Пивні, пивбари й пивресторани Львова у 1970-их - 1980-их роках . Львів, якого уже немає

 

 У величезних підвалах Львівського пивзаводу знаходився пивний ресторан “Колос”. Інтер’єри чотирьох залів гарно оформили за участі Львівської академії мистецтв. Підлога цього закладу досягала позначки 8,2 м нижче рівня землі. Ресторан був далеко від центру міста і тому не здобув належної популярності. 

Користувався популярністю фірмовий пивресторан “Янтар” на Ботвіна (нині Куліша). 

Культовий пивбар у 1969 - 1990-х рр. «Під Вежею» на Братів Рогатинців, 32 (тоді Комсомольській).  Заклад відкрили в червні 1969 року.

 Заклад народ називав «Баварією». Він розташовувався у напівпідвальному приміщенні, де збереглися залишки середньовічної оборонної споруди. Більша частина залу «Під Вежею» мала стійки, столиків було лише кілька, і здебільшого зайняті. На закуску подавали вуджену скумбрію, солоні палички і бублики. На столах стояли сільнички, дехто, економлячи на закусці, посипав сіллю край кухля.

Через великі черги доводилося брати відразу по два-три кухлі, щоб зайвий раз не вистоювати. Правда, траплялися й такі пияки, що могли видудлити і з десяток кухлів. Стіни у барі були густо розписані різними мудраціями та мальовидлами, які прибиральниці не встигали змивати. На початку 90-тих, коли нарід почав красти посуд, «Під Вежею» наливали пиво у літрові та півлітрові слоїки (Ю. Винничук, 2021).

На першому поверсi кава й лiкери, а в пiдвалi пивко! 100 гр. кави + 100 гр. коньяку = 2 руб.; черга на 30 хв. 

Тут за столиками навстоячки зависали цілі натовпи любителів пива і риби, переважно молодь; можна було зустріти і студентів, що тут же при гальбі пива писали курсові, в обідній час підземелля окуповували студенти «Політехніки», що мали поряд на Ватутіна (нині Князя Романа) військову кафедру. Часто тут можна було зустріти й студентів з «універу» й Поліграфічного.

Там у підвалі стояли дубові столи, пиво наливали в бокали. На поч. 90-х з бокалами якийсь дефіцит стався, то пиво почали наливали прямо у півлітрові банки. Дим від сигарет «стояв» стовпом. Люди йшли туди і брали з собою тараньку, а дехто «чекушку» горілки, бо казали, що «пиво без горілки – гроші на вітер». Саме пиво було не погане, але кращого на той час і не було.

За спогадами Юрія Охріменка «Кнайпи моєї юності»: «Цілі покоління залишали на каменях стародавньої бастеї, яка є серцевиною бару, свої графіті. їх регулярно забілювали і мабуть тепер там утворився цілий культурний шар. Сюди заходив дуже милий п’яничка баяніст. Грав за пару копійок, а то й за кухоль пива. Мій друг, підпивши, замовляв йому вальс «На сопках Маньчжурии». А потім під сумну мелодію ронив рясну сльозу просто до ґальби.

Туг проводили і своєрідні пивні змагання хто вип’є більше. Наскільки пам’ятаю, на гроші, чи ще на щось не закладалися. Але переможцеві була забезпечена всезагальна пошана - до наступних змагань. Прикро, але у цих битвах я був скромним воїном, бо не міг втиснути у себе більше шести ґальб. А були серед нас мастаки, здатні подужати і до двадцяти.

Львівське пиво і тоді було «кляса». Воно славилося далеко поза межами України. Коли у 1975 році я був з будівельним загоном у Казахстані, то за одну пляшку львівського пива нам пропонували дві пляшки горілки.

Майже завжди тут стояла довга черга. Зрештою, черги тоді були всюди. Дістати пиво поза чергою можна було через прибиральницю - за додаткову оплату».

У напівпідвальному приміщенні будинку є залишки стін та бастеї міських укріплень XIV-XV ст. Фортифікаційна споруда доби готики - одна з 16-ти бастей зовнішнього кільця оборонної стіни середньовічного Львова (розібрана наприкінці XVIII ст.). Була розміщена у південній частині східного прясла муру. Виявлена у 1906 р. Півкругла, мурована з каменю споруда.

