Андрій Байцар

понеділок, 18 травня 2026 р.

«МАРШРУТКИ» нашого дитинства. Львів-Винники. 1960-і - 1980-і роки

Маршрутні таксі.

12 листопада 1965 року з’явилися перші у Львові маршрутні таксі «Головний вокзал – Аеропорт». За проїзд у них платили 15 копійок. А от на рейсі «Центр – Майорівка» брали 48 копійок, бо це вважалося далекою околицею, але у травні 1966 року там відкрилося кафе «Юність», і Майорівка стала ближче до міста.

Починаючи із 1970-х років, на балансі таксомоторного парку поряд із легковими автомобілями таксі з’являються радянські мікроавтобуси – спочатку моделі РАФ-977ДМ «Латвія» на базі легковика ГАЗ-21 «Волга», а потім – моделі РАФ-2203 «Латвія» на базі ГАЗ-24 «Волга». Мікроавтобус РАФ-977ДМ мав довжину 4,9 метра і міг перевозити 11 пасажирів. Його наступник – РАФ-2203 був дещо довшим – 5,07 метри і теж був розрахований на перевезення 11 пасажирів.

Відповідно до путівника по Львову, виданого у 1978 році, на той час діяло три автобусні маршрути в режимі «маршрутне таксі» № 34 пл. Рози Люксембург (Катедральна) – вул. Артема (Володимира Великого); № 35 пл. Вокзальна (Двірцева) – Аеропорт та № 36 пл. Рози Люксембург (Катедральна) – Аеропорт.

У 1980-ті рр. кількість автобусних маршрутів, які працювали в режимі «маршрутне таксі» збільшилася. Окрім мікроавтобусів РАФ-2203 «Латвія» такі автобусні маршрути почали обслуговувати автобуси малого класу ПАЗ-672, які належали Львівському АТП № 14630.

Мікроавтобуси ПАЗ-672 наприкінці 1980-х років експлуатувалися на маршрутах № 30 пл. Галицька – вул. Рагузова (Шафарика), який курсував по вул. Леніна (Личаківській), пр. Ленінського комсомолу (Пасічна) та Батальній (Дж. Вашингтона), а також № 36 пл. Галицька – вул. Ворошилова (Сихівська), який курсував тими ж вулицями, що і маршрут № 30 та вул. Зеленою.

Під № 31 у 1980-ті рр. курсували «маршрутні таксі» сполученням Залізничний вокзал – міська дитяча лікарня та Університет – вул. Ряшівська (по вул. Любінській). Маршрутне таксі № 32 сполучало пл. Галицьку і Тублікарню по вул. Зеленій. Маршрутне таксі № 37 поєднувало Автовокзал на вул. Стрийській та аеропорт. Маршрутка № 38 курсувала між пл. Галицькою та вул. Дністерською, а № 39 – від пл. Галицької до Львівського хімічного заводу через Новий Львів. В режимі «маршрутне таксі» працював також автобусний маршрут № 22 пл. Рози Люксембург (Катедральна) – вул. Наукова.

Станом на кінець 1980-х років у місті Львові діяло 10 автобусних маршрутів у режимі «маршрутне таксі», 7 із них обслуговувало Львівське АТП № 14606. Окрім того, в режимі «маршрутне таксі» діяли приміські маршрути до ближніх райцентрів Пустомит та Городка, які обслуговувалися мікроавтобусами РАФ 2203.

Використано матеріали: Антон ЛЯГУШКІН, Юрій КАУКАЛОВ. Із історії автобусних перевезень у Львові. Частина третя .https://photo-lviv.in.ua/iz-istorii-avtobusnykh-perevezen-u-lvovi-chastyna-tretia/#google_vignette

1970-і роки. Площа Соборна

Мікроавтобус РАФ-2203 на кінцевій на пл. Рози Люксембург (Катедральній). 1980-ті рр.

Мікроавтобус РАФ-2203 на кінцевій на пл. Рози Люксембург (Катедральній) 1980-ті рр.

Мікроавтобуси РАФ-977ДМ повертає на проспект Шевченка. Поч. 1970-х рр.

