пʼятниця, 11 вересня 2026 р.

Львівський цирк родом з дитинства. Спогади 1970-их - 1980-их років

Львівський цирк (вулиця Городоцька, 83) знаходиться біля підніжжя Святоюрської гори.

Колись, на місці, де зараз стоїть будівля цирку ставили тимчасові циркові споруди під брезентовим шатром. У 1948 уперше згадують двощогловий цирк-шапіто біля підніжжя Святоюрської гори у Львові.

Сучасна будівля цирку постала у 1968 р. Хоча основну будівлю, глядацький зал якої вміщує 1758 глядачів, було зведено у 1955р., а впродовж 1965–68 рр. було проведено реконструкцію за проектом архітекторів Арнольда Бахматова і Михайла Каневського.

Він є баневою (купольною) циліндричною будовою з периметрально розташованими двоповерховими приміщеннями рекреації і гардеробних виділяється активним виділенням одноповерхової вхідної частини, де розміщений касовий вестибуль і тамбур. До тильної частини прилягають службові приміщення готель та господарська зона. Активно виділена одноповерхова вхідна частина, де розташовані вестибюль та тамбур. У тильній стороні примикають службові приміщення, господарська зона та готель. Благоустроєм територій навколо цирку та його внутрішнім інтер'єром цирку займався Василь Каменщи.

Новорічна ялинка в цирку в радянські часи була однією з найбажаніших та наймасштабніших святкових подій для дітей. Оскільки Новий рік у СРСР став головним державним святом (як ідеологічна заміна Різдва), циркові арени перетворювалися на центри головних зимових вистав, а квитки на них вважалися величезним дефіцитом. Вистави збирали аншлаги з кінця грудня до середини січня, залишаючи для кількох поколінь яскраві дитячі спогади.

Кожен квиток на циркову «ялинку» гарантував отримання дитячого новорічного подарунка. Це була пластикова або картонна коробка (часто у формі циркової башти, Кремля, ракети чи годинника), наповнена дефіцитними на той час шоколадними цукерками, мандаринами та вафлями.

Циркові вистави, як і загалом радянські свята, часто містили елементи пропаганди. Сюжети могли крутитися навколо космічних польотів (особливо у 1960-ті та 1970-ті роки), дружби народів або порятунку звірят з капіталістичних країн.

Головна ялинка встановлювалася безпосередньо у центрі манежу. Ялинка прикрашалися великими іграшками, які дублювали циркову тематику. Особливо популярними стали скляні та картонні клоуни, акробати, фокусники та дресировані тварини, що масово пішли у виробництво після виходу культового радянського фільму «Цирк». Верхівку дерева замість традиційної Вифлеємської зірки завжди вінчала п'ятикутна червона радянська зірка.

Через специфіку цирку вистави супроводжувалися складними повітряними номерами, акробатичними трюками та спецефектами, недоступними для звичайних театрів.

Обов'язковими ведучими вистави були Дід Мороз та Снігуронька. Сюжет зазвичай будувався навколо того, що якісь злі сили намагаються вкрасти Новий рік чи новорічні вогні, а Дід Мороз, Снігуронька, клоуни та дресировані тварини рятували свято.

За час свого існування у Львівському цирку гастролювали видатні артисти, зокрема клоуни Олег Попов, Михайло Рум’янцев, відомий ілюзіоніст Ігор Кіо, канатохідці Абакарови, Аліханови, Гаджикурбанови, Ташкенбаєви. Гастролював у Львівському цирку і атракціон змішаної групи тварин під керівництвом Юрія Дурова. Також арена львівського цирку приймала гостей із США, Казахстану, Італії, Німеччини, Румунії, Росії, Білорусі, Киргизстану та інших країн.

* Фотографії старого Львова

*FB Музей історії фотографії у Львові

*FB Львів стародавній - фото, відео та історії

*FB Ретро-Львів

*FB Гриць Совків (The Gryć)

1968 р.

1959 р.

