У ландшафті Чорногора ВМЛ утворюють смерекові, букові, яворові та кедрово-смерекові деревостани. Найрозповсюдженішим є хвойний варіант. Природні комплекси зі смерековими лісами в зоні ВМЛ займають близько 95% площі. Вище смерека трапляється у вигляді біогруп карликових дерев. Такі “лісові” фації поширені на південно-східному схилі г. Говерла на висотах 1900 і 1750 м, південно-західному схилі г. Петрос (1750 м), г. Ребра (1990 м), г. Туркул (1930 м), г. Смотрич (1840 м). Найвища BMЛ не лише Чорногори, а й усіх Українських Карпат, проходить на південному схилі г. Стайки на висоті 1680 м н. р. м.
четвер, 9 липня 2020 р.
Верхня межа лісу на Чорногорі. Світлини 1928 р.
пʼятниця, 3 липня 2020 р.
Географія бучин Українських Карпат
Бук лісовий в Українських Карпатах поширений майже по всій території, за винятком смуги чистих ялинників.
Незважаючи
на те що Українські Карпати розташовані поблизу північно-східній межі ареалу
бука, тут є оптимальні екологічні умови для його зростання. Цьому сприяють
сприятливі орографічні, кліматичні та грунтові фактори.
Серед деревних порід Українських Карпат бук має найширший діапазон висотного
зростання. У західній і середній частинах гірської системи (Бескиди, Боржава, Красна, Свидовець) він утворює верхню межу лісу
(ВМЛ). На теплому південно-західному макросхилі Карпат, в межах Закарпатської
області, висотний діапазон зростання бука становить 900-1000, а на прохолодних
північно-східних - 700-800 м.
Буковий варіант ВМЛ
Бук, завдяки вираженій тіньовитривалості, утворює переважно чисті або майже чисті
кліматичні спільноти. Лише в менш сприятливих кліматичних умовах - на кордоні з
поясами дубових і смерекових лісів, а також в екстремальних едафічних умовах
(кам'янисті і щебенисті грунти, круті схили) він формує змішані деревостани.
Букові ліси Українських Карпат високопродуктивні. Запас фітомаси їх стиглих
деревостанів у вологих евтрофних едафотопах перевищує 600 т/га. За даним
показником вони значно перевершують бучини Західної Європи та Кавказу. Висока
зімкнутість деревостанів перешкоджає розвитку під ними трав'яного покриву.
Запаси фітомаси в ньому рідко досягають 9-10 ц/га. Значне затінення в
підкроновим простором несприятливо впливає на збереження підросту бука. Крім
того, велику загрозу для виживання сходів в бучина представляють мишоподібні
гризуни, а також пізні весняні заморозки. Зниження температури до: -2-5 °С
приводить до масової загибелі самосіву. У високозімкнутих букових лісах
надійний підріст часто відсутній. Найбільш сприятливі умови для відновлення
бука складаються при зімкнутості деревного ярусу 0,6-0,7. В середньому за
вегетаційний період (травень-серпень) зімкнутий буковий деревостан затримує на
кронах близько 29% опадів.
Формація букових лісів в Українських Карпатах представлена кількома
субформацій, серед яких переважають чисті бучини.
Ліси даної субформацій
поширені переважно на північних схилах Вигорлат-Гутинского і південних схилах
Полониниського хребтів в помірній і прохолодних кліматичних зонах. Великі площі
займають чисті бучини також на Прикарпатті, Бескидах, Зовнішніх Горганах, Покутсько-Буковинських горах. Вони
формуються на средньопотужних і потужних буроземних грунтах, що утворилися на
м'яких осадових породах флішу, або на більш твердих вулканічних породах -
трахіту, андезиту, тощо.
У більш прохолодному кліматі Рахівського масиву, пріводораздельних Горган і Чорногори чисті бучини зустрічаються лише
в сприятливих для них екологічних умовах середньогір'я. Тут вони займають
південні та прилеглі до них теплі схили, вважаючи за краще грунти, що
утворилися на багатих кальцієм материнських породах.
Чисті бучини відрізняються досить великим типологічним різноманіттям. Найбільшу
площу займають вологі евтрофні бучини, рідше зустрічаються мезотрофні бучини.
