четвер, 9 лютого 2023 р.

СКІФИ-ТАВРОСКІФИ-РУСИ (РОСИ) - предки УКРАЇЦІВ

З книги «Буття та об'явлення української мови». Київ, 2021. С. 767-769.  

Професор Д. Я. Самоквасов [1], посилаючись на ґрецьких авторів, пише про те, що скити були предками слов’ян. «Лев Диякон Калойський, візантійський літописець, на сторіччя давніший від Нестора, Руську землю називає Скитією, шістдесятитисячне руське військо йменує скитами, човни, одяг, озброєння та зброю русів, руські вірування й руську мову називає скитськими [2] та самого Святослава Ігоровича йменує скитом [3]; а за описом битви під Дорістолом каже: «З настанням місячної ночі скити вийшли в поле зібрали трупи своїх до міського муру та спалили їх на складених вогнищах..., поважаючи гелленські таїнства, яким вони навчились від своїх філософів Анахарсіса й Замолксіса, чи від товаришів Ахілла, вони завжди вчиняли над померлими жертви й принесення вина» [4]. Анахарсіс же був мудрець скитів-сколотів, які займали в часи Геродота надпонтійські області (південні райони України. – Ред.), а Замолксіс був убожуваний мудрець скитів-ґетів, які займали придунайські області, – «давню Скитію» Геродота.

Зрештою, ми також знаємо, що ҐРЕКИ ЧИ ВІЗАНТІЙЦІ НАЗИВАЛИ НАШИХ ПРЕДКІВ Й ТАВРОСКИТАМИ. Зокрема, Лев Диякон після слів Святослава, звернених до руського війська, у своїй розповіді називає їх ТАВРОСКИТАМИ а далі пише: «8. Про тавроскитів розповідають ще й те, що вони аж до нинішніх часів ніколи не здаються ворогам навіть переможені... (η’. Λέγεται δὲ καὶ τοῦ περὶ Ταυροσκυϑῶν...)». Він також називає русів (росів) просто СКИТАМИ, розповідаючи про загибель ромейського воєначальника Анемаса: «Анемас же був оточений рядами СКИТІВ, кінь його впав... 9. Загибель Анемаса надихнула РОСІВ, й вони з дикими, пронизливими криками почали тіснити ромеїв. Ті стали поспішно повертати назад, ухиляючись від жахливого натиску СКИТІВ. (Ἀνεμᾶς δὲ, πρὸς τῆς τῶν Σκυϑῶν κυκλωϑεὶς φάλαγγος, τοῦ ἵππου καταβληϑέντος... ϑ. Ἐπὶ τῷ τούτου τοίνυν οἱ Ῥῶς Ἀναϑαῤῥήσαντες πταίσματι, γεγωνόν τι καὶ ἄγριον Ἐπηλάλξαν, καὶ Ῥωμαίος Ἀνώϑησαν. οἱ δὲ προτροπάδην ὑπενόστουν, τὴν Ἀλλόκοτον ὁρμὴν Ἐκκλίνοντες τῶν Σκυϑῶν.)» [4].

Ще сторіччям раніше патріарх Фотій та літописець Ґеорґій Амартол, визначаючи народність ворога, який обложив Константинополь за Михайла III, називають його «руссами, народом скитського походження», а за свідченням єпископа Нікіти, «нарід, скитської мови, на ім’я росси, прийшовши від Евксинського моря, спустошив на своєму шляху всі області та монастирі». Землеписець равенський приблизно в 886 році, перелічуючи европейські країни, називає Скитію прабатьківщиною слов’ян: «Sexta ut ora noctis Scytharum est patria, unde Sclavinorum exorta est» [5].

1. Самоквасов Д. Я. Северянская земля и Северяне по городищам и могилам. СПб. 1908. С. 82.

2 Лев Диакон Калойский. Кн. IV, гл. 6, 10; кн. V, гл. 1; кн. VI, гл. 6, 8, 11; кн. VIII, гл. 5–7; кн. IX, гл. 2, 6, 8–10.

3. Його ж, кн. VI, 7.

4. Лев Диакон Калойский. кн. IX, 6.