1968-1970 р.

Львівський цирк. Фото із книги Архітектура Львова: Час і стилі: ХІІІ-ХХІ ст./ Упорядник і науковий редактор Ю.О. Бірюльов. – Львів: Центр Європи, 2008 р.

Будівля Львівського цирку з висоти, фото 70-ті роки XX століття (Фотографії Старого Львова, 2020 р.).

Львівський цирк, 1980 рік . Фото В. Іванова

Ігор Кіо на манежі Львівського цирку в програмі ілюзійного музично-хореографічного ревю “Раз… два… три…”, листопад 1981 року (Фотографії Старого Львова, 2023 р.).

Парад артистів “Цирк Румунії”(Фотографії Старого Львова, 2020 р.).

четвер, 10 вересня 2026 р.

Львів, якого уже немає. Академічна - площа і вулиця. Фотоальбом

Площа Академічна знаходилась в кінці вулиці Академічної (проспект Шевченка) між сучасними вулицями Волошина, Драгоманова, Грушевського і Саксаганського. Від середини ХІХ ст. площа мала назву Святого Яна, а від 1871 року – площа Академічна. У 1955 році площа Академічна увійшла до складу проспекту Шевченка. За радянських часів на місці пам’ятника Александру Фредру щороку оновлювали квітковий портрет Тараса Шевченка, а у 1994 році тут встановили пам’ятник Михайлу Грушевському.

Раніше біля місця, де зараз стоїть пам’ятник Грушевському потоки Пасіка та Сорока зливалися у річку Полтву. Через водойму був перекинутий місток із фігурою Св. Яна Непомука, створеною у 1796 р.

На світлині львівського фотографа М. Гольдберга можемо бачити вигляд Академічної площі близько 1890 року. На фото праворуч за парканом з афішною тумбою — палац славетного польського комедіографа Александра Фредра в оточенні саду. У нижньому кутку зліва на передньому плані світлини можна побачити криницю. На цьому місці у 1897 р. встановлять пам’ятник Александру Фредру.

Навпроти пам’ятника розташована вулиця Фредра. Під назвою Св. Миколая (оскільки вела до однойменного костелу) її можна бачити на планах Львова ХVІІІ ст. Ще за життя драматурга її, у 1871 р., перейменували на його честь.

Маєтності Фредра розташовувались на місці сучасних вулиць Фредра та Саксаганського. Його будиночок стояв серед великого саду. Звели споруду в 1840 р. в стилі бідермаєр для Шимона Сухоцького. Александр Фредро придбав цю садибу у 1847 р. У 1905-1906 р. його нащадки продали ділянку під парцеляцію і будинок розібрали. На цьому місці постали сучасні вулиці Герцена та Стецька, а також будинки на Фредра, 3-9.

Вулиця Академічна.

Назва:

Гарбарська (пол. Garbarska) — назва, під якою вперше згадується вулиця 1414 року. Протрималась до початку XIX століття;

від початку XIX століття до 1871 року — Святого Яна;

у 1871—1955 роках — Академічна;

від 1955 року — сучасна назва — проспект Тараса Шевченка.

1955 року до проспекту Шевченка приєднана колишня площа Академічна.

На поштівці 1910-х років можна побачити площу Академічну і кам’яниці на вулиці Академічній, 25 і 27, в яких працювали кав’ярні «Рома», де збиралися інтелігенція та офіцери, та «Шкоцька», куди ходили «на шахи і газети». В останній проводили свої наукові дискусії професори знаменитої математичної школи на чолі зі Стефаном Банахом та записували їх результати до не менш знаменитої «Шкоцької книги», яка згодом була презентована на математичних конгресах.

* Фотографії старого Львова

*FB Музей історії фотографії у Львові

*FB Львів стародавній - фото, відео та історії

*FB Ретро-Львів

*FB Гриць Совків (The Gryć)

*FB Slawik Nelski

Площа Академічна, 1890 р. Фото М.Гольдберга

Кінець ХІХ – поч. ХХ ст.

