Андрій Байцар

З історії картографування теперішньої Одеси.

На італійській карті Фра Мауро 1459 р. на місці Коцюбіїва показано поселення (або руїни) під назвою Фіорделікс (Fiordelixe).

Карта 1513 року. На карті позначено Laginestra.

Карта Герарда Меркатора «Taurica Chersonesus. Nostra aetate Pruccopsca et Gazara dictur», 1595 р. На місці сучасної Одеси позначено: «Ginestra» та «Flor de Lix».

На карті «Delineatio Generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina cum adjacentibus Provinciis” Г. Боплана 1648 р. на місці Одеси - Kociubi H.y.D.

1703 р. Пласід де Сент-Елен та П’єр Дюваль. Карта «Composite: Le course du Danube» (Карта річища Дунаю).

1703 р. опублікували 4-х листову карту «Le Cours du Danube dédix au Roy». Карта міститься в атласі "Cartes de geographie", що був опублікований в Парижі між 1686-1704 рр. Гравер мапи Клод Огюст Бері (Claude-Auguste Berey; 1651-1732).

На карті Нижня Наддніпрянщина (Правобережна та Лівобережна) позначена як «Ukranie ou Pays des Cosaqyes” (Україна або Земля (Країна) Козаків).

На карті позначено Коцюбіїв (Koczuby) - теперішня Одеса.

Це дуже рідкісна і детальна карта Чорноморського регіону. Карта особливо цікава, оскільки намальовано демонструє походи кримських татар в Україну. На карті зображені верблюди, яких татари використовували у походах і мандрах по українських теренах як тяглову силу і для їзди верхи. Позначено та підписано дніпровські пороги, шлях татар на Польщу – «Route des petits Tartares en Pologne». Південна Україна – «Passage des Tartarres a la nage».

На даній карті також відображена одна з чисельних морських битв козацького флоту (атака запорожців на турецький корабель за допомогою човнів з частково критими шкірами корпусами) біля острова Тендра під час Московсько-турецької війни 1686—1700 рр. (також Московсько-османська війна 1686-1700 років) — війна в 1686—1700 роках між Московським царством і Османською імперією за контроль над південною Україною та Донщиною. Складова Великої турецької війни 1683–1699 років. Закінчилася поразкою османів і підписанням у 1700 році Константинопольського договору.

Цікаво, що самі запорожці тоді називали Тендру «Тин-дерево». Це було класичне, «прибите» місце перепочинку і стоянки перед подальшим плаванням у море і після повернення з походу [Василь Терлецький; ФБ 2024].

Сергій Кутняков (FB; 2024): «Шедевральне зображення атаки запорожців біля Тендри в морі на турецький корабель за допомогою човнів з частково критими шкірами корпусами. Подібні конструкції відомі з античності у меотів, зігів і ахейців – народів півдня Меотиди. Які могли в дощ і штормову погоду під шкіряними навісами веслувати по морю.

У Надазов'ї, яке позначене як край татар і ногаїв, західніше гирла Дону бачимо Beauport (Таганрог, або Новий Азовський городок і порт згідно Константинопольського договору 1700 року). На правому березі в гирлі Кальміусу (або Міусу) позначене місто Рidoa. Ще один, тепер вже французький варіант козацької передісторії Маріуполя».

Пласід де Сент-Елен (Placide de Sainte-Hélène; 1648-1734), французький картограф, географ королів Людовика XIV і XV. Пласід де Сент-Елен був родичем П’єра Дюваля.

П’єр Дюваль (Pierre Duval; 1619-1683), французький географ та картограф, племінник та учень Ніколи Сансона, працював також у картографічній майстерні Сансонів. Про П’єра Дюваля відомо, що народився він у 1619 р. в м. Аббевіль (Abbeville), що розташоване на півночі Франції. 1650 р. отримав титул Королівського Географа. Перші карти почали з’являтися з 1646 р., публікувались як окремо, так і входили до збірників карт. Спочатку це були переважно копії мап голландських видавців. До 1654 р. карти П. Дюваля публікував П. Мар’єт-старший, згодом — Ю. Жайо (до 1670 р.).

1654 р. заснував власне видавництво і відмовився перевидавати свої старі карти, що згодом призвело до розриву з Ю. Жайо. У цьому ж році до свого прізвища почав додавати: д’Аббевіль. 1658 р. П. Дюваль склав карти Франції та її провінцій і написав до своїх карт «Description de la France ou Géographie françoise» (Опис Франції й французька географія).

