Християнська Європа летить у прірву

Ця інформація стосується в першу чергу так званих «великих» реформаторів-модерністів; для тих хто «хоче з більшістю», «хоче святкувати з «цілим світом».

На відміну від багатьох країн Західної Європи та Пн. Америки, де за останні десятиліття закрито, продано або перепрофільовано тисячі храмів через зменшення кількості вірян і секуляризацію суспільства, в Україні спостерігається інша тенденція. Після відновлення незалежності кількість релігійних громад і храмів загалом зросла, було збудовано тисячі нових церков, а масового продажу чи закриття храмів через відсутність парафіян НЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ. Не зважаючи на величезну кількість людей за кордоном, на війні - Храми в Україні не закриваються !!!

Європа.

Нідерланди.

За 2013–2025: понад 600 церков закрито.

Прогноз на найближчі 6–10 років: ще 1000–1800.

Очікується закриття 2/3 католицьких храмів.

Німеччина.

2000–2024: 611 католицьких + 300–350 протестантських = майже 1000.

Прогноз: до 10 000 можуть втратити релігійну функцію.

Велика Британія.

За останні 10 років: понад 3500, близько 20 на рік.

За 50 років: близько 8500.

Шотландія.

Планують закрити до 30–40 %.

Бельгія (Фландрія).

З 2013: 171–192 десакралізовано (~11 %).

21 % уже змінили призначення.

До 60 % розглядають для перепрофілювання.

Франція.

З 1905: 326 публічних + 411 дієцезіальних десакралізовано.

З 2000: 72 знесені.

Зараз 1679 закриті цілий рік.

Відсоток низький (~1–2 %), але зростає.

Швеція.

З 2000: 132–133 продано або знесено (~4 %).

Данія.

За 150 років: лише 17 закритих (дуже мало).

Загалом по Європі: за останні десятиліття закрито/перепрофільовано 15–20 тисяч храмів. Найгірше — Нідерланди, Велика Британія, Німеччина.

 

США.

Після завершення Другого Ватиканського собору 1965 р., коли в Римо-Католицькій Церкві були запроваджені масштабні літургійні та пастирські «реформи», у США розпочався тривалий період спаду. Саме з другої половини 1960-х років почала зменшуватися участь у недільних богослужіннях, скорочувалася кількість священничих покликань, а згодом почалося масове об'єднання та закриття парафій.

За офіційною статистикою, кількість католицьких парафій у США скоротилася з приблизно 19–20 тисяч наприкінці XX століття до близько 16,7 тисячі у 2020 році, тобто було втрачено майже 3 000 парафій.

Післясоборні реформи 1965-го р. стали головною причиною цього спаду.

Недільна участь у Месі:

* понад 55% католиків у 1970-х;

* близько 17% у 2022 році.

Хрещення:

* близько 1,2 млн на рік у середині 1960-х;

* близько 440 тис. у 2021 році.

Католицькі шлюби:

* скоротилися більш ніж на дві третини порівняно з 1965 роком.

За матеріалами о. Ярослава Гонтара.

Святкування зустрічі Старого Нового року. Винники. 2004 рік.

 Святкування зустрічі Старого Нового року. 13 січня 2004 року в Народному домі. З архіву Наталі Вінярської.

На ковзанах. Львів поч. 1900-их років. Став Панянський

 Став Панянський знаходився на земельній ділянці, яку нині займають будинки № 9-21 сучасної вулиці Вітовського.

У Старому Львові дуже любили катання на ковзанах, і так вже склалося, що у багатьох районах міста на водоймах облаштовували ковзанки. Відомими були ковзанки на старому Панянському (Панєнському) ставі, ковзанка на Пелчинському ставі, на ставку “Світязь” та багатьох інших. 

Панянський став згадується у міських записах 1608 року. На той час там працював млин католицького монастиря. Став був одним із улюблених місць відпочинку львів’ян. Влітку панове брали човни для ранкової прогулянки озером з пані, а взимку сюди приходили кататися на ковзанах. Після війни 1914 став був осушений, а земельну ділянку було забудовано.

2015 р. Місце, де був Панянський став

Фрагмент плану Львова 1890 року.

Старий Львів. Привокзальна у фотографіях

 

Чернівецький залізничний двірець. Світлина до 1919 року

1919 р. Період польсько-української війни. Наслідки вибуху складу боєприпасів на товарній станції. 5 березня 1919 року записався в історію Львова завдяки потужному вибуху, що зруйнував Чернівецький залізничний вокзал, налякав усіх мешканців міста та посіяв паніку. В часі польсько-української війни на початок березня 1919 року, бої за Львів точилися на околицях міста. В той день артилерія УГА з лінії Сокільники-Наварія-Оброшин розпочала обстріл товарної станції Львів. Один із снарядів влучив у дерев’яний склад військового майна та амуніції (ФБ, Гриць Совків).

