«Сухарик» або «кисляк» - популярні («студентський варіант») сухі вина в 1970-их — 1980-их роках

«Сухариком» («сухарем») у 1970-их — 1980-их роках у народі називали ординарне (дешеве) сухе виноградне вино. Це було найдешевшим натуральним вином без витримки.

Через специфічний смак та невисоку вартість ці прості сухі вина в народі часто іронічно називали ще й «кислячком» (на відміну від дешевих суррогатних кріплених вин, які йменували «бормотухою» або «чорнилом»). Його пили звичайні громадяни, студенти та інтелегенція.

Популярними («студентський варіант») були столові, переважно сухі вина: «Аліготе», «Струмок», «Рислінг», «Каберне», «Ркацителі» та ін.

У період 1970–1980-х років ціна на ординарне сухе вино в СРСР коливалася від 1 руб. до 2 руб. за пляшку об'ємом 0,7 л. Вартість залежала від сорту винограду, республіки-виробника. Марочні вина коштували значно дорожче (від 2.50 до 4 рублів і більше). Вони вважалися престижними, їх подавали в ресторанах та купували на великі сімейні свята.

«Струмок» — 1 руб. 10 коп.

«Столове» —1 руб. 10 коп.

«Ркацителі» — 1 руб. 30 коп. 

«Аліготе» — 1 руб. 30 коп. 

«Каберне» — 1 руб. 50 коп.

«Вазисубані» — 2 руб. 30 коп.

«Гурджаані» (марочне) — 2 руб. 30 коп.

«Цинандалі» — 2 руб. 70 коп.

Столові вина отримані шляхом повного або часткового бродіння виноградної маси. Вина столові виробляються без додавання спирту і містять тільки спирт, отриманий в результаті природного бродіння - від 9,0 до 14,0 %.

За вмістом цукру столові вина, своєю чергою, поділяються на сухі – не більше 0,3% із залишковим цукром до 1%, напівсухі – від 1 до 2,5% та напівсолодкі – від 3 до 8%.

Радянські сухі вина поділялися на ординарні (молоді, дешеві, без витримки) та марочні (високої якості, з витримкою в дубових бочках).

Столові вина, натуральні та якісні, вироблялися в основному в Грузії, Молдові, в Україні, у південних областях РРФСР. При можливості вибору покупець надавав перевагу напівсолодким столовим винам — марочним чи ординарним. Найкращими з напівсолодких вин вважалися знамените грузинське «Хванчкара», «Кіндзмараулі», «Твіші», «Алазанська долина», «Ахашені», «Оджалеші». Не меншим попитом мали масандрівські напівсолодкі «Мускат», «Аліготе», «Алустон».

В СРСР сухі столові вина не користувалися масовим попитом і суттєво поступалися в популярності кріпленим («бормотусі», портвейнам) та напівсолодким винам. Радянський споживач традиційно віддавав перевагу солодшому або міцнішому алкоголю, тому частка сухих вин у загальному обсязі виробництва залишалася низькою. Попри це, в Союзі виготовляли дуже гідні, а іноді й легендарні марочні сухі вина, які здобували нагороди на міжнародних виставках.

Головні регіони та відомі марки сухих вин.

1. Українська РСР (Крим та Південь України).

Україна була одним із лідерів з виробництва якісних марочних сухих вин.«Перлина степу» — знамените біле марочне вино з винограду сорту Аліготе, яке виготовлялося на Херсонщині (радгосп ім. Леніна). Мало легкий, освіжаючий смак із гірчинкою.

«Оксамит України» — елітне червоне марочне вино з сорту Каберне Совіньйон. Відрізнялося глибоким оксамитовим смаком і тонами саф'яну.

2. Грузинська РСР.

Грузія вважалася головним постачальником витончених сухих вин для радянської інтелігенції.

«Цинандалі» — марочне біле сухе вино, еталон грузинського виноробства. Його витримували в бочках до 3 років.

«Гурджаані» та «Ркацителі» — популярні білі сухі вина з легким фруктовим і горіховим присмаком.

«Сапераві» та «Мукузані» — сухі червоні вина. «Мукузані» вважалося одним із найкращих червоних вин в СРСР завдяки тривалій витримці.

