Андрій Байцар

неділя, 12 квітня 2026 р.

СМАКОЛИКИ ДИТИНСТВА. Морозиво (1960-і - 1980-і рр.).

МОРОЗИВО.

У 1936 році радянський нарком харчової промисловості Анастас Мікоян привіз зі Сполучених Штатів технології та обладнання для виробництва морозива у промислових масштабах. Нова потужна фабрика запустилася у Києві у 1940 році.

Влада поставила задачу не тільки організувати виробництво, а й залучити до споживання продукту дорослих. Тож в усьому Радянському Союзі розгорнули рекламу морозива. Тепер його представляли як «висококалорійний і вітамінізований освіжаючий продукт, що має до того ж лікувально-дієтичні властивості».

У 1951 році символом радянського морозива став веселий пінгвін, якого придумав та намалював художник-рекламіст Сергій Сахаров. У 1954 році пінгвін-веселун з’явився на плакатах Київського молочного комбінату і залишався там до вісімдесятих.

Ціни на морозиво в Українській РСР трималися майже без змін від кінця 1960-х до кінця 1980-х рр.

Із 1941 р. в Радянському Союзі діяв найжорсткіший стандарт якості морозива в світі. Прийнятий 12 березня того року ГОСТ 117-41 уже в своїй назві окреслював увесь асортимент: «Мороженое сливочное, мороженое пломбир, фруктово-ягодное, ароматическое». Головна відмінність між кожною із цих чотирьох груп - вміст у ньому жиру й цукру. У молочних сортах морозива - 3,5% та 15% відповідно, у вершкових жиру було втричі більше - понад 10%, а в пломбірі кількість обох цих ключових складників була однакова - по 15%. На всій території СРСР - «от тайги до британских морей» - морозиво в стаканчиках, брикетах і на паличці виготовляли за єдиною технологією, упаковували в стандартну обгортку та продавали за однаковою ціною.

Усе змінилося через 25 років: 1966 р. єдиний для всього СРСР передвоєнний держстандарт скасували. За прийнятими тоді новими «Технічними умовами» кожна союзна республіка тепер могла сама розробити для себе норми виробництва. Відтоді в кожному місті з'явилися свої різновиди морозива - із різними назвами, дизайном обгорток і ціною. У Києві, приміром, асортимент назв сягнув десятка. Найпоширенішими залишилися пломбір і вершкове в стаканчиках. Та з'явилися й «делікатесні» сорти - «Київське» і «Каштан» на паличці. Японці згодом жартували, що до Радянського Союзу варто поїхати, щоб подивитися балет, відвідати цирк і поїсти морозива.

Найдешевше морозиво у Львові коштувало 7 копійок (як три поїздки на трамваї). Морозиво за 7 копійок – це ціна найдешевшого фруктового морозива у паперовому стаканчику в радянські часи; пізніше ціни зросли до 9 копійок.

Це було фруктово-ягідне морозиво у картонному стаканчику з дерев’яною паличкою. Вважалося, що воно виробляється з натуральних фруктів та ягід, хоча скоріше це був лід із цукром, барвником та різними концентратами. Цинічні домогосподарки казали про таке морозиво: «Помили банки від варення, а воду не вилили, а заморозили».

За 9 копійок продавали молочне морозиво у стаканчиках. Але воно було досить водянистим на смак.

Більш смачне вершкове коштувало 13 копійок. Його випускали і в брикетах, і на паличці, і у вафельних стаканчиках.

Найбільшою популярністю в Союзі користувався звичайний пломбір у звичайному вафельному стаканчику (особливим везінням вважалося, коли вафельний стаканчик хрустів). До 80-х він коштував 19 коп., І здача в одну копійку, звичайно, діставалася продавчині. Потім до влади дійшло, що це неправильно і пломбір став коштувати рівно 20 коп.

Відомі - шоколадний пломбір – 22 коп., і розкішне шоколадне морозиво з горіхами «Каштан» – 28 коп.

Морозиво «Каштан» - еліта серед всіх цих стаканчиків та брикетів. Немалі гроші, за які можна було купити пів літра вершків у скляній пляшці. «Каштан» випускався двох видів — білий або шоколадний пломбір у глазурі. Останнього чомусь випускали небагато і за тої самої ціни шоколадний «Каштан» завжди був бажанішим.

