Фільваркова система XVI-XVII ст. на Волині, Поліссі та Поділлі знищила значні лісові масиви

Yurii Pylypenko (ФБ, 2026):

«До початку 16 століття значна частина Волині, Полісся, Поділля та Придніпров'я була вкрита пралісами: віковими дубовими, грабовими та сосновими масивами.

Фільваркова система Острозьких, Вишневецьцих і Радзивліів знищила ці масиви з вражаючою швидкістю.

Щоб отримати 1 тонну поташу, потрібно спалити від 500 до 1000 кубів якісної деревини (переважно твердих порід дуба, бука, граба). В маєтках Острозьких та Радзивіллів діяли сотні будників. На Поліссі та Волині за кілька десятиліть спалювали цілі лісові масиви площею в тисячі гектарів тільки заради золи.

Дубова клепка для бочок (в яких перевозили вино, оселедці, порох) та щогловий сосновий ліс масово сплавлялися річками (Західним Бугом, Прип'яттю, Німаном) до басейну Балтики (в порт Ґданськ). Знищувалися першочергово прирічкові ліси, які утримували береги та регулювали водний баланс.

Тисячі гектарів вирубаного лісу викорчовувалися селянами на панщині для створення нових засівальних площ під пшеницю та жито.

За період із 1500 по 1648 лісистість Волині та Західного Поділля, скоротилася за різними оцінками на 20-35%. Праліси вздовж річок Случ, Горинь, Стир та Тетерів були знищені майже повністю.

Отримавши у володіння найродючіші у світі чорноземи та сірі лісові ґрунти, магнати Вишневецькі, Острозькі та їхні орендарі експлуатували їх на виснаження. Фільварки орієнтувалися виключно на 2 експортні культури: жито та озиму пшеницю. Раціональної сівозміни не дотримувалися. Земля засівалася одними й тими ж культурами десятиліттями поспіль, що вимивало з ґрунту азот, фосфор та калій.

Через те що магнати орієнтувалися на рослинництво, тваринництво мало другорядне значення.

Селяни, які утримували худобу, через 4-6 днів панщини не мали часу та сил удобрювати власні ділянки, а гній із селянських дворів на фільваркові поля майже не вивозився.

На нових землях на початку врожайність досягала сам-6/-8. До 1650 року через виснаження ґрунту на багатьох давніх фільваркових землях Волині та Галичини врожайність впала до сам-2,5/3,5, що було межею самоокупності господарства.

Знеліснення та виснаження ґрунтів запустили ланцюгову реакцію в довкіллі. Знищення прирічкових лісів та масове будівництво млинських гребель призвели до мілішання малих річок, висихання джерел та замулення заплав. На відправлених під ріллю схилах Поділля та Волині після знищення дерев почалося масове утворення ярів та змивання родючого шару ґрунту під час весняних талих вод та злив.

Степовий гарячий вітер (суховій) почав безперешкодно проникати далі на північ углиб Волині та Полісся, спричиняючи частіші посухи.

Фільваркова система - "сферичний у вакуумі приклад" хижацького природокористування. Вона принесла казкові статки магнатам у короткій перспективі, але підірвала природно-ресурсний потенціал регіону, знищила вікові ліси та виснажила ґрунти, створивши передумови глибокої економічної та соціальної кризи.

Завдяки експорту - ціни на зерно (жито, пшеницю), запряжну худобу (волів) та ліс на внутрішньому ринку України зростали синхронно з європейськими. Продавати хліб за кордон стало найприбутковішим бізнесом того часу. Експорт зерна приносив Острозьким, Заславським, Вишневецьким та шляхті величезну масу повноважної європейської монети (венеціанські дукати, нідерландські таляри, німецькі гульдени). Поки магнати накопичували повноважні таляри, коронний уряд для покриття боргів та військових витрат постійно зменшував вміст срібла в дрібних обігових монетах (грошах, шостаках, ортах).

Виник розрив між золотим/срібним курсом (цінами в талярах) та мідно-срібним (цінами для звичайного населення в знеціненій дрібній монеті). За повсякденну дрібну монету можна було купити все менше товарів.

Доходи олігархів були прив'язані до експорту хліба та натуральних повинностей. Вони отримували високі прибутки у твердій валюті, що дозволяло їм купувати розкіш, наймати власні армії та будувати фортеці.

