Біблійне дерево - Кедр ліванський

Справжні кедри (Cedrus) - це південні вічнозелені хвойні дерева. Зростають вони лише в горах Лівану, Сирії, Туреччини, в Західних Гімалаях, на Кіпрі, в Північно-Західній Африці. А культивується в садах та парках Європи, навіть в Україні. Найвідоміший з них - ліванський біблійний кедр. Біблія знає тільки один вид кедра - той, що росте в горах Лівану (Cedrus libani). Згідно Біблії, то саме ці дерева росли в Раю і Адаму дозволили взяти їх з собою разом з кипарисом і сосною. Ліванський біблійний кедр - той самий, що зображений на національному прапорі, гербі, монетах та паперових грошах Лівану і з якого за наказом царя Соломона був споруджений перший Храм. Християни шанували кедри як символ відданості і вірності вірі. І майже 3000 років тому цар Соломон наказав зробити заготівлю в Лівані кедру для будівництва свого палацу та храмів. Для цього він відіслав на заготівлю деревини 80 000 чоловік. З тих пір ліванські кедри продовжують знищувати. Кедр ліванський 70 разів згадується в Біблії і вважається символом месії. У старозавітних книгах є п'ять слів, які з перекладу Біблії розуміють як "кедр". Одне зі слів (אֶרֶז, Ерез) досить часто вживається (не менше 70 віршів) і чітко вказує на Кедр ліванський. В неканонічних книгах кедр зрідка згадується. В Новому Завіті згадок про кедр немає. А біблійний пророк Ісая використав ліванські кедри як метафори пишноти і гордості нашого світу. Ось чому кедр ліванський - біблійний! (https://prolisok.com.ua/tsikavo-znati/shcho-take-kedr).

Ліванський кедр — вічнозелена рослина родини Соснові (Pinaceae), висотою до 40 м, і конічною (в молоді) формою з широкою основою.

Максимальний вік – 800–1000 років.

Пагони диморфні, бувають довгими або короткими. Листя голчато-подібне, рідке на довгих пагонах і зібране в кластери 15-45 голок на коротких. Голки 5-30 мм в довжині, чотирикутні в крос-секції і мають колір від зеленого до синьо-зеленого зі смужками по всіх чотирьох боках.  Шишки звичайно виростають кожного другого року, і визрівають через 12 місяців після запилення. Зрілі шишки в жовтні мають 8-11 см завдовжки і 4-6 см в ширину, смолянисті, зламуються, випускаючи окрилене насіння протягом зими. Насіння має 15 завдовжки, 6 мм в ширину, з трикутним крилом 20-25 мм завдовжки. Перші шишки звичайно виростають в віці 20-40 років.  Підвиди його (що інколи розглядаються як окремі види) поширені в південно-західній Туреччині, на Кіпрі, і в Атлаських горах в Алжирі й Марокко в північно-західній Африці:

• Cedrus libani var. libani (Ліванський Кедр): Ліван, західна Сирія й південна центральна Туреччина
• Cedrus libani var. stenocoma (Турецький Кедр): південно-західна Туреччина
• Cedrus libani var. brevifolia (Кіпрський Кедр): Кіпр
• Cedrus. libani var. atlantica (Атласький кедр): Атлаські гори.

У Лівані і Туреччині це дерево найпоширеніше на висотах 1000—2000 м, де воно формує як чисті, так і змішані ліси з волосяною ялицею (Abies cilicica), європейською чорною сосною (Pinus negra) і декількома різновидами ялівцю (Juniperus). На Кіпрі ліванський кедр поширений на висоті 1000—1525 м (гори Троодос), а в Атлаських горах ― на висоті 1300—2200 м, в чистих лісах або разом з алжирською ялицею, ялівцями, дубами і кленами.  У Лівані розташований Хорш-Арз-ель-Раб (укр. Божественний кедровий гай), занесений до Світової спадщини ЮНЕСКО.

