Андрій Байцар

неділя, 24 травня 2026 р.

Глобалізм це — смерть націй і національних держав. Розплата за міграційну політику!!!

Урок для українців!

Народ, який добровільно відмовляється від себе в ім’я «податків і політичної нації», приречений втратити й державу, і ідентичність, і врешті-решт, землю своїх пращурів та своїх нащадків. Лояльність формується культурною асиміляцією навколо титульної нації, а не навпаки.

Ісламізація Великобританії.

Це не Сирія і не Катар. Це Британія, Бірмінгем - друге місто після Лондона. Тут вперше обрали мера-мусульманина. Новим лорд-мером Бірмінгема став уродженець Пакистану Закір Чаудхрі. Під час церемонії він із труднощами зачитав присягу англійською мовою. Інавгурацію розпочали з читання Корану. Імам виголосив молитву та благословив нового очільника міста.

Слідом за Лондоном друге найбільше місто Великої Британії очолив мусульманський мер

За останнє десятиліття кількість християн в Англії та Уельсі скоротилася з 71,7 до 59,3%, водночас число мусульман зросло з 3 до 4,8%, що становить 2,7 мільйона людей.

При цьому понад половину мусульман - молодше 25 років, а чверть християн вже розміняла восьмий десяток. Через 20 років число прихожан мечетей перевищить число прихожан християнських церков.

У березні 2025 року було зафіксовано перший випадок, коли головою Управління освіти став муфтій,

Олег Синякевич (ФБ, травень 2026 р.): «1968 рік в історії Європи відзначився марксистською революцією у Франції і вторгненням радянської армії у Чехословаччину. На фоні цих подій промова британського консервативного політика Енока Пауелла 20 квітня 1968 року у Бірмінгемі залишилася непомітною; але не для британців. В історії Британії промова отримала назву «Ріки крові».

Пауелл критикував нестримне зростання міграції в Британію, а також Закон про расові відносини 1968 року, який після отримання королівської санкції криміналізував відмову в житлі чи працевлаштуванні на підставі кольору шкіри, раси, етнічного чи національного походження.

Епоха «Нового лейборизму» припала на кінець 1990-х, під час урядів Тоні Блера та Ґордона Брауна. Багато хто відмітив, що за Блера мультикультуралізм попер особливо агресивно. На той момент в середовищі фабіанців відбувалося «переосмислення британськості»: вони активно просували тезу, що британська ідентичність є динамічною і не зводиться до етнічного походження, а Велика Британія – то є «нація націй».

Станом на 1968 рік, коли Енок Пауелл оголошував свою промову:

Лондон:

біле населення – 92-94%

По конфесіях:

християнство – 85-90%

юдаїзм – 2-3%

іслам – 1-2%

індуїзм+сикхізм – 1-2%

Бірмінгем, де Пауелл проголошував свою промову:

Біле населення – 90-93%

По конфесіях:

Християнство – 90%

Іслам – 2-3%

Індуїзм+сикхізм – 2-3%

Сьогодні в Лондоні

Європеоїдів близько 52%, (-40%), з них корінних британців 37%. Мер – пакистанець Садік Хан.

Християнство – 41% (-45%)

Іслам – 15% (+13%)

Індуїзм – 5,1%

Щодо Бірмінгему, у якому Пауелл і зачитував свою промову, то білого населення там сьогодні — 49% (-44%)

По конфесіях:

Християнство – 34% (-56%)

Іслам – 30% (+27%)

Сикхизм – 3%».

Новим лорд-мером Бірмінгема став уродженець Пакистану Закір Чаудхрі.

Мода Львова і Винник у фоторафіях в 1920-их - 1930-их роках

Попри непрості політичні обставини 1920–30-их років, життя у Львові вирувало. У 1920-х - 1930-х роках звичні прогулянки городян центральною частиною міста особливо у вихідні дні швидше нагадували покази мод. Як видно на старих світлинах, популярними тоді були капелюшки незвичних форм, строгі фасони костюмів не лише для чоловіків, а й жінок, а також хутро.

У міжвоєнний період (1920–1930-ті роки) Львів був великим європейським культурним центром, де міська мода розвивалася синхронно з Парижем, Віднем та Варшавою, але мала свій неповторний локальний галицький колорит. Це була епоха відмови від жорстких корсетів, стрімкої емансипації жінок та зародження перших професійних українських модних інституцій.

У Львові функціонували цехи та фабрики з пошиття одягу і взуття. Львів’янки мали все для того, щоби йти в крок із модою, що вони вправо робили, а часто й задавали тон європейкам. Як писала «Нова Хата» на початку 1930-х років, тоді, щоби стильно виглядати, варто лишень було мати смак, добру волю та терпеливість.

У 1920–30-х роках Львів був одним із центрів європейської моди, де головні убори були обов’язковим елементом як чоловічого, так і жіночого гардероба.

Федора (Fedora). Універсальний фетровий капелюх із поздовжнім замином, який носили представники середнього класу та інтелігенція. Федора (англ. fedora), іноді борсалі́но (італ. borsalino) — тип фетрового капелюха з широкими крисами й заломом на наголовку. Зазвичай розширюється донизу й має дві ум'ятини по боках. Наголовок може мати округлу, краплеподібну або діамантоподібну форму, поздовжній і центральний заломи, розташування бічних ум'ятин може бути різним. Після того як британський принц Едуард став носити Федору у 1924 році, вона прийшла і до чоловічого гардероба.

