Золотий вік нідерландської картографії (1570-1690-ті роки) та Україна

В історії картографії, особливо в XVI – XVIII ст., ранньомодерна нідерландська (голландська та фламандська) картографія, як наука, так і мистецтво, займає особливе місце. Як з національної, так і з міжнародної точки зору, ранньомодерні нідерландські картографи, географи, дослідники та мореплавці відіграли надзвичайно важливу історичну роль – вони допомогли здійснити революцію та сформувати картографічні, географічні, геодезичні, навігаційні, гідрографічні, космографічні та астрономічні знання про світ, який ми знаємо сьогодні.

Наприклад, концепція та жанр «атласу» в його сучасному розумінні були дітищем і одним із перших вкладів нідерландських картографів, географів та космографів раннього Нового часу; перш за все Герарда Меркатора (який першим використав термін «атлас» для колекції карт) та Авраама Ортеліуса (автора першого справжнього атласу у сучасному розумінні). У золотому віці голландських досліджень і відкриттів (приблизно 1590–1720-ті рр.), використовуючи свій досвід у веденні бізнесу, картографії, суднобудування, мореплавання та навігації, голландці подорожували в найвіддаленіші кутки світу, залишаючи свою мову включеною в назві багатьох міст. Голландські мореплавання сприяють нанесенню на карту і відкривають значною мірою невідомі величезні масиви суші та океану, і безумовно, нанесли ці назви в опубліковані атласи. У міру того як голландські кораблі заходили в незвідані куточки земної кулі, голландські картографи використовували нові відкриття в своїй роботі. Замість того, щоб таємно використовувати інформацію, вони її опублікували, так що кількість карт швидко збільшувалась. Майже 200 років голландці домінували у світовій торгівлі. Голландські кораблі перевозили товари, але вони також відкривали можливості для обміну знаннями. Комерційні мережі голландських транснаціональних компаній, наприклад, Голландської Ост-Індської компанії / Об'єднаної Ост-Індської компанії (VOC) (1602 р.) і Голландської Вест-Індської компанії (WIC / GWIC) (1621 р.), забезпечують інфраструктуру, доступну для людей, які виявляють науковий інтерес до екзотичного світу.

Період кінця XVI і більшої частини XVII століття (приблизно 1570-1670-і роки) був названий «Золотим століттям нідерландської (голландської й фламандської) картографії». Золотий вік Нідерландів вважається одним із найчудовіших періодів в історії картографії та географії в цілому. Під час Золотого століття нідерландської картографії голландськомовні народи стали домінувати в мистецтві та індустрії картографії в ранньому сучасному світі. Вони були лідерами в постачанні карт і схем майже для всієї Європи. В якості особливої частини нідерландського мистецтва раннього модерну деякі картографічні твори Золотого століття, такі як монументальні атласи Theatrum Orbis Terrarum (Театр усього світу; А. Ортеліус, 1570, Антверпен),  Spieghel der Zeevaerdt (Дзеркало морів, Лука Янсен Вагенер, 1584), Speculum Orbis Terrae (Дзеркало світу; Корнеліс де Джоде; 1593, Антверпен), Tresorerie ou cabinet de la Roytte marinesque (Лука Янсен Вагенер, 1601), Mercator-Hondius Atlas (Атлас Меркатор-Гондіус, 1606 р.), Atlas Blaeu-Van der Hem,  Atlas Novus (Ян Янсон, 1638 р.), Atlas Maior, Atlas van Loon, Klencke Atlas і Harmonia Macrocosmica також вважаються художніми шедеврами. Як зазначає Джеймс А. Велу (1987): «Приблизно століття, з 1570 по 1670 рік, картографи, які працювали в Нідерландах, домоглися безпрецедентного прогресу в мистецтві картографії. Карти, діаграми й глобуси, випущені в цей період, за адресою: спочатку в Антверпені, а потім в Амстердамі, вони відрізняються не тільки точністю, відповідного знання того часу, а й багатством орнаменту, поєднанням науки й мистецтва, яке рідко можна було перевершити в історії картографування».

До 1581 р., територія історичних Нідерландів складалася з князівств, графств та незалежних єпархій; деякі з них, проте не всі, входили до складу Священної Римської імперії. Сьогодні, ця територія розподілена між такими державами, як Нідерланди, Бельгія, Люксембург та частини територій Франції та Німеччини. До падіння Антверпена (1585) голландці і фламандці зазвичай вважалися одним народом. У той час Антверпен, розташований в сучасній Бельгії, був не тільки найбільшим голландським містом, а й культурним, економічним і фінансовим центром Сімнадцяти провінцій і північно-західної Європи. Центром картографічної діяльності в Нідерландах XVI ст. був Антверпен, місто друкарів, книготорговців, граверів і художників. Але Левен був центром навчання і місцем зустрічей вчених і студентів в університеті. Математика, виготовлення глобусів і приладобудування практикувалися в Левенському університеті й за його межами ще в перші десятиліття XVI ст. Університет був найстарішим в Нідерландах (тепер Бельгія) і найстарішим центром як наукової, так і практичної картографії. Без впливу таких видатних вчених  Левенського університету як Гемма Фрізіус Реньєр, Герарда Меркатора і Якоба ван Девентера картографія в Нідерландах не досягнула б таких вершин.

Відомі діячі нідерландської школи картографії та географії (1500 —1600-і роки): Франциск Монах (біля 1490—1565),   Якоб Рулофс ван Девентер (бл. 1500/1505—1575), Гемма Фрізіус Реньєр (Gemma Frisius; 1508—1555), Герард Меркатор (лат. Gerhardus Mercator, нім. Gerhard Kremer; 1512—1594), Авраам Ортеліус (Abraham Ortelius; 1527—1598), Гаспард ван дер Гейден (Gaspar Van Der Heyden; 1530—1586), Лука Янсен Вагенер (Лукас Вагенаер, Lucas Janszoon Waghenaer, 1533/1534—1605/1606), Петрус Планціус (Petrus Plancius; 1552—1622), Йодокус Гондіус (Jodocus Hondius; 1563-1612), Корнеліс де Джоде (1568—1600), Віллем Блау (Willem Janszoon Blaeu; 1571—1638), Гессель Ґеррітц (Hessel Gerritsz; 1581—1632), Ісаак Абрахамсон Маса (Isaac Abrahamszoon Massa; 1586— 1643), Йоганн Янсоніус (Ян Янсон, Johannes Janssonius; 1588—1664), Ян Блау (Jan (Joan) Willemsz. Blaeu; 1596—1673), Андреас Целларій (Andreas Cellarius;  близько 1596—1665), Генрік Гондіус (Henricus Hondius; Hendrik Hondius I; 1597—1651), Вільгельм Гондіус (Gviliemvs Hondivs; біля 1598—1652 або 1658), Ніколас Вісшер старший (Nicolaes Visscher I; 1618—1679), Фредерік де Віт (Frederick De Wit; 1629/1630—1673), Юстус Данкертс (Justus Danckerts; 1635—1701), Ніколас Вісшер молодший (Nicolaes Visscher II; 1649—1702) та ін. 

Гемма Фрісіус; уроджений Гемма Рейнерсзон; (1508—1555) — нідерландський лікар, математик, картограф, філософ, гравер, майстер астрономічних інструментів та автор глобуса Землі. Застосував прикладну математику для геодезії та навігації. Разом із Герардом Меркатором та Абрагамом Ортеліусом Фрісіуса вважають одним із засновників нідерландської школи картографії. Він значною мірою допоміг закласти основи золотого віку нідерландської картографії (приблизно 1570–1670-ті роки).

Одним із його найвпливовіших вчителів у Левені (місто в Бельгії, де проживав Г. Фрізіус) був Франциск Монах, який близько 1527 року створив знаменитий глобус у співпраці з левенським ювеліром Гаспаром ван дер Гейденом  Під керівництвом Монаха та за технічної допомоги Ван дер Гейдена Фрізіус створив майстерню з виробництва глобусів Землі та астрономічних інструментів, якість і точність яких визнали сучасні йому астрономи, зокрема, Тихо Браге. Особливу популярність мав глобус Землі 1536 р. та глобус 1537 р. На першому з них Фрізіус описаний як автор за технічної допомоги Ван дер Гейдена та гравюри Герарда Меркатора, який був учнем Фрізіуса на той час. Співавтором другого глобуса став Меркатор.

Аврагам Oртеліус загальновизнаний як творець першого у світі сучасного атласу (1570), для якого були викарбувані спеціальні мідні друковані форми. Іноді його називають коротким викладом картографії XVI ст. Перший друкований атлас з морських навігаційних карт був створений Лукою Вагенером в Лейдені (1584). Атлас був першою спробою систематизувати навігаційні карти. Англійський переклад роботи Вагенера був опублікований в 1588 р. і став дуже популярний. Герард Меркатор вважається одним з основоположників сучасної картографії з його винаходом проєкції Меркатора. Меркатор був першим, хто використав термін «атлас» (в географічному контексті) для опису переплетеної збірки карт з його власної колекції під назвою «Atlas sive Cosmographicae meditationes de fabrica mvndi et fabricati figvra» (1595). Гіпотеза, що материки могли «дрейфували» була вперше висунута Авраамом Ортеліусом (1596).

Розквіт голландської могутності в південних морях починається... в лісабонській в'язниці. Туди в 90-х рр. XVI ст. був ув’язнений за борги голландський моряк Корнеліс Гаутман. У в'язниці язик розв'язуються. Від товаришів по ув'язненню, португальських моряків-невдах, Гаутман дізнався великі таємниці - про морські шляхи з Португалії в Індію і до Молуккських островів. Гаутман повідомив про це на батьківщину торговій компанії «Товариства далеких країн». Повідомлення довелося дуже до речі. Річ у тім, що до цього часу голландські («бунтівні») кораблі могли ще відвідувати португальські порти, правда під іноземним прапором. Але 1594 р. Філіп II, бувши з 1580 р. і португальським королем, вирішив одним ударом припинити голландську посередницьку торгівлю і конфіскував у Лісабоні 50 голландських кораблів, що належали «заколотникам і єретикам». Саме тоді голландська компанія викупила Гаутмана з в'язниці і забезпечила його грошима на експедицію до «островів прянощів».

Франс Гогенберг (Frans Hogenberg; 1535—1590), фламандський та німецький живописець, гравер та картограф.

Корнеліс де Гаутман (нід. Cornelis de Houtman; 1565—1599) — нідерландський мореплавець і колоніальний діяч. Керував першою голландською торговою експедицією до островів Південно-Східної Азії (сучасна Індонезія) в 1595—1597 рр. Кораблі експедиції проклали новий морський шлях з Європи до островів Малайського архіпелагу, в обхід чинних португальських морських шляхів, що призвело до руйнування португальської монополії на торгівлю з цим регіоном і налагодження прямих постачань південноазійських прянощів до Нідерландів.

Перша голландська експедиція в Ост-Індію (нід. Eerste Schipvaart) — морська експедиція, організована голландськими підприємцями з 1595 по 1597 рік. Вона сприяла відкриттю торгівлі спеціями для голландських торговців, що врешті-решт призвело до створення голландської Ост-Індської компанії, і ознаменувало злам португальської монополії на торгівлю прянощами та кінець домінування Португальської імперії в регіоні Південно-Східної Азії. Ця подорож відкрила дорогу для голландців в Ост-Індію й довела можливість залучення голландських купців до торгівлі прянощами в обхід португальських посередників. Тож у Голландії вона розглядалася як великий успіх і прорив на Схід, що знищив португальську монополію на торгівлю з Ост-Індією, У наступні 5 років слідами Корнеліса де Гаутмана до островів Малайського архіпелагу вирушили більше півсотні голландських кораблів.

До 1590-х рр. Іспанія й Португалія,  що захопили великі території, почали їх освоювати й уступили ініціативу Англії, пізніше Голландії. Оскільки вже відкриті морські шляхи до країн Сходу навколо Африки й Америки контролювалися Португалією й Іспанією (а останній був ще й занадто довгим і ризикованим), в цей час особливо активно йшли пошуки Пн.-Зх. проходу й  Пн.-Сх. проходу. У 1553 р. на пошуки Пн.-Сх. проходу була відправлена англійська експедиція Х. Уіллобі й Р. Ченслера, яка встановила торговельні відносини з Росією. В кінці 16 ст. активні пошуки Пн.-Сх. проходу проводила Голландія, спорядила три експедиції поспіль (1594, 1595, 1596-97). Ключову роль в них зіграв В. Баренц, хоча офіційно їх не очолював.

Віллем Баренц (Willem Barents; 1550—1597) — голландський мореплавець і дослідник. У 1594—1597 рр. тричі здійснив плавання по Північному Льодовитому океану з метою відшукати північно-східний прохід з Атлантичного океану в Тихий. Під час першого плавання (1594) експедиція досягла острова Нова Земля і знайшла там сліди перебування московитів. Друге плавання було невдалим. Під час третього Баренц зазимував на острові Нова Земля. Баренц склав карту Нової Землі й щоденник стану погоди на острові.  Од­на­к, голландці не змогли просунутися даль­ше Но­вої Зем­лі (де в 1596–1597 рр. відбулася перша відома в історії полярна зимівка), і плавання в цьому напрямку припинилися.

Друга голландська експедиція в Ост-Індію (1598—1600) — одна з приватних голландських експедицій кінця XVI ст., спрямованих на руйнування португальської монополії по торгівлі прянощами з Ост-Індією. Відбувалась під керівництвом Якова Корнеліса ван Нека. Під час експедиції голландцями вперше було досягнуто Молуккських островів. Надзвичайно високий прибуток, отриманий в результаті експедиції, сприяв подальшому створенню голландської Ост-Індської компанії. Голландська Ост-Індійська компанія (нід. Vereenigde Oostindische Compagnie, VOC) — голландська приватна компанія з торгівлі з країнами Ост-Індії та Китаєм. Заснована в 1602 році, проіснувала до 1798 року. Здійснювала торгівлю (в тому числі чаєм, міддю, сріблом, текстилем, бавовною, шовком, керамікою, прянощами і опіумом) з Японією, Китаєм, Цейлоном, Індонезією; монополізувала торгівлю з цими країнами Тихого і Індійського океанів. Більшість з цих експедицій принесли великі прибутки.  Незабаром голландці витіснили португальців з провідних позицій в торгівлі спеціями з Південно-Східної Азії й на уламках португальських колоній почали створювати власну, Нідерландську колоніальну імперію.

Ян ван Рібек (1619—1677) — відомий голландський дослідник і мореплавець, що заснував місто Кейптаун (Капська колонія), а пізніше — колоніальний адміністратор Нідерландської колоніальної імперії, зокрема, її азійських володінь (сучасна Індонезія). Голландська Ост-Індська компанія (VOC) також була головною рушійною силою Золотого століття голландських географічних відкриттів (1590-і рр. – 1720-і рр.). Розвідувальні плавання (наприклад, на чолі з В. Янсзоном і Абелем Тасманом), які фінансувала VOC відкрили в основному невідомі цивілізованому світу землі. Крім того, в Золотий вік нідерландської картографії (близько 1570—1670 рр.), навігатори та картографи VOC допомогли формуванню сучасної географії та картографії світу, якими ми їх знаємо сьогодні.

Ян Гюйген ван Лінсхотен (Jan Huygen van Linschoten; 1563—1611) — голландський мореплавець, картограф та письменник. Лінсхотен багато подорожував регіонами Азії (Ост-Індії), що належали Португалії або знаходились під португальським впливом. Служив секретарем архієпископа в Гоа між 1583 і 1588 роками. Став відомий завдяки публікації в Європі важливої систематизованої інформації про азіатську торгівлю та мореплавання, яку португальці тримали в секреті. У 1596 р. він опублікував книгу «Itinerario» (пізніше видану англійською як «Discours of Voyages into Ye East & West Indies»), де вперше в Європі графічно відображені детальні карти подорожей до Ост-Індії, зокрема до Індії. Під час свого перебування в Гоа Ян Гюйген методично копіював строго секретні карти аркуш за аркушем. Що ще більш важливо, Ян Хюйген надав навігаційні дані, такі як течії, глибини, острови та мілини, що було абсолютно важливим для безпечної навігації, а також зображення фрагментів узбережжя для орієнтації на місці. Публікація навігаційних маршрутів дозволила відкрити торгові шляхи в Ост-Індію голландцям, французам та англійцям. Як наслідок, голландська Ост-Індська компанія та Британська Ост-Індська компанія зруйнують монополію 16 ст., якою користувалися португальці у своїй торгівлі з Ост-Індією.

На рубежі XVI—XVII ст. голландці витіснили португальців з Індонезії. У плаванні 1605-1606 рр. голландець В. Янсзон який досяг берегів Австралії, прийнявши її за о. Нова Гвінея. Віллем Янсзон (нід. Willem Janszoon; 1570—1630) — нідерландський навігатор та колоніальний губернатор. Янсзон служив у Нідерландській Ост-Індії з 1603 по 1611 рік та з 1612 по 1616 рік, у тому числі як губернатор форту Генрікус на острові Солор. Перший відомий європеєць, який побачив берег Австралії під час подорожі 1605—1606 років.

У пошуках зручних шляхів від півдня Африки до о. Ява Х. Броувер в 1611 р. відкрив оптимальний маршрут, що пролягав на південь від колишнього. Користуючись ним, голландці час від часу досягали західного узбережжя Австралії й в 1616—1636 рр. відкрили значну його частину.

Голландські капіталісти, не пов'язані з Нідерландською Ост-Індською компанією, не раз намагалися прорвати її торгову монополію й шукали нових шляхів до Молуккських островів. Одна з таких спроб зазнала повну фінансову невдачу, але привела до важливих відкриттів в Атлантичному і Тихому океанах. Купці міста Хорн спорядили два судна, запросивши начальником експедиції досвідченого капітана Віллема Корнелісзона Схаутена; торговим комісаром був призначений Якоб Лe-Mep.

Якоб Лемер (нід. Jacob le Maire; 1585—1616) — нідерландський мореплавець. Разом з Віллемом Схаутеном здійснив навколосвітню подорож в 1615—1616 рр. Метою експедиції на суднах «Eendracht» (220 т) та «Hoorn» (110 т) було знаходження нового шляху до Островів спецій через Тихий океан, в обхід монополії Голландської Ост-Індійської компанії. У кінці травня 1615 р. Лемер и Схаутен відпливли з міста Горну. 7 грудня 1615 р., біля берегів Патагонії на «Hoorn»і виникла пожежа, що повністю його знищила. 25 грудня 1615 р. Лемер і Схаутен відкрили острів Лос-Естадос, який вони назвали Землею Штатів (оскільки вони вирішили, що це його північна частина Невідомої Південної землі). Протока між островами Естадос і Вогняна Земля зараз називається на його честь — Ле-Мер. 29 січня 1616 р. підійшла до південної точки Південної Америки — мису Горн (названий на честь рідного міста Схаутена — Горна).  У квітні 1616 р. Лемер і Схаутен відкрили декілька островів архіпелагу Туамоту, в травні — північну частину архіпелагу Тонга, і 25 червня досягнули архіпелаг Бісмарка, відкрив острови Нова Ірландія і Новий Ганновер.

Голландці до початку 40-х рр. XVII ст. знали та, хоч неточно, нанесли на карти наступні частини Австралії: на півночі - західний берег півострова Кейп-Йорк і виступ Арнемленда, весь західний берег материка і західну половину його південного узбережжя. Однак Нова Голландія в їхніх очах являла собою не окремий континент, а гігантський виступ ще не дослідженого Південного материка, виступ, який простягався від Нової Гвінеї до берега, відкритого Тейсеном.

1642 р. генерал-губернатор Нідерландської Індії Ван Дімен вирішив встановити, чи є Австралія частиною Південного материка і чи з'єднується з нею Нова Гвінея, а також знайти нову дорогу з Яви в Європу. Ван Дімен знайшов молодого капітана Абеля Тасмана, який, пройшовши через багато випробувань, завоював собі славу прекрасного знавця моря. Абель Янсзон Тасман (нід. Abel Janszoon Tasman; 1603 —1659) — нідерландський мореплавець, дослідник і купець. Отримав світове визнання за очолювані ним морські походи в 1642–1644 роках. Першим серед відомих європейських дослідників досяг берегів Австралії, Нової Зеландії, Тонга і Фіджі. Тасман стер з мапи великі «білі плями» в районі затоки Карпентарія і північно-західного узбережжя Австралії. Західна частина материка прийняла після цього плавання контури, які ми бачимо і на сучасних картах.

Герард де Йоде (Gerard de Jode; 1509—1591) – голландський художник, видавець та картограф, конкурент А. Ортеліуса. Представник відомої родини фламандських художників та граверів Йоде. Батько Корнеліса де Йоде та Пітера де Йоде-старшого. Дід Пітера де Йоде-молодшого.

Ще у молодих роках проміняв військову службу на заняття наукою та мистецтвом. Твори його відрізняються грубуватістю, властивою сучасній нідерландській школі, і водночас визначеністю малюнка.

У 1547 р. став членом гільдії Святого Луки в Антверпені. Тоді ж зайнявся видавничою діяльністю та книготоргівлею. Часто друкував роботи інших картографів, у тому числі в 1555 р. - карту світу Гастальді, в 1558  р. - карту Якова ван Девентера (Брабант), в 1564 р. - карту світу Ортеліуса з 8 аркушів, карти Бартоломеуса Мусінуса і Фернандо Альварес Секо.

Найвидатніша робота Г. де Йоде – видання двотомного атласу «Speculum Orbis Terrae», опублікованого у 1578 році. У 1593 р. його син Корнеліус (1568-1600) видав друге видання цього атласу.

1578 р. Карта «POLONIÆ AMPUSSIMI REGNI TYPVS GEOGRAPHICVS» (Найпросторіше Королівство Польщі в географічному зображенню). Масштабу близько 1:1 800 000. На карті показано окремі воєводства на західноукраїнських землях .

Карта, мідну гравюру якої створив Г. де Йоде у 1576 р., друкувалася в його атласах «Speculum Orbis Terrarum» у 1578 і 1593 рр. Ще раніше, приблизно у 1573 р., Г. де Йоде видав карту Польщі цього ж масштабу з аналогічною назвою, проте на ній не були зображені межі воєводств.

На карті – зліва портрет короля Стефана Баторія, який був замінений у виданні 1593 р. портретом Сиґізмунда III. Українські землі представлені Руссю (Rvssia) та Волинню (Volbinia). Густа мережа населених пунктів показана без поділу на категорії: Львів (Leopolis), Холм (Cbolmo), Самбір (Sanabor), Золочів (Sloczow), Добротвір (Dobrodwor), Скала (Skala), Заслав (Saslaw), Дубровиця (Dubrotvicza), Кам’янка-Бузька (Kamionka Buska), Олесько (Oleska) та ін.

Грубою помилкою було розміщення на цій карті підпису «Поділля» (Podoliæ) північніше Волині. На карті, вміщеній у видрукуваному в Антверпені атласі 1593 р., межі воєводств відображені пунктирною лінією з крапок. Таким же умовним знаком позначено й державні кордони. На карті, загалом невисокої якості географічної відповідності (до того ж, на сході відсутня значна територія, що відійшла від Великого князівства Литовського до Польського королівства), відображені Руське (Rvssia) та Волинське (Volhinia) воєводства. Привертає увагу простягання території Волинського воєводства до річки Дністер, що не відповідало дійсності [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

1578 р. Герард де Йоде. Карта «Московія, найпросторіше велике князівство. Опис із місцевостями автора Ентоні Дженкінсона»  (Moscoviae maximi amplissimi qve dvcatvs. Autore Anthonio Jankinfono Angolo.). Карта є однією з двох відомих переопрацювань першодрукованої карти англійського мандрівника Е. Дженкінсона, датованої 1562 роком. Також окрім Герарда де Йоде карту Е. Дженкінсона перепрацював і друкував у своїх атласах А. Ортеліуса.