У складі були лише вершки, молоко та натуральний ванілін. «Каштан» став легендою великих міст. Сьогодні така рецептура вважається надто дорогою, тому справжній пломбір перетворився на гастрономічний привид.

З історії зарплат у 1970-х – 1980-х рр..

Середня зарплата в СРСР враховувалася за доходами робочого «класу». При її підрахунку виключалися зарплати працівників адміністрацій та керівників. Зараз - за загальною сумою - і багатих, і бідних.

У СРСР зарплата була не просто цифрою в платіжці — це був цілий соціальний квест.

Формально всі «мали роботу» і «отримували стабільно». Інженер — 120 рублів, лікар — 110, вчитель — 90. Звучить рівно й справедливо? А тепер нюанс: гроші не вирішували головного. Вирішував «доступ».

Можна було мати скромну зарплату, але «правильну» посаду — і жити краще за того, хто отримував більше. Ковбаса «по блату», меблі «через знайомих», відпустка «по лінії профспілки». Гроші були, але купити за них щось нормальне — ще те мистецтво.

Офіційно не було багатих і бідних. Неофіційно — були ті, хто стояв у чергах, і ті, хто знав, у які двері зайти без черги.

Зарплата у всіх була різна. Середня зарплата в СРСР на кінець 1970-х – початок 1980-х років становила 150-160 рублів, тоді як мінімальна була близько 70-80 рублів, а вищі посади та спеціалізовані професії (шахтарі, нафтовики, керівники) могли приносити до 500-1000 рублів. Жінки колгоспниці (ланка, телятниці, свинарки) отримували в районі 70 рублів. Вчителі від 100 до 140 рублів. Одночасно, ціни на споживчі товари були значно нижчими, ніж зараз, але це компенсувалося дорожнечею техніки, меблів та труднощами з її придбанням.

Середня зарплата в СРСР в 1970 році становила 122 рублі, вже за п'ять років вона досягла позначки 145,8 рубля, а в 1980 р. — 168,90 руб. Правда, по республіках середня зарплата різнилася. Наприклад, в РРФСР вона становила 126,1 руб., в Україні в 1970 р. отримували 115,2 рубля, в сусідній Білоруській РСР - 106,4 рубля. Найменша середня зарплата фіксувалася в Молдові - 102,8 рубля, а ось «шикувала» Естонія - 135 рублів.

В УРСР:

1970 115,17 руб.

1971 117,57▲

1972 121,91▲

1973 125,30▲

1974 128,46▲

1975 133,54▲

1976 139,84▲

1977 142,88▲

1978 146,22▲

1979 148,74▲

1980 155,12▲

1981 157,89▲

1982 163,08▲

1983 165,75▲

1984 169,55▲

1985 173,95▲

1986 179,00▲

1987 185,01▲

1988 199,79▲

1989 217,74▲

1990 248,40▲

1991 495,40▲

пʼятниця, 10 квітня 2026 р.

Львів у 1985-1989-х роках у фотографіях

Поміщено 13 давніх світлин!

Львів у 1980-их роках був містом специфічного поєднання радянської індустріальної реальності з виразним західноукраїнським колоритом. Це час індустріалізації, «застою», а згодом — активного національного відродження. Місто характеризувалося зеленими вулицями, розвиненою культурою спілкування та прихованим спротивом радянській ідеології.

Львів 1980-х був містом великих змін, яке, попри тиск радянської системи, зберігало свою унікальну європейську спадщину та готувалося до нового етапу історії.

Популярними місцями були парки, кінотеатри, дискотеки, бібліотеки та кав'ярні. Також існувала специфічна субкультура та кримінальні елементи, характерні для того часу.

Львів був осередком національної свідомості. Попри пропаганду, мешканці зберігали традиції, а наприкінці десятиліття активно включилися у боротьбу за незалежність України.

У серпні 1987 року В.Чорновіл відновлює випуск «Українського вісника» і разом з Михайлом Горинем у підпільних умовах перетворюють Українську Гельсінську групу в Українську Гельсінську Спілку.

Виникають численні офіційні культурні й меморіальні товариства, першим з яких було Товариство Лева засноване в жовтні 1987 року.

20 вересня 1987 року під час святкування Дня міста Львова відбулася перша в Україні політична демонстрація (Алік Олісевич), її учасники створили у жовтні 1987 року правозахисну групу «Довіра».

