субота, 25 січня 2020 р.

Видатні винниківчани. Леопольд рітер фон Захер-Мазох - австрійський письменник, життя і творчість якого були пов’язані з Україною

Леопольд рітер фон Захер-Мазох (27 січня 1836 р., м. Львів —  9  березня 1895 р., с. Ліндгайм, Німеччина) — спочатку перспективний науковець, а згодом — відомий журналіст і письменник. Автор комедій, новел, повістей та романів. Батько хлопчика, Леопольд Захер, який походив із богемських німців, не відповідав уявленню про поліцейського офіцера. Він був високоосвіченою людиною й очолював Галицьке музичне товариство. Мати Леопольда, Шарлотта, була донькою ректора Львівського університету Франца фон Мазоха та походила по материнській лінії зі шляхетного українського роду. На місці будинку, де народився майбутній письменник, тепер стоїть відомий у Львові «Ґранд-Готель».
Від народження малий Леопольд був дуже кволим і хворобливим, психічно неврівноваженим, отож батьки не покладали великих надій на те, що він житиме. Але віддавши сина годувальниці, українській селянці Гандзі в підміське село Винники, вони тим самим врятували його не лише фізично, а й розвинули духовно. Гандзя виходила хлопця, збудила його уяву завдяки постійним мандрам у світ пісень, казок, легенд, прищепила йому любов до української мови. До 12 років Леопольд розмовляв українською мовою. Згодом, уже ставши вже всесвітньовідомим письменником і згадуючи про свою щиру годувальницю та своє дитинство серед українців, написав такі рядки:  «З її молоком я всмоктав любов до українців, ввібрав у себе українську мову та любов до краю свого народження, до своєї вітчизни. Завдяки моїй годувальниці українська мова стала першою, якою я оволодів. І саме вона розповідала мені чарівні українські казки або співала, заколисуючи мене , тож українські народні пісні запали мені в душу на ціле життя , залишивши слід у моєму житті, моєму емоційному світі та й у всіх пізніших працях. Леопольд, який сам себе визначив як українця, далі пише: «На нас, українців, діють музика та спів, немов магія, з наших народних пісень ми чуємо голоси наших предків, що лежать поховані у високих могилах, духи лісу, води, повітря».  
Письменник Левко Сапогівський так писатиме в часописі «Зоря» у 1880 р: «Захер Мазох перший з чужинців звеличив наш народ з такою любов'ю, якої тяжко навіть межи нашими авторами знайти».
Коли Леопольду виповнилося 12 років, сім’я переїхала до Праги. Там він вивчає німецьку мову, якою й пише свої літературні твори. Однак враження дитинства, які він всмоктав з молоком української годувальниці, не полишали його все життя. Багато з пережитого та почутого з дитинства він вплітав згодом у свої літературні новели та романи. Захер-Мазох докладно вивчав мову, звичаї та перекази народів Галичини. Чимало його творів, не лише тематикою, а й назвами, пов’язані з Україною ("Галицькі історії", "Жіночі образки з Галичини", "Рай на Дністрі", "Криваве весілля у Києві"). Таким чином він був чи не першим автором, який відкрив для німецької літератури народне життя українців. Так у повісті «Криваве весілля у Києві»,  він вперше у художній формі переповів легенду про розправу київської княгині Ольги над древлянами.
В оповіданні «Жіночі образки з Галичини» він пише про українців: «Між Доном та Карпатами живуть вроджені демократи, ні візантійський імператор, ні варяги, ні який король Польщі не зламали їхнього духу, не підкорили їхньої свідомості…». Будучи німецькомовним письменником Леопольд фон Захер-Мазох, сам себе вважав українцем, блискуче володів українською мовою та власним визнанням: «пишучи німецькою, думав українською».
Після успіху роману «Дон  Жуан з Коломиї», написаного французькою мовою й опублікованого в одному паризькому журналі (1872 р.) Захер-Мазох вирішує повністю присвятити себе літературі. Твори Захер-Мазоха перекладають багатьма європейськими мовами та видають масовими тиражами. Особливої популярності письменник набуває у Франції, де його творчістю захоплювалися Г. Флобер, батько та син Дюма, Е. Золя, А. Доде та інші. 1886 р. президент Франції нагороджує Захер-Мазоха вищою відзнакою – орденом Почесного Легіону.
Перші переклади творів Захер­Мазоха українською мовою з'явилися в 1994 р. Журнал «Всесвіт» тоді опублікував повість «Дон Жуан з Коломиї» (переклад з німецької Наталки Іваничук) та «Жіночі образки з Галичини» (переклад з німецької Івана Герасима). Напевно, за винятком ще кількох коротеньких новелок — це і все, з чим може на сьогодні ознайомитися український читач. 1881 р. Захер-Мазох оселився у Ляйпцігу, а останні роки свого життя провів у німецькому селищі Ліндгайм у Гессені, де й помер 9 березня 1895 р.
Незвичність його долі не закінчилась і на цьому — як стверджують, урну з його прахом знищила пожежа 1929 р.


неділя, 19 січня 2020 р.

11 січня 1345 р. давньоруську (українську) мову обрали єдиною офіційною мовою Великого князівства Литовського

11 січня 1345 р. давньоруську (українську) мову обрали єдиною офіційною мовою Великого князівства Литовського. Це була загальна для українців та білорусів книжна мова. На ній вели все діловодство держави, проте розмовна мала значні відмінності. Цією мовою були написані Литовські статути.

Розпорядження видав Ольгерд Гедимінович (бл. 1296 — 24 травня 1377) — великий князь литовський (13451377). Представник литовської династії Гедиміновичів. Син великого литовського князя Гедиміна. Один із головних будівничих Великого князівства Литовського . Приєднав до Литви більшу частину земель Русі: частину Смоленщини (1350-ті), Київщину, землі Чернігово-Сіверщини й Поділля (1362). Здійснив успішний похід проти ординців у Південній Україні, розбив татарське військо на Синіх Водах (1362). У союзі з Тверським князівством воював із ординською Московією (13681372). На зайнятих українських землях Ольгерд посадив своїх родичів, а в деяких місцях залишив руських князів із династії Рюриковичів.
Статут Великого князівства Литовського — основний кодекс права Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтійського. Видавався у трьох основних редакціях 1529, 1566 і 1588 років, які відомі як Литовські статути. Джерелами Литовського статуту були звичаєве литовське, білоруське, українське право, відповідна місцева судова практика, «Руська правда», польські судебники та кодекси інших держав.
 
1529 р.

субота, 18 січня 2020 р.

Йорданські українські поштові листівки


 1980-ті рр.. Різдвяна листівка «Йордан» друкована Українським Музейом у Стамфорд, США, продавалася у Канаді. Художник Іван Кучмак. З сімейного архіву Marika Dubyk

Священна річка Йордан - місце хрещення Ісуса Христа (поч. XX ст.)




Йорданрічка в Західній Азії, якою проходить кордон між Ізраїлем з одного боку і Йорданією з іншого. Бере початок на Голанських висотах. Тече тектонічною западиною Гхор, через озера Хула і Тиверіадське (Кинерет). Впадає в Мертве море. Довжина річки — 252 км. Площа басейну 18 тис. км². Притоки: Харод, Баніас
Світлина з  сайту https://www.radiosvoboda.org/a/26905450.html