Евтрофні типи поширені на потужних родючих буроземах, деревостани ростуть по
I-Iа бонітету і відрізняються високою продуктивністю. У незайманих лісах Угольського заповідного лісництва окремі
200-300-літні екземпляри бука досягають висоти 40 м. і діаметра 100 см. Це
найвищі дерева листяних порід на Україні. Запас стовбурової деревини в
незайманих бучинах Карпатського заповідника
становить 590-680 м3 на 1 га.
З підвищенням висоти над рівнем моря умови для зростання бука погіршуються
(знижується родючість грунтів, зростає їх щебенистість, а клімат стає більш
прохолодним). У таких місцезнаходженнях формуються мезотрофні бучини.
Деревостан росте по II - III бонітету, запас стовбурної деревини на гектарі не
перевищує 400-450 м3. На щебеневих грунтах поширені бучини
проліскові, вейникові з вейником пухнастим, рідше овсяницею з овсяницею
найвищої, а на кислих бідних деградованих грунтах - бучини ожикою з ожикою
боровою. У вологих едатопах зрідка зустрічаються бучини осокові з домінуванням
осики трясунковидной.
Біля верхньої межі лісу, де випадає велика кількість опадів, у більш бідних і
холодних лісорослинних умовах поширені свіжі, вологі та сирі мезотрофні і
оліготрофні бучини. Це низькобонітетні фітоценози. У вологих едатопах
характерними асоціаціями є бучина чорнична, в сирих - бучина аденостілесова.
Спільноти даної субформації мають обмежене поширення. Вони пристосовані до смуги більш теплого і сухого клімату буковинських передгір'їв, а також до нижніх частин схилів і долин Ужа, Латориці та інших річок, куди проникають теплі повітряні маси з Угорської низовини. Перший ярус утворює бук, іноді з незначною домішкою дуба черешчатого, другий ярус - граб. На суцільних рубках останній відновлюється краще бука, тому не виключена можливість зміни корінних деревостанів похідними грабняками. На багатих, слабощебенистих буроземних грунтах ця субформація представлена свіжою евтрофною грабовою бучиною ясменниковою, на бідніших - свіжими мезотрофними грабовими бучинами волосистоосоковою і волосистоожиковою.
Ці ліси флористично близькі до буково-яворових лісів, проте формується на менш крутих схилах і не настільки щебнистих грунтах. Наявність явора сприяє активному розкладанню підстилки, завдяки чому в трав'яному покриві переважають нітрофільні види. В межах субформацій виділені наступні асоціації - волога мезотрофна яворова бучина пролісникова, лунникова і листовикова. Остання пристосована до виходів на поверхню вапнякових порід.
Еколого-біологічні особливості бука та ялиці досить близькі. В Карпатах ці породи утворюють змішані ценотичні стабільні деревостани. Найбільш сприятливі грунтово-кліматичні умови для ялицево-букових лісів існують в Дністровських і Сколівських Бескидах, де вони займають значні площі. В ценотичному відношенні ялицево-букові ліси досить однорідні. Найчастіше вони формуються на щебнистих буроземних грунтах в мезотрофних і евтрофних типах лісорослинних умов. Найбільш поширені їх асоціації - волога мезотрофна ялицева бучина чорнична і волога евтрофна ялицева бучина зуб'янкова.
Субформації бука лісового, ялиці та смереки (Abieto-Piceeto-Fageta).
На контакті висотних поясів бучин і ялинників сформована смуга смереково-ялицево-букових та ялицево-смереково-букових лісів. Основні їх спільноти поширені в Рахівському кристалічному масиві, а також на північному мегасхилах Полонинського хребта в межах висот 800-1100 м над рівнем моря. Рідше вони зустрічаються в Чорногорському масиві, в Горганах. Співвідношення головних едифікаторів спільнот буває різним, що залежить від висоти над рівнем моря, характеру клімату і грунтових умов. Участь смереки, як правило, збільшується на щебенистих грунтах і в урочищах, де нагромаджуються холодні повітряні маси. Фітоценози мають двох-, рідше триярусні споруди. Розрідженний перший ярус утворює ялина і ялиця; потужний і зімкнутий другий ярус - бук. Серед змішаних хвойно-листяних лісів ці спільноти відрізняються найвищою продуктивністю. Вони стійкі проти вітровалу, тому необхідно їх відновити у всіх корінних типах лісу. Найбільш характерними асоціаціями в даній субформацій є вологі мезотрофні ялицево-смерекові бучини чорнична і кіслична.
