середа, 31 липня 2019 р.

Верхня межа лісу в ландшафтах Ґорган

       Ґоргани розташовані у Івано-Франківській та частково у Закарпатській областях. Масив простягається на 80 км з північного заходу (від Вишківського (Торунського) перевалу (941 м) на південний схід (до Татарського (Яблуницького) перевалу), ширина становить близько 40 км. На заході долини Мізунки і Ріки відмежовують їх від Бескидів, а на сході долини Прутця й Прута від Чорногори та Покутсько-Буковинських Карпат. Ландшафти Ґорган характеризуються досить своєрідною будовою: мають не дуже великі висоти (в середньому 1400–1500 м), але при цьому з значними перепадами. Зі сходу на захід Ґоргани поділяються на Крайові низькогірні, Зовнішні (Скибові) і Привододільні (Внутрішні) Ґоргани.
        Крайові низькогірні Ґоргани — група низьковисотних гірських хребтів, які витягнуті у південно-східному напрямку між Свічою та Прутом і охоплюють приблизно Берегову та Орівську скиби. Поперечні долини головних рік тут сильно розчленовані. Межиріччя цих рік настільки розчленовані, що типово карпатське південно-східне простягання хребтів порушене, і вододіли між відрізками головних рік іноді витягнуті паралельно долинам, тобто на північний схід.
        Зовнішні (Скибові) Ґоргани — група середньогірних ландшафтів, які займають найвищу частину Ґорґан. Зовнішні Ґорґани розташовані у межах трьох скибових структур — Сколівської, Парашки і Зелем’янки. Абсолютна висота гір тут досягає 1600-1800 м н. р. м. Зовнішні Ґорґани складаються з трьох гірських пасм, які пов’язані з відповідними скибами. Північне пасмо фіксується хребтами Лютий, Лисий, Нягрин, Стовба, Верхній Сеглис, Гриньків, Чорногорець. Середнє Пасмо – найвищі хребти Ґорган: Хом, Пустошак, Аршиця, Ігровище, Сивуля, Довбушанка, Хом’як та інші. Південне пасмо розташоване у верхів’ях головних карпатських рік і складається з дуже розгалужених хребтів: Ілемського, Грофа, Дарівського та інших.
       Зовнішні Ґоргани поділяються на декілька районів: Свіцько-Мізунські Ґорґани (межиріччя Свічі-Мізунки-Лужанки-Сукеля), Аршиця-Ілемські Ґорґани (межиріччя Свічі-Лімниці), Верхнєлімницькі Ґорґани (у верхів’ї р. Лімниці), Сивулянсько-Станимирські Ґорґани (у верхів’ї р. Бистриці Солотвинської), Довбушанські Ґорґани (між долинами Бистриці Надвірнянської і Пруту), Запрутські Ґорґани (межиріччя Прута-Черемоша).
       У Довбушанських Ґорганах повсюди — на схилах гір і на вершинах гребенів, де виходять на поверхню пісковики, розвинені ґреготи.
     Привододільні Ґоргани — група середньовисотних гірських хребтів, які розташовані на межі Закарпатської та Івано-Франківської областей. Переважні висоти 1300—1500 м, максимальна — 1788 м. У північно-західній частині Привододільних Ґорґан — масивні хребти: Пишконя, Стримба, Передня та інші, розчленовані долинами річок Ріки, Тереблі, Тересви та їхніми притоками. У південно-східній частині — хребет Братківський (вершини: Братківська — 1788 м, Гропа — 1763 м, Чорна Клева — 1719 м), розчленований верхів'ями річок Чорної Тиси та Бистриці Надвірнянської. Хребти Привододільних (Внутрішніх) Ґорґан мають вузькі пасма й круті схили. Ґреготи тут менш поширені і трапляються лише на тих хребтах, які заходять або в Скибову зону (Кінець Ґорґан), або в зону Магури (Чорна Клева). У порівнянні з  Скибовими  Ґорґанами тут складки є ширшими й менше насунуті одна на одну. Хребти є масивнішими й розділені поміж собою чіткими зниженнями.
Постановка проблеми. ВМЛ ми розглядаємо, як явище географічне (ландшафтне). ВМЛ – смуга елементарних природних систем, що формується на контакті гірсько-лісового і субальпійського поясів і до якої доходять лісові ПТК, де дерева мають мінімальну висоту 5 м, мінімальну зімкнутість крон 0,3, проходить природне відновлення деревостану, а також відбувається середовищетвірна роль лісу.
Проблема ВМЛ займала і продовжує займати важливе місце у географічній науці, зокрема у ландшафтознавстві. У даній статті ми хочемо заторкнути проблеми функціонування верхньогірсько-лісових та високогірних ПТК Ґорґан.
Виклад основного матеріалу. Загальна еколого-географічна характеристика ВМЛ в Українських Карпатах. У горах на формування ВМЛ вирішальний вплив мають різноманітні екологічні й антропогенні чинники. Тому в Українських Карпатах ми виділяємо ландшафтну (природну) і антропогенну (господарську) ВМЛ.
Залежно від лімітувального чинника ландшафтна ВМЛ поділяється на вісім підтипів: термічний, вітровий, лавинний, орографічний, біотичний, торфово-болотний, греготний, шлейфовий [1–5].
У більшості ландшафтів Українських Карпат ВМЛ пролягає на висоті 1 200–1 300 м н. р. м., а подекуди й 800 м н. р. м. (на захід від Лютянської Голиці (Полонинський хребет) – Рогатець, Ліщинка, Красин, Явірник, Студниця та інших вершинах – межа лісу проходить на висоті 800–900 м, а в деяких місцях – Ліщинка, Явірник – нижче 800 м).
Ландшафтна (природна) ВМЛ знижена внаслідок людської діяльності (рубання лісу, випасання тварин тощо) на 300–500 м і збереглася фрагментарно в Чорногорі, Свидівці, Чивчинських горах, Мармароському кристалічному масиві, Ґорганах, масиві Стужиця, на Верховинському Вододільному хребті (Буковецька полонина).
У високогір’ї Українських Карпат ми виділили два варіанти ВМЛ: буковий та смерековий [3, 4]. Видовий склад деревних порід у зоні ВМЛ обмежений.
Варіант верхньої межі лісу в Українських Карпатах — видозміна, різновид ВМЛ, який виділяють за домінантними деревними породами, що формують ВМЛ.
Буковий варіант ВМЛ утворюють букові (Fagetum sylvaticae), рідше яворово-букові (Acereto-Fagetum) та горобиново-букові (Sorbeto-Fagetum) ПТК.
Ялиновий (смерековий) варіант ВМЛ представлений смерековими (Piceetum abietis), зрідка кедрово-смерековими (Cembreto-Piceetum) деревостанами у ландшафтах: Чорногора,  Чивчини, Мармарош, Ґоргани та на північно-східному макросхилі Свидовця.
Крім смереки, сосни кедрової європейської, сосни звичайної, бука, явора, горобини звичайної (Sorbus aucuparia L), у зоні ВМЛ поодиноко трапляються: модрина польська (Larix polonica Racib), черемха звичайна (Padus avium Mill), верба сілезька (Salix silesiaca Willd.), порічки альпійські (Ribes alpinum L.), аґрус відхилений (Grossularia reclinata (L.) Mill.).  
 Ландшафтна (природна) ВМЛ проходить на висоті 1500—1600 м і представлена смерековими і кедрово-смерековими деревостанами. На північно-східних схилах Ґорганів кедр поширений до висоти 1630 м, на південно-західних — до 1495 м на хребеті Тавпіширка. Найвище ВМЛ проходить у ландшафті Сивуля - на південно-західних схилах г. Сивуля на висоті 1650 м.
  ВМЛ в Ґорганах проходить в середньому на висоті 1550 м н. р. м. Вона  знижується до 1300 м на невапнистих потужних пісковиках, піднімається до 1575 м на пісковиково-аргілітовому вапнистому фліші. М Якуб (Jacob, 1937) за характером ВМЛ, її вертикальним розташуванням розділяє Ґоргани на дві частини: північну, яка охоплює Скибові Ґоргани з межею лісу нижче 1400 м (в середньому 1350 м) і середню з найвищими масивами: Ігровець, Сивуля, Довбушанка, Аршиця, Грофа (понад 1400 м, іноді до 1550 м).

      Північно-східні схили ландшафтів Ґорган дуже круті, південно-західні - пологі. Ґреготи, що формують ВМЛ і зумовлюють коливання її в більшому діапазоні, ніж в інших ландшафтах, на південно-західних схилах представлені кам'янистими полями, а на північно-східних крутих схилах - кам'янистими потоками.