4. Leonis Diaconi caloënsis Historiae libri decem et liber de velitatione bellica Nicephori Augusti. Lib IX, 8–9. Bonnae. 1828. С. 153.

5. Шафарик П. Й. Славянские древности. Т. II, кн. IV. Прил. С. 56; Самоквасов Д. Я. Северянская земля и Северяне по городищам и могилам. СПб. 1908. С. 72–73.

Святослав Хоробрий в бою

Нормани-варяги – вигадка про їх вплив або причетність до заснування Русі-України

З книги «Буття та об'явлення української мови». Київ, 2021. С. 767-769.  

Цей допис своєрідне доповнення чи продовження попередніх дописів про ґотів. Якщо казкові ґоти, як ми писали, являються чистесенькою вигадкою, то про норманів-варягів такого не скажеш. Але й вони теж ніяк ні причетні до того, що їм приписують тобто, чи не заснування нашої країни. Тому в цьому питанні потрібно (мабуть, не те слово потрібно) також надати певні пояснення та за допомогою багатьох чесних вчених, фахівців показати історичну оману, яка вже, нажаль, у часі налічує та існує декілька сторіч (з ФБ Viktor Alina von Oertzen-Glairon; 2023, лютий).

«Погано, коли в історії є безліч надуманого задля надання собі певної значущості, але ще гірше, коли історію тобі «підкидають», як зозуля підкидає яйця. Найбільше таке «яйце» – це міт про заснування скандинавами, варягами руської держави, яку часто називають Київською Руссю. Зроблена свого часу підробка в літописі Нестора завела далеко в сторону від реальної історії переважну більшість істориків світової спільноти, які (деякі несвідомо) досі використовують цю підробку з різними політичними цілями. Отже, «єдине чимале спотворення ідей Нестора було зроблене на самому початку «життєвого шляху» праці київського історика: за дослідженнями О. О. Шахматова, РУКОПИС НЕСТОРА (завершений близько 1113 р.) при зміні князівської династії у 1113 р. потрапив у чужі руки й ДВІЧІ РЕДАГУВАВСЯ. ПРИ ПОВТОРНОМУ РЕДАГУВАННІ у працю Нестора, особливо уважного до київського півдня, БУЛА ШТУЧНО ВСТАВЛЕНА НЕВМІЛО СКОМПОНОВАНА ЛЕҐЕНДА ПРО ПОКЛИКАННЯ ВАРЯГІВ ПІВНІЧНИМИ ПЛЕМЕНАМИ, ІЗ ЧОГО НІБИТО Й ПОЧАЛАСЯ РУСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ. Ці дві концепції, які взаємовиключають одна одну, так й залишилися в складі того історичного твору, який ми пов’язуємо з ім’ям Нестора» [1].

ПРОТИ МІТУ ПРО ВАРЯГІВ ГОВОРИТЬ Й САМА ПРИРОДА. Справді, понад 1000 років тому купка воїнів-варягів просто фізично не могла здолати справжні джунґлі та ще й перемогти слов’ян – суперника не тільки сильнішого, але й, що важливо, чисельність якого 1000-кратно переважала вигаданих завойовників-варягів. Повертаючись до головної перешкоди на «шляху з варяґів у ґреки» – Природи, згадаємо К. В. Болсуновського [2], який писав: «М. Арістов [3], найкращий знавець промисловості стародавньої Русі, стосовно умов торгівлі каже, що вона, ВНАСЛІДОК ПОГАНИХ СУХОПУТНИХ ШЛЯХІВ СПОЛУЧЕННЯ, ВЕЛАСЯ НЕ ТІЛЬКИ В ПІВНІЧНИХ ОКОЛИЦЯХ, А Й В НАДДНІПРЯНЩИНІ МАЙЖЕ ВИКЛЮЧНО ПО РІЧКАХ, ТОМУ ЩО ТІЛЬКИ ЦИМИ ПРИРОДНИМИ ШЛЯХАМИ СПОЛУЧЕННЯ Й МОЖНА БУЛО ПОТРАПИТИ В НЕПРОГЛЯДНІ ПУЩІ, В НЕПРОЛАЗНІ ЛІСИ ТА НЕТРІ» [4]. Це тільки один з моментів, хоча дуже суттєвий, який свідчить про те, що навіть кільком сотням воїнів було б не під силу перемогти Природу й десятки тисяч воїнів-слов’ян, про яких як мінімум можна сказати, що ні фізично, ні воєнним мистецтвом вони не поступалися скандинавам. Ми також знаємо, що в той час слов’яни неодноразово здійснювали успішні походи не лише проти Візантійської імперії, однієї з найсильніших у світі.

