Цукерні
у Львові до 1939 року були надзвичайно
популярними. Посмакувати ласощами могла
навіть біднота – рештки з підносів від
тортів коштували копійки.
Чи
не найбільшу популярність мала цукерня,
яку Людвіг Залевський відкрив на
Академічній, 22, у 1903 році. Будинок № 22 збудований 1852 року за проєктом Вільгельма Шмідта. За радянських часів тут було кафе "Снігуронька".
У
1960-х - 1980-х роках кафе «Снігуронька»
(часто згадується як «Снігурочка») було
популярним дитячим закладом у самому
центрі Львова. Це був класичний
«морозиво-бар»,
куди львів'яни приходили цілими родинами.
Найпопулярнішим десертом було морозиво,
яке подавали у металевих креманках-«лодочках». Порції були великі, що не
могло відвідувачів не тішити. Було дві великі кульки – одну поливали
варенням, а іншу – шоколадом. Там морозиво було дорожче, а заклад
вважався найкрутішим. Окрім морозива (з шоколадною посипкою,
варенням чи горіхами), тут подавали
молочні коктейлі, збиті вершки та
кондитерські вироби
Ім’я Залевського
було візитівкою Львова, його називали
“шоколадним королем”. І недарма, адже
смаколики з цукерні щодня відправляли
до Варшави, Парижа та Відня.Мєчислав Орлович у своєму путівнику 1925 року локалізує цукерню
Залевського під номером 22 на вулиці Академічній. Перебрав Людвіг Залевський магазин у будинку № 10 вже 1930 року.
Кам'яницю
№ 10 на вулиці Академічній будували за проєктом архітектора Яна Шульца у
два етапи. Спочатку, 1887 року, була збудована в глибині подвір'я лазня
з басейном -- "Купальний заклад Святої Анни". За радянських часів тут
була Баня № 2, а у невеликому басейні хлопці з проспекту Шевченка та
довколишніх вулиць училися плавати. Тепер тут "Ґранд-клуб "Софія".
У
1892-1894 роках був збудований величний будинок з двома вежами, що
виходив фронтом на вулицю Академічну. В оздобленні кам'яниці брав участь
відомий скульптор Петро Віталіс Гарасимович, що з 1901 року був
викладачем художньо-промислової школи.
Кам'яниця належала
спочатку видавцеві Александрові Мільському, а потім відомому адвокатові
Володимиру Туцькому, котрий займав для свого помешкання увесь другий
поверх і любив у теплі вечори грати з приятелями в карти на балконі.
А що було на партері (першому поверсі) кам'яниці № 10?
"Партерове, дуже
велике приміщення мало різне призначення. Спочатку там розміщувався
"Крайовий базар" з народними виробами, потім банк, який щодня вивішував
біржові курси. Під ним збирались люди, що слідкували за курсами валют.
Серед них переважали особи в чорних халатах з ярмулками на голові.
Останніми часами опанував це зручне й елегантне приміщення власник
найбільшої львівської цукерні Людвіг Залевський, який ту провадив продаж
своїх чудових виробів, які щодня перевозили літаками до власної філії у
Варшаві на вулиці Новий Світ, 57... Властива цукерня Залевського
міститься на дальшому відтинку парної сторони вулиці Академічної під
номером 22", -- пише у своїх спогадах про Львів 1930-х років Гелена
Ольшевська-Пазужина.
У
цукерні Залевського пили каву та
куштували солодощі Іван Франко, Михайло
Грушевський, Юзеф Пілсудський.
“…Мене
найбільше вабила цукерня Залевського
на вулиці Академічній. Відтоді, по
правді, ніде у світі не бачив цукерничих
вітрин, оздоблених із таким розмахом.
Це була, по суті, велика сцена, оправлена
в металеву раму, на якій кілька разів
на рік змінювалися декорації, що були
тлом для вражаючих скульптур і алегоричних
фігур із марципану. Якісь великі
натуралісти, рубенси цукерництва,
втілювали на ній свої фантазії, а надто
перед Різдвом і Великоднем, коли за
шибами поставали дивовижі, застиглі в
мигдалевій масі та чоколяді. Цукрові
Миколаї мчали на санях, із їхніх лантухів
ринули лавини смаколиків. На глазурованих
полумисках спочивали шинки й риби в
галяреті, теж марципанові і з кремовою
начинкою. Навіть скибки цитрини, що
просвічували крізь галяретку, були
витвором цукерничого різьбярства.
Пам’ятаю стада рожевих свинок із
чоколядовими оченятами, найрізноманітніші
фрукти, гриби, вудженину, рослини, якісь
печери й скелі. Складалося враження, що
Залевський подужає відтворити в цукрі
та чоколяді цілий Космос, оздобивши
сонце лущеним мигдалем, а зірки –
лискучою глазур’ю” (Станіслав Лем,
“Високий Замок”).
У 30-х роках в цукерні була рухома різдвяна вітрина пана Zaliewskiego. Ця вітрина завжди була "обліплена" дітьми.
Закрився
бізнес “шоколадного короля” у 1939 році.
За радянських часів у будинку була
кондитерська крамниця (від 60-х років ХХ
ст. – “Світоч”). 1972 року у підвалі
“Світоча” відкрили бар “Шоколадний”. Зараз там “Пузата хата”, а тоді то був престижний заклад,
куди годилося запросити на побачення даму. У “Шоколадці” можна було
побачити і відомих спортсменів, і високих чинів міліції або прокуратури,
і контрабандистів (хоча останніх більше було у “Вежі” в Стрийському
парку”).
Гонорова «Шоколадка» (Львів, якого більше немає: історії від Романа Онишкевича. 2018 р.): «Що стосується інших напоїв, то культовий заклад був там, де зараз
«Пузата хата», у підвалі. Він називався «Шоколадка». Це був дуже
культовий заклад – там збиралися дуже наворочені люди. Я вже це застав
не дуже сильно. Але це вважався одним з престижних барів. Туди було
гонорово з дівчиною прийти. Це один із небагатьох закладів у центрі, де
подавали справжній гарячий шоколад, а не щось з пакетиків. Навіть нині
мало де справжній шоколад можна скуштувати. А ще там можна було взяти
справжній львівський лікер, геть не такий, як теперішній. Він був
густий, смачний – кавовий або шоколадний».
Тепер
у приміщенні колишньої цукерні, яка
манила львівську богему, – ресторан
швидкого харчування.
ДЖЕРЕЛО:
* Ігор Мельник. Ще раз про вулицю Академічну. 2007 р.
“Шоколадний
король” Львова, львівські цукерні та
ресторани. Фотографії старого Львова.
2014 р.
1894 р.
1933 р. Цукерня Людвіга Залевського 1962 р.