3. Молдавська РСР.

Молдова випускала величезну кількість столових вин.

«Негру де Пуркар» (Negru de Purcari) — легендарне червоне сухе вино, яке йшло на експорт і постачалося навіть до королівських дворів Європи.

«Аліготе» та «Фетяска» — масові, але дуже чисті та приємні білі сухі вина.

Популярні сухі вина:

* АЛУШТА — сухе червоне марочне вино. Виготовлялося з винограду сортів Каберне-Совіньйон (40-50%), Сапераві (15-25%), Морастель (30-35%), Мурведр та Мальбек (по 5-10%), що вирощувалися в Алуштинській долині Криму. Мало колір від світло- до темно-рубінового з гранатовим відтінком, складний букет із саф'яновими тонами. Вміст спирту 10-13%, кислотність, що титрується, 5-7 г/л.

* БОРЖАВСЬКЕ - столове сухе біле вино. Вміст спирту 9,5-13%, кислотність, що титрується, 5-7 г/л. Випускалося Мукачівським радгоспом-заводом з 1964 р. Удостоєно срібної медалі.

* КАБЕРНЕ СТОЛОВЕ - столове червоне ординарне вино. Вміст спирту 10-13%, кислотність, що титрується, 4-6 г/л.

* ПРОМЕНИСТЕ - столове сухе біле марочне вино. Вміст спирту 10-13%, кислотність, що титрується, 5-7 г/л. Вино 2-річної витримки. Випускалося Виноградівським радгоспом-заводом Закарпатського радгоспвинтресту з 1949 р. Удостоєно золотої, 9 срібних та 2 бронзових медалей.

* РИСЛІНГ ЗАКАРПАТСЬКИЙ - столове сухе біле марочне вино. Вміст спирту 10-13%, кислотність, що титрується, 5-7 г/л. Вино 2-річної витримки. Випускалося Середнянським радгоспом-заводом з 1960 р. Удостоєно 2 золотих, 3 срібних та бронзову медалі. Ціна — 2 руб. 40 коп. (з вартістю посуду).

* РКАЦИТЕЛІ ВІЛІНО - столове сухе біле марочне вино. Вміст спирту 10-12%, кислотність, що титрується, 6 г/л. Вино витримували 1,5 року.

* РКАЦИТЕЛІ ІНКЕРМАНСЬКЕ - столове сухе біле марочне вино. Вміст спирту 10-13%, кислотність, що титрується, 6 г/л. Вино витримувалося 1,5 року. Удостоєно срібною медаллю.

* РКАЦИТЕЛІ БЕРИСЛАВСЬКЕ - столове сухе біле марочне вино. Вміст спирту 10-13%, кислотність, що титрується, 6-7 г/л. Вино витримували 1,5 року. Випускалося з 1968 р. Удостоєно срібної медалі.

* РКАЦИТЕЛІ ОДЕСЬКЕ - столове сухе біле марочне вино. Вміст спирту 10-13%, кислотність, що титрується, 6 г/л. Вино витримували 1,5 роки.

* СОВІНЬЙОН КРИМСЬКИЙ - столове сухе біле марочне вино. Вміст спирту 10-12%, кислотність, що титрується, 6 г/л. Вино 2-річної витримки.

* ЕХО КАРПАТ - шипуче сухе рожеве вино. Виготовлялося з винограду сорту Ізабелла, що вирощувався у господарствах Закарпатської області. Вміст спирту 9-12%, вміст цукру 3%, кислотність, що титрується, 6±2 г/л. Випускалося виноробними підприємствами області із 1983 р. Ціна - 1 руб. 70 коп. (з вартістю посуду), 0, 8 л.

* РАДЯНСЬКЕ КРИМСЬКЕ ІГРИСТЕ - ігристе сухе біле вино. Виготовлялося із винограду спеціальних білих сортів. Вміст спирту 10,5-12,5%, вміст цукру 3%, кислотність, що титрується, 7 г/л.

* ШИПУЧЕ БІЛЕ - шипуче сухе вино біле. Вміст спирту 9-12%, вміст цукру 3%, кислотність, що титрується, 5-7 г/л.

