Ліси УКРАЇНИ

Ліси України займають близько 15,9 % території держави та сформовані понад 30 видами деревних порід, серед яких переважають сосна (Pinus silvestris), дуб (Quercus robur), бук звичайний (Fagus silvatica), ялина європейська (Picea abies), береза (Betula pendula), вільха (Alnus glutinosa), ясен звичайний (Fraxinus excelsior), граб звичайний (Carpinus betulus), ялиця біла (Abies alba).

Хвойні насадження займають 43% загальної площі, зокрема, сосна — 35%. Твердолистяні насадження становлять 43%, зокрема, дуб і бук — 37%. Також до твердолистяних відносяться граб, ясен, клен, в'яз та акація.

Кількісні показники.

Загальна площа лісових ділянок, що належить до лісового фонду України, становить 10,4 млн га, в тому числі вкриті лісовою рослинністю 9,6 млн га. Лісистість України становить 15,9 %. Але, попри досить невелику лісистість території, Україна займає 8-те місце у Європі за площею лісів та 6-те місце за запасами деревини.

Умови для лісовирощування в Україні достатньо неоднорідні, тому ліси поширені територією держави нерівномірно. Найбільша лісистість — в Українських Карпатах (42%). Лісистість в природних зонах рівнинної частини закономірно зменшується з півночі на південь. У лісах переважають молоді й середньовікові дерева таких порід, як сосна, ялина, бук, дуб. Вони охоплюють близько 90 % вкритої лісом площі.

Видовий склад.

Хвойні дерева.

Сосна. В Україні налічується 17 видів, з них окультурено 11. Найпоширенішою є сосна звичайна (Pinus sylvestris L.), до 40 м заввишки. Плодить з 10—30 років, у зімкненому лісостані — з 40—60 років. Дерево живе 300—400 років, іноді й більше. У порівнянні з іншими шпильковими росте швидко. Сосна звичайна — світлолюбна, посухо- і холодостійка порода, невибаглива до ґрунтів, росте передусім на пісках, болотах, скелях тощо.

В Україні сосна займає близько 2,5 млн. га, або 34 % всієї лісової площі (перше місце перед дубом і ялиною). Сосна поширена насамперед на Поліссі (також на Малому Поліссі, Надбужанській і Надсянській котловинах), де є головною лісотворною породою (займає близько 60 % лісової площі). На кращих ґрунтах зростає разом з дубом (субори), на глибоких пісках — без домішки інших порід (сухі бори), на заболочених ґрунтах — з домішкою берези та вільхи. Менше значення сосна має в лісостепу (понад 20 % лісової площі), дещо більше — на лівобережному (понад 30 %). Вона поширена переважно на піщаних борових терасах лівих берегів рік, частково штучно насаджена. У степу сосна трапляється вкрай зрідка (наприклад, на Олешківських пісках), інколи — у Карпатах, на Прикарпатті та у Кримських горах.

У Кримських горах поширена сосна кримська (Р. nigra var. pallasiana Lamb.), сосна Станкевича (P. brutia Ten.) й інші.

У Карпатах, крім сосни звичайної, ростуть сосна кедрова (кедрина) або європейська (P. cembra L.), рідкісна, лише інколи становить невеликі суцільні деревостани (наприклад, у резерваті на горі Яйце у Ґорґанах; у Чорногорі), та сосна-жереп (Р. mugo Turra) — обидві у смузі верхньої границі лісу.

Ялина звичайна, ялина європейська, смерека (Picea abies) — високе дерево (25—40 м) родини соснових (Pinaceae) з яскраво зеленою гостроконусоподібною або пірамідальною густою кроною.

Росте ялина у верхньому ярусі хвойних і мішаних лісів. Це важлива лісотвірна порода, зрідка трапляється в другому ярусі соснових лісостанів. В горах піднімається на висоти до 1 800 м над рівнем моря. Тіньовитривала, морозостійка рослина.

Поширена в Карпатах, рідше у Прикарпатті, місцями в західному та лівобережному Поліссі, західному і волинському Лісостепу. Вона займає 9,9 % державного лісового фонду України. Широко культивується по всій країні.

Ялиця біла або ялиця звичайна (Abies alba) — вид деревних рослин родини соснових (Pinaceae). Одна з найпоширеніших гірських лісоутворювальних порід.

В Україні поширена в Карпатах, зрідка на рівнинах в південно-західних районах у вигляді острівних популяцій.

Основна різниця між ялиною (Picea) та ялицею (Abies) полягає у хвої та шишках: у ялини хвоя жорстка, колюча та чотиригранна, а шишки звисають донизу. У ялиці хвоя м'яка, пласка, з двома білими смужками знизу, не колеться, а шишки ростуть прямо вгору ("свічки").

Модрина європейська або лендерево (Larix decidua) — струнке високе (20-40 м) дерево родини соснових. Модрина — єдине в Україні листопадне хвойне дерево. Восени її хвоя забарвлюється в золотаво-жовтий колір і опадає.

У верхній зоні Українських Карпат трапляється у поєднанні з європейським кедром і сосною гірською, нижче — з ялиною звичайною, ялицею білою, буком лісовим та іншими породами. Поширена також на Заході України.

Деревина модрини європейської — дуже цінний будівельний і виробний матеріал. Її використовують у суднобудуванні, вагонобудуванні (замінник дуба), у гідротехнічних спорудах (виготовлення водоспусків, труб, паль тощо), на телеграфні і телефонні стовпи, будівництво будинків (підвалини), шахтні стояки, балки в льохах, на виробництво паркету, дощатої підлоги тощо.

Модрина польська (Larix polonica) — дерево родини соснових (Pinaceae), відзначається дрібними (15-20 мм завдовжки) шишечками. Занесена до Червоної книги України (I категорія). Поширена в Закарпатті і Карпатах.

Яловець або ялівець (лат. Juniperus) — рід вічнозелених деревних рослин родини кипарисових. Налічується 71 вид, 9 з яких — в Україні. Найпоширеніші з них:

Ялівець високий (Juniperus excelsa) — вид вічнозелених хвойних дерев родини кипарисових (Cupressaceae). Поширений у субтропіках Північної Євразії. Реліктовий вид, занесений до Червоної книги України. Ряд рідкісних угруповань яловцю високого занесені до Зеленої книги України. У Криму поширений від мису Айя до Кара-Дагу, а також у Байдарській долині. Угруповання охороняються в Ялтинському гірсько-лісовому і Карадазькому природних заповідниках, природному заповіднику «Мис Мартьян», ботанічному заказнику «Канака» та ландшафтному заказнику «Фіолент» (АР Крим).

Ялівець звичайний (J. communis) — кущ або деревце (до 6 м заввишки), що росте в лісах Карпат, на Поліссі, в північній смузі Лісостепу, а також в Криму.

Ялівець сибірський (J. communis subsp. alpina) — кущ (30—90 см заввишки), що росте в Карпатах вище гірської границі лісів разом з криволіссям.

Ялівець козацький (Juniperus sabina) — вічнозелений кущ (до 5 м) родини кипарисові (Cupressaceae). Рослина отруйна, може також використовуватися як лікарська. В Україні ялівець козацький росте на вапнякових скелях у Криму і на Закарпатті.

Листяні дерева.

Дуб (Quercus) — рід багаторічних рослин родини букових (Fagaceae), що налічує приблизно 470 негібридних видів. Його представники поширені переважно у помірних і тропічних областях Північної півкулі.

