Ігри нашого дитинства. Спогади 1960-х - 1980-х років

Все моє дитинство пройшло на вулиці, в розвагах та іграх з товаришами. Більшість батьків у ці роки навіть не здогадувалися, чим займаються їхні діти після школи, оскільки всі старші мали буквально з ранку до вечора працювати на роботі. Тому діти у вільний час були надані самі собі та знаходили дуже “цікаві” заняття.

Приходячи зі школи, ми закидали портфель у кут і швидше на вулицю. Ну, або намагалися швидше зробити домашнє завдання і знову ж таки на вулицю, будь-що-будь пограти. А ігор було безліч.

Сьогодні ці ігри забуті геть-чисто, вони практично пішли в небуття, поступившись місцем новим «формам дозвілля». Сьогоднішні діти свій вільний час проводять не на вулиці, не бігаючи, не лазячи по деревах та дахах, не в підворіттях, а або в інтернет-кафе та ігрових комп'ютерних клубах, або сидять удома, уткнувшись у той же монітор. У нас же, напевно, все-таки на щастя, комп'ютерів на той час не було. І ми поспішали надвір, на вулицю, до друзів, — бігати, як тоді казали. Слово “бігати”, в ранньому моєму дитинстві було синонімом слова “грати”.

Ігри нашого дитинства поділялися на чисто хлопчачі, чисто дівчачі та спільні. У пацанів, до певного віку, головна гра - це гра у “війну” або “війнушку”. Залежно від останнього переглянутого фільму це були або битви мушкетерів, або «наших» і «німців». “Німцями» звісно, ​​ніхто не хотів бути, тому кидали жереб. Зброя дворової армії була різноманітна, від саморобних пістолетів і автоматів до, купленого батьками у винниківському «Універмазі» майже справжньої на вигляд зброї, що стріляла пістонами. Пістони були як поодинокі, так і згорнуті в рулончики для автоматичної стрілянини.

Рогатка була практично у будь-якого школяра. Вони відрізнялися лише “модифікацією” та “снарядами”. Класичні вирізалися з товстої гілки з розвилкою. Також потрібен був широкий сірий джгут із домашньої аптеки та шматочок шкіри. Скріплювалося все це мідним дротом або ізолентою. Стріляла такою рогаткою галькою, дрібним камінням та кісточками від фруктів. Попадання було досить сильним і могло навіть розбити пляшку з-під шампанського з трьох метрів. Якщо ненароком потрапляли в людину, то в неї залишалися гематоми.

Коли вже були в старших класах то дехто з хлопців робив вже справжні самопали. Спеціалістами класними по їх виготовленню були — Богдан Гаврада й Володя Комендяк. З самопалів переважно стріляли на Великдень.

Катання всередині шини. Майже всі хлопчики тих років каталися всередині шин від авто. Найкрутішими вважалися шини від трактора «Білорусь» та вантажних машин типу «Урал», «ЗІЛ» та «КАМАЗ». Суть гри полягала в наступному — дитину, що сиділа всередині шини, котили не тільки рівною дорогою, а й могли спустити з гори. Тут, як кажуть, коментарі зайві.

Ножички. У це складно повірити, але практично кожний хлопець мав особистий складний НІЖ. І діти любили грати у дивну гру під назвою «Ножички». Суть її така - малювалося коло. Гравець кидав ніж і де він встромлявся в землю, то там замальовувалась «захоплена» територія. Якщо не встромлявся, то ніж переходив до іншого гравця. Гравець, який не зміг встояти на своїй території, програвав. Переможець – той, хто залишився один у колі. Іноді в розпал гри ножики могли прилітати в ноги гравців, що було дуже травмонебезпечним.

Грали в «Пекара», «Слона», «жмурки-хованки», «класики» і т. п. Дівчатка часто грали в «Резинку».

Стрільба з лука. Для більшості дітей все починалося з саморобних луків, натхненних фільмами про індіанців або Робіна Гуда. Луки ми робили з ліщини. Тятивою слугувала звичайна білизняна мотузка або товста жилка. Стріли теж майстрували з рівних гілок ліщини. Для стабілізації використовували пір’я птахів або просто робили надрізи. В універмагах продавалися пластмасові дитячі набори (лук та стріли на присосках), які коштували близько 1.30 рубля, але стріляти нам хотілося із «справжні» «індійських» луків.