З відомих пивбарів можна згадати ще “Мюнхен” (неофіційна назва) на вулиці Франка біля   «Пляц Пруса» та    «Ґрюндік» на Ґрюнвальдській біля “Політехніки”.

 «Пляц Пруса» (Plac Prusa) — це історична народна назва локації у Львові, яка сьогодні є площею Івана Франка. Офіційно ця назва (площа Болеслава Пруса) існувала в польський період історії міста до 1939 року.

«Пиво-раки» (народна назва) на вулиці Краківській, 17 — працював до  1979 р. (пізніше «Медівня»). На вітрині був рак з гальбою пива і від нього появилась народна назва.  

«Крива липа».  У радянські часи проїзд Крива Липа слугував звичайним прохідним двором, тоді там торгували пивом і пиріжками («тошнотиками»). Навколо самої липи був павільйон де продавали пиво на розлив. За Горбачова в період «сухого закону» (1986-1990 рр.) тут інколи треба було простояти в черзі й годину. До однієї гальби пива зазвичай ми (студенти) брали 2-3 тошнотики, а коли випивали по дві гальби — тошнотиків з'їдали 4-5, інколи значно більше.

Черги стояли великі, ціна за пиріжки була спочатку 3 копійки, пізніше 4 копійки, а потім подорожчали до 7 копійок. Завжди гарячі, по часах бідності системи громадського харчування це було щось, дешево і смачно.

Кіоск по продажу пиріжків був колись біля Преображенської церкви.

Направо в тупику був прийом склотари. Там постійно стояла черга. Здаєш пляшку за 12 коп., маєш три гарячих пиріжки, обернених касовою стрічкою.

Тут біля липи навстоячки зависали цілі натовпи любителів пива і пиріжків. Часто тут можна було зустріти студентів з «універу» й інфізу. «Публікала» була різноманітна — від «бомжів» до професорів. Інколи сюди навіть «забігала» творча інтелігенція: художники, артисти, письменники і т. д.

Пиво наливали в гальби. На поч. 90-х з бокалами якийсь дефіцит стався, то пиво почали наливали прямо у півлітрові банки.

З історії. Теперішня назва - проїзд Крива Липа з'явилася у 1992 році. Назва походить від давньої липи, яка до нашого часу росте на території провулка у центрі двору.  Дерево залишилося від колишнього ботанічного саду Маєра.

Проїзд Крива Липа має досить тривалу історію. Вона розпочалася із 1895 року, коли збудував пасаж власник «Гранд-готелю» Єфраїм Гаусман. Ансамбль пасажу створювали будівлі, які були зведені у стилі історизму та неокласицизму. Він був відкритого типу та мав виходи на теперішню вулицю Дорошенка та на вулицю Січових Стрільців.

У той час львівські пасажі, що були на центральних вулицях, були популярними. Там представляли для відвідувачів відомі торгові марки, зокрема, були найкращі товари.

Назву пасажу змінювали декілька разів. У 1942 році окупаційна влада перейменувала пасаж Гаусмана на Дурхляс, що з німецької означає «прохід, галерея». Ця назва була впродовж двох років, а згодом вирішили повернути історичну назву вулиці. Однак у 1950 році знову придумали чергову нову назву. Тоді назвали провулок - Жовтневий проїзд на честь більшовицького перевороту в Петрограді у жовтні 1917 року. 

Студенти Політехніки збиралися в «Унітазі».  «Унітаз» був поблизу Львівської політехніки.  Утім цей «унітаз» львів'яни любили. Мова йде про пивний бар на вулиці Київській, 24.  Свою назву він отримав через магазин сантехніки, що був розташований навпроти. Житловий будинок, збудований у 1926 році за проєктом Вітольда Мінкевича у стилі ар деко. Будинок складається з чотирьох секцій, які зміщені відносно осі. У підвалі будинку від 1970-х років працював популярний пивний бар, нині – паб «The Unitas».

