

 

В ті часи пиво пили майже все доросле чоловіче населення. Піти з колєгами "на пиво" - це був цілий ритуал. Пиво пили й "язвенники" і "трезвенники"...

 У величезних підвалах Львівського пивзаводу знаходився пивний ресторан “Колос”. Інтер’єри чотирьох залів гарно оформили за участі Львівської академії мистецтв. Підлога цього закладу досягала позначки 8,2 м нижче рівня землі. Ресторан був далеко від центру міста і тому не здобув належної популярності. 

Користувався популярністю фірмовий пивресторан “Янтар” на Ботвіна (нині Куліша). 

Культовий пивбар у 1969 - 1990-х рр. «Під Вежею» на Братів Рогатинців, 32 (тоді Комсомольській).  Заклад відкрили в червні 1969 року.

 Заклад народ називав «Баварією». Він розташовувався у напівпідвальному приміщенні, де збереглися залишки середньовічної оборонної споруди. Більша частина залу «Під Вежею» мала стійки, столиків було лише кілька, і здебільшого зайняті. На закуску подавали вуджену скумбрію, солоні палички і бублики. На столах стояли сільнички, дехто, економлячи на закусці, посипав сіллю край кухля.

Через великі черги доводилося брати відразу по два-три кухлі, щоб зайвий раз не вистоювати. Правда, траплялися й такі пияки, що могли видудлити і з десяток кухлів. Стіни у барі були густо розписані різними мудраціями та мальовидлами, які прибиральниці не встигали змивати. На початку 90-тих, коли нарід почав красти посуд, «Під Вежею» наливали пиво у літрові та півлітрові слоїки (Ю. Винничук, 2021).

На першому поверсi кава й лiкери, а в пiдвалi пивко! 100 гр. кави + 100 гр. коньяку = 2 руб.; черга на 30 хв. 

Тут за столиками навстоячки зависали цілі натовпи любителів пива і риби, переважно молодь; можна було зустріти і студентів, що тут же при гальбі пива писали курсові, в обідній час підземелля окуповували студенти «Політехніки», що мали поряд на Ватутіна (нині Князя Романа) військову кафедру. Часто тут можна було зустріти й студентів з «універу» й Поліграфічного.

Там у підвалі стояли дубові столи, пиво наливали в бокали. На поч. 90-х з бокалами якийсь дефіцит стався, то пиво почали наливали прямо у півлітрові банки. Дим від сигарет «стояв» стовпом. Люди йшли туди і брали з собою тараньку, а дехто «чекушку» горілки, бо казали, що «пиво без горілки – гроші на вітер». Саме пиво було не погане, але кращого на той час і не було.

За спогадами Юрія Охріменка «Кнайпи моєї юності»: «Цілі покоління залишали на каменях стародавньої бастеї, яка є серцевиною бару, свої графіті. їх регулярно забілювали і мабуть тепер там утворився цілий культурний шар. Сюди заходив дуже милий п’яничка баяніст. Грав за пару копійок, а то й за кухоль пива. Мій друг, підпивши, замовляв йому вальс «На сопках Маньчжурии». А потім під сумну мелодію ронив рясну сльозу просто до ґальби.

Туг проводили і своєрідні пивні змагання хто вип’є більше. Наскільки пам’ятаю, на гроші, чи ще на щось не закладалися. Але переможцеві була забезпечена всезагальна пошана - до наступних змагань. Прикро, але у цих битвах я був скромним воїном, бо не міг втиснути у себе більше шести ґальб. А були серед нас мастаки, здатні подужати і до двадцяти.

Львівське пиво і тоді було «кляса». Воно славилося далеко поза межами України. Коли у 1975 році я був з будівельним загоном у Казахстані, то за одну пляшку львівського пива нам пропонували дві пляшки горілки.

Майже завжди тут стояла довга черга. Зрештою, черги тоді були всюди. Дістати пиво поза чергою можна було через прибиральницю - за додаткову оплату».

У напівпідвальному приміщенні будинку є залишки стін та бастеї міських укріплень XIV-XV ст. Фортифікаційна споруда доби готики - одна з 16-ти бастей зовнішнього кільця оборонної стіни середньовічного Львова (розібрана наприкінці XVIII ст.). Була розміщена у південній частині східного прясла муру. Виявлена у 1906 р. Півкругла, мурована з каменю споруда.

З відомих пивбарів можна згадати ще “Мюнхен” (неофіційна назва) на вулиці Франка біля   «Пляц Пруса» та    «Ґрюндік» на Ґрюнвальдській біля “Політехніки”.

 «Пляц Пруса» (Plac Prusa) — це історична народна назва локації у Львові, яка сьогодні є площею Івана Франка. Офіційно ця назва (площа Болеслава Пруса) існувала в польський період історії міста до 1939 року.