Найвагомішими здобутками П. Дюваля є збірний атлас «Cartes de Geographie» (Париж, близько 1654 р.) (зібраний із мап відомих голландських і французьких картографів XVII ст. і невеликої кількості карт самого П. Дюваля; видавався у 1662 р., 1667 р., 1684 р.).

1658 р. фундаментальна праця «Le Monde, ou Géographie universelle, contenant la description et les cartes et les blasons des principaux pays du monde» (у 2 томах) з описом країн, яка перевидавалася багато разів. До 1688 р. було шість видань французькою мовою (1663 р., 1676 р., 1682 р. та ін).

У 1676 р. вона вийшла під назвою «Всесвітня Географія, що містить описи, карти й герби основних країн світу» (La Geographie Universelle contenant Les Descriptions, les Сartes, et le Blason des principaux Pais du Monde). Видана в Парижі, 312 сторінок з картами.

«Всесвітня Географія» є унікальним історичним документом в області картографії й представляє величезне значення для всіх країн світу в галузі історії, географії, лінгвістики, хронології. Примітно, що в цій географії із усіх країн тільки три названі імперіями. Це Імперія Тартарія (Empire de Tartarie) на території сучасного Сибіру, Імперія Могол (Empire Du Mogol) на території сучасної Індії, у Європі – Турецька Імперія (Empire des Turcs). Якщо в сучасній історії можна легко знайти відомості про Імперію Великого Могола, то про Тартарію, як про імперію, не згадується в підручниках ні по світовий, ні по вітчизняній, ні в матеріалах по історію Сибіру. Цікаві комбінації географічних назв, що збереглися до наших днів, і що канули в часі. Наприклад, на карті Тартарії, вона граничить на півдні з CHINE (сучасний Китай), а поруч на території Тартарії, за Великою китайською стіною, позначена місцевість названа CATHAI, трохи вище зазначені озеро Lak Kithay і населений пункт Kithaisko.

Після смерті П. Дюваля картографічною фірмою керувала його вдова, а згодом — доньки.

1779 р. Генеральна карта Новоросійської губернії. Позначено Хаджибей.

Коцюбіїв (також Джинестра, Кочубіїв, Коцюбей, Кацюбіїв, Качибей, Гаджибей, Хаджибей) — історичне поселення на півдні України, тепер м. Одеса.

Ginestra (la ginestra, la zinestra, la sinestra) (Джинестра). Це італійська назва (від la ginestra — дрік), яка зустрічається на середньовічних морських картах-портоланах XIV–XV століть. Так італійські картографи позначали поселення, якірну стоянку та узбережжя в районі нинішньої Одеської затоки.

Джинестра, Коцюбіїв, Хаджибей та сучасна Одеса — це історична тяглість одного й того самого географічного пункту, який просто змінював назви залежно від того, хто контролював територію.

У V столітті до н. е. на місці сучасного центру Одеси існувало стародавнє грецьке поселення — «Гавань Істріан». Залишки цієї колонії були знайдені під сучасним Приморським бульваром на глибині 1,5 м, а також на інших вулицях міста. Окрім цього поселення, на території Одеси також налічується близько дванадцяти інших давньогрецьких колоній. Крім інших, на протилежному березі Одеської затоки було поселення «Гавань Ісіякон». Суперництво між мешканцями цих колоній було зумовлене тим, що між ними проходив кордон грецьких міст-колоній Ольвії (на північному сході зі сторони гавані Ісіякон) та Істрії (на півдні зі сторони гавані Істріан). У другій половині IV — початку III століття до н. е. Ольвія вступила в конфлікт із сусідніми грецькими колоніями, Херсонесом та Істрією. Причиною війни стало невдоволення правителями Ольвії сферами впливу в цьому регіоні. На той час гавань Істріан була прикордонним форпостом Істрії, тому через війну це поселення прийшло у запустіння наприкінці IV століття до н. е., а гавань Ісіякон проіснувала ще два століття.

Близько XIV століття, у місцевому степу панувала Ногайська орда, яка згодом влилася до Золотої Орди. В ординські часи, у XIV столітті, на місті колишньої грецької колонії з'явилася генуезька факторія «Джинестра», що торгувала з кочовиками. Генуезці купували у Північному Причорномор'ї здебільшого зерно та рабів. Водночас, на думку науковців, Куяльницький та Хаджибейський лимани почали віддалятися від Чорного моря, внаслідок чого утворився природний насип — «Пересип». Це не могло не позначитися на економічному стані краю, бо у наступні роки на цих двох лиманах видобувалося багато солі. На початку 1320-х років одним з основних ворогів Золотої Орди стало Велике князівство Литовське.