«Ґрюндік» був улюблений пивбар студентів Політехніки і студентів-географів Універу, які до 1985 року проживали неподалік в гуртожитку №2 на вул. Пушкіна. Мабуть саме тут у часи горбачовської перебудови народилася ідея однієї з перших львівських неформальних газет «Ґрюндік». Вона випускалася на ксероксі під чудовим гаслом: «Менше піни - більше пива»  

У горішній частині  Парку культури був демократичний пивбар “Кафедра“  і «Деканат», такий самий павільйон при вході до парку.

ДЖЕРЕЛА:

            * Кнайпи Львова у радянські часи. Фотографії старого Львова. 2023. 

           *  Юрій Охріменко. Кнайпи моєї юності. 

             * Перші ресторани Львова: якими були та де діяли у місті, - ФОТО. 2022.

          * Кава повоєнного Львова, або кнайпи львівської богеми. Фотографії старого Львова. 2021.

             * Кава та кавові кнайпи Львова. Історія зародження.  Фотографії старого Львова. 2021.

          *  Живі легенди львівських кнайп. Львів, який ми втрачаємо. То є Львів. 2022.

           * Львів у батярських піснях. То є Львів. 2023. 

           * Юрій Винничук. Кнайпи львівської богеми 2. Збруч. 2016 р.

             * Юрій Винничук – кнайпи моєї молодості. 2021 р.

           * Юрій Винничук.  Львів без «шніта» і без «мліка». 2025.

          * “Шоколадний король” Львова, львівські цукерні та ресторани. Фотографії старого Львова. 2014 р.

* Ілько Лемко. “Львів 1970-ті: русифікований побут, рибний дефіцит, ковбаса 4-х сортів, цигарки Marlboro і тотальна мода на джинси. 2023 р.“ 

* Ілько Лемко.  «Коли є «все» не для всіх, зате є джинси, «довгі патли» і жовто-сині трамваї. Побутові хроніки Львова: 1960-ті. 2023 р.».

* Ігор Мельник. Ще раз про вулицю Академічну. 2007 р.

* Фотографії старого Львова. 

*FB   Музей історії фотографії у Львові

*FB Львів стародавній - фото, відео та історії

 *FB  Ретро-Львів

 *FB    Гриць Совків (The Gryć) 

.

1980-ті роки."Під вежою"

1971 р. “Під Вежею”

”Ресторан “Ґвара”. Колишній пивбар “Під Вежею” на вулиці Братів Рогатинців (колишня Комсомольська) 

1980-ті роки. "Крива липа"

Вулиця Жовтнева (Дорошенка) у старих світлинах. Львів 1970-ті - 1980-ті роки

 

1970-і роки 

1970-і рр. Вул. Жовтнева (Дорошенка) 

 

1970-і роки.  Декоративне панно на торці будинку. На першому плані трамвайна зупинка для маршрутів № 1, 2 і 9, влаштована на місці зруйнованих з початком Другої світової війни будинків №2 та 4. На торці будинку - декоративне мозаїчне панно на тему "Дружба Народів" авторства художників-монументалістів Львівського художньо-виробничого комбінаті худфонда СРСР та Спілки художників. 

1970-і роки. 

Фонтани на площі Галицькій: Світезянка, Хлопчик і Кульбаба. Львів, якого уже немає

 

З 1880 р. площу прикрасила криниця з фонтаном та скульптурою героїні однойменної балади поета Адама Міцкевича – Світезянки. Триметрова білокам’яна німфа одразу стала окрасою площі й улюбленицею львів’ян, а особливо художників і фотографів. Автором алегоричної фігури був відомий польський скульптор, випускник Віденської Академії Тадеуш Блотницький (1858-1928). Скульптуру він створив на замовлення львівського магістрату, а у 1879 році на конкурсі отримав за неї нагороду Академії – “Preisstipendium”.

Скульптура безслідно зникла у 1950 році. Замість німфи криницю прикрасили скульптурою хлопчика. Орієнтовно у 1970 році цю скульптуру демонтували, а за кілька років встановили абстрактну композицію "Кульбаба" роботи львівського художника Олега Микити. Пізніше цей фонтан досить довго не працював, а потім – теж довго – тривали археологічні і будівельні роботи на огородженому майданчику.