«Пиво-раки» (народна назва) на вулиці Краківській, 17 — працював до  1979 р. (пізніше «Медівня»). На вітрині був рак з гальбою пива і від нього появилась народна назва.  

«Крива липа».  У радянські часи проїзд Крива Липа слугував звичайним прохідним двором, тоді там торгували пивом і пиріжками («тошнотиками»). Навколо самої липи був павільйон де продавали пиво на розлив. За Горбачова в період «сухого закону» (1986-1990 рр.) тут інколи треба було простояти в черзі й годину. До однієї гальби пива зазвичай ми (студенти) брали 2-3 тошнотики, а коли випивали по дві гальби — тошнотиків з'їдали 4-5, інколи значно більше.

Черги стояли великі, ціна за пиріжки була спочатку 3 копійки, пізніше 4 копійки, а потім подорожчали до 7 копійок. Завжди гарячі, по часах бідності системи громадського харчування це було щось, дешево і смачно.

Кіоск по продажу пиріжків був колись біля Преображенської церкви.

Направо в тупику був прийом склотари. Там постійно стояла черга. Здаєш пляшку за 12 коп., маєш три гарячих пиріжки, обернених касовою стрічкою.

Тут біля липи навстоячки зависали цілі натовпи любителів пива і пиріжків. Часто тут можна було зустріти студентів з «універу» й інфізу. «Публікала» була різноманітна — від «бомжів» до професорів. Інколи сюди навіть «забігала» творча інтелігенція: художники, артисти, письменники і т. д.

Пиво наливали в гальби. На поч. 90-х з бокалами якийсь дефіцит стався, то пиво почали наливали прямо у півлітрові банки.

З історії. Теперішня назва - проїзд Крива Липа з'явилася у 1992 році. Назва походить від давньої липи, яка до нашого часу росте на території провулка у центрі двору.  Дерево залишилося від колишнього ботанічного саду Маєра.

Проїзд Крива Липа має досить тривалу історію. Вона розпочалася із 1895 року, коли збудував пасаж власник «Гранд-готелю» Єфраїм Гаусман. Ансамбль пасажу створювали будівлі, які були зведені у стилі історизму та неокласицизму. Він був відкритого типу та мав виходи на теперішню вулицю Дорошенка та на вулицю Січових Стрільців.

У той час львівські пасажі, що були на центральних вулицях, були популярними. Там представляли для відвідувачів відомі торгові марки, зокрема, були найкращі товари.

Назву пасажу змінювали декілька разів. У 1942 році окупаційна влада перейменувала пасаж Гаусмана на Дурхляс, що з німецької означає «прохід, галерея». Ця назва була впродовж двох років, а згодом вирішили повернути історичну назву вулиці. Однак у 1950 році знову придумали чергову нову назву. Тоді назвали провулок - Жовтневий проїзд на честь більшовицького перевороту в Петрограді у жовтні 1917 року. 

Студенти Політехніки збиралися в «Унітазі».  «Унітаз» був поблизу Львівської політехніки.  Утім цей «унітаз» львів'яни любили. Мова йде про пивний бар на вулиці Київській, 24.  Свою назву він отримав через магазин сантехніки, що був розташований навпроти. Житловий будинок, збудований у 1926 році за проєктом Вітольда Мінкевича у стилі ар деко. Будинок складається з чотирьох секцій, які зміщені відносно осі. У підвалі будинку від 1970-х років працював популярний пивний бар, нині – паб «The Unitas».

«Ґрюндік» був улюблений пивбар студентів Політехніки і студентів-географів Універу, які до 1985 року проживали неподалік в гуртожитку №2 на вул. Пушкіна. Мабуть саме тут у часи горбачовської перебудови народилася ідея однієї з перших львівських неформальних газет «Ґрюндік». Вона випускалася на ксероксі під чудовим гаслом: «Менше піни - більше пива»  

У горішній частині  Парку культури був демократичний пивбар “Кафедра“  і «Деканат», такий самий павільйон при вході до парку.

Всі студенти які жили в гуртожитках на вул. Пересади, мали свою «точку» під кодовою назвою «ДУПА», цей пивний бар був у кінці вулиці, біля гастроному (кінцева зупинка автобуса №7 на Майорівці).

ДЖЕРЕЛА:

            * Кнайпи Львова у радянські часи. Фотографії старого Львова. 2023. 

           *  Юрій Охріменко. Кнайпи моєї юності. 

             * Перші ресторани Львова: якими були та де діяли у місті, - ФОТО. 2022.

          * Кава повоєнного Львова, або кнайпи львівської богеми. Фотографії старого Львова. 2021.