Мікроавтобуси РАФ-977ДМ в1970-х роках працювали на маршрутах в режимі «маршрутне таксі». Сучасне фото

Використано матеріали: Антон ЛЯГУШКІН, Юрій КАУКАЛОВ. Із історії автобусних перевезень у Львові. Частина перша. https://photo-lviv.in.ua/iz-istorii-avtobusnykh-perevezen-u-lvovi-chastyna-persha/. Антон ЛЯГУШКІН, Юрій КАУКАЛОВ. Із історії автобусних перевезень у Львові. Частина друга. https://photo-lviv.in.ua/iz-istorii-avtobusnykh-perevezen-u-lvovi-chastyna-druha/

неділя, 17 травня 2026 р.

Львівське телебачення та львівські телевізори. 1950-і - 1980-і роки.

У грудні 1957 р. вийшла в ефір перша телевізійна передача львівського телецентру. Оскільки одну з найбільших тоді у Європі телестудій ще не завершили, то пряму трансляцію вели з Оперного театру. У самих львів’ян телевізорів тоді було хіба що з десяток, за кожен сплачували щомісячний податок. Перші ефіри тривали дві-три години на день. Транслювали зазвичай концерти, кінофільми або пропагандистські бесіди.

У квітні 1964 року на вулиці Франка відкрилося ательє «Спасибі!», де безоплатно ремонтували телевізори.

Львівський телевізійний завод (ЛТЗ) був заснований на базі заводу вимірювальних приладів. Наприкінці 1957 року підприємство «Контакт» реорганізували в телевізорний завод.

Це підприємство стало одним із найбільших виробників телевізійної техніки в СРСР і згодом трансформувалося у відомий сьогодні Концерн «Електрон». Завод випускав масові моделі телевізорів, такі як «Львів», «Верховина», «Огоньок» та найвідомішу марку — «Електрон». У 1965 році завод випустив свій мільйонний телевізор.

У січні 1958 р. телевізорний завод випустив перші телевізори «Львів», створені на основі конструкції телевізора «Рекорд» Олександрівського радіозаводу, в 1959 році було освоєно виробництво телевізора «Львів-2», в 1960 році — виробництво телевізора «Верховина»,в 1961 році - телевізора «Огоньок», створеного спільно з Московським науково-дослідним телевізійним інститутом.

ЛТЗ став першим у СРСР підприємством, яке розпочало серійний випуск кольорових телевізорів — пробна партія випущена 1968 року, а від 1970 року налагоджено серійне виробництво телевізорів «Електрон-701» (першого в СРСР серійного кольорового телеприймача). У 1970-их р. третину усіх кольорових телевізорів у Радянському союзі випускали у Львові.

У період до 1981 року заводом було освоєно виробництво 15 моделей чорно-білих та 7 моделей кольорових телевізорів (серед яких були «Електрон», «Огоньок-2», «Електрон-2» та ін.

Львів

Львів - 2

Електрон Ц-382

четвер, 14 травня 2026 р.

Гора Високий замок у Львові: природа та історія

Замкова гора (Гора Високий Замок).

Замкова гора (Гора Високий Замок) (413 м н. р. м.) — один з пагорбів у місті Львові, увінчаний штучно насипаним конусоподібним горбом.

До насипання Копця Люблінської унії природна висота Замкової гори становила 398 метрів над рівнем моря. Після створення штучного кургану у 1869–1906 роках висота вершини збільшилася до 413 метрів (за деякими джерелами — до 409,5–412 метрів).

У XVII столітті гора отримала назву — Лиса гора (лат. Mons Calvus). За австрійських часів її називали Пісковою горою, а після відвідин у 1851 році цісарем — горою Франца Йосифа.

Під час розкопок, проведених у 1950-х роках Олексієм Ратичем, виявлено основу круглої вежі, яку датують межею XII—XIII століть, себто періодом правління галицько-волинського князя Романа Мстиславича. Ймовірно, це була південно-західна вежа дерев'яної фортеці, що мала дві муровані вежі.

З руських літописів і пізніших хронік XVI–XVII ст. (Яна Альнпека, Мартіна Ґруневеґа, Бартоломея Зиморовича) відомо, що на Замковій горі під керівництвом короля Лева Даниловича збудували укріплення. Вони були дерев'яно-земляними, як і переважна більшість руських градів. 1259 року на вимогу хана Бурундая, укріплення були розібрані, але в 1270 році відбудовані наново. Львівський історик Бартоломей Зиморович вважав цей рік датою первісного будівництва фортифікацій на Замковій горі. Цікаві свідчення дає подія 1287 р.: тоді хан Телебуга взяв в облогу Львів, проте після двох тижнів, згорнув облогу і відвів війська. З цього можна зрозуміти, що укріплення Львова на той момент були відновлені та перебували у хорошому стані.

