В Арх. Фр. Міністерства Зак. Справ
зберігається карта України, зроблена в 1572
році з наказу короля Карла IX для його брата Генриха, кн. Анжуйського.
На сій карті територія по обидва боки Дніпра має надпис: «Ukraine»
(Україна), захоплюючи і нинішню Харківщину, яка колись звалася Слобідською
Україною. Та частина, де нині Кременчук, Єлисаветград, Катеринослав, і нижче
має надпис: «Cosaques» (Козаки). З сию картою, по давности вжитку географами
назви «Україна», конкурує карта Мотіеля [Сергій
Шелухін. Назва України: з картами. 1921].
В Націон. Бібліотеці (Париж) в
паперах французького купця Мотіеля є географчіна карта басейну Чорного Моря,
зроблена невідомим автором. Мотіель їздив з Франції суходолом в Туреччину через
Україну. Виїхав він з дому в 1580 році, а вернувся в 1582 р., пробувши в
подорожі 2 роки з лишком. Ясно, що карту, якою він користався в тій подорожі,
було зроблено раніше 1580 року. На сій карті територія по обидва боки
Дніпра має на собі надпис: «Uckrania» (Україна). На тій території
показані міста Овруч, Житомир, Київ, Каменець-Под., Полтава, Чигрин [Сергій
Шелухін. Назва України: з картами. 1921].
В першій половині XVII ст. назва Україна, починаючи з Карти Радзивілла (1613 р.), зустрічається: 1631 р. (Віллем Янсзон Блау); 1638 р., 1650 р. (Маттеус Меріан старший); 1638 та 1639 р. (рукописні карти Боплана); 1640 р. (Ян Віллем Блау та Корнеліус Віллем Блау); 1641 р. (Нікола Сансон); з 1648 р. – друкованих картах Гійома Боплана та в інших картографів.
Після впровадження Г. Бопланом (1638 р.) назви Україна в європейську географію, вона на тривалий час закріплюється у свідомості європейців як “країна (земля) козаків”.
В тій же Націон. Бібліотеці (Париж. – А. Б.) зберігаються дві географічні карти: одна з 1641 року, перевидана в Римі в 1678 р., а друга з 1657 р., перевидана в Римі в 1688 році. Авторами їх були італійські географи: першої Сансоне (французький географ та картограф Нікола Сансон. – А. Б.), а другої Корнетті. На обох картах територія України має на собі надпис: «Ukraina o Paese de Cosacchi» (Україна або Земля Козаків). Ся територія займає обидва боки Дніпра з Волинею, Поліссям, Галичиною. Назви Русі або Россії — немає. Московію названо Московією [Сергій Шелухін. Назва України: з картами. 1921].
Назва окраі(ї)на на картах починає з’являтися на поч. XVII ст. Це територія у верхів’ї Оки та Дону (Рязанщина), інколи "окраїна" на картах це - українсько-татарське прикордоння. Московська «окраїна» не має жодного відношення до України.
В Московщинні XVI–XVII століть термін “Україна” побутувало у двох принципово відмінних значеннях. Одне стосувалося території, підвладної московському царю, друге – українських земель Речі Посполитої.
У першому випадку московське “україна” / “украйна” справді було синонімом окраїни (“окраина”). У такому значенні ним окреслювали всі терени, які перебували на периферії царських володінь, тобто на прикордонні. Цар Михайло Федорович у своїй грамоті 1614 р. зазначав: “Багато міст від польських та литовських людей очистили, а від німецьких украйн Тихвин монастир та інші численні новгородські пригородки очистили”. 1625 р. царські воєводи Черкаський та Глєбов писали із Пскова про те, що українські козаки “стоять в Прусах, оберегіють ті украйни”. За аналогією до “німецької україна” використовували поняття “литовська україна”. Воно позначало землі на пограниччі з Великим князівством Литовським, які контролювала Москва. Після появи Речі Посполитої 1569 р. почали вживати термін “польська україна”.
Із розширенням Московії землі, які мали статус “украйни”, поступово перетворювали на внутрішні регіони. Натомість “українними” ставали нові землі. Однак традиція називати “украйнами” ті місцевості, які тепер опинилися вже далеко від прикордоння, вивітрювалася доволі повільно. У XVI ст. “українними містами” (“украинные города”) в московських документах названо Тулу, Каширу, Калугу, Тарусу. Найкращим доказом того, що поняттям “україна” не завжди позначали реальну “окраїну”, є розписка про царську службу за 1652 р. У ній так нарекли навіть Серпухов, розташований за 80 км від Москви.
Московити стали пояснювати назву нашого краю Україна як «окраїна Росії», тобто вклали в це слово принизливий і невластивий йому зміст. Картографічні джерела це все добре спростовують, де на одній карті містяться дві назви: «Україна» та «окраі(ї)на».
Аргументовано походження цих термінів подає видатний український мовознавець, етимолог, доктор філологічних наук Григорій Півторак (Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов: Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски». — К.: Академія, 2001. — 152 с. (2-ге вид., доп. — К.: Арістей, 2004. — 180 с.): "Найвірогіднішою й найпереконливішою слід вважати версію, яка пов'язує назву Україна зі словами край, країна, хоч зв'язок цей не прямий, а значно складніший. Як дослідив український учений В. Скляренко (Скляренко В. Звідки походить назва Україна? // «Україна». — 1991. — № 1. — С. 20, 39.), процес становлення поняття «Україна» був досить тривалим і мав декілька етапів.
Іменник край із значенням «відрізок, шматок; шматок землі» був ще у спільнослов'янській мові (*krajь) і нині відомий багатьом слов'янським мовам. Оскільки слов'янські племена споконвіку мали свої території, які здебільшого відділялися природними рубежами — річками, лісами, болотами, солончаками (отже, ніякої мішанини племен не було), давньослов'янське слово край «відрізок, шматок землі» набуло нового значення — «територія, що належить племені», а згодом також і значення «крайня межа території племені, початок (або кінець) території племені, берег». На означення простору в праслов'янській мові вживався спеціальний суфікс -іна (dol + ina = dolina «долина», niz + ina = nizina «низина»). За цим самим зразком ще в праслов'янський період утворилося і слово країна (kraj + ina) у значенні «територія, яка належить племені».
Разом з іменником край у праслов'янській мові був також іменник украй (*ukrajь), що означав «відрізок від шматка; відділений шматок землі; відділена частина території племені; крайня межа відділеної частини території племені».
Уже після розпаду праслов'янської етномовної спільності (можливо, в антський період) у східних слов'ян від слова украй за допомогою того самого суфікса -ін-а виникло слово україна (*ukraina) із значенням «відділений шматок землі; відділена частина території племені». Коли протягом VI-VIII ст. східнослов'янські племена або союзи племен переросли у феодальні князівства, відомі в історичній літературі під назвою «літописні племена» або «племінні князівства», а згодом утворилася ранньоукраїнська держава Русь, змінилося значення і слів країна та україна. Слово країна від значення «територія племені» поступово набуло значення «територія феодального князівства», а потім — «територія Русі». Відповідно до цього змінилося значення й слова україна: замість первісного значення «відділена частина території племені» воно стало означати «відділена частина території феодального князівства», а потім — «відділена частина території Русі»...