             * Кава та кавові кнайпи Львова. Історія зародження.  Фотографії старого Львова. 2021.

          *  Живі легенди львівських кнайп. Львів, який ми втрачаємо. То є Львів. 2022.

           * Львів у батярських піснях. То є Львів. 2023. 

           * Юрій Винничук. Кнайпи львівської богеми 2. Збруч. 2016 р.

             * Юрій Винничук – кнайпи моєї молодості. 2021 р.

           * Юрій Винничук.  Львів без «шніта» і без «мліка». 2025.

          * “Шоколадний король” Львова, львівські цукерні та ресторани. Фотографії старого Львова. 2014 р.

* Ілько Лемко. “Львів 1970-ті: русифікований побут, рибний дефіцит, ковбаса 4-х сортів, цигарки Marlboro і тотальна мода на джинси. 2023 р.“ 

* Ілько Лемко.  «Коли є «все» не для всіх, зате є джинси, «довгі патли» і жовто-сині трамваї. Побутові хроніки Львова: 1960-ті. 2023 р.».

* Ігор Мельник. Ще раз про вулицю Академічну. 2007 р.

* Фотографії старого Львова. 

*FB   Музей історії фотографії у Львові

*FB Львів стародавній - фото, відео та історії

 *FB  Ретро-Львів

 *FB    Гриць Совків (The Gryć) 

.

1980-ті роки."Під вежою" 

1970-і роки. Пивний магазин у будинку на розі вулиць Личаківської та Чернігівської

1971 р. “Під Вежею”

”Ресторан “Ґвара”. Колишній пивбар “Під Вежею” на вулиці Братів Рогатинців (колишня Комсомольська) 

1980-ті роки. "Крива липа"

«МЕДІВНЯ» на Краківській. Відома кнайпа в радянські часи

 

«Медівня» на вулиці Краківській, 17 — це одна із найстаріших діючих кнайп Львова, відкрита за радянських часів, у 1979 році.   До «Медівні» тут була пивна. На її вітрині був рак з гальбою пива і від нього появилась народна назва «Пиво-раки».

 Кам'яниця зведена у 1773 році на місці двох старіших будинків З другої половини XIX століття і до 1930-х років власником будинку був Руський інститут «Народний Дім». В ті часи у кам'яниці містилися різні організації, зокрема, Товариство руських ремісників «Зоря», редакція народовецької газети «Правда», студентське товариство «Дружній лихвар» та інші. У період Польської республіки у будинку містилися магазин кухонного посуду Вайнбергера і магазин взуття Фрухса. З 1950-х років — перукарня і база лікарсько-технічної сировини.

Якщо “Пиріжкову” на Словацького більше полюбляли студенти, то в “Медівню” на вулиці Краківській ходили викладачі львівських вишів. Не лише універівські, яким було близько, але й із "Політехніки" та інших закладів. Тут не було такої неформальної мистецької тусовки, як у "Нектарі", зате часом тут могли збиратися не просто професори та асистенти кафедр, але й академіки та всесвітньо відомі винахідники. На відміну від більшості інших популярних крапок, тут не лише пили, але й їли. “На каву” ішли деінде. Поважні професори й доценти брали тут чарочку медовухи на місці “для апетиту”, промовляли гарний тост, а далі бралися за чанахи, наваристий борщ, вареники, реберця в меді, мариновані гриби. Тут було єдине місце, де можна було з’їсти вареники з начинкою з риби. І лише тут подавали огірки в меді. Це збирало поціновувачів у будь-який день тижня.

2015 р. «МЕДІВНЯ» на Краківській.

«ПИРІЖКОВА на СЛОВАЦЬКОГО». Спогади зі студентських 1980-их років

 

    «ПИРІЖКОВА на СЛОВАЦЬКОГО» (вул. Словацького, 4/2).

Пиріжкова на Словацького відкрилася після “Пінгвіна” у 1962 р. Вона стала популярною завдяки своєму розміщенню. Поруч Університет, кілька інститутів, парк Івана Франка, географічний факультет ЛДУ, туристичні локації та на той час багато майстерень, ательє, з яких могли приходити працівники. Це був ідеальний варіант для швидкого та недорогого перекусу,

Та насамперед щодня ходили сюди студенти. А на вихідних батьки, що гуляли з дітьми. Ще однією причиною популярності були ціни та великий вибір. Тут були не лише повсюдні булки з маком та повидлом, але й булочка з корицею, сливою, вишнями, м’ясні слойки, рис і горох і багато інших. До булочок зазвичай брали какао або чай.

І дуже смачні пиріжки з м’ясом! А на верхніх полицях стояла сметана в 200-грамових гранчаках.

1960-і роки. 

 

1960-і роки. 