* ШИПУЧЕ РОЖЕВЕ - шипуче сухе рожеве вино. Виготовлялося з червоних та білих сортів винограду, що вирощувалися у господарствах Української РСР. Вміст спирту 9-12%, вміст цукру 3%, кислотність, що титрується, 5-7 г/л.

* ЯБЛУЧНЕ СУХЕ - столове сухе біле плодово-ягідне вино. Вміст спирту 12%, вміст цукру 0,3%, кислотність, що титрується, 5-8 г/л. Ціна — 1 руб. 15 коп. (без вартості посуду); 0,5 л.

* ДАР ЛОЗИ - столове сухе червоне вино. Мало червоний колір. Вміст спирту 10-13%, вміст цукру не більше 0,3%, кислотність, що титрується, 6±2 г/л. Випускалося виноробними підприємствами Головплодвинпрому УРСР з 1984 р.

* НАДДНІПРЯНСЬКЕ - столове сухе біле марочне вино. Вміст спирту 10-13%, кислотність, що титрується, 6-7 г/л. Вино 2-річної витримки. Випускалося радгоспом-заводом ім. Леніна Херсонського радгоспвинтресту з 1954 р. Удостоєно 3 золотими та 5 срібними медалями.

* ПЕРЛИНА СТЕПУ - столове сухе біле марочне вино. Вміст спирту 10-13%, кислотність, що титрується, 5-7 г/л. Вино 2-річної витримки. Марку створено у винрадгоспі «Жовтнівка» Березовського району Одеської області у 1946 р. Удостоєно 3 золотими та 5 срібними медалями.

* УКРАЇНСЬКЕ - столове сухе біле вино. Виготовлялося із білих європейських сортів винограду, які вирощували у Татарбунарському районі Одеської області. Вміст спирту 9-12%, кислотність, що титрується, 5-7 г/л.

* РАДЯНСЬКЕ ШАМПАНСЬКЕ БРЮТ - ігристе сухе біле вино. Вміст спирту 11%, вміст цукру до 0,3%, кислотність, що титрується, 7 г/л. Ціна — 7 руб. 50 коп. (з вартістю посуду).

* РАДЯНСЬКЕ ШАМПАНСЬКЕ ДУЖЕ СУХЕ - ігристе сухе біле вино. Вміст спирту 11%, вміст цукру 0,8%, кислотність, що титрується, 7 г/л.

* РАДЯНСЬКЕ ШАМПАНСЬКЕ ЗОЛОТЕ - ігристе напівсухе біле вино. Вміст спирту 11%, вміст цукру 5%, кислотність, що титрується, 7,5 г/л.

* РАДЯНСЬКЕ ШАМПАНСЬКЕ СУХЕ - ігристе сухе біле вино. Вміст спирту 11%, вміст цукру 3%, кислотність, що титрується, 7 г/л.

РАДЯНСЬКЕ ШАМПАНСЬКЕ СУХЕ - ігристе сухе біле вино. Вміст спирту 10,5-12,5%, вміст цукру 3%, кислотність, що титрується, 7 г/л. Ціна — 6 руб. 50 коп. (з вартістю посуду).

РАДЯНСЬКЕ ШАМПАНСЬКЕ СУХЕ (Севастопольський завод) - ігристе сухе біле вино. Вміст спирту 10,5-12,5%, вміст цукру 3%, кислотність, що титрується, 7 г/л.

* КРИМ ІГРИСТЕ БІЛЕ БРЮТ - ігристе сухе біле вино. Вміст спирту 11%, вміст цукру до 0,3%, кислотність, що титрується, 7 г/л.

Видатні винниківчани. Академік Володимир Грабовецький: мене благословив сам митрополит Андрей Шептицький...