Чернівецький залізничний двірець розташовувався між Головним вокзалом та вулицею Городоцькою приблизно на місці сучасного Приміського вокзалу. Двірець споруджено на кошти Львівсько-Чернівецької залізниці для обслуговування лінії Львів — Чернівці і відкрито 1 вересня 1866 р. 1919 р. внаслідок вибуху амуніції будівля руйнується, після чого її не відновлюють. 

1919 р. Період польсько-української війни. Місце де стався вибух (ФБ, Гриць Совків).

1919 р. Період польсько-української війни. Зруйнований вибухом військової амуніції товарний залізничний двірець (колишній Чернівецький)  (ФБ, Гриць Совків).

Початок 30-х років  ХХ-го століття.

1971 р. 

Підвищення цін на продукти в 1962 р.: пропоганда фантастичних обіцянок «світлого майбутнього» невпинного реформатора і утопіста, лідера КПРС і прем'єр-міністра СРСР Микити Хрущова.

 

1961-1964 рр. - унікальний, більш ніж своєрідний період в історії радянського суспільства. На офіційному рівні - під впливом невпинного реформатора і утопіста, лідера КПРС і прем'єр-міністра СРСР Микити Хрущова — йшла пропоганда фантастичних обіцянок «світлого майбутнього». Явна більшість людей підходили до ідеологічного «дива» Хрущова з принаймні глузливою іронією і навіть презирством, хоча «дива» тоді проголошувалися на найвищому рівні. Десятками, сотнями промов гучного Хрущова, і, головне, були офіційно закріплені в третій Програмі КПРС.

Про що саме йдеться? У програмі правлячої і єдиної партії в СРСР, прийнятій на його XXII з'їзді в жовтні 1961 року, було зазначено, що до 1980 року комунізм в Радянському Союзі буде «в основному побудованим», забезпечення «достатком матеріальних і культурних благ для всього населення».

У 1971 році, як було офіційно обіцяно, СРСР мав обігнати «найбагатшу країну капіталізму» - США за обсягом виробництва на душу населення та продуктивністю праці. Але особливо вражаючими були щедрі обіцянки, дані як партією в цілому, так і її тодішнім лідером! Наприклад: до 1980 року в СРСР «зникне важка фізична праця», «робочий день буде найкоротшим у світі», «реальний дохід на душу населення зросте в 3,5 рази», «у кожній радянській родині буде комфортна квартира», «безкоштовне користування житлом, громадським транспортом, відпуск ліків тощо».

Хрущовські реформи (ліквідація «неперспективних» сіл, кампанія по освоєнню цілинних і перелогових земель (1954-1960 рр.) і повсюдна «кукурудзяна лихоманка») дезорганізували колгоспне виробництво. На початку 1960-х років економіка СРСР переживала кризу. Бюджет не виконувався. Брак хліба був настільки відчутний, що Хрущов вперше наважився закупити зерно за кордоном. Полиці в магазинах були практично пусті.

17 травня 1962 року Рада Міністрів СРСР прийняла постанову «Про підвищення закупівельних (скоригованих) цін на велику рогату худобу, свиней, овець, птицю, тваринну олію і вершки та роздрібних цін на м'ясо, м'ясопродукти і тваринну олію», яка передбачала підвищення заготівельних цін для колгоспів з 1 червня 1962 року:

*на худобу та птицю — 35%,

*на тваринну олію - 10%,

*на вершки - 5%.

При цьому для радгоспів закупівельні ціни на м'ясо були знижені на 10%.

1 червня 1962 року постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про підвищення закупівельних (скоригованих) цін на велику рогату худобу, свиней, овець, птицю, тваринну олію і вершки і роздрібних цін на м'ясо, м'ясні продукти і тваринну олію» була опублікована в головних газетах, що передбачало підвищення цін на м'ясо і м'ясні продукти на 30% в середньому (яловичина - 31%, баранина - 34%, свинина - 19%), ковбасні вироби - 31%, масло вершкове — 25%.

Отже, 1 червня 1962 р. у СРСР «на прохання трудящих» підвищено ціни:

*молоко (з 18 коп. до 24 коп. за літр),

*масло (з 2 руб. 50 коп. до 3 руб. 50 коп.),

*м’ясо (з 1 руб. 80 коп. до 2 руб. 20 коп.)

*м’ясні продукти (найдорожча ковбаса «Невська» – 5 руб. 20 коп.).

Мінімальна пенсія тоді дорівнювала 20 руб., пенсія за загиблими на Другій світовій – 12 руб.50 коп.