Продукція міщан та ремісників подорожчала значно менше, ніж продукти харчування. Життя в містах (Львів, Луцьк, Київ) ставало дорожчим через зростання цін на хліб, м'ясо та дрова.

Селяни програли найбільше. Інфляція стала головним мотивом для переведення селян з грошового оброку на щоденну панщину у фільварку.

Включення земель сучасної України в світову/європейську економіку створило деструктивний баланс:

* збагатило вузьку верхівку (магнатів);

* спричинило інфляцію, знецінення дрібної монети для міщан;

* створило жорстку кріпацьку панщину для селян.

Це остаточно розбалансувало соціальну систему Речі Посполитої ще перед 1648 роком.

Хижацька система "після нас хоч потоп" вбила і природні ресурси і людський капітал.

Чи міг існувати "фільварок з людським обличчям"?

Норма у 3 дні панщини існувала офіційно! Коли великий князь Литовський Сигізмунд II Август проводив аграрну реформу, стандартною нормою панщини було встановлено 2-3 дні на тиждень з волоки (близько 21 га землі). Обідня перерва (сієста) регламентувалася! Перерва на обід та відпочинок худоби в найгарячіші полудневі години (зазвичай з 12:00 до 14:00-15:00).

Якщо 3-денна панщина була можлива і навіть прибуткова, чому Вишневецькі, Острозькі та їхні орендарі перетворили життя селян на пекло?

Магнати володіли сотнями міст і тисячами сіл. Вони не управляли маєтками особисто, а віддавали їх у короткострокову оренду. Орендар за 2-3 роки прагнув витиснути з селян максимум зерна на продаж у Ґданськ, щоб відбити гроші й збагатитися. Жодні законні норми у 3 дні в умовах відсутності державної поліції не діяли.

Щоб перейти на гуманнішу систему (грошову оренду/чинш), селяни мусили мати куди продати свій врожай за гроші. У тогочасній Україні внутрішній ринок був слабким, тому магнатам було простіше забрати безкоштовну працю і відправити зерно валками на Балтику.

Коли Третій Литовський Статут 1588 остаточно заборонив переходити від пана до пана, магнати втратили економічний стимул покращувати умови праці. Навіщо давати сієсту чи 3 дні панщини, якщо селянин все одно юридично не може втекти (хто втікав ішов на Запорожжя).

Закручування гайок вище межі детонації зрештою спричинить запрограмований вибух в 1648 році".

На карті: червоним- міста Рівне і Луцьк; синім - Староконстянтинів, Ізяслав (Заслав), Острог, Степань, Березне, Чорторийськ.

Карта 1665 р. Нікола Сансон

 

Ретро мода: галичанки у купальниках з 20-х та 30-х років

Коли на літніх Олімпійських іграх 1912 року в Стокгольмі з'явилося змагання з жіночого плавання, почали входити в моду перші купальні костюми. Містянки демонстрували свої пляжні костюми на відомих львівських водоймах та галицьких курортах. Найпопулярнішим «галицьким морем» був розкішний річковий пляж у Заліщиках на Дністрі, а також відпочинкові зони на Пруті в Коломиї та Яремче.

На початку XX ст. жіночий купальник мав вигляд блузи, до якої пришиті довгі панталони. Поверх цього часто вдягали коротку спідничку. Звісно, про відкриті руки й декольте не йшлося.

Однак, після Першої світової війни мода почала стрімко змінюватися, вона   стала демократичнішою. І ці зміни були продиктовані тим новим становищем, яке зайняла жінка у суспільстві. Минули ті часи, коли середньостатистична жінка не заробляла на хліб насущний і могла більше часу приділити своїм нарядам. У міжвоєнний період навіть при чоловікові, який працює, жінці теж треба було ходити на роботу, щоб покращити матеріальне становище сім'ї. І, як наслідок, мода спростилася.

 Жінкам дозволили демонструвати на пляжі відкриті руки й показувати ноги на 15 см вище коліна. Пляжем навіть ходили перевіряльники, і за допомогою сантиметрової стрічки міряли купальники. Порушницям виписували штраф і виганяли з пляжу.

На зміну важкій вовні прийшов еластичний трикотаж, який щільно облягав фігуру, швидше сох і не тягнув жінку на дно під час плавання. Завдяки відкриттю місцевих трикотажних фабрик, львів'янки мали доступ до якісного фабричного одягу. 