Віднайдений у 1987 р. оригінал карти дав можливість дослідити пам'ятку і зіставити її з відомими переопрацьованими варіантами карти.  Перероблення Герарда де Йоде, яка вперше з'явилась в атласі лат. «Speculum Orbis Terrarum» 1578 р., а пізніше перевидана його сином Корнеліусом де Йоде в атласі 1593 р. суттєво відрізняється від оригіналу. Карта охоплює значно меншу територію, представляючи тільки північно-західну частину оригінальної карти. На карті Г. де Йоде відсутні пояснювальні тексти й батальні сцени, якими багата карта Дженкінсона що містить 27 текстів.

Заголовок карти розташовано у лівому верхньому куті, у прямокутному стилізованому картуші. Карта має дволінійну рамку зі стилізованим орнаментом. Сторони світу підписано на полі карти: лат. «Septentrio»,  «Meridies»,  «Occidens», «Oriens». Під картушем із заголовком — шкала лінійного масштабу. На Лівобережжі сьогоднішньої України між Дніпром і Азовським морем — зображення постатей двох татар з ведмедем, вище — малюнки оленів, вовків, на Північному Кавказі намальовано дві кибитки, запряжені верблюдами з погоничем. У правому верхньому куті, між річками Печорою й Об'ю — малюнок «Золотої Баби». Карта разом із картою Лівонії (лат. «Livinie provincia ac eius») відбита з однієї плити.  Карта охоплює територію від Білого моря на півночі, до дельти Волги та гирла Дніпра на півдні, від Києва на заході до витоку Ками на сході.

Землі України представлені Подніпров'ям і Приазов'ям  (без назв), на цій території позначені річки Дніпро (лат. Boristine uel Neper flu., лат. Boristine flu.), Десна (лат. Desna fluvius), Сож (лат. Solf fluvius), міста Київ (лат.  Kiou), Стародуб (лат. Stara dowbe)

Приазов'я помилково назване Кримом (лат. Crimea), вздовж всієї території розміщено підпис лат. «Livania Pars».

 

АТЛАСИ

XVI ст. відзначене діяльністю двох з найвидатніших його дійових осіб. Один з них – Герард Меркатор; другий – Абрагам Ортеліус. Технічно вони були конкурентами, насправді – колегами. Разом вони вписали в історію важливу главу, причому кожен вніс свій особливий внесок, відповідно до фаху та умінь. Ортеліус жив і працював в Антверпені, Меркатор – у Дуйсбурзі, в 60 милях від столиці.

 

Абрагам Ортеліус

Абрагам Ортеліус (Abraham Ortelius; 1527–1598) — фламандський географ та картограф, творець першого географічного атласу в сучасному розумінні, який був надрукований в Атверпені 20 травня 1570 р. Атлас був названий «видовище земної кулі» (лат. Theatrum Orbis Terrarum) і відображав стан географічних знань на той час. Цей атлас неодноразово доповнювався і перевидавався і став свого роду «географічною Біблією» для мореплавців кінця 16 — початку 17 століть. Разом з атласом Меркатора він зіграв важливу роль у розвитку картографії.

Вважається також, що він був першим картографом, який уявив, що раніше всі континенти були об'єднані в один великий материк, згодом дрейфувавши до сучасного їх положення.

Другу Г. Меркатора Абрагаму Ортеліусу не так пощастило, він не отримав академічної освіти. Проте вчені всієї Європи високо цінували його. У віці двадцяти років А. Ортеліус став членом гільдії Святого Луки в якості художника-ілюмінатора карт (afsetter van kaerten). Через сім років помер його батько, і молодій людині довелося взяти на себе утримання матері й двох сестер. Заради додаткового доходу він почав купувати карти на стороні. Його сестри закріплювали їх на полотні, а Абрагам розфарбовував і продавав на ярмарках у Франкфурті та інших великих містах.

1570 р. Абрагам Ортеліус. “Theatrum Orbis Terrarum” (Театр Земного Кола) – систематичні зібрання карт, об’єднаних в одному томі й надрукованих в одному форматі, які, по суті, складали перший у світі географічний атлас – ще до того, як видатний картограф Г. Меркатор (1512–1594) використав термін “атлас” у назві свого твору. Атлас був виданий у видавництві Коппенса ван Діста (м. Антверпен, Бельгія). Багато карт до Атласу було вигравіювано фламандським графіком та картографом Францом Хогенбергом (Frans Hogenberg; 1535—1590). Чудовою особливістю «Театру» був складений редактором каталог авторитетних вчених (catalogus auctorum tabularum), що містив 87 імен географів і картографів, чиї роботи були використані або скопійовані. Цей список не тільки створив прецедент етичної поведінки при виданні карт, але і поширив імена багатьох картографів, які могли інакше залишитися маловідомими або зовсім невідомими на батьківщині або за кордоном.

Атлас Ортеліуса витримав безліч видань, в кожне з яких картограф вносив додаткові уточнення. Перший тираж «Театру» незабаром був розпроданий, і через три місяці вийшло друге видання з декількома незначними змінами. Зник список друкарських помилок, були зроблені деякі необхідні зміни в тексті. До списку картографів було додано чотири імені; кілька сторінок тексту були набрані заново, і в цілому текст подовжився на три сторінки. Цей тираж теж швидко розійшовся.

При всіх недоліках «Театр» Ортеліуса мав повний успіх, в тому числі комерційний. Звичайно, деякі карти несли на собі сліди Птолемеєвої традиції, а інші були трохи краще звичайних малюнків; проте колекція в цілому виявилася досить повною, а головне – добре документованою. Це було видання нового роду – портрет світу в одному томі – серія карт, зменшених до зручного розміру, привабливо оформлених і акуратно вигравіюваних. Споживачам це сподобалося. Атлас був цікавий усім; це було міжнародне видання, складене дипломатом і вченим. На художньо оформленій титульній сторінці замість звичайних трьох фігур, які символізують три континенти світу, були зображені чотири фігури, «і таким чином в цій книзі Америку вперше визнали, взяли і символічно зобразили рівній іншим трьом частинам земної кулі». Загальний план Атласу й відбір карт були не менш древніми, ніж «Географія» Птолемея, і не менш сучасними, ніж будь-який географічний атлас XX в. Першою йшла загальна карта світу (Typus orbis terrarum), за нею слідували карти чотирьох відомих материків: Америки, Азії, Африки й Європи.

Потім йшли карти окремих країн і ще більш дрібних політичних утворень всередині їх, включаючи давно зниклі. У першому виданні містилося 70 карт і 87 посилань на джерела (багато з яких нині втрачені), а в 31-му виданні 1612 р. — вже 167 карт з відсиланням до 183 книжок. З карт Ортеліуса найбільшу популярність одержало деталізоване зображення Тихого океану (карта «Maris Pacifici»).

1571 р. вийшло третє видання на латині та голландській мові, до кінця 1572 р. з'явилися переклади атласу на німецьку та французьку мови. За три роки Ортеліус отримав стільки нових карт, що йому довелося випустити доповнення до «Театру» (Additamentum) з 17 карт, які він пізніше включив до складу основного тому. 1579 р. Ортеліус доповнює Атлас розділом історичних карт, які він сам склав, — «Parergon Theatri», який видавався й окремо. До смерті Ортеліуса в 1598 р. вийшло принаймні 28 видань Атласу на латині, голландською, німецькою, французькою та іспанською мовами. До цього числа не входять окремі видання «Додатків» і перевидання «Театру» іншими видавцями. 1606 р. – видання англійською мовою. Останнє видання його видав дім Плантена в 1612 р., через чотирнадцять років після смерті автора. Це видання вийшло під редакцією Балтазара Морета з фірми Плантена.

Атлас став свого роду «географічною біблією» для мореплавців кінця XVI — початку XVII ст. Разом з атласом Меркатора він зіграв важливу роль у розвитку картографії. У XVII ст. під тією ж назвою і з тих самих лекал друкувала свої атласи голландська фірма Блау.

Українські землі зображені в Атласі А. Ортеліуса.

1570 р. Карта «EVROPAE» (Європа). Карта опублікована в атласі “Theatrum Orbis Terrarum” й неодноразово перевидавалася. Українські історико-географічні землі представлені Руссю (Rus¬sia) – напис біля Львова (Leopolis), Поділлям (Podolia), Сіверщиною (Zevera), Приазов’ям, Кримським півостровом (Gazaria).

1579 р. Карта “Pontus Euxinus. Aequor Iasonio pulsatum remgie primum ...” опублікована в атласі “Theatrum Orbis Terrarum” й неодноразово перевидавалася. Відомі видання 1590, 1601, 1612, 1624 рр. Текст – латинська мова. Українські землі позначені як Scytyae sive Sarmatiae ae Europaea Pars, Кубань та Кавказ – Sarmatiae ae Asia Ticae Pars. На карті позначені ранньоісторичні руські племена: анти, карти, бастарни.

Позначено Рифейські гори та Гілею (Скіфську).

Гілея – у перекладі з грецької, – ліс. Гілея – згадуваний Геродотом гігантський плавневий лісовий масив у Скіфії, що тягнувся долиною Борисфену (Дніпра) від Хортиці й до Кінбурнської коси. В уявленні древніх греків це була напівказкова країна, заселена не лише численними звірами й птахами, але й лісовиками, мавками, німфами, русалками, водяниками. Гілея шанована скіфами як священний гай.

Геродот у своїй «Історії» шість разів згадує Гілею (скіфську ).

Цит. Тараса Дишканта (FB, 2023): «Гілею, я знайшов давніше, переглядаючи сучасну геологію Дніпра. Дніпро мало свою дельту, та щей Каркінітський рукав, який починався біля Нової Каховки і впадав у Каркінітську затоку, біля нинішнього міста Каланчак. Весь правий берег ріки Каркініт і була та Гілея (дельтова), яка живилась водами  Дніпра (Т. Дишкант «Географія» Клавдія Птолемея: карта України». Львів  Сполом. 2009, с. 22) . При впадінні р. Каркініта в Каркінітську затоку, тут має бути найдавніше античне місто на наших землях -  Каркінітида, яке покищо незнайдене (Т. Дишкант  «Скіфська спадщина». Львів. Сполом. 2007, с. 45).

Ріка «Пантікап» найбільш  відповідає нині - ріка Інгулець за географічними даними. Місто-столиця в Керченській притоці - Пантікапей був вже відомий на той час, і щоби заплутати, своїх читачів, Геродот вдався до перекручень із назвою ріки, ніхто ріки Пантікап у Скіфії-Сарматії більше незгадує !? Очевидно, що Геродот перекрутив так інформацію про Скіфію, щоби з його даних було неможливо відтворити її карту... На цю ж тему ще можна переглянути мою книжечку: «Фальсифікація Скіфської історії Геродотом». Львів. Сполом. 2011 р.

Каркінітську Гілею, можна вважати «Нижньою» по відношенню до течії Дніпра, а пізніший козацький Великий  Луг - Верхня Гілея!»

Сакральна скіфська земля Гілея спочатку перетворилася на знаменитий Козацький Великий Луг, оспіваний у легендах та оповідях українського народу. Потім ця земля почала називатися Дніпровські плавні, а незабаром (після будівництва Каховської ГЕС) майже зовсім зникла з географічних карт. Після підриву московитами в ході російсько - української війни Каховської ГЕС, 6 червня 2023 року, територія Великого Лугу, що в період з 1958 по 2023 рік була залита водами штучного Каховського моря, відкрилася огляду.

У Гілеї знаходилося святилище Матері Богів, що ототожнювалося з Гекатою (Геката (дав.-гр. Εκάτη) — у грецькій міфології хтонічна богиня кордонів, роздоріжжя, чаклунства і привидів.). За однією з легенд, у Гілеї мешкала істота з туловищем жінки та хвостом змії. Від любовного зв'язку цієї жінки з Гераклом походять скіфи, гелони та агафірси.

В кн.4, п. 76. («Історія» Геродота) розповідається, що в Гілеї бло вбито знаменитого Анахарсіса, бо начебто він справляв чужі релігійні звичаї ? Хоча він по матері  і був - елліном !? Це сталося в святилищі Матері богів ?? Нині це с. Залізний Порт - мис Гай Гекати за  «Географією» Клавдія  Птолемея !? [Т. Дишкант, 2023].

Скіфська Гілея була густим лісовим масивом, насиченим болотяною рослинністю, луками та перелісками. Місцями траплялися піщані кучугури та відкриті ділянки білого піску.

Утворення Дніпровських плавнів вчені відносять до періоду останнього зледеніння (20-25 тисяч років тому), коли Чорне море було відокремленим басейном і рівень води в ньому був на 30-40 м нижчим від сучасного. В цей час річкою Дніпром і була вирита та велика улоговина, яку посідали плавні — завглибшки понад 100 метрів, завдовжки понад 100 кілометрів і завширшки до 20-25 кілометрів. Гірські породи Дніпровських плавнів — алювіальні (річкові) відкладення, що підстилалися кристалічними давніми докембрійськими породами.

Під час зміщення літосферних плит у 7562 р. до н. е. Середземне море зачерпнуло багато солоної океанічної води. У той час Чорне море було невеликим прісноводним озером. Коли ж пішло інтенсивне танення європейських льодовиків, то рівень води в Середземному морі зріс ще більше. Приблизно  у 5600 р. до н. е. води Середземного моря прорвалися через Босфор і хлинули в Понтійське озеро (Чорне море). Відбулося стрімке утворення протоки між Середземним та Чорним морями, тобто фактично прорив води, і улоговина Чорного моря, на дні якої було невелике прісне озеро раптово заповнилася солоною морською водою. Берега тодішнього озера були принаймні на 140 метрів нижчими, ніж тепер має Чорне море. Вони також виявили суцільний однорідний шар мулу, який вказував на потоп.Ця грандіозна подія описана в книжці Вільяма Раяна i Волтера Пітмана «Ноєв потоп: нові наукові відкриття про подію, що змінила історію», яка вийшла в 1999 році.

Цю геологічну катастрофу спровокувало інтенсивне танення льодовика і збільшення рівня Середземного моря. До катастрофи Мармурове море являло собою стічне озеро, а Босфору взагалі не існувало. Коли ж відбувся прорив, утворився величезний водоспад, який щоденно скидав до 42 км³ води (у 200 разів більше від обсягів скидання води у Ніагарському водоспаді). Цей так званий «Босфорський водоспад» скидав воду протягом року, допоки рівень Чорного та Середземного морів не зрівнявся.

Ця велика катастрофа викликала небувалу в історії міграцію людей. Автори зробили археологічні, генетичні і лінгвістичні дослідження і показали людські переселення з прибережжя Чорного моря в усі напрямки світу, включаючи Палестину і Месопотамію. Люди пішли до західної Європи, центральної Азії, Китаю, Єгипту і Персидської затоки. Автори вказують, що “Чорноморські люди” і були тими загадковими протошумерами, що розвинули знамениту цивілізацію в Месопотамії.

За останні 10 тисяч років найкращим у Європі за кліматичними умовами був період між 4 700 і 3500 рр. до н. е. Починаючи з 3 500 р. до н. е. клімат почав псуватися: почастішали повені, заболотилися грунти, знизилася температура. Найбільшого похолодання він досягнув у період між 3 199 і 3 150 роками до н. е.

Холодний і сухий клімат, що встановився на рубежі IV-III тисячоліть до н.е. спричинив появу у степах Східної Європи нової форми господарства - відгінного кочового скотарства. Перехід місцевих землеробсько-скотарських племен до кочового скотарства був обумовлений, крім кліматичних чинників, також технологічними причинами: у цілинних степах, за винятком річкових долин, неможливо було обробляти землю до появи залізних землеробських знарядь.

Нові значні коливання клімату відбулися після 1 500 року до н. е. Клімат знову став теплішим та вологішим, що призвело до різкого зменшення площі степової зони, яка досягла історичного мінімуму і охоплювала лише крайні південні території, тоді як весь Південь України розташовувався у зоні лісостепу. Зона лісів також значно розширилася на південь і простягалася до сучасної Черкаської області включно.

Наприкінці епохи бронзи, починаючи із останньої чверті II тис. до н. е., клімат став значно сухішим: так, у Х ст. до н. е. рівень Дніпра був найнижчим за весь період його існування. У таких умовах хліборобство у степовій зоні стає неможливим і землеробські культури занепадають.

У І тис. у лісостеповій зоні було багато лісів, особливо в Галичині і на Поділлі, де вони займали більшу половину території. Ліси покривали береги річок і балок: так, береги Дніпра аж до його гирла, до Олешківських пісків, були порослі лісами, вони також росли на берегах Самари, Орелі та Росі. На Правобережжі суцільні лісові масиви простягалися від Дністра до середньої течії Південного Бугу і Росі. На порубіжжі зі степом були великі лісові масиви: Лебедин ліс, Мотрин ліс, Чорний ліс. На Лівобережжі ліси займали набагато меншу площу і чергувалися із великими ділянками степу, однак і тут вздовж Сули і Терну росли великі ліси - Куренівський, Козельський і Гранівський, а вздовж Бетиці і Любані - Чорний Гнилицький. Великі суцільні ділянки лісу були також на берегах Ворскли та її приток: Мерли, Коломаку, Боромлі.

Подорожуючи по Скіфії, Геродот відвідав Гілею, піднявшись по Дніпру від його гирла і до самих порогів. Згадка про це знайдена в одній з епіграфічних пам’яток під час розкопок давньогрецької колонії Ольвії, яка існувала в Нижньому Побужжі з VI ст. до н.е. За часів «батька історії» уздовж берегів Борисфену тягнулися численні пасовища, а найвищі і соковитіші трави колисалися вітрами на просторах Великого Лугу, що здавалися нескінченним [Інформаційний портал Lytsar.club].

По скіфській священній Гілеї блукали стада зубрів і диких коней. У її глухих куточках будували свої дамби невтомні річкові трудівники бобри, гніздилися горді орлани-білохвости, чаплі, пелікани та безліч інших птахів. Дніпровська вода була прозорою і приємною на смак. Головну річку Скіфії живили сотні річок і річечок, в плавнях було багато островів, озер і боліт. У Борисфені водилися стерлядь, білуга, осетр, величезні соми і щуки, окунь, тараня, скумбрія, камбала, в’язь, судак та безліч іншої риби. У його гирлі сама по собі осідала сіль. Ймовірно, під враженням від своєї подорожі Геродот відзначав: «Це – єдина річка, крім Нілу, витоків якої я не можу вказати (як, здається, і ніхто з еллінів)» [Інформаційний портал Lytsar.club].

До ХVIII ст. Україна була високолісистим краєм. Так, на початку ХV ст. ліси займали 46 відсотків загальної площі, наприкінці ХVІ ст. - 43,1 відсотка, у ХVIII ст. - 40.3 відсотка, а на початку ХІХ ст. 23 відсотки, У ХІХ ст. площа лісів у лісостеповій зоні зменшилася у  4,5 рази, порівняно із І тисячоліттям.

Вплив людини на природу лісостепу став відчутним уже у часи Київської Русі.

Гійом Левассер де Боплан (XVII ст.) відзначав, що на вододілах зустрічалися ліси вишневих дерев, «Хоч і невеликі, але густі, завдовжки іноді з півмилі і 200—300 кроків завширшки». Стиглі дикі вишні, за його словами були не менш смачними, ніж садові. У XVIII сторіччі автор книги «Історія про Козаків Запорозьких» князь Мишецький, серед рослин Дніпровських плавнів згадував дикий виноград, дику яблуню, дикий чай, шавлію, дуб, сосну, гордове і таволжане дерево. Історик Аполлінарій Скальковський (1808—1898) надає великий список рослин Дніпровських плавнів. Серед них — дика яблуня, дика груша, хміль, дика вишня, декілька різновидів верб, осика, глід, дикий виноград («дрібний кислий»), терен колючий. Серед трав, які росли берегами річок, він виокремлює: пирій, полин, кропиву, лободу (лебеду), гірчицю, цикорій; серед квітів — волошки, ромашки, гвоздичку; серед ягід — полуницю, суницю.

На деяких ділянках Гілеї утворилася пустеля (Олешківські піски). Окремі гайки залишилися на Кінбурнській косі, поблизу Парутиного та Олешків.

Загибель Гілеї почалася з притиснення всього південноукраїнського степу, коли замість традиційного і прибуткового в цих краях скотарства, особливо вівчарства, бездумно впроваджувалося хліборобство в неприпустимих масштабах. Казковий край, густо населений абсолютно реальними лосями та козулями, оленями й кабанами, лисицями й ондатрами, борсуками та видрами, куницями й хохулями, дикими котами та тарпанами, сомами й щуками, осетрами та севрюгами, судаками й лящами, вуграми, покірно чекав своєї долі [Інформаційний портал Lytsar.club].

Тисячі озер, проток, стариць, струмків, островів, кіс, заток, лиманів, а серед них величаво котив свої води Дніпро-Славутич. Паралельно Дніпру, дотримуючись лівобережжя, бігла на південь річка Кінська. Яскраво-блакитну до синяви воду Кінської неможливо було сплутати з Дніпровською – жовтувато-блакитною. І навіть після, на всьому шляху крізь Гілею, коли Кінська кілька разів виходила з нього, на час з’єднувалися тільки русла двох річок, але не їхні води. Яскраво-блакитна смуга ніколи не змішувалася з жовтувато-блакитною. Грань між ними простежувалася чітко. Хіба це не диво! Зберігала Кінська свою течію і колір води до самого впадіння в Дніпровський лиман [Інформаційний портал Lytsar.club].

1581 р. Карта «Romani Imperii Imago». Опублікована в атласі «Theatrum Orbis Terrarum» (перше видання атласу 1570 р.). Українські землі позначені як Sarmatiae.

1595 р. Карта “Europam, Sive Celticam Veterem”. (Європа або давня Кельтія) з позначенням стародавніх племен, що проживали на теренах Європи, зокрема й України. Серед них ранньоісторичні слов'янські племена: карпи, анти, бастарни та ін.

Українські землі позначені як Scytіa, Росія – Moscovia. Карта опублікована в атласі “Theatrum Orbis Terrarum”. Відомі видання 1608, 1618, 1624, 1638 рр. та ін.

1595 р. Вацлав Гродецький, Андрій Пограбка, Абрагам Ортеліус.  Карта “Poloniae Lituaniaeque descriptio. Auctore Wenceslao Godreccio; et correctore Andrea Pograbio Pilsnensi” (Польща, Литва). Карта неодноразово перевидавалася (1598, 1601, 1602, 1603, 1606, 1608, 1609, 1655 рр. і т. д.). Ортеліївський варіант карти Польщі В. Гродецького та А. Пограбки з 1598 р. по 1645 р. виходив 15 разів. Українські історико-географічні землі представлені Малою Руссю (Minor Russia) – Західна Україна, Поділлям (Podolia) та Волинню.

1603 р. Вацлав Гродецький, Андрій Пограбка, Абрагам Ортеліус.  Карта “Опис Польщі й Литви” (Антверпен, Нідерланди).