Отже, окраі(ї)на – прикордонна земля, крайня частина етнічних земель.
Тлумачення цього терміну Григорієм Півтораком (член-кореспондент Національної Академії наук України, доктор філологічних наук, професор, зав. Відділу загальнославістичної проблематики й східнослов'янських мов Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України): "поряд зі словом україна у східнослов'янських діалектах здавна існувало і слово окраїна «порубіжна територія племені», утворене від окрай «обріз, край» за допомогою суфікса -ина (-іна, -їна). Ці слова чітко розрізнялися між собою: україна — це вся відділена частина території племені (згодом — уся територія феодального князівства), окраїна — лише погранична територія племені (згодом — погранична територія феодального князівства) [ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНЦІВ, РОСІЯН, БІЛОРУСІВ ТА ЇХНІХ МОВ, 2001].
З твору анонімного автора «Фальшивий Петро ІІІ» (1775) про відмінність понять «Україна» й «Окраїна»: «Треба розуміти відмінність між Україною (l’Ukraine), яку географи також називають «країною козаків», та Україною чи Окраїною (l’Okraina), про яку йде мова тут. Перша, розташована між Росією та Польщею, є країною дуже родючою, яку перетинає багато річок. Окраїна, навпаки – це країна, що вся вкрита лісами, майже необроблена й заселена татарами, котрі сплачують данину, не мають ні міст, ні містечок, ні сіл. Вона розташована між південною Московією та Малою Татарією». Хоча на титульній сторінці ім’я автора книги було позначене як F. S. G. W. D. B., сам твір оголошувався перекладом з англійської, а в якості місця видання фігурував Лондон, такий дослідник як Володимир Юхимович Січинський вважав, що, насправді, його було видано в Парижі і автором є Франсуа-Мішель Дюран де Дістроф (1714-1778), французький посол у Петербурзі в 1772-1775 рр. [Луняк Є. Козацька Україна ХVІ-ХVІІІ ст. очима французьких сучасників. – Ніжин: 2013 р., с. 351].
Окраїна – крайня частина якої-небудь території; край (Академічний тлумачний словник (1970—1980).
В тій же Бібл. (Париж. – А. Б.) є знаменитий глобус Корнеліуса, зроблений в 1660-1670 р. На цім глобусі територія по обидва боки Дніпра має надпис великими літерами «Ukrania» (Україна), включаючи в себе Волинь і Подолію. Московію названо Московією. Сумежжя між Московією і Нагайською Татарією має надпис невеликими літерами: «ocraina» — се окраїна Московської Держави на схід і північ од Слободської України, що нині зветься Харківщиною. З цих надписів видно, що географи ясно уявляли собі ріжницю між словами: Україна і окраїна [Сергій Шелухін. Назва України: з картами. 1921].
На європейських картах XVII-XIX ст. містяться написи: Ukraine Pays des Cosaques (Україна Країна Козаків), Ukraine pays des Cosaqyes (Україна земля (країна) Козаків), VKRAINE ou PAYS DES COSAQUES (Вкраїна, або Країна Козаків), D'Ukraine ou Pays Des Cosaques (Україна, або Країна Козаків), Ukrajna o Paese de Cosacchj (Україна, або Країна Козаків), Vcriania o Paese de Cosacchj (Вкраїна, або Країна Козаків), Vkrania quæ et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiæ, Moldaviæ, Minoris, Tartariæ provinciis (Україна чи Козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії), UKRAYNE COSACKISCHE LANDER (Україна козацька земля), Ucrania Cosaccorum (Україна Козацька), Ukraine ou Cosaquie (Україна, або Козаки), Pays des Cosaqyes (Країна (земля) Козаків), Pays des Cosaqyes Ukraine (Країна (земля) Козаків Україна), Dzyke Pole ou Campagne De Cossaques Zeporoski (Дике Поле, або Земля Запорозьких Козаків), Terr. Cosaccorum zaporoviensium (Земля Козаків запорозьких), Territ Cosaccorum Zaporoviensium (Земля Козаків Запорозьких), Cosaques Zaporiski (Козаки Запорозькі), Cosaques Сzaporowski (Козаки Запорозькі), Cosakki Saporoski (Козаки Запорозькі), Cosaques Saporowi (Козаки Запорозькі), Zaporog Kosak (Запорозькі Козаки), Dniepri Kosak (Дніпровські Козаки), Kozaci Slobodsczy (Козаки Слобідські), Cosakes de Saporoski (Козаки Запорозькі), Kosaken Ukrainiichen (Козаки Українські), Kosaken Tshernomoricen (Козаки Чорноморські), Human Cosaks (Уманські Козаки), Kozaków Humańskich y Zaporohowskich (Козаків Уманських та Запорозьких), Saporoskiaja Sieza (Запорозька Січ), Osady Zaporohowcow (території Запорозькі), Kosaks Zaporovien ou Haydamaks (Запорозькі козаки або Гайдамаки), Cosaci Bialagorodski (Козаки Бєлгородські) і т. д.
З появою козацтва Середня Наддніпрянщина, де гуртувалися козаки, дістала назву козацьких україн, що зображено в українському фольклорі: наприклад, у народній пісні: «Ой по горах, по долинах, По козацьких українах Сив голубонько літає, Собі пароньки шукає». В період національно-визвольної війни українців проти Речі Посполитої під проводом Богдана Хмельницького (1648-1654) Україною називалися не тільки Запоріжжя, а вже всю Наддніпрянщину. З цього часу під Укрáїною стали розуміти цілу країну (державу). Згодом ця назва поширилася й на інші східноукраїнські землі (зокрема, на Слобожанщину, яка деякий час мала офіційну назву «Слободско-Украинская губерния», що існувала у 1765–1780 та 1797–1835 роках). Західноукраїнські землі й далі називалися Руссю, але поступово назва Україна поширилася й на них і стала спільною для всієї української етнічної території. Після впровадження Г. Бопланом назви Україна в європейську географію, вона на тривалий час закріплюється у свідомості європейців як “країна (земля) козаків”. Українські козаки вважалися своєрідною частиною “руського народу”.
Ще в XVII ст., e час розвитку Козаччини, назва Україна стає географічною назвою козацької території, яка охоплювала значні простори Наддніпрянщини (Правобережної й Лівобережної), де в адміністративній системі Речі Посполитої було розташоване Київське воєводство. 1689 р. Московія і Річ Посполита остаточно розділили Гетьманщину. Ця країна (Гетьманщина) звалася “Україна держава козаків”, “Україна земля козаків”, “Земля війська Запорозького”, або просто Україна. Наприкінці XVII ст. поляки ліквідували залишки козацького суверенітету на Правобережжі, а московити зберегли ще його на Лівобережжі.