        Сосна кедрова європейська в ландшафтах Ґорґан трапляється в зоні верхньої межі лісу на дуже крутих кам’янистих схилах та малопотужних сильноскелетних ґрунтах у смугах проходження потужних безкарбонатних пісковиків і гравелітів, що важко піддаються звітрюванню. Збереження сосни кедрової у приполонинських ПТК Ґорґанів є наслідком відсутності з давніх часів практично природних полонин (субальпійські ПТК покриті переважно ґреготами), і як наслідок – вилучення з господарської діяльності верхньогірсько-лісових геосистем. 

       Декілька десятків екземплярів сосни кедрової В. І. Комендар (1966) знаходив в урочищі "Таупиширка", під горою Попадя, в смерековому рідколіссі урочища "Кедрин”. І. М Берко (цит. за: В. И. Комендар, 1966) знаходив сосну кедрову в зоні ВМЛ у масивах Грофа, Окола, Ґорган, вершинах Ялова, Сивуля, Висока і в смерековому рідколіссі на горі Яйце Перегінське. Немало сосни кедрової зустрічається у ПТК у смузі ВМЛ на Ротилі, Ґреготі (особливо у привододільній зоні Ґорган). Поодинокі екземпляри сосни кедрової зустрічаються у ПТК південних схилів г. Негрова на висоті 1420 м н. р. м. у верхів’ї р. Лімниці на г. Яйко (1500 м н. р. м.) знаходиться кедровий заповідник площею 270 га. Максимальна висота, на яку піднімається сосна кедрова в ландшафтах Українських Карпат - 1635 м н. р. м. На такій висоті вона виявлена у Довбушанському ландшафті. В урочищі Малий Конюсяк сосна кедрова зростає на висоті 1620 м н. р. м.
     Поширені кедрово-смерекові ліси у ландшафтах Ґорґанів на всіх експозиціях у межах висот 1180–1500 м н. р. м. Один із найбільших осередків кедру тут є в басейні р. Молода на південних схилах крутістю 25–30° у межах висот 1400–1500 м. До висоти 1600–1650 м проростають лише поодинокі біогрупи кедру. Колись приполонинські природні комплекси з сосною кедровою займали значно більші площі, ніж сьогодні, проте внаслідок антропогенної діяльності зазнали сильних змін, а сам ареал сосни кедрової дуже звузився (у високогірних районах гуцули використовують вершки кедру у весільних обрядах).

       У районах поширення ґреготів зустрічається ґреготна ВМЛ. Вона характерна лише для ландшафтів Ґорґан. 

      Рух ґреготів у теперішній час відбувається досить повільно, так як більшість уламків часто покриті зверху накипними лишайниками. Переміщуючись вниз по схилу, ґреготи механічно пошкоджують і знищують лісові природні комплекси, ВМЛ набуває язикоподібної форми. У таких ПТК деревна рослинність має багаточисельні механічні пошкодження (нахил і згин стовбура, пошкодження кори і крони). Зі сторони, яка повернута до схилу, спостерігається відмирання деревної рослинності, стовбури дерев разом з уламками гірських порід зносяться в глибину висотної місцевості крутосхилого ерозійно-денудаційного лісистого середньогір'я. Контактна зона ґреготів з лісовими ПТК є ландшафтною (природною) границею двох висотних місцевостей: пенепленізованого альпійсько-субальпійського високогір'я і крутосхилого ерозійно-денудаційного середньогір'я. Характерно, що ґреготна ВМЛ зустрічається в ландшафтах Ґорган тільки в межах поширення масивних та щільних пісковиків і відсутня в ПТК, що формуються на дрібноритмічних флішових аргілітах і алевролітах.
     У ландшафтах Ґорган, на відміну від Чорногори, торфово-болотний тип ландшафтної межі лісу дуже слабо виражений. Це пояснюється, насамперед, геологічною будовою території: вершини або при вершинні частини схилів найбільш високих хребтів складені тут потужними пісковиками, в місцях виходу яких на поверхню формуються греготи. У ПТК які покриті греготами, погано формуються водозбірні лійки, які в плейстоцені були осередками нагромадження снігових мас і формування льодовиків. А торфово-болотна ВМЛ формується, в основному, на контакті заболочених днищ карів або нижніх котлів з лісовими ПТК.
Хоча у верхів’ях деяких крупних рік (Бистриця Надвірнянська, Бистриця Солотвинська, Лімниця) на схилах г. Сивуля, г. Грофа спостерігаються великі водозбірні лійки.
Важливу роль у формуванні ВМЛ відіграє кліматичний фактор, зокрема діяльність вітру. Зимові північні та північно-східні вітри дещо холодніші, в порівнянні з південно-західними. Цьому відповідає факт, що ВМЛ в ландшафтах Горган проходить нижче на північно-східних схилах.
Є багато доказів того, що сучасна безлісість полонин зумовлена сильними вітрами, зокрема на навітряних схилах, тоді як завітрені схили покриті лісом (Койнов, 1956; Прох, 1976).
У ПТК північних і північно-східних експозицій г. Довбушанка (ландшафт Довбушанський) ВМЛ проходить на 100-150 м нижче, ніж на південних та південно-західних. Таке положення ВМЛ, на наш погляд, пояснюється відкритістю північно-східних схилів для руйнівної діяльності зимових вітрів. Л. 3. Прох (1976) наводить дані по г. Озірна (1500 м), де крутий західний схил покритий лісом майже до самої вершини, а з півночі і сходу, де переважно зустрічаються сильні і зимою холодні вітри, ліс не піднімається вище 1300-1400 м.
У місцях сходу лавин формується лавинна ВМЛ. Сходження снігових лавин призводить до знищення рослинності, грунту, руйнування гірських порід. Коли лавини досягають висотної місцевості лісистого середньогір’я, то тут утворюються безлісі коридори. Посередині лавинної траси формується ерозійний вріз, по боках - накопичується поламана деревина, уламки гірських порід, виникають паралельні гряди із уламкового матеріалу. Лавинні ПТК характеризуються наявністю субальпійської рослинності: гірська сосна, ялівець сибірський, вільха зелена. Місцями зустрічається смерековий підріст. По краях лавинних коридорів зустрічаються пошкоджені деревостани, проходить ерозія грунтового покриву.
Активізація ерозії і селів у даних ПТК - наслідок сходу лавин.   Розкидана по всьому лавинному ПТК деревина, поступово розкладається, спричиняє розповсюдженню захворювання деревостану. Лавинна ВМЛ у ландшафтах Ґорган спостерігається на схилах гір Менчул, Яйко Ілемське, Грофа, Попадя, Дарів, Сивуля, Довбушанка та ін. У ПТК північних схилів Сивулі, Попаді, Поленського лавинна ВМЛ проходить на висоті 1100-1200 м н. р. м.
Антропогенна ВМЛ поширена, головним чином, у західній частині Горган, на межиріччі Мізунки і Свічі і в східній частині, у басейні р. Прут. На межиріччі Мізунки і Свічі ВМЛ проходить на висоті 1400 м. Це пов’язано, перш за все, з відносно низькими гіпсометричними рівнями хребтів і вершин (Лисий, Хом'як, Довжка, Розтока, які досягають 1350-1450 м н. р. м. (вершина Менчул 1450,8 м). Вище ВМЛ зустрічаються післялісові ПТК з трав’яною рослинністю, греготи переважно відсутні. Східна частина Довбушанського ландшафту (басейн р. Прут) також характеризується переважанням антропогенної ВМЛ. Запрутські Ґоргани, де переважають більш м’які форми рельєфу, мають вершини переважно плоскі, а схили пологі. Це один з найбільших тваринницьких районів Івано-Франківської області. В результаті господарської діяльності      людини знищувалися верхньолісові ПТК, що призвело до утворення царинок і антропогенної ВМЛ.
Верхня межа лісу у Довбушанському ландшафті представлена смерековими та кедрово-смерековими лісами. ПТК з кедрово-смерековими лісами приурочені до розсипищ ямненських і вигодських пісковиків і контактують безпосередньо з субальпійськими природними комплексами з сосни гірської. На верхній межі лісу зустрічаються, в основному, вологі кедрові сурамені та вологі й свіжі кедрово-смерекові субори. У ПТК з дуже крутими північно-західними і крутими південно-західними схилами г. Довбушанка зустрічається сира брусницево-сфагново-кедрова сурамень. Склад деревного ярусу 9 См 1 С. к., і рідше 6 См 3 С. к.
Природне відновлення задовільне. Смерека і сосна кедрова ростуть за IY-Y класами бонітетом, повнота 0,4-0,7. У підліску зустрічаються поодинокі екземпляри берези бородавчастої, у трав'яно-чагарничковому домінує чорниця і брусниця (покриття 25%-35%), водянка чорна (Empetrum nigrum L.) (покриття - 15%). Ґрунт у даному ПТК гірсько-торф'янисто-буроземний з потужністю 20-25 см торфового горизонту і який покритий суцільним килимом сфагнових мохів.