На карті охоплено територію від Балтійського моря на півночі до
гирла Дніпра на півдні, від Одеру на заході до
Дніпра на сході [Вавричин М. Г. Матеріали до історії картографії України у ХVІ ст. 1975]. На карті позначені кордони Польщі, воєводства пофарбовані різними кольорами. У тій частині карти, що охоплює українські етнічні землі, показано: Русь (Russia Pars), Волинь (Volhinia), Поділля (Podolia, pecope opima – Поділля, багате на
худобу, (лат.)), Кодима (Codima folitudo uafissima – Кодима, безлюдна, спустошена (лат.)). Показано густу мережу населених пунктів на Русі, Волині та частині Поділля.

Місто Снятин (Snatyn), як і на карті Вацлава Гродецького
(1570) позначене у складі Молдавії (Moldaviae Pars). Позначено прикарпатські містечка: Коломия (Colonia), Галич (Halycz), Рогатин (Rohatina), Долина (Dolina), Тисмениця (Tysmiecnice), Жуків (Zukov) та ін.

Незмінним на всіх вищезазначених картах Польщі В. Ґродецького й А. Поґрабки в доопрацюванні А. Ортелія було відображення політичного й адміністративного устрою, підписів держав, державних утворень, адміністративних одиниць та історико-географічних земель. На картах подаються одні й ті ж назви державних утворень і земель. На території власне Польщі подано назви «POLONIA MAIOR» («Велика Польща») і «POLONIA MINOR» («Мала Польща»). На території сучасних Литви та Білорусі розміщено підпис «MAGNUS DVCATUS LITVANIAE» («Велике князівство Литовське»). На українських землях вказано назви «RVSSIA» («Русь»), «VOLHINIA» («Волинь») та «PODOLIA» («Поділля»). Тобто розміщення підписів Польщі та Великого князівства Литовського не поширювалось на українські землі [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Ортеліївські карти В. Ґродецького публікувались, починаючи з 1570 року. Унаслідок Люблінської унії 1569 р., коли Корона Польська та Велике князівство Литовське об’єдналися в одну державу Річ Посполита, значна частина українських земель відійшла від Литви до Польського королівства (Волинське, Київське та Брацлавське воєводства). Зазначимо, що Литва довгий час не погоджувалась з включенням Підляського, Волинського, Брацлавського та Київського воєводств до складу Польщі. Адміністративний кордон між Великим князівством Литовським і Волинським воєводством Польщі офіційно був встановлений лише в 1638 р. З великими труднощами встановлювали адміністративний кордон між Київським і Мінським воєводствами [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

На карті територію Брацлавського воєводства (без позначення меж) включено до складу Подільського воєводства, а Київське воєводство (теж без зазначення меж) залишено у складі Великого князівства Литовського. Белзьке воєводство, яке існувало вже довгий час, взагалі не виділено. Тобто автор (а це, очевидно, були правки А. Ортелія) вніс зміни на карті щодо переходу під юрисдикцію Польщі Волині та Брацлавщини, проте з незрозумілих причин Київщину залишив у складі Литви. На схід від Дніпра вузькою смугою до рамки карти показано територію Великого князівства Литовського. При компонуванні оригінальної карти В. Ґродецький виходив з конфігурації і територіальних меж Польщі до Люблінської унії, тому для показу території Польського королівства після 1569 року потрібно було розширити рамки картина схід. Схематичність картографічного зображення географічної ситуації (насамперед нерівномірне простягання окремих територій у напрямках «північ-південь» і «захід-схід», зображення русла Дніпра на території України майже прямою лінією з півночі на південь) та дуже узагальнене відтворення державних кордонів і адміністративних меж унеможливлюють докладний аналіз відображеного на карті адміністративно-територіального поділу. Зазначимо лише неправомірне зображення Подільського воєводства у межиріччі Дністра («Niester (Nijester) fl. (flu.)»; «Ptol[emaeus] Tyras») і Південного Бугу («Bog fluvius»; до ХVІІІ ст. ріка мала українську назву «Бог») на півдні до Чорного моря (південніше річки Савранка пролягали володіння Османської імперії), а також занадто велике простягання на північ територій Руського та Волинського воєводств [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

 

Герард Меркатор

Близько 1500 р. книговидавці почали під час друкування ілюстрацій, титульних сторінок і карт переходити з дерев'яних кліше на мідні друковані форми. При цьому центр виробництва карт автоматично перемістився в Нідерланди, де на той момент були кращі в світі гравери по міді. Особливо це стосувалося до Антверпена – великого торгового центру. Тамтешні майстри тисячами друкували гравюри зі сценами релігійного змісту, ілюстрували Біблію і житія святих. Цими гравюрами торгували на місцевих ринках і їх же відправляли місіонерам-єзуїтам в Південну Америку. Серед майстрів-друкарів виникла спеціалізація. Одні розробляли титульні сторінки та декоративні рамки для книг, інші гравірували вишукані орнаменти для художників та архітекторів, треті працювали над сухопутними і морськими картами; деякі кидали ремесло і починали займатися торгівлею та розповсюдженням друкованих видань. У великих нідерландських містах гравери були добре організовані й об'єднані в гільдію Святого Луки. Всі вони чудово володіли ремеслом і прагнули робити якісні речі. Виникали сімейні династії, де старші вчили молодших; батьки і сини, дядьки й кузени, брати й родичі по шлюбу опановували одними й тими ж технологіями і – занадто часто – повторювали одні й ті ж сюжети. Члени гільдії разом брали участь в релігійних обрядах і святах і вносили гроші в загальний фонд; майстри визначали години роботи, умови приймання в гільдію нових членів і правила учнівства, а старости суворо стежили за якістю вироблених речей.

Цей період історії картографії – період лідерства Нідерландів – відзначений діяльністю двох з найвидатніших її дійових осіб. Один з них – Герард Меркатор, картограф, гравер і вчений; другий – Абрагам Ортеліус, видавець і торговець картами. Технічно вони були конкурентами, насправді – колегами. Разом вони вписали в історію важливу главу, причому кожен вніс свій особливий внесок, відповідно до фаху та умінь. Ортеліус жив і працював в Антверпені, Меркатор – у Дуйсбурзі, в 60 милях від столиці.

Великою подією у розвитку картографування світу стало видання капітального Атласу Герарда Меркатора (1595 р.). Завдяки виходу саме цього видання у вжиток увійшов термін «атлас», що означає систематизоване зібрання географічних карт, опрацьованих за загальною програмою як цілісний твір.

Герард Меркатор (Gerhardus Mercator; 1512–1594), математик, філософ, теолог, географ та картограф; вніс надзвичайно вагомий вклад у розвиток картографії. Його сучасники назвали «Птолемеєм свого часу». Г. Меркатор закінчив університет у Лувені, де й став займатись укладанням і гравіюванням карт, а також виготовленням глобусів і астрономічних інструментів.

Народився 5 березня 1512 року в Рупельмонді (Східна Фландрія, нині Бельгія). На той час Фландрія була частиною Габсбурзьких Нідерландів. Герард був сьомою дитиною в сім'ї, яка жила досить бідно. Його батько, Губер Кремер, був шевцем та фермером-орендарем. І батько, і мати Герарда не були уродженцями Рупельмонда, але походили з німецького містечка Гангельте, розташованого на кордоні з Нідерландами. У Рупельмонді ж Губер мав численних родичів, яких він іноді відвідував. Під час однієї з поїздок у подружжя Кремер у Рупельмонді народився син Герард. Через кілька років після його народження сім'я переїхала до Рупельмонда на постійне проживання.

Коли Герарду (фламандською він звався Герт Кремер) виповнилося 14 або 15 років, його батько помер, і сім'я залишилася без засобів до існування. Вихователем Герарда став дядько його батька –Гізберт Кремер. Завдяки йому Герард здобуває освіту в гімназії невеликого містечка Хертогенбос. Тут вивчалися основи богослов'я, класичні давні мови та початки логіки. Одним із вчителів Герарда був Макропедій. Імовірно, саме в гімназичні роки Герард, наслідуючи ренесансну моду того часу, «перевів» своє прізвище Кремер («купець», «торговець») латиною — і став Меркатором.

Гімназію він закінчує дуже швидко, за три з половиною роки, і майже відразу ж (29 вересня 1530) продовжує навчання в Левенському університеті (нині - на території Бельгії), знову завдяки підтримці Гізберта Кремера.

Лувен був найбільшим науковим та навчальним центром Нідерландів, у ньому знаходилося 43 гімназії, а його університет, заснований ще 1425 року, був найкращим у Північній Європі. У центр гуманістичної освіти та вільнодумства місто перетворилося завдяки Еразму Роттердамському (1465-1536), який жив деякий час у Лувені.

Меркатор став учнем географа, гравера та енциклопедиста Фрісіуса Гемми (нідерландський лікар, математик, картограф, філософ, гравер, майстер астрономічних інструментів та автор глобуса Землі). Після закінчення університету в 1532  р. Меркатор працював разом з Геммою-Фрісіусом над створенням глобусів Землі і неба; одночасно займався виготовленням точних оптичних інструментів, а також викладанням географії та астрономії.

В 1536 р. Меркатор повінчався з Барбарою Шеллекен. У них було три сини: Арнольд, Бартоломей та Румольд.

В 1537  р. він видав карту Палестини на 6 аркушах, а в 1538  р. - карту світу (на ній він вперше показав місце розташування південного материка, існування якого довго викликало сумніви). Ці дві роботи принесли Меркатору славу видатного картографа, і фламандські купці замовили йому карту Фландрії, яку він створив  1540 р. У тому ж році Меркатор видав брошуру "Спосіб написання латинських літер, який називається італійським курсивом". У ній автор запропонував використовувати курсив для одноманітного написання географічних імен - і його пропозиція незабаром була прийнята науковою спільнотою.

Завдяки цим двом картографічним роботам Меркатор отримав світове визнання. Слава про нього доходить навіть до короля Іспанії Карла V

Наступного року імператор Священної Римської імперії Карл V доручив Меркатор виготовити набір астрономічних інструментів. В 1541 Меркатор створив глобус Землі, через 10 років - небесний глобус і в 1552 подарував їх Карлу V..

У 1544 р. вже знаменитий картограф був заарештований за підозрою в єресі й поміщений у в'язницю. Лише завдяки особистому втручанню Карла V через кілька місяців Меркатор знову знайшов свободу і потім, щоб не спокушати інквізиторів, він прийняв пропозицію герцога Вільгельма Юліх-Клеве-Бергського і переселився до Німеччини. На жаль, умови роботи там були гірші, , тому, що місто Дуйсбург (князівство Клеве, Німеччина), в яке він переїхав, було віддалене від моря і торгових шляхів, йому було складніше отримувати необхідну інформацію, креслення і карти. Його виручив інший відомий фламандський вчений-географ, Авраам Ортеліус (1527-1598), між ними виникло листування, завдяки якому Меркатор став отримувати необхідні відомості.

З 1552 р. він жив і працював у Дуйсбурзі, де вийшли у світ його знамениті картографічні твори.

В 1589 р. він одружився з Гертрудою, багатою вдовою мера Дуйсбурга. Картограф помер від крововиливу в мозок 2 грудня 1594 в Дуйсбурзі, це місто зараз знаходиться на території Німеччини. Сьогодні в усьому світі є багато будівель, університетів, вулиць, кораблів і навіть астероїд, названих на честь цієї великої людини.

 

Картографічна спадщина Г. Меркатора. Українські землі на картах Г. Меркатора

1538 р Г. Меркатор видав карту світу в подвійній серцеподібній проекції. Однією з особливостей цієї карти була нова інтерпретація назви «Америка». Як відомо, новий континент був названий «Америкою» Мартіном Вальдземюллером в 1507 р., при цьому назва відносилася тільки до південного континенту. Потім протягом багатьох років ця традиція зберігалася. Однак Меркатор був переконаний в єдності відкритої Колумбом частині світу і на карті 1538 р. він підписав відповідно: «Америка. Північна частина» і «Америка. Південна частина». Українські землі на карті позначені як Поділля (Podolіa).

Карта була замінена новою в 1569 р. І що дивно, карта 1538 р. не тільки була точнішою, ніж пізніша, але і містила в собі коректні вимірювання географічної довготи.

Якщо у Себастьяна Мюнстера є назви українських регіонів, але відсутні адміністративні кордони, то останні з'являються вже невдовзі (1554) на карті “Європа…” Г. Меркатора. Це настінна карта форматом 165 × 135 см (65 × 53 дюймів).

1554 р. та 1572 р. Карта “Опис Європи”.

1552 р. Г. Меркатор почав роботу над великомасштабною картою Європи (Опис Європи)  на 15 аркушах, яку й закінчив у 1554 р. (масштаб близько 1:3 600 000 (по 5 арк. у 3 ряди, мідерит, загальний розмір приблизно 159 х 132 см). Українські землі було відображено на аркушах Литви (майже 120 населених пунктів) і Таврії. На карті можливо чи не вперше виділено межі воєводств, що були на території України.

Перше видання 1554 року було створено Меркатором після інтенсивного вивчення джерел. Для того, щоб мати можливість позначати правильні відстані між окремими місцями на карті, картограф використовував багато різних описів подорожей. «Carta Itineraria Europae» Мартіна Вальдземюллера, надруковану в Страсбурзі в 1511 році, можна вважати найважливішою основою. Він взяв зображення Британських островів з карти Джорджа Лілі. Для другого видання Меркатор використав інформацію «Товариства торгівлі з Росією», заснованого в Лондоні в 1555 році.

Ця карта мала набагато більше безпосереднє значення, ніж всі його попередні роботи. Європа в той час була картографована дуже погано, зате в будь-якому місті можна було придбати дуже художні твори, створені нібито на підставі зйомки. Меркатору довелося збирати інформацію по крихтах з різних джерел, але в результаті йому вдалося майже скрізь значно підвищити точність карти.

Меркатор неодноразово посилався на античні авторитети, перш за все на Птолемея. Тому Меркатор вибрав місце народження Птолемея, Александрію, як відправну точку для карти. Однак картограф не йшов сліпо за Птолемеєм. Меркатор виправив уявлення Птолемея про те, що відстань між Гібралтарською протокою і узбережжям Сирії становить приблизно 5 650 кілометрів. Для нього це лише 4 750 кілометрів, хоча реальну відстань він завищив на 1000 кілометрів. У Птолемея, наприклад, довжина Середземного моря складала 62 градуси. Меркатор вже на глобусі 1541 р. зменшив її до 58 градусів, а на новій карті ще зменшив до 53 градусів. Крім того, він зсунув мис Фіністерре та прилегле до нього узбережжі Іспанії на 15 градусів на схід.

Зменшену копію цієї карти пізніше опублікував син Меркатора Румольд.

На мапі українські землі представлені тільки Поділлям (Podolia). Частина Поділля – Codimia (Кодимія).

Карта “Опис Європи”, з уточненнями, була перевидана в атласах Меркатора: “Атлас Європи” (1572) та “Atlas Sive Cosmographicae Meditationes de Fabrica Mundi et Fabricati Figura; 1595”. Відоме видання мапи 1589 р.

Саме у виданні 1595 р., вперше, тематична, детально опрацьована збірка карт названа «атласом».

У другій редакції Меркатор змінив насамперед вигляд північної та північно-східної Європи. Легенди також були виправлені. На карті також є опис подорожі апостолів Петра і Павла.

З великої карти Європи збереглося лише чотири екземпляри (станом на 2022 рік). Перше видання 1554 року представлено лише в одному примірнику, хоча карта в міській бібліотеці Бреслау була знищена під час Другої світової війни. Видання збереглося лише в колекції карт, яка зараз зберігається в Британській бібліотеці в Лондоні під назвою «Europae Vniuersalis».

На сторінках 63-64 і 93-94 вищезгаданого атласу Ґ. Меркатора 1570 р. умовним знаком пунктирної лінії у вигляді крапок виділено політико-адміністративні території. Так, на с. 64 показано «Русь» («Ruʃʃia») і «Волинь» («Volhinia»), що виділені та підписані аналогічно як «Польща» («Polonia»), «Мазовія» («Maʃouia»). У південній частині на території Русі розміщено назву «Pokucze» («Покуття»). Південний кордон Корони, який проходить по Карпатах, Ґ. Меркатор зобразив, аналогічно як і на карті Б. Ваповського, рисунком смуги гірських вершин. На сторінках 93-94 відображено всю територію сучасної України. Підписано та обмежовано Русь і Волинь, зображення яких дублюється зі с. 64, а також «Поділля» («Podolia»). Територію останнього розміщено між притокою Дністра, на якій розташоване містечко Бучач, на заході; Амадоцьким озером, верхів’ями річок Случ і Тетерів – на півночі; річкою Синя Вода (нині – Синюха) – на північному сході та сході; рікою Дністер і побережжям Чорного моря – на півдні. Північніше та східніше Волині та Поділля показана Литва («Lituania»). На сході територія Литви межує з Новгород-Сіверським князівством («Sewera prouincia»), територія якого без позначення межі змикається з Московським князівством («Moʃcouia ducatus»). На півдні лівобережжя Дніпра показана Татарія («Tartaria»), а на Кримському півострові, крім того, розміщено підпис «Taurica» («Таврика») [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Слід зазначити, що кордон між Великим князівством Литовським

і Московською державою північніше гирла річки Псел Ґ. Меркатор показав східніше русла Дніпра, виправивши неточність Б. Ваповського, в якого кордон проходив по Дніпру. Однак вслід за Б. Ваповським кордон між Московським царством і Кримським ханатом Ґ. Меркатор

помилково зображає від Дніпра по річці Псел, а дальше по річці Сейм.

Також на карті уточнено проходження кордону між Московським князівством і Кримським ханатом у північній частині [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Для відображення державних кордонів і меж воєводств Ґ. Меркатор використовує один умовний знак – лінію з крапок. Важливо, що ця лінія подана і вздовж річок, даючи таким чином цілісне наочне зображення територій політико-адміністративних утворень [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

На час створення карти Європи Ґ. Меркатором, як відомо, Русь (у даному випадку в значенні Руського воєводства) і Західне Поділля перебували у складі Польського королівства; Волинь, Східне Поділля,

Київщина – у складі Великого князівства Литовського, а Чернігівське

та Сіверське князівства з 1503 р. відійшли до Московської держави (Любецький повіт у 1508 р. був повернутий Київському воєводству Великого князівства Литовського). Виділені Ґ. Меркатором на українських землях Русь, Волинь, Поділля можна трактувати також як істоико-географічні землі, а не тільки як конкретні адміністративно-територіальні утворення. Однак зазначимо, що в тодішній картографії здебільшого не звертали увагу на правильність просторового розміщення назв держав чи їх адміністративних одиниць. Це було обумовлено як нестабільністю державних кордонів і територіального устрою, так і розвитком картографічного способу передачі інформації [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

1569 р. Г. Меркатор здійснив справжній переворот у картографії, заклавши у ній математичні основи. На великій карті світу (“Нове і найбільш повне зображення земної кулі, перевірене та пристосоване для застосування в навігації”), яку видано 1569 р. на 18 аркушах (1,24 м × 2 м) він у перше застосував рівнокутну циліндричну проєкцію (яка застосовується й нині під час укладання морських карт), пояснив її значення й зручність використання для мореплавання, а також на морській карті замінив компасні румби сіткою з меридіанів і паралелей. Проєкція надалі отримала назву Меркаторської (або циліндричної) проєкції. Г. Меркатор проводив початковий меридіан через острів Корво (з групи Азорських островів), де було нульове схилення магнітної стрілки. 1634 р. було прийнято початковим вважати меридіан острова Ферро як крайнього західного пункту Старого світу.

При складанні карти він ставив перед собою завдання показати земну кулю на площині так, щоб зображення всіх точок земної поверхні відповідали їх справжньому положенню, а вигляд країн, по можливості, не викривлювався. Ще одна мета полягала в зображенні Старого Світу, і його місце на Землі. На його карті на місці Антарктиди показана «Невідома земля» (лат. Terra Incognita), а Північна Америка простягається аж до Північного полюса. Хоча в результаті історико-картографічних досліджень було встановлено, що таку проєкцію використовували ще в 1511 р., широкого застосування вона набула лише завдяки Меркатору.

Карта була занадто велика, багато частин океанів були покриті текстовими записами латинською мовою, і інструкції по використанню його методу склали лише невелику частину тексту. Карта з прекрасним орнаментом, барвистими ілюстраціями, цікавими історіями, і пильною увагою до останніх відкриттів нових земель, краще підходила як прикраса на стіну або навчального посібника, ніж допоміжний засіб для мореплавців. Проєкція Меркатора була не єдиною інновацією на карті. Меркатор прийняв основні обмеження на своїй карті. Оскільки недоліком цієї проєкції було те, що чим ближче до полюсів, тим було більше спотворень. Тому в нижньому лівому кутку карти Меркатор помістив вставку, яка зображує район північного полюса (на північ від 70° широти).

Українські землі на карті позначені як Podolіa (Поділля).

Історична довідка. Рівнокутна циліндрична проєкція Меркатора вперше була запропонована і застосована в 1569 році .

Карта, зроблена за проєкцією Меркатора, ідеально підходить для побудови прямолінійних маршрутів для навігації та включає геометричну формулу для виправлення спотворень шляхом перетворення вимірювань у градуси широти. З іншого боку, ця картографічна проєкція зберігає кути між точками такими, якими вони є насправді. Принциповий недолік проєкції Меркатора для карт пов’язаний з пропорціями розмірів маси землі. Біля екватора пропорції зберігаються, але при віддаленні від екватора площі збільшуються щодо реальності. Це тому, що проєкція була зроблена на циліндр, де до нього дотична лише екватор, не компенсуючи утворену деформацію. Точки на висоті екватора паралельні циліндру, а відстані від нього - ні. В останньому лінії, що їх проєктують, перетинають циліндр в діагональних точках і далі один від одного. Тому паралелі та меридіани системи відліку або координати розтягнуті на північ та на південь. Ще одним недоліком проєкції Меркатора є те, що на створеній карті як північний, так і південний полюс знаходяться за межами області. Це особливо проблематично для Південного полюса, де розташований материк Антарктида.

У 1560-х рр. Меркатор розпочав виконання головного плану свого життя – створення всеосяжної «Космографії». Вона мала складатися з п'яти частин: «Створення світу»; «Опис небесних предметів»; «Земля та моря»; «Генеалогія та історія держав»; «Хронологія». Оскільки остання мала служити підставою для інших частин, то з неї він і почав. У 1569 р. побачила світ однойменна книга, до якої було включено хронологічний список політичних, культурних, наукових та біблійних подій, а також таблиці сонячних та місячних затемнень. Примітно, що в ній було згадано Мартіна Лютера та кількох інших протестантів, внаслідок чого книга була заборонена церквою.

Частина «Земля і моря» мала містити стародавню і нову географію, тому Меркатор звернувся до перевидання карт К. Птолемея з його праці «Географіяї». Це був єдиний твір, в якому він слідував традиціям багатої прикраси карт, що існували на той час, численними малюнками. Протягом свого розвитку голландська картографія була тісно пов'язана з мистецтвом.  Меркатор вважав основним у карті її науковий зміст і виступав проти надмірного навантаження карт декоративними елементами.

Нарешті Меркатор почав працювати над збіркою карт Землі.

1570-1572 рр.  “Атлас Європи” – унікальна колекція карт, зібрана на початку 1570-х років. Це умовна назва, адже Меркатор не назвав цю збірку карт атласом. Багато карт Атласу зібрано з попередніх частин карт Меркатора: 9 з Європи (1554), 6 з Британських островів (1564) та 2 з карти світу (1569). Карта Європи є частиною карти світу 1569 р. В Атласі містяться 2 рукописні карти Меркатора та 13 карт з «Theatrum Orbis Terrarum» (1570) Абрагама Ортеліуса.