Так, академік В. Г. Васильєвський, відомий візантиніст, у підсумку багаторічних досліджень виявив неоціненний матеріал, який й опублікував. Цей матеріал ще раз підтверджує казковість усієї історії про варягів або норманів на Русі, не кажучи вже про їхню вигадану причетність до створення держави, яка існувала набагато раніше обговорюваного тут часу. «Факт присутності у Візантійській імперії з 988 року до перших років XI сторіччя великого руського військового корпусу – принаймні, шеститисячного, не підлягає найменшому сумніву. Ми тільки мимохідь відзначаємо тепер ту, звичайно, не позбавлену значення обставину, що ТАВРОСКИТИ  РУСИЧІ), згадані Михайлом Пселом при розповіді про Василя II Булґаробійця, зустрічаються потім кілька разів на сторінках його історії й до того ж прямо у вигляді варягів» [5]. 

Отже, продовжує далі академік В. Г. Васильєвський: «У 1019 році французькі нормани, які прийшли в Південну Італію на допомогу апулійським повстанцям та вищезгаданому барійцю Мело, були розбиті ґрецьким катапаном у битві біля Канн. Окрім класичних спогадів, пробуджених назвою місця бою, ця битва визначна тим, що ТУТ ПРОТИ НОРМАНІВ ДІЯЛИ РУСИЧІ, й що вони були головними винуватцями перемоги: «Коли імператор почув, що сміливі лицарі напали на його землю, він проти норманів відправив найхоробріших людей, яких тільки міг знайти» [6]. 

У перших трьох боях нормани залишилися переможцями, але в четвертій битві, ДЕ ЇМ ДОВЕЛОСЯ БОРОТИСЯ З НАРОДОМ РУСЬКИМ, ВОНИ БУЛИ ПЕРЕМОЖЕНІ, ПЕРЕТВОРЕНІ НА НІЩО Й В НЕЗЛІЧЕННІЙ КІЛЬКОСТІ ВІДВЕДЕНІ ДО КОНСТАНТИНОПОЛЯ, де до кінця життя були катовані у в’язницях.

Звідси походить прислів’я: «Ґрек на возі ловить зайця» [7]. Автор звістки, який писав у Південній Франції, закінчив свою історію в 1028 році, коли, ймовірно, помер; він взагалі виявляє знайомство зі справами Єрусалимськими та Константинопольськими... Вираз gens Russorum нагадує λαόν Ῥωσικóν (нарід русів. – Ред.) Зонари. Прислів’я щодо ґреків: «Graecus cum carruca leporem capit» нагадує галицьке прислів’я: «Волом зайця не наздоженеш» [8], [9].

Отже, підсумовуючи те, що вище писав М. Я. Аристов про шляхи, точніше джунґлі тієї епохи, про яку ми тут говоримо, та що вище писав академік В. Г. Васильєвський про розгром норманів русичами або українцями (притому одним з їхніх незначних за кількістю загонів), не може бути й мови про завоювання Русі. 

