ХАОС У ЄВРОПІ. Осінь 2026 року

 

ХАОС У ЄВРОПІ ТРИВАЄ (ФБ, 2026 р., Oleksandr Kovalevskyy)

ЩЕ ОДНІ ВИХІДНІ, СПОВНЕНІ ЖОРСТОКИХ ЗАВОРУШЕНЬ, ПОЖЕЖ, НАПАДІВ НА ПОЛІЦІЮ ТА ПАЛЕСТИНСЬКИХ ПРАПОРІВ СЕРЕД РУЙНУВАНЬ.

24 жовтня 2026 року.

Ще одні вихідні. Ще одна хвиля насильства по всій Європі. І хаос уже не обмежується вихідними.

ФРАНЦІЯ: Париж перетворюється на поле бою. Потужні водомети обдають “протестувальників” струменями води, вулиці заповнює сльозогінний газ, летять різні предмети, а поліція спеціального призначення протистоїть агресивним натовпам.

АЛБАНІЯ: Коктейлі Молотова, пожежі, вибухи та напади на поліцію перетворюють вулиці Тирани на місце руйнувань.

ІТАЛІЯ: “Протестувальники” з палестинськими прапорами та в куфіях силоміць прориваються до знаменитого римського Колізею.

В інших місцях під час сутичок із поліцією летять каміння, пляшки та петарди.

БЕЛЬГІЯ: Барикади, жорстокі сутички та розгорнуті в Брюсселі підрозділи поліції спеціального призначення.

ІСПАНІЯ: У Барселоні повідомляють про десятки пожеж, пограбування підприємств та масові арешти.

І ОСЬ ВОНИ ЗНОВУ (ну, як же ж без них) – ПАЛЕСТИНСЬКІ ПРАПОРИ ПОСЕРЕД ХАОСУ.

Вулиці Європи палають. На поліцію нападають. Історичні пам’ятки штурмують та руйнують. І насильство не припиняється.

А ЛІВО-ЛІБЕРАЛЬНІ УРЯДИ ТА ЇХНІ СОЦІАЛІСТИЧНІ “ЛІДОРИ” ПРОДОВЖУЮТЬ БЕЗДІЯТИ!

Скільки ще пожеж? Скільки ще нападів? Скільки ще підприємств та історичних пам'яток має бути знищено варварами із країн третього світу?

А у Великій Британії громадян закликають готувати запаси на випадок надзвичайних ситуацій, зокрема їжу та воду на 72 години, з огляду на можливі загальнонаціональні кризи.

Відколи це навчання громадян готуватися до кризи стало заміною забезпеченню їхньої безпеки!?

Уряди обирають, щоб вони захищали своїх громадян, а не вчили їх, як виживати в умовах руйнування безпеки, громадського порядку та законності.

Тим часом в Америці демократи виступають проти діяльності ICE із забезпечення дотримання імміграційного законодавства.

А дехто із ліво-радикального крила демпартії вимагає повністю ліквідувати цю службу. Ось вони, ці “герої”: Ільхан Омар, Делія Рамірес, Аянна Преслі, Шрі Танедар, Рашида Тлаїб, Акасія Кортес та інші. (До речі – усі кольорові, новоспечені “американці” із країн третього світу. Приїхали з дикості, а тепер і США хочуть занурити у стан дикості).

Демпартія, за прикладом Європи, прагне заселити свою країну вихідцями із варварського світу, і перетворити США на територію хаосу, насильства, беззаконня та дикості!?

Америка не повинна ігнорувати тривожні сигнали, які подає Європа.

Відповідь здорового американського суспільства має бути адекватною тим загрозам, які несе агресивний натовп, керований ліво-ліберальними дегенератами.

Афішні тумби у Львові були невіддільною частиною міського ландшафту. Львів, якого уже немає

 

Рекламні тумби, відомі також як колони Літфаса (або тумбами Літфаса, від нім. Litfaßsäule) або колони Морріса (від фр. colonne Morris), прийшли до Львова з німецьких та французьких міст і стали невід'ємною частиною вуличного інтер'єру. У міському побуті та тогочасній пресі їх найчастіше називали просто афішними тумбами (пол. słupy ogłoszeniowe / słupy afiszowe).

Поодинокі афішні тумби ще можна було побачити у Львові на поч. 2000-их років.

Тумби встановлювали у місцях найбільшого скупчення пішоходів: на центральних площах (площа Ринок, площа Галицька, площа Марійська — тепер Міцкевича), вздовж престижних міських променадів, поблизу трамвайних зупинок та вокзалів.