1578 р. Географія» Птолемея. Герард Меркатор був великим шанувальником праць Птолемея. Г. Меркатор визнавав оригінальні праці Птолемея, а не відредаговані їх версії. Подібно до багатьох інших картовидавців Меркатор опублікував 1578 р. власне видання «Географії» Птолемея (без тексту). Але замість того щоб представити читачеві «Географію» Птолемея під редакцією Меркатора, він спробував відтворити карти в їх первинному вигляді. Ці 27 карт, вигравіюваних на міді, вважаються кращими з наявних карт К. Птолемея. Ще через шість років (1584) у Кельні Меркатор видав “Географію” Птолемея з текстом і картами; для цього він зіставив п'ять різних видань і очистив їх від випадкових вставок, змін і помилок. У такому вигляді «Географія» перевидавалася аж до 1730 р. (1602 р. – Дюссельдорф; 1695, 1698, 1704 рр. – Франкфурт; 1730 р. – Амстердам).

У 1842-1845 рр. «Географія» Птолемея була видана в Лейпцигу в новому перекладі німецькою мовою під редакцією К. Ф. Ноббі. І вже в 1966 р. в Амстердамі було здійснено факсимільне перевидання Базельського видання 1540 р. Себастьяна Мюнстера з вступною статтею Р. А. Скелтона.

1578 р. Карта «Tab. VIII. EUROPAE, in qua SARMATIA, MAEOTIS palus, ac GERMANIAE, DACIAEq3 pars. Medium Meridianus 57, reliqui descriptisunt ex ratione parallelorum 50 et 58.I» (Восьма карта Європи). Українські землі на карті позначено як частину Сарматії Європейської (Sarmatia Europaeа). Сарматія Європейська – від Вісли до Дону. Між Дністром та Дніпром позначено давньоруські племена: CARPIANI (карпи), PEUCINI (певкіни) та BASTARNAE (бастарни).

1578 р. Карта «VNIVERSALIS TABVLA IVXTA PTOLEMEVM» (Карта світу за Птолемеєм). Опублікована в Амстердамі. Територія Європи позначена до течії Дону (Tanais fl.). Східна Європа — Sarmatia Evropae (Сарматія Європейська).

1587 р. Г. Меркатор разом зі своїм сином Румольдом видав ще одну карту світу «Orbis terrae compendiosa descriptio quam ex magna universali Cerardi Mercatoris… M.D.LXXXVII». Опублікована в «Atlas sive Cosmographicae Meditationes de Fabrica Mundi et Fabricati Figura»  (1596 р.). Дуйсбург. Мова латинська. На карті позначені Антарктида (яку відкриють лише у 1820 р.) та Австралія (яку відкриють  1606 р.).

На його карті на місці Антарктиди показана «Південна земля» (лат. Terra Australis).

На цій карті українські землі теж позначені як Поділля (Podolіa).

Карти 1569 р. та 1587 р. були складені на основі карти світу 1538 р., яку він видав в подвійній серцеподібній проєкції.

Terra Australis Incognita - Невідома Південна земля (Terra Australis, Terra Australis Nondum Cognita, Brasiliae Australis, Magallanica або Magellanica (земля Магеллана), La Australia del Espíritu Santo (Південна земля Святого Духа) та ін.

Невідома Південна земля (лат. Terra Australis Incognita) — земля навколо Південного полюса, зображувана на більшості карт з глибокої давнини до другої половини XVIII століття, хоча жодних даних про неї на той час не існувало.

Згодом ці топоніми дали назву континенту Австралія.

На більшості карт ще з античних часів навколо Південного полюса зображувався великий масив суші, який, за уявленням стародавніх, мав урівноважувати величезні материкові маси Північної півкулі. Обриси материка зображувалися довільними, часто поєднувалися з Південною Америкою або Австралією, на неї нерідко наносили гори, ліси та річки. У XVIII ст., коли вимоги до достовірності вихідних даних для складання карток зросли, передбачуваний континент перестали наносити на карти.

Відкрита Антарктида була у 1820 р. російською експедицією під керівництвом Фаддея Беллінсгаузена та Михайла Лазарєва.

Історія картографування Невідомої Південної землі – Антарктиди є рідкісним випадком, коли вигадана територія виявилася насправді існуючою.

1595 р. “Атлас світу” (Atlas sive cosmographicæ meditationes de fabrica mundi et fabricati figura).

На той час у Нідерландах вже було видано два атласи світу Абрагама Ортеліуса (1527—1598), фламандського картографа та видавця, автора першого друкованого атласу світу (1570), та Герарда де Йоде (1508/9—1591) – нідерландського гравера, картографа видавця, що видав у 1578 р. у світ атлас «Дзеркало світу», який, незважаючи на незаперечні переваги, не витримав конкуренції з атласом Ортеліуса. Однак ці видання складалися з відібраних авторами готових карт, що зводяться до одного формату з мінімальним редагуванням змісту. Меркатор представляв атлас як цілісний твір, у якому карти мають бути об'єднані за змістом і узгоджені. Саме ці принципи є основою всіх сучасних атласів. На відміну від Ортеліуса, який мав штат найманих граверів, Меркатор сам зі своїми синами переробляв карти, які були в їх розпорядженні, і заново гравірував їх.

Перша частина задуманого Герардом Меркатором атласу з картами Франції, Нідерландів та Німеччини вийшла у Дуйсбурзі в 1585 р. Вона складалася з 51 сучасної карти (modern maps): 16 – Франції (зі Швейцарією), 9 – Бельгії та Нідерландів та 26 – Німеччини. Друга частина, яка охоплює Італію, Грецію та Балкани, з'явилася теж у Дуйсбурзі в 1589 р. Складалася з 23 сучасних карт (modern maps): 16 – Італії (включаючи Корсику), 3 – Штирії (тепер — федеральна земля на південному сході Австрії) та інших балканських країн, 4 – Греції. Ця збірка карт присвячена герцогу Фердинандо I Медічі.

Слідом за цим Г. Меркатор приступив до складання третього випуску свого видання, який повинен був містити в собі північні країни Європи, але смерть перешкодила йому закінчити цю роботу: він помер у 1594 р., коли ця третя частина була вже майже готова до виходу у світ. “Атлас світу” видав вже його син Румольд (1545–1599) у Дуйсбурзі (Duisburg). Видання вважається прижиттєвим тому що зі 107 карт в атласі 102 гравійовані власне Меркатором. У цьому виданні нараховується ще 28 карт: 16 – Британії, 4 – Данії та по одній карті Ісландії, Норвегії зі Швецією, Прусії, Лівонії, Росії, Литви, Трансільванії та Криму. Ця колекція карт присвячена королеві Англії Єлизаветі. В передмові Меркатор подає інформацію, яку він одержав від англійських мореплавців через сина Румольда, який провів велику частину свого життя в Лондоні. В цей атлас були включені всі карти попередніх двох видань. Румольд до атласу додав 5 карт: карту світу, карту Європи, карту Африки, карту Азії та карту Америки. Однак, атлас був неповним: Іспанія була опущена і детальних карт за межами Європи не було. Карти подані в різних проєкціях. На обкладинці зображений Атлант (Атлас), який тримає Землю.

Назва, обрана для цієї колекції карт, вперше включала слово «атлас» в застосуванні до географічної праці. Назва виглядала так: «Атлас, або Космографічні міркування про будову світу і зображенні його» (Atlas sive Cosmographicae meditations de fabrica mundi et fabricati figura). У присвяті Румольд вказав, що цю назву вибрав для публікації його батько. У тексті вступу було поміщено генеалогічне дерево Атласу – міфологічного персонажа, який був ватажком титанів у їхній війні проти бога Юпітера, був за це проклятий і приречений тримати на плечах небесне склепіння.

Після смерті Рудольфа, його сім’я видала ще раз “Атлас” у 1602 р. У 1602 р. всі три частини праці Меркатора були зібрані в єдиний том. Це перше справжнє видання видав у Дюссельдорфі Бернард Бізій. Ні Герард Меркатор, ні його син Румольд не дожили до цього і не змогли засвідчити особисто величезну популярність цього атласу, але їх карти в деякому роді увічнив Йодокус Гондіус.

Відомо, що сім’я Меркатора продала мідні пластини «Атласу Меркатора» та «Географії» Птолемея в березні 1604 р. Їх купив за 2 000 талерів фламандський картограф та видавець Йодокус Гондіус (Jodocus Hondius; 1563-1612). Популярність Меркатора в цей період падала в порівнянні з «Theatrum Orbis Terrarum» Абрагама Ортеліуса. «Географія» Птолемея вийшла  друком в 1605 р.

Гондіус доповнив “Атлас” 50 картами Іспанії, Азії, Африки й Америки та видав його у Амстердамі в 1606 р. з латинським текстом, під своїм  ім'ям, але з повним визнанням того, що більшість карт були створені Меркатором. Текст для цього атласу написав для нього Петро Монтан. Тепер титульний лист містив зображення Гондіуса та Меркатора разом, хоча вони ніколи не зустрічалися. Гондіус був досвідченою діловою людиною, і під його керівництвом “Атлас”  мав величезний успіх (1607 р. і 1608 р. – з латинським текстом; 1609 р. – французьке видання цього атласу).

1607 р. було виданоно кишенькове видання, для якого всі друковані форми були вигравірувані заново в дуже дрібному масштабі. Це видання отримало назву «Малого атласу Герарда Меркатора і Й. Гондіуса ...» (Atlas Minor Gerardi Mercatoris a I. Hondio ...). Атласи Меркатора-Гондіуса, великий і малий, поступово перевершили за популярністю атлас Ортелія. Майже п'ятдесят років видання слідували один за одним, атлас виходив на латині, французькою, голландською та німецькою мовами.

Коли в 1611 р Гондіус помер то гідними спадкоємцями стали його син Генрік Гондіус (Henricus Hondius; Hendrik Hondius I; 1597-1651) та зять Ян Янсон (Йоганн Янсоніус). Між 1609 і 1641 роками атлас видавався 29 разів, зокрема один раз англійською мовою.

1612 р. Ян Янсон одружився з дочкою Йодокуса Гондіуса Єлизаветою. Попри смерть дружини в 1627 р. й нового одруження, в 1633 р. він уклав партнерський договір з її братом Генріком. Паралельно з Яном Віллемом Блау (1596—1673) починає видавати атласи Меркатора-Гондіуса (Блау у 1629 р. купив друковані форми Йодокуса Гондіуса для свого атласу). Під керівництвом Яна Янсона атлас значно розширився, і в 1638 р. вийшло перші три томи під назвою «Atlas Novus».

В “Атласі світу”. Г. Меркатор виділив українські історико-географічні землі з межами на карті “Lithuania” (Литва). Масштаб приблизно 1:3 000 000 (мідерит, 43,5 х 37 см). Карта теж поміщена в “Atlas sive Cosmographicæ Meditationes Fabrica de Mundi et Fabricati Figura”. Це точна копієя частини великої карти Європи 1572 р. На ній землі України представлені Rvssia (Руссю), Волинню (Volynia) та Поділлям (Podolia). Карта неодноразово перевидавалася, як окремо, так і в атласах.

Карта Литви охоплює територію від Балтики на півночі до дельти Дніпра і Південного Бугу на півдні. Окреслено межі князівства з Курляндією (Curland), Лівонією (Liviniae Pars), Московією (Moscoviae Pars), Польщею (Polonia) і Пруссією (Prussiae Pars). На карті рясно нанесені населені пункти, багато з них вперше. Територіальні втрати після Люблінської унії 1569 р. показані неточно: Підляське воєводство включено в межі князівства, Волинь і частина Поділля відокремлені. Показово, що межами відокремлено і Полоцьке князівство, що знаходилося в складі ВКЛ з початку XIV ст., але зберігало свою культурну і політичну особливість. Зі зворотного боку на карті зазвичай присутній описовий текст, що стосується Великого князівства Литовського. Карта в пізніх перевиданнях або взагалі не мала змін, або вони були незначними, а ось текст зі зворотного боку відрізняється інформативністю, компонуванням і літерами. З появою в Європі Карти Радзивілла 1613 р. “меркаторська” Литва втратила свою актуальність.

На карті Литви на українських землях відображено політичний і адміністративний устрій території. У складі Польського королівства показані Руське (Rvssia) (включно з Белзьким), Волинське (Volhinia) та

Подільське (Podolia; включно з Брацлавським) воєводства з відповідним проходженням меж. Порівняно з ортеліївськими картами Польщі уточнено пролягання адміністративної межі між Подільським і Руським  воєводствами, яка зміщена на захід із річки Збруч (Zbrucz flu.) на річку Стрипа (Stripa fl.)25. Північніше та східніше зазначених воєводств простягається Велике князівство Литовське (Magnvs Dvcatvs Lithvaniae), яке на сході, на відміну від карти В. Ґродецького, межує з Московією  (Moscoviae Pars). Цей кордон на карті проходить з півдня на північ по Дніпру і далі по річці Сож (Mereia fl.). Тобто, порівняно з вищерозглянутою картою Європи Ґ. Меркатора, внесено неправильні зміни щодо простягання Московського царства до Дніпра. Умовне позначення державного кордону та адміністративних меж, як і на карті В. Ґродецького, однакове – пунктирна лінія з крапок, розфарбована пізніше вручну  кольоровим кантом [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Карта Литви Ґ. Меркатора пізніше з доповненнями та змінами входила до всіх перевидань атласа, виданих спадкоємцями великого

картографа. Як правило, Київське воєводство завжди зображували у складі Великого князівства Литовського, що можна трактувати як прояв несприйняття литовською елітою включення литовських територій до складу Польського королівства за Люблінською унією 1569 року.

В амстердамському виданні «Atlas minor Gerardi Mercatoris a I. Hondio plurimis aeneis Tabulis ...» (1628 р.) на карті «Lithuania» у складі литовських земель, крім Київського воєводства, показані навіть Підляське та Волинське воєводства. До позитиву цієї карти слід віднести позначення уточненого східного кордону князівства (у дійсності – Польського королівства) на лівому березі Дніпра, до якого примикає Сіверське князівство («Dukatus Severiensis») та Перекопська Татарія («Crimea. Tartaria Perecopenfis»). Територія Чернігово-Сіверщини, приєднана до Польщі за Деулінським перемир’ям з Московським царством у 1618 р., ще не показана на карті на основній території. Адміністративно-територіальну одиницю «Сіверське князівство» було створено у 1619 р. після передачі цієї території до Польського королівства. Зазначимо, що назва нової провінції не була усталеною до 1635 р., найчастіше вживалась назва «Чернігівське князівство» [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

У Атласі 1595 р. міститься карта “Rvssia cum Confinijs”. Rvssia на карті охоплює територію від Московії до Уралу. Українські землі представлені Руссю (Rvssia), що охоплює Руське воєводство, Поділлям (Podolia) та Волинню (Volhinia).  Moscovia (Московія) позначена як одна із місцевостей Rvssia. 

1595 р. (в Атласі);  карта “Таврика Херсонеська”. Українські землі представлені  Поділлям (Podolia). Московія позначена як  Rvssiaе.

Опис карти подано за: Вавричин М. Г. Україна на стародавніх картах. Кінець XV – перша половина XVII ст. / М.Г. Вавричин, Я.Р. Дашкевич, У.Р. Кришталович. – К.: ДНВП «Картографія», 2004.

Кримське ханство на карті підписане як «Крим або Перекопська Татарія» («Crimea seu Tartaria Przecopensis») і охоплює територію від пониззя Дніпра до пониззя Дону включно з північною частиною Криму, що відповідало історичним реаліям. Розмежування держав передано умовним позначенням пунктирної лінії з короткими штрихами-трикутничками.

Територія Криму частково спотворена. Бахчисарай («Baccasʃaratum») – столиця Кримського ханства розміщена далеко на півночі півострова, так само значно північніше протікає річка Альма («Alma flu.»). Відповідно і кордон між Кримським ханством і володіннями Османської імперії проходить по Кримському півострову в північній частині, збільшуючи таким чином тут територію Османської імперії, яка фактично займала лише вузьку смугу вздовж південного берега Криму (включно з територією сучасного Севастополя) та острівець території навколо сучасної Керчі.

Зображений штриховим знаком на карті цей кордон розфарбуванням суміжних територій не виділений (кордон проходить із заходу на схід по річці Альма і далі по хребту гір).

На заході до Кримського ханства на карті примикає територія Подільського воєводства («Podolia»), яка традиційно помилково показувалась на півдні до гирл Богу (Південного Бугу) та Дніпра, і Великого князівства Литовського («Lithuaniæ Pars»), хоча після 1569 р. це була вже територія Київського воєводства Польщі. Північніше показана частина території Московського царства («Russiæ pars») а також Тартарії («Tartariæ pars»). Останні землі були приєднані до Московського царства ще після завоювання Казанського (1552 р.) і Астраханського (1556 р.) ханств [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Доопрацьована карта Таврики Херсонеської Г. Меркатора згодом

входила до численних видань атласу «Theatrum Orbis Terrarum» (або

«Novus Atlas») голландського картографа Віллема Янсона Блау (1571-1638) та його спадкоємців, перше видання якого побачило світ у 1634-1635 рр. Особливістю карти «Tavrica Chersonesvs, Noʃtra ætate Przecopsa,

et Gazara dicitur» («Таврика Херсонеська, у наші часи звана Перекопською або Ґазарою») В. Я. Блау було те, що загалом при незмінності показу політичного та адміністративного розмежування території з одними й тими самими помилками та неточностями, на карті використано два умовних позначення кордонів. Кордон Кримського ханату, власне основної території картографування, позначений пунктирною лінією з дещо товстішими і довшими штрихами, ніж всі інші державні кордони й адміністративні межі [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Таким чином, на картах Польщі В. Ґродецького та А. Поґрабки в

ортеліївському опрацюванні та на картах Литви і Таврики Херсонеської Ґ. Меркатора, включно з їх численними наступними переробками, що видавались упродовж другої половини XVI – першої половини XVII ст., уперше було вказано проходження державних кордонів і адміністративних меж на українських землях у складі різних держав. Аналіз зазначених дрібномасштабних карт, на яких нанесено інформацію про політико-адміністративне розмежування територій, показав, що цьому елементу змісту карт тоді не надавали належного значення. Очевидно, що через відсутність на час створення твору необхідної інформації про наявні держави та їх адміністративно-територіальний устрій, карти містили численні неточності як у проходженні кордонів і меж, так і у назвах політико-адміністративних одиниць. Загалом тодішні картографи дуже вільно підходили до відображення такої інформації. Актуалізацію політико-адміністративного розмежування територій при перевиданнях і доопрацюваннях карт не проводили, їх могли без змін видавати десятки років. Автори карт часто запозичували один в одного неперевірену інформацію про таке розмежування, що приводило до дублювання численних неточностей [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

 

1595 р. Арктика очима Герарда Меркатора.

Карта «Septentrionalium Terrarum descriptio». Карта стала доповненням, вкладкою до Карти Світу, що вже була видана Меркатором у 1569 році. Вперше арктичний регіон було зображено окремо від інших ділянок земної поверхні; до нього увійшло все, що знаходиться північніше 60-го градуса північної широти, а також те, що не знаходиться ніде взагалі.

За тодішніми уявленнями (міфічним, зрозуміло), найпівнічніша Земля складається з чотирьох островів, між якими чисте море, а посередині нього - Polus Arcticus і гігантська скеля. З цього моря витікають чотири повноводні річки.

У трьох медальйонах по кутах карти зроблено врізки - Шетландські острови, Фарерські острови та неіснуюча Фрісландія. У четвертому медальйоні – вихідні дані карти.

Цікаво те, що в 1595 р. Меркатор (як і інший картограф з Антверпена, Корнеліс де Йоде) вже знав, що американський і азійський материки розділені протокою, хоча до плавання Семена Дежнєва було ще більше ніж 50 років.

 

 

Гондіуси

У XVII ст. у Нідерландах центром друкування карт став Амстердам. Це було пов’язано з подіями Нідерландської революції й Вісімдесятилітньої війни (1568–1648), окупацією Антверпена та еміграцією багатьох видавців на північ. У той час в Амстердамі працювали численні картографічні видавництва, серед яких всесвітньовідоме Гондіусів-Янсонів, що виготовляло карти й атласи продовж XVII ст. Засновником цього видавництва був  Йодокус Гондіус, один із перших перевидавців карт і атласів Герарда Меркатора.

Йодокус Гондіус-батько (Jodocus Hondius; 1563–1612) голландський картограф і видавець. Й. Гондіус – один з найвідоміших картографів Золотого століття голландської картографії. З 1584 по 1593 роки він жив і працював у Лондоні.

Йодокус Гондіус-син (1594–1629) – голландський картограф і видавець, син Йодокуса Гондіуса.

Генріх Гондіус (1597–1651) – голландський картограф і видавець, син Йодокуса Гондіуса.

Карта світу Й. Гондіуса 1595 р. (з кругосвітніми подорожами Ф. Дрейка (1577 —1580) і Томаса Кавендіша (1586—1588). Українські землі на карті зображено узагальнено. Європейська частина Московщини – Московія, азійська – RUSSIA.

Гондіус жваво цікавився життям і долею Дрейка, а Англія і Голландія в той час були дуже близькими союзниками як дві молоді морські держави, які прагнули похитнути гегемонію Іспанії та Португалії в недавно відкритих землях і морях.

На карті показані кругосвітні подорожі Френсіса Дрейка в 1577 і 1580 роках і Томаса Кавендіша в 1586-88 роках. Британські піддані, вони стали відповідно, другим і четвертим капітанами у світі, котрі здійснили кругосвітню подорож. Латинський текст на карті дає короткий опис їх подорожей: Дрейк відплив з Англії 13 грудня 1577 року на п'яти «відмінно споряджених кораблях» і повернувся 27 вересня 1580 року «оточений славою, але лише на одному кораблі, тому, що інші загинули від штормів і пожеж»; Томас Кавендіш пройшов майже тим же шляхом, але швидше і з набагато меншими втратами, відпливши 21 липня 1586 р. і повернувшись 15 вересня 1588 р. Ці подорожі мали величезне значення Англії, бо серйозно похитнули повну перевагу Іспанії в Новому Світі. Їх важливість зображена на цій старій карті - багато географічних назв прибрано з неї, а замість них вставлені тексти, що відносяться безпосередньо до експедицій. Незвичайним для старих карт 16-17 століть стало також «розподіл» Північної Америки на дві півкулі. Це зроблено не випадково - так виявилося можливим показати всі порти в Північній і Південній Америці, а також на островах Спецій, куди заходили кораблі експедиції.

Картографічна цінність цієї старої карти світу полягає в тому, що автор чітко показав, що Південний континент (Terra Australis) не з'єднується з Вогняною Землею в Південній Америці. Йодокус Гондіус був одним з перших, хто побачив справжню географічну цінність подорожі Дрейка, ім'ям якого згодом було названо протоку між Антарктидою і Південною Америкою. На карті можна знайти герб Єлизавети I, а також віньєтку із прапором Дрейка. По кутах карти подано ілюстрації: зліва вгорі Дрейк висаджується на «Новий Альбіон» в Каліфорнії, де місцеве населення проголосило його королем; зліва внизу Дрейка вітає Король Молуккських островів; зверху справа корабель Дрейка підпливає до островів Сулавесі.