У травні 1988 року у Львові виник ініціативний комітет Народного Фронту. Перший етап національно-визвольного руху супроводжувався переслідуваннями влади й репресіями. Боротьба продовжилася навесні 1989 році з виникненням Народного Руху України за перебудову й увінчалася перемогою на виборах до Львівської обласної й міської ради у березні 1990 року.

1985 р.

1985 р., пл. 300-річчя Возз'єднання (пл. Я. Осмомисла)

1985 р. Перехрестя Пушкіна(ген.Чупринки), Котляревського, Київська.

1985 р., посвята в студенти.

1985 р. Діана

1985 р., початок вул.Боженка (тепер Кн. Ольги)

1985 р. Перехрестя вул. Суворова і вул. Крилова (тепер Сахарова і Горбачевського). Початок робіт з прокладання трамвайної колії.

1985 р., вул.Суворова (тепер Сахарова). Старий трампарк.

1985 р., перехрестя вулиць біля старого трампарку на вул. Дзержинського (тепер Вітовського)

1987 р. Площа Ринок

1989 р.

1989 р., площа І.Франка.

* Ілько Лемко, Володимир Михалик. Львів повсякденний (1939-2009).

* Фотографії Старого Львова

*FB Музей історії фотографії у Львові

*FB Львів стародавній - фото, відео та історії

*FB Ретро-Львів

*FB Гриць Совків (The Gryć)

Львів у 1980-1984-х роках у фотографіях

Поміщено 24 давніх світлин!

1981 р.

* У будівлі Міського арсеналу засновано єдиний в Україні та колишньому СРСР музей зброї.

1982 р.

*Січень 1982 року став трагічним для історії львівського футболу — керівництво обласного футболу, пославшись на складність фінансування аж двох команд майстрів і невдалого виступу в останньому сезоні, вирішило об'єднати два клуби. Профспілкову команду «Карпати» ліквідували, а її місце у першій лізі зайняла армійська команда СКА «Карпати», що підпорядковувалась військовому відомству. Колектив зліпили із гравців СКА та «Карпат», додавши кількох приїжджих гравців. Тренером призначили російського фахівця Миколу Самаріна.

1984 р.

Станом на 1 січня 1984 року у Львові проживало 753 тисячі населення (у порівнянні з 1959 роком - 441 тисяча, 1970 - 554 тисячі). З них 529,1 тис. були зайняті у різних галузях народного господарства і установах культури; 265,2 тис. - у промисловості; 36,2 тис. - на будівництві; 48,9 тис. - на транспорті та 38,6 тис. - у торгівлі.

1980 р., пр. Шевченка.

1980 р. Готель "Львів".

1980 р. Готель "Дністер"

1980 р. Біля "Інтуристу".

1981 р.

1981 р., вул. Театральна.

1981 р. Пр. Леніна

1981 р. Площа Ринок

1981 р., вул. Ставропігійська/Друкарська

1981 р., пл.Ставропігійська (тепер пл. Музейна).

1981 р. Вул. Підвальна

1981 р., пл.Возз'єднання (пл. Соборна)

1981 р., вул. Краківська, вхід у Вірменську церкву.

1981 р., пл. 300-річчя Возз'єднання (пл. Я. Осмомисла )

1981 р. Зустріч закордонної гості з родиною та земляками біля входу в готель "ЛЬВІВ"

1981 р.

1981 р. Галицький колгоспний ринок.

1981 р., вул. Миру (С. Бандери)

1981 р. Вул. Галицька

1982 р. Парк Косцюшко. Лавки на передньому плані ще за Польщі встановили, такі ж були й на проспектах, та в інших парках

1984 р.

* Фотографії Старого Львова

*FB Музей історії фотографії у Львові

*FB Львів стародавній - фото, відео та історії

*FB Ретро-Львів

*FB Гриць Совків (The Gryć)

Львів 1968 року у фотографіях:

Поміщено 5 давніх світлин!

У 1960-х роках більшості населення (тим, хто не крав) жилося несолодко. Середня зарплата була не більше ста рублів, а кукурудзяний хліб та акуратна латка на коліні чи лікті робітника або службовця були звичним явищем. Галичина у 1960-х завдяки своїй близькості до західних кордонів, впливу Європи й, зокрема, Польщі, завдяки родинним зв’язкам галичан зі Штатами і Канадою, завдяки нетривалому, порівняно зі східними територіями України, перебуванню у складі тоталітарного совка і, нарешті, завдяки міцним традиціям — сімейним, моральним, релігійним і українофільським, була регіоном вільнодумства, який Москва вважала найнебезпечнішим і піддавала шаленому ідеологічному тискові.