У 1930-х роках купальники галицьких панянок кардинально відрізнялися від закритих радянських моделей і відповідали тогочасній європейській моді, оскільки Галичина до 1939 року перебувала у складі Польщі. Пляжна мода Львова того періоду була сміливою, елегантною та європеїзованою У 1930-х роках купальники в СРСР були у вигляді комбінезонів, схожих на піжаму, що повністю закривали тулуб.  Новинкою 1930-х років стала плісирована спідничка, яка надягалася поверх купальника і при купелі знімалася.

 Популярність здобули облягаючі суцільні купальники, що нагадували сучасні закриті моделі, але з характерними шортиками. Також з'явилися перші роздільні варіанти — вони складалися з високих шортів або спідниці, які повністю закривали пупок, та бюстгальтера на широких бретелях. 

 Справжню модну революцію здійснив французький модельєр Жак Гейм. 1932 року він представив перший роздільний купальник, який складався з високих шортів і топа-бюстгальтера. Щоправда, багато дівчат соромилися демонструвати талію. Але невдовзі мода на засмагу зробила роздільний купальник трендом.

1930-і рр. Заліщики 

Фото з рекламного проспекту про Заліщики 1920–1930-х років  

 Заліщики на Тернопільщині. 1920-ті - 1930-ті рр.

Заліщики на Тернопільщині. 1930-ті рр. 

Трускавець, 1930-ті рр.

«Волга» ГАЗ-21 на вулицях Львова у 1960-их та 1970-их роках

ГАЗ-М-21 «Волга» — радянський автомобіль середнього класу, серійно вироблявся на Горьківському автомобільному заводі з 1956 по 1970 рік.  Для звичайного львів'янина купівля такої машини була майже недосяжною мрією через високу ціну та величезні черги. Нею володіли переважно  відомі актори, письменники, директори великих підприємств та високопоставлені партійні чиновники.  Автомобілі використовувалися як карети швидкої допомоги (модифікація ГАЗ-22 у кузові універсал) та міліцією. Окремі чорні «Волги» (іноді зі спецдвигунами V8 — так звані «догонялки») належали КДБ. На вулицях міста працювали сотні державних «Волг»-таксі. Вони мали фірмову шашечну смугу на бортах і зелений вогник у кутку лобового скла. 

Навіть за наявності значної суми грошей (вартість автомобіля складала кілька тисяч рублів), отримати дозвіл на купівлю ГАЗ-21 приватними особами можна було лише через багаторічні черги або за спеціальними списками. Ціна автомобіля ГАЗ-21 "Волга" в СРСР становила від 5100 до 5880 рублів після грошової реформи 1961 року залежно від року випуску і модифікації. До реформи 1961 року автомобіль коштував близько 17400 рублів, а до кінця випуску і в 1970-х роках його ціна  досягла 8500 рублів.  1963 р.: базова модель ГАЗ-21Л коштувала 5500 рублів, поліпшена ГАЗ-21У - 5880 рублів.1965 р.: модель ГАЗ-21Р коштувала 5487 рублів, модифікація ГАЗ-21У - 5867 рублів.1970 роки: ціна зросла до 8500 рублів.

Середньорічна щомісячна зарплата робітників і службовців УРСР 1956—1960 роки.

1956 719▲

1957 771▲

1958 767▼

1959 777▲

1960 783▲

1961 81,3▼

1962 84,2▲

1963 85,4▲

1964 87,6▲

1965 93,86▲

1966 96,70▲

1967 100,00▲

1968 107,00▲

1969 110,68▲

1960-і рр. Площа Галицька 

1969 р., проспект Леніна. Світлина Леоніда Западенка.

 

1969 р. З архіву Вячеслава Карабулькина (ФБ)

1960-і рр. Площа Возз'єднання (пл. Соборна тепер). Фото Леонід Западенко.