1906 р.

1910-ті роки.

Площа Академічна, поч. ХХ ст.

1925 р.

Львів 1920-х, вул. Академічна, 16.
У 1920-х роках тут відкрився фірмовий магазин першої польської кондитерської фабрики E.WEDEL. Фабрика заснована у Варшаві (1851) і була найбільшою у Польщі на той час. У Львові на Академічній магазину доводилось конкурувати з місцевими кондитерськими фабриками BRANKA, HAZET, HöFLINGER, FORTUNA NOWA, продукція яких була наявна у магазинах з солодащами, а також з цукернями Ієроніма Вельза (Академічна, 5), Людвіка Залевського Академічна, 22) та його сина Владислава Залевського (Академічна 10), та ще декількома.
Взагалі утримувати свій бізнес на Академічній вважалось справою престижною, це була вулиця з дорогими елітними магазинами (ФБ, Гриць Совків, 2026).

1925 р.

1933 р. Кондитерська Ludwika Zalewskiego на Академічній. Станіслав Лем у своїй книзі "Високий замок" дуже тепло описує львівські цукерні часів його дитинства, в тому числі й Залевського.

Липень 1941 р. Проспект Шевченка, 20. Черга за хлібом. На розі Академічної та Зіморовича.

1941-1944 роки

Весна 1949 р., вул. Академічна (проспект Шевченка)

Польський драматург Єжи Яніцкі згадував , що початок Академічної від готелю "Жорж", це було щось на зразок вул. Сен-Оноре в Парижі, де лише фінансова еліта могла робити закупи , бо ціни були захмарні, як сам хмарочос Шпрехера.
За кінотеатром "Європа" починався ряд з магазину чоловічого одягу Ґурняка і Хрущицького. Далі фірма Бєньковського продавала мисливську зброю та амуніцію, магазин оптики Піркла, електротехнічний магазин братів Борковських, мотоциклетний магазин Транделя, магазин взуттєвої фірми "Sales" спортивний магазин "Scott і Pawłowski"... (ФБ, Гриць Совків)

вівторок, 8 вересня 2026 р.

Рибне різноманіття в СРСР виникло не через хороше життя. Рибні консерви: продукція та ціни

Рибні консерви в СРСР були дуже популярні завдяки нижчій, порівняно з м'ясною тушкованкою, вартості, тривалому терміну зберігання та зручності.

Рибне різноманіття в СРСР виникло не через хороше життя. У СРСР, незважаючи на «успіхи» у тваринництві, ситуація з м'ясними продуктами була досить напруженою. А от риби, на відміну від яловичини і свинини, було хоч відбавляй. Видобувати і переробляти рибу було набагато легше, ніж вирощувати у потрібних об'ємах худобу. Одним із наслідків «м'ясних перебоїв» в СРСР стали «рибні дні» в закладах громадського харчування. А в магазинах, щоб приховати нестачу м'яса, продавці забивали прилавки рибними консервами і вибудовували з них хитромудрі піраміди.

*«Кілька в томаті» або «Бички в томатному соусі»: 30–40 коп.

*Тріска або сардини (в олії): 40–50 коп.

*Шпроти (в олії, стандартна бляшанка): 65–90 коп.

Шпроти стали обов’язковими елементами «продуктових наборів» у середині 1980-их рр., які видавали на підприємствах до свят. У вільному продажі вони в цих роках були рідкістю.

*Скумбрія натуральна: близько 50 коп.

*Лосось, горбуша (в олії/власному соку): 70–80 коп.

*Печінка тріски (делікатес): 1 руб. 20 коп. – 1 руб. 50 коп.

Велика частина заводів з виробництва консервів була зосереджена на Камчатці, по узбережжі Охотського моря, в пониззі Амура. В Охотському і Японському морях цілі флотилії займалися видобутком камчатського краба і його переробкою; на підприємствах, розташованих по узбережжю Балтійського моря готували смачні шпроти і сардини в олії, а на Азовському морі – консерви в томатному соусі.