У 1340 році, коли Львів вперше був захоплений Казимиром ІІІ, за словами хроніста Яна Длуґоша, було спалено дерев'яний замок. Повторно нашвидку відновлений замок, був спалений литовцями у 1353 році.

Новий мурований замок, постав на Замковій горі наприкінці XIV століття, вже після закріплення на цих українських теренах Королівства Польського 1387 року та перетворення галицьких земель Руського Королівства у Руське Воєводство. Він став резиденцією королівського старости й залоги. Його використовували також як в'язницю. Тут, зокрема, перебували полонені в битві під Ґрюнвальдом у 1410 році німецькі лицарі, згодом утримували княжну Гальшку Острозьку.

До Високого замку, від якого залишився фрагмент двох-триметрових мурів, як згадує відомий історик Іван Крип'якевич, можна було дістатися стрімкою доріжкою, що починалася від вулиці Синявської (нинішня вулиця Ужгородська) та прямувала до підніжжя кіпця.

Наприкінці XVIII століття замок перебував у стані часткової руїни та потихенько руйнувався під впливом природних факторів (сніг, дощ, вітри). З розвитком міста пожвавилося й будівництво. В пошуках будівельного матеріалу почали розбирати замкові мури, а також ламати на камінь мальовничі скелі, на яких стояли фундаменти замку. Через ці роботи нависла небезпека зсуву самої гори. У 1786 році гора та замок були оголошені австрійською владою власністю міста, але це не виправило становища. Камінь з мурів продавався містянам для будівництва житлових будинків та мощення доріг.

До кінця XVIII століття від замку залишилися руїни, а інтенсивне добування піску оголило схили гори. Щоб запобігти цьому, магістрат у 1797 році підготував проєкт заліснення гори та подав його на затвердження губернаторству. Проте урядовці визнали, що проєкт «надто коштовний та не політичний», але усе одно, було вимушене прийняти його, ліквідувати каменоломні та заборонити видобуток піску.

Заліснення гори розпочалося лише у 1835 році. Тоді ж засновано деревну шкілку біля підніжжя гори, поблизу архієпископської палати. Одночасно вирівняли схили гори, засипали урвища, що залишилися від каменоломень та піщаних кар'єрів. Тоді ж зсунули ґрунт з вершини Княжої гори у глибокий яр, що розділяв її з Замковою горою. Утворилася невелика тераса — партерна частина парку. У 1839 році гора була вирівняна і засаджена деревами та кущами.

Молодий парк постраждав від гарматних обстрілів у листопаді 1848 року. Проте міський магістрат та губернаторство у 1851 році швидко ліквідувало наслідки обстрілу, очікуючи приїзду до Львова молодого цісаря Франца Йосифа I. Після прибуття августійшої особи до міста, то бомбардована з його дозволу гора була перейменована на «Франц-Йосифберг» або ж на гору Франца-Йосифа. Проте містяни й надалі називали цю гору «Високим замком».

Парк розвивався, ставав більш привабливішим, побільшало різних видів зелених насаджень. Так, у 1853 році, гімназіальний вчитель ботаніки Я. Лангнер у своїй праці «Дерева і чагарники зелених насаджень м. Львова», пише, що тут налічувалося понад 45 видів деревних та чагарникових порід. На схилах гори зростали сосна чорна європейська, смерека, робінія звичайна, береза, чорна та червона бузина, клен звичайний, явір, айлант найвищий, гіркокаштан звичайний, горобинник горобинолистий, ліщина звичайна, шипшина звичайна. На нижній терасі, біля будиночку садівника — модрина європейська, клен ясенелистий, липа, вишня звичайна, черешня, груша, садовий жасмин, смородина золотиста. Між рестораном та фонтаном були висаджені кущі жарновцю віникового, а біля фонтану — алейка з жовтої акації.

