Андрій Байцар

субота, 30 травня 2026 р.

Пиріжки-«тошнотики» родом з дитинства. Львів 1950-ті - 1980-ті роки.

Пиріжки-«тошнотики» — це легендарні смажені пиріжки з лівером (субпродуктами), які масово продавалися в кулінаріях, їдальнях та з лотків у часи СРСР. Вони мали характерний смак і часто залишали важкість у шлунку, проте були доступним і популярним перекусом.

Знаменитий кіоск по продажу пиріжків був колись біля Преображенської церкви. Позаду Преображенки був транспортний хаб-зупинка, кіоск з тошнотиками й газетний кіоск. На куті вул. Краківської-Вірменської було віконечко в стіні (в районі кафе «Краківчанка») звідки старший дядько-єврей продавав пиріжки.

У Львові їх продавали по цілому місту: в центрі (площа Ринок, вул. Краківська, біля Правображенської церкви, на проспекті Леніна (Свободи), на вул. Академічній (проспект Шевченка), у «Кривій липі» (Жовтневий проїзд), біля ЦУМу), біля всіх базарів, вокзалів, автостанцій, великих заводів і фабрик і т. д.

Ціна за пиріжки була спочатку 3 копійки, пізніше 4 копійки, а потім подорожчали до 7 копійок. Завжди гарячі, по часах бідності системи громадського харчування це було щось, дешево і смачно.

До однієї гальби пива зазвичай ми (студенти) брали 4-5 тошнотиків, а коли випивали по дві гальби — тошнотиків з'їдали 6-7, інколи значно більше.

У радянські часи проїзд Крива Липа (Жовтневий) слугував звичайним прохідним двором, тоді там торгували пивом і пиріжками («тошнотиками»). Навколо самої липи був павільйон де продавали пиво на розлив. За Горбачова в період «сухого закону» (1986-1990 рр.) тут інколи треба було простояти в черзі й годину. До однієї гальби пива зазвичай ми (студенти) брали 2-3 тошнотики, а коли випивали по дві гальби — тошнотиків з'їдали 4-5, інколи значно більше.

Черги стояли великі, ціна за пиріжки була спочатку 3 копійки, пізніше 4 копійки, а потім подорожчали до 7 копійок. Завжди гарячі, по часах бідності системи громадського харчування це було щось, дешево і смачно.

Направо в тупику був прийом склотари. Там постійно стояла черга. Здаєш пляшку за 12 коп., маєш три гарячих пиріжки, обернених касовою стрічкою.

Тут біля липи навстоячки зависали цілі натовпи любителів пива і пиріжків. Часто тут можна було зустріти студентів з «універу» й інфізу. «Публікала» була різноманітна — від «бомжів» до професорів. Інколи сюди навіть «забігала» творча інтелігенція: художники, артисти, письменники й т. д.

Пиво наливали в гальби. На поч. 90-х з бокалами якийсь дефіцит стався, то пиво почали наливали прямо у півлітрові банки.

1978 р., збіг вул. Краківської й пл. Ринок.

1980-ті рр. Ощадбанк на куті тодішньої Маяковського і Франка

1970-ті -1980-ті роки. "Крива липа"

середа, 27 травня 2026 р.

Знаменита львівська "стометрівка" ("клумба") у старих фотографіях. 1880-ті - 1980-ті роки

Зібрано 47 давніх свтлини!

Знаменита львівська «стометрівка» — це центральна пішохідна алея вздовж проспекту Свободи із лавочками по боках і всередині пам’ятником Тарасові Шевченкові, що тягнеться від Львівської опери до площі Міцкевича. Попри народну назву, реальна довжина цієї широкої центральної алеї становить понад 300 метрів. Вона є одним із найпопулярніших місць для прогулянок, зустрічей та культурних подій у Львові. На алеї десятиліттями збираються львівські аматори та гросмейстери для гри в шахи просто неба.

Це історичне місце у 70-их рр. було улюбленим місцем збору вболівальників ФК «Карпати».

Назва «стометрівка» причепилась до проспекту за Польщі, бо в ті роки тут проводились численні легкоатлетичні змагання. Друга назва «клумба» цього місця виникла по тому, як з приходом совєтів, до Польщі успішно відбув пам'ятник королю Яну ІІІ Собеському. На його місці утворився клумба. Наявність декількох стендів зі свіжими номерами радянських газет, сатиричний стенд, вабив на це місце мешканців, тому звичка збиратись на "клумбі" пережила усі часи й вплинула на хід історичних подій не тільки нашого міста (ФБ, Гриць Совків).

З 1898 року по 1950 рік тут стояв пам'ятник Яну ІІІ Собєському.

У Львові всього було три пам'ятники королю. Перший, у формі мармурового бюста, виконаний 1883 року розміщувався у Національному музеї. Другий — бюст у подвір'ї польського Куркового товариства (Стрілецького) на теперішній вулиці Лисенка, 23 а з'явився 1891 року. Пам'ятник з кінною фігурою на Гетьманських валах (тепер проспект Свободи) відкрили 20 листопада 1898 року. Автором всіх трьох монументів був відомий львівський скульптор Тадеуш Баронч (Tadeusz Barącz).

Площа довкола пам'ятника нерідко ставала місцем польських маніфестацій.

У перші роки радянської адміністрації у Львові цей пам'ятник порівнювали із пам'ятником Богданові Хмельницькому у Києві з огляду на їхню схожість. У 1950 році монумент перевезли до Польщі, де він близько п'ятнадцяти років стояв у парку Вілановського палацу у Варшаві, одній із резиденцій монарха. Згодом його передали до Ґданська, з яким Собєський також мав низку зв'язків. У 1965 році пам'ятник встановили на Дерев'яному ринку (Targ Drzewny), де до 1946 року стояв німецький монумент-обеліск полеглим пруським солдатам у війнах з Данією, Австрією і Францією.

На місці вивезеного пам'ятника у Львові була клумба, а 1992 року поруч встановили пам'ятник Тарасові Шевченку.

З кінця 1980-х років проспект став місцем зібрань стихійних політклубів, так званої «клумби» (збиралися біля клумби навпроти Музею етнографії), мітингів і демонстрацій. З 1991 року на проспекті Свободі, на площі перед Оперним театром та пам'ятником Тарасові Шевченку, проводяться також концерти й інші святкові акції.