У західній Європі українське козацтво певний час сприймали як окремий народ, проте невдовзі його почнуть усе ж сприймати як частину русинів. Тому суттєвим з тих часів є зауваження французького автора П'єра Шевальє (1663), що “козаки – це тільки військо, а не народ, як багато дехто думав”. Італієць Г. Пріорато тоді ж писав, що “ні походженням, ні укладом життя вони (козаки) ні в чому не відрізняються від русів” (цит. за Д. Наливайком).
КАРТИ
1800 р. “Российский атлас из сорока трёх карт состоящий и на сорок одну губернию Империю разделяющий”. Лист 36, назва карти: “Слободская Украинская губерния из 10 уездов”. Лист 38, назва карти: “Новороссийская губерния из 12 уездов”. Лист 20, назва карти: “Малороссийская губерния из 20 поветов”.
Основний внесок вніс у складанні атласу – Олександр Михайлович Вільбрехт. Атлас Російської Імперії складається з сорока двох карт і включає сорок одну губернію. Вважається одним із шедеврів російської картографії. Роботи зі складання атласу були ініційовані ще Петром I. Атлас був створений на основі атласу 1792 р. “Российский атлас, из сорока четырех карт состоящий и на сорок два наместничества империю разделяющий”.
Атлас складається з гравірованого титульного аркуша, реєстру карт, що погруповані по кліматичним зонам, і 43-х розкладних аркушів карт, на яких показано рельєф, гідрографію, рослинність (ліси, чагарники), розробки корисних копалин, адміністративні межі суміжних територій, населені пункти та ін Масштаби карт різні. Карти мають градусну сітку з виходом координат по рамці. Всі карти мають ілюстровані картуші в стилі класицизму, гравіровані Р. Харитоновим, В. Колпаковим, Р. Мєшковим, А. Березніковим та ін.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА.
Малоросійська губернія — адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії на території нинішньої України, яка була створена в 1764 році з частини Лівобережної України після остаточної ліквідації інституту гетьманства та існувала у 1764–1781 та 1796–1802 роках. Восени 1781 року Малоросійська губернія була ліквідована і розділена на Новгород-Сіверське, Чернігівське та Київське намісництва. У 1802 році з Малоросійської губернії утворені були дві - Чернігівська і Полтавська, які разом становили Малоросійське генерал-губернаторство (було ліквідовано у березні 1836 р.). На території Малоросійської губернії, а згодом і Малоросійського генерал-губернаторства діяли Генеральний Малоросійський суд (1797—1831).
Новоросійська губернія — адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії на території нинішньої України, яка була створена в 1764 році на місці Нової Сербії і Новослобідського козацького полку (поселення), які, своєю чергою, були утворені на відібраних давніх землях запорозьких козаків у 1753—1754 рр. (Північна і центральна частини нинішньої Кіровоградської області) та існувала у 1764–1783 та 1796–1802 рр.. В грудні 1796 року указом імператора Павла І створена нова Новоросійська губернія, до якої увійшла більша частина ліквідованого Катеринославського намісництва. Адміністративним центром був Катеринослав (який протягом 1797—1802 років мав назву Новоросійськ). Новостворена губернія займала величезну територію на території нинішньої Південної України від Дністра до Дону з Кримом і колишнім Запорожжям, яке стало ядром цієї адміністративної одиниці.
Слобідсько-Українська (Слобідська Українська) губернія — адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії на території нинішньої України, яка була створена на місці ліквідованих 1765 р. московським урядом слобідських козацьких полків та існувала у 1765–1780 та 1797–1835 роках. У 1780 році Слобідсько-Українську губернію було ліквідовано, замість неї створене Харківське намісництво. До намісництва увійшла вся колишня губернія та частина ліквідованої у 1779 році Бєлгородської губернії. У 1835 р. перейменована у Харківську губернію.
1811 р. Американська карта Польщі. Меттью Кері (Matthew Carey). Карта «POLAND, Shewing the Claims of Russia, Prussia & Austria, until the late Depredations, the extent of which cannot as yet be ascertained».На карті зображені українські історико-географічні землі: Галичина, Лодомерія, Червона Русь, Podolіа (Поділля), Volhyniа (Волинь) і Ukrain (Україна) - Правобережна Наддніпрянщина.
Атлас Штілера був провідним картографічним посібником протягом XIX-го і до середини XX-го ст.
Адольф Штілер (Adolf Stieler; 1775–1836), німецький картограф, географ та правник. Народився в сім'ї мера Готи. Вивчав право в Єнському університеті та Геттінгенському університеті (1793–1796), а з 1796 р. почав працювати в суді. Через кілька років влаштувався на роботу картографом у видавництво Пертеса де почав створювати атласи.
«Атлас Штілера» (Hand – Atlas Uber Alle Theile Der Erde nach dem neuesten Zustande Und Uber Das Weltgebaude). Автор — Адольф Штілер. Видаництво «Юстус Пертес (видавництво)» (Justus Perthes Geographische Anstalt Gotha).
Попереднє видання «Атласу Штілера» (Stielers Hand-Atlas) опубліковано в 1816—1833 рр. в трьох версіях. Версія А — 1816—1823 рр., версія В — 1823—1831 рр., версія С — 1831—1833 рр. Цей картографічний твір пройшов через 12 видань (видавався з 1816 р. по 1940 р.).
ВИДАННЯ «Атласу Штілера»: попереднє — 1816—1833 рр. (50 карт), перше — 1834—1845 рр. (50), друге — 1845—1847 рр. (83), третє — 1852—1854 рр. (83), четверте — 1862—1864 рр. (84), п'яте — 1866—1868 (84), шосте — 1871—1875 рр. (90), сьоме — 1879—1882 рр. (95), восьме — 1888—1891 рр. (95), дев'яте — 1901—1905 рр. (100), десяте — 1920—1925 рр. (108), інтернаціональне — 1934—1940 рр. (84).
1821 р. Карта «Des Russischen Reichs europäischer Theil». Мапа поміщена в атласі «Hand – Atlas Uber Alle Theile Der Erde nach dem neuesten Zustande Und Uber Das Weltgebaude» (1833 р.). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна). Територія Кубані підписана як Czernomorische Kosaken (Чорноморські Козаки). Район р. Дон позначено як Donshe Kosaken (Донські Козаки).
В цьому ж атласі міститься карта 1825 р. «Europäisches Russland (südliches Blatt)». Як і в попередній карті Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна). Територія Кубані підписана як Czernomorische Kosaken (Чорноморські Козаки). Район р. Дон позначено як Donshe Kosaken (Донські Козаки).
Ця карта з назвою Ukraine міститься в Атласах 1845, 1847, 1853, 1864 рр. видання.
