У 1984 р. у Львівській обл. проведено великомасштабну реорганізацію природоохоронних об’єктів. На місці парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва “Винниківського ландшафтного лісопарку з озером” (2610 га) постало аж три лісові заказники місцевого значення загальною площею 1 724 га, а саме: “Чортова скеля” (436 га), “Винниківський” (848 га) і Львівський (523 га). Водночас знято статус геологічної пам’ятки природи з “Чортової скелі”. Унаслідок реорганізації об’єктів природно-заповідного фонду 1984 р. площа природоохоронних територій у Львові та його околицях зменшилась на дві третини.
Територія заказників не виключається зі складу держлісфонду ДП «Львівський лісгосп», яке здійснює на ній свою діяльність згідно існуючого «Положення» та інших нормативних документів, і несе відповідальність за належне його утримання й дотримання установленого заповідного режиму. Завданням лісових заказників є збереження, відтворення і відновлення цінних букових насаджень з мальовничими ландшафтами і цінних видів фауни.
У заказниках за відповідними погодженнями можуть проводитися науково-дослідні роботи і проведення навчальної практики студентів, якщо цим не буде наноситися шкода природним комплексам, які охороняються. Заклади і організації, які проводять науково-дослідні роботи в заказниках, зобов’язані повідомляти основні їх результати Державному управлінню охорони навколишнього природного середовища у Львівській області та ДП «Львівський лісгосп».
На територіях, оголошених заказниками, заборонено такі види господарської діяльності:
- усі види користування (за винятком рубок догляду за лісом з метою формування корінних насаджень тільки з повнотою 0,8 і більше зі складанням порубочних решток у купи і трелюванням кіньми в сортиментах і вибіркових санітарних рубок);
- збір і заготівля рослин, що охороняються та лікарських, квітів, ягід, грибів, випасання худоби і прогін її через територію заказників;
- санітарні рубки дозволяється проводити після обстеження і висновків відповідних фахівців; - надання ділянок під забудову;
- меліоративні роботи, осушення боліт; використання отрутохімікатів;
- рух механізованого транспорту за межами доріг загального користування, за винятком автотранспорту ДП «Львівський лісгосп», Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області та пожежних машин;
- полювання, за винятком відстрілу вовків, бродячих собак і котів;
- відвідування заказників туристами, проведення екскурсій без погодження з лісовою охороною;
- організація масового відпочинку населення і розведення вогнищ за межами зони відпочинку «Дубок»;
- геологорозвідувальні роботи і розробку корисних копалин, порушення грунтового покриття.
Винниківський лісопарк.
Винниківський лісопарк (інші назви — Винниківський ліс, Майорівський лісопарк) — лісовий масив на території, підпорядкованої Львівській міській раді. Площа лісопарку 2 799 га. Простягається від Майорівки й Пасік (місцевості у східній частині Львові) до меж м. Винник і с. Лисиничі. Винниківський ліс популярний серед любителів велосипедного та мотоциклетного спорту.
У лісі розташована пам'ятка історії та природи Чортові скелі, а також заказник «Чортова Скеля», Винниківський заказник, Львівський заказник, ботанічна пам'ятка природи «Винники», геологічна пам'ятка природи «Медова печера» і Винниківське озеро.
Через ліс проходить автошлях Н 02 (відтинок Львів — Винники), який розділяє ліс на північну та південну частини. У ландшафтному плані Винниківський лісопарк розташований на пагорбах Давидівського пасма і межує на півночі з Малим Поліссям, а на півдні — з Львівським Опіллям.
М. М. Койнов ідентифікує цю територію як окремий індивідуальний ландшафт Винниківский ліс у межах Львівського плато. Винниківський ліс за М. М. Койновим простягається від Чортової скелі до гори Хом (біля с. Гринів колишнього Пустомитівського р-ну).
Основні лісотвірні породи — бук звичайний, дуб звичайний, граб звичайний, сосна звичайна, модрина європейська, береза повисла. З північного заходу на південний схід ліс перетинає р. Марунька. У лісі добре розвинута ярково-балкова мережа (деякі яри простягаються на понад 1 км.).