2 червня 1962 року в російському місті Новочеркаськ силовики жорстоко придушили демонстрацію робітників. За офіційними даними тоді загинуло 26 людей.

Поштовхом до страйку стало різке підвищення цін. А за три дні до трагедії оголосили, що роздрібні ціни на м'ясо зростуть на третину, масло та олію — на чверть. Одночасно на заводі Новочеркаська підняли норми виробітку втричі. Це відповідно означало ще менші зарплати.

«Сухарик» або «кисляк» - популярні («студентський варіант») сухі вина в 1970-их — 1980-их роках

«Сухариком» («сухарем») у 1970-их — 1980-их роках у народі називали ординарне (дешеве) сухе виноградне вино. Це було найдешевшим натуральним вином без витримки.

Через специфічний смак та невисоку вартість ці прості сухі вина в народі часто іронічно називали ще й «кислячком» (на відміну від дешевих суррогатних кріплених вин, які йменували «бормотухою» або «чорнилом»). Його пили звичайні громадяни, студенти та інтелегенція.

Популярними («студентський варіант») були столові, переважно сухі вина: «Аліготе», «Струмок», «Рислінг», «Каберне», «Ркацителі» та ін.

У період 1970–1980-х років ціна на ординарне сухе вино в СРСР коливалася від 1 руб. до 2 руб. за пляшку об'ємом 0,7 л. Вартість залежала від сорту винограду, республіки-виробника. Марочні вина коштували значно дорожче (від 2.50 до 4 рублів і більше). Вони вважалися престижними, їх подавали в ресторанах та купували на великі сімейні свята.

«Струмок» — 1 руб. 10 коп.

«Столове» —1 руб. 10 коп.

«Ркацителі» — 1 руб. 30 коп. 

«Аліготе» — 1 руб. 30 коп. 

«Каберне» — 1 руб. 50 коп.

«Вазисубані» — 2 руб. 30 коп.

«Гурджаані» (марочне) — 2 руб. 30 коп.

«Цинандалі» — 2 руб. 70 коп.

Столові вина отримані шляхом повного або часткового бродіння виноградної маси. Вина столові виробляються без додавання спирту і містять тільки спирт, отриманий в результаті природного бродіння - від 9,0 до 14,0 %.

За вмістом цукру столові вина, своєю чергою, поділяються на сухі – не більше 0,3% із залишковим цукром до 1%, напівсухі – від 1 до 2,5% та напівсолодкі – від 3 до 8%.

Радянські сухі вина поділялися на ординарні (молоді, дешеві, без витримки) та марочні (високої якості, з витримкою в дубових бочках).

Столові вина, натуральні та якісні, вироблялися в основному в Грузії, Молдові, в Україні, у південних областях РРФСР. При можливості вибору покупець надавав перевагу напівсолодким столовим винам — марочним чи ординарним. Найкращими з напівсолодких вин вважалися знамените грузинське «Хванчкара», «Кіндзмараулі», «Твіші», «Алазанська долина», «Ахашені», «Оджалеші». Не меншим попитом мали масандрівські напівсолодкі «Мускат», «Аліготе», «Алустон».

В СРСР сухі столові вина не користувалися масовим попитом і суттєво поступалися в популярності кріпленим («бормотусі», портвейнам) та напівсолодким винам. Радянський споживач традиційно віддавав перевагу солодшому або міцнішому алкоголю, тому частка сухих вин у загальному обсязі виробництва залишалася низькою. Попри це, в Союзі виготовляли дуже гідні, а іноді й легендарні марочні сухі вина, які здобували нагороди на міжнародних виставках.

Головні регіони та відомі марки сухих вин.

1. Українська РСР (Крим та Південь України).

Україна була одним із лідерів з виробництва якісних марочних сухих вин.«Перлина степу» — знамените біле марочне вино з винограду сорту Аліготе, яке виготовлялося на Херсонщині (радгосп ім. Леніна). Мало легкий, освіжаючий смак із гірчинкою.

«Оксамит України» — елітне червоне марочне вино з сорту Каберне Совіньйон. Відрізнялося глибоким оксамитовим смаком і тонами саф'яну.

2. Грузинська РСР.

Грузія вважалася головним постачальником витончених сухих вин для радянської інтелігенції.

«Цинандалі» — марочне біле сухе вино, еталон грузинського виноробства. Його витримували в бочках до 3 років.

«Гурджаані» та «Ркацителі» — популярні білі сухі вина з легким фруктовим і горіховим присмаком.

«Сапераві» та «Мукузані» — сухі червоні вина. «Мукузані» вважалося одним із найкращих червоних вин в СРСР завдяки тривалій витримці.