Грабовецький Володимир Васильович (24 липня 1928 р., м. Печеніжин — 4 грудня 2015 р., м. Івано-Франківськ) — український вчений, історик, Почесний громадянин Винник. Доктор історичних наук (1968 р.), професор (1980 р.). Заслужений діяч науки та техніки України (1995 р.), двічі відмінник освіти України (1997 р., 2000 р.), почесний професор кафедри українознавства Українського державного університету (м. Москва, 2003 р.), почесний доктор Ужгородського національного університету (2005 р.), почесний професор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2007 р.), почесний завідувач кафедри історії України Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, почеснийчлен 12 наукових і освітньо-громадськихтовариств, нагороджений 35 урядовими та громадськими і вузівськими почесними грамотами і дипломами.

Народився в сім’ї селянина-ткача, учасника національно-визвольних змагань 1918—1920 рр. Початкову освіту здобув у рідному селі, навчався у Коломийській українській гімназії (1939 р.), малій духовній семінарії у Львові (1942—1944 рр.).

З 1942 р. по 1956 р. проживав у Винниках.

У Винниках академік Володимир Грабовецький провів найкращі роки життя – юність. Відомий вчений жив, навчався у нашому містечку, а потім працював учителем, завучем, директором Винниківської середньої школи робітничої молоді, вивчав історію Винник, брав участь у місцевих Шевченківських вечорах.

З нагоди відзначення 20-річчя з часу створення Винниківського історико-краєзнавчого музею і вагомий внесок в дослідження історії Винник, 7 липня 2011 року В. Грабовецькому було надано звання «Почесний громадянин Винник».

Про перебування В. Грабовецького у Винниках згадує відомий винниківчанин п. Ярослав Шпаківський: «Я ж пригадую, коли Грабовецький вперше приїхав у Винники, то привертав увагу своєю колоритністю. Адже він мав вбрання справжнього гуцула, топірець і капелюх із пір’ям. Тому люди відразу ж звертали на нього увагу, а діти репетували із захопленням «Гуцул»! А ще пан Грабовецький мав велике бажання співати у церкві, тому приходив до мого батька додому, щоб опанувати знання дяківства, церковного співу, тощо. Батько терпляче передавав йому своє вміння. Був певний період, коли майбутній академік, заробляючи на кусень хліба, торгував у нашому місті газованої водою. А я, малий хлопчина, допомагав йому в цьому».

1944–1946 рр. – секретар міського споживчого товариства райспоживспілки в м. Винники. 1946–1947 рр. – учень 10-го класу середньої школи робітничої молоді в м. Винники.

Закінчив історичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка (1952 р.), після чого вчителював у Винниках.. З 1953 р. працював науковим співробітником відділу історії України Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові.

Науково-педагогічна діяльність В. Грабовецького поділяється на два періоди – Львівський та Івано-Франківський. 22 роки працював у Львові (1953—1975 рр.). З 1975 р. працював в Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника. З 1990 р. очолював кафедру історії України.

1958 р. захистив кандидатську, а 1968 р. — докторську дисертації.

Наукові праці друкувалися в країнах Європи і Америки. Створив свою Прикарпатську історичну школу. Лауреат премій І. Вагилевича, І. Крип'якевича, В. Стефаника, Д. Яворницького, В. Полєка.

Опублікував понад 1 000 наукових і науково-популярних праць, серед яких 45 монографій.

Байцар А. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Львів; Винники, 2012. — 88 с.

Байцар А. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники: Друксервіс, 2016. — 312 с.

Байцар А. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.

Фільваркова система XVI-XVII ст. на Волині, Поліссі та Поділлі знищила значні лісові масиви

Yurii Pylypenko (ФБ, 2026):

«До початку 16 століття значна частина Волині, Полісся, Поділля та Придніпров'я була вкрита пралісами: віковими дубовими, грабовими та сосновими масивами.

Фільваркова система Острозьких, Вишневецьцих і Радзивліів знищила ці масиви з вражаючою швидкістю.

Щоб отримати 1 тонну поташу, потрібно спалити від 500 до 1000 кубів якісної деревини (переважно твердих порід дуба, бука, граба). В маєтках Острозьких та Радзивіллів діяли сотні будників. На Поліссі та Волині за кілька десятиліть спалювали цілі лісові масиви площею в тисячі гектарів тільки заради золи.

Дубова клепка для бочок (в яких перевозили вино, оселедці, порох) та щогловий сосновий ліс масово сплавлялися річками (Західним Бугом, Прип'яттю, Німаном) до басейну Балтики (в порт Ґданськ). Знищувалися першочергово прирічкові ліси, які утримували береги та регулювали водний баланс.