1960-і рр. Площа Галицька

*FB   Музей історії фотографії у Львові

*FB Львів стародавній - фото, відео та історії

 *FB  Ретро-Львів

 *FB    Гриць Совків (The Gryć)

Легендарна «дванадцятка» на Високий замок. Трамвайна історія у фотографіях

 

7 серпня 1910 року у Львові на Високий Замок почав курсувати електричний трамвай. Спочатку сюди курсували трамваї маршруту UL від вул. 29 листопада до копця Унії Любельської. У середині 1920-х рр. цей маршрут отримав № 4. Після ІІ світової війни курсування трамваїв маршрутів №12 на Високий Замок відновилося 1 травня 1949 року. Він вирушав із трамвайного парку, що на нинішній вулиці Сахарова, потім їхав вулицею Коперника вниз, повертав на Словацького — Дорошенка, повз проспект Свободи, далі на площу Ринок, Підвальну, Лисенка, Гуцульську та Кривоноса.

У зв’язку із вичерпуванням ресурсу старих двосторонніх вагонів «Sanok» в березні 1970 року курсування трамваїв на Високий Замок припинилося. «Дванадцятка» через складний рельєф їздив лише одним вагоном і першим почав працювати без кондуктора. Це був дуже цікавий вагон — усередині він був повністю дерев’яний.

1910 р.  Відкриття лінії на Високий замок 

6 серпня 1910 р. Кінцева трамвайного маршруту UL на Високому Замку. Трамвайний вагон «Sanok» № 142. 

 1930-і рр. Кінцева трамваю №4 на Високому Замку

1960-і рр. Вул. Кривоноса. Кінцева трамвайного маршруту №12 біля підніжжя гори Високий Замок. 

1960-ті рр.  Площа Ринок

1960-і рр.  Трамвай на маршруті №12 на Високий Замок.

Кінець 1960-х рр. Трамвай маршруту № 12 («Sanok» № 94) рухається по вул. Радянській (Винниченка) в сторону центру. 

Кінець 1960-х рр.  Трамвай маршруту № 12 повертає із вул. Радянської (Винниченка) на вул. Лисенка. В кадр потрапив перехід двоколійної ділянки в одноколійну на початку вул. Лисенка. 

1960-ті рр.  Трамваї маршруту № 12 на вул. Радянській (Винниченка) біля Порохової вежі.  

* Фотографії Старого Львова 

 *FB    Гриць Совків (The Gryć) 

*FB   Музей історії фотографії у Львові

*FB Львів стародавній - фото, відео та історії

 *FB  Ретро-Львів

  *FB  Igor Plotko

Коли віру не можна відібрати. Громада с. Космач святкує релігійні свята за Юліанським календарем і бореться за своє існування.

 

Храм можна закрити. Можна змінити замки, відібрати будівлю, позбавити людей звичного місця молитви. Але неможливо відібрати те, що живе в серці, — віру. Після того як у громади забрали церкву, люди не припинили молитися. Не маючи власного храму, вони збиралися в лісі, у невеликій каплиці, де серед тиші й природи підносили свої молитви до Бога. Це був непростий час, але він ще більше згуртував громаду. Згодом віряни придбали земельну ділянку в центрі села. Власними силами, за власні кошти й завдяки спільній праці вони збудували невелику каплицю і 7 ЛИПНЯ на свято Різдво Іоанна Предтечі — освятили..

Для них це стало не лише місцем богослужінь, а й символом єдності, наполегливості та незламності. Та, на жаль, навіть після цього конфлікт не завершився. Ті, хто отримав храм, почали звертатися до різних інстанцій зі скаргами на громаду. У соціальних мережах під відео з богослужінь з'являються образливі коментарі.

Вірян обзивають «москалями» лише тому, що вони залишилися вірними своїй церковній громаді та святкують релігійні свята за Юліанським календарем. Подібні ярлики не лише ображають людей, а й руйнують атмосферу взаємної поваги.

Календар, за яким живе та чи інша релігійна громада, не повинен ставати приводом для ненависті чи приниження. У демократичній державі кожен має право вільно сповідувати свою віру, належати до обраної релігійної громади та брати участь у богослужіннях без страху бути переслідуваним чи ображеним. Сьогодні особливо важливо пам'ятати: справжня сила суспільства полягає не в тому, щоб перемогти одне одного, а в тому, щоб навчитися жити поруч, поважаючи право кожної людини на свободу совісті.

Адже там, де закінчується повага, починається ворожнеча. А там, де є любов до ближнього, завжди знайдеться місце для миру. Історія цієї громади — це не лише розповідь про втрачений храм. Це історія людей, які не втратили віру, не озлобилися, а знайшли сили будувати знову. І саме це є найкращим свідченням того, що справжню Церкву неможливо зруйнувати, якщо вона живе в серцях людей.