3. Молдавська РСР.

Молдова випускала величезну кількість столових вин.

«Негру де Пуркар» (Negru de Purcari) — легендарне червоне сухе вино, яке йшло на експорт і постачалося навіть до королівських дворів Європи.

«Аліготе» та «Фетяска» — масові, але дуже чисті та приємні білі сухі вина.

Популярні сухі вина:

* АЛУШТА — сухе червоне марочне вино. Виготовлялося з винограду сортів Каберне-Совіньйон (40-50%), Сапераві (15-25%), Морастель (30-35%), Мурведр та Мальбек (по 5-10%), що вирощувалися в Алуштинській долині Криму. Мало колір від світло- до темно-рубінового з гранатовим відтінком, складний букет із саф'яновими тонами. Вміст спирту 10-13%, кислотність, що титрується, 5-7 г/л.

* БОРЖАВСЬКЕ - столове сухе біле вино. Вміст спирту 9,5-13%, кислотність, що титрується, 5-7 г/л. Випускалося Мукачівським радгоспом-заводом з 1964 р. Удостоєно срібної медалі.

* КАБЕРНЕ СТОЛОВЕ - столове червоне ординарне вино. Вміст спирту 10-13%, кислотність, що титрується, 4-6 г/л.

* ПРОМЕНИСТЕ - столове сухе біле марочне вино. Вміст спирту 10-13%, кислотність, що титрується, 5-7 г/л. Вино 2-річної витримки. Випускалося Виноградівським радгоспом-заводом Закарпатського радгоспвинтресту з 1949 р. Удостоєно золотої, 9 срібних та 2 бронзових медалей.

* РИСЛІНГ ЗАКАРПАТСЬКИЙ - столове сухе біле марочне вино. Вміст спирту 10-13%, кислотність, що титрується, 5-7 г/л. Вино 2-річної витримки. Випускалося Середнянським радгоспом-заводом з 1960 р. Удостоєно 2 золотих, 3 срібних та бронзову медалі. Ціна — 2 руб. 40 коп. (з вартістю посуду).

* РКАЦИТЕЛІ ВІЛІНО - столове сухе біле марочне вино. Вміст спирту 10-12%, кислотність, що титрується, 6 г/л. Вино витримували 1,5 року.

* РКАЦИТЕЛІ ІНКЕРМАНСЬКЕ - столове сухе біле марочне вино. Вміст спирту 10-13%, кислотність, що титрується, 6 г/л. Вино витримувалося 1,5 року. Удостоєно срібною медаллю.

* РКАЦИТЕЛІ БЕРИСЛАВСЬКЕ - столове сухе біле марочне вино. Вміст спирту 10-13%, кислотність, що титрується, 6-7 г/л. Вино витримували 1,5 року. Випускалося з 1968 р. Удостоєно срібної медалі.

* РКАЦИТЕЛІ ОДЕСЬКЕ - столове сухе біле марочне вино. Вміст спирту 10-13%, кислотність, що титрується, 6 г/л. Вино витримували 1,5 роки.

* СОВІНЬЙОН КРИМСЬКИЙ - столове сухе біле марочне вино. Вміст спирту 10-12%, кислотність, що титрується, 6 г/л. Вино 2-річної витримки.

* ЕХО КАРПАТ - шипуче сухе рожеве вино. Виготовлялося з винограду сорту Ізабелла, що вирощувався у господарствах Закарпатської області. Вміст спирту 9-12%, вміст цукру 3%, кислотність, що титрується, 6±2 г/л. Випускалося виноробними підприємствами області із 1983 р. Ціна - 1 руб. 70 коп. (з вартістю посуду), 0, 8 л.

* РАДЯНСЬКЕ КРИМСЬКЕ ІГРИСТЕ - ігристе сухе біле вино. Виготовлялося із винограду спеціальних білих сортів. Вміст спирту 10,5-12,5%, вміст цукру 3%, кислотність, що титрується, 7 г/л.

* ШИПУЧЕ БІЛЕ - шипуче сухе вино біле. Вміст спирту 9-12%, вміст цукру 3%, кислотність, що титрується, 5-7 г/л.

* ШИПУЧЕ РОЖЕВЕ - шипуче сухе рожеве вино. Виготовлялося з червоних та білих сортів винограду, що вирощувалися у господарствах Української РСР. Вміст спирту 9-12%, вміст цукру 3%, кислотність, що титрується, 5-7 г/л.

* ЯБЛУЧНЕ СУХЕ - столове сухе біле плодово-ягідне вино. Вміст спирту 12%, вміст цукру 0,3%, кислотність, що титрується, 5-8 г/л. Ціна — 1 руб. 15 коп. (без вартості посуду); 0,5 л.