У 1855 році Замкову гору знову відвідав цісар Франц Йосиф I. Парк на той час закрив своєю зеленню колись понищені схили. Між будиночком садівника та рестораном на європейський манер був облаштований партер. Цісар з балкона ресторану оглядав ілюмінацію Львова на свою честь. На вершині гори тоді не було зелених насаджень, тому з широкої галявини добре проглядалося усе місто.

Парк «Високий Замок».

Завдяки своєрідності природного та штучного рельєфів складається з двох частин: долішньої тераси з променадами, обсадженими старими деревами, і горішньої т. зв. поляни (галявини). Долішня тераса лежить на уступах Замкової та колишньої Княжої гори. Тут розташовані будиночок садівника (зведений у 1868 році), пам'ятний знак на згадку про здобуття замку загонами Максима Кривоноса (встановлений 1948 року), ресторан, просторий оглядовий майданчик, облаштований у 1967 році.

Нижче будиночка садівника стоїть штучна печера-грот, збудована 1841 року, вхід до якої сторожать кам'яні леви (авторство скульптора Б. Дікембота; 1619), перенесені сюди у 1874 році від міської ратуші. Колись ці леви «охороняли» стару міську ратушу, яка завалилася 14 липня 1826 року.

Навколо будинку садівника зростає багато екзотичних рослин — магнолія, катальпа, червонолистий бук, деревовидна півонія, гортензія та інші.

У 1883 році на нижній терасі парку біля північного схилу, з боку Підзамча, поставили пам'ятний камінь на честь перемоги короля Яна III Собєського над татарським військом у 1675 році.

На горішній терасі розташований штучний курган (Копець Люблінської унії) з оглядовим майданчиком (висота 413 над рівнем моря), насипаний у 1869–1900 роках польською громадою міста на честь 300-ліття Люблінської унії.

При підніжжі кургану є залишки оборонного муру Високого Замку, побудованого князями Романовичами, з якого пізніше був узятий матеріал для будівництва кургану. У верхній частині парку з 1957 року розташований Львівський телецентр і Львівська телевежа (заввишки 192 метри).

Біля підніжжя кургану 1874 року був встановлений Лев Лоренцовича. 2008 року він був переданий Львівському історичному музею і встановлений в Італійському дворику.

Геологія. Високий Замок має дві яскраво виражені структурні тераси, поверхня яких бронюється пластами твердих тортонських вапняків.

Найдавнішими дочетвертинними відкладами є накопичення маастрихтського ярусу верхньої крейди. Літологічно породи маастрихтського ярусу складені сірими, світло-сірими і зеленувато-сірими мергелями. Над мергелями залягає глиниста кора їхнього вивітрювання - мергелиста глина. Вона складена тонкодисперсною глинисто-карбонатною масою напівтвердої і твердої консистенції. Глина вміщує релікти звітрілих мергелів, часто озалізнена, сіра і жовтувато-сіра. Її потужність коливається в широких межах від 0,5-1,0 до 10 м і більше.

Поверхня верхньокрейдових відкладів знаходиться на абсолютній позначці 320 м.

На розмитій поверхні крейди зі стратиграфічним неузгодженням залягає товща неогенових відкладів. Їхня потужність коливається від 10-20 до 100 м. У віковому плані неогеновий комплекс представлений міоценом, який налічує породи раннього, середнього та пізнього баденію.

Найбільш повні розрізи неогену, які налічують відклади раннього, середнього та пізнього баденію приурочені до північно-східної частини г. Високий Замок.

На г. Високий Замок стратиграфічні відповідники ратинських пластів складені пісками та пісковиками.

Верхній баденій представлено косівською (пронятинською) світою. Геологічний розріз цієї світи розпочинається кайзервальдськими верствами, складеними кварц-глауконітовими, дрібно- та середньозернистими, сірими, жовтувато- та зеленувато-сірими пісками з прошарками слабкозцементованих пісковиків аналогічного складу і бентонітових глин. Їх потужність змінюється від 10 до 40 м. Характерною особливістю пісків є добре виражена скісна шаруватість.

Тернопільські верстви завершують розріз верхнього баденію. Вони займають переважно вершинні поверхні рельєфу. За простяганням ці верстви мають різний фаціальний склад.

Використано матеріали:

*Крип'якевич І. Історичні проходи по Львові / авт. передм. Я. Д. Ісаєвич; упоряд., текстолог. опрац. і примітки Б. З. Якимовича; Упоряд. іл. матеріалу Р. І. Крип'якевича; Худож. В. М. Павлик. — Львів : Каменяр, 1991. — 168 с. — 30000 прим. — ISBN 5-7745-0316-Х.