Тисячі гектарів вирубаного лісу викорчовувалися селянами на панщині для створення нових засівальних площ під пшеницю та жито.

За період із 1500 по 1648 лісистість Волині та Західного Поділля, скоротилася за різними оцінками на 20-35%. Праліси вздовж річок Случ, Горинь, Стир та Тетерів були знищені майже повністю.

Отримавши у володіння найродючіші у світі чорноземи та сірі лісові ґрунти, магнати Вишневецькі, Острозькі та їхні орендарі експлуатували їх на виснаження. Фільварки орієнтувалися виключно на 2 експортні культури: жито та озиму пшеницю. Раціональної сівозміни не дотримувалися. Земля засівалася одними й тими ж культурами десятиліттями поспіль, що вимивало з ґрунту азот, фосфор та калій.

Через те що магнати орієнтувалися на рослинництво, тваринництво мало другорядне значення.

Селяни, які утримували худобу, через 4-6 днів панщини не мали часу та сил удобрювати власні ділянки, а гній із селянських дворів на фільваркові поля майже не вивозився.

На нових землях на початку врожайність досягала сам-6/-8. До 1650 року через виснаження ґрунту на багатьох давніх фільваркових землях Волині та Галичини врожайність впала до сам-2,5/3,5, що було межею самоокупності господарства.

Знеліснення та виснаження ґрунтів запустили ланцюгову реакцію в довкіллі. Знищення прирічкових лісів та масове будівництво млинських гребель призвели до мілішання малих річок, висихання джерел та замулення заплав. На відправлених під ріллю схилах Поділля та Волині після знищення дерев почалося масове утворення ярів та змивання родючого шару ґрунту під час весняних талих вод та злив.

Степовий гарячий вітер (суховій) почав безперешкодно проникати далі на північ углиб Волині та Полісся, спричиняючи частіші посухи.

Фільваркова система - "сферичний у вакуумі приклад" хижацького природокористування. Вона принесла казкові статки магнатам у короткій перспективі, але підірвала природно-ресурсний потенціал регіону, знищила вікові ліси та виснажила ґрунти, створивши передумови глибокої економічної та соціальної кризи.

Завдяки експорту - ціни на зерно (жито, пшеницю), запряжну худобу (волів) та ліс на внутрішньому ринку України зростали синхронно з європейськими. Продавати хліб за кордон стало найприбутковішим бізнесом того часу. Експорт зерна приносив Острозьким, Заславським, Вишневецьким та шляхті величезну масу повноважної європейської монети (венеціанські дукати, нідерландські таляри, німецькі гульдени). Поки магнати накопичували повноважні таляри, коронний уряд для покриття боргів та військових витрат постійно зменшував вміст срібла в дрібних обігових монетах (грошах, шостаках, ортах).

Виник розрив між золотим/срібним курсом (цінами в талярах) та мідно-срібним (цінами для звичайного населення в знеціненій дрібній монеті). За повсякденну дрібну монету можна було купити все менше товарів.

Доходи олігархів були прив'язані до експорту хліба та натуральних повинностей. Вони отримували високі прибутки у твердій валюті, що дозволяло їм купувати розкіш, наймати власні армії та будувати фортеці.

Продукція міщан та ремісників подорожчала значно менше, ніж продукти харчування. Життя в містах (Львів, Луцьк, Київ) ставало дорожчим через зростання цін на хліб, м'ясо та дрова.

Селяни програли найбільше. Інфляція стала головним мотивом для переведення селян з грошового оброку на щоденну панщину у фільварку.

Включення земель сучасної України в світову/європейську економіку створило деструктивний баланс:

* збагатило вузьку верхівку (магнатів);

* спричинило інфляцію, знецінення дрібної монети для міщан;

* створило жорстку кріпацьку панщину для селян.

Це остаточно розбалансувало соціальну систему Речі Посполитої ще перед 1648 роком.

Хижацька система "після нас хоч потоп" вбила і природні ресурси і людський капітал.