* ДАР ЛОЗИ - столове сухе червоне вино. Мало червоний колір. Вміст спирту 10-13%, вміст цукру не більше 0,3%, кислотність, що титрується, 6±2 г/л. Випускалося виноробними підприємствами Головплодвинпрому УРСР з 1984 р.

* НАДДНІПРЯНСЬКЕ - столове сухе біле марочне вино. Вміст спирту 10-13%, кислотність, що титрується, 6-7 г/л. Вино 2-річної витримки. Випускалося радгоспом-заводом ім. Леніна Херсонського радгоспвинтресту з 1954 р. Удостоєно 3 золотими та 5 срібними медалями.

* ПЕРЛИНА СТЕПУ - столове сухе біле марочне вино. Вміст спирту 10-13%, кислотність, що титрується, 5-7 г/л. Вино 2-річної витримки. Марку створено у винрадгоспі «Жовтнівка» Березовського району Одеської області у 1946 р. Удостоєно 3 золотими та 5 срібними медалями.

* УКРАЇНСЬКЕ - столове сухе біле вино. Виготовлялося із білих європейських сортів винограду, які вирощували у Татарбунарському районі Одеської області. Вміст спирту 9-12%, кислотність, що титрується, 5-7 г/л.

* РАДЯНСЬКЕ ШАМПАНСЬКЕ БРЮТ - ігристе сухе біле вино. Вміст спирту 11%, вміст цукру до 0,3%, кислотність, що титрується, 7 г/л. Ціна — 7 руб. 50 коп. (з вартістю посуду).

* РАДЯНСЬКЕ ШАМПАНСЬКЕ ДУЖЕ СУХЕ - ігристе сухе біле вино. Вміст спирту 11%, вміст цукру 0,8%, кислотність, що титрується, 7 г/л.

* РАДЯНСЬКЕ ШАМПАНСЬКЕ ЗОЛОТЕ - ігристе напівсухе біле вино. Вміст спирту 11%, вміст цукру 5%, кислотність, що титрується, 7,5 г/л.

* РАДЯНСЬКЕ ШАМПАНСЬКЕ СУХЕ - ігристе сухе біле вино. Вміст спирту 11%, вміст цукру 3%, кислотність, що титрується, 7 г/л.

РАДЯНСЬКЕ ШАМПАНСЬКЕ СУХЕ - ігристе сухе біле вино. Вміст спирту 10,5-12,5%, вміст цукру 3%, кислотність, що титрується, 7 г/л. Ціна — 6 руб. 50 коп. (з вартістю посуду).

РАДЯНСЬКЕ ШАМПАНСЬКЕ СУХЕ (Севастопольський завод) - ігристе сухе біле вино. Вміст спирту 10,5-12,5%, вміст цукру 3%, кислотність, що титрується, 7 г/л.

* КРИМ ІГРИСТЕ БІЛЕ БРЮТ - ігристе сухе біле вино. Вміст спирту 11%, вміст цукру до 0,3%, кислотність, що титрується, 7 г/л.

Видатні винниківчани. Академік Володимир Грабовецький: мене благословив сам митрополит Андрей Шептицький...

Грабовецький Володимир Васильович (24 липня 1928 р., м. Печеніжин — 4 грудня 2015 р., м. Івано-Франківськ) — український вчений, історик, Почесний громадянин Винник. Доктор історичних наук (1968 р.), професор (1980 р.). Заслужений діяч науки та техніки України (1995 р.), двічі відмінник освіти України (1997 р., 2000 р.), почесний професор кафедри українознавства Українського державного університету (м. Москва, 2003 р.), почесний доктор Ужгородського національного університету (2005 р.), почесний професор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2007 р.), почесний завідувач кафедри історії України Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, почеснийчлен 12 наукових і освітньо-громадськихтовариств, нагороджений 35 урядовими та громадськими і вузівськими почесними грамотами і дипломами.

Народився в сім’ї селянина-ткача, учасника національно-визвольних змагань 1918—1920 рр. Початкову освіту здобув у рідному селі, навчався у Коломийській українській гімназії (1939 р.), малій духовній семінарії у Львові (1942—1944 рр.).

З 1942 р. по 1956 р. проживав у Винниках.

У Винниках академік Володимир Грабовецький провів найкращі роки життя – юність. Відомий вчений жив, навчався у нашому містечку, а потім працював учителем, завучем, директором Винниківської середньої школи робітничої молоді, вивчав історію Винник, брав участь у місцевих Шевченківських вечорах.

З нагоди відзначення 20-річчя з часу створення Винниківського історико-краєзнавчого музею і вагомий внесок в дослідження історії Винник, 7 липня 2011 року В. Грабовецькому було надано звання «Почесний громадянин Винник».