Френсіс Дрейк (Francis Drake; бл. 1540—1596) — англійський  мореплавець, пірат, работорговець, політик та інженер, який здійснив другу кругосвітню подорож та ряд географічних відкриттів у Новому Світі. Ім'я Френсіса Дрейка увічнено в географії: протока між Вогняною Землею й Антарктидою має назву протоки Дрейка. Серед іспанців мореплавець вважався злочинцем і піратом, відомим під прізвиськом El Draque ("Дракон" староіспанською мовою). За його голову іспанський король Філіп II свого часу призначив нагороду у 20 тис. дукатів (близько 8 млн доларів США за сучасними мірками).

1611 р. Йодокос Гондіус-батько. Цікава карта «Leo Belgicus».  Це третя зооморфна карта Бельгії та Нідерландів (перша – Мішеля фон Ейтцінга; 1583 р.; друга – Ніколаса Йоанніса Вісшера; 1609 р.) у формі геральдичного лева. На відміну від двох попередніх карт лев дивиться в протилежну сторону (на захід). 

Це карта Нижніх країн (Історичних Нідерландів) у формі геральдичного лева (зображеного на гербах окремих нідерландських провінцій і на гербі Оранської, або Орансько-Нассауська, династії (нід. Oranje-Nassau; королівська династія  Нідерландів з 1815 р.). Бельгікою в XVI-XVII ст. називали всі Нижні землі (територія сучасних Бельгії та Нідерландів).

В середньовіччя, Нижні країни, які приблизно включають сучасні Бельгію та Нідерланди, містили в собі різні графства, герцогства та єпархії, що входили до складу Священної Римської імперії. Вони були об'єднані в одну державу під владою Габсбургів в XVI ст. Після поширення кальвінізму настала Контрреформація, що привела до розпаду країни. Намагання іспанського короля Філіппа II централізувати державу призвели до повстання проти іспанського панування під керівництвом Вільгельма I Оранського. 26 липня 1581 р. була проголошена незалежність країни, офіційно визнана іншими державами тільки після Вісімдесятирічної війни 1568–1648 років. У роки війни за незалежність почалася Золота доба Нідерландів, період економічного та культурного процвітання, яке продовжувалось все XVII ст.

1617 р. (1636 р.). Йодокус Гондіус-син. Карта «Nova Totius Terrarum Orbis Geographica Ac Hydrographica Tabula auct Iud. Hondio». Париж.  Карта 1636 р. ґрунтується на карті світу Гондіуса 1617 р. На карті вперше було показано протоку  Ле-Мера  (Ле-Мер (фр. Le Maire) — протока між островом Естадос та східним краєм острова Вогняна Земля. З'єднує Атлантичний океан з протокою Дрейка.  Названа на честь голландського мореплавця Якоба Лемера, який 1615 р. відкрив її) та острови в Тихому океані, виявлені  Я. Лемером  (у квітні 1616 р. Лемер і Схаутен відкрили декілька островів архіпелагу Туамоту, в травні — північну частину архіпелагу Тонга, і 25 червня досягнули архіпелаг Бісмарка, відкрив острови Нова Ірландія і Новий Ганновер). Карта Гондіуса також була однією з найбільш ранніх, де було показано Гудзонову затоку та повну течію Святого Лаврентія у цікавій конфігурації.

Українські землі розділені    між Московією (Руссією), Польщею та Османською імперією. На карті позначено м. Київ.

1630 р. Генріх  Гондіус. Карта світу «Nova Totius Terrarum Orbis Geographica ac Hydrographica Tabula» (латинь). Українські землі розділені між Московією, Польщею та Османською імперією. На карті позначено м. Київ.

 

Атласи Меркатора-Гондіуса-Янсона (1606 р. – 1694 р.)

Популярність Меркатора в кінці 1590-их рр. падала в порівнянні з «Theatrum Orbis Terrarum» Абрагама Ортеліуса. Відомо, що сім’я Меркатора продала мідні пластини «Атласу Меркатора» та «Географії» Птолемея в березні 1604 р. Їх купив, у внука знаменитого картографа Герарда Меркатора також Герарда, за 2 000 талерів фламандський картограф та видавець Йодокус Гондіус. Спочатку Й. Гондіус частково використав їх для ілюстрування праці Клавдія Птолемея (87–165), що була видана 1605 р. спільно з Корнеліусом Ніколаі Клесзем (Cornelius Nicolai Claesz (Claeszoon); 1560–1609).  «Атлас Меркатора» Й. Гондіус вперше перевидав 1606 р. (з латинським текстом) під назвою «Gerardi Mercatoris Atlas sive Cosmographicae Meditationes de Fabrica Mundi et Fabricati Figura» (Атлас Герарда Меркатора або роздуми про опис і облаштування світу). Це видання він збагатив 50 власними картами Іспанії, Азії, Африки й Америки та портретом Меркатора. Текст до цього атласу опрацював його шваґро Петер Монтан (Petrus Montanus, Peter van der Berg). Тепер титульний лист містив зображення Гондіуса та Меркатора разом, хоча вони ніколи не зустрічалися. Гондіус був досвідченою діловою людиною, і під його керівництвом “Атлас”  мав величезний успіх (1607 р. і 1608 р. – з латинським текстом; 1609 р. – французьке видання цього атласу; 1611 р.).

1607 р. було видано кишенькове видання, для якого всі друковані форми були вигравіювані заново в дуже дрібному масштабі. Це видання отримало назву «Малого атласу Герарда Меркатора і Й. Гондіуса ...» (Atlas Minor Gerardi Mercatoris a I. Hondio ...). Атласи Меркатора-Гондіуса, великий і малий, поступово перевершили за популярністю атлас Ортеліуса. Майже п'ятдесят років видання слідували один за одним, атлас виходив на латині, французькою, голландською та німецькою мовами.

Коли в 1612 р. Й. Гондіус помер – гідними спадкоємцями стали його сини Генрік  (Henricus Hondius; Hendrik Hondius I; 1597-1651) і Йодокус  (Jodocus Hondius, 1594–1629) та зять Йоганн Янсоніус (Ян Янсон). Між 1609 і 1641 роками атлас видавався 29 разів, зокрема один раз англійською мовою.  

У 1612, 1613, 1616 і 1619 роках атлас світу продовжувала публікувати вдова Й. Гондіуса і його сини зі збереженням імені батька як видавця.  З 1623 р. атлас видавав сам Генрік Гондіус.  У 1629 р. перед смертю Йодокус Гондіус-син продав Яну Віллему  Блау  майже 40 плит, з яких друкувалися карти до атласу. Відсутність проданих плит спричинила затримку у виданні атласів і великі видатки. У 1630 р. після приходу до спілки Я. Янсона було замовлено відсутні плити у відомих граверів Еверта Симонса Гамерсфельдта (Evert (Everard) Szymontsz (Szymonsz) Hamersveldt; 1591/1592–1653) і Саломона Роджера (Salomon Rogier (Roger); 1592–1640).

У 1623–1633 рр. Генрік Гондіус мав виключне право на видання атласів Меркатора-Гондіуса. Далі до його прізвища було додано прізвище Я. Янсона як видавця. Атлас публікувався п’ятьма мовами — латинською, французькою, німецькою, голландською та англійською.

1612 р. Ян  Янсон  одружився з дочкою  Йодокуса Гондіуса, після чого розпочав друкарську справу в Амстердамі. Свої перші карти Ян Янсон видав у 1616 р. (мапи Франції та Італії). З 1623 р. Ян Янсон став власником книгарень у багатьох містах Європи (у Франкфурті-на-Майні, Данцигу, Стокгольмі та деяких інших європейських містах). Протягом 1628–1651 рр. він видавав «Atlas Minor» в Амстердамі. До цих видань увійшли нові карти, автором яких був Й. Гондіус-син. Атласи видавались латинською, французькою та німецькою мовами.

Попри смерть дружини Єлизавети в 1627 р. й нового одруження, в 1633 р. він уклав партнерський договір з її братом  Генріхом Гондіусом. Паралельно з Яном Віллемом Блау  починає видавати атласи Меркатора-Гондіуса.

1636 р. розпочалася нова фаза у розвитку атласу Гондіуса-Янсона: активно публікувалися нові карти, якими поступово замінили майже усі мапи Г. Меркатора і Й. Гондіуса. 1638 р. головним видавцем фірми став Я. Янсон, хоча прізвище Гондіуса було присутнє у видавничій адресі до 1641 р. У цьому ж 1638 р. назву атласу змінили на «Atlas Novus...», оскільки майже всі карти Г. Меркатора і Й. Гондіуса були замінені новими. У наступних виданнях «Atlas Novus...» залишилися лише окремі карти з давнього складу атласу. Спочатку «Atlas Novus...» опублікували у двох томах у голландській версії. У цьому ж році (1638) цей атлас вийшов у трьох томах у латинській версії й в одному томі — в німецькій. У 1639 р. з’явилася французька версія цього атласу у трьох томах. Усі версії, крім іспанської чотиритомної, почергово розширювались: голландська — до дев’яти томів, латинська — до 11-ти, французька до шести й німецька — до 11-ти. До 1660 р. Атлас (вже під назвою «Atlas Major»), що містив вже 11 томів,  об'єднав роботи близько 100 видатних картографів та граверів.

Перевиданням атласу Я. Янсона в Англії займався англійський видавець Мозес Пітт (Moses Pitt; 1639–1697) разом з Йоганнесом ван Весберґеном і його синами. При цьому карти для «The English Atlas» М. Пітта друкувались з оригінальних друкарських форм. Планувалось видати 11 томів, проте були опубліковані тільки чотири у 1680–1683 рр. Причиною цього стала смерть Йоганнеса ван Весберґена і банкрутство М. Пітта.

Крім «Atlas Novus...», у форматі folio видавались «Appendix...», «Atlas Major», «Atlas Contractus» і «Atlas Maritimus», а також окремі карти країн і морів. У публікації атласів Я. Янсон співпрацював також з фірмою Блау. Через різницю у поглядах щодо видавничих інтересів Г. Гондіус і Я. Янсон змушені були розійтись. З того часу Г. Гондіус фігурував як видавець атласів у латинській, французькій і англійській версіях, але майже ніколи у голландській.  1641 р. Г. Гондіус видав останній атлас Меркатора-Гондіуса.

Один з томів був повністю присвячений Італії. Четвертий том – карти англійського графства – опубліковано в 1646 р., через рік після аналогічного видання Блау. Однак, це не був плагіат – багато карт були складені раніше Блау, інші були присвячені іншим регіонам, ніж у Блау.  Атлас серед іншого містив опис "більшість міст світу", атлас водного світу («Atlas Maritimus» в 33 картах) і Небесний атлас («Harmonia Macrocosmica») Андреаса Целларія.  

Нащадками Я. Янсона були дві його доньки й діти померлого сина. Кожен спадкоємець отримав третину маєтку, протее окремі праці, серед яких «Atlas Major» і «Atlas Minor», залишались нерозділеними в продов жшести років після смерті Я. Янсона. Це давало можливість і надалі публікувати згадані атласи. Згідно з волею Я. Янсона, управління складом і друкарнею виконував його зять Йоганнес ван Весберґен (Johannes Jansson van Waesbergen; працював у 1642–1681 рр.), який після одруження з донькою Я. Янсона Елізабет (Elisabeth Janssonius;1615-1681) додав до власного прізвище Янсон. Згодом частину плит нащадки продали на кількох публічних аукціонах, решту 1676 р. купив Йоганнес ван Весберґен. Наступними власниками фірми були його нащадки. Й. ван Весберґен у 1673 і 1676 рр. опублікував в Амстердамі «Atlas Minor».

1694 р. частину мідних плит фірми Я. Янсона купили амстердамські видавці карт Герард Фальк (Gerard Valck, 1652–1726) і Петер Шенк (Pieter Schenk, 1660–1711), іншу придбав Фредерік де Віт.

У 1734/1735 рр. і 1734/1738 рр. «Atlas Minor» опублікував  Анрідю Созе (Henri du Sauzet; 1687–1754).

Варто зазначити, що у 1630–1636 рр. в Амстердамі поряд з виданнями «Atlas Minor» Я. Янсона почали з’являтися також подібні атласи, які видавав Ян Евертс Кльоппенбурґ (Jean Evertsz Cloppenburg) з Гамерсфельда. До цих атласів входили, зокрема, карти з «Atlas Minor» Меркатора-Гондіуса 1607–1621 рр.

Найбільш цінними для української науки є картографічні документи із зображенням українських земель. У першому томі «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633) поміщено сім карт, де зображені українські землі, у другому — шість. У першому томі атласу Янсона-Гондіуса «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus» (1638) поміщено 11 карт, у третьому томі атласу Я. Янсона «Atlas novus sive Theatrum orbis terrarum» (1652) — одна карта, в історичному атласі Я. Янсона «Accuratissima orbis antiqui delineatio» (1657) — дев’ять карт [Падюка Н. КАРТИ Й АТЛАСИ АМСТЕРДАМСЬКОГО ВИДАВНИЦТВА ГОНДТІВ-ЯНССОНІВ (XVII ст.) У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2016].

Повністю історична територія України відображена на п’яти дрібномасштабних картах Європи, що зберігаються в атласах. Зокрема, досить докладно українські землі зображені на мапі «Evropa» з першого тому атласу «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633). Це — копія створеної Ґерардом Меркатором карти, опублікованої Румольдом Меркатором в атласі 1595 р. [Падюка Н. КАРТИ Й АТЛАСИ АМСТЕРДАМСЬКОГО ВИДАВНИЦТВА ГОНДТІВ-ЯНССОНІВ (XVII ст.) У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2016].

У першому томі атласу Г. Гондіуса (1633) зберігається й інша карта із зображенням українських земель «Evropa exactissime descripta» (Точний опис Європи). Ця карта поміщена також у першому томі атласу Гондіуса-Янсона «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus» (1638), як і історична мапа «Evropam sive Celticam veterem» (Європа або давня Кельтія) авторства фламандського географа і картографа Абрагама Ортелія (Abraham Ortelius, 1527–1598) з позначенням стародавніх племен, що проживали на теренах Європи, зокрема й України. Ця ж карта із зміненими картушами зберігається й в історичному атласі Я. Янсона «Accura-tissima orbis antiqui delineatio» (1657), у якому поміщено також інші карти значних частин Європи, проте територія України на них показана лише частково. Так, на мапі «Vetvs descriptio Daciarvm nec non Moesiarvm» (Давній опис Дакії та Мезії) зображена Одещина, на карті «Lvmen historiarvm per Occidentem» (Висвітлення історії Заходу) показано територію України на захід від лінії Чорнобиль–Кілійське гирло, ця ж частина української території відображена на мапі «Imperium Caroli Magni» (Імперія Карла Великого), проте тут позначена тільки система річок і озер, гори Карпати і лісові масиви [Падюка Н. КАРТИ Й АТЛАСИ АМСТЕРДАМСЬКОГО ВИДАВНИЦТВА ГОНДТІВ-ЯНССОНІВ (XVII ст.) У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2016].

Крім згаданих, в атласі Я. Янсона «Accuratissima orbis antiqui delineatio» (1657) зберігаються й інші історичні карти із зображенням українських земель, проте на них нанесено невелику кількість позначень із написами назв річок і давніх племен. На мапі «Pontvs Euxinvs» (Понт Евксинський) А. Ортелія і карті «Lvmen historiarvm per Orientem» (Висвітлення історії Cходу) показана більша частина території України, крім західних областей; на мапі «Argonavtica» (Аргонавтика) — усі українські землі, на карті «Imperivm Romanum» (Римська імперія) — південна частина Одеської області і Крим. У цьому атласі опублікована також карта шляхів «Tabvla itineraria» (Дорожня карта), на шостому аркуші якої зображено невелику частину півдня України [Падюка Н. КАРТИ Й АТЛАСИ АМСТЕРДАМСЬКОГО ВИДАВНИЦТВА ГОНДТІВ-ЯНССОНІВ (XVII ст.) У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2016].

Уся територія України зображена й на картах Московського князівства, зокрема на двох картах Ґ. Меркатора «Russia cum confinijs» (Росія з прилеглими територіями), одна з яких — малоформатна, зберігається окремо, але походить з «Atlas Minor» 1607 р., інша — більшого формату — поміщена у першому томі атласу «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633). На останній українські землі показані досить докладно. Територія України зображена також на картах Московського князівства нідерландського купця і картографа Ісаака Масси (Isaac Abrahamsz. Massa, 1586–1643), що увійшли до першого тому атласу Гондіуса-Янсона «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus» (1638). Мапа «Novissima Russiæ tabula» (Найновіша карта Росії) репрезентує Україну повністю і досить докладно, на карті «Moscoviæ pars avstralis» (Південна частина Московії) позначено схід і південь України, північ Кримського півострова, лісові масиви, річки і населені пункти на узбережжі Азовського моря [Падюка Н. КАРТИ Й АТЛАСИ АМСТЕРДАМСЬКОГО ВИДАВНИЦТВА ГОНДТІВ-ЯНССОНІВ (XVII ст.) У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2016].

Схематично українська територія зображена на картах «Asia» авторства Ґ. Меркатора-молодшого і Г. Гондіуса, що входили до обох томів атласу «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633). До другого тому цього атласу ввійшли також мапи «Tartaria» Й. Гондіуса-сина і «Turcici Imperii imago» (Карта Турецької імперії) із зображенням півдня України і Криму. Ця ж територія зображена й на карті «Tvrcicvm Imperivm» (Турецька імперія), що зберігається у третьому томі атласу Я. Янсона «Atlas novus sive Theatrum orbis terrarum» (1652) [Падюка Н. КАРТИ Й АТЛАСИ АМСТЕРДАМСЬКОГО  ВИДАВНИЦТВА ГОНДТІВ-ЯНССОНІВ (XVII ст.) У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2016].

Найбільш докладно українські землі зображені на картах Таврії Херсонеської і Великого князівства Литовського. Карта під назвою «Tavrica Chersonesvs. Nostra ætate Przecopsca et Gazara dicitur» («Таврія Херсонеська, тепер звана Перекопською і Газарою») авторства Ґ. Меркатора поміщена у перших томах атласів Г. Гондія «Gerardi Mercatoris Atlas ou repre-sentation du Monde vniversel» (1633) і Гондія-Янсона «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus» (1638), а карта — «Tavrica Chersonesvs, hodie Przecopsca, et Gazara dicitur» («Таврія Херсонеська, тепер звана Перекопською і Газарою») фірми Блау у перевиданні Я. Янсона — зберігається окремо, але походять з атласів. На картах в атласах територія України показана на схід від лінії Житомир–Ізмаїл, на окремих — на схід від лінії Чорнобиль–Кілійське гирло [Падюка Н. КАРТИ Й АТЛАСИ АМСТЕРДАМСЬКОГО  ВИДАВНИЦТВА ГОНДТІВ-ЯНССОНІВ (XVII ст.) У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2016].

Карти Великого князівства Литовського Гондіусів-Янсонів, можна поділити на дві групи. Перша група — це карти Г. Меркатора «Lithvania» 1607–1633 років видання, На цих картах територія України зображена без східних і південних теренів. У другу групу входять карти «Magni Dvcatvs Lithvaniæ» (Велике князівство Литовське) польського картографа Томаша Маковського (Tomasz Makowski, 1575–1630) у переопрацюванні Г. Гондіуса, одна з яких поміщена у першому томі атласу Гондіуса-Янсона «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus» (1638). На карті зображено розгалужену гідрографічну мережу, значну кількість населених пунктів, а на карті-врізці — течію Дніпра від Черкас до узбережжя Чорного моря. Українські землі зображені на карті до лінії Остер–Лубни–Черкаси на сході і Черкаси–Брацлав–Кам’янець-Подільський на півдні.

Карти Речі Посполитої видавництва Гондіусів-Янсонів, походять з різних атласів 1607–1644 років видання. Зокрема, «Polonia et Silesia» Г. Меркатора (малоформатна 1607 р. і дві великого формату 1633 р., одна з яких поміщена у другому томі атласу Г. Гондіуса «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633), два примірники «Nova Poloniæ delineatio» (1620) Й. Гондіуса-сина, його ж малоформатна мапа «Polonia» (1632), карта «Polonia» великого формату у першому томі атласу Гондіуса-Янсона «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus» (1638), а також карта «Poloniæ nova et acvrata descriptio» (Нове й докладне зображення Польщі, (1644). На всіх картах Речі Посполитої зображення українських земель обмежене тільки північно-західною частиною Львівщини та українськими етнічними землями Лемківщини, Надсяння, Холмщини й Підляшшя.

Карти Трансільванії («Transylvania», «Transylvania, Siebenbürgen»). Автором карт «Transylvania» є Г. Меркатор, а видавцем — Г. Гондіус; одна з поміщених у першому томі атласу Г. Гондіуса «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633). На карті «Transyl-vania, Siebenbürgen» (перший том атласу Гондіуса-Янсона «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus», 1638) змінено картуш і позначення лісових масивів. На цих мапах зображено Чернівецьку область, південь Івано-Франківської, українські етнічні землі Мармарощини.

Карти Угорщини. Автором карти «Hungaria» є Г. Меркатор; міститься карта у другому томі атласу Г. Гондіуса «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633). Карту «Hungaria regnvm» поміщено у першому томі атласу Гондіуса-Янсона «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus» (1638). На цих мапах подано Закарпатську область, південно-західну частину Львівської, українські етнічні землі Лемківщини й Мармарощини.

Карта «Walachia, Servia, Bulgaria, Romania» Г. Меркатора міститься в другому томі атласу Г. Гондіуса «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633) і першому томі атласу Гондіуса-Янсона «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus» (1638). На карті з останнього атласу змінено картуш з назвою, шрифти, картуш зі шкалою лінійних масштабів і додано ще один масштаб. Ці мапи охоплюють територію Одеської області від Дністровського лиману до Кілійського гирла.

 

Ісаак Абрахамсон Масса (Isaac Abrahamszoon Massa; 1586—1643), голландський картограф, дипломат, посол у Московії, торговець зерном, мандрівник, відомий як автор мемуарів, карт Східної Європи та Сибіру.

1620 р. видав карту “Russiae, vulgo Moscovia. Pars Australis. Auctore Isaaco Massa” (Росія, в просторіччі Московія). Видавець карти – Віллем Янсзон Блау (Амстердам). На мапі міститься назва «OCRAINA», на південь від якої знаходиться Dikoia Pole (Дике Поле). Так з легкої руки Ісаака Масси до європейської науки увійшли: українська назва південних придніпровських степів “Дике поле”, яку на картах почали позначати як “Dikoia Pole” та назва «Окраїна» для московського Наддоння.  На мапі Масси ми бачимо московську «Окраїну», яка не має жодного відношення до подальшої «України». «Окраїна» поміщена у верхів’ї Оки, Дону (Рязанщина).

1638 р. карта опублікована в атласі “Theatrum Orbis Terrarum, sive Atlas Novus”. Відомі видання: 1640, 1641, 1647, 1650, 1659, 1663, 1665 рр. та ін.

1620 р. Карта “Moscoviae Pars Avstralis. Auctore Isaaco Masa” (Московія). Автори: Ісаак Масса – Ян Янсон. Видавництво Амстердам, формат карти 383 x 505 мм. На мапі московська Рязанщина показана як OCRAINA, на південь від якої знаходиться Dikoia Pole (Дике Поле).

1633 р. Карта “Novissima Russiae Tabula. Authore Isaaco Massa”. Мапа була опублікована в «Доповненнях до Атласу Меркатора» (Амстердам). На мапі московська Рязанщина показана як OCRAINA, на південь від якої знаходиться Dikoia Pole (Дике Поле). Росія (Сибір) на карті – Tartariae (Тартарія).