1980-і рр. Пиріжкова на Словацького

Львівський цирк родом з дитинства. Спогади 1970-их - 1980-их років

 

Львівський цирк (вулиця Городоцька, 83) знаходиться біля підніжжя Святоюрської гори.

 Колись, на місці, де зараз стоїть будівля цирку ставили тимчасові циркові споруди під брезентовим шатром. У 1948 уперше згадують дво­щогловий цирк-шапіто біля підніжжя Святоюрської гори у Львові.

Сучасна будівля цирку постала у 1968 р. Хоча основну будівлю, глядацький зал якої вміщує 1758 глядачів, було зведено у 1955р., а впродовж 1965–68 рр. було проведено реконструкцію за проектом архітекторів Арнольда Ба­хматова і Михайла Каневського.

Він є баневою (купольною) циліндричною будовою з периметрально розташованими двоповерховими приміщеннями рекреації і гардеробних виділяється активним виділенням одноповерхової вхідної частини, де розміщений касовий вестибуль і тамбур. До тильної частини прилягають службові приміщення готель та господарська зона. Активно виділена одноповерхова вхідна частина, де розташовані вестибюль та тамбур. У тильній стороні примикають службові приміщення, господарська зона та готель. Благоустроєм територій навколо цирку та його внутрішнім інтер'єром цирку займався Василь Каменщи.

Новорічна ялинка в цирку в радянські часи була однією з найбажаніших та наймасштабніших святкових подій для дітей. Оскільки Новий рік у СРСР став головним державним святом (як ідеологічна заміна Різдва), циркові арени перетворювалися на центри головних зимових вистав, а квитки на них вважалися величезним дефіцитом.  Вистави збирали аншлаги з кінця грудня до середини січня, залишаючи для кількох поколінь яскраві дитячі спогади.

Кожен квиток на циркову «ялинку» гарантував отримання дитячого новорічного подарунка. Це була пластикова або картонна коробка (часто у формі циркової башти, Кремля, ракети чи годинника), наповнена дефіцитними на той час шоколадними цукерками, мандаринами та вафлями. 

Циркові вистави, як і загалом радянські свята, часто містили елементи пропаганди. Сюжети могли крутитися навколо космічних польотів (особливо у 1960-ті та 1970-ті роки), дружби народів або порятунку звірят з капіталістичних країн.

 Головна ялинка встановлювалася безпосередньо у центрі манежу.  Ялинка прикрашалися великими іграшками, які дублювали циркову тематику. Особливо популярними стали скляні та картонні клоуни, акробати, фокусники та дресировані тварини, що масово пішли у виробництво після виходу культового радянського фільму «Цирк». Верхівку дерева замість традиційної Вифлеємської зірки завжди вінчала п'ятикутна червона радянська зірка. 

Через специфіку цирку вистави супроводжувалися складними повітряними номерами, акробатичними трюками та спецефектами, недоступними для звичайних театрів.

 Обов'язковими ведучими вистави були Дід Мороз та Снігуронька. Сюжет зазвичай будувався навколо того, що якісь злі сили намагаються вкрасти Новий рік чи новорічні вогні, а Дід Мороз, Снігуронька, клоуни та дресировані тварини рятували свято.

За час свого існування у Львівському цирку гастролювали видатні артисти, зокрема клоуни Олег Попов, Михайло Ру­м’янцев, відомий ілюзіоніст Ігор Кіо, канатохідці Абакарови, Аліханови, Гаджикурбанови, Таш­кенбаєви. Гастролював у Львівському цирку і атракціон змішаної групи тварин під керівництвом Юрія Дурова. Також арена львівського цирку приймала гостей із США, Казахстану, Італії, Німеччини, Румунії, Росії, Білорусі, Киргизстану та інших країн. 

* Фотографії старого Львова 

  *FB   Музей історії фотографії у Львові

*FB Львів стародавній - фото, відео та історії

 *FB  Ретро-Львів

 *FB    Гриць Совків (The Gryć)

1968 р. 

 
1959 р.

1968-1970 р. 

Львівський цирк. Фото із книги Архітектура Львова: Час і стилі: ХІІІ-ХХІ ст./ Упорядник і науковий редактор Ю.О. Бірюльов. – Львів: Центр Європи, 2008 р.

 

Будівля Львівського цирку з висоти, фото 70-ті роки XX століття (Фотографії Старого Львова, 2020 р.).  

Львівський цирк, 1980 рік . Фото В. Іванова

Ігор Кіо на манежі Львівського цирку в програмі ілюзійного музично-хореографічного ревю “Раз… два… три…”, листопад 1981 року (Фотографії Старого Львова, 2023 р.). 

 Парад артистів “Цирк Румунії”(Фотографії Старого Львова, 2020 р.).  