Про перебування В. Грабовецького у Винниках згадує відомий винниківчанин п. Ярослав Шпаківський: «Я ж пригадую, коли Грабовецький вперше приїхав у Винники, то привертав увагу своєю колоритністю. Адже він мав вбрання справжнього гуцула, топірець і капелюх із пір’ям. Тому люди відразу ж звертали на нього увагу, а діти репетували із захопленням «Гуцул»! А ще пан Грабовецький мав велике бажання співати у церкві, тому приходив до мого батька додому, щоб опанувати знання дяківства, церковного співу, тощо. Батько терпляче передавав йому своє вміння. Був певний період, коли майбутній академік, заробляючи на кусень хліба, торгував у нашому місті газованої водою. А я, малий хлопчина, допомагав йому в цьому».

1944–1946 рр. – секретар міського споживчого товариства райспоживспілки в м. Винники. 1946–1947 рр. – учень 10-го класу середньої школи робітничої молоді в м. Винники.

Закінчив історичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка (1952 р.), після чого вчителював у Винниках.. З 1953 р. працював науковим співробітником відділу історії України Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові.

Науково-педагогічна діяльність В. Грабовецького поділяється на два періоди – Львівський та Івано-Франківський. 22 роки працював у Львові (1953—1975 рр.). З 1975 р. працював в Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника. З 1990 р. очолював кафедру історії України.

1958 р. захистив кандидатську, а 1968 р. — докторську дисертації.

Наукові праці друкувалися в країнах Європи і Америки. Створив свою Прикарпатську історичну школу. Лауреат премій І. Вагилевича, І. Крип'якевича, В. Стефаника, Д. Яворницького, В. Полєка.

Опублікував понад 1 000 наукових і науково-популярних праць, серед яких 45 монографій.

Байцар А. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Львів; Винники, 2012. — 88 с.

Байцар А. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники: Друксервіс, 2016. — 312 с.

Байцар А. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.

Фільваркова система XVI-XVII ст. на Волині, Поліссі та Поділлі знищила значні лісові масиви

Yurii Pylypenko (ФБ, 2026):

«До початку 16 століття значна частина Волині, Полісся, Поділля та Придніпров'я була вкрита пралісами: віковими дубовими, грабовими та сосновими масивами.

Фільваркова система Острозьких, Вишневецьцих і Радзивліів знищила ці масиви з вражаючою швидкістю.

Щоб отримати 1 тонну поташу, потрібно спалити від 500 до 1000 кубів якісної деревини (переважно твердих порід дуба, бука, граба). В маєтках Острозьких та Радзивіллів діяли сотні будників. На Поліссі та Волині за кілька десятиліть спалювали цілі лісові масиви площею в тисячі гектарів тільки заради золи.

Дубова клепка для бочок (в яких перевозили вино, оселедці, порох) та щогловий сосновий ліс масово сплавлялися річками (Західним Бугом, Прип'яттю, Німаном) до басейну Балтики (в порт Ґданськ). Знищувалися першочергово прирічкові ліси, які утримували береги та регулювали водний баланс.

Тисячі гектарів вирубаного лісу викорчовувалися селянами на панщині для створення нових засівальних площ під пшеницю та жито.

За період із 1500 по 1648 лісистість Волині та Західного Поділля, скоротилася за різними оцінками на 20-35%. Праліси вздовж річок Случ, Горинь, Стир та Тетерів були знищені майже повністю.

Отримавши у володіння найродючіші у світі чорноземи та сірі лісові ґрунти, магнати Вишневецькі, Острозькі та їхні орендарі експлуатували їх на виснаження. Фільварки орієнтувалися виключно на 2 експортні культури: жито та озиму пшеницю. Раціональної сівозміни не дотримувалися. Земля засівалася одними й тими ж культурами десятиліттями поспіль, що вимивало з ґрунту азот, фосфор та калій.

Через те що магнати орієнтувалися на рослинництво, тваринництво мало другорядне значення.

Селяни, які утримували худобу, через 4-6 днів панщини не мали часу та сил удобрювати власні ділянки, а гній із селянських дворів на фільваркові поля майже не вивозився.

На нових землях на початку врожайність досягала сам-6/-8. До 1650 року через виснаження ґрунту на багатьох давніх фільваркових землях Волині та Галичини врожайність впала до сам-2,5/3,5, що було межею самоокупності господарства.

Знеліснення та виснаження ґрунтів запустили ланцюгову реакцію в довкіллі. Знищення прирічкових лісів та масове будівництво млинських гребель призвели до мілішання малих річок, висихання джерел та замулення заплав. На відправлених під ріллю схилах Поділля та Волині після знищення дерев почалося масове утворення ярів та змивання родючого шару ґрунту під час весняних талих вод та злив.