Реконструкцію площі Галицької у Львові розпочали у 2019 році. Згодом, після демонтажу фонтану «Кульбаба», будівельники виявили мури костелу Воздвиження Чесного Хреста, зведеного у 1530-х роках. Після цього будівельні роботи призупиняли і на місці працювали археологи. У міській раді вирішили, що на площі облаштують новий громадський простір, а виявлені фундаменти костелу законсервують.

Нарешті у 2023 році огорожу було знято і виявилось, що фонтан зник, а на його місці залишилось тільки коло, позначене відмінним від бруківки камінням.

 21 квітня 2023 р. там відкрили фонтан, який присвятили Герою України Дмитру "Да Вінчі" Коцюбайлу та усім добровольцям російсько-української війни.

.   

1910-1939 рр. Фонтан "Світезянка" на площі Галицькій. 

 

1950-і - 1960-і рр. Фонтан "Хлопчик" на площі Галицькій. 

2019 р. Фонтан “Кульбаба” на площі Галицькій 

«МЕДІВНЯ» на Краківській. Відома кнайпа в радянські часи

 

«Медівня» на вулиці Краківській, 17 — це одна із найстаріших діючих кнайп Львова, відкрита за радянських часів, у 1979 році.   До «Медівні» тут була пивна. На її вітрині був рак з гальбою пива і від нього появилась народна назва «Пиво-раки».

 Кам'яниця зведена у 1773 році на місці двох старіших будинків З другої половини XIX століття і до 1930-х років власником будинку був Руський інститут «Народний Дім». В ті часи у кам'яниці містилися різні організації, зокрема, Товариство руських ремісників «Зоря», редакція народовецької газети «Правда», студентське товариство «Дружній лихвар» та інші. У період Польської республіки у будинку містилися магазин кухонного посуду Вайнбергера і магазин взуття Фрухса. З 1950-х років — перукарня і база лікарсько-технічної сировини.

Якщо “Пиріжкову” на Словацького більше полюбляли студенти, то в “Медівню” на вулиці Краківській ходили викладачі львівських вишів. Не лише універівські, яким було близько, але й із "Політехніки" та інших закладів. Тут не було такої неформальної мистецької тусовки, як у "Нектарі", зате часом тут могли збиратися не просто професори та асистенти кафедр, але й академіки та всесвітньо відомі винахідники. На відміну від більшості інших популярних крапок, тут не лише пили, але й їли. “На каву” ішли деінде. Поважні професори й доценти брали тут чарочку медовухи на місці “для апетиту”, промовляли гарний тост, а далі бралися за чанахи, наваристий борщ, вареники, реберця в меді, мариновані гриби. Тут було єдине місце, де можна було з’їсти вареники з начинкою з риби. І лише тут подавали огірки в меді. Це збирало поціновувачів у будь-який день тижня.

2015 р. «МЕДІВНЯ» на Краківській.

«ПИРІЖКОВА на СЛОВАЦЬКОГО». Спогади зі студентських 1980-их років

 

    «ПИРІЖКОВА на СЛОВАЦЬКОГО» (вул. Словацького, 4/2).

Пиріжкова на Словацького відкрилася після “Пінгвіна” у 1962 р. Вона стала популярною завдяки своєму розміщенню. Поруч Університет, кілька інститутів, парк Івана Франка, географічний факультет ЛДУ, туристичні локації та на той час багато майстерень, ательє, з яких могли приходити працівники. Це був ідеальний варіант для швидкого та недорогого перекусу,

Та насамперед щодня ходили сюди студенти. А на вихідних батьки, що гуляли з дітьми. Ще однією причиною популярності були ціни та великий вибір. Тут були не лише повсюдні булки з маком та повидлом, але й булочка з корицею, сливою, вишнями, м’ясні слойки, рис і горох і багато інших. До булочок зазвичай брали какао або чай.

І дуже смачні пиріжки з м’ясом! А на верхніх полицях стояла сметана в 200-грамових гранчаках.