На початку шістдесятих, вперше після війни, львів'яни побачили площу Ринок більш-менш пристойному вигляді - нарешті нормально поштукатурили середньовічні будинки. Тоді ще стояли мури Бернардинського собору. У центрі було відносно чисто. Вулицями ходили пани у фетрових капелюхах і макінтошах, у їхніх кишенях лежали абонементи до філармонії на весь концертний сезон. Це був час, коли спраглі духовної поживи громадяни з фанатизмом, який і не снився пізнішим адептам рок-музики, штурмували концертні зали, де виступав піаніст Святослав Ріхтер; шкільні вчителі старого польського гарту били ледачих учнів лінійкою по долонях, а не кулаком по обличчю. Кулькові ручки ще були дивом, отже школярі мачали пера в чорнильниці й мусили писати з каліграфічним натиском - до сімдесятих років у шкільній програмі існував окремий предмет «чистописання». На спеціальних уроках першокласники намагалися як найретельніше виводити літери в зошитах у косу лінійку. Чорні нарукавники захищали їх від фіолетових чорнильних плям, що розтікалися партою; взимку учні ходили до школи у валянках і гумових калошах, чорних і блискучих ззовні та червоних зсередини.

Це був час, коли говорили не «на Ринку», а «в Ринку» і на вулиці ще часто можна було почути, як норму, звертання «прошу пані» і «прошу пана», на відміну від пізніших сімдесятих і вісімдесятих років, коли така форма звертання вважалася вже (і, на жаль, не лише москалями) архаїчним впливом села і перекочувала виключно на базари.

Бачки з питною водою і металевим горнятком на ланцюжку в установах, а також фонтанчики з питною водою у парках і на вулицях давали змогу громадянам безкоштовно втамовувати спрагу. Біля під'їздів багатьох будинків стояли блискучі металеві шкрябачки для зчищення бруду із взуття.

Шістдесяті роки - це епоха хрущовок. Хоча перші з них з'явилися наприкінці п'ятдесятих, але масово чотири- і п'ятиповерхові бараки будують з 1961 року: висота квартири - 2,70 м (а деколи і 2,50), найменші із можливих кухні - 5,5 кв.м і суміжний санвузол. Норма житлової площі - 9 кв.м на людину - небачений раніше простір! Та головне, що це було початком масового переселення людей із комунальних квартир і підвалів в окремі помешкання, де кожна сім’я нарешті мала власну кухню, туалет і ванну. Про ці квартири львів'яни жартували, що будівельники забули з’єднати стелю з підлогою і водопровід із каналізацією. А через те, що стіни не тримали тепла, їх прозвали «хрущовськими холодильниками».

У 1960-х до Львова спеціально приїжджали з інших міст пити наше знамените пиво, а шоколадні цукерки "Світоч" возили до Москви як найвишуканіший подарунок для найвищих імперських чиновників. Тими роками вуличні скрипалі ще ходили львівськими подвір’ями і грали "Розамунду", а вдячні слухачі з балконів другого і третього поверхів кидали дрібні монетки, загорнуті в папірець, намагаючись точно потрапити у скрипковий футляр. А потім на тих самих подвір’ях за десять копійок мандрівні точильники гострили ножі за допомогою величезного кам’яного колеса, і дітям було радісно спостерігати, як іскри розліталися навсібіч. Це була епоха, коли вулицями Львова ще ходили сажотруси у штруксовому вбранні з ґудзиками старого львівського магістрату.

У 1960 - 1961 роках з'явилися магазини і їдальні самообслуговування - це був «перший крок до комунізму». Водночас у свідомості радянських львів’ян поширювався неофіційний антисемітизм - 1962 році закрили синагогу, ліквідували єврейську громаду і приєднали єврейський цвинтар до Янівського.

У лютому 1960 року відкрили демонстраційний зал Львівського будинку моделей.