На місці Одеси у травні 1415 р. у польського хроніста Яна Длугоша вперше згадується порт Kaczubyeiow (Коцюбіїв). Поселення з'явилося на берегах Одеської затоки Чорного моря в період Великого князівства Литовського за часів правління князя Вітовта. Заснував його, за переказами, знатний подільський (польський чи український) магнат-шляхтич — Коцюба-Якушинський (Kocub Jakuszynski).

Посол Речі Посполитої в Кримському ханстві у 1578—1579 роках Мартін Бронєвський в описі Криму (Tartariae Description) описує руїни Cacibiei: «Далі Качибеєве городище, як нібито звалилась земля, що омивається широким озером, що знаходиться біля моря й при гирлі Дністра; там, кажуть, був раніше досить значний порт».

У 1657 році мандрівник і письменник Османської імперії Евлія Челебі так схарактеризувати «землю фортеці Ходжабай»: «До сьогоднішнього дня споруди цього укріплення збереглись і їх добре видно на березі Чорного моря, на крутій скелі. Якщо це укріплення хоч трохи підремонтувати, місцевість стане залюдненою, а дорога безпечною. У цих місцях із Чорного моря добувають сіль…».

Потім поселення знову залюднено переважно єдисанськими татарами (ногайцями Єдисанської орди), греками та іншими під назвою Хаджибей (Hacıbey) (нібито — у дослівному перекладі «достойник (князь), що зробив паломництво — хадж до Мекки»). Хаджибей — татарсько-османське (спотворене) звучання (озвучування; кін. XV- поч. XVI століття) українського (староукраїнського) слова Кацібей-Качибей (Кацюбіїв) (із часів Великого князівства Литовського та Руського — кін. XIV — поч. XV ст.).

У 1765 році, поряд із поселенням Хаджибей, Османська імперія будує фортецю Новий Світ (Єні-Дунья).

Під час російсько-турецької війни 1768—1774 років Хаджибей руйнувався.

З 1792 року за Ясським мирним договором території на схід від Дністра (у тому числі й Хаджибей) відійшли до Російської імперії. Під керівництвом Хосе де Рібаса 1793 за проєктом голландського військового інженера Франца де Воллана була побудована фортеця й започатковані роботи з будівництва порту та міста.

1794 року Хаджибей було перейменовано на Одесу.

Україна Інкогніта (FB, 17 липня 2022 р.): «Козаки нерубаї збудували Одесу? А як же Катерина ІІ?:

Ще й досі лунають вигуки деяких одеситів, про те, що Одеса - російське місто, що його збудувала Катерина ІІ і тд. А на околиці міста є найбільший козацький цвинтар України - Сотниківська Січ. Раніше це було село Малий Куяльник - його заснували козаки, які перебралися, після руйнації росіянами Запорізької Січі, на околиці міста Хаджибей, на землі Османської імперії. Після захоплення росіянами Хаджибея ці козаки присягнули на вірність російській імперії й пообіцяли ніколи не брати в руки зброю, за що їх і назвали нерубаями. Замість рубати ворогів, вони отримали дозвіл на розробку будівельного каменю - вапняку-черепашнику, і згодом стали монополістами у цій справі. І не лише у Куяльнику, а й в Усатовому, а особливо у селі Нерубайське (із назви зрозуміло, хто жив у селі). З часом їхні копальні-катакомби розрослися на десятки кілометрів, а ще пізніше - на сотні. Нині це легендарні Одеські катакомби - найбільші у Європі. Саме із каменю, який добували нерубаї, у 19 столітті збудували місто. Воно не було новим - це був перейменований Хаджибей, який Катерина вирішила назвати як античне місто - Одеса. Хтось їй ляпнув, що стародавня Одеса стояла на місці Хаджибея, хоча це повна нісенітниця, адже Одеса була на болгарському узбережжі. А ще одне античне місто - Едеса, стояло там де нині Шанлиурфа. До речі команда Україна Інкогніта була й там, і там.

Першими будівельниками були все ті ж нерубаї. Пізніше на будівництво прибуло багацько переселенців з ближніх українських губерній, а також колоністів запрошених царським урядом - греків, болгарів, албанців... З російських губерній мало хто прибував - великороси майже не приймали участі у розбудові Одеси в першу половину 19 століття.

Керівництво містом здійснювали переважно іноземці та їх нащадки - Хосе де Рібас, Томас Кобле, Арман де Рішельє, Луї де Ланжерон, Пауль Коцебу, Григорій Маразлі... Із російських можновладців помітну роль у розбудові міста зіграли лише Воронцови.