Гравюра на міді. Текст – латинська мова, формат карти – 470 x 550 мм, масштаб – 1:6 250 000.

Мапа Ісаака Масси «Novissima Russia tabula» нагадує карту Г. Ґеррітса, видану в 1613 р. (обидва автори в різний час користувалися одним і тим же джерелом). 1640 р., в Амстердамі, карту видав голландський картограф та гравер Генріх Гондіус (Henricvs Hondivs; 1573—1650). Відомі видання 1638, 1642, 1680 рр. та ін. Ісаак Масса автор 5 карт Московії (Росії) та її провінцій.

Історична довідка. Назва Окраі(ї)на на картах починає з’являтися на поч. XVII ст. Це територія у верхів’ї Оки та Дону (Рязанщина), інколи «Окраїна» на картах це – українсько-татарське прикордоння.  Московська «Окраїна» не має жодного відношення до  «України». У фінській мові є слово "raja" - межа, кордон. Ймовірно, що «Окраїна» це угро-фінське Окське прикордоння, південна межа угро-фінської Московщини.

Московські шовіністи стали пояснювати назву нашого краю Україна як «окраїна Росії», тобто вклали в це слово принизливий і невластивий йому зміст. Картографічні джерела це все добре спростовують, де на одній карті містяться дві назви «Україна» та «Окраі(ї)на».

Окраїна – крайня частина якої-небудь території; край (Академічний тлумачний словник (1970—1980).

В тій же Бібл. (Париж. – А. Б.) є знаменитий глобус Корнеліуса, зроблений в 1660-1670 р. На цім глобусі територія по обидва боки Дніпра має надпис великими літерами «Ukrania» (Україна), включаючи в себе Волинь і Подолію. Московію названо Московією. Сумежжя між Московією і Нагайською Татарією має надпис невеликими літерами: «ocraina» — се окраїна Московської Держави на схід і північ од Слободської України, що нині зветься Харківщиною. З цих надписів видно, що географи ясно уявляли собі ріжницю між словами: Україна і окраїна [Сергій Шелухін. Назва України: з картами. 1921].

1636 р. Вільгельм Гондіус  (біля 1598—1652 або 1658) – фламандський картограф, гравер, художника.

Карта «MAGNI DVCATVS LITHVANIÆ». Мапа видана в Амстердамі. На карті виділено українські історико-географічні землі: Podlachia (Підляшшя), Russia  Rubra (Червона Русь), Volhynia (Волинь), Podolia (Поділля), Pocutiae (Покуття) та ін.

Гравюра Вільгельма Гондіуса (1651): «Bohdan Chmielnicki Exercitus Zaporovieñ. Præfectus, Belli Servilis Autor Rebelliumq. Cosaccorum et Plebis Ukrayneñ Dux» (Богдан Хмельницький. Війська Запорізького Головнокомандувач, Війни Хлопської Зачинатель, Повсталого Козацтва і Народу Українського Князь).

Життя та творчість Вільгельма Гондіуса значною мірою були пов’язана із Річчю Посполитою, зокрема і з Україною. В 1641 р. у пошуках кращого життя він переїхав  з Гааґи до Гданську. Тут він проживав  з 1641 р. по  1654 р., виконував замовлення різних видавців. Працював як придворний гравер польських королів Владислава IV і Яна-Казимира. Вільгельм Гондіус створив багато портретів монархів, магнатів, воєвод, канцлерів, бургомістрів, містян, учених. Він створив декілька майстерно вирізьблених, очевидно, за малюнком з натури, портретів гетьмана Богдана Хмельницького (деякі науковці говорять про три портрети). У 1651 р. Гондіус зробив гравюру, яка стала найвідомішим прижиттєвим портретом гетьмана Б. Хмельницького. 24 грудня 2015 р. НБУ ввів в обіг з пам'ятну монету «Богдан Хмельницький».

На реверсі на дзеркальному тлі увігнутої поверхні монети відтворено: ліворуч - портрет Богдана Хмельницького художника Вільгельма Гондіуса (1651), праворуч - центральний фрагмент прапора гетьмана з його ініціалами та абревіатурою гетьманського титулу, унизу півколом розміщено напиc БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ.

1640 р. Віллем Пітт та Йоханнес ван Вазенберг, голландські картографи, в Амстердамі, на основі карт Ісаака Маcси (1633 р., 1638 р.), видали власну мапу Московії (Moscovia, Pars Australis, Auctore Isaaco Massa). На мапі південна Московщина показана як Ocraina, на південь від якої знаходиться Dikoia Pole (Дике Поле).

1649 р. Йоганн Янсоніус (Ян Янсон). Карта “Vetus Descriptio Daciarum nec non Moesiarum”. Українські землі на карті позначено як Сарматія Європейська (Sarmatiae Europaeае Pars).

1657 р. Йоганн Янсоніус (Ян Янсон). Карта “Typus Generalis VKRAINÆ sive PALATINATUM PODOLIÆ, KIOVIENSIS et Braczlawiensis terras  nova delineatione   exhibens” (Генеральна карта України).

Вперше карта, без картографічної сітки, з’явилася у «Atlas Маіог», виданому Я. Янсоном у 1658 p. (Амстердам), і входила у його атласи до 1664 р. Масштаб – 1:1 600 000. У правому кутку – лінійки масштабів (“Milliaria Oeranica”, “Milliaria Polonica”, “Milliaria Germanica”, “Milliaria Italica”, “Lencæ Gallicæ”, “Milliaria Moscovitica”). На карті позначено межі воєводств Київського, Подільського, Волинського, Брацлавського, на півдні позначено Чорне море й частина Криму. У лівому верхньому кутку під гербом з польською короною нагорі – сувій паперу з назвою карти. На чудово декорованому картуші зображені українські козаки і гетьман Богдан Хмельницький. Внизу зліва – сувій з умовними позначеннями на карті. Мова видання – латинська. Техніка – гравюра на міді. Титул розташований у верхній частині гравюри. Акварельне колірування.

Легенда поміщена в інший картуш – “Signorum vel Characterum declaratio”, “Vrbs Antiqum Christianum, Oppidum Turcæ, Pagus, Ruinæ, Fous, Flumon, Signum quo Flumen decurerit, Pagi Tartarum Homaijbiorum, Mous Molendinum, B Transitus”. Між рамками карти позначені сторони світу: Septentrio, Meridies, Oriens, Occidens.

На цій карті показано місце Лоївської (1649 р., битва між військами гетьмана Богдана Хмельницького під керівництвом Михайла Станіслава Кричевського і литовськими військами під керівництвом Януша Радзивілла) та Берестецької битв (1651 р.). Формат карти  42,2 × 54 см.

Біля міст Лоєва (Lojowogrod) та Любеча (Lubiecz) напис: «А’ Dne. 1649 die 31 July ad Lojowogrod D.V. fub hoc Sig. Princeps Januffius Radziwil Lithuaniæ Generalis, Triginta sex Millia Cofacorum Rebellium profugavit: Du- cemque eorum Michaelem Krayczewski ccepit (У цьому місці 31 липня 1649 року Божого біля міста Лоєва литовський гетьман князь Януш Радзивілл переміг 36 000 бунтівних козаків, а їхній [полковник] Михайло Кричевський загинув (лат.). Між Сокалем (Sokol) та Берестечком (Bereftetzkov), на річці Південний Буг, nt; напис: «Circa Bereftezium ubi hœc nota + reperitus Johannes CafimirusRex Pol. Cecidit et infugam vertit 30 000 Tartaros et Rebelles Cosacos A0. 1651 die 30 Juny (Біля Берестечка, де знаходиться позначка “+“ польський король Ян Казимир побив і змусив до втечі 30 000 татарів та бунтівних козаків року 1651, дня 30 червня).

Карта є переопрацюванням Яном Янсоном Генеральної карти України Г. Боплана, вигравіюваної і виданої В. Гондіусом у Ґданську 1648 p., зокрема її четвертого варіанта, надрукованого бл. 1651 р. і доповненого двома примітками на полі карти про Лоївську (1649) та Берестецьку (1651) битви. Загалом автор повторив за Бопланом зображення території трьох українських воєводств, проте карта має деякі відмінності: землі Брацлавського воєводства продовжені на північний захід, займаючи південну частину Поділля; Покуття зміщене на схід і простягається на невеликому відтинку вздовж правого берега Дністра. Слід відзначити, що рівень виконання гравюри значно нижчий, ніж робота В. Гондіуса. 1680 р. спадкоємець Яна Янсона — Йоганнес ван Весберґен (Joannes Janssonius van Waesbergen) спільно з книгарем Мозесом Пітом (Mosses Pitt) перевидали карту, здійснивши на формі кілька змін: додали картографічну сітку, змінили картографічне зображення Полісся тощо. У цьому варіанті карта друкувалась у «The English Atlas», що видавався в Амстердамі впродовж 1680-1683 pp. [Вавричин М. Україна на стародавніх картах (середина XVII – друга половина XVIII ст. / М. Вавричин, Я. Дашкевич, У. Кришталович // К.: ДНВП “Картографія”, 2009. – 224 с.].

Третій варіант карти Я. Янсона був виданий у 1686 р. Герардом Фальком та його учнем Петером Шенком I, які, придбавши плиту карти, додали на ній тільки свою видавничу примітку. Карта зустрічається у голландських збірних атласах. Карта перевидавалася до початку 1700-их рр.

1670 р. Йоганн Янсоніус (Ян Янсон). Карта “TRACTUS BORYSTHENIS vulgo DNIEPR et NIEPR dicti, à KIOVIA ad Urbum OCZAKOW, Moses Pitt”.

Карта Дніпра Йоганна Янсоніуса є детальним переопрацюванням 3-аркушевої карти Дніпра Г. Боплана, що вперше була надрукована Яном  Блау у «Atlas Маіог» (Амстердам, 1662 р.). Карта Я. Янсона складається з трьох частин, кожна з яких відповідає одному аркушеві карти Г. Боплана. З видавничою приміткою спадкоємців Я. Янсона (Apud Hereies Joannis Janssoni) карта без змін у картографічному зображенні була опублікована бл. 1670 р.

Вперше карта, без видавничої примітки, надрукована у атласі одного із спадкоємців автора — Йоганнеса ван Весберґена «The English Atlas» (Оксфорд, 1680-1683), виданому спільно з лондонським книгарем Мозесом Піттом (Moses Pitt; 1639–1697). При цьому карти для «The English Atlas» М. Пітта друкувались з оригінальних друкарських форм. Планувалось видати 11 томів, проте були опубліковані тільки чотири у 1680–1683 рр. Причиною цього стала смерть Яна Янсона Весберґена і банкрутство М. Пітта.

Згодом плиту цієї карти, як й інші плити Яна Янсона, придбали амстердамські видавці Герард Фальк і його учень Петер Шенк старший. Бл. 1690 р. вони опублікували карту, єдиною зміною на якій був затертий номер сторінки у правому верхньому куті і замінена видавнича примітка спадкоємців Янсона. Карта входила до багатьох збірних атласів кінця XVII – початку XVIII ст., зокрема й до атласу Й. Гоманна (1712).

 Віллем Янсзон Блау (Willem Janszoon Blaeu; 1571—1638) — голландський гравер, картограф та видавець.

Сини Віллема Блау:

Ян Віллем Блау (Jan (Joan) Willemsz Blaeu; 1596—1673) — голландський гравер, картограф та видавець. Після смерті брата Корнеліуса в 1648 р. він сам керував створеною батьком компанією.

Корнеліус Блау (CORNELIUS Blaeu; 1610—1648) — голландський гравер, картограф та видавець.

Atlas Maior

ВЕЛИКИЙ АТЛАС або КОСМОГРАФІЯ Блау (Atlas Maior) – атлас, опублікований в Амстердамі між 1662 та 1672 рр. і містив 594 карти (1667) та близько 3 000 сторінок тексту в одинадцяти (латинське видання 1665 р.: «Geographia qvæ est cosmographiæ Blavianæ»), дванадцяти (французьке видання 1667 р.: «Le grand atlas ou Cosmographie blaviane, en laquelle est exactement descritte la terre, la mer et le ciel»), дев'яти (голландське видання: «Grooten atlas, oft werelt-beschryving, in welcke 't aertryck, de zee en hemel wordt vertoont en beschreven»), десяти (німецьке видання) томах. Перші томи були опубліковані в 1662 р., останній том був завершений в 1665 р., але Ян продовжував переробляти кілька томів. Згодом визнаний шедевром голландського картографічного мистецтва XVII ст. Як і атлас Авраама Ортеліуса «Theatrum Orbis Terrarum» (1570), Атлас Блау вважається шедевром Золотого століття голландської / нідерландської картографії. Пишний стиль оформлення карт, що існував в голландській картографії XVI-XVII ст. і представлений в Атласі Блау у всій його величі, на думку багатьох дослідників, ніколи згодом не був перевершений.

Атлас складають гравюри на міді, розфарбовані вручну карти, витончені титульні листи. Обов'язковим елементом оформлення карт є картуші, графічні прикраси у вигляді щита або сувою, на якому поміщається напис. Вишукані алегоричні фігури супроводжують кожну картку і допомагають розкрити її зміст.

Заплановане видання 12 томів «Atlas Maior» Яна Блау іспанською мовою так і залишилося незавершеним (створено 10 томів). Під час великої пожежі в Амстердамі 23 лютого 1672 р. його майстерня повністю згоріла. Загинули друкарські верстати, книжки, папір. Смерть Яна Блау в наступному році з великою ймовірністю можна пояснити тим, що він так і не оговтався від удару, завданого йому пожежею. Він був похований в амстердамському храмі Вестеркерк. Його компанія припинила своє існування в 1698 р. 

Проте, цей 9-12-томний атлас був лише як перша частина набагато більшої роботи, про що свідчить повна назва атласу: «Atlas Maior, sive Cosmographia Blaviana, qua solum, salum, coelum, accuratissime describuntur». Друга частина (по берегах, морях та океанах) та третя частина (з картами неба) не були створені.

«Atlas Maior» був наймасштабним та найдорожчим виданням XVII ст. Крім мови видання, кожний із надрукованих примірників атласу з 1662 р. до 1672 р. сильно відрізнявся один від одного якістю оформлення та декорування. Це напряму залежало від побажань замовників і суттєво впливало на вартість виробу. 

1674 р. амстердамський видавець Фредерік де Віт придбав на аукціоні більшу частину плит з майстерні Блау, в тому числі й форми карт чотирьох українських воєводств, і вміщував їх у деяких примірниках «Atlas Minor», не міняючи видавничої примітки Блау.

З 1706 р. карти видав амстердамський картограф П’єр Мортьє зі своєю видавничою приміткою. Його спадкоємці Йоханнес Ковенс (Johannes Covens) та Корнель Мортьє (Cornelis Mortier), які очолили фірму 1721 p., знову перевидали карти, замінивши видавничу примітку на свою.

Передісторія. Сімейна фірма «Блау» була заснована 1596 р.  голландським географом, картографом, математиком та астрономом, учнем  данського астронома Тихо Браге (1546—1601), Віллемом Янсзоном Блау. Спеціалізувалася з випуску карт, книг, географічних атласів, а також земних і небесних глобусів. Глобуси фірми «Блау» вирізнялися своєю точністю та вишуканістю. Атласи виробництва Віллема Блау поряд із картами подають розлогий текст географічного та історичного змісту. 1638 р., після смерті батька (Віллема Блау)  Ян Віллем Блау  (Jan (Joan) Willemsz Blaeu; 1596—1673) разом з братом Корнеліусом (CORNELIUS Blaeu; 1610—1648) продовжив його справу, а також став наступником свого батька на посаді картографа Голландської Ост-Індської компанії. Після смерті брата в 1648 р. він сам керував створеною батьком компанією.

Під час роботи в ній синів засновника Корнеліуса і Яна фірма досягла найвищого розквіту, що тривав аж до її знищення під час пожежі в 1672 р. Був вдосконалений друкарський верстат, що дозволило друкувати атласи великого формату. 1634 р. Віллем Блау  та його син Ян зробили публічне оголошення в амстердамській газеті, що вони опублікують свій власний атлас. Перший атлас був завершений в 1635 р. і з'явився в чотирьох різних варіантах: «Novus Atlas» (німецьке видання, 208 карт у двох томах), «Theatrum Orbis Terrarum, sive, Atlas Novus» (латинське видання, 207 карт у двох томах), «Toonneel des Aerdrycks» (голландське видання, 207 карт у двох томах) і, нарешті, «Theatre du Monde ou Nouvel Atlas» (французьке видання, 208 карт у двох томах). Після смерті батька в 1638 р. Ян продовжував переробляти і розширювати атлас. Тритомне видання було опубліковано 1640 р. Пізніше Ян видав «Атлас Англії» з картами Джона Спіда (John Speed), 1654 р. – «Атлас Шотландії» з картами Тімоті Понта (Timothy Pont) і Роберта Гордона (Robert Gordon). 1655 р. – «Novus Atlas Sinensis» (Атлас Китаю) Мартіно Мартіні (Martino Martini's), який був доданий відповідно до четвертого, п'ятого та шостого томів «Blaeu's Atlas Novus».

1662 р. видавництво «Блау» друкує в II томі (латинською мовою) атласу (Atlas Maior) чотири карти русла Дніпра:

*«Tractvs Borysthenis Vulgo Dniepr et Niepr dicti, а Kiovia usque ad Bouzin» (Русло Бористена, або, по-народному Дніпра чи Ніпра – від Києва до Бужина). Автор Г. Боплан. Масштаб бл. 1 : 230 000. У правому нижньому куті – картуш карти, обабіч якого зображено п’ять постатей козаків;

*«Tractvs Borysthenis Vulgo Dniepr et Niepr dicti, а Bouzin ad Chortyca Ostrow» (Русло Бористена, або, по-народному Дніпра чи Ніпра – від Бужина до острова Хортиця). Автор Г. Боплан. Масштаб бл. 1 : 230 000. Посередині нижньої частини карти – картуш прямокутний, обабіч якого зображено шість постатей козаків;

*«Tractvs Borysthenis Vulgo Dniepr et Niepr dicti, а Chortika Ostro ad Urbem Oczakow..» (Русло Бористена, або, по-народному Дніпра чи Ніпра – від Острова Хортиця до міста Очаків, де він впадає до Понту Евксинського). Автор Г. Боплан. Масштаб бл. 1 : 230 000. У лівому нижньому куті – овальний картуш карти, обабіч якого зображено п’ять постатей козаків;

*«TRACTVS BORYSTHENIS, VULGO DNIEPR ET NIEPR DICTI, A CIVITATE CZYRCASSI AD OSTIA ET ILMIEN LACUM, PER QUEM IN PONTUM EUXINUM fi EXONERAT. SUPERIOREM HUI FLUMINIS PARTEM, A CZŸRKASSI NIMIRUM AD FONTES USQUE, VIDE IN TABULA LITHVANIÆ» (Русло Бористена або, по-народному, Дніпра чи Ніпра – від міста Черкаси до гирла й озера Ільмень, через яке він впадає в Понт Евксинський. Верхню частину його течії від Черкас аж до витоків дивись на карті Литви). Карта складена Яном Віллемом Блау 1648 р. Масштаб бл. 1 : 600 000. Карта зорієнтована на захід. Заголовок у фігурному картуші, в окремій рамці у верхній частині, обабіч якого зображені батальні сцени. Карта  складається з двох частин, розміщених горизонтально, між ними в окремій рамці два картуші: один — з легендою, що пояснює чотири умовні позначення, другий — зі шкалою лінійного масштабу. Між ними зображено коня, овець і корову.

На карті подано багато текстів з інформацією про історичні традиції козаків та їхні осади на Хортиці й Томаківці, про положення та роль фортець Очаків і Перекоп. Хоча карта й вважається доповненням до трьох карт Г. Боплана, але, очевидно, створена на основі карти Дніпра з «Великої карти Литви» Радзивілла. Ця мапа є її спрощеною версією зі зміненою орієнтацією на горизонтальну.

 

Українські землі на картах Віллема Янсзона Блау.

1605 р. Віллем Янсзон Блау. Карта світу «Nova Totius Terrarum Orbis Geographica Ac Hydrographica Tabula auct Guiljelmo Blaeuw». Українські землі представлені Поділлям (Podolia).  Віллем Янсзон Блау (нід. Willem Janszoon Blaeu, 1571, Алкмар — 1638, Амстердам) — нідерландський картограф та видавець. Українські землі представлені Поділлям (Podolia). На карті позначено м. Київ, м. Брацлав, м. Кам’янець.

1630 р. Віллем Янсзон Блау. Карта світу «Nova Totius Terrarum Orbis Geographica Ac Hydrographica Tabula auct Guiljelmo Blaeuw». Вона суттєво зменшена з великої карти світу 1605 р. Карта друкувалася в Атласах Блау з 1630 р. по 1658 р. У нижньому правому кутку підписаний гравер Йосуа ван ден Енде (Josua van den Ende). У верхній частині розташовані алегоричні сонячні проміння, Місяць та відомі п'ять планет – Меркурій, Венера, Марс, Юпітер і Сатурн. Зліва - чотири малюнки, що ілюструють елементи (вогонь, вода, повітря та земля), а справа – чотири пори року. У нижній частині розташовані сім віньєток із семи давніх чудес світу. На карті містяться декоративні карти північного та південного полюсів, рожевого компаса та численних кораблів і морських монстрів. Українські землі представлені Поділлям (Podolia).  На карті позначено м. Київ, м. Брацлав, м. Кам’янець.

1630 р. Віллем Янсзон Блау. Карта світу «Nova Totius Terrarum Orbis Geographica ac Hydrographica Tabula auct: Guiljelmo Blaeuw [and] Africae nova descriptio [and] Americae nova Tabula [and] Asia noviter delineata [and] Europa recens descripta» (Карта світу з вставками материків). Видавництво Амстердам. Карта друкувалася в Атласах Блау з 1630 р. по 1658 р. Українські землі представлені Поділлям (Podolia). На карті позначено м. Київ, м. Брацлав, м. Кам’янець. Московитів зображено серед азійських народів.

1613 р. Карта Радзивілла (Карта Великого князівства Литовського). Видавець мапи – Віллем Янсзон Блау з яким пов’язують «золотий вік» голландської картографії епохи Великих географічних відкриттів (мапу видано під офіційним псевдо Блау). Гравером карти є Гессель Ґеррітц (Hessel Gerritz; 1581–1632).

1640 р., 1648 р., 1649 р., 1650 р. і т. д.  Ян Віллем Блау перевидавав карту батька «Magni Dvcatvs LITHVANIÆ ...» з написом «Volynia Vlteririor quae tum Vkraina tum Nis ab altis vocitatur» (Східна Волинь, яку звали також Україною та Низом). Карта має густу мережу населених пунктів, особливо на Поліссі і Волині. Позначено державні кордони між Річчю Посполитою, Великим Московським князівством, Курляндським князівством, Лівонією, а також земель, воєводств, князівств.

1630 р. Карта «Європа» (Europa recens descripta à Guilielmo Blaeuw). Холмщина та Підляшшя позначені як Russia (Русь). На карті позначено м. Львів (Leopolis). Московитів не віднесено до європейських народів. Назва Russia охоплює також і московські землі.

Від 1631 р. Віллем Блау друкував у своїх атласах копію карти Радзивілла (виконану амстердамським гравером Гесселем Ґеррітцом у 1613 р.).