Дуб — основна лісотвірна порода Зони мішаних лісів і Лісостепу, добре співіснує в поєднанні з сосною, грабом, ясеном, ялиною, буком (див. також діброва). Росте на більшій частині України, у степу рідше, переважно в долинах річок. Він посідає 27 % площі державного лісового фонду України. Найпоширеніший вид в Україні:

дуб звичайний (Quercus robur);

дуб бурґундський (Q. cerris);

дуб скельний (Q. petraea);

дуб пухнастий (Q. pubescens).

Бук звичайний - лісовий або європейський (Fagus sylvatica L.) — вид квіткових рослин родини букових (Fagaceae).

Поширений у Карпатах, де росте на висоті 250–1400 м над рівнем моря, в південній частині Волині, східна межа острівного поширення букових лісів в Україні проходить від Володимира по межі між Волинською височиною та Поліською низовиною до смт Гориньград поблизу м. Рівного, звідти повертає на південь до м. Кременця і далі до м. Старокостянтинова, смт Сатанова і смт Муровані Курилівці і повертає на захід до м. Кам'янець-Подільський, а також у вигляді острівних масивів у західному Лісостепу, в південній частині Волині. У лісостепу вирощується в культурах. Займає 9,З % державного лісового фонду України. Райони заготівлі — Карпати, лісостеп. Запаси сировини значні.

Реліктові ліси.

У Криму, на Поліссі, на Закарпатті й сьогодні можна знайти ділянки лісів з реліктовою рослинністю. На Донбасі, у Святих горах збереглися крейдові бори — острівці дольодовикового лісового покриву України. Вони утворилися в долині Сіверського Дінця наприкінці третинного періоду. Основна рослина — сосна крейдова, що відрізняється від сосни звичайної більш короткою хвоєю, дуже твердою деревиною і дрібними округлими шишками. Висотою сосни — від 8 до 28 м.

^.Багаторічні посадки соснових лісів на Олешківських пісках дозволили врятувати від опустелення величезні площі прилеглих земель на Херсонщині

 

Львів 1950-1959 років у фотографіях

 Поміщено 30 давніх світлин!

 1950-і роки ніхто не називав повоєнними. Так зазвичай називали 1940-і роки. Люди неначе хотіли якнайдалі в часі втекти від найжахливішої світової війни й найстрашніших політичних репресій по ній, хотіли якось оговтатися і просто по-людському жити. Тоді ще незламні герої УПА вели в лісах бої з енкаведистами, ще у львівських тюрмах мордували незгодних із тоталітарною владою, ще часто мчали "на білі ведмеді" потяги зі засудженими із Західної України. Але для решти життя тривало, і львівські українці, неначе зіщулившись, однак з вірою у кращі часи пристосовувались до нових, небачених за всю історію Львова реалій. 

Латка на лікті або коліні робітника чи службовця, босоногі селянки-"парашутистки" з клумаками за спиною, окраєць хліба, змочений водою і посипаний цукром, як неабиякі ласощі для дітей, на початку 1950-х були радше нормою. Але життя вдавало, начебто й нічого не сталося. Зранку молоді хлопці розносили свіжий хліб із булочної до помешкання львів’ян, потім під’їжджав візочок з бідоном і молочниця підносила молоко до кожних дверей. За доставку платили 50 копійок. У ті часи ще безпечно було залишити біля дверей набіл для покупців, а покупці безпечно клали гроші, не боячись, що їх поцуплять.

До мешканців квартир часто приходили й селянки з тлумаками, так званими "парашутами". Пропонували молоко, сир, сметану, овочі та фрукти. Кожна продавчиня мала свою "пані", яка купувала в неї продукти впродовж багатьох років. І хоча рівень життя був далеко не довоєнний, порівняно з іншими містами Радянського Союзу Львів був культурніший і заможніший. Інерція побуту й культури минулої Європи давалася взнаки.   

 Навчені сумлінно працювати, люди просто не могли інакше. Тільки-но взимку випадав сніг — двірнички збирали його у бляшані балії зі шнурком і скидали в каналізаційні люки. Деякі поляки, власники кам’яниць, сподіваючись на повернення попередніх часів, влаштовувалися на роботу до свого колишнього будинку двірниками, щоб підтримувати чистоту. Старі ліфти були доглянутими, пізніше частину з них знищили, бо радянські стандарти — ГОСТи — не збігалися з європейськими. Останні довоєнні ліфти із дзеркалами, плюшевими канапами, килимами й різнокольоровими ліхтарями зникли власне наприкінці 1950-х, бо ця розкіш теж не вписувалась у концепцію радянсько-пролетарського побуту. 

А ще не вписувалось звертання — навіть поміж двірничками — на "ви" і "пані". Щоправда, наступне покоління двірників, яке прибуло з навколишніх сіл і тулилося в напівпідвалах задля міської прописки, за мізерну платню вже служило не з любові до порядку. Тож блиск у львівських під’їздах поступово зникав, скло переставало пропускати світло, а повітря набувало стійкого аміачного запаху. Тротуари мели рідше, а сніг нагромаджувався у льодяні кучугури. Так Львів втрачав багатовікові звички побутової культури.  

 Окрім культурного зубожіння, на львів’ян від нової влади раптом звалилися ще й так звані боргові цінні папери. Газети захоплено розповідали, з якою радістю люди купували облігації державної позики. Насправді аж до 1958-го громадян буквально змушували до цього. Грошей, звісно, майже не повернули. Із 25 млрд боргу без жодних обіцяних відсотків вкладникам віддали тільки 1 млрд  рублів. І це було аж 1974 року. За 100-рублеві облігації тоді давали десятку, тому діти бавилися ними.  

А в 1950-х львів’яни виживали по-різному. Що могли, як-от взуття, одяг і навіть килими, на продаж виготовляли вдома. Приватно працювали і лікарі, і перукарі, і кулінари, і сантехніки. Хатні мініцехи були популярними, хоч і дуже ризиковими. За таке кустарне виробництво могли запроторити до в’язниці. Тож двірникам часто давали хабара за мовчанку. Зрештою, підпільні цехи в радянському Львові проіснували до кінця 1980-х, поки не легалізувалися в кооперативи. 

Через мізерні зарплати частим явищем були крадіжки на роботі, а крадене продавали на барахолці. Фактично всі товари на початку 1950-х були страшенним дефіцитом. А оскільки вдягатися у кравців чи в ательє було дорого, часто люди носили латане вбрання. Чоловіки не соромилися латаних штанів і піджаків. Приїжджі жінки ходили в так званих лосьолках — капцях без підборів, які взували на білі шкарпетки. Дефіцит одягу плодив банди грабіжників, які могли роздягнути людину до нитки. Траплялося, що задля одягу навіть могили і склепи грабували. Поважного віку львів’яни казали, що цей вандалізм привезли новоприбульці зі Сходу.

З харчів  буквально все було дефіцитом, окрім бичків у томаті. До крамниць за борошном шикувалися звечора, вночі тримаючи чергу. У магазині на вулиці Шевченка продавали голубине м’ясо. Робітник на початку 1950-х отримував на місяць 300 дореформених карбованців, а вже від березня 1957-го — майже 600 крб, та і цього було вкрай мало. 

 

 Тож люди, і не лише вихідці з сіл, намагались заводити домашнє господарство. На околицях скрізь садили городи, а в сарайчиках навіть поблизу центру тримали курей, кіз, а також свиней. У робітничих районах, наприклад, на Богданівці (де завод Львівсільмаш) майже на кожному подвір’ї на Різдво або Великдень різали свиней, смалячи туші паяльними лампами.

