субота, 9 січня 2021 р.

Українські різдвяні листівки з Канади, США та Австралії


Листівка «З Різдвом Христовим» видана компанією Fortuna і надіслана 2015 року, з Австралії. З архіву Marika Dubyk

 до Канади.

 Канада. Видавництво Тараса Барана. 1984 р. Автор малюнку - Л. Денисенко. З архіву Ihor Pavlishyn


 

Канада. Автор малюнку - І. Кубарський. З архіву Ihor Pavlishyn

Канада. Видавництво Тараса Барана. Автор малюнку - В. Мазепа. З архіву Ihor Pavlishyn


Канада. 1981 р. "Стара церква в Малнові. Архітвір дерев'яного будівництва з XV століття".
Видали Марія і Михайло Саракула.
Видруковано: E. Rypan З архіву  Ihor Pavlishyn

США. Різдвяна листівка «Полтавська Мадонна». Художниця Дарія Гулак-Кульчицька. Хвилі Дністра, Клівленд, Огайо.  З архіву Marika Dubyk


США. Різдвяна листівка «Київська Мадонна». Художниця Дарія Гулак-Кульчицька. Хвилі Дністра, Клівленд, Огайо.  З архіву Marika Dubyk

середа, 6 січня 2021 р.

УКРАЇНА та УКРАЇНЦІ на географічних картах

 

Одним із найдавніших картографічних зображень всієї території України є так звана Таблиця Певтінґера (Tabula Peutingeriana) – пізніша копія римської дорожньої карти, що була укладена космографом Касторієм приблизно у другій половині IV ст. У географічній та картографічній традиції українські землі часто називали Кімерією, Сарматією Європейською, або Скіфією. Для географів та істориків існували ще й «Азійські» Скіфія та Сарматія. Що ж до античних часів, то частіше вживалося Scithia inferior (Скіфія нижня), у значенні «ближча». На більшості географічних карт XIV—XVI ст. українське Наддніпров’я позначалося як Cimmeria, Scythia Europaea, Parua Scythia, Sarmatia, Ruthenia, Russia, Cumania, Commania та ін.

В рукописі «Географія» К. Птолемея 1420 р. (автор не відомий), на карті «Сарматія» (Сaрмaтіас) (назва карти умовна) вперше міститься напис «Сарматія». Назва «Європейська Сарматія» (Sarmatia Єvropє) вперше поміщена на рукописній карті 1467 р. Ніколауса Германуса. Уперше українська етнічна територія у друкованому вигляді була зображена у другому (1477) Болонському (перше з картами) виданні «Географії» К. Птолемея.

Топонім Русь уперше міститься на карті світу (1154) арабського географа Абу-Абдаллага Мухаммеда аль-Ідрісі. Поряд із загальною назвою “Русь” західноєвропейські картографи вживали й регіональні варіанти Русі: Червона Русь, Чорна Русь та Біла Русь.

Топонім Україна або Вкраїна вперше згадується в Київському літописі під 1187 р., у зв'язку із смертю переяславського князя Володимира Глібовича. Згідно з версією, поширеною в російській, радянській та українській історіографії, так називали «пограничну територію» (М. Грушевський, О. О. Потебня, Ю. О. Карпенко, В. А. Никонов, П. П. Толочко, В. А. Смолій). За другою версією «україна» має значення «рідний край, країна, земля» (С. Шелухін, І. Огієнко, Ф. П Шевченко, В. Г. Скляренко, М. Г. Андрусяк, В. М. Русанівський, Г. П. Півторак, М. С. Дністрянський, А. Л. Байцар та ін.).

На географічних картах топонім Україна появився у 1570-х рр.. Вперше на офіційному рівні назва «Україна» була вжита польським королем Стефаном Баторієм у 1580 р. Етнонім «українці» вперше фіксується наприкінці XVI ст. у документах, присвячених козацькому повстанню Наливайка.