 

Рибне різноманіття в СРСР виникло не через хороше життя. Рибні консерви: продукція та ціни

 

Рибні консерви в СРСР були дуже популярні завдяки нижчій, порівняно з м'ясною тушкованкою, вартості, тривалому терміну зберігання та зручності.

Рибне різноманіття в СРСР виникло не через хороше життя. У СРСР, незважаючи на «успіхи» у тваринництві, ситуація з м'ясними продуктами була досить напруженою. А от риби, на відміну від яловичини і свинини, було хоч відбавляй. Видобувати і переробляти рибу було набагато легше, ніж вирощувати у потрібних об'ємах худобу. Одним із наслідків «м'ясних перебоїв» в СРСР стали «рибні дні» в закладах громадського харчування. А в магазинах, щоб приховати нестачу м'яса, продавці забивали прилавки рибними консервами і вибудовували з них хитромудрі піраміди.

*«Кілька в томаті» або «Бички в томатному соусі»: 30–40 коп.

*Тріска або сардини (в олії): 40–50 коп.

*Шпроти (в олії, стандартна бляшанка): 65–90 коп.

Шпроти стали обов’язковими елементами «продуктових наборів» у середині 1980-их рр., які видавали на підприємствах до свят. У вільному продажі вони в цих роках були рідкістю.

*Скумбрія натуральна: близько 50 коп.

*Лосось, горбуша (в олії/власному соку): 70–80 коп.

*Печінка тріски (делікатес): 1 руб. 20 коп. – 1 руб. 50 коп.

Велика частина заводів з виробництва консервів була зосереджена на Камчатці, по узбережжі Охотського моря, в пониззі Амура. В Охотському і Японському морях цілі флотилії займалися видобутком камчатського краба і його переробкою; на підприємствах, розташованих по узбережжю Балтійського моря готували смачні шпроти і сардини в олії, а на Азовському морі – консерви в томатному соусі.

Рибні консерви в томатному соусі.

Це – наймасовіший вид радянських рибних консервів, які можна було робити з будь-якої риби. Використовувалися і у вигляді закуски, і для приготування перших і других страв. Кількість соусу в банці залежала від виду риби і її здатності вбирати подібні добавки.

У банки спочатку укладалася риба, потім наливали гарячий соус, герметично все упаковували і охолоджували.

Рибні консерви в олії.

Рибу для таких консервів готували трьома способами: попередньо панінували в борошні, обсмажували в олії; збезводнювали шляхом бланшування і заливали олією; коптили в олії. Оскільки тріскові здатні розчиняти шар олов'яного покриття всередині банки, ємність зсередини додатково лакували.

Рибні консерви у власному соку.

Ці консерви робили з риби, звареної в бульйоні, який виділявся при її нагріві. Під час варіння до бульйону додавали прянощі в цілому вигляді (перець, гвоздика, лавровий лист) і трохи солі. Консерви вживалися як в якості самостійної закуски, так і для приготування інших страв. Для цього типу консервів використовувалася тільки риба з особливо смачним м'ясом: тихоокеанський лосось, палтус, осетрові, атлантичний оселедець, тихоокеанська скумбрія, печінка тріскових риб.

Причому, печінку тріскових могли заготовляти двома способами: або сиру печінку на виробничій лінії поміщати в банки, герметично їх закупорювати і стерилізувати; або прямо на траулерах бланшовану печінку укласти в більші герметичні балони і законсервувати стерилізацією.

Рибні консерви в желе.

Ця продукція вважалася закусочною і найчастіше належала до делікатесів. Консерви робили з вареної риби, що має особливо ніжне м'ясо, з додаванням овочів, оцту, прянощів і желатину або агар-агару. Асортимент був представлений такими консервами: вугор в желе; харіус в желе; салака в желе; омуль в желе; нельма в желе; сиг в желе.

Львів. Магазин "ОКЕАН". 1980-ті роки

 

У 1982 році на вул. Артема зведено магазин “Океан” Його спроєктували архітектори Василь Каменщик і Ярослав Мастило, а головною окрасою стала величезна мозаїка «Море і риби», створена відомим художником Володимиром Патиком. Хвилястий козирок і яскравий фасад зробили будівлю однією з найупізнаваніших у місті. Одноповерхова будівля з внутрішнім критим дебаркадером вирізнялася хвилеподібним вінцевим масивним козирком та мозаїчним панно на фасаді, виконаним у техніці глибокого рельєфу, і була важливим архітектурним акцентом у периметральній забудові вулиці.

 Коли у 2019 році стару будівлю почали реконструювати, найбільше занепокоєння львів’ян викликало знищення знаменитої мозаїки. Для кількох поколінь «Океан» був не просто торговою точкою, а частиною особистої історії міста — місцем зустрічей, дитячих спогадів і символом Львова кінця радянської епохи. Після скандалу, замість знищеної "зліпити" якусь пародію.