1825 р. Карта «Europäisches Russland» (Європейська Росія) поміщена в «Атласі Штілера» (Stielers Hand-Atlas, 1825). Частина українських земель (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Харківщина) позначена як Ukraine (Україна).
1833 р. Карта «Europaeisches Russland auch Schweden u. Norwegen, Dabei Uebersicht des Oesterreichischen u. Preussischen Staats» (Європейська Росія, також Швеція та Норвегія). Мапа теж поміщена в атласі «Hand - Atlas Uber Alle Theile Der Erde nach dem neuesten Zustande Und Uber Das Weltgebaude». Масштаб карти 1:11 000 000. Київська, Полтавська, Чернігівська та Харківська губернії позначені як Україна (Ukraine). Територія Кубані підписана як Kosaken (Козаки). Район гирла р. Дон позначено як Donshe Kosaken (Донські Козаки). Ця карта з назвою Ukraine зустрічається в Атласах та окремих виданнях 1845, 1847, 1853, 1854, 1864 1867 рр. та ін.
На карту нанесені численні міста, залізниці та тракти (як чинні, так і проєктовані), річки та гори, кордони адміністративного поділу на губернії. Крім кордонів губерній кольором виділені також кордони частин Імперії, які в різні історичні періоди належали іншим державам: Великоросія, Україна, Південь (землі колишнього Кримського ханства), Захід (з українських земель – Подільська та Волинська губернії), Балтійські провінції, Царство Казанське, Царство Астраханське, Велике князівство Фінляндія, Королівство Польське, Кавказ.
Видавалася карта й окремо, як гравюра, зокрема у 1861 р.; гравер – Фрідріх фон Штюльпнагель (Friedrich von Stülpnagel, 1786-1865), формат 36,2 × 44,1.
Карл Фердінанд Вайленд (Carl Ferdinand Weiland; 1782-1847) – німецький картограф. Працював у Веймарському Географічному інституті (Geographischen Isntitutes Weimar; 1804 – 1903).
1827 р. опублікував мапу «Das Europaeische Russland». Масштаб 1 : 6 500 000. Слобожанщина позначена як Ukraine (Україна), Кубань – Tschernomorskische Kosaken (Чорноморські Козаки).
Карл Крістіан Франц Радефельд (нім. Radefeld Carl Christian Franz; 1788-1874), німецький картограф, працював в Аугсбургу в 19 ст. Вивчав теологію і право в Єні. З 1811 р. почав працювати адвокатом. Пізніше захопився картографією. З початку 1840-х рр. плідно співпрацював з видавцем Йозефом Меєром та його видавництвом «Бібліографічний інститут». Він відомий своїми якісними картами, особливо атласами "Atlas Zum Handgebrauche für die Gesammte Erdbeschreibung" (1841 р.), "Grosser Hand-Atlas Über Alle Theile Der Erde" (1860 р.).
1844 р. Карта «Європейська Росія складена і накреслена Радефельдом» (Europaeisches Russland entworfen und gezeichnet vom Hauptm. Radefeld). Формат листів атласу 38 x 47 см. На карті показані українські історико-географічні землі: Ukraine (Україна), Podolien (Поділля), Volhynien (Волинь), Bessarabien (Бессарабія), Galizien (Галичина), Krimm (Крим).
Перевидавалась кілька разів, зокрема, 1851 р., 1860 р., 1888 р. і т.д. 1860 р. опублікована в атласі "Grosser Hand-Atlas uber alle Theile der Erde in 170 Karten. Herausgegeben von J. Meyer. Hildburghausen Verlag des Bibliographischen Instituts". Атлас виданий під редакцією Йозефа Меєра (Meyer Joseph) в Гільдбурггаузенському видавництві "Бібліографічного інституту" (Hildburghausen Verlag des Bibliographischen Instituts).
Йозеф Меєр (нім. Joseph Meyer; 1796—1856) — німецький публіцист та видавець, засновник "Бібліографічного інституту". З 1816 р. по 1819 р. проживав у Лондоні, де займався промисловістю, але зазнав невдачі. У 1823 р. повернувся в Готу і став видавати «Листок для промисловців», переклав деякі твори Шекспіра й Вальтера Скотта. З 1825 р. став видавати журнал «Meyer's British Chronicle». Успіх цих видань спонукав його в 1826 р. заснувати в Готі видавництво «Бібліографічний інститут», який у 1828 р. був перенесений в Гільдбурггаузен.
«Бібліографічний інститут» з самого початку набув гучну популярність, завдяки новим у той час методами підписки на книги та видання випусками. Видавництвом випускалися збірники німецьких, грецьких і римських класиків, збірки книг по історичних та природничих наук, карти, атласи, гравюри та ін. У 1856 р. Герман-Юліус Меєр, син Йозефа Меєра, став завідувачем «Бібліографічним інститутом». В 1874 р. «Бібліографічний інститут» був перенесений в Лейпциг. 1915 р. «Бібліографічний інститут» був перетворений в акціонерне товариство. В роки правління Гітлера «Бібліографічний інститут» став на шлях прославляння націонал-соціалізму. Восьме видання «Великого енциклопедичного словника», перерване на дев'ятому томі в 1942 р., носило відверто фашистський характер. Після перемоги над фашизмом в 1945 році «Бібліографічний інститут» був ліквідований як акціонерне товариство. 1946 р. він був відновлений в НДР як народне підприємство. В 1953 році «Бібліографічний інститут» засновують в Мангеймі (ФРН) як акціонерне товариство. В 1984 р. відбулось об'єднання «Бібліографічного інституту» з «F. A. Brockhaus» у спільне підприємство «Bibliographisches Institut & F. A. Brockhaus», яке в 1988 р. увійшло до складу видавничої групи «Лангеншайдт».
1830 р. Мейер заснував журнал «Друг народу», але він скоро був заборонений. Тоді він почав видавати журнал «Всесвіт». У 1830-х роках цей журнал мав понад 80 000 передплатників. Бібліографічний інститут у 1840-1855 роках видав «Великий енциклопедичний словник» (Das Grosse Conversations-Lexikon) в 46 основних та 6 додаткових томах (5-е і 6-е видання словника лягли в основу російської «Великої енциклопедії», виданої товариством «Просвещение»).
Карл фон Шпрунер (Karl von Spruner; 1803–1892) – німецький географ та картограф.