1960-і роки. 

 

1960-і роки. 

1980-і рр. Пиріжкова на Словацького

Львівський цирк родом з дитинства. Спогади 1970-их - 1980-их років

 

Львівський цирк (вулиця Городоцька, 83) знаходиться біля підніжжя Святоюрської гори.

 Колись, на місці, де зараз стоїть будівля цирку ставили тимчасові циркові споруди під брезентовим шатром. У 1948 уперше згадують дво­щогловий цирк-шапіто біля підніжжя Святоюрської гори у Львові.

Сучасна будівля цирку постала у 1968 р. Хоча основну будівлю, глядацький зал якої вміщує 1758 глядачів, було зведено у 1955р., а впродовж 1965–68 рр. було проведено реконструкцію за проектом архітекторів Арнольда Ба­хматова і Михайла Каневського.

Він є баневою (купольною) циліндричною будовою з периметрально розташованими двоповерховими приміщеннями рекреації і гардеробних виділяється активним виділенням одноповерхової вхідної частини, де розміщений касовий вестибуль і тамбур. До тильної частини прилягають службові приміщення готель та господарська зона. Активно виділена одноповерхова вхідна частина, де розташовані вестибюль та тамбур. У тильній стороні примикають службові приміщення, господарська зона та готель. Благоустроєм територій навколо цирку та його внутрішнім інтер'єром цирку займався Василь Каменщи.

Новорічна ялинка в цирку в радянські часи була однією з найбажаніших та наймасштабніших святкових подій для дітей. Оскільки Новий рік у СРСР став головним державним святом (як ідеологічна заміна Різдва), циркові арени перетворювалися на центри головних зимових вистав, а квитки на них вважалися величезним дефіцитом.  Вистави збирали аншлаги з кінця грудня до середини січня, залишаючи для кількох поколінь яскраві дитячі спогади.

Кожен квиток на циркову «ялинку» гарантував отримання дитячого новорічного подарунка. Це була пластикова або картонна коробка (часто у формі циркової башти, Кремля, ракети чи годинника), наповнена дефіцитними на той час шоколадними цукерками, мандаринами та вафлями. 

Циркові вистави, як і загалом радянські свята, часто містили елементи пропаганди. Сюжети могли крутитися навколо космічних польотів (особливо у 1960-ті та 1970-ті роки), дружби народів або порятунку звірят з капіталістичних країн.

 Головна ялинка встановлювалася безпосередньо у центрі манежу.  Ялинка прикрашалися великими іграшками, які дублювали циркову тематику. Особливо популярними стали скляні та картонні клоуни, акробати, фокусники та дресировані тварини, що масово пішли у виробництво після виходу культового радянського фільму «Цирк». Верхівку дерева замість традиційної Вифлеємської зірки завжди вінчала п'ятикутна червона радянська зірка. 

Через специфіку цирку вистави супроводжувалися складними повітряними номерами, акробатичними трюками та спецефектами, недоступними для звичайних театрів.

 Обов'язковими ведучими вистави були Дід Мороз та Снігуронька. Сюжет зазвичай будувався навколо того, що якісь злі сили намагаються вкрасти Новий рік чи новорічні вогні, а Дід Мороз, Снігуронька, клоуни та дресировані тварини рятували свято.

За час свого існування у Львівському цирку гастролювали видатні артисти, зокрема клоуни Олег Попов, Михайло Ру­м’янцев, відомий ілюзіоніст Ігор Кіо, канатохідці Абакарови, Аліханови, Гаджикурбанови, Таш­кенбаєви. Гастролював у Львівському цирку і атракціон змішаної групи тварин під керівництвом Юрія Дурова. Також арена львівського цирку приймала гостей із США, Казахстану, Італії, Німеччини, Румунії, Росії, Білорусі, Киргизстану та інших країн. 

* Фотографії старого Львова 

  *FB   Музей історії фотографії у Львові

*FB Львів стародавній - фото, відео та історії

 *FB  Ретро-Львів

 *FB    Гриць Совків (The Gryć)

1968 р. 

 
1959 р.

1968-1970 р. 