В «Океані» був великий асортимент мороженої риби: хек-тушка - 92 коп., мінтай -49 коп, «мєлочь» (риба для бідних і тваринок) — 20 коп. Часто в продаж «викидали» норвежський оселедець, шпроти. У продажі завжди була жива риба, була дуже добра кулінарія. У барі «Океану» завжди були канапки з чорною ікрою і копченим лососем і дуже смачна кава. Ікра, краби, лососі все це було в магазині, але з других дверей.

У 1976 році по всьому Радянському Союзу відкрилися спеціалізовані рибні магазини «Океан», і за тотального дефіциту м'яса риба змітається з полиць. «Океани» називали початком нової доби у торгівлі. Але мало хто здогадувався, що імпортні вітрини першої радянської мережевої марки – лише ширма для афери союзного масштабу, головним товаром якої стала ікра.

Обладнання для перших «Океанів» закупили в Іспанії, за закордонним зразком створили і самі магазини. Спочатку покупці приходили в "Океан" як на екскурсію: високі вітрини, візки, розфасована продукція, прилавки-холодильники. Такого у СРСР ще не було.

«Океани» були реакцією партійної верхівки на дефіцит м'яса, відповідь на провал усіх показників у тваринництві. У Кремлі вирішили перевести народ на рибу, запровадили і «рибний день». 26 жовтня 1976 р. ЦК КПРС ухвалив постанову, якою офіційно закріпив за «рибним днем» саме четвер.

Проект «Океан» спрацював: люди швидко звикли і до назви, і до того що риба не дефіцит.

З одного боку, це було досягнення радянського народного господарства – СРСР попереду всіх з видобутку морепродуктів. З іншого ж, хоч як не парадоксально, проект «Океан» працював для власного збагачення чиновників. Схема була простою: на морській хвилі, навіть при найкращих терезах, зробити точне навішування риби неможливо, звідси в кожному ящику два-три кілограми зайвого.

При цьому лише в одній партії були сотні та тисячі кілограмів неврахованої продукції, а отже, і «живі ліві» гроші під час її реалізації.

«Сухарик» або «кисляк» - популярні («студентський варіант») сухі вина в 1970-их — 1980-их роках

«Сухариком» («сухарем») у 1970-их — 1980-их роках у народі називали ординарне (дешеве) сухе виноградне вино. Це було найдешевшим натуральним вином без витримки.

Через специфічний смак та невисоку вартість ці прості сухі вина в народі часто іронічно називали ще й «кислячком» (на відміну від дешевих суррогатних кріплених вин, які йменували «бормотухою» або «чорнилом»). Його пили звичайні громадяни, студенти та інтелегенція.

Популярними («студентський варіант») були столові, переважно сухі вина: «Аліготе», «Струмок», «Рислінг», «Каберне», «Ркацителі» та ін.

У період 1970–1980-х років ціна на ординарне сухе вино в СРСР коливалася від 1 руб. до 2 руб. за пляшку об'ємом 0,7 л. Вартість залежала від сорту винограду, республіки-виробника. Марочні вина коштували значно дорожче (від 2.50 до 4 рублів і більше). Вони вважалися престижними, їх подавали в ресторанах та купували на великі сімейні свята.

«Струмок» — 1 руб. 10 коп.

«Столове» —1 руб. 10 коп.

«Ркацителі» — 1 руб. 30 коп. 

«Аліготе» — 1 руб. 30 коп. 

«Каберне» — 1 руб. 50 коп.

«Вазисубані» — 2 руб. 30 коп.

«Гурджаані» (марочне) — 2 руб. 30 коп.

«Цинандалі» — 2 руб. 70 коп.

Столові вина отримані шляхом повного або часткового бродіння виноградної маси. Вина столові виробляються без додавання спирту і містять тільки спирт, отриманий в результаті природного бродіння - від 9,0 до 14,0 %.

За вмістом цукру столові вина, своєю чергою, поділяються на сухі – не більше 0,3% із залишковим цукром до 1%, напівсухі – від 1 до 2,5% та напівсолодкі – від 3 до 8%.

Радянські сухі вина поділялися на ординарні (молоді, дешеві, без витримки) та марочні (високої якості, з витримкою в дубових бочках).

Столові вина, натуральні та якісні, вироблялися в основному в Грузії, Молдові, в Україні, у південних областях РРФСР. При можливості вибору покупець надавав перевагу напівсолодким столовим винам — марочним чи ординарним. Найкращими з напівсолодких вин вважалися знамените грузинське «Хванчкара», «Кіндзмараулі», «Твіші», «Алазанська долина», «Ахашені», «Оджалеші». Не меншим попитом мали масандрівські напівсолодкі «Мускат», «Аліготе», «Алустон».

