середа, 28 вересня 2022 р.

ПРАЗНИК.Для тих, хто в темі


Слово "празник" має особливий сенс для тих, хто посвячений у його таємницю.
Мені празник пахне новими фіранками, напуцованою підлогою, чистою скатертиною, печеною качкою, росолом з петрушкою, шинкою, холодцем, мнятими бараболями щедро политими маслом, тушкованою капустою, андрутами перемащеними згущонкою, а головне - пляцками.
Пляцків мало бути багато. Бували роки, коли мама напікала їх чи не двадцять. І всі різні, всі смачненні.

З року в рік ксьондзи на казанні говорили, що празник, то перш за все про духовне, та що не кажіть, а без матеріального не буде ніякого празника.

Пекти пляцки починали мало не за тиждень. Стартували з сухарів. Місили великі бебехи тіста і виробляли прерізні форми печива. Популярними були давні рецепти "Сухарі з горівков", "Машинкові сухарі", "Сухарі з дюрков", "Поцілунки", "Сухарі на смальці", "Слойоні", "Крухкі" і ще багато які. Щоб ними нагодувати цілу араву бажаючих, треба було добре наміситися і нарозтачуватися. Бо ті сухарі, як чіпси: хрум-хрум і нема.
А до празнику ще тиждень! Тре щось і на кльош покласти. А потім ще й на попразент нести: до школи, на роботи…

Десь з середи переходили до випікання пляцків. Спочатку пекли «сухі» коржі (на «Наполеон», «Спартак», «Перемащений вареним сиром», «Слойоний з ябками», «Сметанковий», «Мадярський»), а пізніше переходили до «мокрих» (Празький, «Пташине молоко», «Маковий», «Вуріховий», «Жіночі примхи», «Три богатирі») і на сам кінець (може й навіть, за день до празника) «Сир-мак-бісквіт», «П’яна вишня» і ще кілька лакшері тортиків. Ясна річ, що мав бути ще медівник і сирник - то як база, без них празнику бути не могло.

Справжній треш наступав тоді, коли те все треба було перемащувати. Коржі на дошках і різник картонках заносили до кухні й складали на усіх придатних поверхнях. Я не знаю, як давали раду люди у бідні 90-ті, бо то треба було хто-зна скільки масла, цукру, згущонки та яєць на тоті всі креми. В мене вдома ніколи не замінювали масла спредами. Краще було на два пляцки менше зробити, але з найдорожчим маслом.
Празник і економія – то речі несумісні. Мало бути щедро всього! І не тільки на столі. До празнику треба було мати файне вбрання, причепурену хату. Бо то ж люди прийдуть. Потім ще й будуть ходити по хатах збирати гроші на церкву, а там точно хтось такий та знайдеться, що буде очима «знимкувати» всю обстановку і потім переповідати то у широких колах вузьких поглядів.

Коли приходила празникова неділя (а у мене в селі то завжди неділя, на початку жовтня) на душі було так святково та приємно, як мало в який інший день у житті. Празник завжди давав багато очікувань. І Служба в церкві у той день була особлива, і людей значно більше, ніж зазвичай, ще й танці у клубі ввечері.

Мені здавалося, що у наш празник ніколи не бувало ні дощу, ні холоду (звичайно був, але я його не помічала, бо радість празникового настрою перекривала усе). Відправа була урочиста, священник запрошував своїх колег на спільну молитву.
- Кіко нині було ксьондзів? – питали після Служби ті бабусі, котрі за станом здоров’я до церкви не пішли.
- Багато! – пафосно казали їм колежанка і починали загинати пальці, - наш – раз, Вурманьский – два, декан – то маїш вже три…. – Іноді й бракувало пальців на руках для тої лічби. І то був успіх!
Кількістю запрошених священників вимірювався рівень празника. А якщо були запрошені семінаристи співати – ну то, вважай, цілий фестиваль! Всім від того було добре…

Минули роки. Празник втратив ту давню романтичність. Ми стали поміркованіше ставитися до приготування та споживання страв. Уже не поспішаємо оновлювати гардероб саме під цю дату. Але найголовніше – відійшли люди. Хтось просто віддалився, бо розрослася рідня: онуки двоюрідних вже є «четвертими»… А хтось відійшов у інші виміри…

Празник… Пра-зник. Був і зник. Так щоразу кажемо, коли чекаємо того дня, готуємося, а він віддзвенів святочними дзвонами, відгомонів хмільними голосами гостей і зник… Як зрештою, кожна мить, кожен день нашого земного шляху. Як кожен з нас.
Празникуймо, доки живемо! Бо усе наше життя – празник, у якому надважливе і духовне, і матеріальне. Головне – з любов’ю та з розумом. 
Галина Заболотна (FB, 2022 р.) 
 
