Липа Іван Львович (літературні псевдоніми — Петро Шелест, Іван Степовик; 24 лютого 1865 р., м. Керч – 13 листопада 1923 р., м. Винники) — громадський і політичний діяч, письменник, лікар, співзасновник таємного товариства «Братство тарасівців» (1891 р.), перший український комісар Одеси від ЦР УНР (1917 р.), член ЦК Української партії соціалістів-самостійників, міністр управління культів (26 грудня 1918 — 13 лютого 1919), міністр віровизнання УНР (13 лютого 1919 — 9 квітня 1919). Воєнно-політичні обставини в Україні змусили І. Липу разом з сином Юрієм залишити Київ і емігрувати спочатку до Вінниці, потім у Кам’янець – Подільський, Станіслав. Деякий час жив в еміграції в Тарнові (Польща).
На початку 1922 р. І. Липа переїжджає до Львова. 1 березня 1922 р. прибуває до Винник, про що свідчить запис в особистому записнику. Проживав у Винниках до смерті.
Огієнко Іван Іванович (Митрополит Іларіон) (2 січня 1882 р., м. Брусилів, Житомирщина — 29 березня 1972 р., м. Вінніпег, Канада) — український вчений, науковець-енциклопедист, перекладач Святого Письма, міністр освіти й віросповідань Української Народної Республіки (УНР), митрополит Вінніпезький і всієї Канади, мовознавець, історик церкви, педагог, дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка (від 1922 р.). 1911 р. зарахований професорським стипендіатом по кафедрі російської літератури університету св. Володимира. 1915—1917 рр. — приват-доцент цього університету, 1917—1918 рр. – професор Українського народного університету, що існував паралельно з університетом св. Володимира (згодом — Київський державний український університет). 1918 р. І. Огієнко — уже засновник і ректор Кам’янець-Подільського державного українського університету.
За час періоду Директорії Української Народної Республіки під головуванням Симона Петлюри проф. І. Огієнко став міністром освіти (5 січня — 9 квітня 1919 рр.), а пізніше — міністром віросповідань (1919—1924 рр.). Він займав цей пост навіть тоді, коли вже уряд Української Народної Республіки опинився в еміграції.
З вересня 1922 р. по 22 квітня 1924 р. Іван Огієнко, разом з дружиною Домінікою і трьома дітьми – Анатолієм, Юрієм і Лесею, проживав у Винниках.
Крушельницький Антін (23 липня 1878 р., Ланьцут, нині Підкарпатського воєводства, Польща — 3 листопада 1937 р., Сандармох, Карелія) — український письменник, літературний критик і літературознавець, педагог, міністр освіти УНР (27 квітня 1919 — 25 липня 1919), редактор шкільних хрестоматій з української літератури (Відень, 1919—1922), видавець-редактор громадсько-літературних журналів совєтофільського напрямку «Нові шляхи» (1929—1933 у Львові) і «Критика» (1933, там само), автор біографічного нарису «Іван Франко» та ін.
Понад 30 років працював на педагогічній ниві. Викладав у гімназіях Львова, Бережан, Коломиї, Рогатина, Городенка і Відня. Близький приятель В. Стефаника, О. Кобилянської, Н. Кобринської. Міністр освіти в уряді Симона Петлюри. Після падіння УНР емігрував з родиною до Відня, де заснував видавництво ‘’Чайка’’.
У 1925 році повернув з Відня до Львова й активно включається у політично-громадську працю (проживав у Винниках з 1925 р. по 1934 р.).
ВИННИКИ
Винники — одне з найдавніших поселень біля Львова, ще у XXV тис. до н. е. людина вперше заселила околиці Винник. Місто розташоване на шляху, що споконвіку єднав два величні українські міста: Львів та Київ.
Винники розкинулося на Головному Європейському вододілі, що ділить річкові системи Балтійського та Чорного морів. В околицях міста знаходиться каскад озер та джерел.
Винники знаходяться на схід за 6 км від Львова над річкою Марунькою і відокремлене від нього великим лісовим масивом. Населення близько 20 000 осіб.
На заході місто межує зі Львовом, на півночі – з селами Лисиничі й Підбірці, на сході – з селами Підберізці й Чишки, на півдні – з селами Волиця та Чишки. Координати Винник 49° 48' 56" Пн. ш. і 24° 07' 47" Сх. д. Площа міста — 667 га. У Винниках близько 130 вулиць. Найдовша вулиця — Івана Франка (170 будинків), а найкоротша — Жупан (5 будинків). Найчисленніша за кількістю мешканців вулиця Кільцева — понад 3 500 осіб.
Місто лежить на відстані бл. 80 км від кордону з Польщею.
Найвища точка Винниківщини — гора Чортові скелі (414 м над рівнем моря).
Герб Винник — офіційний геральдичний символ, затверджений 17 лютого 1992 р. Автор ескізів — Тарас Левків. Розроблений Андрієм Гречилом та Іваном Сварником за мотивами старої печатки. Опис — у золотому полі синє гроно винограду з зеленими листочками. Щит обрамований декоративним картушем і увінчаний срібною міською короною.