Степовий гарячий вітер (суховій) почав безперешкодно проникати далі на північ углиб Волині та Полісся, спричиняючи частіші посухи.

Фільваркова система - "сферичний у вакуумі приклад" хижацького природокористування. Вона принесла казкові статки магнатам у короткій перспективі, але підірвала природно-ресурсний потенціал регіону, знищила вікові ліси та виснажила ґрунти, створивши передумови глибокої економічної та соціальної кризи.

Завдяки експорту - ціни на зерно (жито, пшеницю), запряжну худобу (волів) та ліс на внутрішньому ринку України зростали синхронно з європейськими. Продавати хліб за кордон стало найприбутковішим бізнесом того часу. Експорт зерна приносив Острозьким, Заславським, Вишневецьким та шляхті величезну масу повноважної європейської монети (венеціанські дукати, нідерландські таляри, німецькі гульдени). Поки магнати накопичували повноважні таляри, коронний уряд для покриття боргів та військових витрат постійно зменшував вміст срібла в дрібних обігових монетах (грошах, шостаках, ортах).

Виник розрив між золотим/срібним курсом (цінами в талярах) та мідно-срібним (цінами для звичайного населення в знеціненій дрібній монеті). За повсякденну дрібну монету можна було купити все менше товарів.

Доходи олігархів були прив'язані до експорту хліба та натуральних повинностей. Вони отримували високі прибутки у твердій валюті, що дозволяло їм купувати розкіш, наймати власні армії та будувати фортеці.

Продукція міщан та ремісників подорожчала значно менше, ніж продукти харчування. Життя в містах (Львів, Луцьк, Київ) ставало дорожчим через зростання цін на хліб, м'ясо та дрова.

Селяни програли найбільше. Інфляція стала головним мотивом для переведення селян з грошового оброку на щоденну панщину у фільварку.

Включення земель сучасної України в світову/європейську економіку створило деструктивний баланс:

* збагатило вузьку верхівку (магнатів);

* спричинило інфляцію, знецінення дрібної монети для міщан;

* створило жорстку кріпацьку панщину для селян.

Це остаточно розбалансувало соціальну систему Речі Посполитої ще перед 1648 роком.

Хижацька система "після нас хоч потоп" вбила і природні ресурси і людський капітал.

Чи міг існувати "фільварок з людським обличчям"?

Норма у 3 дні панщини існувала офіційно! Коли великий князь Литовський Сигізмунд II Август проводив аграрну реформу, стандартною нормою панщини було встановлено 2-3 дні на тиждень з волоки (близько 21 га землі). Обідня перерва (сієста) регламентувалася! Перерва на обід та відпочинок худоби в найгарячіші полудневі години (зазвичай з 12:00 до 14:00-15:00).

Якщо 3-денна панщина була можлива і навіть прибуткова, чому Вишневецькі, Острозькі та їхні орендарі перетворили життя селян на пекло?

Магнати володіли сотнями міст і тисячами сіл. Вони не управляли маєтками особисто, а віддавали їх у короткострокову оренду. Орендар за 2-3 роки прагнув витиснути з селян максимум зерна на продаж у Ґданськ, щоб відбити гроші й збагатитися. Жодні законні норми у 3 дні в умовах відсутності державної поліції не діяли.

Щоб перейти на гуманнішу систему (грошову оренду/чинш), селяни мусили мати куди продати свій врожай за гроші. У тогочасній Україні внутрішній ринок був слабким, тому магнатам було простіше забрати безкоштовну працю і відправити зерно валками на Балтику.

Коли Третій Литовський Статут 1588 остаточно заборонив переходити від пана до пана, магнати втратили економічний стимул покращувати умови праці. Навіщо давати сієсту чи 3 дні панщини, якщо селянин все одно юридично не може втекти (хто втікав ішов на Запорожжя).

Закручування гайок вище межі детонації зрештою спричинить запрограмований вибух в 1648 році".

На карті: червоним- міста Рівне і Луцьк; синім - Староконстянтинів, Ізяслав (Заслав), Острог, Степань, Березне, Чорторийськ.

Карта 1665 р. Нікола Сансон

 

Ретро мода: галичанки у купальниках з 20-х та 30-х років

Коли на літніх Олімпійських іграх 1912 року в Стокгольмі з'явилося змагання з жіночого плавання, почали входити в моду перші купальні костюми. Містянки демонстрували свої пляжні костюми на відомих львівських водоймах, галицьких курортах (Трускавець і т. д.) та карпатських пляжах. Найпопулярнішим «галицьким морем» був розкішний річковий пляж у Заліщиках на Дністрі, а також відпочинкові зони на Пруті, Черемоші і т п. Пляжі облаштовували всі курортні карпатські містечка, навіть ті, де не було затоплених шахт або великих річок: Гребенів недалеко від Славського та Косів, Делятин і Микуличин, Яремче та Ямна і т д.