«Гонки» на роверах. Звичайно, ганяли вулицями на роверах, а у кого не було, то на саморобних самокатах, замість коліс у яких були сталеві підшипники. Ганяли просто для розваги чи влаштовували велогонки. Переважно в лісі «Діброва». А інколи ганяли по Кільцевій дорозі. Виїзджали з Діброви на трасу, і зверху в низ (в сторону Чишок) «без рук» на роверах, тобто руками за руль не трималися.

Ігри з м'ячем. А скільки чудових ігор із м'ячем було на той час. Наприклад, вже не пам'ятаю як, називалася, потрібно було підкинути м'яч вгору і поки він у повітрі всі розбігаються якнайдалі, а коли ведучий його ловив, говорив - «стоп», всі застигали і він повинен був потрапити м'ячем у кого - не будь, якщо влучав, ведучим ставав той, у кого потрапили. Якщо не попадав, все починалося спочатку.

Якщо компанія була досить велика, могли грати у «вишибали». Двома рисками, крейдою, обмежувалося велике ігрове поле, по обидва боки вставали два гравці, завдання яких вибити м'ячем когось, з гравців, що кучкуються всередині майданчика. Гравець, якого вибивали, вибував із гри. Але його могли «врятувати» його товариші, для цього їм треба було спіймати м'яч руками. Ловити м'яч можна було лише на льоту. Хто впіймав м'яч від землі – вибував.

Спорт, безумовно був присутній у нашому дитинстві та підлітковому віці. У нас був чудовий вчитель фізкультури, – Володимир Петрович Степанов. Він зробив у нашій школі чудові команди: волейбольну, гандбольну і баскетбольну. У них грали хлопці 8-10 класів. У 1980-1983 роках ми вигравали чемпіонати (або були призерами) Червоноармійського району, навіть і міста Львова. Кістяк шкільної команди переважно складали хлопці з мого класу — Михайло Борисов, Ярослав Пазина, Віталій Хорт, Андрій Блонарович, Юрій Друздюк, Андрій Байцар...

Але все ж таки улюбленою грою був футбол. В нас на «Розлавці» ми грали футбол весь день. Пізніше проводили змагання з пацанами із «Загороддя». Футболки старалися купляти жовтого кольору, труси - синього (кольори національного прапора). Суддею в нас часто був пан Остап Лепак, палкий прихильник футболу.

Коли львівські «Карпати» виграли Кубок СРСР в 1969 році — футбол став ще більш популярним.

Але грали не тільки на вулиці, в школі теж, і на перервах, а іноді і на уроках.

На великій перерві, якщо дозволяла погода, пацани грали у досить жорстку гру “коні – лицарі”. На подвір'ї школи влаштовувалися лицарські турніри. Розбивалися на дві команди, всередині команди, своєю чергою розбивалися за допомогою жереба, на коней і вершників, вершники сідали верхи на менш щасливих партнерів і починався бій. Завдання збити вершника з коня. Перемагала команда, в якій залишався бодай один не скинутий вершник.

Ну, а якщо траплялася негода, дощ чи сльота, грали вдома. Настільних ігор також було багато. Збиралися в когось вдома і грали. Окрім класичних шашок-шахів, яким ми теж приділили деякий час, були різні тематичні лото, зоологічне, ботанічне тощо.

Були ігри з фішками та кубиками. Кидаєш кубик по черзі і рухаєш фішку на стільки кружечків, на скільки випав кубик. Таких ігор була величезна різноманітність, на різні теми.

Такі настільні ігри як футбол або хокей були тоді страшним дефіцитом, але дехто з хлопців їх мав і ми бувало влаштовували цілі турніри.

Можна було грати і одному, для цього існували різні набори конструкторів на кшталт «Юний конструктор», «Юний хімік», «Юний фізик».

Приходила зима, і ігри ставали іншими. У моєму дитинстві зима була “нормальною”, снігу випадало чимало. Принаймні ми встигали вдосталь і на ковзанах побігати, і з гірок покататися і сніжками покидатися. Часто зимові канікули продовжувалися через епідемію грипу, оголошувався карантин до нашої радості і ми продовжували грати в хокей, кидати в дівчат сніжки, чіплятися ззаду за автомобілі і ковзати покритому льдом асфальту.