Головні факти про ці споруди:

• У Берліні такі циліндричні конструкції у 1854 році придумав берлінський видавець Ернст Літфасс (Ernst Theodor Litfaß) та почав встановлювати їх, щоб клеїти на них рекламні плакати, які друкував у своїй друкарні. Тумби стали вкрай вдалою альтернативою парканів і стін будівель, на яких в ті часи безладно розклеювали оголошення, плакати та афіші. Тому в Німеччині їх називають в його честь «колони Літфаса» (Litfaßsäule).

• У Франції така тумба носить ім'я паризького друкаря Габріеля Морріса (Gabriel Morris), з ініціативи якого у 1863 році було встановлено такі тумби на вулицях Парижу. Основним призначенням рекламних колон вважалося розміщення концертних та театральних афіш, але Морріс отримав дозвіл міської влади на установку цих тумб тільки за умови, що всередині них будуть зберігати свої мітли та інші інструменти міські двірники. Ці тумби отримали назву - Колони Морріса (colonne Morris).

Старовинні афішні тумби Морріса настільки гармонійно вписалися в образ Парижа, що до сих пір прикрашають собою Єлисейські поля і центр Парижа, а також являються візитною карткою багатьох вулиць і перехресть французької столиці.

• Спочатку тумби виготовляли з дерева або складали з цегли. Наприкінці XIX — на початку XX століття вони набули витонченого «віденського» сецесійного стилю. Їх виготовляли з литого чавуну чи металу, часто увінчували декоративними кованими дашками, карнизами, а іноді й художніми ліхтарями. Окрім комерційної реклами, на них масово клеїли театральні й кіноафіші, розклади концертів, урядові та міські оголошення.

Вид на будівлю Казино, листівка початку ХХ ст. 

 Вид на площу Галицьку, листівка початку ХХ ст. 

Вид на Академічну, листівка початку ХХ ст.

Кінець 19 ст. - поч. 20 ст. Марійська площа (нині площа Міцкевича)

Вид на вулицю Гетьманську, листівка початку 20-го століття.

1946-1949 рр. Вул. Aкадемічна (пр. Шевченка). Інформаційна тумба кінотеатрів 

1950-і рр.  Збіг вулиць Чайковського та Академічної. 

Герб, прапор і печатка Руського королівства (XIV ст.).

Печатка Юрія Львовича. На печатці напис — «S[igillum] Domini Georgi Regis Rusie» — Печатка господаря Георгія-Юрія, короля Русі; на звороті: «S[igillum] Domini Georgi Ducis Ladimerie» — Печатка господаря Георгія-Юрія, князя (Во)лодимирії.

Печатка збереглась у п'яти воскових екземплярах, що прикріплені до грамот Андрія Юрійовича (з 1316 року) та Юрія II Тройденовича (з 1325, 1327, 1334, 1335 років). Діаметр печатки з чітким рельєфом близько 90 міліметрів. На її лицевому боці зображено самого короля на троні із написом коло країв «s……. domini Georgi regis Rusie» («п[ечать]) господаря Георгія, короля Русі»). На зображенні голова Юрія увінчана короною на якій видно три зубці.

На зворотному боці зображено вершника в обладунку з щитом і прапором, якого оточує напис: «s……. domini Georgi ducis Ladimirie» («п[ечать]) господаря Георгія, князя Володимирського»). Голова вершника покрита гострокутним шоломом. У правій руці, він тримає спис, на верхній частині древка якого прикріплено трикутний прапор. Щит, який тримає вершник, трикутний із зображенням лева. 

Руський лев — золотий лев на лазуровому тлі. Герб Руського королівства, Руського воєводства Речі Посполитої й Західно-Української Народної Республіки. Зазвичай, зображався здибленим, рідше — крокуючим, коронованим, зі срібним чи червоним озброєнням; таким, що спинається на золоту або срібну скелю. Найдавніші зображення фігурують на печатках руських правителів від XIV ст. — Юрія І, Лева ІІ, Юрія ІІ, Володислава. У XV—XVI ст. лев був присутній на великих печатках польських королів Ягайла, Олександра, Сигізмунда II як символ Русі, поруч із польським орлом, литовською погонею і прусським орлом. Як регіональний герб Львівської землі у вигляді лева на скелі відомий з XV ст.