 Доволі дешевим було харчування у громадських закладах: буфетах, закусочних, пельменних тощо. Загалом 1955 року у Львові працювало 415 кафе,  ресторанів і їдалень. Але цього не вистачало, особливо на підприємствах і в навчальних закладах. Там бракувало стільців, відвідувачів обраховували, готували абияк, зате — дешево. Ресторани були доступними навіть для студентів, але і з відповідним рівнем обслуговування. 

На початку 1950-х Львовом ще їздили фіри, запряжені трофейними німецькими кіньми (битюгами), які з пивзаводу на Клепарівській розвозили бочки з пивом. Фірами підвозили до крамниць продукти, возили вироби промислових підприємств, їздили комунальники, збирачі старих шмат та роми. Найбільше фір приїжджало на Краківський базар, який містився за кілометр від нинішнього, на площі Святого Теодора. Селяни привозили свій крам, продаючи його просто з фір. Гужовий транспорт не заважав, бо іншого у 1950-х на вулицях Львова було дуже мало.  

 Одразу по війні львів’ян обслуговували усього 3 рейсові  автобуси,  таксі не було. До 1960 року вже курсувало 262 автобуси, 30 вантажних і 350 легкових таксі. А приватних автомашин із 350 на початку десятиріччя  збільшилось до 2 тисяч наприкінці тих років.

 На центральних вулицях і навіть околицях Львова залишалась бруківка. 

 В історичному центрі з площі Осмомисла наприкінці 1950-х перенесли ринок, частково упорядкувавши там сквер. А на пустирі, що залишився, працював здебільшого київський зоопарк. Згодом там облаштували автостоянку, потім був ринок "Добробут". Також наприкінці 1950-х із однієї з найдавніших дільниць, площі Святого Теодора, забрали барахолку та перенесли на стадіон "Торпедо" на Золотій. А продовольчий базар — на місце сучасного Краківського ринку. Львів’яни довго звикали, бо вважали, що він далеко від центру, тож у перші роки ринок фактично животів. Колишній худобо-сінний ринок Підзамче у 1950-х залишався єдиним у Львові, де продавали живу худобу.

 Увесь лівий бік проспекту Чорновола був пустирем зі ставками. Заболочений став з очеретом був ще і на місці теперішнього готелю "Львів". Загалом у цьому районі містилася більшість із майже 60 водойм Львова. Згодом майже всі забудували. 

Цілком європейський вигляд у 1950-х мали газони вздовж львівських тротуарів. Вони були загороджені акуратними металевими парканчиками, які вже в 1960-х за вказівкою партійного цабе безжально потрапили на брухт. Тоді ж зникли бронзові окантування тротуарів на проспекті Леніна, які слугували не лише для краси, але й для ознакування країв тротуару у вечірній час.  

Справжнім дивом, викладеним із живих квітів, були великий портрет Кобзаря на проспекті Шевченка і величезний годинник під мурами Бернардинського собору. До того ж стрілки годинника завжди показували точний час. Схожий квітковий годинник 2011-го відновили трохи північніше. 

До початку 1960-х Львів освітлювали газові ліхтарі. Комунальні працівники традиційно запалювали їх за допомогою довгої жердини з ґнотом, а на площі Ринок до них підіймалися драбиною.  

 У 1950-і роки у Львові облаштували чимало нових парків. До робіт залучали містян, як казали раніше, добровільно-примусово. 

 Уздовж алей у львівських парках традиційно стояли скульптури шахтаря з молотком, колгоспниці зі снопом і спортсмена з веслом. А до 1956-го ще стояли гіпсові Ленін і Сталін. На клумбі біля виходу з Парку культури навесні викладали з квітів портрет Шевченка. Для танців у парку відвели майданчик за металевою сіткою, прозваний "кліткою". Фокстрот і танго, не говорячи про рок-н-рол, були неофіційно заборонені, тому танцювали вальс, польку і па-де-грас. Свої фізіологічні потреби львів’яни справляли в темних закутках парку, бо не всі наважувалися зайти до загиджених туалетів. Вони теж були характерною радянською традицією. У другій половині 1950-х на вулицях Львова з’явилися поливальні машини. 

Місто у 1950-х роках розросталося швидше, аніж це передбачав держплан, і через хибну стратегію архітектори припускалися помилок. Промислові зони, що розвивалися на базі старих заводів і фабрик, опинилися всередині міста.  

Важка військова  лише вночі їздила центром Львова до 1958 року. Бо ж ні об’їзних доріг, ні тим паче кільцевої не було. Однієї ночі через дві самохідні артилерійські установки, що рухалися вулицею Чорноморською, завалився будинок. Люди вціліли, їх переселили у квартири на Новому Львові, а руїни розібрали. Після цього випадку гусеничну й важку техніку в центрі  категорично заборонили, у тому числі й на урочистих парадах біля Оперного, а так звану залізну дивізію перевели під Яворів.  

А от за сміттєзвалища у 1950-х ще й не бралися. Їх на території самого міста було декілька: на Пасіках, Личаківській, на теперішній Таджицькій. А сміттєзвалище, влаштоване вище від сучасної церкви Андрія на вулиці Шевченка, тягнулося аж до Золотої. Потім люди поробили собі там городи.  

 Упродовж 1950-х років Львову адміністративно підпорядкувалася низка населених пунктів, які раніше належали районам Львівської области: Скнилівок, Підсигнівка, Сихів Пустомитівського району; Старі Збоїща, Великі Кривчиці, Малі Кривчиці Новояричівського району. Року 1955 ще додалось 1200 га: хутір Лисиничі з автобазою та дріжджовим заводом, село Козельники, хутір Богданівка, частина Брюховицького району. Самі Брюховичі підпорядковано Львову 1957-го, а Винники — 1959 року.  

За матеріалами:  Ілько Лемко.  Фіри із трофейними німецькими кіньми, 400-тисячний житель і перші "сталінки". Побутові хроніки Львова: 1950. 2023.

1950 р. 

 *29 жовтня 1950 року львів’ян вразила перша обласна сільськогосподарська виставка. Її відкрили у Стрийському парку і її експонати докорінно відрізнялися від масової колгоспної продукції. Надалі такі виставки стали ярмарками з харчами дешевшими, аніж у магазинах.

1951 р. 

 *У 1951—1952 роках, зберігши канони ампірного стилю, надбудували четвертий поверх пошкодженої війною кам’яниці Гауснера-Віоланда.

* У 1951—1952 роках на місці колишнього лісу, вирубаного під час Першої світової, створили Шевченківський гай — на схилах відкритих балок безладно висадили тисячі дерев різних порід.

*  У листопаді 1951 року у Стрийському парку відкрили дитячу залізницю.

 1952 р.

* 27 листопада 1952 року львівські газети писали: "Сотні людей повиходили на вулиці Львова, щоби на власні очі побачити відкриття першої тролейбусної лінії довжиною 7,3 км, і захоплено спостерігали, як на вулиці міста виїхав перший тролейбус. Він курсуватиме за маршрутом № 1  "Залізничний вокзал — площа Міцкевича". Ціни на квитки залежатимуть від відстані і становитимуть від 20 до 50 копійок". 

1953 р. 

 *У листопаді 1953 року відкрили другий тролейбусний маршрут завдовжки 3,3 км — від площі Кропивницького, Городоцькою до рогу вулиці Окружної (Богданівка).

* На місці пустиря, якому загрожувала ерозія, урочисто відкрили типовий радянський Парк культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького.

 1954 р.