В СРСР сухі столові вина не користувалися масовим попитом і суттєво поступалися в популярності кріпленим («бормотусі», портвейнам) та напівсолодким винам. Радянський споживач традиційно віддавав перевагу солодшому або міцнішому алкоголю, тому частка сухих вин у загальному обсязі виробництва залишалася низькою. Попри це, в Союзі виготовляли дуже гідні, а іноді й легендарні марочні сухі вина, які здобували нагороди на міжнародних виставках.

Головні регіони та відомі марки сухих вин.

1. Українська РСР (Крим та Південь України).

Україна була одним із лідерів з виробництва якісних марочних сухих вин.«Перлина степу» — знамените біле марочне вино з винограду сорту Аліготе, яке виготовлялося на Херсонщині (радгосп ім. Леніна). Мало легкий, освіжаючий смак із гірчинкою.

«Оксамит України» — елітне червоне марочне вино з сорту Каберне Совіньйон. Відрізнялося глибоким оксамитовим смаком і тонами саф'яну.

2. Грузинська РСР.

Грузія вважалася головним постачальником витончених сухих вин для радянської інтелігенції.

«Цинандалі» — марочне біле сухе вино, еталон грузинського виноробства. Його витримували в бочках до 3 років.

«Гурджаані» та «Ркацителі» — популярні білі сухі вина з легким фруктовим і горіховим присмаком.

«Сапераві» та «Мукузані» — сухі червоні вина. «Мукузані» вважалося одним із найкращих червоних вин в СРСР завдяки тривалій витримці.

3. Молдавська РСР.

Молдова випускала величезну кількість столових вин.

«Негру де Пуркар» (Negru de Purcari) — легендарне червоне сухе вино, яке йшло на експорт і постачалося навіть до королівських дворів Європи.

«Аліготе» та «Фетяска» — масові, але дуже чисті та приємні білі сухі вина.

Популярні сухі вина:

* АЛУШТА — сухе червоне марочне вино. Виготовлялося з винограду сортів Каберне-Совіньйон (40-50%), Сапераві (15-25%), Морастель (30-35%), Мурведр та Мальбек (по 5-10%), що вирощувалися в Алуштинській долині Криму. Мало колір від світло- до темно-рубінового з гранатовим відтінком, складний букет із саф'яновими тонами. Вміст спирту 10-13%, кислотність, що титрується, 5-7 г/л.

* БОРЖАВСЬКЕ - столове сухе біле вино. Вміст спирту 9,5-13%, кислотність, що титрується, 5-7 г/л. Випускалося Мукачівським радгоспом-заводом з 1964 р. Удостоєно срібної медалі.

* КАБЕРНЕ СТОЛОВЕ - столове червоне ординарне вино. Вміст спирту 10-13%, кислотність, що титрується, 4-6 г/л.

* ПРОМЕНИСТЕ - столове сухе біле марочне вино. Вміст спирту 10-13%, кислотність, що титрується, 5-7 г/л. Вино 2-річної витримки. Випускалося Виноградівським радгоспом-заводом Закарпатського радгоспвинтресту з 1949 р. Удостоєно золотої, 9 срібних та 2 бронзових медалей.

* РИСЛІНГ ЗАКАРПАТСЬКИЙ - столове сухе біле марочне вино. Вміст спирту 10-13%, кислотність, що титрується, 5-7 г/л. Вино 2-річної витримки. Випускалося Середнянським радгоспом-заводом з 1960 р. Удостоєно 2 золотих, 3 срібних та бронзову медалі. Ціна — 2 руб. 40 коп. (з вартістю посуду).

* РКАЦИТЕЛІ ВІЛІНО - столове сухе біле марочне вино. Вміст спирту 10-12%, кислотність, що титрується, 6 г/л. Вино витримували 1,5 року.

* РКАЦИТЕЛІ ІНКЕРМАНСЬКЕ - столове сухе біле марочне вино. Вміст спирту 10-13%, кислотність, що титрується, 6 г/л. Вино витримувалося 1,5 року. Удостоєно срібною медаллю.

* РКАЦИТЕЛІ БЕРИСЛАВСЬКЕ - столове сухе біле марочне вино. Вміст спирту 10-13%, кислотність, що титрується, 6-7 г/л. Вино витримували 1,5 року. Випускалося з 1968 р. Удостоєно срібної медалі.

* РКАЦИТЕЛІ ОДЕСЬКЕ - столове сухе біле марочне вино. Вміст спирту 10-13%, кислотність, що титрується, 6 г/л. Вино витримували 1,5 роки.