Прорис печатки Юрія І (маєстат)

Прорис печатки Юрія І (герб)

Вайхажі - ті, що перемикали трамвайні колії та мастили шміром рейки на поворотах. Львів, якого уже немає

У Львові людей, які вручну перемикали трамвайні колії (стрілки), називали “вайхажами”. Вайхаж перемикав стрілки та мастив шміром рейки на поворотах, щоб не скрипіли.

У міській львівській говірці саму трамвайну стрілку називали німецьким за походженням словом «вайха» (від нім. Weiche — стрілка, розгалуження колії). Відповідно, цю людину напівжартівливо кликати тим, хто «переводить вайхи».

Вони сиділи у спеціальних маленьких дерев’яних будиночках на ключових розв'язках (наприклад, на сучасній площі Галицькій, площі Митній чи проспекті Свободи). Коли під’їжджав трамвай, «вайхаж» виходив зі спеціальним ломиком і переводив колію у потрібному напрямку.

Найвідомішим «вайхаж» в історії львівського трамвая був чоловік на ім'я Лойзьо (Людвіг), який працював у 1920–1930-х роках на Гетьманських Валах (тепер проспект Свободи). Він мав дуже низький зріст, через що став легендарним персонажем міського фольклору та численних львівських анекдотів (Юрій Ситник, 2018).

Сьогодні ця професія в оригінальному вигляді зникла, адже більшість стрілок у місті автоматизовані. Якщо ж автоматика не спрацьовує, колію ломиком переводить сам водій чи водійка трамвая.

1941 р. Площа Соборна

1941-1944  рр. Zollplatz / Bandurskiegoplatz, сучасна пл. Митна. Справа будка вайхажа. 

Львів. Площа Ринок. Трамвайна зупинка у фотографіях. 1960-ті - 1970-ті роки.

 

Трамвайна зупинка на пл. Ринок в 1960-70-х роках. Сучасна колоризація. Автор Boris Krishtul.

1961 р.  Площа Ринок. Трамвай LOWA ET54.  

1964 р.  Площа Ринок. Трамвайна зупинка. Трамвай LOWA ET54. 

1967 р. Площа Ринок 

1970 р. Фільм “Старики-розбійники”. Виставка картин Рембрандта проходила у будівлі Ратуші.

1977 р. Площа Ринок 

 

 * Фотографії Старого Львова 

 *FB    Гриць Совків (The Gryć) 

 *FB  Igor Plotko

“Будинок книги” у Львові у старих фотографіях. Львів, якого вже немає

 

Один із найвідоміших у Львові будинків, який має адресу площа Міцкевича №8 – “Будинок книги” (на жаль, тепер вже колишня назва), який до 1939 року був відомий як будинок Шпрехера. До нього на цьому місці стояв будинок у стилі історизму, де розташовувався ресторан «Монополь», у якому часто любив читати свіжі газети, попиваючи каву, Іван Франко.

Єврей Йона Шпрехер – фантастично багата людина, власник найбільшої будівельної фірми в Галичині – в житті також був фантастичним скнарою. Він усе своє життя харчувався лише картоплею з олією і завжди ходив пішки, бо шкодував 20 грошів на трамвай. Будинок Шпрехера завершили 1921 року в атмосфері потужних громадських протестів проти гіганта, який брутально вдирався в архітектурне середовище старовинного міста, затуляв із площі Міцкевича вигляд на Катедру і порушив обіцянку бути не вищим від пам'ятника Міцкевичу.

У Львові з 1910 року вийшла заборона будувати будинки, вищі, аніж чотири поверхи. Шпрехер спритно обійшов цю заборону, обдуривши міську владу аж на два поверхи: перший поверх (партер) тоді взагалі не рахувався, і над ним збудували нібито антресолі, а насправді повноцінний другий поверх, а над четвертим вибудували величезну мансарду. У міжвоєнний період у будівлі розміщувалися: консуляти Угорщини та Румунії, Французько-карпатське нафтове товариство, магазин готового жіночого одягу Акера і Бланка, магазин металевих виробів Апштейна, магазин «Парфуми, фарби і фотографічне приладдя» Лопушанського, аптека Стенселя і «Загальна книгарня».

За часів радянського режиму будинок отримав назву “Будинок книги”, бо тут розташовувались різноманітні книжкові крамниці: «Політична книга», «Дружба», «Навчально-педагогічна література», «Мистецтво». Особливо популярним був відділ іноземної літератури, і львів’яни, значна частина яких знала польську мову, залюбки купували тут польські книжки, серед яких траплялися навіть переклади творів, які були заборонені в СРСР. З боку проспекту Свободи розміщувалася аптека. Перед Будинком книги на початку і до середини 1990-х років, коли ще не з’явилися у Львові обмінники валют, була стихійна валютна біржа, де можна було обміняти гривні на долари.