*У березні 1954 року відкрили тролейбусний маршрут № 3 завдовжки 7 км, який продовжив другий маршрут до льотного поля. А за літо  збудували лінію четвертого маршруту довжиною 8,8 км — від площі Міцкевича до промислової зони на Стрийській. 

*   На заводі кінескопів вперше в СРСР розпочали випуск  електронно-променевих трубок.

1955 р. 

* Навесні 1955 р. — новий аеровокзал, започаткувавши недільні прогулянкові польоти над містом на Ан-2. До того ж лише для пасажирів із дітьми. Тоді ж у Львові з’явилися і дитячі кафе "Снігуронька" та "Пінгвін", у яких можна було поласувати морозивом. Ціни були доступними, тож там завжди після уроків товклися дітлахи.

1956 р. 

* На місці зруйнованої Ізби Скарбової звели будівлю механічного технікуму. Нині це економічний факультет Львівського університету. 

* Влада своїм рішенням  заборонила галас, крики, гру на музичних інструментах від 24:00 до 8:00. Міліція стягувала штраф і видавала квитанції на місці порушень: до 3 крб — за незначні порушення громадського порядку, до 100 крб — за серйозні. Могли покарати і примусовими роботами до місяця або в’язницею.

*   У травні 1956 року на проспекті Шевченка відкрили перший у Львові парфумерний "магазин без продавця". 

1957 р. 

*  Заклали парк на Левандівці.

 *Улітку 1957 року від центру провели лінію до  Нового Львова. Тролейбуси курсували з інтервалом 7—8 хвилин. До кінця десятиліття уже з-понад пів сотнею тролейбусів і сімома маршрутами Львову потрібне було нове тролейбусне депо на 100 місць.

* У жовтні 1957 р. заборонили заводські гудки підприємствам і тоді ж — звукові сигнали водіям машин та електротранспорту. 

* У листопаді 1957 року на вулиці Чапаєва відкрився перший у Львові магазин дитячого харчування. 

* У грудні 1957 р. вийшла в ефір перша телевізійна передача львівського телецентру. Оскільки одну з найбільших тоді у Європі телестудій ще не завершили, то пряму трансляцію вели з Оперного театру. 

1958 р. 

* Улітку 1958 року відкрили озеро у Глинній Наварії.

* Встановлення в ЦУМі автомата "одеколонного". Кинувши 2 копійки в отвір великого блискучого автомата,  отримував в обличчя порцію одеколону "Трійний".  

1959 р. 

*У січні 1959 року на вулиці Галицькій — перший спеціалізований магазин дитячих іграшок.   

  

 

1950-і рр. Площа Радянська (Митна)

 

1950-і рр. Вул. Личаківська, капличка. № 125. Каплиця Матері Божої Личаківської. Початково фігура Матері Божої була встановлена при Глинянському тракті у XVII ст. личаківським авантюрником Лагодовським. За австрійських часів фігуру, що заважала рухові, перенесли убік від гостинця. 1850 р. личаківський круп'яр В. Порада накрив фігуру дахом, що стояв на чотирьох стовпах, а з часом каплицю розбудували та засклили. 28 серпня 1958 р. за наказом партійного керівництва Львова каплицю було зруйновано. Капличку військові розібрали і покрили бруківкою за одну ніч. Люди вранці встали й жодного сліду не залишилося від каплички.

 

 

Кінець 1950-их рр. Ремонт покрівлі костелу після війни.  Реставратори відновлюють покрівлю купола і ліхтар на куполі.

1950-і рр. Фонтан на площі Міцкевича 

Кінець 1950-их рр. Вул. Чапаєва

 

 

 

 

1950-і рр. Вхід у Парк культури зі сторони вул. Стрийської.

1950-і рр. 

 

1950-і рр. Вул. Стефаника, 11 

 

1950-і рр. Збіг вулиць Сербської і Валової. 

 

Поч. 1950-их рр.  

1950-і рр. Проспект 1-го травня (тепер пр. Свободи). Реконструкція будинків і добудова фасадів.

  

Середина 1950-х рр. Личаківський цвинтар. Меморіал львівських орлят. 

1950-і рр. Вул. Підвальна 

   

1950-ті рр. Проспект 1-го травня (тепер пр. Свободи) 

1950-ті рр. Проспект 1-го травня (тепер пр. Свободи) 

  25.10.1954 р. Проводи на першому пероні.

 

1955 р. Стрийський парк. 

 

1957 р. Проспект Шевченка

 

1958 р.Будівництво телевежі 

 

1959 р. 

 * Ілько Лемко, Володимир Михалик. Львів повсякденний (1939-2009). 

* Ілько Лемко.  Фіри із трофейними німецькими кіньми, 400-тисячний житель і перші "сталінки". Побутові хроніки Львова: 1950. 2023.

* Фотографії Старого Львова 

*FB   Музей історії фотографії у Львові

*FB Львів стародавній - фото, відео та історії

 *FB  Ретро-Львів

 *FB    Гриць Совків (The Gryć)

Львів 1944-1949 років у фотографіях

  

Поміщено 30 давніх світлин!

1945-49 рр. Вул. Метрологічна. Оглядовий майданчик на віллі "Юльєтка".  Родинна віла Юліана Захаревича. 

 

1946 р. Вул. Академічна

 

 Серпень 1947 р.  " Трофейка". Виставка трофейної техніки в сквері "На Валах", по вул. Підвальній 

 

Весна 1949 р., вул. Академічна (проспект Шевченка)

  

Весна 1949 р., вул. Маяковського (сучасна Костя Левицького) 

Весна 1949 р., вул. Тадеуша Костюшка.Весна 1949 р., вул. Словацького 

Весна 1949 р., перехрестя вулиць Чапаєва, Городецької і Шевченка.
Костел св. Анни ще функціонує, трамвайна зупинка-острівець безпечно розташована посеред дороги, піші переходять вулицю вибираючи найзручнішу траєкторію, міліціянту це байдуже, Еміль Кіо дурить глядачів неподалік у цирку-шапіто.

 

 * Ілько Лемко, Володимир Михалик. Львів повсякденний (1939-2009). 

* Фотографії Старого Львова 

*FB   Музей історії фотографії у Львові

*FB Львів стародавній - фото, відео та історії

 *FB  Ретро-Львів

 *FB    Гриць Совків (The Gryć)

Видатні винниківчани. Ірина Добрянська – мистецтвознавець, етнограф, дослідниця народного мистецтва лемків

 Ірина Добрянська народилася 1.11.1892 р. в українському м. Сянок, нині в складі Польщі в сім’ї державного службовця Еміліана Добрянського і Сабіни, уродженої Кульчицької — рідної сестри проф.Володимира Кульчицького.

Навчалася у Коломийській та Сяноцькій гімназіях, закінчила Перемишльську учительську семінарію (1921), прикладне мистецтво вивчала при Львівській промисловій школі. Після Першої світової війни й до 1930 викладала в дівочому інституті в Перемишлі, відтак вчителювала в с. Межибрід біля Сянока, одночасно записувала фольклор, збирала пам’ятки народного мистецтва. Через активну національну позицію на її уроках не рідко були присутні польські поліцаї; згодом їй відмовили викладати в школі на підставі, «що вчительська праця є для поляків». 

У 1930 співорганізатор і заступниця директора (з 1931) музею «Лемківщина» (директор художник Лев Ґец) в Сяноку і товариства з такою ж назвою. На 1931 музей зібрав 1100 експонатів, а через п’ять років в ньому зберігалось вже понад 5000 унікальних зразків народного мистецтва. Як науковий працівник описувала експонати, впорядковувала фонди, збирала матеріали, які згодом увійшли до наукових праць про лемківські вишивки, настінні розписи лемківських хат. За українську діяльність двічі заарештовувалась польською владою. Директор торгівельної школи в Сяноці (1940-1944) та на громадських засадах працівник музею «Лемківщина». 