Нарешті, свій внесок у це питання та вигадану історію про норманів в історії Русі вносить й наука антрополоґія, точніше ставить тут жирний знак оклику. Таку звістку ми отримуємо в особі російської академкині Т. І. Алексєєвої, яка повідомила: «ОЦІНКА СУМАРНОЇ КРАНІОЛОҐІЧНОЇ СЕРІЇ З КИЄВА на тлі мінливості ознак у ґерманських ґруппах ПОКАЗАЛА РАЗЮЧУ ВІДМІННІСТЬ ДАВНІХ КИЯН ВІД ҐЕРМАНЦІВ. Мабуть, норманів у складі дружини київського князя було дуже мало, якщо це не наклало відбиток на антрополоґічний вигляд населення міста... СІЛЬСЬКЕ НАСЕЛЕННЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ антрополоґічно було близьке до міського, але воно більш ОДНОРІДНЕ ЗА СВОЇМ ФІЗИЧНИМ ВИГЛЯДОМ. НІЯКИХ ҐЕРМАНСЬКИХ РИС У НЬОМУ НЕ ВИЯВЛЯЄТЬСЯ. ТАКИМ ЧИНОМ, Й ДЛЯ ПІВДЕННИХ УДІЛЬНИХ КНЯЗІВСТ РУСІ ПИТАННЯ ПРО ЗНАЧНИЙ АНТРОПОЛОҐІЧНИЙ ВПЛИВ НОРМАНІВ НА ВИГЛЯД СЛОВ’ЯНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ВИРІШУЄТЬСЯ НЕГАТИВНО» [10]. 

До речі, як ми вже вказували, ЦЕ САМЕ МОЖНА СКАЗАТИ Й ПРО ВИГАДАНИХ ҐОТІВ, «СЛІДИ» ЯКИХ ТАК Й НЕ ВИЯВИЛИ АНТРОПОЛОҐИ НАВІТЬ У КРИМУ. Таким чином, коротко резюмуючи, можна сказати, що казка про норманів або варягів-вікінґів є політично глибоко продуманою казкою, мотиви якої, по суті, пояснюються протягом усієї нашої книги. Правда й нині чимало таких псевдовчених (навіть зі ступенями, тобто науковими реґаліями) продовжують шаленіти у своїй завзятості, що гідна старань зовсім в иншій області.

Цікаво дізнатися, що тоді думали або писали про свою «участь» у заснуванні Руської держави самі скандинави. Тут ми зустрічаємо повну тишу з їх боку. Історик «ЕВЕРС [11] ТАКОЖ СПРАВЕДЛИВО ВКАЗУВАВ НА ПОВНЕ МОВЧАННЯ СКАНДИНАВІВ ПРО РЮРИКА ТА ЗАСНУВАННЯ НИМ РУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ, між тим як вони не втрачали нагоди похвалитися навіть найнікчемнішими подвигами. Роздуми про всі обставини та заперечення, що можуть зустрітися, привели Еверса до рішучого переконання, що СКАНДИНАВИ ЗНАТИ НЕ ЗНАЛИ Й ВІДАТИ НЕ ВІДАЛИ НІ ПРО РЮРИКА, НІ ПРО ЙОГО ПРИШЕСТЯ В НАШУ ЗЕМЛЮ». Далі професор Ф. Л. Морошкін [12] пише, що «ВСЯКА РОЗСУДЛИВА ЛЮДИНА могла вже робити правильні висновки, коли історична лоґіка надавала їй дані; тільки закореніла впертість може вселяти такий силоґізм, оскільки:

A. Ім’я Варягів не було відоме у Швеції,

B. Шведи ніколи не називали себе Руссами (Русами. – Ред.),

C. У Швеції ніколи не було ні області Варязької, ні області Руської,

D. Скандинави знати не знають ні Рюрика, ні Руссів (Русів. – Ред.), які прийшли в Новгород.

А отже: Рюрик та його Русь були скандинави, їх область була розташована в Скандинавії, й звідти вийшли вони в Новгород!!! кажуть, Шлецеріани намагаються всілякими схоластичними вивертами затемнити головні істини, з яких мав бути зроблений висновок, абсолютно протилежний їх думці». Далі професор з почуттям пише про те, що залишається актуальним, на жаль, й нині: «Незбагненно одне тільки: як може сягати такої міри впертість шанувальників Байєро-Шлецеровських які досі не можуть переконатися очевидністю істини. – НІМЦЯМ ЩЕ МОЖНА ПРОБАЧИТИ, ВОНИ ХОЧ ІЗ ПАТРІОТИЗМУ ХОЧУТЬ ОНІМЕЧИТИ ДАВНЮ РУСЬ, ПРИНАЙМНІ ХОЧ НА ПАПЕРІ, А ДЕЯКІ НАШІ ПИСЬМЕННИКИ ЧЕРЕЗ ЩО КЛОПОЧУТЬ ПРАГНУЧИ ПІДТРИМАТИ ЯВНІ НЕВІДПОВІДНОСТІ НІМЕЦЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ? З ЛЮБОВІ ДО ІСТИНИ? АЛЕ ІСТИНА ПРОТИ НИХ» [13].