Охорона. Широке застосування кедру ліванського стало причиною масового вирубування його лісів на протязі вже не одної тисячі років. Ще в античності інтенсивне використання кедра зайшло так далеко, що від первісних запасів не залишалось навіть восьмої частини. У другому столітті по Різдві Христовім римський імператор Адріан намагався захистити ці унікальні ліси за допомогою межових знаків, висічених в скелях. Тепер виявлено понад 200 таких знаків, що дало можливість обчислити приблизний обсяг лісу в ті часи. У 1876 році королева Великобританії Вікторія розпорядилась звести захисну стіну навколо 102 гектарів лісу, щоби вберегти молоді дерева від кіз, однак вирубка лісу тривала. Османи брали кедрову деревину також і на паливо для паровозів, бо завдяки вмісту в ній олій вона згоряла значно краще, ніж традиційний в ті часи дуб. Служив кедр і дровами при випалюванні вапна. Населення використовувало деревину як паливо, розчищаючи від лісів площу під сільськогосподарські угіддя. Варварське вирубування кедрових лісів, яке розпочались ще у фінікійські часи, тривало аж до 20 століття. У 1935 році Туреччина прийняла закон про охорону лісів, за яким подальше вирубування стало строго врегульованим і регламентованим. Завдяки цьому збереглись і кедрові ліси, площа яких в Туреччині тепер значно більша, ніж деінде.
На час прийняття турецького лісоохоронного закону Ліван ще був під протекторатом Франції. У другій світовій війні британські війська інтенсивно вирубували ліванські кедри на шпали для будівництва залізниці між Тріполі та Хайфою. Щойно в 1996 році у Лівані прийнято закон про охорону лісів. На той час збереглися лише окремі відірвані одне від одного реліктові місцезростання кедра ліванського, загальна площа яких не перевищувала 8% всієї території країни, а кількість старих дерев обчислювалась лише кількома сотнями екземплярів. Тепер у Лівані діє програма Cedars Forever із збереження та відновлення кедрових лісів. За її даними в країні налічується 18 ареалів зростання кедра ліванського. У 1996 році створено найбільший у Лівані природний кедровий заповідник Аль-Шуф (Al-Shouf Cedar), який простягається від Дахр-ель-Байдар (Dahr Al-Baidar) на півночі до гори Ніха (Niha) на півдні, який охоплює шість найгустіших деревостанів кедра ліванського з двома острівцями старезних дерев біля населених пунктів Barouk та Maaser Ech-Chouf включно. Тут росте майже 25% всіх збережених у Лівані кедрів. Особливістю лісів заповідника є їх здатність відроджуватися самостійно, без будь-якого втручання людини (https://dc.lviv.ua/zhuttya_v_isusi_hricti/svyate-pismo/5355-kedr-lvanskiy-kedr-kukl-ta-nsh-roslini-bblyi.html).

Винники. 1965 р. СШ робітничої молоді

Протягом 1951—1973 рр. у місті працювала Винниківська вечірня середня школа робітничої молоді №21 (Винниківська середня школа фабрично-заводського навчання). Довгий час для дорослого населення працювало три класи (де в свій час навчався майбутній академік В. Грабовецький). Школа мала навчальні кімнати у приміщенні теперішньої Дитячої школи мистецтв, у бомбосховищі тютюнової фабрики та у приміщенні теперішнього КЦ «Дозвілля». Класи від 4-го до 10-го охоплювали учнів різного віку – від 12—13 років до 35—40 років. Здебільшого це була робітнича молодь – робітники, селяни, військові (навіть один полковник вчився). Заняття тривало 4 уроки, які розпочиналися після 18 год. Загалом, щорічно у школі навчалося не менше 250 учнів. За час роботи вечірньої школи, її директорами були Чеславський Михайло Степанович, Манілов Володимир Андрійович, Кухто Леонід Васильович, Кащук Любов Самсонівна, Гайворонюк Дмитро Тихонович, Романюк Володимир Федорович. Заступником директора працювали: Гайдар Лідія Дмитрівна, Лазаренко Людмила Олександрівна.

Винники. 1 вересня 1973 р. СШ №47

Винники. 1983 р. Останній дзвоник. СШ № 47. 10 Б клас. Світлини

1983 р. травень. 10 Б клас

Винники. 1 вересня 1982 р. СШ №47

Винники. 1 вересня 1985 р. СШ №47

Чи ростуть в Україні кедрові ліси?

Те, що в народі називають кедром,  відносять до  роду Сосна (Рinus). Це так звані "кедри" європейський - Рinus cembra, сибірський - Рinus sibirica, корейський - Рinus koraiensis і  кедровий сланник - Рinus pumila (насіння "кедрові горіхи" яких вживаються в їжу).

Кедр (Cedrus) — рід класу хвойних (Coniferopsida або Pinopsida) родини соснових (Pinaceae), роду Кедр (Cedrus); найбільш пов'язаний з ялицею (Abies).  Головними районами поширення кедру є Середземномор'я (висоти 1000—2200 м) та Гімалаї (1500-3200 м).

За прийнятою класифікацію рід поділяється на два види рослин, що разом складаються з 5 підвидів:

• Гімалайський кедр (Cedrus deodara)
• Ліванський кедр (Cedrus libani)
• Атласький кедр (Cedrus libani var. atlantica)
• Ліванський кедр (Cedrus libani var. libani)
• Кіпрський кедр (Cedrus libani var. brevifolia)
• Турецький кедр (Cedrus libani var. stenocoma)

Клімат України надто суворий для зростання справжніх кедрів. Однак у Нікітському ботанічному саду можна побачити кедри: атласький, гімалайський, кіпрський і ліванський.