Рибні консерви в томатному соусі.

Це – наймасовіший вид радянських рибних консервів, які можна було робити з будь-якої риби. Використовувалися і у вигляді закуски, і для приготування перших і других страв. Кількість соусу в банці залежала від виду риби і її здатності вбирати подібні добавки.

У банки спочатку укладалася риба, потім наливали гарячий соус, герметично все упаковували і охолоджували.

Рибні консерви в олії.

Рибу для таких консервів готували трьома способами: попередньо панінували в борошні, обсмажували в олії; збезводнювали шляхом бланшування і заливали олією; коптили в олії. Оскільки тріскові здатні розчиняти шар олов'яного покриття всередині банки, ємність зсередини додатково лакували.

Рибні консерви у власному соку.

Ці консерви робили з риби, звареної в бульйоні, який виділявся при її нагріві. Під час варіння до бульйону додавали прянощі в цілому вигляді (перець, гвоздика, лавровий лист) і трохи солі. Консерви вживалися як в якості самостійної закуски, так і для приготування інших страв. Для цього типу консервів використовувалася тільки риба з особливо смачним м'ясом: тихоокеанський лосось, палтус, осетрові, атлантичний оселедець, тихоокеанська скумбрія, печінка тріскових риб.

Причому, печінку тріскових могли заготовляти двома способами: або сиру печінку на виробничій лінії поміщати в банки, герметично їх закупорювати і стерилізувати; або прямо на траулерах бланшовану печінку укласти в більші герметичні балони і законсервувати стерилізацією.

Рибні консерви в желе.

Ця продукція вважалася закусочною і найчастіше належала до делікатесів. Консерви робили з вареної риби, що має особливо ніжне м'ясо, з додаванням овочів, оцту, прянощів і желатину або агар-агару. Асортимент був представлений такими консервами: вугор в желе; харіус в желе; салака в желе; омуль в желе; нельма в желе; сиг в желе.

пʼятниця, 4 вересня 2026 р.

Львів. Магазин "ОКЕАН". 1980-ті роки

У 1982 році на вул. Артема зведено магазин “Океан” Його спроєктували архітектори Василь Каменщик і Ярослав Мастило, а головною окрасою стала величезна мозаїка «Море і риби», створена відомим художником Володимиром Патиком. Хвилястий козирок і яскравий фасад зробили будівлю однією з найупізнаваніших у місті. Одноповерхова будівля з внутрішнім критим дебаркадером вирізнялася хвилеподібним вінцевим масивним козирком та мозаїчним панно на фасаді, виконаним у техніці глибокого рельєфу, і була важливим архітектурним акцентом у периметральній забудові вулиці.

Коли у 2019 році стару будівлю почали реконструювати, найбільше занепокоєння львів’ян викликало знищення знаменитої мозаїки. Для кількох поколінь «Океан» був не просто торговою точкою, а частиною особистої історії міста — місцем зустрічей, дитячих спогадів і символом Львова кінця радянської епохи. Після скандалу, замість знищеної "зліпити" якусь пародію.

В «Океані» був великий асортимент мороженої риби: хек-тушка - 92 коп., мінтай -49 коп, «мєлочь» (риба для бідних і тваринок) — 20 коп. Часто в продаж «викидали» норвежський оселедець, шпроти. У продажі завжди була жива риба, була дуже добра кулінарія. У барі «Океану» завжди були канапки з чорною ікрою і копченим лососем і дуже смачна кава. Ікра, краби, лососі все це було в магазині, але з других дверей.

У 1976 році по всьому Радянському Союзу відкрилися спеціалізовані рибні магазини «Океан», і за тотального дефіциту м'яса риба змітається з полиць. «Океани» називали початком нової доби у торгівлі. Але мало хто здогадувався, що імпортні вітрини першої радянської мережевої марки – лише ширма для афери союзного масштабу, головним товаром якої стала ікра.