В першій половині XVII ст. назва Україна, починаючи з Карти Радзивілла (1613 р.), міститься: 1631 р. (Віллем Янсзон Блау); 1638 р., 1650 р. (Маттеус Меріан старший);); 1639 р. (рукописна карта Боплана); 1640 р. (Ян Віллем Блау та Корнеліс Віллем Блау); 1641 р. (Нікола Сансон); з 1648 р. – друковані карти Боплана та в інших картографів.

Починаючи з карт Нікола Сансона (1641) і аж до кінця XIX ст. Україна ототожнюється з козаками, як держава або країна козаків.

Назва “Ukraine Pays des Cosaques” (Україна Земля (Країна) Козаків) проіснувала у французьких джерелах аж до кінця XVIII ст. Надалі відбулася ситуативна трансформація географічного позначення цього регіону просто слово “Cosaques” (Козаки), або “Cosaques Zaporoski” (Козаки Запорозькі).

На європейських мапах назва «Україна» не завжди була (філологічно) однакова. На картах латинською мовою писалося Ucrainа або Ukraina, але були і форми написання, як Ucrainia чи Ukrainia. Форма написання Ukrania залишилася й досі в деяких європейських мовах (іспанська, португальська, фламандська). В інших мовах «націоналізовано» закінчення відповідно до мовних звичок, так французькою L’Ucraine (у вимові «Люкрен»); в англійській – Ukraine (інколи Ucraine – у вимові «Юкрейне»); в німецькій подвійна форма: давніша Ukraina, новіша – Ukraine, Ukrajina).

В етнічній історії українців можна виділити ключові етнооб'єднуючі назви за останні 2000 років:

·       Анти, Склавіни (ІV—-VII ст.);

·       Дуліби (VI—VII ст.);

·       Слов'яни VII—XI ст.: поляни, білі хорвати, волиняни, деревляни, уличі, тиверці, дреговичі, сіверяни;

·   Русини (руси, русь, державні утворення — Русь (Київська Русь), Руське Королівство, ВКЛ, Руське воєводство) X—XX ст.;

·       Козаки, гайдамаки (державне утворення — Гетьманщина) XVI—XVIII ст.;

·       Українці (державні утворення — Гетьманщина, УНР, Українська Держава, ЗУНР, Карпатська Україна, УРСР, Україна) XVI—XXI ст.

Раннім етнонімом українців була назва «русь». Одним з історичних етнонімів українців було слово «русини». Ця назва українців проіснувала до кінця XVIII ст., а на західноукраїнських землях до поч. XX ст. Дотепер частково збережена в Закарпатській Україні. Як самоназва слово «русин» виникло в Україні та Білорусі, на відміну від Росії, де самоназвою стала прикметникова форма «русский». Попри всі потуги московитів, штучні назви українців «малороси» та «малоруси» в Україні не прижилася й ніколи не вживалася серед простого народу.

Етнографічне картографування території України було започатковане  словацьким етнографом та письменником Яном  Чапловичем. Починаючи з його етнографічної карти (Етнографічна карта Королівства Угорщини разом з Хорватією, Славонією, угорським військовим кордоном і Примор'ям) назву Рутени (стосовно українців) почали вживали у своїх картографічних працях й інші вчені. Термін Рутени вживається вже в хроніках XIXII ст. («Rex Ruthenorum в Annales Augustani», 1089; «Mare Rutenum» у Гельмольда з Босау; «Ruteni» у Саксона Граматика та ін.). З 1596 р. назва Рутени була прийнята в документах римських Пап і Римської Курії для унійних українців і білорусів. Наприкінці XVIII ст. — на початку ХХ ст. термін Рутени використовувався в Габсбурзькій монархії  як етнонім українців.

На географічних картах Європи екзоетноніми «малороси», «малоруси» та «рутени» збереглися до поч. XX ст.

На етнографічних картах іноземних авторів етнонім «УКРАЇНЦІ» з’являється лише в 1880-х рр.. Одна із перших українських етнографічних карт (1896) де УКРАЇНСЬКИЙ етнос названо УКРАЇНЦЯМИ (українці русини) це – «Народописна карта українсько-руського народу» Григорія Величка.

1742 р. Матеус Зойтер