Одними із піонерів будівництва Одеського порту були Потоцькі. А ще були Яхненки і Симиренки - почесні громадяни Одеси, гласні міської думи. Про рівень Симиренків у Одесі свідчить хоча б те, що Платон Симиренко одружився із дочкою голови Одеської думи - Тетяною Овчінніковою. А ви знали, що видатний селекціонер Левко Симиренко - це внук одеського міського голови? Та хто ж про це колись казав, якщо навіть про роль Симиренків у розбудові міста і порту мовчать і досі.

За рахунок чого розвивалася Одеса? Про це теж мовчать русофіли, адже це було українське зерно, яке прямувало із порту в усі куточки світу.

В усі періоди більшість населення у Одесі становили українці. Було багато євреїв - легендарна єврейська Одеса, а от яким боком до міста росіяни? Чому воно "російське" і нащо в ньому пам'ятник жінці, яка зруйнувала Січ і закріпачила українців. А ще переписала історію, зробивши із України-Русі окраїну?».

Тарас Чухліб (2024 р.; ФБ): «ІСТОРІЯ НАШИХ ПЕРЕМОГ - МОРСЬКА БИТВА З ТУРКАМИ БІЛЯ ОСТРОВА ТЕНДРА ВОСЕНИ 1621 РОКУ

У джерелах збереглися фрагментарні відомості про козацьку флотилію України, що налічувала 26 човнів-«чайок» і використовувала як морську базу острів Тендра.

У наші дні – це Тендрівська коса, північно-західна окраїна якої лежить приблизно за 27 км на південь від Очакова. Прикметний опис тогочасної Тендри подав Г. Боплан: «це острів на відстані 4 льє від гирла Дніпра, завдовжки до 3–4 льє; голий, вкритий поодинокими чагарниками. Прісна вода тут надзвичайно смачна, а довкола –

хороші місця для якірної стоянки». Із цього опису випливає, що безлюдний, із бідною рослинністю острів, який, за сучасними мірами довжини, завдовжки становив 13–18 км (скільки він був завширшки — невідомо, нині найбільша ширина Тендрівської коси сягає близько 2 км), міг прислужитися тогочасним козакам-мореплавцям зручними стоянками для суден та наявністю на ньому питної води. Географічне розташування Тендри було вельми вигідним для козаків за умов постійного запорозькотурецького протистояння на Чорному морі.

Цей острів знаходився на відстані лише близько трьох десятків кілометрів від входу у Дніпровський лиман, правий берег якого захищала Очаківська, а лівий Кінбурзька фортеці.

Козацьким чайкам, які прямували з Дніпра в Чорне море, або поверталися через Дніпровське гирло на Запорозьку Січ, доводилося прослизати лиманом поміж цих сторожових форпостів противника. Козаки використовували Тендру для прихованого від ворога відстою своїх човнів, а також як проміжний опорний пункт під час походів на далекі відстані.

Острів Тендра постав для козаків у ролі тимчасового тилового плацдарму, спираючись на який вони здійснювали свої операції у прилеглій до острова акваторії Чорного моря. У другій половині вересня 1621 р. під Тендрою розгорівся бій між козацькою та османською флотиліями. Про цей бій збереглися скупі відомості, що їх подав автор «Тугфета». З названого твору випливає, що після того, як армія Османа ІІ рушила від Дунаю у напрямі кордону Речі Посполитої, в Ісакчі залишився зі своєю ескадрою Халіль-паша — капудан-паша, головний османський адмірал. Султан наказав йому захищати наведений через ріку понтонний міст, а також споруджувати в цьому районі нову фортецю. Через якийсь час, власне, близько 15 вересня, капудан-паша почув тривожну для себе звістку про повторний вихід з Дніпра сорока козацьких чайок. Реакція капудана-паші на таке повідомлення не забарилася. 15 вересня він послав проти запорожців 10 галер під командуванням бега Мори Абді-паші.

Вийшовши з Кілійського гирла Дунаю і рухаючись на північний схід уздовж морського узбережжя, цей османський флотоводець провів свої галери повз Дністровський лиман. Далі маршрут Абді-паші проліг до Очакова, де йому повідомили про останні новини щодо козаків: «мовляв, при острові Тендра стоять на якорі двадцять шість штук чайок з одним захопленим кораблем».

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

Фра Мауро 1459 р. На місці Коцюбіїва показано поселення (або руїни) під назвою Фіорделікс (Fiordelixe).

Карта 1513 року. На карті позначено Laginestra.

Герард Меркатор 1595 р. Карта «Taurica Chersonesus. Nostra aetate Pruccopsca et Gazara dictur». На місці сучасної Одеси позначено: «Ginestra» та «Flor de Lix».