Чи міг існувати "фільварок з людським обличчям"?

Норма у 3 дні панщини існувала офіційно! Коли великий князь Литовський Сигізмунд II Август проводив аграрну реформу, стандартною нормою панщини було встановлено 2-3 дні на тиждень з волоки (близько 21 га землі). Обідня перерва (сієста) регламентувалася! Перерва на обід та відпочинок худоби в найгарячіші полудневі години (зазвичай з 12:00 до 14:00-15:00).

Якщо 3-денна панщина була можлива і навіть прибуткова, чому Вишневецькі, Острозькі та їхні орендарі перетворили життя селян на пекло?

Магнати володіли сотнями міст і тисячами сіл. Вони не управляли маєтками особисто, а віддавали їх у короткострокову оренду. Орендар за 2-3 роки прагнув витиснути з селян максимум зерна на продаж у Ґданськ, щоб відбити гроші й збагатитися. Жодні законні норми у 3 дні в умовах відсутності державної поліції не діяли.

Щоб перейти на гуманнішу систему (грошову оренду/чинш), селяни мусили мати куди продати свій врожай за гроші. У тогочасній Україні внутрішній ринок був слабким, тому магнатам було простіше забрати безкоштовну працю і відправити зерно валками на Балтику.

Коли Третій Литовський Статут 1588 остаточно заборонив переходити від пана до пана, магнати втратили економічний стимул покращувати умови праці. Навіщо давати сієсту чи 3 дні панщини, якщо селянин все одно юридично не може втекти (хто втікав ішов на Запорожжя).

Закручування гайок вище межі детонації зрештою спричинить запрограмований вибух в 1648 році".

На карті: червоним- міста Рівне і Луцьк; синім - Староконстянтинів, Ізяслав (Заслав), Острог, Степань, Березне, Чорторийськ.

Карта 1665 р. Нікола Сансон

 

Ретро мода: галичанки у купальниках з 20-х та 30-х років

Коли на літніх Олімпійських іграх 1912 року в Стокгольмі з'явилося змагання з жіночого плавання, почали входити в моду перші купальні костюми. Містянки демонстрували свої пляжні костюми на відомих львівських водоймах та галицьких курортах. Найпопулярнішим «галицьким морем» був розкішний річковий пляж у Заліщиках на Дністрі, а також відпочинкові зони на Пруті в Коломиї та Яремче.

На початку XX ст. жіночий купальник мав вигляд блузи, до якої пришиті довгі панталони. Поверх цього часто вдягали коротку спідничку. Звісно, про відкриті руки й декольте не йшлося.

Однак, після Першої світової війни мода почала стрімко змінюватися, вона   стала демократичнішою. І ці зміни були продиктовані тим новим становищем, яке зайняла жінка у суспільстві. Минули ті часи, коли середньостатистична жінка не заробляла на хліб насущний і могла більше часу приділити своїм нарядам. У міжвоєнний період навіть при чоловікові, який працює, жінці теж треба було ходити на роботу, щоб покращити матеріальне становище сім'ї. І, як наслідок, мода спростилася.

 Жінкам дозволили демонструвати на пляжі відкриті руки й показувати ноги на 15 см вище коліна. Пляжем навіть ходили перевіряльники, і за допомогою сантиметрової стрічки міряли купальники. Порушницям виписували штраф і виганяли з пляжу.

На зміну важкій вовні прийшов еластичний трикотаж, який щільно облягав фігуру, швидше сох і не тягнув жінку на дно під час плавання. Завдяки відкриттю місцевих трикотажних фабрик, львів'янки мали доступ до якісного фабричного одягу. 

У 1930-х роках купальники галицьких панянок кардинально відрізнялися від закритих радянських моделей і відповідали тогочасній європейській моді, оскільки Галичина до 1939 року перебувала у складі Польщі. Пляжна мода Львова того періоду була сміливою, елегантною та європеїзованою У 1930-х роках купальники в СРСР були у вигляді комбінезонів, схожих на піжаму, що повністю закривали тулуб.  Новинкою 1930-х років стала плісирована спідничка, яка надягалася поверх купальника і при купелі знімалася.