З FB Maria Seniv (Козова) про спів як важливу складову празника (храмового свята):
"А у нас була дуже співуча родина. З'їжджалися на празник, деколи і по 30 осіб!!! У нас тоді була лише одна церква, то й празник був один на все містечко - на Петра. Мені, тоді ще не дуже дорослій, перепадали від гостей, паперові кульки з цукерками, шоколадки "Оленка" і "Чайка" ,одна бабуся привозила в кошику лісові малини і лісові горіхи, на них я найбільше чекала. Всі, хто заходив до хати, виталися, саме через букву - и, тобто обіймалися з нами, домашніми, виявляється як по-французьки!!! - притулялися щоками на два боки і запитували : "Як ся маєш? ". Потім йшли за щедрий мамин стіл у хаті, ще був один столик з лавочками, з нарізкою м'ясною й овочевою, невеличким графином з домашнім вином, збанком компоту і пляцками на кльоші у садку, куди виходили побесідувати чи чоловіки покурити. Але фішка нашого празника - це був спів! 
У перервах між частуванням, співали і співали, ділилися на голоси, аж на три, особливо чоловічі!!! Це було щось! Вікна були навстіж відчинені, хто йшов дорогою, спинявся, щоб послухати ті надзвичайні голоси та красиві українські пісні. Ніхто не фальшивив у співі, це був вже роками (на щорічних празниках) зіспіваний хор! На наступний день задоволеним батькам казали: "Але, вже в вас вчора файно співали, на всю вулицю було чути! " То правда, аж мені защеміло від спогадів!... Але найтяжче було мамі, вона одна на таку громаду готувала. Недоспані ніченьки! Як вона це витримувала?!! Отака щедра українська натура, аби гості були задоволені!".



1903 р. Етнографічна карта білорусів

1903 р. Етнографічна карта білорусів (Этнографическая карта белорусского племени).  Опублікована в "Карский Е.Ф. Белоруссы. Том 1. Введение к изучению языка и народной словесности. Печатный документ. — Вильна, 1904. — 466 с.".

На карті Пінщина та Берестейщина - українська етнічна територія на півдні та заході теперішньої Білорусі.

Пінщина, або Пинщина — українська етнічна територія на півдні Білорусі, що межує на заході з іншим українським етнічним регіоном — Берестейщиною. Часто Пінщину об'єднують з Берестейщиною в єдиний етнокультурний регіон, хоча між цими двома землями існують деякі відмінності як в історичному, так і в культурному плані. Автохтонне населення Пінщини має назву пінчуків. Історичний і культурний центр краю — місто Пінськ. Пінщина є частиною Полісся.

1918 р. Етнографічна карта білорусів (Этнографическая карта белорусского племени).  

Этнографическая карта белорусского племени, составлена в 1918 году ординарным академиком Е.Ф. Карским. Масштаб 40 вёрст в дюйме. Издание Белорусского Областного Комитета при Всероссийском Совете Крестьянских Депутатов. Напечатано в Военно-Топографическом Отделе Главного Управления Генерального Штаба.





вівторок, 27 вересня 2022 р.

Слава Героям! Вічна пам’ять винниківчанам, які загинули у москальсько-українській війні

 

29 березня 2022 р на Луганщині в м. Золоте, загинув винниківчанин Костів Андрій Михайлович. Костів Андрій був сержантом 3-го механізованого батальйону 24-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України імені короля Данила. Навчався у середній загальноосвітній школі № 29 м. Винники. Воював з москалями в АТО у 2014 р. Костів Андрій  обрав шлях воїна, сміливо ставши на захист рідної землі, в складний для неї час. Пішов на війну, в якій прагнув щось змінити, прагнув вчитися і допомагати іншим. Він був прекрасною людиною з відкритим серцем та веселою вдачею, з честю захищав свою Батьківщину і героїчно загинув у бою. Прощання відбулося у Гарнізонному храмі св. Петра і Павла 5 квітня. Поховали Героя на Марсовому полі.


13 червня 2022 р.
  на Донеччині, захищаючи Україну, загинув мешканець Винник Сергій Корольов, 1973 р. н. 16 серпня, Львів попрощався з Героєм Сергієм Корольовим, який загинув у боротьбі з російськими окупантами. Похоронений на Марсовому полі.