Відомі базари Старого Львова. Краківський ринок. Фотоальбом

Доволі давнім можна вважати Краківський ринок, що існував колись при площі Краківський, що тепер зветься площею Ярослава Осмомисла. Хоча площа адміністративно була оформлена лиш в першій половині XIX ст., ринок на ній з’явився набагато раніше. Цьому сприяло розташування цієї території на перетині двох основних магістральних вулиць – Городоцької і Жовківської (Б.Хмельницького). Зовсім нового вигляду ринок на цій площі отримує в 1876 році. Тоді, віденською фірмою «Енд та Горн» було збудовано великий павільйон із заліза та цегли на мурованому фундаменті, покритий хвилястим оцинкованим залізом. 

Базар був обладнаний асфальтовими хідниками, вентиляцією, мав 76 крамниць (оренда яких розігрувалася жеребкуванням) для різників, круп’ярів, пекарів, для продажу молочних виробів та овочів. Будова цього взірцевого ринку разом з відновленням після пожежі 1894 р. коштувала 63544 зл. В ході Другої світової війни Кракідале, як в народі називали ринок, припинив своє існування, а після війни остаточно був закритий радянською владою. Хоча  недавно в цьому місці був ринок «Добробут», однак історичного зв’язку з давнім Краківським ринком він жодного не має. Оскільки був відкритий аж наприкінці 1990-х років. 

* Фотографії старого Львова 

 *FB   Музей історії фотографії у Львові

*FB Львів стародавній - фото, відео та історії

 *FB  Ретро-Львів

 *FB    Гриць Совків (The Gryć)

 *FB    Slawik Nelski 

 

Суворі зими у 1960-х роках на Винниківщині

 

Винниківчани запамʼятали у 1960-х роках суворі зими - 1962/63, 1969/70.

Сніжними були зими 1960, 1961, 1962, 1963/64, 1967/68, 1969/70 років і т. п.

Зима 1960-х років на Винниківщині закарбувалася в пам’яті містян як період справжніх «класичних» зим із рясними снігопадами, які перетворювали архітектуру міста на казкові декорації

Зими того десятиліття були значно суворішими за сучасні. Сніг часто випадав «товстою периною», вкриваючи дахи та вулиці, а замети могли стояти тижнями.

Фотограф Юліан Дорош зафіксував засніжені вулиці Львова того часу де сніг повністю приховував тротуари.

Винниківчани активно користувалися ковзанками та санчатами. По цілому місту були хокейні майданчики. У хокей грали всі.

На засніжених вулицях поряд із рідкісними тоді автомобілями переважно “курсували” фіри (підводи). Рясний сніг часто ставав несподіванкою” для комунальних служб, тому мешканці нерідко самі долучалися до розчищення території біля своїх будинків.

На архівних світлинах видно типовий зимовий одяг винниківчан 60-х: важкі пальта, хутряні шапки та вовняні хустки.

Зима 1962/63 рр. — «Велике обледеніння».

Досить холодною була зима 1962-63 років. В Україні січень та лютий 1963 року відзначилися екстремальними морозами. Холодні повітряні маси з Арктики спричинили тривале падіння температури, яке в окремі ночі сягало нижче -30°C. Стабільні морози тривали майже три місяці без значних відлиг, що призвело до глибокого промерзання ґрунту та замерзання водойм. Зима супроводжувалася потужними завірюхами. Сніговий покрив був стабільним і високим, що ускладнювало транспортне сполучення.

Середньосезонна температура у Львові становила - - 8,1°C. Вона почалася раптово перед католицьким Різдвом у 1962 році. Стовпчик термометра сягав у грудні — -20,7° C, а вже у січні-березні 1963 р. мінімальні температури – відповідно: -31,5 °C, -26° C, - 24,5 °C.

Зима 1969/70 рр. — зима крижаного панцира.

Ця зима була морозною та надзвичайно сніжною та вологою. Постійні перепади температур від відлиги до різкого морозу створили товстий шар ожеледі.

У грудні 1969 року у Львові було зафіксовано - - 20,8° C, в січні 1970 р. - - 19,3° C, у лютому - -15,9° C, у березні - - 9,1° C.Дерева та лінії електропередач не витримували ваги льоду й масово обривалися. Цілі області залишалися без світла на тижні. На дорогах утворився «скляний» лід, що фактично зупинило рух транспорту на тривалий час.