7 липня 2026 року. Свято Різдво Іоанна Предтечі. Освячення каплиці

Місто Винники 2011 року у фотографіях

 

Автор Андрій Боднаренко

12 липня 1914 року. Свято св. Петра і Павла. КАНАДА. Провінція Альберта.

 

12 липня 1914 року. Свято св. Петра і Павла. КАНАДА. Провінція Альберта. Хресна хода в Українській католицькій церкві св. Петра і Павла в Мундаре

Germania Slavica. Германська агресія проти полабських і балтійських слов’ян. Карти

Germania Slavica — історичний термін, що використовується для позначення територій на сході сучасної Німеччини, які в Середньовіччі були заселені слов'янськими народами. Ці землі включали області, що простягалися від річок Ельба і Зале на заході до Одри на сході.  У ранньому Середньовіччі ці землі були населені слов'янськими племенами, такими як лютичі, ободрити, лужичани та інші.

Центральна Європа зазнала кардинальних змін після Великого переселення народів у 300–700 по Р. Х.. Римська імперія втратила своє домінуюче становище. Франки створили імперію, у колишній Римській Галлії, об'єднавши колишні західногерманські племена і прийнявши християнство. Східне Франкське королівство, ранній попередник Німеччини, прагнуло бути наступником католицької Західної Римської імперії, й після розділу та анексії частини території колишнього Серединного Королівства, стало називатися Священною Римською імперією.

Слов'яни, що мешкали на прикордонні Франкської імперії (пізніше Священної Римської імперії) були відомі під загальною назвою венеди або полабські слов'яни. Вони рідко утворювали великі державні утворення, частіше складали різні дрібні племена, мешкали на захід від східних Альпи і Чехії до річок Заале і Ельби. В той час як Франкська імперія розширювалася, різні вендські племена були завойовані або уклали унію з франками, на кшталт ободритів, що допомогли франкам у розгромі саксів. Завойовані вендські терени були перетворені франками у марки (нім. Marken, тобто кордон або прикордонний терен), що віддавалися на відкуп франкським лицарям за для збору данини і мобілізації дружин.

Полабські слов'яни мали три основні племінні союзи:

лужицькі серби (лужичани),

лютичі (велети або вільці) та

ободрити (бодричі).

Найбільшими і найвагомішими полабськими племенами Ободрицького союзу були:

Власне бодричі — головне місто Шверін, Мехлін, Рерік

Вагри — головне місто Староград (нині Ольденбург)

Варни — головне місто Велиград (нині Мекленбург)

Полаби — головне місто Ратибор ( нині Рацебург)

Глиняни — головне місто Лучин (нині Ленцен)

Древани — головне місто Люхов (Lüchow)

Бутинці — головне місто Бутин (Land Boitin)

Смолинці — головне місто Конов (Malliß), Вендланд, південний берег Лаби.

З Х століття почалася експансія Східно-Франкського королівства на схід, відома як Drang nach Osten («Натиск на Схід»). Цей процес включав військові походи, встановлення феодальних структур і християнізацію. Важливими етапами цього процесу стали кампанії Генріха I Птахолова та Оттона I Великого.

У ХІІ—ХІІІ століттях відбувалася масштабна колонізація цих земель німецькими переселенцями. Сюди прибували селяни, ремісники та купці з Рейну, Франконії та Саксонії, що спричинило демографічні та культурні зміни. У багатьох регіонах слов'янське населення поступово асимілювалося або було витіснене. Західні місіонери та церква відігравали ключову роль у інтеграції територій Germania Slavica в Священну Римську імперію. На цих землях засновували монастирі, будували церкви, а місцеве населення навертали в християнство.

 

Європа у 650 р. по Р. Х.Historical Atlas--Mediaeval and Modern ( London, 1911)

Карта розміщення західнослов'янських племінних союзів більшовиків (оррітів) і люті (велетів) у VIII-X ав. Карта зі статті "Полабські слов'яни" в BРЕ. Полабські слов'яни у 8-10 ст.  Стаття "Полабські слов'яни" у Великій радянській енциклопедії Карта розміщення племінних діалектів західних слов'ян у 800-950 рр.