Гессель Ґеррітц (Hessel Gerritz; 1581—1632)  був гравером і картографом амстердамського видавничого дому «Блау». Гессель Ґеррітц розпочав свою діяльність в Алкмарі учнем Віллема Блау, який був на десять років старший від нього. Ґеррітц переїхав разом з Блау в Амстердам, де продовжував роботу в його майстерні. 1610 р. він заснував свою власну друкарню. Багато з його гравюр і карт, є частиною атласів Блау, Яна Янсона та інших. 1613 р. він вигравіюував і видав в Амстердамі «Карту Росії, званої Московією, виготовлена нами з рукопису, накресленого старанням і коштом Федора, сина царя Бориса, і від річки Двіни до інших місць, які відомі як з карт, так і нами додані». Гессель Ґеррітц позначив такі українські землі: Полісся (Polesie), Волинь (Wolynia), Поділля (Podolia), Сіверщина (Severa), Приазов'я та Крим (Crimea). Ймовірно, що карта була складена на підставі «Великого Креслення» (Большого Чертежа) — офіційної генеральної карти Московської держави. Залишається невідомим, яким чином Ґеррітц, який ніколи не бував у Росії, отримав копію «Великого Креслення» для своєї картки.

1614 р. Гессель Ґеррітц виправив і доповнив цю карту, уточнивши фігуру Ладозького озера та ін. (карта теж видана в Амстердамі). Українські краї представлені Поліссям (Polesie); Волинню (Wolynia) – від Західного Бугу до Чорного моря; Поділлям (Podolia) – між Дністром і Південним Бугом; Сіверщиною (Severa) – у верхів’ї Десни. В Приазов’ї та Криму позначено територію кримських, або перекопських татар (Crimea, sev Tartaria Perecopensis). До 1635 р. мідна дошка Ґеррітца перейшла від видавців Атласу Меркатора-Гондіуса до Віллема Блау, який, замінивши ім'я Ґеррітца на своє, включав цю карту в свої атласи. Мапа входила у всі видання Атласу Блау до 1673 р.

Початково, на карті Радзивілла, справа була розміщена карта-врізка нижньої течії Дніпра, але вже в другому видінні «Apendix Theatri» (1631 р.) Віллем Блау помістив ці дві карти, видрукувані на окремих аркушах. В такому вигляді карти входили до атласів «Theatrum Orbis Terrarum» і «Novus Atlas» фірми Блау до 1647 р.

 

Українські землі на картах Яна Віллема Блау.

1662 р. Карта  світу «Nova et accuratissima totius terrarum orbis tabula». Формат  47,4 x 55,3 cм. Опублікована в “Atlas Maior” (Амстердам). У верхній частині - небесні фігури, що сидять серед хмар, нижче представлені чотири пори року з алегоричними малюнками. Серед українських міст – Київ та Львів. Державні кордони на карті не проведено.

Одна з найперших карт світу, яка включає відкриття островів Тасманія та Нова Зеландія. Абель Тасмана першим з європейців відкрив острів Тасманія 24 листопада 1642 р. Сам Тасман назвав острів «Землею Ентоні Ван-Дімена» на честь свого покровителя Ентоні Ван-Дімена, губернатора голландської Ост-Індії. Назва була пізніше скорочена англійцями до «Ван-Діменової землі». 1 січня 1856 острів був офіційно перейменований в Тасманію на честь свого першовідкривача. Абель Тасман  був першим європейцем, який побачив береги Нової Зеландії 1642 р.

Нікола Сансон у Франції та Ян Віллем Блау у Голландії працювали майже одночасно, адаптуючи «Спеціальну карту України» для її розміщення в стандартному на той час атласі формату фоліо. На відміну від Н. Сансона (1665), Ян Блау (1670) створив не сім, а чотири карти України на основі карти Боплана:

*«UKRAINAE PARS, Quae Kiovia palatinatus vulgo dicitur» (Частина України, Київське воєводство). На карті показано Чорний Шлях (Szarny Szlak), який на самому краю полотна карти у верхів'ях річки Інгулець (Ingulet Maly) неприродно обривається. Можна сказати інакше. Південніше Чорного Лісу (Szarny Las) незрозумілим чином як би з нізвідки починається татарський шлях. У західному напрямку дорога зображена досить докладно, проходячи декількома гілками по заселеним областям Правобережної України.

*«Ukrainae Pаrs, Quae Podolia palatinatus vulgo dicitur» (Частина України, Подільське воєводство). Масштаб 1: 420 000. Карта є переопрацюванням п’ятої секції карти Г. Боплана. Карта охоплює територію від Нового Олексинця (Оlехіnіес) на півночі до Чернівців (Czarnowce) на півдні, від Заболотова (Zablotow) на заході до Красного (Krasne) на сході. (за Вавричин, 2009 р.). Заголовок в картуші у формі поста-мента, обабіч якого чотири путті і постать мисливця, в нижній частині карти. Пунктирними лініями з кольоровими кантами на карті зображені межі Поділля з Руссю (Russia Pars), Волинню (Volhyniæ Pars), Брацлавським воєводством (Braclaviæ Pars), Покуттям (без назви), Валахією або Верхньою Молдавією (Walachiæ five Moldiwiæ inférioris Pars).

*«UKRAINAE PARS, QVAЕ BARCLAVIA PALATINATUS Vulgo dicitur» (Частина України, Брацлавське воєводство). Карта є переопрацюванням третьої секції Спеціальної карти України Г. Боплана (1650 р.). Заголовок у картуші у вигляді завіси, яку підтримують п'ять путті, у правому верхньому куті. У лівому нижньому куті, у картуші у вигляді постамента з постаттю козака, що сидить, — три шкали лінійного масштабу. Пунктирними лініями з кольоровими кантами на карті позначена межа Брацлавського воєводства з Поділлям (Podoliæ pars), Волинню (Volyniæ pars) та Київським воєводством (Kiviæ pars). Зображено дві гілки Чорного шляху (Czarny Szlak), який пролягає з півдня на північ вододілом між Південним Бугом і Дніпром.

*«UKRAINAE PARS, QVAЕ POKUTIA Vulgo dictur»  (Частина України, Покуття). Карта є переопрацюванням південної частини сьомої секції карти Г. Боплана. На півночі карта охоплює територію лише до містечка Журавно, тоді як у Боплана зображення завершується р. Стрий та містами Миколаїв і Стрий. Відсутнє також зображення верхньої течії Дністра (за Вавричин, 2009 р.). 

Заголовок у картуші у вигляді кам’яної плити, обабіч якої – постаті козаків і алегоричне зображення Дністра у вигляді діда та перехиленої посудини з водою, у правому нижньому куті. Карта охоплює територію від Завалова (Zawalow) на півночі до р. Білий Черемош (Biale Czeremocze R.) на півдні, від Карпат (Montes Carpathii) на заході до Чернівців (Czarnowce) на сході. На карті позначені межі історико-географічного регіону України Покуття, яке розміщене в басейні правих приток Дністра (Babin feu Tyras). На заході його межа проходить вздовж Горган (Українські Карпати) й межує з Трансільванією (Transilvaniæ Pars), потім тягнеться на північ через Калуш (Kalufza) і Войнилів (Woinilow), далі руслом Дністра на схід, де межує з Нижньою Молдавією або Валахією (Walachiæ five Moldaviæ Inférions Pars). Ha південному сході межа проходить Чорним Черемошем (Czeremscze Czama R.).

Це — чотири окремі роботи, що в картушах містять крім вказаних назв окреме позначення щодо кожного з них: «Частина України» та посилання на Боплана. Назви кожної з чотирьох карт суттєво відмінні від найменувань, застосованих Сансоном, і, очевидно, відповідають розумінню компанії «Блау» українських реалій середини XVII ст. Географічна деталізація, художній рівень виконання й оформлення карт Яна Блау значно перевищує рівень робіт Н. Сансона.

Левен, Антверпен і Амстердам були головними центрами нідерландської школи картографії в її золотий вік. Золотий вік нідерландської картографії, який був започаткований Г. Меркатором і А. Ортеліусом в південних Нідерландах (нинішня Бельгія; в основному, в Левені та Антверпені), знайшов своє найвище вираження в 17 ст. зі створенням монументальних багатотомних атласів в Голландській Республіці (в основному в Амстердамі) суперницькими картографічними фірмами, такими як Lucas Waghenaer, Joan Blaeu, Jan Janssonius, Claes Janszoon Visscher і Frederik de Wit.

1608 р. Пітер ван ден Кере (1571, Гент – 1646; Амстердам; Colette van den Keere, або Colette Hondius), голландський гравер і картограф. Карта «Nova Totius Terrarum Orbis Geographica Ac Hydrographica Tabula. A Pet. Kaerio». Видавництво Amsterdam. Карта вважається одним із найвидатніших зразків Золотої доби нідерландської барокової картографії. Карту майстерно взято з двосторінкової карти світу Віллема Янсона Блау 1605 року, але завдяки обширним анотаціям Пітера ван ден Кере ця карта містить набагато більше інформації про потенційні відкриття в Арктиці, Антарктиці та Австралії. Українські землі - Поділля. Після смерті своєї першої дружини Пітер ван ден Кере був змушений продати багато картографічних пластин. Ця пластина  передана Дірку Евертсену Лонсу, який передрукував її того ж року. Згодом пластини передали Янсоніусу, який передрукував їх у 1626  і 1632 роках. Українські землі представлені Поділлям (Podolia). На карті позначено м. Київ, м. Брацлав, м. Кам’янець.

Пітер ван ден Кере народився в сім'ї ливарника Хендріка ван ден Кере, якого звали Генрі дю Тур. Сім'я Пітера ван ден Кере з протестантів, переїхала в Лондон між 1584 і 1593 роками із-за своєї віри. Вона вернулась в Амстердам в 1595 році, де постійно працював Пітер ван ден Кере. Він учень, а потім родич Йодокуса Гондіуса по сестрі Колетт (Колетт була дружиною Й. Гондіуса). Одружився 7 вересня 1599 р. в Амстердамі з Анною Бурт з Генти й вдруге 10 березня 1623 р. з вдовою із Генти Анною Вінненс.

 

Піскатори

Крім потужних видавничих центрів, у Голландії, в XVII ст., існувало безліч невеликих картографічних майстерень. Серед них однією з найвідоміших і найстаріших було видавництво Клааса Янсзона Вісшера, який підписував свої карти латинізованим іменем Piscator (Піскатор).

Піскатори (лат. piscator — рибак) — перекладена латинська назва, під якою був відомий в Європі XVII ст. видавничий дім голландських граверів і картографів Вісшерів (Visscher).

Біля витоків сімейного справи стояв Клаас Янсзон Вісшер (нід. Claes Jansz Visscher; Ніколас Йоанніс Вісшер); 1587, Амстердам — 1652, Амстердам), який забезпечував потреби всієї Європи в картах (переважно настінних), атласах і офортах з міськими видами. Маркою видавництва Вісшерів-Піскаторів було зображення рибалки в картушах карт.

Клаас Янсзон Вісшер був сином теслі, котрий будував човни і вітрильники, але не пішовшляхом батька. У кого навчався гравюрі, невідомо. За припущеннями Константена Гюйгенса міг навчатися у Жака де Гейна молодшого, що і допоміг йому опанувати техніку офорта.

Ще з 1605 року почали з'являтися граюри виробництва його друкарні, майже повністю створені за картинами тогочасних фламандських художників, серед яких були і твори Девіда Вінкбонса (останні й емігрував в Антверпен в 1602 році). В другому десятилітті XVII століття друкарня Піскатора оприлюднила офорти з творів молодих голландських художників, серед яких були Ян ван де Вельде, Есайас ван де Вельде, Віллем Бейтевех. Продукція мала попит і популярність і сприяла першому комерційному успіху друкарні Піскатора. Він сам працював за офортним верстатом і зробив близько двохсот (200) мідьоритів-матриць. Друкарня Піскатора почала спеціалізуватися на створенні мап і планів міст, що мали значний попит серед аристократів, комерсантів і купців, пересічних громадян, що прикрашали власні оселі географічними мапами на кшталт великих картин. Друкарня також робила гравюри-портрети і гравюри за картинами відомих митців.

Проте в історії мистецтва Ніколас Йоанніс Вісшер залишився як видавець Біблії Піскатора (лат. Theatrum Biblicum, 1650), п'ять сотень різцевих гравюр були виготовлені за малюнками фламандських і голландських майстрів попереднього покоління.

Розквіт видавництва припадає на час діяльності його сина Ніколаса Вісшера старшого (Nicolaes Visscher I; 1618–1679), більш відомого як Н. Піскатор. Він був учнем В. Блау, багато мандрував і отримав пристойну освіту. Після смерті батька він очолив картографічну майстерню, переробляв і удосконалював карти батька публікував їх разом зі своїми. Вишукані картуші до карт Н. Вісшера І створювали відомий художник Берґгем (Berghem) та графік Йоганн Вісшер (Ioannis Visscher). 1677 р. отримав титул Картографа Голландії та Західної Фризії, а також привілей на 15 років на друкування карт. Найвідомішими є його збірні атласи «Atlas contractus orbis terrarum...» та «Germania inferior sive XVIII provinciannr…» які вийшли без зазначення року видання. Публікував також карти країн, де у 1667-1701 pp. точилися війни.

1682 р. видавничий патент був виданий його синові Ніколасу Вісшеру молодшому (Nicolaes Visscher II; 1649-1702). При ньому 90% каталогу Піскаторів складала гравійована продукція.

Видавав збірні атласи частин світу під назвою «Atlas Minor sive tonus...» та «Variae tabulae.geographica»e, в які включав карти, виконані у майстерні Вісшерів, а також карти Ф. де Віта, Х. Алларда, П. Шенка I (P. Schenk I), Я. Янсона. Після смерті Ніколаса Вісшера молодшого сімейним підприємством до 1726 р. керувала його вдова. Окремі карти вона видавала з видавничою приміткою «Mise au jour chez veuve de Nicolas Vischer». Пізніше майстерня перейшла до Петера Шенка II  (Peter Schenk II), який публікував карти майстерні Вісшерів зі своєю видавничою приміткою «nunc apud Petrum Schenk Junior».

На картографічну майстерню Вісшерів працювали такі відомі гравери як А. Ґос (A. Goos), 7. (G. Gouwens), А. Гоґенбом (A. Hogenboom) та ін.

 

 

Українські землі на картах Вісшерів (Піскаторів).

1652 р. Клаас Янсзон Вісшер (Піскатори). Карта світу «Nova Totius Terrarum Orbis Geographica Ac Hydrographica Tabula. Autore N I Piscator». Українські землі представлені Поділлям (Podolia). На карті позначено м. Київ, м. Брацлав, м. Кам’янець.

1657 р. Клаас Янсзон Вісшер. Одна із ранніх карт Угорщини «Totius Regni Hungariae...». Мапа була опублікована вже після смерті автора, його сином Ніколасом. Вона охоплює Центральну, Південно-Західну і Західну Україну. Дану карту брали за основу багато картографів, що допомогло зберегти обриси України на численних версіях карт Угорщини. 

Ця мапа має прямий зв'язок з Картою Радзивілла: за аналогією з нею, центральноукраїнські землі позначені там як «Volynia ulteririor, quae tum Vkraina tum Nis ab altis vocitatur» (Східна Волинь, яку називали також Україною і Низом), хоча щодо Угорщини Україна беззаперечний верх. На мапі позначено Podolia (Поділля).

1679 р. Ніколас Вісшер старший видав карту “Tabula nova totius REGNI POLONIÆ. in quo sunt Ducatus et Provinciae Prussia, Cujavia, Mazovia, Russia Nigra, &c. DUCATUS LITHUANIA, UKRANIA, &c. in qua Volhynia, et Podolia. cum suis Palatinatibus ac Confinys”. Мапа була надрукована в Амстердамі (це мідна гравюра в чотирьох по-різному забарвлених версіях). Гравюри зроблені з “Карти Королівства Польського” Ніколя Сансона (1655 р.). Мапа виготовлена на високому художньому рівні. Особливо дуже естетично оформлений картуш. Неодноразово перевидавалася, зокрема й у 1690 р. (з доповненнями). Формат карти 42,3 × 55,5 см.     

На мапі зазначено  назву Ukraine (Україна) саме так, як її використовував Боплан та Сансон. Назва  Ukraine накладається на назву Volynie, охоплює Правобережну та Лівобережну Україну, від Києва до гирла Дніпра (Чорного моря). На карті топонім Dikia Pole (Дике Поле) міститься на лівобережжі Сіверського Дінця. 

1680 р.  Ніколас Вісшер молодший видав у Амстердамі карту “Nouvelle Carte geographique du Grand Royaume de Moscovie representant la Partie Meridionale &c. Kupferstichkarte von Visscher” (Нова географічна карта півдня Великого Московського князівства [створена] Вісшером). Карта друкувалася у атласах фірми Вісшерів (Atlas Minor), пізніше - у збірних атласах інших великих картографічних фірм, зокрема у «Atlas Novus» (1712 р.) Й. Б. Гоманна.

Українські історико-географічні землі представлені Поліссям (на карті назване Руссю Польською (Russie Polonoise), Волинню (Volhynia), Київським (Palatinat de Kiovie) та Брацлавським воєводствами, Чернігівським (Duché et Palatinat de Czernigove) та Новгород-Сіверським (Duché de Severie) князівствами, Ногайською Тартарією (Tartares Nagàis). Запоріжжя та Слобожанщина названі Україною Країною Козаків (Ukraine Pays de Cosaques).

На карті 1712 р. біля Полтави (Pultava) знаком у вигляді двох перехрещених мечів і датою 1709 позначене місце Полтавської битви, а також землі Слобідської України і Запоріжжя виділені в автономну адміністративну одиницю з козацькою столицею в Батурині (Baturin Capitale de Cosaques). Південно-східна частина Лівобережжя названа Російською Україною (Ukraine Russie). Показано козацькі землі: Запорозьких козаків (Cosaques Zaporoski) на Дніпрі; Донських козаків (Cosaques Donski ou Czercasses); Гребенських козаків (Grebenskaia Cosaques) в Поволжі. Через східні українські землі проходить татарський шлях на Московію (Chemin que tiennent les Tartares pour entre en Moscovie).

1681 р. Карта “MOSCOVIAE seu RUSSIAE MAGNAE Generalis Tabula...” (Карта Московiї або Великої Русі...). Українські історико-географічні землі представлені Поліссям (Polesia), Волинню (Volhynia), Поділлям (Podolia), Новгород-Сіверським (Severia) та Чернігівським (без підпису) князівствами у складі Московського царства, Кримським півостровом (Crimea) та Перекопською Тартарією (Tartaria Przecopensis). Правобережна Україна (Придніпров’я) позначене як UKRANIA (Україна), Подоння – як OKRAINA.

Східний кордон Московії (MOSCOVIAE) – річки Волга та Об. На схід від річки Об – Тартарія (Tartariaе).

Ця карта є удосконаленим переопрацюванням карти Росії «Tabvla Russiae ex autographe...» (Амстердам, 1614) Гесселя Геррітца, яка публікувалася (1635-1640 pp.) в атласах «Theatrum Orbis Terrarum» фірми Я. Блау. На своїй карті Ніколас Вісшер молодший повторив помилки Г. Геррітца у географічному зображенні східноєвропейських земель та території Причорномор’я. Українські землі на цій карті подані доволі схематично, державні кордони, межі історико-географічних областей позначені невірно.

Неодноразово він перевидавав карту батька “Tabula nova totius REGNI POLONIÆ. in quo sunt Ducatus et Provinciae Prussia, Cujavia, Mazovia, Russia Nigra, &c. DUCATUS LITHUANIA, UKRANIA, &c. in qua Volhynia, et Podolia. cum suis Palatinatibus ac Confinys”.

1687 р. Карта “TOTIUS REGNI HUNGARIAE et adjacentium Regionum TABULA A.o 1687 ob res bellicas inter Christianos et Turcas de novo correcta ac innummeris locis aucta”. На карті позначено українські історичні землі: RUSSIAЕ (Західна Україна), PODOLIA (Поділля), VOLYNIA (Волинь) та VКRAINA (Україна) – між Бугом та Дніпром. На карті міститься напис «Volynia ulteririor, quae tum Vkraina tum Nis ab altis vocitatur» (Східна Волинь, яку називали також Україною і Низом).

1690 р. Карта “TABULA NOVA TOTIUS REGNI POLONIÆ IN QUO SUNT DUCATUS ET PROVINCE* PRUSSIA, CUJAVIA, MAZOVIA, RUSSIA NIGRA, &C. DUCATUS LITHUANIA, UKRANIA, &C. IN QUA VOLHYNIA, ET PODOLIA. CUM SUIS PALATINATIBUS AC CONFINŸS” (Нова карта всього Польського королівства, до якого входять князівства й землі Пруссії, Куявії, Мазовії, Чорної Русі тощо, Князівства Литовського, України тощо з Волинню й Поділлям з їхніми воєводствами й межами). Видавництво Амстердам. Масштаб бл. 1: 2 800 000. Мова карти латинська. Карта є переопрацюванням карти Н. Сансона І «Estats de la couronne de Pologne» 1655 р. Дана карта є копією карти Ніколаса Вісшера старшого 1679 р.

Українські історико-географічні землі представлені Україною (охоплює Право- і Лівобережжя від Києва до Чорного моря (Mare Nigrern); Чорною Руссю (Russia Nigra); Волинню (Volhynia), яка простягається від Полісся (Polesia), включаючи Право- та частково Лівобережжя. Верхньою Волинню (Superior Volhynia) названа територія Луцького воєводства (Palatinatus Lusucensis); Нижня Волинь (Volhynia Inferior) займає землі Київського воєводства (Palatinatus Kiowiensis); Поділля (Podolia) охоплює Кам’янецьке (Palatinatus Kamientecki) та Брацлавське (Palatinatus Braclaviensis) воєводства.

Цікаві карти Вісшерів. Австрійському прототипу (карта «Leo Belgicus» Мішеля фон Ейтцінга; 1583 р.) відповідає карта Нідерландів у формі геральдичного лева авторства Клааса Янсзона Вісшера. Карта виготовлена з нагоди укладення в 1609 р. Дванадцятирічного перемир'я.

Це карта Нижніх країн (Історичних Нідерландів) у формі геральдичного лева (зображеного на гербах окремих нідерландських провінцій і на гербі Оранської, або Орансько-Нассауська, династії (Oranje-Nassau; королівська династія Нідерландів з 1815 р.). Бельгікою в XVI-XVII ст. називали всі Нижні землі (територія сучасних Бельгії та Нідерландів).

1630 р. Карта «Leo Belgicus».  Це четверта зооморфна карта Бельгії та Нідерландів (перша – Мішеля фон Ейтцінга; 1583 р.; друга – Клааса Янсзона Вісшера; 1609 р.; третя – Йодокоса Гондіуса, 1611 р.) у формі геральдичного лева.

1648 р. Карта «COMITATUS HOLLANDIAE DENUO FORMA LEONIS CURIOSE EDITUS A Nicolao Iohannis Visscher. Anno 1648». На час укладення Вестфальського миру 1648 року, що залишив Південні Нідерланди в складі іспанської корони, картографи стали наносити на карти в формі лева одну тільки Республіку Сполучених провінцій. Такі карти відомі під назвою «Лев Голландії» (Leo Hollandicus).

Історична довідка. В середньовіччя, Нижні країни, які приблизно включають сучасні Бельгію та Нідерланди, містили в собі різні графства, герцогства та єпархії, що входили до складу Священної Римської імперії. Вони були об'єднані в одну державу під владою Габсбургів в XVI ст. Після поширення кальвінізму настала Контрреформація, що привела до розпаду країни. Намагання іспанського короля Філіппа II централізувати державу призвели до повстання проти іспанського панування під керівництвом Вільгельма I Оранського. 26 липня 1581 р. була проголошена незалежність країни, офіційно визнана іншими державами тільки після Вісімдесятирічної війни 1568–1648 років. У роки війни за незалежність почалася Золота доба Нідерландів, період економічного та культурного процвітання, яке продовжувалось все XVII ст.