Ця зима продемонструвала вразливість радянської моделі міської інфраструктури і змусила владу переглянути стандарти теплоізоляції будинків.

 

Олена Комендяк з дочкою Надійкою. Світлина Олександр Комендяк. Вул. Леніна (тепер Галицька)

1960-і рр. Вулиця Шевченка. На фото Володимир Копач 

Суворі зими у 1970-х роках на Винниківщині

 

У 1970-их рр. винниківчани запамʼятали суворі зими – у 1969/70, 1978/79 роках.

Сніжними були зими 1969/70, 1973, 1974, 1975/76 років.

Зими на Винниківщині у 1970-х роках запам'яталися як період справжньої кліматичної класики з тривалими морозами та великою кількістю снігу. За спогадами мешканців, зими того часу могли тривати майже пів року. Снігові замети нерідко сягали рівня колін, а хуртовини були звичним явищем.

У 1970-х роках спостерігалася стабільна морозна погода з частими нічними температурами нижче -15...-20°C.

Від появи снігового покриву до стійкого його утворення існує період передзимів’я, який в середньому триває 30 днів. Іноді він триває більше двох місяців. Так, взимку 1971-1972 передзим’я відмічалось з 16 листопада до 6 січня (82 дні). Були зими 1969-1970, 1975-1976, коли сніговий покрив відразу ставав стійким.

Сніговий покрив до 30 см спостерігався у листопаді 1973 року. 30-31 жовтня 1974 року висота снігового покриву була від 16 до 19 см. 1976 р. січень – 50 см. При вторгненні арктичних мас повітря снігопади були в другій декаді квітня у 1976 р.

Зима 1969/70 рр. — зима крижаного панцира. Ця зима була морозною та надзвичайно сніжною та вологою. Постійні перепади температур від відлиги до різкого морозу створили товстий шар ожеледі.

У грудні 1969 року у Львові було зафіксовано - - 20,8° C, в січні 1970 р. - - 19,3° C, у лютому - -15,9° C, у березні - - 9,1° C. Дерева та лінії електропередач не витримували ваги льоду й масово обривалися. Цілі області залишалися без світла на тижні. На дорогах утворився «скляний» лід, що фактично зупинило рух транспорту на тривалий час.

Ця зима продемонструвала вразливість радянської моделі міської інфраструктури і змусила владу переглянути стандарти теплоізоляції будинків.

Зима 1978/79 рр. — «новорічний апокаліпсис». Ця зима стала однією з найсуворіших у другій половині XX століття по всій Україні, принісши аномальні морози на зламі років.

Грудень 1978 року видався теплим та майже без опадів. Різка зміна погоди настала в ніч з 29 на 30 грудня, коли з півночі на країну насунув холодний атмосферний фронт, який приніс з собою мороз та великі опади снігу. У передноворічні дні температура в Україні впала з +3…+5 °C до −30 °C всього за добу. 1 січня вже майже вся Україна була засипана снігом та паралізована. 

Зустріч 1979 року для ВИННИКІВЧАН пройшла в умовах очікування потепління, а не святкування. Влада рекомендувала не випускати дітей на вулицю.

Львів. У грудні 1978 року у Львові було зафіксовано - - 12,6° C, в січні 1979 р. - - 21,6° C, у лютому - -15,7° C, у березні - - 11,0° C.

Ці морози мали значний негативний вплив на сільське господарство (вимерзання плодових дерев), призвели до труднощів із доставленням продуктів. У Львові через промерзання ґрунту лопалися магістральні труби, а жителі багатоповерхівок були змушені грітися біля газових плит або збиратися в одну кімнату всією родиною. Системи опалення не були розраховані на такі навантаження.

Офіційно святкувався лише Новий рік із “радянськими” атрибутами (Дід Мороз), проте у Галичині зберігалися традиції відзначення Різдва в колі родини та друзів, що дивувало гостей з інших регіонів. 

1972 р. Винники. "Розлавка" 

1970-і роки (середина). Винники. Коляда на "Розлавці" 

Засніжений Львів 1941 року в об’єктиві Сергія Шиманського

 

Сергій Гаврилович Шиманський (1898–1972) - легендарний фотограф, відомий своїми роботами середини XX століття. Народився в Царстві Польському. 