Орнітофауна. За Ганною Кузьо «Пташині місця Львова: Винниківський ліс»: «Незважаючи на значне рекреаційне навантаження (озеро Комсомольське, Медова печера, Чортові скелі) тут є достатньо затишні місця, де можна зустріти пару круків, довгохвосту сову та гніздо малих яструбів. Чим старіший ліс, тим більше в ньому дуплистих дерев, а чим більше дупел, тим більше там житиме дуплогніздників – синиць, повзиків, мухоловок. Найцікавішим поселенцем великих дупел є рідкісний голуб-синяк. Його ритмічне токування можна почути як зранку, так і перед заходом сонця. Проте найвідомішими жителями дупел, які самі собі їх роблять є все ж таки дятли. Тут живе їх ціла плеяда – великий строкатий, середній, малий, жовна сива та чорна. Найкраще за ними спостерігати ранньою весною, поки в них ще демонстративна поведінка і можна в кроні добре розгледіти або вже вкінці травня чи на початку червня, коли в лісі з’являються «співочі дупла» — тобто дятленята голосно просять їсти. Від середини до кінця весни – пік активності співочих птахів. Усі лісові яруси зайняті – вивільга пересвистується флейтовим голосом високо в кроні, звідти ж лунає простенька пісня мухоловки білошиї і тоненький писк золотомушки жовточубої. Ліс наповнений піснями зябликів, зеленяків та вівчариків протягом всього дня. Чорний та співочий дрізд більше люблять ранкові години одразу після сходу сонця та обов’язково «реєструються» перед заходом. По корі непомітно курсує підкоришник, збагачуючи пташиний хор тоненькою піснею. Голосною сигналізацією викрикують повзики (найактивніше протягом березня). Одним з цікавих місць є потічок Марунька. В густих заростях рослинності біля води живе волове очко (кропивник). З підліску постійно чути дзвінку пісню вільшанки. Середній ярус також наповнений голосами різних видів кропив’янок. Як бонус крім усіх цих звичайних співочих видів птахів, тут можна зустріти регіонально рідкісну малу мухоловку».
«ВИННИКІВСЬКИЙ».
Винниківський заказник - лісовий заказник місцевого значення в Україні. Розташований у межах колишнього Пустомитівського району Львівської області, біля села Бережани, на південь від міста Винники (між селами Бережани, Виннички і Пасіки-Зубрицькі). Площа 848 га. Оголошено рішенням Львівської облради від 9.10.1984 року № 495. Перебуває у віданні Львівський ДЛГ (Винниківське лісництво, кв. 49-71, 84-86).
Заказник створений з метою збереження частини лісового масиву з цінними дубовими насадженнями.
Територія характеризується мальовничими ландшафтами й розташована в лісопарковій зоні міста Львова, в межах низькогірного Давидівського пасма. Через заказник проходить кільцева автодорога Львова (частина автошляху Е40).
За лісорослинним районуванням територія лісу належить до району Західно-Подільського горбогір'я, де ростуть високопродуктивні насадження. Вся територія характеризується неповторними ландшафтами.
Вулька.
Давній топонім біля Винник. Ойконім «Вулька» мали сучасні села Волиця (колишня назва — Перша Вулька), Бережани (колишня назва — Друга Вулька), Соснівка (колишня назва — Третя Вулька) Пустомитівського району, частина Сихівського району м. Львова (Сихівська Вулька). Лісовий масив між хутором Коп’ятин (c. Давидів) і Сиховом ще й тепер називають — Ліс Вулька. Назва Вулька походить від зменшувального від польського «воля» (пол. Wola) – Вулька (пол. Wólka). «Воля» — вільне поселення, слобода. У давнину так називали поселення, які заснували польські магнати на вільних землях, звільняючи мешканців на 10-20 років від податків.
Цікавим є факт, що в Тернопільській області у Бережанському районі теж с. Вульку перейменовано на Волицю. Ще назву Вулька мають місцевості Франківського та Личаківського районів Львова.
Вулька – місцевість у Франківському районі м. Львова, яка обмежена вул. Княгині Ольги, Сахарова, Героїв Майдану, Стрийською та залізничним полотном колії Львів – Чернівці. Вулька – вільне приміське поселення над потоком Сорока (Вулецький потік), яке було засноване у XVII столітті. У 1893 – 1894 рр. на Вульці компанія «Сіменс і Гальске» збудувала трамвайне депо та електростанцію постійного струму.
Вулька Каміанська – місцевість у Личаківському районі м. Львова поруч із територією Львівської обласної клінічної лікарні між сучасними вулицями Чернігівською, Пекарською, Мечнікова та Юрія Руфа.
Коп’ятин.