Львівський цирк. Фото із книги Архітектура Львова: Час і стилі: ХІІІ-ХХІ ст./ Упорядник і науковий редактор Ю.О. Бірюльов. – Львів: Центр Європи, 2008 р.

 

Будівля Львівського цирку з висоти, фото 70-ті роки XX століття (Фотографії Старого Львова, 2020 р.).  

Львівський цирк, 1980 рік . Фото В. Іванова

Ігор Кіо на манежі Львівського цирку в програмі ілюзійного музично-хореографічного ревю “Раз… два… три…”, листопад 1981 року (Фотографії Старого Львова, 2023 р.). 

 Парад артистів “Цирк Румунії”(Фотографії Старого Львова, 2020 р.).  

 

Львів, якого уже немає. Академічна - площа і вулиця. Фотоальбом

Площа Академічна знаходилась в кінці вулиці Академічної (проспект Шевченка) між сучасними вулицями Волошина, Драгоманова, Грушевського і Саксаганського. Від середини ХІХ ст. площа мала назву Святого Яна, а від 1871 року – площа Академічна. У 1955 році площа Академічна увійшла до складу проспекту Шевченка. З середини 1950-их років на місці пам’ятника Александру Фредру щороку оновлювали квітковий портрет Тараса Шевченка, а у 1994 році тут встановили пам’ятник Михайлу Грушевському.

Раніше біля місця, де зараз стоїть пам’ятник Грушевському потоки Пасіка та Сорока зливалися у річку Полтву. Через водойму був перекинутий місток із фігурою Св. Яна Непомука, створеною у 1796 р.

На світлині львівського фотографа М. Гольдберга можемо бачити вигляд Академічної площі близько 1890 року. На фото праворуч за парканом з афішною тумбою — палац славетного польського комедіографа Александра Фредра в оточенні саду. У нижньому кутку зліва на передньому плані світлини можна побачити криницю. На цьому місці у 1897 р. встановлять пам’ятник Александру Фредру. Після Другої світової війни пам'ятник перевезли і 1956 року встановили на ринковій площі у Вроцлаві (Польща).

Навпроти пам’ятника розташована вулиця Фредра. Під назвою Св. Миколая (оскільки вела до однойменного костелу) її можна бачити на планах Львова ХVІІІ ст. Ще за життя драматурга її, у 1871 р., перейменували на його честь.

Маєтності Фредра розташовувались на місці сучасних вулиць Фредра та Саксаганського. Його будиночок стояв серед великого саду. Звели споруду в 1840 р. в стилі бідермаєр для Шимона Сухоцького. Александр Фредро придбав цю садибу у 1847 р. У 1905-1906 р. його нащадки продали ділянку під парцеляцію і будинок розібрали. На цьому місці постали сучасні вулиці Герцена та Стецька, а також будинки на Фредра, 3-9.

Вулиця Академічна.

Назва:

*Гарбарська (пол. Garbarska) — назва, під якою вперше згадується вулиця 1414 року. Протрималась до початку XIX століття;

*від початку XIX століття до 1871 року — Святого Яна;

*у 1871—1955 роках — Академічна;

*від 1955 року — сучасна назва — проспект Тараса Шевченка.

1955 року до проспекту Шевченка приєднана колишня площа Академічна.

На поштівці 1910-х років можна побачити площу Академічну і кам’яниці на вулиці Академічній, 25 і 27, в яких працювали кав’ярні «Рома», де збиралися інтелігенція та офіцери, та «Шкоцька», куди ходили «на шахи і газети». В останній проводили свої наукові дискусії професори знаменитої математичної школи на чолі зі Стефаном Банахом та записували їх результати до не менш знаменитої «Шкоцької книги», яка згодом була презентована на математичних конгресах.