З 1914 по 1920 р. жив у Володимирі, де закінчив реальне училище. Учасник громадянської війни. 1922 року вступив до Харківського Державного інституту народного господарства. Після закінчення інституту працював у дитячій комуні у Макаренка, навчаючи безпритульних дітей мистецтву фотографії, догляду та ремонту за фототехнікою. На базі цієї комуни було створено знаменитий Харківський завод фотоапаратів ФЕД.

Його творчість охоплює:

*Історичні кадри Києва, Львова, Донецька: В архівах збереглися його унікальні світлини Києва 1930-1950-х років,  Донецька 1930-х років, засніженого Львова 1941 року.

*Експедиції та альпінізм: У 1924–1925 роках він брав участь у наукових експедиціях на Центральний Тянь-Шань не лише як фотограф, а і як учасник сходжень на вершини.

*Етнографія та побут: Шиманський залишив по собі серії фотографій українських сіл (наприклад, Трипілля та Редути) 1930-х років, що демонструють побут, жнива та народні традиції.

*Його роботи зберігаються у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського та експонуються в міжнародних галереях, таких як International Center of Photography.

У 1924-1925 рр. був фотокореспондентом «УКРФОТОТРЕСТУ». Брав участь в Українській науковій експедиції у Центральний Тянь-Шань, де провів кілька експедиційних років, фіксуючи на плівку незайману природу та героїчну працю її дослідників. Учасник першого сходження на пік Хан-Тенгрі й був за 600 м. від вершини, але не мав права піднятися вище, оскільки на ньому лежав обов'язок лише організувати табори для штурмової групи Погребецького, до якої він не входив. Верхній табір було організовано на висоті 6400 метрів. Через кілька днів їх слідами пройшла штурмова група і взяла пік. Тут на високогір'ї Сергій Шиманський проводить випробування нового фотоапарата ФЕД. 

1929 року на виставці у Харкові були представлені його фотографії, присвячені Тянь-Шаню. Власне фотографії цієї експедиції й принесли йому популярність. 

1935 року Шиманський працював у видавництві «Мистецтво» над фотоальбомом «Київ». Був позаштатним фотокором у журналі «СРСР на будівництві», а також у низці спортивних видань. Він випустив книгу "Фото в подорожі", М. Мистецтво, 1937 р., яка представляла посібник з фотографії для туристів та викладала специфічні прийоми зйомки та обробки знімків у подорожах. 

З 1940 року Сергій Шиманський працює в Москві на запрошення виставкового комітету з підготовки Нью-Йоркської художньо-фотографічної виставки. Брав участь у Фінській та німецько-радянських війнах. Його матеріали публікувалися в газеті Північного флоту "Червонофлотець", в центральній газеті "Червоний флот", Фотохроніці ТАРС.  

У березні 1943 р. Шиманський стає спеціальним фотокореспондентом Міністерства Військово-Морського Флоту СРСР. З відряджень до блокадного Ленінграда, на Чудське озеро, до Таллінна, Риги, району Будапешта привозить сотні негативів. 

З 1947 року Шиманський працює у Головному Управлінні охорони пам'яток архітектури. Знімає Ленінград, Середню Азію, Прибалтику. Його роботи публікувалися у серії «Архітектурні пам'ятки у художній фотографії», видавалися набори видових листівок із його фотографіями. 

Зима 1940/41 року 

Суворі зими у 1950-х роках на Винниківщині

Винниківщина. У 1950-х рр. винниківчани запамʼятали декілька суворих зим – 1949/50, 1952/53, 1953/54, 1955, 1956.

Сніжними були зими 1953/1954, 1957, 1958.

Зими на Винниківщині в 1950-их роках були сніжними, морозними та тривалими, суттєво холоднішими за сучасні.

Зими 1950-х часто характеризувалися температурою значно нижче -20° С, холодні періоди були регулярними.

У січні 1950 року спостерігалися значні перепади: від плюсової температури (+ 3,5 ° С) на початку січня до суворих морозів (-33,7° С).

Абсолютний мінімум температури повітря зафіксований у січні: між 8-ою а 9-ою годиною ранку 12 січня 1950 року термометр показував -33,7° С. 10 лютого 1956 року було зафіксовано -29,5° С. Цікаво, що найхолодніші дні у січні в ті часи часто припадали на середину місяця (Йордан).