Коп’ятин — колишній хутір біля Третьої Вульки. Знаходиться на північ від Вульки, в сторону Пасік Зубрецьких, біля озера "Мала Швейцарія". Тепер підпорядковане с. Давидів (колишній Пустомитівський район).
1919 р. Карта «Wіnniki».
Масштаб 1:25 000. Видавництво: Biuro Kartograficzne Oddz. IV. Dow. Gen. Iwaszkiewicza.
На карті позначені: Винники (Wіnniki); німецька колонія Вайнберґен (Weinberg); німецький цвинтар; німецька колонія Унтерберґен (Unterberg); залізнична колія Львів-Підгайці; залізнична станція на теперішній вул. Івасюка; урочище Діброва (Dabrowa); між Вайнберґеном та Унтерберґеном – урочище Під діброва (Pod dabrowa); Ліс Жупан (Las Zupan); урочище Лисівка (Lysówka); Чортова cкеля 414 м н. р. м. (Czartowska Skala); урочище Млинівці (Mlynowce); залізнична станція Маріївка (Mariówka); г. Приска 360 м н. р. м. (Góra Pryska) в районі сучасної вул. Забава; Великий ліс (Wielki Las) між Сиховом і Винниками; Ліс Вулька (Las Wólka); поселення — Перша Вулька (Wólka), Друга Вулька, Сихівська Вулька (Wólka Sichowska); поселення Коп’ятин; потік Чишківський (Czyszkowski), що бере початок між г. Приска та г. Копань й протікає через територію Першої Вульки; потік Чепін (Czepin), що протікає через територію Третьої Вульки; дорога на Львів; дорога на Бібрку; дорога на Золочів та довкільні села.
1919—1939 рр. Карта «Mapa Szczegółowa Polski» (Детальна карта Польщі).
Масштаб 1:25 000. Аркуш «PAS49 SLUP38 H Lwów-Wіnniki» 1931 р. Видавництво: Wojskowy Instytut Geograficzny.
На карті позначені: Винники (Wіnniki); німецька колонія Вайнберґен (Weinbergen); Чортова cкеля 414,2 м н. р. м. (Czartowska Skala); Ліс Жупан 392 м н. р. м. (Las Zupan); г. Лисівка (Lysówka); урочище Млинівці (Mlynowce); урочище Млинівка (Mlynowka) між Млинівцями і теперішнім дріжджзаводом; р. Марунька (Marunka); потік Кривий (Krzywy); потік Марущак (Maruszczak) вздовж Діброви; потік Млинський (Mlynski) між Млинівцями та г. Приска; потік Чишківський (Czyszkowski), що бере початок між г. Приска та г. Копань і протікає через територію Першої Вульки; потік Cихівський (Sichowski), що протікає через територію Другої Вульки; г. Приска 360 м н. р. м. (Góra Pryska) в районі сучасної вул. Забава; Великий ліс (Wielki Las) між Сиховом і Винниками; г. Копань 351,9 м (Góra Коpań); Ліс Вулька (Las Wólka); потік Чепін (Czepin), що протікає через територію Третьої Вульки; поселення — Перша Вулька (Wólka), Друга Вулька, Третя Вулька, Сихівська Вулька (Wulka Sichowska), Kopiatyn (Коп’ятин) – на південний захід від Третьої Вульки та довкільні села.
Ботанічна характеристика лісового заказника місцевого значення «Винниківський»
(за матеріалами «ЗВІТ ПРО ВИКОНАННЯ ПОСЛУГИ З ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ РОЗРОБОК У ГАЛУЗІ ПРИРОДНИЧИХ і ТЕХНІЧНИХ НАУК (73.10.1)» (А. Мельник, М. Чернявський, В. Шушняк, Г. Савка та ін.; 2011).
За геоботанічним районуванням територія заказника розташована в Західно-Подільському Горбогір’ї.
Так, чисті букові деревостани характерні для підвищень рельєфу (пробні площі 1, 3, 4, 6, 7), а змішані, за участю граба - для дещо понижених місць (пр. пл. 4, 9, 10, 12, 16, 17, 18, 20).
Ліси з домінуванням дуба і бука займають проміжне становище в рельєфі (пр. пл. 5, 13, 14, 19, 22), бука, граба і сосни (пр. 8, 11) - приурочені до бідніших місцезростань. Вони мають незначну домішку інших порід у своєму складі.