ЛІТЕРАТУРА
Байцар Андрій. Типи верхньої межі лісу в Українських Карпатах та їх охорона // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 40. Частина І. — Львів, 2012, с. 101–107.
Байцар Андрій. Еколого-географічні та біоенергетичні особливості Верхньої межі лісу в Українських Карпатах //Експериментальна екологія. Методи, теорія, практика. Вісник Західного центру екології. Випуск 2 — Львів 1999, с. 45-51.
пʼятниця, 26 червня 2020 р.
Географія кедрових лісів Українських Карпат
Клімат України надто суворий для зростання справжніх кедрів. Однак у Нікітському ботанічному саду можна побачити чотири види/підвиди кедрів: гімалайський, атласький, кіпрський і ліванський.
Те, що в народі називають кедром, відносять до роду Сосна (Рinus). Це так звані "кедри" європейський , сибірський, корейський і кедровий сланник - (насіння "кедрові горіхи" яких вживаються в їжу).
Отже, українською мовою кедрами також інколи, не зовсім правильно, називають деякі рослини роду сосна, одна з яких — сосна кедрова — росте в Карпатах, інші ростуть у ботанічних садах:
європейський кедр (сосна кедрова європейська, Pinus cembra)
сибірський кедр (сосна кедрова сибірська, Pinus sibirica)
корейський кедр (сосна кедрова корейська, Pinus koraiensis)
сланкий кедр (Pinus pumila) — сосна сланка, північний сосновий стелюх, поширений у полярних районах.
Всі ці сосни у їхніх шишках ховають між лусками невеликі їстівні горішки, які називають «кедровими горішками».
Отже, справжнім кедром є хвойне дерево родини Соснові (Pinaceae), роду Кедр (Cedrus).
Сосна кедрова європейська, або сосна європейська, або кедр європейський (Pinus cembra L.) — хвойне вічнозелене дерево родини соснових. Максимальна тривалість життя — 1000 років, висота — до 25 м, діаметр стовбура — до 1,5 м. Занесена до Червоної книги України. Охороняють в ПЗ "Ґорґани", Карпатському НПП, в заказниках загальнодержавного значення "Грофа", "Тавпіширський", "Яйківський", (Івано-Франківська обл.), "Брадульський", "Ґорґани" і "Тавпишірка", "Кедринський" (Закарпатська обл.). У "Яйківському заказнику" знаходиться найбільша ділянка сосни кедрової європейської природного походження. Необхідно взяти під охорону всі місцезнаходження виду. Заборонено вирубування дерев. Лише 69 квадратних кілометрів займають ліси з сосни кедрової європейської в Україні, що становить лише 0,069% усіх лісових територій країни.
Найбільші екземпляри кедра виявлені у природному заповіднику «Ґорґани» (34 м висотою і діаметром 108 см) та заказнику «Яйківський».
У заказнику «Яйківський» росте кедр-велетень.. Довжина окружності — 310 см на рівні 1 м від землі. Дереву понад 500 років. Вік підтверджує Платон Третяк у праці «Хроніки Осмолодської пущі» (с.24): «Тут деякі кедри віком 100-600 років мали висоту 28 м і діаметр на рівні грудей 1 м». Богдан Лучаковський (засновник об'єднання українських лісівників в діаспорі) зазначає, що в резерваті «Яйце» ростуть найстаріші в Європі кедри, деякі з яких у діаметрі мають 130 см, відповідно є старшими за 500 років.
За свідченнями очевидців в заказнику «Яйківський» виявлено екземпляр діаметром 145 см, якому ймовірно 750 років.
Ареал сосни кедрової європейської складається з двох фрагментів. Один — від південних районів Франції до східних районів Альп, на півночі доходить до Женевського озера. Другий і менший ареал розташований у Високих Татрах та Карпатах. Росте на висоті 1200—2600 м над рівнем моря, в континентальному кліматі, де дуже низькі температури і сніг лежить більше 9 місяців на рік. Утворює змішані з ялицею, ялиною і модриною насадження або росте невеликими чистими деревостоями. Як плейстоценовий релікт і рідкісний вид занесений до Червоної книги. Для охорони цієї сосни організовано ряд заповідників.
В Україні сосна кедрова європейська трапляється в основному в Карпатах — в Закарпатській та Івано-Франківській областях, а також у Любовицькому лісництві Малинського району Житомирської області. Росте частково разом з модриною, мова йде про кілька десятків дерев, раніше було більше.