Карл фон Шпрунер був автором численних карт, більшість яких були опубліковані в німецьких історичних атласах. Першим плодом його наукових досліджень були статті в “Mitheilungen des historischen Vereins f ü r Oberfranken”, потім праці “Bayerns Gaue” (Бамберг, 1831), “Gaukarte des Herzogtums Ostfranken” (Бамберг, 1835). Першими його картографічними творами були: «Historisch-geographischer Hand-Atlas» (1837-1852 рр.; перше видання); «Historischer Atlas von Bayern» (Історичний атлас Баварії), опублікований в 1838 р. Головні праці Карла Шпрунера: I-а — «Dr. K. von Spruner's Historisch-Geographischer Schul-Atlas» (1-е видання – 1856 р., 2-е – 1860 р., 3-є – 1865 р., 4-е – 1866 р., 5-е – 1869 р., 1870 р., 6-е – 1871 р., 7-е – 1873 р., 1874 р., 8-е – 1875 р., 9-е – 1877 р., 10-е – 1880 р., 1890 р.); II-а —посібник для вивчення давньої історії – «Atlas antiquus» (1-е видання 1850 р. (27 карт), 2-е видання 1855 р., 1860 р., 3-є видання, опрацьовано Генріхом Теодором Менке (Гота, 1865 р.), 4-е видання «v. Spruner-Sieglin, Hand-Atlas zur Geschichte des Altertums, des Mittelalters und der Neuzeit. I. Abteilung: Atlas Antiquus Atlas zur Geschichte des Altertums. 34 kolorierte Karten in Kupferstich enthaltend 19 Übersichtsblätter, 94 historische Karten und 73 Nebenkarten. Entworfen und bearbeitet von Dr. Wilhelm Sieglin. Erscheint in 8 Lieferungen (6 Lieferungen mit 4 Karten u. 2 Lieferungen mit 5 Karten) zum Preise von je 2 Mark 50 Pf. Nach Erscheinen der letzten Lieferung wird den Abonnenten ein vollständiges Namenverzeichnis zum Atlas Antiquus für einen mäßigen Preis zur Verfügung gestellt. Zur Abnahme desselben ist kein Abonnent verpflichtet. 2 Lieferung. Inhalt: Gotha: Justus Perthes» (1893-1909 рр.); III-а — «Atlas zur Geschichte Asiens, Afrikas, Amerikas und Australiens» (Гота; 1853 р. (12 сторінок, 18 карт), 1855 р., 1868 р.); IV-а — «Dr. Theodor Menke. Bible Atlas in eight map sheets. 1868. Gotha: Justus Perthes».
Середньовічна та нова історія висвітлена в атласі — «K von Sprunerʹs Historisch-geographischer Schul-Atlas des Gesamtstaats Österreich von den ältesten bis auf die neuesten Zeiten. (1860)». Більшість його атласів були опубліковані фірмою «Justus Perthes».
1846 р. видав карту “Europa am Ende des XIVten Jahrhundert's” (Європа наприкінці XIV ст.).
Мапа опублікована в атласі “Historisch-geographischer Hand-Atlas zur Geschichte der Staaten Europa's vom Anfang des Mittelalters bis auf die Neueste Zeit von Dr. Karl von Spruner, königlich bayerischem Ober-Lieutenant, correspondirendem Mitgliede der königlich bayerischen Academie der Wissenschaften zu München. Drei und Siebzig colorirte Karten nebst Vorbemerkungen. Gotha: bei Justus Perthes. 1846” (53 сторінки, 73 карти). Друге видання атласу – 1853–1854 рр., третє – 1880 р. Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukrajne (Україна). Літера «U» захоплює Поділля.
1846 р. Мапа “Europa in der Mitte des XVIten Jahrhundert's. Zeitraum der Reformation und der Übermacht des Hauses Habsburg” (Європа в середині XVI ст. ...). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukrajne (Україна), Південна Україна – Zaporogiche Kosaken (Запорозькі Козаки).
1846 р. Мапа “Europa während des XXX jaehrigen Krieges und bis zur Zersplitterung der grossen spanischen Monarchie, 1700” (Європа під час XXX-річної війни й до розколу Великої іспанської монархії 1700). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukrajne (Україна), Слобожанщина – Slobodishe Ukrajne (Слобідська Україна), Південна Україна – Zaporog. Kosaken (Запорозькі Козаки).
1846 р. Мапа “Europa im XVIIIten Jahrhundert, bis zum Ausbruche der französischen Revolution” (Європа у 18 ст., аж до спалаху Французької революції). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukrajne (Україна), Південна Україна – N. Serbien (Нова Сербія) та Neu Russland (Нова Росія), Донщина та Приазов’я – Kosaken (Козаки).
1846 р. Мапа “Europa von 1789 bis 1815; Zeitalter Napoleons” (Європа з 1789 по 1815 рік; Наполеонівська епоха). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukrajne (Україна), пониззя р. Дон – Донські козаки.
1846 р. Мапа “Polen und Litthauen unter den Jagjellonen. 1386-1572” (Польща та Литва під час Ягеллонів. 1386–1572). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukrajne (Україна), Південна Лівобережна Україна – Zaporogiche Kosaken (Запорозькі Козаки).
В цьому ж атласі (1846) міститься карта Карла фон Шпрунера “Polen bis zu seinem Untergange 1795” (Польща до її поділів у 1795). Формат карти 35,56 × 43,18 cм. Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) та Слобожанщина позначені як Ukrajne (Україна), Лівобережна Україна – Kosaken (Козаки), Слобожанщина – Slobodishe Ukrajne (Слобідська Україна), Південна Україна – Zaporogiche Kosaken (Запорозькі Козаки) та Dzike Pole (Дике Поле). На мапі позначено Українську лінію (Ukrajnishe Linien).
Також у цьому атласі поміщена карта “Das Russische Reich nach seiner allmaehlichen Vergrösserung” (Російська імперія після її поступового розширення). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukrain Kosaken (Україна Козацька), Кубань – Kosaken (Козаки). На землях Донщини міститься напис Донські козаки.
1846 р. Мапа “Das Türkische Reich mit seinen Schutzstaaten nach seiner grössten Ausdehnung im XVII. Jahrhundert” (Турецька імперія з її захопленими державами після її найбільшої експансії в XVII ст.). Південна Україна (між ріками Дніпро та Південний Буг) – Kosaken (Козаки).
Історична довідка.
Донщина — етнокультурний регіон у складі сучасної Росії, в якому з XVIII по першу половину XX ст. проживала значна кількість українців. Свою назву регіон отримав від Області Війська Донського, адміністративно-територіальної одиниці Російської імперії. До Донщини належать землі значної частини сучасної Ростовської області, а також окремі райони Волгоградської області, Республіки Калмикія та Краснодарського краю Російської Федерації. Як окремі регіони історичної Донщини виділяються Донське Приазов'я (з містами Ростов-на-Дону, Таганріг, Азов) та Східний Донбас (Шахти, Каменськ-Шахтинський, російський Донецьк). Історичним центром Донщини є місто Ростів. В етнокультурному плані Донщина має спільні риси з Донбасом.
Переписи 1897 р. та 1926 р. років відмічають суцільну українську територію в межах Східної Слобожанщини, Донщини, Кубані. Наступний перепис 1939 р. українців тут уже не фіксує, як не фіксують їх і всі наступні російські переписи. Згідно з зібраними під час перепису населення 1897 р. даними, українська мова виявилася рідною для 719 655 осіб Донського краю. Жоден інший народ Області Війська Донського, крім росіян, які виявилися тут панівною нацією, навіть близько не стоїть за своєю чисельністю з українцями. Українців виявилося тут більше чверті (28,1 %), а в багатьох районах Області вони переважали за чисельністю навіть росіян. Так етнічно українським за всіма параметрами виявився Таганрізький округ, який був переданий зі складу Катеринославської губернії до Області війська Донського лише за 10 років до перепису (1887 р.). Всього на Таганріжщині виявилося 254 819 українців, що складало 61,7 % (росіян — 31,7 %). Серед сільського населення округу частка українців виявилася ще більшою — 69,2 %.
В інших 8 округах Донщини українці більшості не складали, але створювалися ці округи зовсім не зважуючи на етнічні кордони, тож під різним кутом зору і тут виявлялися значні українські території. Так загалом по Ростовській окрузі (з містом Ростовом-на-Дону), українці складали 33,6 %, але тут статистику українцям псувало це велике інтернаціональне місто — у сільських районах округу українців було 52,3 % (116 085 осіб, а росіян лише 86 150). Багато виявилося українців і в Донецькій окрузі (на Східному Донбасі, центр округу станиця Кам'янська, сучасне місто Кам'янськ-Шахтинський Ростовської області) — 38,9 % загалом, і 39,8 % в сільських районах. Тут слід зауважити, що населення Донбасу вже тоді було значною мірою пролетаризоване, а перепис 1897 р. відбувався за мовним принципом — через те багато зросійщених вже за мовою місцевих українців було записано там росіянами.
Переважали українці над росіянами й в селах Сальського округу, але тут більшість була за калмиками, які також вважалися донськими козаками (зараз ці райони входять до складу Калмицької республіки Російської Федерації). Загалом по округу було 36,8 % калмиків, 32,1 % росіян і 29,3 % українців, а в сільських районах українці складали 31 % (21 897 українців на 19 709 росіян і 27 913 калмиків).
В атласі 1880 р. “SPRUNER-MENKE HAND-ATLAS FÜR DIE GESCHICHTE DES MITTELALTERS UND DER NEUEREN ZEIT. DRITTE AUFLAGE VON DR. K. v. SPRUNER’S HAND-ATLAS, NEU BEARBEITET VON DR. TH. MENKE. 90 colorirte Karten in Kupferstich mit 376 Nebenkarten. GOTHA: JUSTUS PERTHES 1880” поміщено карту “Europa während des Zeitraums der Reformation und der Übermacht des Hauses Habsburg 1492-1618” (Європа в період Реформації та правління Габсбургів 1492-1618). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна), Південь (північніше фортеці Кодак) – Dniepr Kosaken (Дніпровські Козаки).
Мапа 1880 р. “Europa um 1740” (Європа навколо 1740). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна), Південна Україна – Neu Serbien (Нова Сербія) та Neu Russland (Нова Росія).
В цьому ж атласі (1880 р.) міститься карта “Europa zur Zeit Napoleon's I um 1810” (Європа під час Наполеона I біля 1810). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна).
Мапа 1880 р. “Europa nach dem Wiener Congress 1815” (Європа після Віденського конгресу 1815). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна).
На іншій карті №13 “Europa nach seinen ethnographischen Verhältnissen in der Mitte des XIX. Jahrhunderts” (Європа за своїми етнографічними умовами в середині XIX ст.) цього ж атласу назва Ukraine (Україна) вже відсутня, залишився лише напис Klien Russen (Мала Росія).
Мапа 1880 р. “Polen vom Anfange des XVIII. Jahrhunderts bis zum Untergange der Republik 1795” (Польща з початку XVIII ст. до падіння Республіки в 1795). Назва Ukraine (Україна) відсутня. Південна Україна – Neu Serbien 1754 (Нова Сербія) та Zaporogiche Kosaken (Запорозькі Козаки).
Мапа 1880 р. “Russland seit Peters des Grossen Zeit” (Росія з часів Петра Великого). Центральна Україна (Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна), Південна Україна – Neu Serbien (Нова Сербія) та Zaporogiche Kosaken (Запорозькі Козаки).
Історична довідка.
Українська лінія — військово-інженерна система земляних укріплень у 1731–1764 рр. на південному заході Російської імперії, на теренах сучасної Південної України (Запоріжжя, Слобожанщина й Донбас). Споруджена для захисту південних степових рубежів імперії від нападів кримських і ногайських татар. Одна з російських порубіжних оборонних ліній XVI — XIX ст. Довжина лінії — близько 285 км. Проходила від Дніпра по річці Орелі та її притоці Берестовій до річки Береки й злиття її із Дінцем. Будувалася за проєктом генерала-німця Йоганна Вейсбаха. Будівництво почалось 1731 р., але тривало навіть у 1740-ві роки. На будівництві щороку працювало 20 тисяч гетьманських і 2 тисяч слобідських козаків, та близько 10 тисяч посполитих. Наказом від 11 червня 1764 р. лінія увійшла до Новоросійської губернії. Згодом Українська лінія разом зі Слов'яносербією були перейменовані на Катерининську провінцію.
Нова Сербія — історична територія України, що займала простір із заходу на схід від Синюхи до Дніпра, а з півночі на південь від Великої Висі до верхів'їв Інгулу та Інгульця (сучасна Кіровоградська область). Нову Сербію було створено як військово-поселенську територію у 1752 р. за розпорядженням російського уряду (указ 29 грудня 1751 р.). До Нової Сербії переселялися серби з південного кордону володінь Габсбургів (з 1804 р. — Австрійської Імперії), за річками Дунаєм, Тисою і Моришем. Серби мали на тому кордоні з Османською імперією щось на зразок козацьких кордонів. У 1764 р. Нова Сербія і Новослобідський козацький полк були скасовані, а їх території під назвою Єлисаветинської провінції ввійшли до складу утвореної указом 22 березня 1764 р. Новоросійської губернії.
Огюст-Анрі Дюфур (Auguste Henri Dufour; 1798-1865), французький географ та картограф.
Карта «Carte de l'Empire Français 1812 : Dressée par A. H. Dufour. Gravée par Ch. Dyonnet. Paris, Armand Le Chevalier, Rue Richelieu, 60» (Французька імперія 1812).
На карті зображені українські історико-географічні землі: Україна, Галичина і Лодомерія, Червона Русь, Полісся, Волинь, Поділля, Мала Русь (Слобожанщина), Буковина та Бессарабія (Bessarabiе).
1863 р. Карта «Carte de la Wolhynie, de la Podolie et de l'Ukraine». Carte politique, statistique et héraldique de la Wolhynie, de la Podolie et de l'Ukraine provinces de l'ancienne Pologne (Карта Волині, Поділля та України Політична, статистична та геральдична карта Волинського, Подільського та Українського воєводств колишньої Польщі).
Видана французькою мовою в Брюсселі у видавництві Zygmunt Gerstmann, мапа має велику кількість статистичної, історичної, геральдичної інформації. Окремими блоками подана інформація про політичний, соціальний, військовий та релігійний устрій. Списки письменників, мови, школи, вищі навчальні заклади.