Кількість і характер поширення супутніх порід змінюється залежно від типу лісу та його асоціації. Найчастіше ці породи у складі деревостанів розкидані поодиноко. До їх числа належать клени звичайний (Acer platanoides L.) і несправжньоплатановий або явір (Acer pseudoplatanus L.), липи серцелиста (Tilia cordata Mill.) та широколиста (T. platyphyllos Scop.), береза повисла (Betula pendula L.) та черешня (Cerasus avium Moench.) тощо. Останні два види нами помічені на пр. пл. 7, 9, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 22, причому береза тут має дольову участь від 2 до 10%. З хвойних трапляються смерека, сосна звичайна та модрина європейська, як інтродуцент (пр. пл. 8, 11, 22). На розтоцькій частині заказника поширені змішані буково-соснові ліси (пр. пл. 8, 11) за участю граба і дуба.
Для цих лісів заказника завдяки високій зімкнутості деревного намету, який переважно сягає 90-95% покриття, чагарниковий ярус відсутній або дуже слабо розвинутий і дуже бідний за складом. Поодиноко тут зустрічаються бузина чорна (Sambucus nigra L.), ліщина звичайна (Corylus avellana L.), бруслина бородавчаста (Evonymus verrucosa L.), свидина кров’яна (Cornus sanguinea L.), глід одноматочковий (Crataegus monogyna Jacq.), бруслина європейська (Evonymus europаea L.), калина звичайна (Viburnum opulus L.).
Ці види характерні передовсім для буково-грабово-дубових та дубово-грабово-букових асоціацій. Дуже рідко у зімкнутих букових лісах трапляється ожина сиза (Rubus caesius L.) та малина (Rubus idaes L.) - звичні види на зрубах. Унікальними для букових лісів заказника є вовчі ягоди звичайні (Daphne mezereum L.), невеликі куртини яких знайдено нами на пр. пл. 7, 8, 14, 16 та 21. Інший вид - агрус відхилений (Grossularia reclinata (L.) Mill.) є ще унікальніший, дуже малопоширений у природних лісах, зафіксований нами на пр.пл. 7. Це куртина з приблизно десяти кущів висотою 1,5—1,8 м.
Найбільш частими асоціаціями букових лісів, які зростають у цьому регіоні, і, зокрема у заказнику, є Fageta caricosa (pilosae) та Fageta asperulosa. Вони приблизно відповідають таким типам лісу, відповідно, свіжо-вологій грабово-дубовій бучині і вологій грабово-буковій діброві та вологій грабово-дубовій (су)бучині. Бучина осокова (Fageta caricosa (pilosae) — дуже поширена корінна асоціація вологої грабово-дубової бучини (пр. пл. 1—4, 8—9, 11, 12, 18, 19).
Деревостани високозімкнуті з перевагою бука та невеликою участю (до 2—3 одиниць) граба і дуба (до 1—2 одиниць). Трапляються клени звичайний (Acer platanoides L.) і несправжньоплатановий або явір (Acer pseudoplatanus L.), липи серцелиста (Tilia cordata Mill.) та широколиста (T. platyphyllos Scop.), береза повисла (Betulapendula L.) та черешня (Cerasus avium Moench.) тощо. Бонітет природних деревостанів переважно перший, штучні насадження внаслідок певної господарської діяльності мають і другий бонітет. Ліси високопродуктивні. Пристигаючі та стиглі деревостани досягають запасу з стовбурової деревини 360—400 м /га.
До числа чагарників, поширених у цій асоціації лісів заказника «Винниківський», належать вовче лико, ліщина, глід одноматочковий, бруслина європейська і бородавчаста, ожина сиза та малина. Добре розвинутого ярусу вони не утворюють Унаслідок високої зімкнутості деревного намету.
Трав’яний покрив добре розвинутий лише у прогалинах намету, на узліссях, галявинах, а загалом проективне вкриття під наметом деревостанів не перевищує 0,2-0,3. У його складі домінують: осока волосиста (Carex pilosa Scop.), ожика лісова (Luzula sylvatica (Huds.) Gaud.), веснівка дволиста (Majanthemum bifolium (L.) F. W. Schmidt), зеленчук жовтий (Galeobdolon luteum Huds.), золотушник звичайний (Solidago virgauera L.), фіалка лісова (Viola reichenbachiana Jord.ex Boreau), апозерис смердючий (Aposeris foetida (L.) Less.), дріоптериси чоловічий (Dryopteris filix-mas (L.) Schott.) та остистий (Dryopteris carthusiana (Vill.) H. P. Fuchs), фегоптерис з’єднуючий (Phegopteris connectilis (Michx.) Watt.), копитняк європейський (Asarum europaeum L.), підлісник європейський (Sanicula europaea L.).