 Після війни в ході депортаційних акцій у 1945 з родиною переселена до Львова. До виходу на пенсію у 1957 керівник відділу народного мистецтва та художніх промислів Музею етнографії та художнього промислу АН УРСР у Львові. Померла у Винниках 14 березня 1980 р. Похована на Старому Винниківському цвинтарі.

*Боровець Зенон. Ірина Добрянська – мистецтвознавець, етнограф, дослідниця народного мистецтва лемків (130 років тому).

 

Львів 1970-их років у фотографіях

 Поміщено 70 давніх світлини!

Львів у 1970-х роках — це радянський індустріальний та культурний центр, який активно розбудовувався, зберігаючи свій європейський історичний шарм. Це час брежнєвської забудови, розквіту трамвайної мережі, появи субкультури хіпі, русифікації, але при цьому — збереження інтелігентного духу міста та роботи провідних вишів. Львів залишався потужним освітнім центром. Провідними закладами були Університет імені Івана Франка, Політехнічний інститут та Медичний інститут.

1970-і рр. - початок активного будівництва спальних районів. Старе місто залишалося центром культурного життя, а околиці розросталися панельними будинками. Реконструйовано головний залізничний вокзал, який став важливим вузлом. Мережа трамваїв і тролейбусів була основним громадським транспортом, а вулиці були менш завантажені автомобілями порівняно з сучасністю.

 У 1970-х  рр. у Львові загалом збудували 200 магазинів. Серед них — мережа спеціалізованих із продажу одягу, взуття, радіо- та електротоварів, а також і фірмові крамниці: "Світоч", "Прогрес", "Електрон" та інші. З’явилися універсами, і значна частина торгівлі перейшла на самообслуговування. А дачникам, які мали приміські садибні ділянки, зробили подарунок: дозволили збільшити площу до 6 соток, щоб ті власноруч вирощували собі їжу. 

У поколінні львів’ян 1970-х років формувався ідеологічний і ментальний тренд відрази й часткової ненависти до радянщини, натомість вабило все, що йшло із Заходу — від моди до музики. Так вже від початку 1972-го прокотилася нова хвиля арештів. До слідчого ізолятора КДБ у Львові потрапили відомі письменники та правозахисники — Ірина та Ігор Калинці, В’ячеслав Чорновіл, Іван Гель та багато інших діячів українського правозахисного руху. Як ізолятор попереднього тримання в’язниця "На Лонцького" проіснувала до 1990-х і стала символом "червоного терору" та національної нетерпимости. Але дух свободи стрімко торував собі дорогу до сердець більшости людей. Це й було одним із найважливіших чинників, які привели до краху тоталітаризму та держави СРСР наприкінці наступного десятиліття.

 Від 1970—1971 роках В'ячеслав Чорновіл підпільно видавав самвидавний часопис «Український вісник». Проте радянська влада жорстоко переслідувала шістдесятників — лідерам присуджувала розстріл, решті — тривалі терміни ув'язнення. Починаючи з 1976 року українські дисиденти вступають до Української Гельсінської групи. жувала розстріл, решті — тривалі терміни ув'язнення. Починаючи з 1976 року українські дисиденти вступають до Української Гельсінської групи.

1970 — В'ячеслав Чорновіл засновує підпільний журнал «Український вісник»

1971 — засновано скансен «Шевченківський гай», у якому знаходяться шість старовинних дерев'яних храмів. Такої кількості культових споруд немає в жодному музеї світу.

1975 — у Львові створено перший в Україні архітектурний заповідник, який поєднував у собі всю територію середньовічного ядра міста.

  Мода в одязі 1970-х після казенно-сірих 1960-х дивувала барвами та яскравістю. Особливо чоловіча мода, про її фемінізацію говорили всі — від законодавців до карикатуристів. Чоловіки тоді носили доволі "жіночні" картаті сорочки з квітами, туфлі на високих підборах, яскраві кольорові шкарпетки, а головне — довге волосся. Натомість серед жіночих зачісок модними стали перуки, попит на які виник через неякісне обслуговування в перукарнях. Завдяки перукам, що доправляли з-за кордону здебільшого моряки, помітно збільшилась кількість білявок. А ще тоді жодна модна жінка не уявляла себе без взуття на платформі, яка іноді сягала 15 см заввишки. На противагу 1960-м стали модними довжелезні спідниці й сукні максі. А приблизно від середини 1970-х половина Львова ходила в одязі з кримплену. Це були чоловічі й жіночі костюми, демісезонні плащі, мода на які прийшла з НДР. У чоловіків стали популярними "водолазки" — тонкі светри під горло: імпортні — із синтетики, або натуральні радянські, з рукавами, обшитими, наче на спідній білизні. Серед молоді дуже популярними були сорочки-хакі, які до Львова привозили студенти-кубинці з Вищого військового училища.

У 1970-ті роки серед львівської молоді стало модним святкувати уродини й інші свята на лоні природи, наприклад, у Карпатах. Звичай проник до Львова з інших регіонів СРСР і миттєво став популярним серед усіх верств населення. На лісових галявинах смажили шашлики, а подарунком часто були просто гроші (звичай запозичили з весільних традицій). На них соленізант міг купити те, що сам забажає, замість часто непотрібного подарунка. Зауважмо, що серед корінних львів’ян у 1940-1960-х роках було заведено відзначати лише іменини. Звичай святкувати уродини прийшов з Росії і зі сходу України, разом з атеїстичною пропагандою його активно культивувала влада. Тож у 1970-х частина львів’ян, і прибулі теж, стали святкувати й уродини, і іменини. Хоча для вихідців із сіл ні одне, ні друге популярним взагалі не було, іменинника вітала лише найближча родина.

У 1970-ті роки "модні" художні книжки було важко дістати. Щоб отримати 1 талон на книжку підвищеного попиту, мусили здати 20 кг макулатури. Спекулянти продавали талони на ці книжки під книгарнями й магазином підписних видань на теперішній площі Григоренка. За "Анжеліку — маркізу ангелів" спекулянтам віддавали 40 крб, а за томик віршів Марини Цвєтаєвої платили аж 90, тобто, місячну зарплату бібліотекаря чи двірника. Це був абсолютний рекорд. Попит на книжки підвищили нові меблеві стінки, які з’явилися у продажу. Вони були з книжковими шафами в комплекті, які слід було заповнити. Кажуть, задля цього навіть продавали фальшиві корінці книжок, адже читати не було обов’язково. 

Важлива ознака Львова 1970-х рр. — хіпі. Хоча їх було небагато, вони стали  унікальним явищем в умовах Радянського Союзу. Ідеологія хіпі полягала у відмові від буржуазних цінностей — споживацького ставлення до життя, лицемірного маскування внутрішньої непорядности й бездуховности за солідним костюмом і краваткою.  

1970 р. 

*   У 1971 році вийшла у прокат тепер, мабуть, уже безсмертна стрічка Ельдара Рязанова “Старики-розбійники”. Практично всі вуличні сцени цієї стрічки було відзнято у Львові. 1970 року Львів жив у атмосфері кінозйомок. Фільм Ельдара Рязанова "Старики – розбійники" змушує замислитись, радує неповторним акторським складом, зачаровує своєю атмосферою. На екрані – улюблені Нікулін, Євстигнєєв, Миронов, Бурков… 

Ідея фільму прийшла до Ельдара Рязанова, коли він знаходився у лікарні. Там він познайомився із одним пенсіонером. Той був слідчим, якого колеги з прокуратури відправили на «заслужений відпочинок», попри бажання працювати. Режисер перейнявся проблемою літньої людини, яка хоче і може працювати, займатися улюбленою справою, а її вже відправляють на пенсію. Так думки режисера поступово переросли у сценарій, а в 70-х почалися зйомки нового фільму під назвою «Старики-розбійники».

Рязанов коротко називав своїх героїв «Мямлик» та «Шустрик». Такі прізвиська як швидкі замальовки точно описують їх характерні риси: інтелігентного нерішучого слідчого Миколи Сергійовича Мячикова і безжурного авантюриста інженера Валентина Петровича Воробйова.

 * Розпочато будівництво найбільшого житлового масиву міста — Сихова.

*  Відкрили Монумент Слави Радянській Армії на Стрийській.

*  Відкрили «Універсам».

* У березні 1970 року на автобусному заводі виготовлено нові моделі автобусів ЛАЗ-699 Н і ЛАЗ - 599 Б. На цей час у Львові було сконцентровано все республіканське виробництво автонавантажувачів, мопедів, підвісних вантажних конвеєрів. Третину усіх кольорових телевізорів у Радянському союзі випускали у Львові.У нашому місті були створені перші в Радянському Союзі фірми «Прогрес» і «Світанок».Також львів'яни одними із перших в країні почали здійснювати соціальне планування. Тут була створена комплексна система управління продукції (КСУЯП). 

 1971 р. 

  * Був відкритий Західний науковий центр Академії наук УРСР. 

 1972 р. 

 У 1972 році Львів пережив низку подій, що залишили глибокий слід у його історії — від трагічної аварії до репресій проти української інтелігенції.

* Посилення русифікації у Львові. У 1972 році до 50-річчя СРСР партія повідомляла, що в нас склалася нова спільнота — радянський народ, у якого мова міжнаціонального спілкування — російська. 26 травня на Пленумі ЦК  Компартії України: «у зв'язку з призначенням тов. П.Ю.Шелеста заступником Голови Ради Міністрів СРСР» він увільнений від обов'язків Першого секретаря ЦК КПУ та одноголосно обраний Володимир Васильович Щербицький.

*  1972 р. вийшов Указ про заходи  боротьби з алкоголізмом, і було вирішено скоротити виробництво горілки. Тоді спиртне продавали з 11-ї до 19 години. Перестали наливати його в буфетах та їдальнях. А ціни на горілку зросли від 2,87 крб до 3,62 і 4,12. Тож ходовими стали, а тим паче на тлі харчового дефіциту, вина типу "бормотуха": "Агдам", "Сонцедар" і "Молдавське міцне". Це були так звані "чорнила" найнижчої якости.

 * 1972 року Львів активно демонстрував здобутки соціалістичної індустрії. У документальному фільмі «Місто стародавнє, місто молоде» висвітлювали роботу заводів «Електрон», автобусного заводу (ЛАЗ), кондитерської фабрики «Світоч» та виробничого об'єднання «Прогрес». 

* 1972 р.   Музичний фільм "Пісні над Львовом" (режисер О. Геринович). 

1972 р. Документальний фільм «Місто стародавнє, місто молоде».  

* На початку 1972 року до Львова надійшло 9 вузькоколійних трамвайних вагонів «Tatra T4SU» виробництва чехословацького концерну «ČKD». Разом із новими трамваями до Львова приїхали чеські фахівці, які керували випробуваннями нових трамваїв та навчали персонал трамвайного депо № 1 управлінню новими вагонами та їх обслуговуванню та ремонту.

Перші трамвайні вагони «Tatra T4SU» було вирішено випускати на трамвайний маршрут № 7 – на цьому маршруті у 1972 році іще експлуатувалося 7 модернізованих трамвайних поїздів «Sanok», хоча на маршруті було дві ділянки із важкими умовами руху. Протягом 1972 року було проведено ремонт трамвайних колій на вул. Шевченка, вул. Підвальній та площі Торговій, що уможливило експлуатацію на трамвайному маршруті № 7 трамвайних вагонів «Tatra T4SU».

Робота трамвайних вагонів «Tatra T4SU» із пасажирами у Львові розпочалася тільки 19 січня 1973 року, тобто майже через рік після прибуття перших вагонів. Першою вивела трамвай «Tatra T4SU» на маршрут для роботи із пасажирами водійка Л.П. Петляк. У перший день на лінію вийшло три чехословацьких вагони.

*10 січня. Трамвайна аварія на вулиці 1 травня; наймасштабніша аварія в історії львівського трамвая, в якій загинули 26 осіб. 

 * 12 січня 1972 року Різдвяна коляда для багатьох українських інтелігентів завершилась арештом. КДБ розпочав спецоперацію, другу після 1965 року, проти самвидаву, щоб нейтралізувати інтелектуальну еліту, свідомих українських патріотів. У Львові та Києві  кадебісти арештували 19 осіб. Серед них були Василь Стус, Іван Світличний, В’ячеслав Чорновіл, Ірина Калинець, Стефанія Шабатура, Євген Сверстюк та інші шістдесятники.

 Новий рік і Різдво у Львові у 1972 році провів поет Василь Стус. Він долучився до учасників вертепу, організованого українською діячкою, лікарем, дружиною В’ячеслава Чорновола Оленою Антонів.

 У вертепі 1972 року взяли участь близько 50 колядників. Заколядовані гроші витратили на адвокатів для заарештованих друзів. Вертеп за участі близько 50 людей та гучна коляда під вікнами. Саме так виглядали новорічно-різдвяні свята у Львові у 1972 році Це було викликом владі, емоційною відповіддю на арешти дисидентів 1965 року та порушення прав людини в Україні в 1965-1970-х роках. Усі зібрані кошти тримав у себе Ігор Калинець. Саме у 1972 році заколядоване він розділив між родинами, яких пізніше, 12 січня, ув’язнили за «виготовлення, розповсюдження, зберіганнія літератури наклепницького характеру, участі у вертепах, ворожому ставленні до радянської соціалістичної системи».

* Березень. Відкрито  Художньо-меморіальний музей Олекси Новакі́вського (вул. Листопадового чину, 11). 

*  7 квітня. Футбольний матч «Карпати» - «Зеніт». «Карпати» програли 0:1. Трибуни стадіону «Дружба» заповнені повністю, до останнього місця, і ще трохи людей у проходах.

*  15 квітня. Футбольний матч «Карпати» (Львів) - «Спартак» (Москва) - 1:0. 

*   9 серпня. Футбольний матч  «Спартак» (Москва) - «Карпати» (Львів) - 1:3. 

* 23 серпня. Згідно розпорядження облвиконкому №574, з 21 серпня  встановлені такі ціни на овочі і фрукти за кілограм: Кольрабі - 0,10, кріп для соління - 0,10, буряк столовий обрізний - 0,10, морква обрізна - 0,10, огірки свіжі - 0,12, баклажани - 0,60, перець солодкий - 0,50...

1973 р. 