Будинок книги канув у лету у 2011 р. Тепер тут – магазини брендового одягу та техніки.

Використано матеріалами: Ілько Лемко «Львів, якого вже нема, частина 2. 2026 р.», «Фотографії Старого Львова». 

1921-1939 рр.  

1924-1939 рр. 

1928-1930 рр. 

1928 р.

1938 р.

1930-і рр.   Пл. Мар'яцька (Міцкевича).

1947 р. 

1955 р. Тролейбус ходив 4-й номер, остання його зупинка була між тим фонтаном і пам'ятником Міцкевичу. 

1956 р.

1962 р. Площа Міцкевича

1963 р.  Площа Міцкевича

1967 р. Площа Міцкевича.  Фонтан з тритонами. 

1960-і рр. Площа Міцкевича

1960-і рр. Площа Міцкевича

  

Початок 1960-х рр., пл. Міцкевича.     

1969 р.  

1970 р.

 

1972 р.

2014 р. 

 * Фотографії Старого Львова 

 *FB    Гриць Совків (The Gryć) 

 *FB  Igor Plotko

Три фото продуктових магазинів Львова кін. 1950-их - поч. 1960-их років. Контрасти: повні асортиментного товару вітрини і багатолюдні черги за "кукурудзяним хлібом"

 

Фото № 1. 1955-1960 рр. Магазин продуктів на розі площі Івана Франка.

На зображенні - типовий інтер'єр львівської продуктової крамниці 1950-х років. Ця крамниця містилась на розі пл. І. Франка та вул. Руставелі. У 1960-х роках у значно перебудованому та розширеному в бік вул. Руставелі приміщенні вже було розташовано їдальню, апізніше тут містився магазин "Дари моря". 

 Інтер'єр крамниці - доволі типовий для радянських часів: повні асортиментного товару заокруглені скляні вітрини, дбайливо закриті марлевою завісою з внутрішнього боку; світильники; щедро розмальовані за допомогою орнаментальних трафаретів стіни (типова побілка 1950-х початку 1960-х років).

Ліворуч розташований кондитерський відділ, праворуч - бакалійний відділ, де бачимо типовий асортимент продуктів того часу.   На стику вітрин двох відділів стоїть ваза з гладіолусами - такі вази, стилізовані під косівську кераміку, вироблялися на фабриці Івана Левинського до І світової війни. На полицях кондитерського відділу стоять коробки з цукерками - 18 різновидів - виробництва тоді ще знаменитої фабрики ім. Кірова (раніше кондитерської фабрики "Бранка" Маурісія Брандштадтера, пізнішої фірми "Світоч"). Під заокругленим склом вітрини міститься багатий тогочасний асортимент кондвиробів: шоколад в плитках "Спорт", "Дорожний"; мармелад фігурний, тришаровий кольоровий, карамельні подушечки різних гатунків (улюблені цукерки наймолодшої дитячої спільноти), цукерки шоколадні. У вітрині безліч гатунків ерзац-кави, банки з повидлом, пачки з "Толокном" - вівсяним борошном, з якого виходила непогана кашка для наймолодших діток, пачки з чаєм - натуральним чорним та фруктовим, кукурудзяні пластівці. 

 Фото № 2. 1955-1960 рр. Магазин продуктів на розі площі Івана Франка.

 Вся увага глядача зосереджена на бакалійному відділі. Праворуч на вітрині стоїть ваза з гладіолусами. На полицях бакалійного відділу стоять: ліворуч - пляшки з "Московською" горілкою та коньяком, а також бляшанки з рибними консервами. Праворуч - пляшки з вином: вермутом та портвейном. Можна також зауважити пірамідальну конструкцію з бляшанок з рибними консервами. Дуже цікавий асортимент продуктових товарів, представлений у вітрині. Зліва направо: бляшанки з консервованими голубцями; дві перші секції вітрини заповнені у 1 ярусі пляшками з одеським коньяком, витримка якого означена чотирма зірочками; над пляшками брили сиру трьох гатунків та масив плавлених сирків - неодмінний атрибут процесу вживання горілки; далі - знаменита варена ковбаса, улюблений предмет ностальгічних спогадів - "Теляча" ковбаса вартістю 23 карбованці 40 копійок. Слід нагадати, що умовний час виконання фото - 1955-1960 рр., тобто до реформи 1961 р., яка знецінила карбованець, після чого ковбаса коштувала вже 2 крб. 34 коп. 