Пам'ятник Корнелю Уєйському. Польське літературно-мистецьке коло було одним з головних місць літературного життя польської спільноти Львова. Вони стали ініціаторами встановлення пам'ятника Корнелю Уєйському (Kornel Ujejski, 1823-1897) — відомому польському поету ХІХ століття, який тривалий час мешкав і творив у Львові. Урочисте відкриття пам'ятника Уєйському відбулося 8 грудня 1901 року. , Споруджено пам'ятник перед головним входом до Міського казино на вул. Академічній, 13. Автором бронзового бюсту поета, встановленому на гранітному постаменті на середині прогулянкової алеї, був відомий львівський скульптор Антоні Сулима Попель, пізніше - автор пам'ятника поету Адаму Міцкевичу. На фронтальному боці постаменту було викарбувано ім'я - КОРНЕЛЬ УЄЙСЬКИЙ, а на тильному боці - цитата з відомого твору поета "Народе мій, будь щасливим" та підпис Корнель Уєйський.

У час встановлення пам'ятника посеред вулиці Академічної розміщувалися три озеленені зони — одна кругла у центрі та дві видовжені. Посеред круглої розмістили монумент — бронзовий бюст письменника на високому гранітному п'єдесталі з бронзовими лірою (символом поетів) та розірваними кайданами у підніжжі. Пам'ятник постав на центральній осі будинку казино, навпроти головного входу. Звернений обличчям до проспекту, монумент став у певній мірі візитівкою Казино і Літературно-мистецького кола. Спершу позаду пам'ятника висадили декілька дерев, а спереду облаштували клумбу з квітами та невисокими кущами. Після реконструкції проспекту у кінці 1920-х років пам'ятник опинився між двома паралельними рядами тополь. Після зрізання цих дерев і насадження на їх місці рядів кулястих кленів у 1990-х роках місце, де раніше розміщувався пам'ятник, не вирізняється зі свого оточення.

* Фотографії старого Львова 

  *FB   Музей історії фотографії у Львові

*FB Львів стародавній - фото, відео та історії

 *FB  Ретро-Львів

 *FB    Гриць Совків (The Gryć)

 *FB    Slawik Nelski 

 Площа Академічна, 1890 р. Фото М.Гольдберга

Кінець ХІХ – поч. ХХ ст.

1906 р. 

 1910-ті роки.  

Площа Академічна, поч. ХХ ст.

1912-1920 рр. Пам'ятник Корнелю Уєйському

1944-1947 рр. Пам'ятник Корнелю Уєйському

1925 р. 

Львів 1920-х, вул. Академічна, 16.
У 1920-х роках тут відкрився фірмовий магазин першої польської кондитерської фабрики E.WEDEL. Фабрика заснована у Варшаві (1851) і була найбільшою у Польщі на той час. У Львові на Академічній магазину доводилось конкурувати з місцевими кондитерськими фабриками BRANKA, HAZET, HöFLINGER, FORTUNA NOWA, продукція яких була наявна у магазинах з солодащами, а також з цукернями Ієроніма Вельза (Академічна, 5), Людвіка Залевського Академічна, 22) та його сина Владислава Залевського (Академічна 10), та ще декількома.
Взагалі утримувати свій бізнес на Академічній вважалось справою престижною, це була вулиця з дорогими елітними магазинами (ФБ, Гриць Совків, 2026).

1925 р.

1933 р. Кондитерська Ludwika Zalewskiego на Академічній. Станіслав  Лем у своїй книзі "Високий замок" дуже тепло описує львівські цукерні часів його дитинства, в тому числі й Залевського. 

Липень 1941 р.  Проспект Шевченка, 20. Черга за хлібом. На розі Академічної та Зіморовича. 

1941-1944 роки 

Весна 1949 р., вул. Академічна  (проспект Шевченка)

Польський драматург Єжи Яніцкі згадував , що початок Академічної від готелю "Жорж", це було щось на зразок вул. Сен-Оноре в Парижі, де лише фінансова еліта могла робити закупи , бо ціни були захмарні, як сам хмарочос Шпрехера.
За кінотеатром "Європа" починався ряд з магазину чоловічого одягу Ґурняка і Хрущицького. Далі фірма Бєньковського продавала мисливську зброю та амуніцію, магазин оптики Піркла, електротехнічний магазин братів Борковських, мотоциклетний магазин Транделя, магазин взуттєвої фірми "Sales" спортивний магазин "Scott і Pawłowski"... (ФБ, Гриць Совків)