* Катастрофа Ту-124 під Львовом — авіакатастрофа, яка сталася 23 грудня 1973 року поблизу Львова, між м. Винники й с. Миклашів. Авіалайнер Ту-124В Куйбишевського ВАТ авіакомпанії «Аерофлот» виконував плановий внутрішній рейс SU-5398 за маршрутом Львів — Київ — Куйбишев, але через 1 хвилину і 55 секунд після зльоту в літака загорівся лівий двигун. Екіпаж намагався здійснити посадку у Львівському аеропорту, але за 1 хвилину і 20 секунд після пожежі двигуна (за 3 хвилини після зльоту) палаючий лайнер упав на землю  повністю зруйнувавшись. Загинули всі 17 осіб на борту — 11 пасажирів і 6 членів екіпажу. 

* В ніч з 27 на 28 березня 1973 року, у Львові було поширено близько 250 антирадянських летючок. Автором цього тексту був талановитий поет і публіцист Грицько Хвостенко з Сумщини, на той момент студент-філолог ЛДУ, та його подруга Надія Степула. Листівки надрукували в Самборі на друкарській машинці керівник підпільної організації «Український національно-визвольний фронт» Зорян Попадюк, його мати Любомира і Євген Сеньків.

* 15  квітня створено Радянський район Львова, 3 лютого 1993 року постановою Верховної Ради був перейменований на Франківський район. Район охоплює південно-західну частину міста, зокрема місцевості Кульпарків, Новий Світ, Богданівка та частина Вульки. 

* 5 жовтня  на площі Ринок після реконструкції відкрито великий універсальний магазин. Відкриття магазину співпало із зниженням державних роздрібних цін на окремі промислові товари. Зокрема, значно знижені ціни на плащі та куртки з тканини «болонья».

*  30 листопада. Пленум Львівського обкому Компартії України. Першим секретарем і членом бюро Львівського обкому партії обрано тов. Добрика В.Ф., який до цього працював першим секретарем Івано-Франківського обкому партії.

*  15 грудня. О. Романишин - володар шахового кубка СРСР.

 1974 р.  

* Путівник радянським Львовом 1974 року (Здано до набору 7.II.1974 р.).

* У 1973/74 навчальному році у Львові нараховувалося 96 середніх і неповних серед­ніх шкіл, в яких навчалося 82 тисячі учнів і працювало 5500 вчителів. Робітнича молодь вчиться в 23 вечірніх і двох заочних школах. У 26 технікумах кожного року здобуває освіту більше 31 тисячі учнів. 

*  У Львові - 16 клубів, 2 Палаци спорту, 15 стадіонів, 12 водних басейнів, чотири спорткомбінати 18 дитячих спортивних шкіл. 

*   У Львові працює п’ять театрів: Державний ака­демічний опери та балету імені І. Франка, Державний ордена Трудового Червоного Прапора академічний український драматичний імені М. Заньковецької, російський дра­матичний Радянської Армії, ордена Трудового Червоного Прапора юного глядача імені М. Горького, Театр ляльок. 

* У Львові чотири Палаци культури й 25 Будинків культури, 50 клубних установ, 26 кінотеатрів, більше 130 масових бібліотек, шість народних театрів. У гуртках художньої самодіяльності бере участь понад 10 тисяч чоловік. 

* У Львові - Музей українського мистецтва, Музей етнографії та художнього промислу, Картинна галерея, Музей народної архітектури і побуту, музеї природо­знавчий, літературно-меморіальні І. Франка, меморіальні художників О. Кульчицької, О. Новаківського, Музей історії релігії та атеїзму, Центральний музей Леніна, Історичний музей, Музей історії військ ПрикВО, Ярослава Галана. 

* У 1974 році Рада міністрів СРСР ввела стандарт напруги 220 вольт, і в будинках з’явилися перші електричні плити. 

 1975 р. 

* У Львові створено перший в Україні архітектурний заповідник, який поєднував у собі всю територію середньовічного ядра міста. 

* Проїздом генсек Брежнєв (вихід на перон залізничного вокзалу).

* У 1975 році зникли із продажу й високоякісні цукерки: "Чародійка", "Білочка", "Мішка на півночі". Лише в театральних буфетах залишалися "Суфле", "Трюфелі", "Грильяж в шоколаді". Покупцям пропонували масові сорти цукерок з білою начинкою. У дефіциті були навіть карамельки "Ракові шийки" та "Гусячі лапки". Зовсім зникли цукерки в коробках. 

1976 р. 

* На розі з вулицею Володимира Вернадського у 1976 р. почали будівництво  автовокзалу «Львів», який був розрахований на 800 відправлень на годину (завершили у 1980 р.).

* 1976 р. зйомки фільму "Убійство прі ісполнєніі"  про вбивство радянського дипломата Вацлава Воровського в Лозанні 1923 року. Вийшов на екрани в 1978 р. 

*  У 1976 році гострий дефіцит торкнувся  м’ясо-молочних товарів. Через рік нестачу м’яса, масла, ковбаси та сиру відчули скрізь, за винятком хіба що Москви, Ленінграда, балтійських республік і закритих міст. Повертаючись із відрядження звідти, львів’яни везли додому по кілька кілограмів масла та цитрусових, а пізніше — дефіцитну курку чи взагалі екзотичного індика.

* У 1976 році вперше було зроблено несміливу спробу сортувати сміття, у під’їздах будинків ставили бачки для харчових відходів із бляшаними табличками, де була намальована свинка, яка "просила" складати для неї харчі. Але, на жаль, це нововведення не прижилося навіть у більш-менш культурному Львові. Зате прижилися нові атракціони. У Львові чехословацький луна-парк у Парку культури пропонував нечувані на той час розваги: "Кімнату страху", електромобілі, а у тирі можна було виграти жуйки. Заради цього діти з батьками стояли в чергах по три години!  

1977 р. 

*  Реставрація вежі над Глинянською брамою. 

* Відкриття пам'ятника Івану Федорову. 

 1977 року львівські скульптори дістали замовлення на пам'ятник з Москви з умовою спорудити його за 2 місяці. За такий короткий термін це було нереально, тому існує думка, що скульптори взяли макет типового радянського солдата, додали голову Федорова і дали в руки книжку. Доказом називають фартух, у якому легко впізнати шинель, і кирзові чоботи на ногах у друкаря.

«Далебі пам'ятник був покликаний не стільки задовольнити естетичні уподобання, скільки через правильно висмикнуті з бурхливого потоку історії Львова факти легалізувати в очах галицької громадськости комуністичний режим з осередком у досі ментально чужій львів'янам Москві», — вважає публіцист та дослідник архітектури Павло Шубарт.

*  У 1977 році для тих, хто працював за кордоном, видавали чеки, щоб купити дефіцитні імпортні товари в магазинах "Берізка" і "Каштан". У 1978 році здорожчав шоколад і ремонт авто, удвічі підвищили ціну на каву та бензин. На 60 % подорожчало золото. Тож для тих, хто вступав у шлюб, було передбачено  грошову компенсацію — 100 крб за обручку.

1978 р.  

*  1978 році режисер Одеської кіностудії Георгій Юнгвальд-Хількевич розпочав створення трисерійного мюзиклу за знаменитим романом французького письменника Олександра Дюма — "Д’Артаньян та три мушкетери", який заборонено до показу в Україні через акторів-путіністів.

Зйомки проходили у Львові, Одесі, Свірзькому замку, замку у Підгірцях і на території Хотинської фортеці. У Львові фільм знімали на території Вірменської церкви, Собору святого Юра, Домініканського та Бернардинського костелів та на центральних вулицях.

 Коли Д’Артаньян вперше прибуває до Парижа, перед нами постає львівська Сніжна вулиця, 5, де розташований будинок галантерейника Бонасьє, а також будинок майбутньої коханої мушкетера — Констанції.

Бернардинський монастир зведено 1620 року. Саме у дворі монастиря Д’Артаньян, прямуючи до Парижа, зустрічає графа Рошфора та гвардійців кардинала у містечку Менг на Луарі.

Д’Артаньян прибуває до резиденції капітана де Тревіля, щоб вступити до роти королівських мушкетерів. У цій ролі виступає палац Потоцьких на вулиці Коперника, де також проходять тренування мушкетерів. 

Потрійна дуель Д’Артаньяна з Атосом, Портосом та Арамісом проходить у Парижі, біля монастиря Дешо. У Львові роль французької обителі виконав двір Вірменського собору. 

 Резиденцію Рішельє у Парижі у фільмі виконав Будинок вчених, розташований на вулиці Листопадового чину, 6 у Львові. На фото нижче можна побачити й кіноляп — електричних світильників не було у XVII столітті.

Собор святого Юрія  з’являється на екрані, коли мушкетери залишають резиденцію де Тревіля. У кадрі можна побачити сходи та ворота собору.

*  В 1978 році у Львові зняли фільм «Версія полковника Зорина».

* 10 березня 1978 Державні премії Української РСР імені Т.Г.Шевченка за виставу «Тил» отримали заньківчани: Н.П.Доценко В.Г.Максименко, Ф.М.Стригун, М.В.Кипріян, С.В.Данченко.

* 10 березня 1978 Державні премії Української РСР імені Т.Г.Шевченка за пам’ятник бійцям Першої кінної армії в Олесько отримала творча співдружність скульптора В. Н .Борисенко та архітектора А. Д. Консулова.

1979 р.   

* 1979 рік — Львів масштабно відзначав 40 років "возз'єднання" українських земель у складі УРСР.

*  У 1979 році — ще одне здорожчання: золото, килими, хутро, меблі, машини. 

*  14 січня 1979 року відкрили головну дискотеку Львова — палац молоді "Романтик". Вже від 1977 р., на жаль, через моду на стиль диско у Львові живих музикантів із танцмайданчиків швидко почали витісняти дискотеки під магнітофон зі світломузикою, з ведучими-лекторами, які демонстрували слайди та жваво розповідали біографії виконавців. Але тільки одиниці серед них стали справжніми діджеями. На той час власну дискотеку мав чи не кожен навчальний заклад. А

* 1979 року відкрито культову львівську кав’ярню на вулиці Вірменській, або "Вірменку". Сюди приходила львівська богема та її друзі, таким чином формуючи один із перших у Львові неформальних клубів. Ходити до "Вірменки" стало модно, і сюди йшли навіть просто з цікавости, щоб подивитися і послухати завсідників. Згодом у "Вірменці" можна було знайти і заборонену антирадянську літературу, і самвидав, і обмінятись музичними новинками, або зустрітись з курцями "травки" — залежно хто що шукав. Як не дивно, радянська влада не розганяла цього "клубу", але в андроповські часи тут найчастіше у Львові відбувалися облави у робочий час, обшуковували сумки відвідувачів.  

* Перша ліга СРСР з футболу 1979 — дев′ятий чемпіонат СРСР з футболу серед команд першої ліги. У турнірі брали участь 24 команди. Переможцем чемпіонату став клуб «Карпати» (Львів). Чемпіонат тривав з 27 березня по13 листопада 1979 року. 

  

1970-і рр. Скверик на куті вул. Вірменської і вул. Краківської

  

1970-і рр. Площа Підкови

 1970-і рр. 

1970-і рр. Святковий ранок на вул. Театральній.

. 

1970-і рр. Вул. Дзержинського (теперішня Вітовського)

 

1970-і рр. Проспект А. Міцкевича

 1970-і рр. Вул. Городоцька. Львівський аеропорт на демонстрації.

  

1970-і рр. Біля Оперного 

1970-і рр. Вул. Маршала Рибалко (тепер Симона Петлюри) в районі теперішньої школи № 18. Фото Лілії Ковальчук.

 

1970-і рр.  Вул. Мурманська (Шараневича тепер)

  

1970-і рр. Площа А. Міцкевича

  

1970-і рр. Вул. Черняховського (вул. А.Мельника)

  

Львів 1970-х рр. Проспект Шевченка. Адресу просп.Шевченка, № 4 за Польщі мав Акціонерний союзний банк, ательє дамських капелюхів Томашевської і редакція “Газети банкової”, від часів СРСР тут найпопулярніший у Львові гастроном, який у народі мав назву “Сквозняк”. У міжвоєнний період в партері цього будинку також були магазини ,але наскрізного проходу не було. Кожен магазин мав свій окремий вхід.

1970-і рр. Проспект Т. Шевченка 

 

1970-і рр. Вул. Шота Руставелі

 1970-і рр. Вул. 700-річчя Львова

 1970-і рр. Пл.Рози Люксембург( Катедральна) 

 

1970-і рр. Кінотеатр "Літак". АН-10, борт 11138. Випуску 1958 року, списаний у 1973 році ,салон на 112 пасажирів. Випущено загалом 135 шт., зазнали аварій ,чи катастроф 14 шт.

 

1970-і рр. Вул. Київська. ДТП

  

1970-і рр. Залізничний вокзал

 1971–1975 рр. Проспект Леніна (пр.Свободи)

  

1970-і рр. Вул. Івана Франка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фото: Michael Karachinsky 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фото 1970-1975 років. З архіву Юрія Вдовенка

).Площа ринок, львівська ратуша, фото 70-ті роки XX століттяТравнева демонстрація у Львові, фото 70-ті роки XX століття 

Львівський національний університет імені Івана Франка, фото 70-ті роки XX століттяСтадіон «Дружба» (теп. «Україна») у Львові, фото 70-ті роки XX століттяПлоща Адама Міцкевича з висоти, фото 70-ті роки XX століттяПлоща Митна у Львові, фото 70-ті роки XX століттяПроспект Шевченка у Львові, фото 70-ті роки XX століттяПорохова Вежа у Львові, фото 70-ті роки XX століття

Музей Івана Франка у Львові, фото 70-ті роки XX століттяСтрийський парк у Львові, фото 70-ті роки XX століттяПам’ятник Іванові Федорову у Львові, фото 70-ті роки ХХ століття

Пагорб Слави у Львові, фото 70-ті роки XX століттяВійськовий меморіал у Львові, фото 70-ті роки XX століттяПам’ятник Іванові Франку у Львові 

Палац Потоцьких у Львові, в якому колись знаходився Загс, фото 70-ті роки XX століттяБудівля Львівського цирку з висоти, фото 70-ті роки XX століття

Пам’ятник Ярославу Галану у Львові, фото 70-ті роки ХХ століття

 Світлини з життя Львова другої половини 1970-х років підготовлені редакційною колегією «Історії міст і сіл УРСР. Львівська область». Підбір матеріалу строго контролювався. Ілюстрації мали на меті показати «щасливе життя і процвітання» радянського народу у місті Львові (Львів у 1970-их роках. Фотоілюстрації редакції “Історії міст і сіл УРСР”).

 

 * Ілько Лемко, Володимир Михалик. Львів повсякденний (1939-2009). 

* Ілько Лемко. Русифікований побут, зате з "голосом" західних радіостанцій, дешева "бормотуха", тихий бунт позасуспільних гіпі. Побутові хроніки Львова: 1970-ті // Локальна історія. 2023 р. 

* Фотографії Старого Львова 

*FB   Музей історії фотографії у Львові

*FB Львів стародавній - фото, відео та історії

 *FB  Ретро-Львів

 *FB    Гриць Совків (The Gryć)