На початку XX ст. жіночий купальник мав вигляд блузи, до якої пришиті довгі панталони. Поверх цього часто вдягали коротку спідничку. Звісно, про відкриті руки й декольте не йшлося.

Однак, після Першої світової війни мода почала стрімко змінюватися, вона   стала демократичнішою. І ці зміни були продиктовані тим новим становищем, яке зайняла жінка у суспільстві. Минули ті часи, коли середньостатистична жінка не заробляла на хліб насущний і могла більше часу приділити своїм нарядам. У міжвоєнний період навіть при чоловікові, який працює, жінці теж треба було ходити на роботу, щоб покращити матеріальне становище сім'ї. І, як наслідок, мода спростилася.

 Жінкам дозволили демонструвати на пляжі відкриті руки й показувати ноги на 15 см вище коліна. Пляжем навіть ходили перевіряльники, і за допомогою сантиметрової стрічки міряли купальники. Порушницям виписували штраф і виганяли з пляжу.

На зміну важкій вовні прийшов еластичний трикотаж, який щільно облягав фігуру, швидше сох і не тягнув жінку на дно під час плавання. Завдяки відкриттю місцевих трикотажних фабрик, львів'янки мали доступ до якісного фабричного одягу. 

У 1930-х роках купальники галицьких панянок кардинально відрізнялися від закритих радянських моделей і відповідали тогочасній європейській моді, оскільки Галичина до 1939 року перебувала у складі Польщі. Пляжна мода Львова того періоду була сміливою, елегантною та європеїзованою У 1930-х роках купальники в СРСР були у вигляді комбінезонів, схожих на піжаму, що повністю закривали тулуб.  Новинкою 1930-х років стала плісирована спідничка, яка надягалася поверх купальника і при купелі знімалася.

 Популярність здобули облягаючі суцільні купальники, що нагадували сучасні закриті моделі, але з характерними шортиками. Також з'явилися перші роздільні варіанти — вони складалися з високих шортів або спідниці, які повністю закривали пупок, та бюстгальтера на широких бретелях. 

 Справжню модну революцію здійснив французький модельєр Жак Гейм. 1932 року він представив перший роздільний купальник, який складався з високих шортів і топа-бюстгальтера. Щоправда, багато дівчат соромилися демонструвати талію. Але невдовзі мода на засмагу зробила роздільний купальник трендом.

Як відпочивали на воді в Галичині. Один з найпопулярніших пляжів розташовувався на місці занедбаної озокеритної шахти в урочищі Помірки на південному сході курортного Трускавця. До центру можна було дійти пішки за півгодини, але про місто тут, серед хвойного лісу, швидко забували. Вода в озерці на місці шахти була солоною, як у морі. Площу басейну штучно збільшили на початку 1930-х років – аж до 10 тис. кв. м. По ньому каталися на човнах і каяках. Пісок і гальку для пляжу в Помірках привезли з балтійського міста Гдиня. У взутті на пляж не пускали. Щоосені озеро і його береги очищали. Влітку вода прогрівалася до 22-27 градусів Цельсія. На пляжі проводили уроки екзотичних танців і фіззарядки (Як відпочивали на воді в Західній Україні майже 90 років тому (ФОТО) 2017 р.).

Заліщики – супермодний курорт міжвоєнного часу. Сьогодні в цьому тернопільському райцентрі майже нічого не нагадує про часи, коли вздовж Дністра росли акуратно підстрижені клени, стояли пальми в діжках, а між доглянутими доріжками на лежаках насолоджувалися теплом курортники. Береги Дністра в Заліщиках в спекотні дні і сьогодні заповнені охочими відпочити. Але від колишнього благоустрою не залишилося і сліду (Як відпочивали на воді в Західній Україні майже 90 років тому (ФОТО) 2017 р.).

1930-і рр. Заліщики 

 

1930-ті роки. Відпочивальники на річці Прут, Яремче, Гуцульщина.

1930-ті роки. Відпочивальники в Трускавці.

. 

Трускавець, 1930-ті рр.

1920-ті - 1930-і рр. Делятин  

1920-ті - 1930-і рр. Заліщики  

1930-і рр. Заліщики 

Фото з рекламного проспекту про Заліщики 1920–1930-х років  

 Заліщики на Тернопільщині. 1920-ті - 1930-ті рр.

Заліщики на Тернопільщині. 1930-ті рр.