Обладнання для перших «Океанів» закупили в Іспанії, за закордонним зразком створили і самі магазини. Спочатку покупці приходили в "Океан" як на екскурсію: високі вітрини, візки, розфасована продукція, прилавки-холодильники. Такого у СРСР ще не було.

«Океани» були реакцією партійної верхівки на дефіцит м'яса, відповідь на провал усіх показників у тваринництві. У Кремлі вирішили перевести народ на рибу, запровадили і «рибний день». 26 жовтня 1976 р. ЦК КПРС ухвалив постанову, якою офіційно закріпив за «рибним днем» саме четвер.

Проект «Океан» спрацював: люди швидко звикли і до назви, і до того що риба не дефіцит.

З одного боку, це було досягнення радянського народного господарства – СРСР попереду всіх з видобутку морепродуктів. З іншого ж, хоч як не парадоксально, проект «Океан» працював для власного збагачення чиновників. Схема була простою: на морській хвилі, навіть при найкращих терезах, зробити точне навішування риби неможливо, звідси в кожному ящику два-три кілограми зайвого.

При цьому лише в одній партії були сотні та тисячі кілограмів неврахованої продукції, а отже, і «живі ліві» гроші під час її реалізації.

пʼятниця, 28 серпня 2026 р.

Проспект Леніна (проспект Своводи) у Львові у 1960-их роках. Фотоальбом

У 1940 році радянська окупаційна влада перейменувала проспект Гетьманські Вали на вулицю 1-го Травня.

Німецько-нацистська окупаційна влада знову розділила проспект на дві сторони: парну сторону стали називати Опернштрассе (Opernstraße), непарну — Музеумштрассе (Museumstraße); в 1942 році їх об'єднали в Адольф Гітлер пляц (Adolf-Hitler-Platz). У 1944 році на короткий час повернули назви обидвох частин бульвару — вулиці Легіонів і Гетьманська.

З 1945 — знову 1-го Травня. З 1959 — проспект Леніна, з 1990 року — проспект Свободи.

У повоєнний час посилилося суспільне та транспортне значення проспекту. У 1951 році було ухвалено рішення припинити трамвайний рух проспектом. Після будівництва шляхопроводу вулицею 700-річчя Львова (нині проспект Чорновола) відчутно збільшився транспортний потік.

Як і в австрійсько-польські часи, люди продовжували неформально збиратися на бульварі — «чорна біржа» перетворилася на так звану «футбольну біржу». З перемогою львівської футбольної команди «Карпати» у фіналі Кубка СРСР 1969 року пов'язані єдині масові неорганізовані демонстрації на проспекті в часи, що передували перебудові.

Від 1950 р. в центрі міста, там, де з 1898 р. височів на постаменті кінний пам'ятник королю Яну ІІІ Собеському роботи львівського скульптора Тадеуша Баронча (де зараз є пам'ятник Шевченку), почали ставити міську ялинку. Незадовго до того пам'ятник демонтували та передали польській владі.

Місце, яке звільнилося в центрі великої круглої клумби, упродовж довгих років використовували для головної міської ялинки. Ялину прикрашали іграшками, навколо неї на круглому подіумі розставлялися фігури казкових героїв-звіряток, виготовлені з пап'є-маше. Ялинку електрифікували.

Центральною та найбільшою фігурою завжди була фігура Діда Мороза з повним мішком подарунків для дітей. Під ялинкою артисти у костюмах Діда Мороза й Снігуроньки виступали перед дітьми, а на весь час зимових шкільних канікул встановлювали велику ляльку Діда Мороза. До фігури Діда Мороза не припинялася черга охочих сфотографуватися на пам'ять.

Від 1970-х років, коли під ялинкою почали збиратися колядники, ідеологи її почали демонтувати перед Різдвом, а потім ялинку з центра перенесли в сквер перед Парком культури при вул. Дзержинського (тепер Вітовського), де поруч було КДБ.