Відомі її місцезнаходження на гірських хребтах Ґорґан, в Чорногорі й у Свидовці, які є східною межею її ареалу. Найбільші площі кедрової
сосни збереглися в Івано-Франківській області, в основному в Ґорґанах.
Починаючи з верхньої течії Свічі розірвана смуга лісів за участю сосни
тягнеться уздовж гірських хребтів у верхній частині басейну Лімниці, Бистриці
Солотвинської та Бистриці Надвірнянської. У гори дерево піднімається на висоту
до 1350 м на північно-східних схилах і до 1280 м — на північних. Часто разом з
ним росте ялина, гірська сосна — жереп, горобина, іноді береза. Місцями сосна
доходить до верхньої межі лісу.
Кедрова сосна європейська була широко поширена в Карпатах в холодні фази кінця плейстоцену і раннього голоцену. Починаючи з середнього голоцену, сосна кедрова витіснялася більш пристосованими до змінених кліматичних умов видами - ялиною, подекуди ялицею та буком, в останні століття зникнення її значною мірою сприяли вибіркові рубки з метою заготівлі цінного кедрової деревини.
Понад 10 тисячоліть тому, як свідчать палеопалінологічні дослідження (вивчення викопного пилку), кедрові ліси були таким самим звичним явищем, як сьогодні діброви. Ліси з сосни кедрової (Pinus cembra L.) охоплювали тисячі квадратних кілометрів території Європи, простягаючись вузькою смугою, затисненою між кілометрової товщини льодовиком на півночі і зледенілими Альпами і Карпатами на півдні.
Кінець льодовикового періоду, ознаменував завершення епохи кедрових лісів. У міру потепління і наступу, спершу, березово-соснових, а потім в’язових і дубових лісів, кедрини відступали в гори, де майже, повсюдно їх очікувало невблаганне, як сама еволюція, вимирання.
У Карпатах, кедрових лісів, практично, не залишилось.
Вони збереглись невеличкими острівцями у Татрах, Ґорґанах, Чорногорі, Фараґаських,
Ретезатських та Буцеґських Горах. Тоді як у Альпах, вище 1500 метрів над морем,
існує окремий кедровий лісовий пояс, який перекриває смерековий. Це справжні
реліктові екосистеми, які, майже, незмінними дійшли до нашого часу із глибокого
палеоліту.
В. І. Комендором (1966) на північному схилі г. Петрос (ландшафт Чорногора) на висоті 1700 м у заростях вільхи зеленої було знайдено 14 екземплярів сосни кедрової європейської. В. І. Комендар 14 екземплярів кедра знайшов у заростях вільхи зеленої на північному схилі г. Петрос на висоті 1700 м в.р.м., кілька особин — на північно-східному схилі полонини Гармонєска на висоті 1400 м в.р.м.
Зараз сосна кедрова росте на обмежених територіях в Ґорганах і частково в Чорногорі, переважно в холодних кам'янистих ПТК. Вона зустрічається на висотах 1205-1626 метрів над рівнем моря, що свідчить про її хороше пристосування до суворих кліматичних умов. Основні осередки сосни кедрової знаходяться в більш теплій підзоні холодної термічної зони зі сумою активних температур 600-1000 °С, характерної для поясів буково-ялицево-ялинових лісів. В післяльодовиковий період ця порода доходила до верхньої межі смерекових лісів. Про це свідчать збережені в Чорногорі (урочища Гаджина і Кедроватий) острівні осередки кедрово-ялинових угруповань на висоті 1335-1596 метрів над рівнем моря. У Високих Татрах кедрова сосна європейська часто зустрічається на контакті ялинових лісів та гірсько-лісового криволісся на висоті 1380-1700 метрів над рівнем моря.
Карпатські ліси з сосни кедрової відносяться до двох субформацій: чистим кедровим і ялицево-кедровим лісам. Перша (Cembreta) зустрічається дуже рідко. Вона формується в оліготрофних едафічних умовах на кам'янистих розсипах (вологий оліготрофний гірськососновий кедрач чорничний) і гірських заболочених ділянках (сирий оліготрофний кедрач чорнично-сфагновий). У таких едатопах ялина зазвичай не поселяється, сосна кедрова утворює розімкнуті деревостани повнотою 0,4 - 0,5, V-Va бонітету, досягаючи у віці 150 років висоти 8-10 метрів і діаметра 25-35 см.