ПОЯСНЕННЯ ДО ПОЗНАЧЕНЬ:
Написи курсивом над гербами означають імена родин; ті, що написані римською мовою, розміщені нижче, імена своїх доменів.
Корони – майно, що належить Короні.
Мітри – майно, що належить духовенству.
Маршальські жезли – майно, що належить сім’ям, до складу яких входили великі полководці.
Розбиті хрести – католицькі церкви та монастирі скасовані.
Книги – школи скасовані.
Волинь забарвлена в синій колір, Поділля – в червоний, Україна – у фіолетовий.
1863 р. видавництво «F. A. Brockhaus» (Ф. А. Брокгауз), згодом — «Bibliographisches Institut & FA Brockhaus AG», засновником якого був Фрідріх Арнольд Брокгауз (Friedrich Arnold Brockhaus; 1772—1823) німецький видавець та видавець енциклопедії «Брокгауз»/
1811 р. Фрідріх Арнольд Брокгауз відновив у Альтенбурзі свою видавничу діяльність, спочатку під вивіскою «Kunst-und Industrie Comptoir von Amsterdam», яку 15 січня 1814 р. замінив на «Ф. А. Брокгауз». Ще у 1808 р. Брокгауз придбав видавниче право на розпочатий у 1796 р. «Conversations Lexikon» і закінчив перше його видання у 1809-1811, з приєднанням двох додаткових томів. Він зрозумів всю важливість цього підприємства і у 1812 р. приступив до другого видання його, з відповідними духу того часу змінами, узявши на себе і його редакцію. Через це Брокгауза інколи вважають справжнім засновником «Conversations Lexikon'a».
Видавництво «F. A. Brockhaus» видало атлас «Illustrirter Handatlas fur Freunde der Erdkunde und Zum Gebrauch Beim Unterricht im verein mit Heinrich Leutemann Herausgegeben von Ehrenfried Leeder und Theodor Schade. Zweiundzwanzig Blatter in Stahlstich mit erlauterndem Terte. Leipzig: F.A. Brockhaus. 1863». Автори карт – Еренфрід Ледер (Ehrenfried Leeder; 1820-1884) та Генріх Лютеманн (Heinrich Leutemann; 1824-1905), масштаб – 1:19 000 000.
Атлас складався з 22 карт. 32 сторінки супроводжувального тексту були підготовлені під керівництвом Теодора Шаде (Theodor Schade; 1820-1882). Генріх Лютеманн видав понад 200 гравійованих на сталі ілюстрацій, більшість з яких використовувалися як малюнки навколо карт. Таким чином, кожен аркуш мав кольорову карту у центрі, оточену відповідними сценами, що ілюструють землю, людей, тварин та рослин, що їх можна зустріти на даній території, а також будівлі та ландшафти.
В атласі міститься карта «Russland». В легенді карти під №11 – напис Ukraine (Україна), що охоплює територію Лівобережжя. Під №№ 8 та 9 – Волинь (Volhynien) та Поділля (Podolien). На карті представлені 12 чудових гравюр, що описують природу, побут і типи народів які населяли Європейську Росію.
Огюст-Анрі Дюфур (Auguste Henri Dufour; 1798-1865), французький географ та картограф.
1865 р. Карта «Carte de l'Empire Français 1812 : Dressée par A. H. Dufour. Gravée par Ch. Dyonnet. Paris, Armand Le Chevalier, Rue Richelieu, 60» (Французька імперія 1812).
На карті зображені українські історико-географічні землі: Ukraine (Україна), Галичина і Лодомерія, Червона Русь (Russie Rouge), Полісся, Волинь, Поділля, Мала Русь (Слобожанщина), Буковина та Бессарабія (Bessarabiе).
Фрідріх Макс (Максиміліан) Мюллер (нім. Max Müller; 1823— 1900) — німецький та англійський філолог, спеціаліст із загального мовознавства, індології, міфології, засновник «Школи природного міфу». Член Геттінгенської академії наук. Доктор філософії (1848). Професор Оксфорду, де викладав санскрит.
1869 р. Карта «Die Ausdehnung der Slaven in der Türkei und den angrenzenden Gebieten» (Експансія слов'янського населення в Туреччині та на суміжних територіях). Масштаб мапи 1:3 700 000. Українці, що проживають в межах Австро-Угорської імперії позначені як Рутени (Ruthenen), а українці Російської імперії - Руси (Russen). В межах української етнічної території, що її охоплює карта, автор виділяє наступні історико-географічні області: Київ, Україна (UKRAINE), Полтава, Поділля, Галичина, Бессарабія та Херсон. На карті виразно показано орографічні та гідрологічні об’єкти, державні та деякі адміністративні кордони, населені пункти і т. д.
Карл Вольфс (Carl Wolffs; 1838-1908) – німецький картограф.
«Historischer Atlas» - перше видання 1875 р. (18 карт), друге – 1877 р. (19 карт та текст) та ін. Видавець Дітріх Реймер (Dietrich Reimer), видавництво – Берлін.
Карта «Europa im Jahre 1519» (Європа в 1519 р.). Масштаб 1:12 000 000. Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна), Південна Україна – Zaporogische Kosaken (Запорозькі Козаки). В складі Литви виділено ще такі історико-географічні українські землі як Podlesien (Підлісся), Волинь та Поділля, Галичина (Червона Русь; Roth Russland) в складі Польського королівства.
Карта «Europa im Jahre 1721» (Європа в 1721 р.) поміщена в цьому ж атласі. Масштаб 1:12 000 000. Напис Ukraine (Україна) відсутній, Південна Україна – Zaporogische Kosaken (Запорозькі Козаки) та Neu Serbien (Нова Сербія).
Карта «Das Königreich Polen nebst dem westlichen Russland im Jahre 1772. Mit Angabe der Theilungslinien der Jahre 1772, 1793 und 1795» (Королівство Польща та Західна Русь в 1772 р. З поділами 1772, 1793 і 1795 років) з цього ж атласу. Масштаб 1:4 500 000. Слобожанщина позначена як Slobodische Ukraine (Слобідська Україна) (Слобідсько-Українська губернія була створена на місці ліквідованих 1765 р. московським урядом слобідських козацьких полків та існувала у 1765–1780 та 1796–1835 роках), Південна Україна – Zaporogische Kosaken (Запорозькі Козаки). На мапі, на схід від Південного Бугу, напис – «Ukraіnishes ...».