Сергій Корольов (06.07.1973 – 13.06.2022) народився і виріс у Львові. Закінчив СЗШ №48. Вищу освіту здобув у тодішній Львівському технікумі промислової автоматики, здобувши спеціальність «технік-електрик». Після навчання вступив на військову службу.

У 2015-2018 роках захищав Україну у зоні проведення Антитерористичної операції на сході України. З початком повномасштабного вторгнення росії вступив до лав Збройних Сил України. Виконував бойові завдання у складі 68 окремої єгерської бригади Корпусу резерву Сухопутних військ. У Сергія Корольова залишилися дружина, двоє дітей, мати та брат.


12 вересня 2022 р. у боях за Україну, на Півдні, загинув мешканець Винник – Ігор Григорович Гриновець, 30.05.1971 року народження, боєць 24-ої окремої механізованої бригади імені Короля Данила. Закінчив Львівський техніко-економічний коледж Національного університету «Львівська політехніка». З 1989 по 1991 рік проходив військову службу. У мирний час працював заготівельником взуття на приватному підприємстві «Стептер» та у товаристві з обмеженою відповідальністю «Ніка Захід». З початком повномасштабного вторгнення добровольцем став на захист України. У Ігоря Гриновця залишилися батько, мати, рідна сестра, брат та цивільна дружина.

Чин похорону Героя - 20 вересня в гарнізонному храмі Петра і Павла у місті Львів. Після цього похоронна процесія відбула у Винники. У Винниках прощання з Героєм відбулося за місцем його проживання – вулиця Кільцева, 10. Поховали Героя у його рідному селі Романів.


16 вересня 2022 р.
у боротьбі з російськими загарбниками загинув мешканець Винник, випускник СЗШ № 29, Микола Варлам, 22 жовтня 1969 року народження.

                                                     Наш ТАТО Герой!!!
21 вересня 2022 р.
відійшов у вічність, після смертельних поранень, Ушков Віктор Валерійович (поранений в боях під Харковом 07. 09. 2022 р.). Віктор Ушков – народився 27 грудня 1985 року у Винниках. Навчався у середній загальноосвітній школі № 29 м. Винники. Згодом закінчив Львівську комерційну академію (сьогодні – Львівський торговельно-економічний університет). Після вторгнення росії став на захист України. Виконував бойові завдання у зоні проведення Антитерористичної операції. У мирний час працював у відділі фізичного захисту Державної податкової служби у Львівській області та на приватному підприємстві «Львів-Пласт», згодом –  експедитором. Із початком повномасштабного вторгнення боронив Україну у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних сил України. У загиблого залишилися батьки, дружина та двоє дітей. Парастас – неділя 25.09. в храмі Різдва Івана Хрестителя о 19:00 год, тіло було цілу ніч в церкві. Похорон відбувся в понеділок 26.09., панахида в храмі Івана Хрестителя на 8:00 год., потім на подвір'ї дому. Відправа в Гарнізонному храмі Петра і Павла на 11:00 год. Поховали героя на Марсовому полі (вул. Мечнікова).

23 вересня 2022 р. у боротьбі з російськими загарбниками загинув мешканець Винник – випускник СЗШ № 47 Іван Михайлович Ковальський (13. 02. 1992 р. н., м. Винники).

Свій останній бій Герой Іван Ковальський прийняв у населеному пункті Вовчий Яр, що на Донеччині. Герой загинув під час підриву транспортного засобу. У машині перебувало семеро українських захисників. П‘ятеро загинуло, ще двоє отримали поранення.

У 2010 році вступив на строкову службу до внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, перебував у складі 2-ї окремої Галицької бригади Західного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. У 2014 році закінчив Національний університет «Львівська політехніка», здобув кваліфікацію бакалавра за спеціальністю «Організація і регулювання дорожнього руху».

У 2022 році вступив до лав 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. У серпні 2022 року проходив військові навчання у Сполученому Королівстві.

Прощання із нашим загиблим Героєм Іваном Ковальським відбулося, у понеділок 26 вересня, у храмі Святого Воскресіння у Винниках (вулиця Тараса Шевченка, 13) Парастас - о 19:30 год.

Чин похорону Героя Івана Ковальського відбувся у вівторок, 27 вересня, у гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла у Львові (вулиця Театральна, 11). Поховали українського Героя-захисника Івана Ковальського на Марсовому полі у Львові.