В наступній секції вітрини - бляшанки з рибними консервами, не менш знамениті в спогадах "Бички в томаті" в скляних (!) баночках, гранчасті баночки гірчиці, майонез, який через пару років буде дефіцитним товаром. Наступну секцію заповнюють пляшки з вином - слід додати, що всі пляшки, які бачимо на зображенні (коньяк, горілка, вино), запечатані парафіновою масою, під якою маленький картонний корок-затичка. 

За прилавком стоять задоволені та зацікавлені фотосесією продавцi. Через кілька років асортимент дещо зміниться, почнуться перебої з продуктами, характерною ознакою 1960-61 років стануть довжелезні черги за хлібом, який випікали з додаванням кукурудзяного чи житнього борошна; в школах будуть організовані сніданки для дітей - склянка молока та булочка з білого борошна, але люди в крамниці ще не знають цього і тих змін, які відбудуться в суспільстві, тому досі так поширені ностальгічні спогади про повні вітрини та фантастично низькі ціни.

Фото № 3. 1963 р. Черга за хлібом до хлібного магазину на пр. Шевченка, 20.

Одна з характерних картин побуту початку 1960-х років - багатолюдні черги за хлібом, кількість продажу якого "в одні руки" була регламентована. Черги за неякісним хлібом із значними домішками кукурудзяного борошна, як правило, формувалися біля хлібних крамниць від 5-6 години ранку, оскільки упродовж дня полиці були пустими. В цей час в школах на великій перерві дітям в обов'язковому порядку видавався стакан молока з маленькою білою булочкою, взимку іноді до того додавався один апельсин.

Незадоволення людей, як один з методів формування негативної громадської думки, викликалося з метою виправдання зсунення політично-адміністративною верхівкою Радянського Союзу з посади керівника держави М. С. Хрущова. Коли ж владою Пленуму ЦК КПРС 1964 р. на посаду Генерального секретаря КПРС було призначено Л.Брежнєва, постачання якісним хлібом та іншими продуктами миттєво відновилося в попередніх обсягах (Ірина Котлобулатова).

Використано матеріали  Центр міської історії. 

 *FB    Гриць Совків (The Gryć) 

 *FB  Igor Plotko

Фото № 1. 1955-1960 роки. Магазин продуктів на розі площі Івана Франка.

Фото № 2. 1955-1960 роки. Магазин продуктів на розі площі Івана Франка  (Центр міської історії).

1963 р. Черга за хлібом до хлібного магазину на пр. Шевченка, 20.

 

Ціни на продукти в другій пол. 1940-их років. Режим роботи продуктових магазинів Львова

 

 З історії. Ціни на продукти в другій пол. 1940-их років. Режим роботи  продуктових магазинів Львова.

Картки на хліб і продукти у Львові було запроваджено з 1 вересня 1944 р. Фактично це означало поширення на місто системи апробованого у СРСР лімітованого постачання продовольства в особливий період. Радянський картковий розподіл був дуже забюрократизованим. Існували чотири основних групи карток – для службовців, робітників, утриманців (та всіх прирівняних категорій), дітей до 12 років. 

Хлібні картки, на відміну від інших продуктових, отоварювалися щодня й мали дві категорії розподілу – першу (800 г) і другу (500 г хліба). У середньому щомісяця робітник чи студент (за звичайною карткою) могли отримати: м’яса або риби – 1800 г, жиру – 400 г, круп, макаронів – 1200 г, цукру – 400 г, хліба (добова норма) – 500 г.

В окремих випадках робітникам або службовцям поряд з отриманням продуктових карток призначали додаткове понаднормове літерне харчування в державних їдальнях – обіди типу «А» (200 г хліба щодня, місячно – 6 кг м’яса або риби, 800 г жирів, 15 яєць, 1 л молока) й типу «Б» (200 г хліба щодня, місячно – 5 кг м’яса чи риби, 800 г жирів, 10 яєць, 1 л молока). У Львові додаткове літерне харчування типу «А» і хліб за першою категорією отримували 500, харчування типу «Б» та хліб другої категорії – 850 осіб. Здебільшого це були представники партійної номенклатури, військового командування 

У середині травня 1947 р. центральні продуктові магазини облспоживспілки не працювали по декілька тижнів, не маючи чим торгувати. 