Дванадцятирічне перемир'я — термін, що описує період припинення бойових дій між Іспанією та Південними Нідерландами з одного боку та Нідерландською республікою з іншого, відповідно до домовленостей, досягнутих в Антверпені 9 квітня 1609 року. Це був переломний момент у Вісімдесятирічній війні, оскільки вперше Об'єднані провінції отримали офіційне визнання від іншої держави. З точки зору Іспанії перемир'я сприймалось як принизлива поразка, оскільки вони були змушені піти на значні поступки, майже нічого не отримавши натомість. Проте, перемир'я дозволило королю Філіпу III відмежуватися від конфлікту в Нижніх країнах та присвятити свої сили внутрішнім проблемам іспанської монархії. Ерцгерцоги Альбрехт VII та Ізабелла використали роки перемир'я для зміцнення правління Габсбургів та здійснення Контрреформації на територіях, що перебували під їх суверенітетом.

 

Данкертси

Данкертси – представники ще однієї родини граверів та картовидавців в Амстердамі.

Сім'я граверів і видавців Данкертс була заснована Корнелісом (1561–1631), продавцем друкованої продукції. Його син, відомий як Корнеліс Старший (1603–1656), заснував сімейний картографічний бізнес. Він мав двох синів, Данкера (1634–1666) та Юстуса Старшого (1635–1701). Юстус Данкертс працював в Амстердамі. З 1670 р.  видавав збірний «Atlas», в який, окрім його карт, входили карти К. Алларда, Ф. де Віта, П. Дюваля. Карти, створені Данкертсами, здебільшого були переопрацюваннями карт Я. Блау, Я. Янсона, Ф. де Віта та ін. Cини  Корнеліс Молодший (1664–1717), Теодор (Teodoras; 1663–1727), Юстус Молодший (помер 1692 р.) та Йоан (Ioannes) продовжили справу батька. У 1684 р. сім'я отримала «привілей» на 15 років, який був поновлений ще на 15 р., коли термін дії першого закінчився в 1699 р. Крім виробництва глобусів родина Данкертсів загалом виготувала для своїх атласів понад 300 аркушів карт. Особливу увагу вони приділяли політичним кордонам, різноманітним прикрасам та віньєткам.

Юстус Данкертс (Justus Danckerts; 1635–1701), голландський гравер, картограф та видавець. 

1680 р. Карта «NOVISSIMA ET ACCURATISSIMA TOTIUS RUSSIÆ VULGO MOSCOVITE TABULA AIUSTO DANCKERTS» (Новітня докладна карта всієї Росії, яку по-народному називають Московією, Юстуса Данкертса). Видавець: Ніколас Вісшер II (Nicolaes Visscher II). Масштаб бл. 1:5 000 000, мова латинська.

Пунктирними лініями з кольоровими кантами на карті зображені межі князівств та колишніх ханств, які автор називав королівствами, зокрема Сибірське (Siberia Regnum), Астраханське (Regnum Astrachan) та Казанське (Regnum Casan) ханства, що входили до складу Росії, а також кордони суміжних країн. Як окрема адміністративно-територіальна одиниця виділена Окраїна (Ograina), що простягається від східної межі Воротинського князівства (Duc. Worotin) на північний схід і межує з Малою Тартарією (Tartaria Minor), Рязанським князівством (Duc. Rezemiz) та незаселеними землями (Pole).

1680 р. Карта «Accuratissima et maxima totius Turcici Imperii tabula cum omnibus suis regionibus novissima delineatio» (Акуратна і максимально повна карта Турецької імперії). Українські землі представлені Україною (Vkrania) та Поділлям (Podoliа). Напис Vkrania охоплює Правобережжя та Лівобережжя.

1692 р. Карта «Regni Poloniae et Ducatus Lithuaniae, Voliniae, Podoliae, Ucraniae, Prussiae et Curlandiae descriptio emendata per I. Danckerts» (Карта Речі Посполитої, князівства Литовського, Волині, Поділля, України, Прусії та Курляндії). Карта складена на основі мапи 1675 р. Фредеріка де Віта «Regni Poloniae et Ducatus Lithuaniae Voliniae Podoliae Vcraniae Prussiae Livoniae, et Curlandiae» (Карта Речі Посполитої, князівства Литовського, Волині, Поділля, України, Прусії, Лівонії та Курляндії). Формат карти – 48, 4 × 58,3; масштаб біля 1:2 350 000.

Назва Ukrainia накладається на назву “Podolia” і охоплює ще Лівобережжя.  Написи назв Україна, Волинь, Поділля в заголовку карти не збігаються  з написами на карті. Західна Україна - Червона Русь з Покуттям.

Посередині, під р. Куяльник, позначено місто Хаджибей в транскрипції Koczubi (Кочубей), нинішня Одеса, місто, що веде свою історію з ХV ст. Згодом, в 1789 р. в результаті штурму козацько-російськими військами під командуванням Хосе де Рібаса захоплене в Османської імперії Росією і в 1795 р. перейменоване в Одесу. Раніше, Османи, що правили тут 250 років, своєю чергою, захопили це місто у ВКЛ і перейменували його з Коцюбіїва в Хаджибей. 

1657 р. Уго Аллард (Hugo Allard), голландський картограф, який проживав і видавав головним чином в Амстердамі, опублікував карту «Nova totius Regni Poloniae, Magnique Ducatus Lithuaniae, cum suis Palatinatibus ac Confiniis» (Нова карта всього Польського королівства, Великого князівства Литовського з їхніми воєводствами та їхніми межами). Карта створена на основі карти Боплана 1651 р. «NOVA TOTIUS REGNI POLONIE MAGNIQ DUCATUS LITHUANIA CUM FUIS PALATINATIBUS AC CONFINIIS EXACTA DELINEATIO PER G. LE VAFFEUR DE BEAUPLAN S.R.MTIS ARCHITECTUM MILITAREM ET CAPITANEUM ANNO 1651» (Нова карта всього Польського королівства, Великого князівства Литовського з їхніми воєводствами та їхніми межами докладно виконана Г. Ле Вассером де Бопланом, військовим архітектором і капітаном с[вященної] королівської] в[елично]сті року 1651). Придніпров’я (Правобережне) позначене, як Ukraina (Україна). Карту перевидавали 1660 р. і т. д.

Українські землі, на той час у складі Королівства Польща, представлені Поліссям (Polesia), Волинню (Pal. Volyniae), Поділлям (Роdoliae) та ін. На Чорноморському узбережжі показано Кримський півострів (Сrіm). Назва Червона Русь (Russia Rubra) охоплює Галицьку землю.

Карел (Карло) Аллард (Carel Allard; 1648—1709) — нідерландський картограф, син Уго Алларда. Проживав і видавався головним чином в Амстердамі. Карти здебільшого на основі даних Блау,  Боплана і Ф. де Вітта. Карта 1670 р. одна із перших  де Україна ототожнюється з Червоною Руссю. 

1670 р. доопрацював і переробив карту батька «Nova totius Regni Poloniae, Magnique Ducatus Lithuaniae, cum suis Palatinatibus ac Confiniis» та видав її під назвою "Regni Poloniæ, Magni Ducatus Lithuaniae...," (Польща Велике князівство Литовське...). Ця карта неодноразово перевидавалася, з доповненнями та змінами, зокрема в 1696, 1697, 1703, 1705 рр. та ін. Назва  «Ukrainа» (Україна) накладається на назву «Russiа Rubra» (Червона Русь), охоплює Правобережну та Лівобережну Україну. Українські історико-географічні землі представлені Покуттям, Волинню, Поділлям. Південь України - Дике Поле. На Дніпрі позначено 13 порогів. Це одна із перших карт де Україна ототожнюється з Червоною Руссю.

1670 р. Карта «Regni Poloniæ, Magni Ducatus Lithuaniae...». Видавництво Амстердам. Формат карти 50 × 58.50  см. Опублікована в «Atlas Major». Назва  Ukrainа (Україна) накладається на назву “Russiа Rubra” (Червона Русь), охоплює Правобережну та Лівобережну Україну. Західна Україна теж позначена як “Russiа Rubra”.

1695 р.  Карта «Accuratissima Europae Tabula Multis Locis». Видавництво Амстердам. Назва  «Ukrainа» (Україна) охоплює Правобережну та Лівобережну Україну. На карті позначено українські історичні землі: RUSSIA RUBRA (Червона Русь (Західна Україна), від м. Люблін до Покуття), PODOLIA (Поділля), Volhynie (Волинь), Polesia (Полісся), Pokutia (Покуття). Південна Україна – Дике Поле (Dzike Polie).

1695 р.  Карта «Asia». Видавництво Амстердам. Назва  «Ukrainа» (Україна) охоплює Правобережжя та Лівобережжя. На карті позначено українські історичні землі PODOLIA (Поділля) та Volhynie (Волинь).

1705 р.  Карта «Europa». Видавництво Амстердам. На карті позначено українські історичні землі: RUSSIA RUBRA (Червона Русь (Західна Україна), PODOLIA (Поділля), Volhynie (Волинь), Polesia (Полісся) та ін.

Фредерік де Віт. Історія існування видавництва, яке заснував Фредерік де Віт-старший (Frederick de Wit; 1610–1698), дуже схожа на попередні: карти та атласи випускалися послідовно протягом трьох поколінь. Відомі син і онук Фредеріка де Віта, що носили те ж ім'я. 1648 р. Фредерік де Віт переїхав з м. Гауда (провінція Південна Голландія) в Амстердам, в цьому ж році відкрив видавничу майстерню під назвою «De Dry Crabben» і магазин (з 1654 р. назва – «De witte Pascaert»). Перше картографічне зображення, які Фредерік де Віт вигравіював, був план Гарлем, який був присвячений до 1648 р., а в 1649 р. вигравіював карти міст Лілль та Турне, які з'явилися в ілюстрованому атласі фламандського історика Антоніус Сандеруса. Перші його карти – детальне переопрацювання карт Н. Вісшера старшого (N. Visscher І). 1659 р. – карта Данії, 1660 р. – карти світу «Nova Orbis Tabula in Lucem Edita» та «Nova Totius Terrarum Orbis Tabula,» 1670 р. разом з сином Фредеріком (Frederick de Wit) видав атлас «Nieut Kaert-boeck vande XVII Nederlandse provinci». З 1675 р. розпочав видавництво морських атласів. Протягом 1680-1690 pp. він видав два атласи з планами і видами міст Бельгії.

1690 р. опубліковано збірний «Atlas», який містив карти батька і сина де Вітів, а також карти Я. Янсона, В. Гондіуса, Г. Меркатора, X. Аларда та ін. Вітт-старший виготовляв сухопутні та морські карти, а також величезні настінні карти світу.

Після припинення діяльності картографічних видавництв Блау і Янсона він купив на аукціонах їхні гравіювальні дошки і таким чином зміг видати багато карт, планів і панорам. Його роботи характеризувалися високим рівнем гравіювання і розмальовки. Вони були популярні в той час і послужили матеріалом для багатьох перевидань. Віт старший виготовляв сухопутні та морські карти, а також величезні настінні карти світу.

1698 р. майстерню очолив Фредерік де Віт Фредерік син (1629/1630–1706), математик і картограф за освітою, який видавав карти батька з деякими змінами та збірні атласи.

У 1706 р. гравіювальні дошки де Вітів успадкував П'єр Мортьє (Mortier Pieter, Pierre; 1661—1711).

 

Українські землі на картах Фредеріка де Віта.

1665 р. Карта світу «Nova Orbis Tabula in Lucem Edita». Серед українських міст – Київ та Львів. Українські землі показано ще до «Вічного миру» (1687 р.).

1675 р. Карта світу «Nova Totius Terrarum Orbis Tabula, ex officina F.de Wit». Гравер карти – Ромеїн де Хух (Romeyn de Hooghe). Серед українських міст – Київ. Українські землі показано ще до «Вічного миру» (1687 р.). На карті Каліфорнія показана як острів, узбережжя Австралії та Нової Зеландії - неповні, а також немає слідів Антарктики. Австралія показана з відкриттями, зробленими А. Тасманом під час першого та другого плаваннях 1642-1644 рр.. Форма Австралії на всіх майбутніх картах залишалася незмінною, доки Джеймс Кук не відкрив східне узбережжя в 1769-1770 рр. У кожному куточку карти розташовані великі алегоричні сцени, що являти собою чотири елементи: вогонь, вода, повітря та земля.

1670 р. Карта «Regni Poloniae et Ducatus Lithuaniae Voliniae Podoliae Vcraniae Prussiae Livoniae, et Curlandiae» (Карта Речі Посполитої, князівства Литовського, Волині, Поділля, України, Прусії, Лівонії та Курляндії). Основою для створення карти стала карта Н. Сансона «Estats de la Couronne», опублікована в Парижі 1655 p. Масштаб бл. 1: 2 800 000; мова – латинська та німецька На цій карті територія по обидва боки Дніпра має напис Vkrania (Україна). Назва Vkrania накладається на назву Volhynia. Написи назв Україна, Волинь, Поділля в заголовку карти не збігаються з написами на карті. Територія України позначена на мапі шрифтом великого розміру, що свідчить про увагу автора до цих територій. Західна Україна на карті – Червона Русь (RUBRA RUSSIA) в межах якої виділено Покуття (POKUTIA). У межиріччі Дніпра та Інгульця (Ingulet Maly flu.) подані написи про Дике поле (Dezike Polie) та землі Козаків Запорозьких (Cofac Zaporovié). Карту неодноразово перевидавали 1675, 1680, 1685, 1689, 1690, 1700, 1710 рр. і т. д.

На картах 1690 та 1700 рр. видання з’являється поділ України між Польщею та Московією по Дніпру, можливо, це трапляється вперше. На карті 1690 р. вперше в картографії у підписі Польщі було вжито термін “республіка”.

З’явиться поділ наступного разу на карті Жана-Батиста Нулена (1704) “L'Europe Dressee Sur les Nouvelles observations faites en toutes les parties de la Terre Rectifiee…” (Європа…), а також на карті «Estats de la couronne de Pologne…» (Коронні польські землі…, 1731 р.) Нікола де Фера, але вже на карті 1737 р. у нього ж зникне.

1680 р., в Амстердамі, Фредерік де Віт видав 5 версій цієї карти (в різних кольорах). Формат – 19,37 × 22,44 дюйма / 56 × 48 cм.

1680 р. Фредерік де Віт та Ніколаас Вітсен (Nicolaes Witsen; 1641-1717). Карта «Imperii Russici sive Moscoviae Status Generalis, in ejus Regna, Ducatus, Provincias, Populos que Subjacentes Divisus / et ex Tabula Spectatmi Domini N. Witsen, Urbis Amstelodamensis Consulis etc. ; pro Maiori Parte Excerptus per F. de Witt. – Amst.» (Російська імперія або Московія…). Лівобережна Україна (в складі МосковіЇ) – UCRANIA, Правобережна Україна (в складі Польщі) теж – UCRANIA; Задоння – OCRAINA (Окраїна).

Ніколаас Вітсен — голландський політик, дипломат, письменник і картограф; бургомістр Амстердама з 1682 по 1706 рр. Керував Голландською Остіндською компанією.  1687 року склав першу версію мапи Тартарії. В 1692 році видав в Амстердамі свою книгу «Північна та Східна Татарія», де, зокрема, помістив зображення міста-фортеці Перекоп, багато даних про Крим, Кавказ, Центральну Азію та Далекий Схід. 1705 року вийшло друге видання праці.

1685 р. — 1721 р. — видавнича фірма «Mortier». 

Одним з головних напрямків видавничої фірми було друкування карт. Заснував цей бізнес П’єр (Пітер) Мортьє.

П’єр (Пітер) Мортьє (Mortier Pieter, Pierre; 1661—1711), амстердамський видавець французького походження. Він був сином політичного біженця з Франції, став картографом і гравером.

1681-1685 pp. жив і працював у Парижі. Потім повернувся до Амстердама, де працював видавцем та книготорговцем з 1685 до 1711 року.

15 вересня 1690 р. отримав привілей від штатів Голландії та Західної Фрисландії видавати карти та атласи французьких картографів в Амстердамі для голландського ринку. Це стосувалося перш за все карт Сансона, які він друкує та виправляє докладаючи великих зусиль.  Пізніше карти Сансона перевидавалися фірмою «Covens & Mortier». На всіх перевиданнях вказувалися адреса (сигнатура) видавців.

1692 р. Георг Колле і П'єр Мортьє перевидали в Амстердамі атлас (99 карт) Сансона-Жайо під назвою «Atlas Royal a l’Usage de Monseigneur le Duc de Bourgogne…» (Королівський атлас), атлас мав також, як і у французькому виданні, посвяту герцогу Бургундському; 1696 р. – зі 111 картами. У 1707/1708 рр. П'єр Мортьє видав атлас зі 168 картами. Пізніші видання Мортьє розширили атлас ще більше – 1708 р. –  200 карт; близько 1721 р. – 300 карт; близько 1735 р. – 400 карт

У 1693 р. П'єр Мортьє в Амстердамі видав найдорожчий та найвишуканіший атлас XVII ст. — Морський атлас «De Fransche Neptunus, of nieuwe atlas van de zeekaarten, opgenomen en gegraveerd door uitdrukkelyke order des konings, tot het gebruik van zyne zeemachten» (Французький Нептун, або Новий атлас морських карт, складений та відгравірований за терміновим розпорядженням Короля для використання своїми військово-морськими силами).

У 1706 р. П'єр Мортьє успадкував гравіювальні дошки де Вітів.

Після смерті П’єра в 1711 р., його вдова Амелія Гравенсанде (Amelia Gravensande; 1666–1719) продовжувала бізнес чоловіка, поки не виріс їх син Корнель Мортье (Cornelis Mortier; 1699-1783). Корнель почав співпрацювати зі своїм зведеним братом Йоханесом Ковенсом (Covens Johannes; 1697-1774).

З їх прізвищ і походить назва видавничого будинку “Covens & Mortier” (20 листопада 1721 р.). Після смерті Й. Ковенса I (1774) його бізнес продовжив син Йоханес Ковенс II (1722—1794).

1778 р. назву фірми змінено на “J.Covens & Zoon.”. Після смерті Йоханеса Ковенса II видавничим домом керував його син Корнель Ковенс (Cornelis Covens; 1764—1825). Він взяв до себе, у свій видавничий бізнес, Мортьє П’єра IV, правнука Мортьє П’єра I. Ім'я було з 1794 р. по 1866 р.“Mortier, Covens & Zoon Під керівництвом спадкоємців Й. Ковенса і К. Мортьє фірма проіснувала до 1866 р.

Близько 1725 р. з’явилося перевидання «Atlas Major» Фредеріка де Вітта. Чудовий великий атлас (76 карт), розфарбований вручну.

У 1730 та 1742 «Covens & Mortier» видала атлас з картами Ніколи Сансона та Гійома Деліля у гравіруванні Ромейна де Гоге (Гооге; Romeyn de Hooghe, 1645—1708) під назвою «Atlas nouveau, contenant toutes les parties du monde: où sont exactement remarquées les empires, monarchies, royaumes, états, républiques &c» (Новий Атлас, що містить усі частини світу: де саме знаходяться імперії, монархії, королівства, держави, республіки та інші країни).

1733 р. «Covens & Mortier» видала атлас «Atlas Novus - Atlas-Nouveau Contenant toutes les parties du Monde &c».

У 1730 році Пітер ван дер Аа продав свої гравюри «Covens & Mortier».

У 1730, 1733, 1742 рр. і т. д., в Амстердамі, фірма перевидавала мапу 1706 р. французького географа та картографа Гійома Деліля (Guillaume Delisle; 1675-1726) “Carte de Moscovie». Карта видавалася як цілою так і частинами під назвами: “Partie Meridionale de Moscovie” та “Carte de Moscovie”. На цих картах присутні написи Ukraine pays des Cosaqyes (Україна земля (країна) козаків), «Cosaques Zaporoski» (Козаки Запорозькі).

Приблизно в 1740 р. з'явилася серія кишенькових атласів різних країн, які були дуже зручні для мандрівників.

1740, 1742, 1744 рр. і т. д., в Амстердамі, “Covens & Mortier” видавала ще одну карту Г. Деліля «Theatre de la Guerre Dans La Petite Tartarie La Crimee La Mer Noire». Карта присвячена подіям і системним змінам політичного ландшафту Європи та Росії середини XVIII ст. Вона продовжує традиції, започатковані Бопланом і Сансоном. На карті ще присутні домінантні позначення Ukraine pays des Cosaqyes (Україна земля (країна) Козаків), «Cosaques Zaporoski» (Козаки Запорозькі), Дике поле.

Протягом свого існування фірмою було видано безліч різних мап, атласів, портоланів. Зокрема уточнені і перевидані атласи і мапи Нікола Сансона, Йоганна Янсоніуса, Фредеріка де Віта, Гійома Деліля, Пітера ван дер Аа та ін.

Під час Золотого століття голландських географічних досліджень та відкриттів (бл. 1590—1720-ті рр.) і Золотого століття голландського / нідерландської картографії (бл. 1570-1670-ті рр.) голландські мореплавці, дослідники, географи та картографи були першими, хто наніс на карту багато невідомих регіонів суходолу та океану. Протягом приблизно століття нідерландські (голландські й фламандські) картографи зробили важливий внесок в науку і мистецтво створення карт. Їх публікації – чудові віхи в історії картографії. Ці збережені видання є не тільки цінними джерелами сучасних географічних знань, а й чудовими творами мистецтва. Основну роль в цьому зіграла особлива художня атмосфера Нідерландів XVI та XVII ст. Унікальна атмосфера зробила картографування видом мистецтва. Картографія та образотворче мистецтво були взаємопов'язаними видами діяльності: мистецтво і картографування взаємодіяли один з одним: багато картографічних елементів, такі як зображення, колір і написи, були спільними з мистецтвом; інструменти та методи, що використовувалися для створення карт і художніх творів, були дуже схожі в гравюрі та картографуванні: гравюри на мідній пластині, які пізніше розфарбовувалися вручну, вимагали певних художніх навичок.

 ДЖЕРЕЛА

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. (у співавторстві). Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. 367 с.

*Байцар Андрій. Українські землі на картах Клавдія Птолемея http://baitsar.blogspot.com/2017/04/blog-post_24.html

*Байцар Андрій. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НА КАРТАХ КЛАВДІЯ ПТОЛЕМЕЯ // Журнал «Дніпро». № 7-12. 2022. С. 158-177.

*Падюка Н. КАРТИ Й АТЛАСИ АМСТЕРДАМСЬКОГО ВИДАВНИЦТВА ГОНДТІВ-ЯНССОНІВ (XVII ст.) У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2016. [Електронний ресурс] – Режим доступу:  http://www.lsl.lviv.ua/wp-content/uploads/Z/Z2016/JRN/PDF/13.pdf

1589 р. Spieghel der Zeevaerdt (Дзеркало морів, Лука Янсен Вагенер)

1593 р. Speculum Orbis Terrae  (Дзеркало світу; Корнеліс де Джоде;  Антверпен)

1606 р. Abraham Ortelius: Theatrum Orbis Terrarum

1634 р. MERCATOR/HONDIUS ATLAS