Нарешті, відомий філософ та мовознавець Ляйбніц (якщо допустити версію про «прийшлість» Рюрика), написав, що «варязькі країни, звідки за звістками слов’янських істориків, Рюрик (автор. Roric) прибув у Русь, звісно, не що инше, як Ваґрія (Wagria), область, де розташоване місто Любек, що за старих часів вважалося слов’янським. Ваґри, оботрити, тобто мешканці околиць Любека в Мекленбурґії, а також у Люнебурзі, були слов’яни. Тепер ця країна всюди населена народами німецькими або які стали такими» [14]. До речі, ця область венедської землі в Німеччині – єдина, де зберігся культ поклоніння Перуну, як у Києві.

Історія та лінґвістика також допомагають нам у найважливішій справі, справі спростування міту про скандинавське, варязьке пришестя. Та й «факти історії, лінґвістики, мітолоґії, етнолоґії, краніолоґії й етноґрафії доводять фактично ЄДНІСТЬ ПОХОДЖЕННЯ СКИТІВ ТА РУСІВ, НАЛЕЖНІСТЬ ЇХ ДО ОДНОГО ЕТНОҐРАФІЧНОГО ТИПУ. ВІДПОВІДНО, ВСІ ДАВНІ ПИСЬМЕННИКИ, ЯКІ ЗАЛИШИЛИ НАМ СВІДЧЕННЯ ПРО ПОБУТ СКИТІВ-СКОЛОТІВ, Є СПОСОБОМ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ ПОЧАТКОВОГО ПЕРІОДУ ІСТОРІЇ СЛОВ’ЯН» [15].

Далі професор Д. Я. Самоквасов, посилаючись на ґрецьких авторів, пише про те, що скити були предками слов’ян. «Лев Диякон Калойський, візантійський літописець, на сторіччя давніший від Нестора, Руську землю називає Скитією, шістдесятитисячне руське військо йменує скитами, човни, одяг, озброєння та зброю русів, руські вірування й руську мову називає скитськими [16] та самого Святослава Ігоровича йменує скитом [17]; а за описом битви під Дорістолом каже: «З настанням місячної ночі скити вийшли в поле зібрали трупи своїх до міського муру та спалили їх на складених вогнищах..., поважаючи гелленські таїнства [18], яким вони навчились від своїх філософів Анахарсіса й Замолксіса, чи від товаришів Ахілла, вони завжди вчиняли над померлими жертви й принесення вина» [19]. Анахарсіс же був мудрець скитів-сколотів, які займали в часи Геродота надпонтійські області (південні райони України. – Ред.), а Замолксіс був убожуваний мудрець скитів-ґетів, які займали придунайські області, – «давню Скитію» Геродота.

Зрештою, ми також знаємо, що ҐРЕКИ ЧИ ВІЗАНТІЙЦІ НАЗИВАЛИ НАШИХ ПРЕДКІВ Й ТАВРОСКИТАМИ. Зокрема, Лев Диякон після слів Святослава, звернених до руського війська, у своїй розповіді називає їх ТАВРОСКИТАМИ а далі пише: «8. Про тавроскитів розповідають ще й те, що вони аж до нинішніх часів ніколи не здаються ворогам навіть переможені... (η’. Λέγεται δὲ καὶ τοῦ περὶ Ταυροσκυϑῶν...)». Він також називає русів (росів) просто СКИТАМИ, розповідаючи про загибель ромейського воєначальника Анемаса: «Анемас же був оточений рядами СКИТІВ, кінь його впав... 9. Загибель Анемаса надихнула РОСІВ, й вони з дикими, пронизливими криками почали тіснити ромеїв. Ті стали поспішно повертати назад, ухиляючись від жахливого натиску СКИТІВ. (Ἀνεμᾶς δὲ, πρὸς τῆς τῶν Σκυϑῶν κυκλωϑεὶς φάλαγγος, τοῦ ἵππου καταβληϑέντος... ϑ. Ἐπὶ τῷ τούτου τοίνυν οἱ Ῥῶς Ἀναϑαῤῥήσαντες πταίσματι, γεγωνόν τι καὶ ἄγριον Ἐπηλάλξαν, καὶ Ῥωμαίος Ἀνώϑησαν. οἱ δὲ προτροπάδην ὑπενόστουν, τὴν Ἀλλόκοτον ὁρμὴν Ἐκκλίνοντες τῶν Σκυϑῶν.)» [19].