 Карта поселення слов'ян та їх сусідів наприкінці VIII століття

Просування германських мов (виділених рожевим) на схід протягом п'ятисот років з 900 (ліворуч) до 1400 (праворуч). Alfred Baldamus, Julius Koch, F.W. Putzger (dir), Ernst Schwabe and others. Historischer Schul-Atlas, Velhagen & Klasing publ., Bielefeld and Leipzig 1893

Максимальне західне розселення слов'ян у 6-9 ст. 1918 р. Włodzimierz Dzwonkowski. Prahistorja ziem polskich

Весілє у Галичині колись. Спогади з Винник.

 

Весіль у цих роках у Винниках було багато, навіть дуже багато. На маленьке містечко – інколи до 5 весіль. Одинадцять разів був дружбою на таких весіллях!

Починалося із запрошень гостей, відкриток з голубами й обручками. Молодята мусили обійти кожну хату і запросити особисто. Це не есемескою нині.

За тиждень-два до весілля починали ставити шалаш (імпровізований величезний намет з довгими рядами столів). Сусіди та рідня збиралися після роботи і приступали до дійства. Обов'язково, після праці, — легке частування. Старші хлопаки розповідали про своє весілля: за Польщі, у післявоєнні роки і т. д.

Оздоблювали шалаші переважно барвінком та гіллям молодих сосен. Прикрашали переважно дружки із дружбами.

Починалося весілля з «брами». Це була арка зі свіжих гілок сосни, ялини, барвінку, квітів та паперових стрічок, прикрашена плакатом. На плакаті напис - «А за нашу молоду — сто літрів коньяку й бочку пива, щоб була щаслива».

Каркас робили з дерева (молодих грабняків) або міцних гілок. Основу густо обплітали зеленню. Вішали багато яскравих шовкових стрічок. Ними зв'язували гілки, вони красиво розвивалися на вітрі. Це все перевязували фольгою із сигаретних пачаток («пазліткою»). Прикраси для шалашів були неймовірні, дякуючи Винниківській тютюновій фабриці (значна частина винниківчан там працювала і майже в кожного в хаті ця «пазлітка» була).

Браму ставили біля воріт, або на ворота. Десь біля 12-13 год приходив чи приїжджав молодий з дружбами, батьками, старостами і найближчою родиною. Торги на «брамі» - незабутнє дійство. Якщо свій з Винник, то молода обходилася не дуже «дорого». Але якщо з інших країв — торг був «запеклий», інколи навіть жорсткий. Хоча все переводили в жарт.

Розпис у РАЦСі мало хто вважав повноцінним шлюбом. Тому ввечері старенький священник отець Петро Баран відкривав церкву і молодята брали шлюб.

У другій половині 1980-их років це дійство відбувалося вже відкрито, без конспірації. Коли молодята, вже одружені, виходили з церкви, молода обсипала присутніх цукерками. Не якимись дешевими карамельками, мало бути дорого, бодай чорнослив у шоколаді.

Вважалося дурістю, навіть поганим тоном, прийти на вказану годину. На той момент навіть мертвий кінь не лежав, допіру розкладали тарілки в шалаші. Порядні гості туди сходилися десь годин через 2-3-4 год.

Дружки всім гостям і навіть музикам причіпляли букетик на булавку, за це давали гроші (1, 3, 5, чи навіть 10 рублів, якщо дружка «своя»), копійок ніхто не давав, хоча в тих часах копійки теж були гороші).

А МУЗИКАНТИ ! Кожному заграли марш. КОЖНОМУ!!!

На презент несли, звичайно, гроші. Рідко, але бувало — замість купюр дарували й порожні конверти, або один чи три рублі. Натуральне свинство, бо весілля в часи мого школярства та юності робили найменше на 150-200, а то й на 300-350 (інколи й до 500 доходило), господарі природно сподівалися «відбити» ці кошти.

Галицькі весільні частування гідні місця в списку культурної спадщини ЮНЕСКО та Книзі рекордів Гіннеса. Досі не розумію, як вдавалося не луснути, скуштувавши всього. Подавали нон-стоп, дуже багато, різноманітно й шалено смачно. За першим столом - другий, третій, асортимент щоразу оновлювався. І якось — здуріти можна! - обходилося без суші та морепродуктів, якими пригощають сьогодні гостей понтів задля. Столи гнулися від холодцю, ковбас, олівʼє, кльоші з солодким і т. д.