Герб м. Винники встановлений на фасаді будинку міської ради, а хоругва зберігається в кабінеті голови Винниківської міської ради та встановлюється в залі під час проведення сесій Винниківської міської ради поряд із Державним прапором. Відповідно до геральдичних правил і традицій українського прапорництва, хоругва — прямокутне полотнище зі співвідношенням сторін 1x1 м, на жовтому тлі — синє гроно винограду із зеленими листочками; з трьох сторін хоругву обрамляють синьо-жовті лиштви. Вже в середині XIX ст. виготовлялися печатки із зображенням виноградного грона, такий же герб зображено і на документах 1894—1906 рр.
Місто Винники має вигідне географічне положення, яке сприяє розвитку туризму та сфери послуг, багате на історико-археологічні, культурні та природні туристично-краєзнавчі ресурси. Винники мають добре транспортне сполучення. Через місто та околиці проходять автомобільні дороги Львів‒Тернопіль (Н-12) та Київ‒Чоп (М-06). Це транспортні артерії, якими здійснюються основні туристичні перевезення: за маршрутами «Золота підкова», а також поїздки до Галича, Коломиї, Яремче, Ворохти, Косова тощо. Територіально Винники розміщені на межі Грядового Побужжя і Давидівського пасма.
Горбиста місцевість та дубово-грабові ліси, що її покривають, надають неповторного природного колориту околицям Винник, що свого часу дало привід назвати їх «Малою Швейцарією».
Винники було засновано у другій половині XIII ст. руським (українським) королем Левом Даниловичем. Спочатку місто мало назву Малі Винники. За часів Галицько-Волинської держави першим відомим власником Винник був Бертольд Штехер (перший німецький війт Львова за часів короля Лева Даниловича). За свою працю на благо міста він отримав у винагороду від короля Лева млин Сільський Кут, озера та два невеликі маєтки в Малих Винниках та Підберізцях. Матеус (Матвій) Штехер — син Бертольда — також був війтом Львова і володарем Винник на поч. XIV ст.
Право на володіння Винниками, нащадкам Бертольда, згодом підтвердив польський король Казимир III своїм привілеєм від 22 серпня 1352 р. Ця грамота містить першу письмову згадку про Винники.
17 травня 1666 р. польський король Ян II Казимир дозволив Стефанові Замойському перетворити Винники на місто, надавши йому Магдебурзьке право, створити тут купецьке братство і ремісничі цехи та двічі на рік проводити у місті великі ярмарки - на Михайла та Зелені свята.
23 серпня 1992 р. — перше святкування дня міста Винники.
Місто ВИННИКИ ЦЕ:
Перший скульптурний пам’ятник на Україні й у світі Т. Шевченку – 1913 р.
Перший пам’ятник на Україні воїнам УГА – 1922 р.
Винники та Підберізці - перші населені пункти Галичини де було скасовано панщину 1 лютого 1786 р.
1854-1867 р. — Винниківський повіт.
1867 р. — 1918 р. — Винниківський судовий повіт.
Винниківський судовий повіт існував у таких межах (на 1910 р.): Білка Королівська, Білка Шляхетська, Борщовичі, Винники, Виннички, Вовків, Давидів, Дмитровичі, Гаї, Гончари, Глуховичі, Германів, Кам’янопіль, Журавники, Кам'янопіль, Козельники, Кротошин, Лисиничі, Миклашів, Милятичі, Підберізці, Підбірці, Селиська, Сухоріччя, Товщів, Черепин, Чишки, Чарнушовичі, Чижиків, Weinbergen (Винники), Unterbergen (Підгірне).
ЗУНР. 1 листопада 1918 р. — 1919 р. (друга пол. травня) — судовий округ (повіт) Винники.
1921 р. — 1924 р. — сільська ґміна Винники.
1921 р. — 1933 р. — сільська ґміна Вайнберґен.
1924 р. — 1934 р. — міська ґміна Винники.
1924 р. — Польський Сойм приняв ухвалу про зачислення громади Винник до списку містечок.
20 жовтня 1933 р. Винники повторно отримали статус міста.
10 січня 1940 р. — 26 вересня 1959 р. (з перервою під час війни) — Винники центр Винниківського р-ну. До Винниківського району, у різний період, належали села: Виннички, Гончари, Давидів, Черепин, Товщів, Селиська, Великі Кривчиці, Малі Кривчиці, Лисиничі, Підбірці, Ямпіль, Кам’янопіль, Верхня Білка, Нижня Білка, Гаї, Чижиків, Підберізці, Чишки, Дмитровичі, Глуховичі, Козельники, Пасіки Зубрицькі, Кротошин, Сихів, Зубра, Гори.
ДЖЕРЕЛА
*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.
*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.
*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.
*Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. 180 с.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
Будинок в якому проживав Іван Липа (тепер вул. Лесі Українки (колишня Маркіяна Шашкевича).