*Кучерявий В. П. Парк «Високий Замок» // Сади і парки Львова. — Львів : Світ, 2008. — С. 82—89. — ISBN 978-966-603-591-5.

ДЖЕРЕЛА

*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.

*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 420 с.

*Байцар Андрій. СТАЛИЙ РОЗВИТОК ГРОМАДИ м. ВИННИКИ. Монографія. Львів-Винники, 2024. 177 с.

1870 р.

Копець Люблінської унії. 1906 р.
Рукотворний курган на вершині Високого Замку, насипаний з 1869 по 1900 роки з ініціативи польського політика Францішека Смольки на честь 300-річчя Люблінської унії. Його створення призвело до руйнування середньовічних фортифікацій Високого замку, але сьогодні це популярна туристична локація з оглядовим майданчиком на вершині.

Його висота, за різними джерелами, коливається в межах 410–413 метрів над рівнем моря, а над підніжжям гори копець височіє (з боку Підзамча) на 150–160 метрів.

1906 р. Руїни Замку, видавець – Klejn

1904 р. Вид на Високий замок, видавець – M.R.Lwow.

Високий Замок початок ХХ ст.

1920-і роки

1939 р. Копець Люблінської унії

середа, 13 травня 2026 р.

Український Йордань. 19 СІЧНЯ 1929 року. Львів. Площа Ринок

вівторок, 12 травня 2026 р.

Квіткові портрети, квіткові годинники та квіткові календарі Старого Львова. Львів, якого уже не має

Справжнім дивом, викладеним із живих квітів, були великий портрет Кобзаря (на місці пам’ятника Александру Фредру) на проспекті Шевченка (у 1994 році тут встановили пам’ятник Михайлу Грушевському) і величезний годинник під мурами Бернардинського собору. Їх встановили в середині 1950-их років і щороку оновлювали. До того ж стрілки годинника завжди показували точний час. Схожий квітковий годинник 2010 р. відновили трохи північніше.

У Парку культури та відпочинку викладали із живих квітів великий портрет В. Леніна.

Квітковий календар на площі М. Шашкевича.

У радянський період (1950-і — 1960-і рр.) на площі М. Шашкевича у Львові (неподалік від пам'ятника М. Шашкевичу та Музею русалки Дністрової) функціонувала унікальна ландшафтна споруда — квітковий календар. Це був декоративний об'єкт, створений з живих квітів та декоративних рослин, який щодня оновлювався.

Садівники щоранку змінювали цифри та назви місяців, викладені з рослин у спеціальних вазонах або на самій клумбі, щоб календар показував актуальну дату.

Календар був частиною комплексного озеленення площі, яке в радянські часи вирізнялося строгими геометричними формами та використанням яскравих однорічників.

Об'єкт вважався однією з візитівок радянського Львова.

Варто зазначити, що подібні “живі календарі” були популярним елементом міського дизайну в СРСР, але львівський, завдяки своєму розташуванню неподалік історичного центру, мав особливий статус серед містян. На сьогодні ця традиція в первісному вигляді на площі Шашкевича не збереглася, оскільки сучасне озеленення міста більше тяжіє до багаторічних рослин та вільних ландшафтних форм.

Квітковий календар пам'ятних дат у парку І. Франка.

Протягом радянського періоду клумба із фігурами із квітів та стрижених кущів займала місце колишнього пам'ятника Аґенору Ромуальду Ґолуховському (1812-1875). Кілька разів на рік на клумбі квітами змінювали знаменні дати в історії Львова та СРСР.

Пам'ятник польсько-австрійському політику, наміснику Галичини, відкрили 28 червня 1901 року. Спроєктував його Ципріян Ґодебський, відомий польський скульптор, що працював у Парижі. Після Другої світової війни пам'ятник зник за невідомих обставин, сьогодні на його місці встановлена декоративна ваза. Ця ваза стояла раніше перед будівлею Галицького сейму, пізніше головної будівлі університету імені Яна-Казимира (тепер ЛНУ імені Івана Франка). Після переоблаштуванням площі та встановлення пам'ятника Франкові її перемістили.