Незначну домішку складає сосна гірська, рідше горобина. У трав'яному покриві переважають виключно бореальні види, серед яких зустрічаються і такі рідкісні, як журавлина дрібноплідна, плаун баранець, водяника чорна.
У субформацій ялиново-кедрових лісів (Piceeto-Cembreta) дещо краще едафічні умови, в зв'язку з чим в ній поширюється ялина, яка разом з кедрової сосною європейською формує ценотичний стабільний деревостан IV-V бонітету, повнотою 0,5-0,6, що досягають в 150 років висоти 10-14 м і діаметра 30 - 40 см. У надґрунтовому покриві переважає чорниця, помітна участь брусниці, плеуроціум Шребера, зрідка зустрічається ожина лісова, кочедижник альпійський. Субформація представлена асоціацією - вологий оліготрофний ялиновий кедрач чорничний.
ЧОРНОГОРА. На Чорногорі трапляється лише в двох улоговинах льодовикового походження — Ґаджина і Кізьї Улоги.
Сосна кедрова європейська трапляється в зоні верхньої межі лісу на дуже крутих кам'янистих схилах та малопотужних сильноскелетних ґрунтах у смугах проходження потужних безкарбонатних пісковиків і гравелітів, що важко піддаються звітрюванню (ландшафти Ґорґан, Чорногора).
Досить великі зарості сосни кедрової у Чорногорі на північних схилах урочища «Ґаджина» на висоті 1495–1575 м.р.м. описав Г. Запалович (1889). Л.Мілкіна (1990) зазначає, що сосна кедрова трапляється в п'ятьох ізольованих осередках загальною площею близько 10 га в урочищах «Ґаджина» та «Кедруватий» у кварталах шостого-восьмого Бистрецького лісництва КНПП. А. Сьродонь (1946) повідомляв про проростання поодиноких кедрів на північно-східних схилах урочища «Ґаджина» (1335–1520 м в.р.м.).
Карликові екземпляри трапляються тут на висоті 1626 м в.р.м. Найбільший у Чорногорі осередок сосни кедрової зберігся на дуже крутих сильно-кам'янистих схилах урочища «Кедруватий». Місцеве населення називає це місце Довбушевим Сідлом. Верхня межа лісу тут проходить на висоті 1560 м.
На дуже крутих зсувних схилах північної експозиції хребта Кедровата Погорілка верхню межу лісу на висоті 1530–1560 м н.р.м. утворюють кедрово-смерекові угруповання. Вище поширені гірська сосна і вільха зелена. В урочищі «Ґаджина» трапляються тільки поодинокі кедри. На південно-східних схилах г. Шпиці вони зовсім не збереглися, хоча А. Сьродонь (1946) зазначав, що вони проростають на висоті 1445 м в.р.м.
Ґорґани. Основні осередки росту сосни кедрової збереглися на північно-східних макросхилах Ґорган в верхів'ях басейнів Свічі, Ломниці, Бистриць Солотвинської та Надвірнянської.
Збереження сосни кедрової у приполонинських ПТК Ґорґан є наслідком відсутності з давніх часів практично природних полонин (субальпійські ПТК покриті переважно греготами), і як наслідок — виключення з господарської діяльності верхньогірсько-лісових геосистем. На північно-східних схилах Ґорґан кедр поширений до висоти 1630 м (Sulma,1929); на південно-західних- до 1495 м - г. Тавпіш, хребет Тавпіширка (Jakob, 1937 ; Hilitzer, 1932).
Розповсюджені кедрово-смерекові ліси у ландшафтах Ґорґан всіх експозицій в межах висот 1180–1500 м н. р. м. До висоти 1600–1650 м проростають лише поодинокі біогрупи кедра. Колись приполонинські природні комплекси з сосною кедровою займали значно більші площі, ніж сьогодні, але внаслідок антропогенної діяльності зазнали сильних змін, а сам ареал сосни кедрової дуже звузився (у високогірних районах гуцули використовують вершки кедра у весільних обрядах).
У Ґорґанах кедрина не утворює чистих лісів, а лише змішані смерекові кедрівники. Кедрові ліси зростають у Ґорґанах двома невеликими острівцями. Перший – це хребет Ґрофа-Попадя у Північних Ґорґанах, а другий – хребет Довбушанка-Полєнські у Південних Ґорґанах. У інших же місцях кедрини зростають поодиноко або невеликими групами, однак лісів не утворюють.