Часом господарі не розраховували, що галицький шлунок не буває таким же великим, як галицьке серце. З болем у ньому розповідав побачене в Карпатах американський українець Ярема: «Гуляли днів п'ять. На шостий я мало не зімлів — посеред городу викопали велику яму і туди — уявляєш?! — поскидали всі холодці, салати, бігуси, що гості не поз'їдали. Наготували забагато».

Зате під столом своя інтрига - діти влаштовували перегони, хто швидше пробереться навпочіпки вздовж усього периметра. Хлопчаки «ненавмисне» хапали за ногу котрусь із пань. Сигнальний вереск і загальна радість.

Файний весільний староста — це запорука вдалого весілля. З великим букетом, інколи перев'язаний через праве плече вишитим рушником. Гоноровий розпорядник, язик не повертається порівняти із сучасними «ведучими». «Онлайн-список 100 весільних конкурсів». Більшість — вульгарні.

Староста обходився без готових сценаріїв, усе трималося на ораторських здібностях, імпровізації та почутті гумору.

Свого часу цю почесну роль доручали мені чотири рази, але це вже було пізніше — друга половина 90-х років.

На весіллі молодь, та й не тільки, відривалася по повній програмі. Польки, коломийки і просто гоцалки змінювалися медляком, щоби перевести подих і витерти піт. Грали обов'язково живі, не в запису, музики, вони ж весільні лабухи. Це з них виросли українські рок та сучасна музика. Основоположники вітчизняного фольк-панку, легендарні «Брати Гадюкіни», творчу біографію починали з весіль.

«Під весіллям» було неймовірно цікаво й весело. «Запорожці» приходили ввечері. «Запорожцями» була переважно молодь, але приходили і старші з дітьми чи внуками («подивитися на молоду»). Молодь не йшла «дивитися на молоду», молодь йшла «двіжувати».

І коли ця вся «товпа» заходила на подвір'я і починала танцювати, це було незабутнє видовище. Могло одночасно 30-40 осіб зайти, а інколи й більше. Так що запрошеним гостям і місця не було. Час від часу музики офіційно об’являли – «А зараз танцюють тільки «запорожці», це було класно.

Музики в цей час в наших краях були віртуози. «Залужці», «Картофлі», «Дриг» та ін. Коли в останні роки дивишся «Євробачення» і хто там представляє Україну, серце крається. Завжди думаю про наших суперових музик.

На вулиці був шалений гамір. Всі про щось говорили, хлопці «зачіпали» дівчат, хтось виясняв між собою відносини, хтось випивав чарку і закушував канапками або пляцками.

Була файна традиція – молода пара з дружбами і дружками виходили до «запорожців». Інколи виходив староста і старостіна, або батьки молодого чи молодої. Пригощали людей. Молода або дружка тримали кльош з пляцками, молодий або дружба наливали чарку, інша дружка або дружба тримали піднос з м’ясних запашних виробів. Дітям і жінкам наливали «Дюшес».

«Під весіллям» для настрою вживали майже всі, навіть «трезвенники» і «язвенники».

Коли на весіллі робилася перерва на вечерю, «запорожці» йшли на інше весілля. Картина продовжувалася. Інколи був і «облом», прийшли під весілля, а там теж вечеря… Тоді треба було находитися, проходили великий кілометраж. Коли ти сам з «Розлавки» чи «Загороддя» йшов під гору аж на «Камчатку», а пізніше в низ, в другий кінець Винник, на «Забаву» або «Ранго»…

Пізніше, протягом тижня, молодь обговорювала що там було і хто що робив… Але знову приходила СУБОТА…

Коли у Винниках не було весілля йшли на Чишки (село поряд з Винниками). З Чишками дружили, з іншими не дуже. Але це вже зовсім інша історія.

Поправини - другий день свята, для сильних і витривалих. Доїдали-допивали все, чого не спромоглися вчора.

А в середу-четвер розбирали шалаш. Приходили переважно ті що й ставили. І вся ця процедура повторювалася...

Війна закінчиться. Нація дай Бог відродиться.

Та все одно хочеться вірити, що класичні галицькі весілля, свята ще повернуться. Так, не в такому вже форматі, але щедрі, непафосні, веселі. І буде життя на Землі...

Використано матеріал Людмили Пустельник (ФБ, 2026). 

Фото. 1980 р. Гурт "Чишки-Вульки". Весілля Зеника Музики і Оксани Мозіль. Село Чишки.