Львівську панянку неможливо було уявити на вулицях міста (наприклад, на Академічній чи Валах) без головного убору.

Капелюшок «клош» (cloche). Нагадував дзвіночок, щільно прилягав до голови й закривав вуха. Став символом міжвоєнної епохи. Капелюшки прикрашали стрічками, шпильками, квітами, а взимку носили шапки з дорогого бобрового хутра чи каракулю. Образ доповнювали шовкові візерункові хустки (які в'язали як жабо), довгі рукавички, сумочки та намисто.

Порядна львів’янка обов’язково повинна була мати гарну спідню білизну. Модними вважалися комбінації білого чи кольорового батисту (тонка лляна або бавовняна тканина) із коронковими вставками, а також поєднання батисту й мережива. Львівські модниці крокували за європейськими тенденціями в білизні, як і в усьому одязі загалом.

У ті часи мешканки Львова часто брали приклад з європейок. Наприклад, популярними були короткі стрижки, хоч і галичани, особливо старші, не надто позитивно їх сприймали. Особливо модним вважалося вкладання волосся плоскими і гладко вичесаними хвильками. Зачіски та завивки робили у закладі Теодора Кутковського на вулиці Бляхарській, 11.

1920-і роки.

Після жахів Першої світової війни світові був потрібен ковток свіжого повітря. І він увірвався вихором джазу, блиску паєток та звуком клаксонів новеньких авто. Це була епоха змін: жінки отримали виборче право, почали працювати й жити на повну. Мода стала маніфестом цієї свободи. Геть задушливі корсети! Жінки вкоротили спідниці до небаченої раніше довжини (ледве нижче коліна!), безжально обрізали довге волосся під зухвале каре і почали палити цигарки в довгих мундштуках. Силует став прямим, андрогінним, талія опустилася на стегна, а ідеалом краси стала дівчина-підліток, або «флеппер» — смілива, незалежна і трохи легковажна.

Ключові елементи: сукні прямого крою з заниженою талією, щедро розшиті бісером, бахромою та пір’ям, які ефектно рухалися в танці; капелюшки-клош, що щільно облягали голову; довгі нитки перлів; туфлі з ремінцем Mary Jane.

Ікона стилю: Велика Коко Шанель. Саме вона стала хрещеною матір’ю комфортної елегантності. Шанель подарувала нам маленьку чорну сукню (яка доти вважалася кольором трауру), твідовий костюм, тільняшку та саму ідею, що одяг має бути зручним. Вона сказала «ні» надмірності й «так» простоті та функціональності.

1930-і роки.

Велика депресія та передчуття нової війни приглушили шалені веселощі 20-х. Мода стала більш витонченою, зрілою та… довгою. Спідниці знову опустилися до підлоги, а на зміну прямому силуету прийшов крій по косій, винайдений модельєркою Мадлен Віонне. Ця техніка дозволяла тканині м’яко струмувати, підкреслюючи кожен вигин фігури. Це була епоха розкоші на екрані, де Марлен Дітріх та Грета Гарбо сяяли в атласних сукнях, створюючи для звичайних людей ілюзію кращого життя.

А потім почалася Друга світова. Мода стала утилітарною і суворою. У багатьох країнах ввели норми на тканини, тому дизайнерам довелося проявити винахідливість. Спідниці стали коротшими й вужчими (до коліна), а жакети нагадували військову форму з широкими, підкресленими плечима. Це робилося для створення впевненого, сильного образу жінки, яка працювала в тилу. Головне правило — практичність. Народився рух “Make Do and Mend” (“Використовуй і ремонтуй”), жінки перешивали старий одяг і навіть робили капелюшки з найнесподіваніших матеріалів.

Використано матеріали: Секрети краси львівських панянок 20–30-х років ХХ століття. 2023.

1920-і роки. Вулиця Академічна

1920-і роки.

1925 р. Учениці школи

1925 р.

1927 р. Вул. Академічна

1927 р. ІІ Дім Техніків на вул.Чистій (тепер Бой Желенського). Ця елегантна пані й пристойні пани є викладачами львівської політехніки (ФБ, Гриць Совків)

1929 р. Стрийський парк.

1929 р.

1930-і роки. Панянки на прогулянці теренами нин. Стрийського парку.

1930-і роки. Біля готелю "Жорж"

1930-і роки.

1930-і роки

1930-і роки (сьогодні вулиця Дорошенка)

1930-і роки.

1930-і роки. Вул. Академічна

1930-і роки.

1930-і рр.

1930-і рр.. Пл. Мар'яцька (пл. А. Міцкевича)

1930-і рр. Початок вул. Янівської (сучасна вул. Шевченка). Біля костелу Святої Анни.

1930 р.

1931 р.

1931 р. Площа Мар'яцька (Міцкевича)

1932-1933 роки

1933 р. Львів.

Липень 1936 року

1937 р.

Львів напередодні Другої світової війни, пл. Мар'яцька (сучасна пл. Міцкевича). Одяг носили європейський, одягались ошатно. Фотограф фотографував всіх хто проходив біля готелю "Жорж", бажаючи могли потім купити ці фото. А негативи лишались

Березень 1939 року