Помічено також Lycopodium annotinum L., вид, який занесений до Червоної книги України і Cruciata glabra, конвалія звичайна (Convallaria majalis L.), Hepatica nobilis Schreber., Ajuga reptans L., Orthilia secunda (L.) House (ортилія однобока).
До цих видів, що складають основу трав’яного вкриття, домішуються як асектатори деякі середньоєвропейські види Dentaria glandulosa Waldst. et Kit. (зубниця залозиста), купина широколиста (Polygonatum latifolium (Jacq.) Desf.), купина лікарська (Polygonatum officiale (L.) All.), Dentaria bulbifera L.). Моховий покрив в цих лісах не виражений.
У кв. 52 знайдено невеличке місцезростання лунарії оживаючої (Lunaria rediviva L.) на площі близько 20 кв.м, висотою 30-45 см, а у кв. 60 і 62 - плющ звичайний (Hedera helix L.) Підріст в буковому лісі складається з тіневитривалих видів. Значну частину самосіву складають клени. Сіяців явора не виявлено. Природне поновлення - добре, воно переважно насінневе.
Бучина маренкова (Fageta asperulosa) - також досить поширена корінна асоціація вологої грабово-дубової бучини (пр. пл. 16, 17, 20, 21). Деревостани високозімкнуті з перевагою бука та невеликою участю (до 2-3 одиниць, за винятком пр.пл. 21 - 5 одиниць) граба і дуба (до 1-2 одиниць).
Трапляються клени звичайний (Acer platanoides L.) і несправжньоплатановий, або явір (Acer pseudoplatanus L.), липа серцелиста (Tilia cordata Mill.), береза повисла (Betula pendula L.) та черешня (Cerasus avium Moench.). Бонітет природних деревостанів переважно перший, штучні насадження (пр. пл. 21) внаслідок незадовільної господарської діяльності у їхньому складі переважає граб. Ліси високопродуктивні. Пристигаючі та середньовікові деревостани досягають запасу стовбурової деревини 260-290 м /га.
До числа чагарників, поширених у цій асоціації лісів заказника «Винниківський», належать вовче лико, бузина червона, ожина сиза та малина. Добре розвинутого ярусу вони не утворюють внаслідок високої зімкнутості деревного намету. У ярусі трав’янистих рослин домінує маренка запашна (Asperula odorata L.). Трав’яний покрив представлений сумішшю тіневитривалих видів.
Зокрема, майже постійно тут трапляються переліска багаторічна (Mercurialis perennis l.), зеленчук жовтий (Galeobdolon luteum Huds.), золотушник звичайний (Solidago virgauera L.), фіалка лісова (Viola reichenbachiana Jord.ex Boreau), апозерис смердючий (Aposeris foetida (L.) Less.), дріоптериси чоловічий (Dryopteris filix-mas (L.) Schott.) та остистий (Dryopteris carthusiana (Vill.) H.P.Fuchs), фегоптерис з’єднуючий (Phegopteris connectilis (Michx.) Watt.), копитняк європейський (Asarum europaeum L.), підлісник європейський (Sanicula europaea L.). осока волосиста (Carexpilosa Scop.), ожика лісова (Luzula sylvatica (Huds.) Gaud.), веснівка дволиста (Majanthemum bifolium (L.) F.W.Schmidt), анемона дібровна (Anemone nemorosa L.), осока трясучковидна (Carex brisoides Juslen.), підмаренник весняний (Galium vernum Scop.), підмаренник проміжний (Galium intermedium Schult.), конвалія звичайна (Convallaria majalis L.), купина широколиста (Polygonatum latifolium (Jacq.) Desf.), купина лікарська (Polygonatum officiale (L.) All.), жовтець кашубський (Ranunculus cassubicus L.). Моховий покрив в цих лісах не виражений. У кв. 63 та 64 знайдено невеличкі місця зростання плюща звичайного (Hedera helix L.) та підсніжника білосніжного (Galanthus nivalis L.), а у кв. 85 - любки дволистої (Platanthera bifolia L.).
Ці види розміщені спорадично, нечисленні, а тому вимагають охорони. Вони занесені до Червоної книги України.