Ще сторіччям раніше патріарх Фотій та літописець Ґеорґій Амартол, визначаючи народність ворога, який обложив Константинополь за Михайла III, називають його «руссами, народом скитського походження», а за свідченням єпископа Нікіти, «нарід, скитської мови, на ім’я росси, прийшовши від Евксинського моря, спустошив на своєму шляху всі області та монастирі». Землеписець равенський приблизно в 886 році, перелічуючи европейські країни, називає Скитію прабатьківщиною слов’ян: «Sexta ut ora noctis Scytharum est patria, unde Sclavinorum exorta est» [20].

[1] Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества XII–XIII вв. Москва. 1982. С. 8.

[2] Болсуновський Карл Васильович (1838–1924) – історик-нумізмат, археолоґ, музейний діяч.

[3] Арістов Микола Якович (1834–1882) – російський історик та публіцист.

[4] Болсуновский К. Я. Русские монетные гривны, их формы и происхождение. Киев. 1908. С. 15–16.

[5] Васильевский В. Г. Труды. Т. I. СПб. 1908. С. 203.

[6] L’ystoire de li Normant. I. 21.

[7] Congressione bis et ter facta, victores Normanni existunt. Quarto congressu cum gente Russorum victi et prostrati sunt et ad nichilum redacti, et innumeri ducti Constantinopolim й т. д. – Ademari historiarum libri. III. MG. SS. IV, 140; Leo Ostiens. MG. SS. VII. 652.

[8] Гедеонов С. А. Отрывки из исследований о варяжском вопросе. СПб. 1862. С. 165.

[9] Васильевский В. Г. Труды. Т. I. СПб. 1908. С. 205–206.

[10] Алексеева Т. И. Славяне и германцы в свете антропологических данных // Вопросы истории. № 3. 1974. С. 67.

[11] Еверс Йоганн Філіпп Ґустав (Johann Philipp Gustav Ewers; 1781–1830) – російський та німецький історик-юрист.

[12] Морошкін Федір Лукич (1804–1857) – російський вчений-юрист, ординарний професор Московського університету.

[13] Морошкин Ф. Л. Историко-критическия изследования о руссах и славянах. СПб. 1842. С. 5–6.

[14] Gothofredi Guillelmi Leibnitii, S. Caesar. Majestatis Consiliarii... Opera omnia. Opera philologica. Т. 5. 1768. С. 497–498.

[15] Самоквасов Д. Я. Северянская земля и Северяне по городищам и могилам. СПб. 1908. С. 82.

[16] Лев Диакон Калойский. Кн. IV, гл. 6, 10; кн. V, гл. 1; кн. VI, гл. 6, 8, 11; кн. VIII, гл. 5–7; кн. IX, гл. 2, 6, 8–10.

[17] Його ж, кн. VI, 7.

[18] Вище ми вже писали про те, що це були скитські, слов’янські таїнства. – Ред.

[19] Лев Диакон Калойский. кн. IX, 6.

[19] Leonis Diaconi caloënsis Historiae libri decem et liber de velitatione bellica Nicephori Augusti. Lib IX, 8–9. Bonnae. 1828. С. 153.

[20] Шафарик П. Й. Славянские древности. Т. II, кн. IV. Прил. С. 56; Самоквасов Д. Я. Северянская земля и Северяне по городищам и могилам. СПб. 1908. С. 72–73.