* СОВІНЬЙОН КРИМСЬКИЙ - столове сухе біле марочне вино. Вміст спирту 10-12%, кислотність, що титрується, 6 г/л. Вино 2-річної витримки.

* ЕХО КАРПАТ - шипуче сухе рожеве вино. Виготовлялося з винограду сорту Ізабелла, що вирощувався у господарствах Закарпатської області. Вміст спирту 9-12%, вміст цукру 3%, кислотність, що титрується, 6±2 г/л. Випускалося виноробними підприємствами області із 1983 р. Ціна - 1 руб. 70 коп. (з вартістю посуду), 0, 8 л.

* РАДЯНСЬКЕ КРИМСЬКЕ ІГРИСТЕ - ігристе сухе біле вино. Виготовлялося із винограду спеціальних білих сортів. Вміст спирту 10,5-12,5%, вміст цукру 3%, кислотність, що титрується, 7 г/л.

* ШИПУЧЕ БІЛЕ - шипуче сухе вино біле. Вміст спирту 9-12%, вміст цукру 3%, кислотність, що титрується, 5-7 г/л.

* ШИПУЧЕ РОЖЕВЕ - шипуче сухе рожеве вино. Виготовлялося з червоних та білих сортів винограду, що вирощувалися у господарствах Української РСР. Вміст спирту 9-12%, вміст цукру 3%, кислотність, що титрується, 5-7 г/л.

* ЯБЛУЧНЕ СУХЕ - столове сухе біле плодово-ягідне вино. Вміст спирту 12%, вміст цукру 0,3%, кислотність, що титрується, 5-8 г/л. Ціна — 1 руб. 15 коп. (без вартості посуду); 0,5 л.

* ДАР ЛОЗИ - столове сухе червоне вино. Мало червоний колір. Вміст спирту 10-13%, вміст цукру не більше 0,3%, кислотність, що титрується, 6±2 г/л. Випускалося виноробними підприємствами Головплодвинпрому УРСР з 1984 р.

* НАДДНІПРЯНСЬКЕ - столове сухе біле марочне вино. Вміст спирту 10-13%, кислотність, що титрується, 6-7 г/л. Вино 2-річної витримки. Випускалося радгоспом-заводом ім. Леніна Херсонського радгоспвинтресту з 1954 р. Удостоєно 3 золотими та 5 срібними медалями.

* ПЕРЛИНА СТЕПУ - столове сухе біле марочне вино. Вміст спирту 10-13%, кислотність, що титрується, 5-7 г/л. Вино 2-річної витримки. Марку створено у винрадгоспі «Жовтнівка» Березовського району Одеської області у 1946 р. Удостоєно 3 золотими та 5 срібними медалями.

* УКРАЇНСЬКЕ - столове сухе біле вино. Виготовлялося із білих європейських сортів винограду, які вирощували у Татарбунарському районі Одеської області. Вміст спирту 9-12%, кислотність, що титрується, 5-7 г/л.

* РАДЯНСЬКЕ ШАМПАНСЬКЕ БРЮТ - ігристе сухе біле вино. Вміст спирту 11%, вміст цукру до 0,3%, кислотність, що титрується, 7 г/л. Ціна — 7 руб. 50 коп. (з вартістю посуду).

* РАДЯНСЬКЕ ШАМПАНСЬКЕ ДУЖЕ СУХЕ - ігристе сухе біле вино. Вміст спирту 11%, вміст цукру 0,8%, кислотність, що титрується, 7 г/л.

* РАДЯНСЬКЕ ШАМПАНСЬКЕ ЗОЛОТЕ - ігристе напівсухе біле вино. Вміст спирту 11%, вміст цукру 5%, кислотність, що титрується, 7,5 г/л.

* РАДЯНСЬКЕ ШАМПАНСЬКЕ СУХЕ - ігристе сухе біле вино. Вміст спирту 11%, вміст цукру 3%, кислотність, що титрується, 7 г/л.

РАДЯНСЬКЕ ШАМПАНСЬКЕ СУХЕ - ігристе сухе біле вино. Вміст спирту 10,5-12,5%, вміст цукру 3%, кислотність, що титрується, 7 г/л. Ціна — 6 руб. 50 коп. (з вартістю посуду).

РАДЯНСЬКЕ ШАМПАНСЬКЕ СУХЕ (Севастопольський завод) - ігристе сухе біле вино. Вміст спирту 10,5-12,5%, вміст цукру 3%, кислотність, що титрується, 7 г/л.

* КРИМ ІГРИСТЕ БІЛЕ БРЮТ - ігристе сухе біле вино. Вміст спирту 11%, вміст цукру до 0,3%, кислотність, що титрується, 7 г/л.