ПТК північних та північно-західних схилів гори Поленський у смузі ВМЛ представлені вологими чорницевими кедровими сураменями. ВМЛ у даних природних комплексах - ландшафтна (греготна), практично змінена людською діяльністю. Антропогенних змін зазнали незначні за площею природні комплекси, де у даний час на місці кедрово-смерекових лісів зростають монодомінантні смерекові. Дані лісові ПТК контактують з субальпійськими, які представлені гірською сосною на камянистих розсипищах. Деревостани лісових ПТК у зоні ВМЛ одноярусні, складу 10 См + С. к., рідше 9 CM 1 С. к. Природне відновлення смереки задовільне, сосни кедрової - погане; стовбури і гілки покриті лишайниками. Підлісок розвинутий слабо: горобина, жимолость голуба (Lonicera caerulea L.), бузина червона (Sambucus racemosa ). У чагарниковому ярусі домінує чорниця (до 70%).
Верхів’я потоку Ситного в зоні ВМЛ також представлені вологими і свіжими чорницево-кедровими сураменями. Даний ПТК характеризується слабозімкнутими деревостанами, з 10-20%-ою участю сосни кедрової і незначною домішкою явора. Ґрунт бурий гірсько-лісовий малопотужний (40 см), сильнокам'янистий. У смузі ВМЛ переважають ПТК з чистими смерековими лісами. Вони приурочені до ямненської, вигодської та манявської світ. Ямненські та вигодські відклади - це потужні, переважно невапнисті масивні пісковики з дуже тонкими прошарками аргілітів та алевролітів. Наближаються до них за літологічними ознаками і манявські верстви, які в типових розрізах мякі, а тут відзначаються значною участю пісковиків.
Лісові ПТК у зоні ВМЛ контактують з субальпійськими, які представлені ґреготами і гірсько-сосновим криволіссям. Ґреготи, в основному, вкриті накипним лишайником.
Список літератури
1. Байцар А. Л. Верхня межа лісу в ландшафтних комплексах Українських Карпат: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. географ. наук. – Львів, 1994. – 22 с.
2. Байцар А. Л. Греготи Українських Карпат: генезис, поширення, морфологія / А. Л. Байцар, О. А.Третяк // Вісник Львів. ун-ту. Сер. геогр. – 1998. – Вип. 21. – С. 36–40.
3. Байцар А. Л. Еколого-географічні та біоенергетичні особливості верхньої межі лісу в Українських Карпатах / А. Л. Байцар // Експериментальна екологія. Методи, теорія, практика. Вісник Західного центру екології. – 1999. – Вип. 2. – С. 45–51.
4. Байцар А. Л. Еколого-географічні особливості верхньої межі лісу в Українських Карпатах / А. Л. Байцар, В. І. Біланюк, В. П. Матвіїв // Регіональні екологічні проблеми. Збірн. наук. праць. – К., 2002. – С.103–104.
5. Байцар А. Л. Кліматична верхня межа лісу в Українських Карпатах / А. Л. Байцар // Вісник Львів. ун-ту. Сер. геогр. – 2008. – Вип. 35. – С. 3–6.
6. Климишин О. Оптимізація, охорона і раціональне використання рослинності високогір’я та верхньої межі лісу Українських Карпат / О. Климишин // Вісник Львів. ун-ту. Сер. біол. – 2010.– Вип. 54. – С. 27–40.
7. Комендар В. И.  Форпосты горных лесов [Текст] / В. И. Комендар – Ужгород: Карпати, 1966. – 204 с.
8. Малиновський К. А. Рослинність високогір’я Українських Карпат [Текст] / К. А. Малиновський. – К.: Наукова думка, 1980. – 278 с.
9. Sulma T. Kosodrewina i zezrespoly W Gorganach // Acta Soc. Bot. Pol. – 1929. – T. 6, N 2. – S. 105–137.
  Ґреготна ВМЛ на хребті Довбошанка (світлина Денис Мирко)
Ґреготна та біотична ВМЛ на хребті Синяк 1665 м н. р. м. (світлина з Вікіпедії). ВМЛ проходить тут на висоті 1300-1350 м н. р. м.
Ґреготна та біотична ВМЛ на хребті Синяк 1665 м н. р. м. (світлина Жанна Міщак‎). ВМЛ проходить тут на висоті 1300-1350 м н. р. м.

Ландшафтна карта масиву Довбушанка (Байцар, 1994 р.)