Головним чином плутанина назви сталася завдяки Петру I. Він проявив зацікавленість до закордонного способу життя, наукам навчався в Європі, а мистецтво кораблебудування цар освоював на голландських верфях. Як правило, для обшивки днища судна голландці застосовували кедрову дошку, доставляючи дорогу деревину морським шляхом з Північної Африки: гори Атлас - батьківщини атласького кедра. Кедрова деревина цінна тим, що не гниє у воді, не піддається обростанню водоростями та молюсками, а також не пошкоджується термітами. В епоху вітрильного флоту кораблі будували з кедра. Це була найкраща деревина для кораблебудування. Повернувшись у Росію і бажаючи побудувати потужний флот, Петро I відправив до Сибіру кілька експедицій шукати свій кедр. Для зразка дав спил деревини, і ще люди знали, що дерево хвойне. Була знайдена сосна сибірська, їстивне насіння якої експортувалися з Росії в Англію та інші країни, ще за часів Івана Грозного. І Петро I видав указ: "іменувати це дерево кедром сибірським", а також, підписав указ, що забороняв рубати їх під страхом смерті. Однак могутні і красиві кедри, корінні жителі Північної Африки, Лівану, Гімалаїв не ростуть в Сибіру і мають неїстівні плоди. А слідом за Петром I вся династія царів Романових мала величезний прибуток від торгівлі деревиною "сибірського кедра" на європейських ринках. Адже кедр був стратегічною сировиною, країна, що володіє кедровими лісами, мала суттєве джерело поповнення бюджету.

В російській мові за ним закріпилася назва "кедр", хоча він знаходиться у віддаленому спорідненні зі справжніми кедрами. Так як з наукової точки зору цей вид належить до роду Сосна (Pinus) та є близьким родичем сосни звичайної, а не справжніх кедрів роду Cedrus - (атласького, ліванського, гімалайського, кіпрського та турецького). Трохи згодом його стали називати "кедровою сосною". Це твердження також не є вірним, адже "кедрова сосна" - лише умовне найменування роду Сосна (Pinus), насіння якої ("кедрові горіхи")  вживається в їжу. "Кедрових" сосен є кілька видів і ще кілька мають їстівне насіння, при цьому, не є "кедровими" (напр. Сосна Ламберта, Сабіна та ін.) Ось і виходить, що російський "кедр" - це звичайна сосна сибірська, "кедр" корейський" - сосна корейська, а "кедровий сланик" - сосна карликова (https://prolisok.com.ua/tsikavo-znati/shcho-take-kedr)

Отже, справжнім кедром є хвойне дерево родини Соснові (Pinaceae), роду Кедр (Cedrus).

Ліванський кедр

Винники. 1930-ті рр. Молодь біля пам'ятника Т. Шевченку

28 вересня 1913 р. у Винниках встановили перший на українських землях скульптурний пам'ятник великому Кобзареві.

Цілий і неушкоджений простояв цей пам'ятник аж до листопада 1918 р., доки не був понівечений польськими підлітками (молотками і зубилами були відбиті ніс та вуха).

На жаль, під час подій українсько-польської війни в січні 1919 р. над пам'ятником Т. Шевченку було вчинено ще один варварський акт вандалізму. Польські вояки під командуванням полковника Токаржевського на головному вокзалі у Львові потайки проникли до вагонів санітарного поїзда і так дісталися на залізничну станцію у Винники, де відразу вступили в бій з січовиками. Прориваючись до міста, окупанти інсценізували розстріл пам'ятника Шевченку.

В квітні 1919 р., коли поляки знову захопили Винники, долотами вони відбили все обличчя на пам’ятнику.

1921 р. жителі Винник, в умовах жорстокого панування Польщі, вирішили широко відзначити шістдесятиріччя з дня смерті Т. Г. Шевченка. На прохання ювілейного комітету уряд дозволив це свято. Проте львівський староста побоюючись, щоб святкування не викликало селянських чи робітничих заворушень, секретним листом дав наказ повітовим комендантам поліції пильно стежити за ходом цього свята і своєчасно інформувати про все у Львів.

Міщани Винник вирішили відновити перший пам'ятник. У 1924 р. було створено комітет по відновленню пам’ятника (очолив Тома Магаляс). За зібрані серед українського населення гроші, скульптор Андрій Коверко виготовив новий пам'ятник Т. Г. Шевченкові.
29 березня 1925 р. - відкриття відновленого пам'ятника.

1930-ті рр. Винниківчани біля пам'ятника Т. Шевченку