Фрідріх Вільгельм Путцгер (Friedrich Wilhelm Putzger; 1849-1913) – німецький історик
1877 р. видав атлас «F. W. Putzger. Historischer Schul-Atlas». Він з'явився в квітні 1877 р. як історичний шкільний атлас і складався з 27 основних та 48 додаткових карт. З 1877 р. по 1922 р. відбулося 43 видання атласу під назвою «F.W. Putzgers Historischer Schul-Atlas»; 44-62 видання з 1923 р. по 1942 р. під назвою «F.W. Putzgers Historischer Schul-Atlas. Große Ausgabe»; 63-79 видання з 1954 р. по 1960 р. під назвою «F.W. Putzger Historischer Schul-Atlas»; 80-104 видання з 1961 р. по 2011 р. під назвою «Putzger Historischer Weltatlas». Карти подано за виданнями 1877, 1881, 1887, 1888, 1900 рр.
В атласі 1877 р. видання на карті «Europa am Ende des 15. Jahrhunderts» (Європа наприкінці 15 ст.) Південна Україна позначена як Zaporogische Kosak (Запорозькі Козаки).
1877 р. мапа «Europa in der Mitte des 16. Jahrhunderts» (Європа в середині 16 ст.), Південна Україна позначена як Zaporogische Kosak (Запорозькі Козаки). В атласі 1887 р. видання на цій карті («Europa in der Mitte des 16. Jahrhunderts») вже міститься напис Ukraine (Україна), що охоплює центральноукраїнські землі (Правобережжя та Лівобережжя). Південна Україна – територія Дніпровських Козаків (Dniepri Kosak). В атласах 1888 р. та 1900 р. ця карта вийшла під назвою «Europa im 16. Jahrhundert (1559)» (Європа у 16 ст. (1559 р.). Написи на карті такі ж як і в попередній: Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна), Південна Україна – Dniepri Kosak (Дніпровські Козаки).
1877 р., 1881 р. (видання) – мапа «Europa im 18. Jahrhundert» (Європа в 18 ст.). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна), Південна Україна – Zaporog Kosak (Запорозькі Козаки). В атласі 1887 р. напис Zaporog Kosak (Запорозькі Козаки) відсутній.
1877 р., 1881 р., 1887 р. (видання) – мапа «Europa zur Zeit der grössten Machtentfaltung Napoleons I» (Європа під час Наполеона I), Центральна Правобережна Україна позначена як Ukraine (Україна).
В атласах 1888 р. та 1900 р. видання на карті «Europa im 17. und 18. Jahrhundert (1740)» (Європа у XVII і XVIII століттях (1740 р.) Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна), Південна Україна – Zaporogische Kosaken (Запорозькі Козаки).
В атласах 1888 р. та 1900 р. видання на карті «Schweden. Russland. Polen. Orientalische Frage» (Швеція. Росія. Польща. Східне питання) Центральна Правобережна Україна позначена як Ukraine (Україна), Південна Україна – Kosaken (Козаки).
Висновок. Хронологічно висвітлено основні картографічні твори вчених . XIX ст., на яких міститься напис “Україна". Зроблено опис багатьох історико-географічних карт.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.
*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.
*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.
*Байцар Андрій. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.
*Вавричин М. Матеріали до історії картографії України у ХVІ ст. у фондах ЛНБ АН УРСР // Бібліотека і науково-технічний прогрес. Львів, 1975. С. 101–109.
*Вавричин М. Комплекс карт України Ґ. Боплана та їх збереження в бібліотеках Європи // Картографія та історія України : Зб. наук. праць. Львів; Київ; Нью-Йорк: Видавництво М. П. Коць, 2000. С. 20.
*Вавричин М. Україна на стародавніх картах (кінець XV – перша половина XVII ст. / М. Вавричин, Я. Дашкевич, У. Кришталович // К.: ДНВП “Картографія”, 2004. 208 с.
*Вавричин М. Україна на стародавніх картах (середина XVII – друга половина XVIII ст. / М. Вавричин, Я. Дашкевич, У. Кришталович // К.: ДНВП “Картографія”, 2009. 224 с.
*Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с.
*Галушко К. Г. Україна на карті Європи: Україна та українці у картографії від Античності до ХХ століття: науково-популярне видання / К. Галушко – К., 2013. – 143 с.
*Дашкевич Я. Р. Територія України на картах ХІІІ-ХVІІ ст. // Історичні дослідження : Вітчизняна історія. К. 1981. Вип. 7. С. 88–93.
*Дашкевич Я.Р. Середньовічні карти України в дослідженнях кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. // Історичні дослідження. Вітчизняна історія : республ. міжвідомчий зб. наук. праць. К. : Наук. думка, 1985. Вип. 11. С. 85–90.
*Дашкевич Я. Україна на картах ХІV–ХVІ ст.: Стан і проблема дослідження // Історико-географічне вивчення природних та соціально-економічних процесів на Україні. К. 1988. C. 94–100.
*Дашкевич Я. Східне Поділля на картах ХVI ст. // Географічний фактор в історичному процесі. 1990. C. 155-169.
*Дашкевич Я. Поділля: виникнення і значення назви // VІІІ Подільська історико-краєзнавча конференція (секція історії дожовтневого періоду): Тези доповідей. – Кам’янець-Подільський, 1990. С. 58 – 60.
*Дашкевич Я. Східне Поділля на картах XVI ст. Флора, анотації та іконографія (джерелознавче значення) // Історико-географічні дослідження в Україні. 1992. – 2. C. 13–21.
*Осталецька Олена. Видання провідних європейських картографічних закладів XVI XVIII ст. у фондах сектора картографічних видань Національної бібліотеки України імені в. І. Вернадського / Вісник Львівського університету. Серія книгозн. бібліот. інф. технол. 2010. Вип. 5. С. 130 — 136.
*Сосса Р. І. Основні етапи картографування терену України до 1920 р. // Вісник геодезії та картографії. 1999. – № 2. С. 38-49.
*Сосса Р. І. Становлення української національної картографії // Пам’ятки України: історія та культура. 1996. – № 2. С. 93-96.
*Сосса Р. І. Історія картографування території України. Від найдавніших часів до 1920 р. К. : Наук. думка, 2000. 248 с.
*Сосса Р. І. Картографування території України: історія, перспективи, наукові основи. К. : Наук. думка, 2005. 292 с., 56 іл.
*Сосса Р. І. Історія картографування території України: підручник. К. : Либідь, 2007. 336 с.
*Сосса Р. І. Дослідження з історії картографії України // Укр. іст. журн. – 2008. – № 3. С. 176-202.
*Сосса Р. І. Каталог австрійських топографічних карт українських земель (1870–1918 рр) / Р. Сосса, Н. Падюка, Т. Огородник // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. / Упоряд. С.Б. Хведченя; відп. ред. Г.В. Боряк. К. : Ін-т історії України НАНУ, 2012. - Число 12. С. 155-162.
*Шелухин С. П. Назва України: з картами. – Відень : тов. «Франко син і спілка», 1921. – 30 с. + 3 л. карт.
1811 р. Американська карта Польщі.
1865 р. Огюст-Анрі Дюфур
1863 р. Карта «Carte de la Wolhynie, de la Podolie et de l'Ukraine».
Немає коментарів:
Дописати коментар