 14 грудня 1947 року в СРСР ухвалили постанову про проведення грошової реформи та одночасне скасування карткової системи на продовольчі та промислові товари. Вона мала конфіскаційний характер і вдарила по заощадженнях населення.

 Старі гроші обмінювали на нові за несприятливим курсом (10:1), а заощадження згорали. Проте скасування карток дозволило купувати продукти у вільному продажу, хоча ціни на них були високими. 

Після грошової реформи 1947 року середні номінальні зарплати робітників зросли до приблизно 450–500 рублів на місяць.

 Із 16 грудня 1947 р. замість комерційних та пайкових (карткових) встановлено державні роздрібні ціни (за 1 кг): хліб житній – 2,80 руб., пшеничний 1-го сорту – 6,20 руб.,пшоно товчене 1-го сорту – 5,50 руб., гречка – 11 руб., макарони – 9 руб., цукор – 13,50 руб., м’ясо яловиче середньої вгодованості – 28 руб., масло вершкове солоне вищого ґатунку – 62 руб., риба свіжоморожена типу судак –10,50 руб., оселедець великий каспійський бочкового посолу – 17 руб., яблука – 8–12 руб., морозиво молочне – 20 руб., ікра білуги, калуги, осетра, стерляді зерниста в банках 1-го сорту – 400 руб., а також олія соняшникова рафінована не розфасована – 28 руб. за 1 л, яйця – 10–14 руб. за 1 дес., молоко незбиране – 2,50–3,50 руб. за 1 л, чай байховий ґрузинський 1-го сорту – 16 руб. за 100 г, кава у зернах смажена 1-го сорту – 75 руб., горілка «Особлива московська» – 60 руб. і пиво «Жиґулівське» – 7 руб. за 0,5 л.

Попри фіксовані державні ціни керівники продуктових магазинів за старими схемами часто «корегували» їх на власний розсуд. Так, філе тріски вищого ґатунку у відділі робітничого постачання УБВР-20 та багатьох закладах торгівлі Шевченківського райхарчторгу коштувало 18 руб. за 1 кг, у крамниці №10 міськвійськторгу – 15,50 руб., натомість державна ціна на цей товар за прейскурантом становила 14,90 руб. Річкового коропа продавали по 16 руб. за 1 кг замість 11,40 руб. У чайній №4 ковбасу «Українську напівкопчену» відпускали по 81,60 руб. за 1 кг, а не за 54 руб. 

 Скасування карткової системи та грошова реформа спричинили різке коливання цін на львівських ринках. Станом на 25 грудня 1947 р. м’ясо (яловичина) коштувало 30 руб., масло вершкове – 110 руб., житнє борошно – 15 руб., картопля – 2,50 руб. за 1 кг, молоко – 10 руб. за 1 л, десяток яєць – 35 руб., олія – 80 руб. за 1 л. Це було пов’язано зі спробою селян притримати продукти до певного часу та зі справжньою купівельної спроможністю нового рубля. Заповнити прогалину у продуктовому забезпеченні в повному обсязі місто не мало змоги через відсутність товарних запасів. 

У літній період 1947 р. найбільш поширені державні (облторгвідділ, відділи робітничого постачання) продуктові, хлібні магазини працювали з 8:00 до 20:00, комерційні й кооперативні – з 10:00 до 22:00, спеціалізовані збутові магазини та крамниці окремих підприємств – з 9:00 до 19:00. За дотриманням режиму роботи наглядало вище керівництво торгівлі й міліція.

У зимовий період графік був дещо іншим. Хлібні магазини працювали з 7:00 до 19:00, продовольчі – з 8:00 до 19:00, м’ясні й овочеві – з 9:00 до 19:00, «Пиво-води» – з 9:00 до 23:00. На початку 1948 р. у продовольчій торговельній мережі Львова з’явилися 6 чергових крамниць, які працювали у центральній частині міста в будні з 18:00 до 24:00 та у вихідні – з 12:00 до 20:00. У наступні роки час роботи продуктових магазинів зазнавав змін, що суттєво не впливало на забезпечення містян продуктами.

 За матеріалами "Роман Генега. СИСТЕМАГРОМАДСЬКОГО ХАРЧУВАННЯ ПОВОЄННОГО ЛЬВОВА: СТАРІ ТА НОВІ ПРАКТИКИ. 2019 р.".  

Весна 1949 р., вул. Академічна  (проспект Шевченка)