 Популярність здобули облягаючі суцільні купальники, що нагадували сучасні закриті моделі, але з характерними шортиками. Також з'явилися перші роздільні варіанти — вони складалися з високих шортів або спідниці, які повністю закривали пупок, та бюстгальтера на широких бретелях. 

 Справжню модну революцію здійснив французький модельєр Жак Гейм. 1932 року він представив перший роздільний купальник, який складався з високих шортів і топа-бюстгальтера. Щоправда, багато дівчат соромилися демонструвати талію. Але невдовзі мода на засмагу зробила роздільний купальник трендом.

1930-і рр. Заліщики 

Фото з рекламного проспекту про Заліщики 1920–1930-х років  

 Заліщики на Тернопільщині. 1920-ті - 1930-ті рр.

Заліщики на Тернопільщині. 1930-ті рр. 

Трускавець, 1930-ті рр.

«Волга» ГАЗ-21 на вулицях Львова у 1960-их та 1970-их роках

ГАЗ-М-21 «Волга» — радянський автомобіль середнього класу, серійно вироблявся на Горьківському автомобільному заводі з 1956 по 1970 рік.  Для звичайного львів'янина купівля такої машини була майже недосяжною мрією через високу ціну та величезні черги. Нею володіли переважно  відомі актори, письменники, директори великих підприємств та високопоставлені партійні чиновники.  Автомобілі використовувалися як карети швидкої допомоги (модифікація ГАЗ-22 у кузові універсал) та міліцією. Окремі чорні «Волги» (іноді зі спецдвигунами V8 — так звані «догонялки») належали КДБ. На вулицях міста працювали сотні державних «Волг»-таксі. Вони мали фірмову шашечну смугу на бортах і зелений вогник у кутку лобового скла. 

Навіть за наявності значної суми грошей (вартість автомобіля складала кілька тисяч рублів), отримати дозвіл на купівлю ГАЗ-21 приватними особами можна було лише через багаторічні черги або за спеціальними списками. Ціна автомобіля ГАЗ-21 "Волга" в СРСР становила від 5100 до 5880 рублів після грошової реформи 1961 року залежно від року випуску і модифікації. До реформи 1961 року автомобіль коштував близько 17400 рублів, а до кінця випуску і в 1970-х роках його ціна  досягла 8500 рублів.  1963 р.: базова модель ГАЗ-21Л коштувала 5500 рублів, поліпшена ГАЗ-21У - 5880 рублів.1965 р.: модель ГАЗ-21Р коштувала 5487 рублів, модифікація ГАЗ-21У - 5867 рублів.1970 роки: ціна зросла до 8500 рублів.

Середньорічна щомісячна зарплата робітників і службовців УРСР 1956—1960 роки.

1956 719▲

1957 771▲

1958 767▼

1959 777▲

1960 783▲

1961 81,3▼

1962 84,2▲

1963 85,4▲

1964 87,6▲

1965 93,86▲

1966 96,70▲

1967 100,00▲

1968 107,00▲

1969 110,68▲

1960-і рр. Площа Галицька 

1969 р., проспект Леніна. Світлина Леоніда Западенка.

 

1969 р. З архіву Вячеслава Карабулькина (ФБ)

1960-і рр. Площа Возз'єднання (пл. Соборна тепер). Фото Леонід Западенко.

1960-і рр. Площа Галицька

*FB   Музей історії фотографії у Львові

*FB Львів стародавній - фото, відео та історії

 *FB  Ретро-Львів

 *FB    Гриць Совків (The Gryć)

Легендарна «дванадцятка» на Високий замок. Трамвайна історія у фотографіях

 

7 серпня 1910 року у Львові на Високий Замок почав курсувати електричний трамвай. Спочатку сюди курсували трамваї маршруту UL від вул. 29 листопада до копця Унії Любельської. У середині 1920-х рр. цей маршрут отримав № 4. Після ІІ світової війни курсування трамваїв маршрутів №12 на Високий Замок відновилося 1 травня 1949 року. Він вирушав із трамвайного парку, що на нинішній вулиці Сахарова, потім їхав вулицею Коперника вниз, повертав на Словацького — Дорошенка, повз проспект Свободи, далі на площу Ринок, Підвальну, Лисенка, Гуцульську та Кривоноса.

У зв’язку із вичерпуванням ресурсу старих двосторонніх вагонів «Sanok» в березні 1970 року курсування трамваїв на Високий Замок припинилося. «Дванадцятка» через складний рельєф їздив лише одним вагоном і першим почав працювати без кондуктора. Це був дуже цікавий вагон — усередині він був повністю дерев’яний.

1910 р.  Відкриття лінії на Високий замок 

6 серпня 1910 р. Кінцева трамвайного маршруту UL на Високому Замку. Трамвайний вагон «Sanok» № 142. 

 1930-і рр. Кінцева трамваю №4 на Високому Замку

1960-і рр. Вул. Кривоноса. Кінцева трамвайного маршруту №12 біля підніжжя гори Високий Замок. 

1960-ті рр.  Площа Ринок

1960-і рр.  Трамвай на маршруті №12 на Високий Замок.

Кінець 1960-х рр. Трамвай маршруту № 12 («Sanok» № 94) рухається по вул. Радянській (Винниченка) в сторону центру. 

Кінець 1960-х рр.  Трамвай маршруту № 12 повертає із вул. Радянської (Винниченка) на вул. Лисенка. В кадр потрапив перехід двоколійної ділянки в одноколійну на початку вул. Лисенка. 

1960-ті рр.  Трамваї маршруту № 12 на вул. Радянській (Винниченка) біля Порохової вежі.  

* Фотографії Старого Львова 

 *FB    Гриць Совків (The Gryć) 

*FB   Музей історії фотографії у Львові

*FB Львів стародавній - фото, відео та історії

 *FB  Ретро-Львів

  *FB  Igor Plotko

Коли віру не можна відібрати. Громада с. Космач святкує релігійні свята за Юліанським календарем і бореться за своє існування.

 

Храм можна закрити. Можна змінити замки, відібрати будівлю, позбавити людей звичного місця молитви. Але неможливо відібрати те, що живе в серці, — віру. Після того як у громади забрали церкву, люди не припинили молитися. Не маючи власного храму, вони збиралися в лісі, у невеликій каплиці, де серед тиші й природи підносили свої молитви до Бога. Це був непростий час, але він ще більше згуртував громаду. Згодом віряни придбали земельну ділянку в центрі села. Власними силами, за власні кошти й завдяки спільній праці вони збудували невелику каплицю і 7 ЛИПНЯ на свято Різдво Іоанна Предтечі — освятили..

Для них це стало не лише місцем богослужінь, а й символом єдності, наполегливості та незламності. Та, на жаль, навіть після цього конфлікт не завершився. Ті, хто отримав храм, почали звертатися до різних інстанцій зі скаргами на громаду. У соціальних мережах під відео з богослужінь з'являються образливі коментарі.

Вірян обзивають «москалями» лише тому, що вони залишилися вірними своїй церковній громаді та святкують релігійні свята за Юліанським календарем. Подібні ярлики не лише ображають людей, а й руйнують атмосферу взаємної поваги.

Календар, за яким живе та чи інша релігійна громада, не повинен ставати приводом для ненависті чи приниження. У демократичній державі кожен має право вільно сповідувати свою віру, належати до обраної релігійної громади та брати участь у богослужіннях без страху бути переслідуваним чи ображеним. Сьогодні особливо важливо пам'ятати: справжня сила суспільства полягає не в тому, щоб перемогти одне одного, а в тому, щоб навчитися жити поруч, поважаючи право кожної людини на свободу совісті.

Адже там, де закінчується повага, починається ворожнеча. А там, де є любов до ближнього, завжди знайдеться місце для миру. Історія цієї громади — це не лише розповідь про втрачений храм. Це історія людей, які не втратили віру, не озлобилися, а знайшли сили будувати знову. І саме це є найкращим свідченням того, що справжню Церкву неможливо зруйнувати, якщо вона живе в серцях людей.

7 липня 2026 року. Свято Різдво Іоанна Предтечі. Освячення каплиці

Місто Винники 2011 року у фотографіях

 

Автор Андрій Боднаренко