Характерними були глибокі снігові замети, замерзання глибоких водойм та тривалий сніговий покрив. З 1957 року, на Винниківщині були такі періоди, коли сніг лежав з жовтня по квітень.

Особливо лютою була зима 1953/54 рр. Температури в окремі періоди сягали критичних позначок, що робить цю зиму однією з найсуворіших у XX столітті поруч із 1929 та 1942 роками.

У 1953-1954 рр. на великій території від Атлантики до Уралу з листопада по квітень лютувала холоднеча, замерзла північна частина Чорного і вся акваторія Азовського морів. Замерзли канали Венеції та Данська протока.

Середньосезонна температура у Львові становила - -8,1° C. Мінімальна температура у Львові в січні й лютому — -23,6° C (5 січня) та -24,9° C. Морози супроводжувалися сильними хуртовинами. Замети висотою в кілька метрів повністю блокували транспортне сполучення. Подекуди люди були змушені викопувати тунелі, щоб вийти зі своїх домівок.

Ця зима стала яскравим прикладом того, як природа може випробовувати на міцність інфраструктуру та згуртованість суспільства.

1950-і рр. Винники. Дітвора з "Кута". З архіву Юрія Домазара

1950-і рр. Друкарня на вул. Танкістів (В. Івасюка) 

1958 р. 21 січня

 

Вулична торгівля Старого Львова. Фотоальбом

 "Коли ще восени 1939 року львівські маґазини почали порожніти, а місцеві мешканці не мали з чого жити й мусіли випродуватись, місцем купівлі для совєтських людей став "Париж". То була загальна назва торгових майданів від пл.Збожової (Зернової), через площу Різні й Кракідали й задвірками до площі св. Теодора, де під голим небом квітла торгівля між "бувшими" й новими панами. Большевики, що приїздили до Львова до 1941 р., просто з залізничного двірця їхали на "Париж", купували там зношені європейські одяги, перебирались десь у коридорі найближчої кам’яниці й щойно тоді появлялись в місті.
Радянська окупація змінилась німецькою, потім знову радянською , але торгівля з рук, з ляд, зі страґанів і просто з землі тривала і допомагала містянам виживати. Тривало це до кінця 1940-х" (ФБ. Ігор Совків, 2024 р.).

1943 р. Вулична торгівля десь на задвірках Кракідалів

*FB   Музей історії фотографії у Львові

*FB Львів стародавній - фото, відео та історії

 *FB  Ретро-Львів

 *FB    Гриць Совків (The Gryć)

 *FB    Slawik Nelski 

* Фотографії старого Львова 

Відомі кнайпи та кав'ярні Старого Львова. Фотоальбом

 Поміщено 11 давніх світлин!

 

1892 р. Віденська кав'ярня  

Кав'ярня в театрі Скарбека (орієнтовно 1900 р.) 

Популярна серед художників і письменників кав'ярня "Монополь" (1902-1912) в будинку Понінського. Будинок знесений в 1912 р. (сьогодні пл.Міцкевича, 8)

1936 р. Ресторан "De la paix" (2 поверх) 

1941-1944 рр, пл.Ринок. "АТЛЯС"

1930-і рр. Відвідувачі "АТЛЯСУ" 

1930-і роки.  Кав'ярня "Штука"

1930-і рр. Кав'ярня Юліуша Мейнла (пл.Ринок,18)

 

Червень 1941 р. Збіг вулиць Янівської й Гольдмана (Шевченка і Турянського)

 

1956 р. вул. 17-го вересня 12 (Січових стрільців). Столова №9, попередник кафе "Веселка", ресторану "Фестивальний", "Пузатої хати". 

1969 р. Вул. 17-го Вересня. Молодіжне кафе "Веселка".Кафе було цікаве, а взагалі перетворилось на забігайлівку де збиралась сумнівна публіка. Студенти називали його "дурдом веселка".

  *FB   Музей історії фотографії у Львові

*FB Львів стародавній - фото, відео та історії

 *FB  Ретро-Львів

 *FB    Гриць Совків (The Gryć)

 *FB    Slawik Nelski 

* Фотографії старого Львова