У складі підросту в бучині маренниковій переважає природне поновлення граба (9310 шт./га), бука і клена - значно менше. Цікаво, що є однолітки дуба. Склад підросту - 5,3Гр 3Кл 1,6Бк 0,1Б од. Д. Середня висота його 1,8-2,3 м. Загалом природне відновлення задовільне.
Соснова бучина квасеницева (Pineto-Fageta oxalidosum). У заказнику малопоширеними, хоча надзвичайно цікавими у флористичному плані, є сосново-букові типи лісу (Pineto-Fageta oxalidosum). Вони поширені на межі фізико-географічного району Розточчя. Характерною особливістю буково-соснових лісів є складна будова (пр.пл. 8, 11). Деревостан складається з трьох піднаметів, загальна зімкнутість його досягає 0,7-0,8, а іноді 0,9-1,0.
Перший під’ярус утворений Pinus sylvestris І та Іа бонітету висотою 28-31 м. Другий під’ярус утворений Fagus sylvatica І та Іа бонітету. Висота піднамету змінюється залежно від віку бука - від 20 м до 26 м. Третій під’ярус, звичайно, розріджений (0,1-0,2), утворений Quercus petraea, Carpinus betulus з домішкою Cerasus avium (L.) Moench, Betula pendula. Насадження високопродуктивні й досягають запасу стовбурової деревини у віці стиглості 410-440 м /га. Підліску часто немає.
У ценозах з вираженим підліском в ньому переважає Corylus avellana з домішкою Evonymus europaea, E. verrucosa, Frangula alnus. Унаслідок великої затіненості, трав’яний покрив звичайно розріджений (2030%).
Серед буково-соснових лісів переважають кисличні, де домінантами є: Oxalis acetosella, Pteridium aquilinum, Sanicula europaea L. Помічено також Lycopodium annotinum, Cruciata glabra, Hepatica nobilis Schreber., Ajuga reptans L., Ortilia secunda. До цих видів, що складають основу трав’яного вкриття, домішуються як асектатори деякі середньоєвропейські види (Aposeris foetida, Polygonatum verticillatum, Cardamine glanduligera, Dentaria bulbifera L.).
Моховий покрив у цих лісах виражений дуже слабко. У кв. 8 знайдено рідкісне місцезростання - куртина плауна річного (Lycopodium annotinum L.), виду, що занесений до Червоної книги України.
У складі підросту переважає граб порослевого походження (6760 шт./га). Пайова участь бука вдвічі менша (3370 шт./га). Значно менше підросту сосни, берези та дуба, загалом близько 2 тис. шт./га. Природне поновлення висотою переважно 2,1-2,6 м, задовільне.
ВИННИКИ
Винники — одне з найдавніших поселень біля Львова, ще у XXV тис. до н. е. людина вперше заселила околиці Винник. Місто розташоване на шляху, що споконвіку єднав два величні українські міста: Львів та Київ. Територія Винник та околиць знаходиться на межі Грядового Побужжя і Давидівського пасма. За чудову природу у XIX ст. Винники називали "маленькою Швейцарією", перлиною Львівщини.
Винники було засновано у другій половині XIII ст. руським (українським) королем Левом Даниловичем. Спочатку місто мало назву Малі Винники. За часів Галицько-Волинської держави першим відомим власником Винник був Бертольд Штехер (перший німецький війт Львова за часів короля Лева Даниловича). За свою працю на благо міста він отримав у винагороду від короля Лева млин Сільський Кут, озера та два невеликі маєтки в Малих Винниках та Підберізцях. Матеус (Матвій) Штехер — син Бертольда — також був війтом Львова і володарем Винник на поч. XIV ст.
Право на володіння Винниками, нащадкам Бертольда, згодом підтвердив польський король Казимир III своїм привілеєм від 22 серпня 1352 р. Ця грамота містить першу письмову згадку про Винники.
17 травня 1666 р. польський король Ян II Казимир дозволив Стефанові Замойському перетворити Винники на місто, надавши йому Магдебурзьке право, створити тут купецьке братство і ремісничі цехи та двічі на рік проводити у місті великі ярмарки - на Михайла та Зелені свята.
23 серпня 1992 р. — перше святкування дня міста Винники.
*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 420 с.
*Байцар Андрій. СТАЛИЙ РОЗВИТОК ГРОМАДИ м. ВИННИКИ. Монографія. Львів-Винники, 2024. 177 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар