Андрій Байцар

пʼятниця, 20 березня 2026 р.

«Лис Микита» — легендарний львівський клуб-кнайпа кінця радянської доби. Спогади юності.

Клуб “Лис Микита” розташовувався у цокольному приміщенні Спілки письменників. Це було місце зустрічі львівської інтелігенції. Тут панувала неймовірна атмосфера. Літератори, артисти, композитори й т. д. Це був напівзакритий клуб Львівської організації Спілки письменників України, куди можна було потрапити далеко не всім. Заклад був орієнтований на вузьку аудиторію,

Інколи сюди заходили й ми — географи, адже від факультету 7-8 хв. ходу. Географи цю «крапку» називали просто - «Спілка письменників».

Кнайпа вирізнялася унікальним інтер'єром із розписами за мотивами казки Івана Франка, де письменників зображували як персонажів. Її декілька разів закривали та відкривали знову, бо письменники конфліктували з центровими «тусовщиками».

Мій друг-географ Юрій познайомив тут мене з легендарним композитором Ігорем Білозіром (Юра в 70-х роках був трішки «лабухом» і знав з тих часів лідера «Ватри»).

За філіжанкою кави й 50 грамів файного коньяку велися цікаві дискусії, бесіди.

У 1989–90 роках це був своєрідний центр демократії, тут засідала Крайова рада «Руху», планувалися вибори та інші акції, створювалися різноманітні товариства і громадські організації, зокрема Мала академія наук.

Спогади Богдана Панкевича. «Львівський першотравень 1989-го». 2018 р.: «На той час я працював у Спілці письменників як бармен відомого клубу «Лис Микита». Намовив мене на цю роботу Роман Лубківський, бо треба було наново налагодити роботу у вже давно зачиненому клубі, де почала збиратися Крайова Рада Руху. Щоб завжди під виглядом «кави» можна було посидіти потрібним людям у потрібних справах. Відкрив і налагодив роботу клубу я досить швидко – наприкінці 1988 року, бо мав потрібний досвід. Отже, весь буремний 1989 рік і першу половину 1990-го клуб «Лис Микита» працював на повну потужність».

Віктор Неборак про клуб-кнайпу «Лис Микита» (2014 р.): «Вона була розписана образами львівських письменників як героїв із казки Івана Франка «Лис Микита». Тобто, можна було пізнати за обличчям, скоріше, за мордою. Ведмедем був Роман Федорів, наприклад, Роман Лубківський ще кимось, ну, і так далі. Я не пам’ятаю, хто це розписував, проте зараз закладу немає, його продали якимсь бандитам чи здали в оренду, і вони все це просто замалювали. Ми — покоління, яке багато пиячило, і багато людей вже через ту пиятику померло. Літклубом, який підпорядковувався літфонду, керував такий письменник Василь Левицький, що втопився ще у 1989 році. А його шефом був письменник Ярослав Павлюк (його повість «Сад п’яних вишень» надрукована в антології Ґабора «Книга Лева») помер від церозу печінки. Пиятика багатьох звела з цього світу».

четвер, 19 березня 2026 р.

Львів 1969 р. у фотографіях. «КАРПАТИ» - команда молодості нашої...

Поміщено 28 давніх світлин!

1969 р.

* У квітні на Львівській фабриці музичних інструментів випустили перші в Україні електрогітари.

* У червні відкрилися популярні львівські кафе «Ватра», «Під левом» і бар «Під вежею».

* 8 липня відкрили стелу на проспекті Ленінського комсомолу (вулиця Пасічна) на честь 50-річчя ВЛКСМ.

* Безумовно, найвидатнішою подією у спортивному житті міста за всі радянські часи став день 17 серпня 1969 року, коли команда «Карпати» завоювала кубок СРСР з футболу. Тоді на московському стадіоні імені Леніна в Лужниках львівські хлопці подолали ростовський СКА 2:1. А що у ці хвилини діялось у Львові! Десятки тисяч фанатів "Карпат" після перегляду матчу по телевізору висипали на вулиці міста. Це найбільша демонстрація за всю історію футбольного руху у Львові. Розповідають, що ошалілі від щастя фанати «Карпат» підняли на руках міліцейський «лунохід» (так називали міліцейські авто - на честь пристрою, який в ті часи висадили на Місяці) і занесли його на знамениту клумбу (батько мені розказував, що фанати перевернули трамвай №4). Отже, досвід вуличних демонстрацій львів'яни набували ще із шістдесятих (Гриць Совків).

28 червня 1969 р.

1/8 фіналу

«КАРПАТИ» Львів – «Чорноморець» Одеса 2:0 (0:0).

Львів. Стадіон «Дружба». 50 000 глядачів. +24 °C.

Голи: 1:0 Габовда (49), 2:0 Лихачов (55).

«Карпати»: Турпак, Сарабін, Поточняк, Данильчук, Сиров, Броварский, Данилюк (Басалик, 66), Булгаков (Бондаренко, 82), Габовда, Кульчицький, Лихачов.

«Чорноморець»: Альтман, Лисенко, Решко, Зубков, Москвичов, Скурський (Кузьмін, 60), Секеч, Прокопенко (Михайлов, 46), Босий, Гасперський, Сапожников.

19 липня 1969 р.

1/2 фіналу.

«КАРПАТИ» Львів – «Суднобудівник» Миколаїв 2:0 (2:0).

Львів. Стадіон «Дружба». 50 000 глядачів. +27 °C.

Голи: 1:0 Лихачов (36), 2:0 Габовда (43).

«Карпати»: Турпак, Герег, Поточняк, Данильчук, Сиров, Броварський, Булгаков (Сарабін, 69), Данилюк, Габовда (Бондаренко, 76), Кульчицький, Лихачов.

«Суднобудівник»: Галімов, Карлаш, Совейко, Заболотний, Шеховцев, Селецький (Ісенко, 56), Більдюк, Авер’янов, Полуянов (Курінний, 46), Кімалов, Дерев’яга.

Проспект Тараса Шевченка 1969 р.

1969 р. Площа Галицька

1969 р.

1969 р. Галицький базар

1969 р.

Вул. Івана Франка 1969 р.

1969 р.

1969 р. З архіву Вячеслава Карабулькина (ФБ)

1969 р. Пр-т Шевченка. 1969 рік. Фото: Леонід Западенко

1969 р. Вул. Любінська. Ближче видно будинок на Яворницького 1а, далі будинок на Любінській 94. Тепер їх закривають 9-ти поверхівки. Фото Дмитрий Матушкин.

1969 р. Кафе "Варенична" на проспекті Т. Шевченка

9 травня 1969 року. Пагорб слави

1969. Панорама з Пагорба Слави.
Виконано Леонідом Западенком.

1969 р., вул.Валова. Колекція Леоніда Западенка.

1969 р., вул.Дзержинського (Вітовського). Колекція Леоніда Западенка.

1969 р., вул. Саксаганського. Колекція Леоніда Западенка.

На фото львівські "Карпати" на стадіоні "Дружба" з почесним трофеєм - кубком країни, який здобули 17 серпня 1969 року (ФБ, Сергій Бадік)

1969 р. Москва. Кульчицький з кубком

1969 р. Москва.

* Ілько Лемко, Володимир Михалик. Львів повсякденний (1939-2009).

*FB Гриць Совків (The Gryć)

* Фотографії Старого Львова

*FB Музей історії фотографії у Львові

*FB Львів стародавній - фото, відео та історії

*FB Ретро-Львів

пʼятниця, 13 березня 2026 р.

«Лувр», «Рітц», «Веселка», «Фестивальний» – назви які «носила» будівля на теперішній вул. Січових Стрільців, 12.

«Лувр», «Рітц», «Веселка», «Фестивальний» – назви які «носила» будівля на теперішній вул. Січових Стрільців, 12. Зараз у її приміщенні львів’яни та гості міста харчуються фастфудом під назвою «Пузата хата».

1962 р. - 1970-і рр. - молодіжне кафе «ВЕСЕЛКА» на вул. 17 Вересня. Кафе було цікаве, а взагалі перетворилось на забігайлівку де збиралась сумнівна публіка. Студенти називали його "дурдом веселка". З 1980 р. по 2005 р. - ресторан «ФЕСТИВАЛЬНИЙ» з великим баром у підвалі (заклад мав “велику честь” обслуговувати вище компартійне начальство, зокрема у їхньому готелі закритого типу на вул. Глінки).

Будинок, що знаходиться на вул. Січових Стрільців під номером 12, був збудований у 1912-1913 рр. за проєктом польського архітектора Романа Фелінського. Виконаний у стилі модерн з поєднанням ліпнини та різноманітних маскаронів (гіпсові зображення облич та масок) будинок ще більше вражав своєю красою. Від самого початку свого існування у лівому крилі (з боку вул. Костюшка) кам’яниці розміщувалися фешенебельні заклади, здебільшого ресторани, назви яких мінялися декілька раз.

Перше відкриття ресторації з гучною назвою «Ренесанс» отримало успіх у населення, яке часто проводило вечір у стінах цього закладу. Але власники незабаром змінили назву на «Лувр», а потім на «Рітц», проте це ніяк не вплинуло на потік все нових і нових відвідувачів.

З приходом радянської влади ресторан закрили, а на його місці відкрили дієтичну їдальню № 9.

Вже у 1962 р. заклад перейменували на привабливішу назву: «Веселка». Нарешті відвідувачів знову побільшало, особливо часто за столиками можна було побачити студентів Львівського університету.

ДЖЕРЕЛО:

Фастфуд чи історична пам’ятка архітектури: що обрав Львів? Твоє місто. 2015 р.

*FB Ретро-Львів

*FB Гриць Совків (The Gryć)

1915 р. Вул. 3 Травня (тепер ресторан "Пузата хата", вул.Січових Стрільців, 12). Кав'ярня "Ренесанс".

1956 р. Вул. 17 вересня 12 (Січових стрільців). Столова №9, попередник кафе "Веселка", ресторану "Фестивальний", "Пузатої хати".

1969 р. Вул. 17 Вересня. Молодіжне кафе "Веселка".

четвер, 12 березня 2026 р.

Кнайпи юності. Пиво в «Кривій липі» і «тошнотики» по 4 коп.

У радянські часи проїзд Крива Липа слугував звичайним прохідним двором, тоді там торгували пивом і пиріжками («тошнотиками»). Навколо самої липи був павільйон де продавали пиво на розлив. За Горбачова в період «сухого закону» (1986-1990 рр.) тут інколи треба було простояти в черзі й годину. До однієї гальби пива зазвичай ми (студенти) брали 2-3 тошнотики, а коли випивали по дві гальби — тошнотиків з'їдали 4-5, інколи значно більше.

Черги стояли великі, ціна за пиріжки була спочатку 3 копійки, пізніше 4 копійки, а потім подорожчали до 7 копійок. Завжди гарячі, по часах бідності системи громадського харчування це було щось, дешево і смачно.

Кіоск по продажу пиріжків був колись біля Преображенської церкви.

Направо в тупику був прийом склотари. Там постійно стояла черга. Здаєш пляшку за 12 коп., маєш три гарячих пиріжки, обернених касовою стрічкою.

Тут біля липи навстоячки зависали цілі натовпи любителів пива і пиріжків. Часто тут можна було зустріти студентів з «універу» й інфізу. «Публікала» була різноманітна — від «бомжів» до професорів. Інколи сюди навіть «забігала» творча інтелігенція: художники, артисти, письменники і т. д.

Пиво наливали в гальби. На поч. 90-х з бокалами якийсь дефіцит стався, то пиво почали наливали прямо у півлітрові банки.

З історії. Теперішня назва - проїзд Крива Липа з'явилася у 1992 році. Назва походить від давньої липи, яка до нашого часу росте на території провулка у центрі двору. Дерево залишилося від колишнього ботанічного саду Маєра.

Проїзд Крива Липа має досить тривалу історію. Вона розпочалася із 1895 року, коли збудував пасаж власник «Гранд-готелю» Єфраїм Гаусман. Ансамбль пасажу створювали будівлі, які були зведені у стилі історизму та неокласицизму. Він був відкритого типу та мав виходи на теперішню вулицю Дорошенка та на вулицю Січових Стрільців.

У той час львівські пасажі, що були на центральних вулицях, були популярними. Там представляли для відвідувачів відомі торгові марки, зокрема, були найкращі товари.

Назву пасажу змінювали декілька разів. У 1942 році окупаційна влада перейменувала пасаж Гаусмана на Дурхляс, що з німецької означає «прохід, галерея». Ця назва була впродовж двох років, а згодом вирішили повернути історичну назву вулиці. Однак у 1950 році знову придумали чергову нову назву. Тоді назвали провулок - Жовтневий проїзд на честь більшовицького перевороту в Петрограді у жовтні 1917 року.

середа, 11 березня 2026 р.

Львів у 1970-1974-х роках у фотографіях

Поміщено 43 давніх світлини!

1970 рік — розпочато будівництво найбільшого житлового масиву міста — Сихова.

У березні 1970 року на автобусному заводі виготовлено нові моделі автобусів ЛАЗ-699Н і ЛАЗ - 599Б. На цей час у Львові було сконцентровано все республіканське виробництво автонавантажувачів, мопедів, підвісних вантажних конвеєрів. Третину усіх кольорових телевізорів у Радянському союзі випускали у Львові.У нашому місті були створені перші в Радянському Союзі фірми «Прогрес» і «Світанок».Також львівяни одними із перших в країні почали здійснювати соціальне планування. Тут була створена комплексна система управління продукції (КСУЯП).

У 1971 році був відкритий Західний науковий центр Академії наук УРСР.

1970 р.

1970 р. Трамваї на площі Радянській (сучасна площа Митна)

1970 р.

1970 р. Площа Галицька

1971 р. Привокзальна

1971 р. Пивбар "Під Вежею"

1971 р.квітень. Вул. Фрунзе (тепер Староєврейська).
Естрада на місці "Золотої Рози". Світлина Olgierda Chojnackiego.

1971 р.

1971 р. Вул. Шевченка

1972 р. Політехніка

1972 р.

12 червня 1972 р. Панорама північно-західної частини міста з вежі ратуші.
Ліворуч у верхньому куті височить Кортумова гора, на якій біла пляма, це пісковий кар'єр. Праворуч видніють Клепарів, Голоско і Підголоско. Перші новобудови на вул. Ульянівській (тепер Липинського) і Варшавській (ФБ, Гриць Совків).