У 1960-х з’явився і новий символ духовно-мистецької боротьби з тоталітарною системою. Якщо у 1950-х цим символом був саксофон, то тепер ним стала звичайна шестиструнна (іспанська) гітара. Тоді гітари серйозно не сприймали, тож їх випускали навіть не музичні, а меблеві фабрики, до того ж лише семиструнні (російські або циганські). У 1965 році з модою на "Бітлз" у Львові з’явився термін "бітлас" і отоді почалася справжня боротьба з довгим волоссям.

15 червня 1960 року відкрилося загальноміське сміттєзвалище у Грибовичах дорогою на Куликів, і з цього дня заборонили вивіз сміття на кінець вулиці Зеленої.

6 серпня 1960 року у Стрийському парку відкрили кінотеатр «Львів», а 21 вересня - кінотеатр «Супутник» на Левандівці.

15 листопада 1960 року урочисто відкрито головний критий корпус Краківського базару.

У травні 1961 року на головній пошті започатковано новий вид послуг - факсимільний зв’язок.

У вересні 1961 року у всьому місті були обладнані посадкові смуги на зупинках трамваїв і тролейбусів. Тоді ж з’єднали вулиці Б.Хмельницького та 700-річчя Львова вулицею Річною (тепер Липинського).

У 1961 році з'явилися поліетиленові пакети, які називалися целофановими, проте аж до кінця 70-х років в магазинах продовжували загортати продукти у папір.

15 березня 1962 року відкрилося кафе «Веселка» на розі вулиць Костюшко і 17 вересня.

У жовтні 1962 року на вулиці Коперника відкрився перший і на той час єдиний(!) у СРСР музичний салон. Місяць навчання музиці тут коштував 12 карбованців 80 копійок. За 20 копійок можна було грати на піаніно цілу академічну годину - 45 хвилин, за 10 копійок - на акордеоні, за 8 - на баяні, за 5 - на скрипці, за 1 копійку - на гітарі, мандоліні і домрі.

У 1962-1963 роках виникли перші житлові корпоративи, і почалося будівництво корпоративних будинків. Спочатку це запровадили телевізорний завод, «Сільмаш» і фірма «Прогрес». Львів почав стрімко розбудовуватись, і мікрорайон на вулиці Терешкової став першим експериментальним у місті. Він виріс на місці пустиря, обмеженого із західного боку вулицею Пустою, з півдня - Кульпарківською, з півночі - вулицею 1 Травня і зі сходу - залізничною колією на Сихів.

На початку лютого 1963 року напроти пам'ятника Міцкевичу у колишньому пасажі Касслера відкрився перший дитячий пасаж «Барвінок», або «Дитячій світ».

18 серпня 1963 року відбувся футбольний матч на новому стадіоні «Дружба» між «Карпатами» і «Жальгірісом».

У квітні 1964 року на вулиці Франка відкрилося ательє «Спасибі!», де безоплатно ремонтували телевізори. В той самий час почалася боротьба з чайовими у сфері обслуговування. А львівська АТС почала встановлювати на телефони блокіратори. Для вгамування тих, хто протестував, знайшли простий спосіб - їм взагалі відключали телефон.

У серпні 1964 року на вулиці Федьковича відкрили нову залізничну лікарню на 150 місць.

У 1964 році у Львові збудували перший 12-поверховий будинок, який назвали «висотним», - там розмістилася машинно-обчислювальна станція Обласного статистичного управління, поруч із новим кінотеатром «Мир».

Тривала широкомасштабна газифікація міста, і до вісімдесятих років Львів був практично повністю газифікований.

31 жовтня 1964 року перед університетом відкрили пам'ятник Іванові Франку, а в листопаді на місці двох старих австрійських кам'яниць завершили будівництво будинку «Червоної шапочки» на проспекті Леніна (Свободи) (тепер там Острів суші).

У липні 1965 року відкрилися книгарня «Дружба» і кінотеатр «Мир» (тепер нічний клуб «Міленіум»).

12 листопада 1965 року з’явилися перші у Львові маршрутні таксі «Головний вокзал – Аеропорт». За проїзд у них платили 15 копійок. А от на рейсі «Центр – Майорівка» брали 48 копійок, бо це вважалося далекою околицею, але у травні 1966 року там відкрилося кафе «Юність», і Майорівка стала ближче до міста.

1968 р.

* У східній частині Парку культури було збудовано стадіон «Юність» на 8 тисяч місць.