У природному заповіднику
“Ґорґани” площа
лісів де кедрова сосна складає лише 40% займає 80 га, а 50% співвідношення зі смерекою
виявлено лише на 40 гектарах. Загальна ж площа кедрівників у заповіднику
складає 539 га.
У заповіднику «Ґорґани» є 2 300 дерев кедра. Поодинокі дерева, які ростуть на кам’яних розсипах південних експозицій, піднімаються на Довбушанці аж до відмітки 1730 м над рівнем моря. Смереково-кедрові та кедрово-смерекові ліси у заповіднику поширені в межах висот 965-1580 м н.р.м. і зростають, переважно, на стрімких схилах південних експозицій, де утворюють деревостани з перевагою кедра. На бідних кам’янистих ґрунтах, вкритих торф’янистим шаром органічного відпаду, формуються пралісові ценози субформації Pineto (cembrae)-Piceetum (abietis), які у заповіднику поширені на площі 539 га. Кедрові ліси (Pineta cembrae) представлені асоціаціями Piceeto (abietis) – Pinetum (cembrae) sphagnosum, Piceeto (abietis)–Pinetum (cembrae) vaccinoso (myrtilli)–hylocomiosum, Piceeto (abietis)–Pinetum (cembrae) vaccinoso (myrtilli) – sphagnosum. Вони трапляються спорадично у верхніх (1100-1535 м н.р.м) частинах переважно південних та південно-західних схилів на щебенисто-кам’янистих буроземах. Фітоценози занесені до Зеленої книги України (2002).
Іншим найбільшим її місцезростанням є верхів’я ріки Лімниці
поблизу Осмолоди – хребет Ґрофа-Попадя, тут ліси Сосни кедрової становлять 800
га на висотах від 1000 до 1700 м над морем, часом утворюючи, практично, чисті
кедрівники.
На закарпатських схилах кедровники зустрічаються рідше. Вони відзначені на схилах гір Попадя, Малий і Великий Ґорган. Унікальний їх масив зберігся в урочищі Кедрин (верхів'я річок Мокрянка і Брустурянка) на території Усть-Чорнянського лісокомбінату.
Типи лісу. Реліктові насадження сосни кедрової європейської утворюють чисті й змішані з березою, смерекою, ялицею насадження різних типів лісу. На бідних кам'янистих ґрунтах, подібних до передборового комплексу, формуються вологі й сирі карпатські бори (А3, А4), соснові мшари (А5); в суборевих типах на кам'янистих і торф'янистих ґрунтах утворилися вологі сосново-смерековий і кедрово-смерековий субори (В3), сирий сосновий і ялиново-кедровий субір (В4), сосновий сумшар (В5). На верхній межі лісу до складу смерекових деревостанів входить кедр, який формує вологу кедрову сусмеречину (С5, к См). З соснових лісів найпоширенішим є смереково-сосновий субір, який має двоярусний деревостан: у першому ярусі росте сосна ІІ-ІП бонітетів, у другому - смерека з домішкою берези, деінде з домішкою ялиці; у підліску - горобина. Живий ґрунтовий покрив представлений зеленими мохами — плевроцієм Шребера, гілокоміем проростаючим, зозулиним льоном, рітідіадельфусом трикутним тощо. Багато чорниці, брусниці, орляка. З кедрових лісів поширений вологий смереково-кедровий субір. У першому ярусі росте кедрова сосна (II бонітету), в другому - смерека, в підліску - горобина, куртини гірської сосни. Трав'яний покрив подібний до смереково-соснового субору. Усі насадження описаних типів лісу відносяться до першої групи лісів і виконують важливу ґрунтозахисну й водорегулювальну роль.
Історична довідка.
Кедр (Cedrus) — рід класу хвойних (Coniferopsida або Pinopsida) родини соснових (Pinaceae), роду Кедр (Cedrus); найбільш пов'язаний з ялицею (Abies). Головними районами поширення кедру є Середземномор'я (висоти 1000—2200 м) та Гімалаї (1500-3200 м).
За прийнятою класифікацію рід поділяється на два види рослин, що разом складаються з 5 підвидів:
Гімалайський кедр (Cedrus deodara)
Ліванський кедр (Cedrus libani)
Атласький кедр (Cedrus libani var. atlantica)
Ліванський кедр (Cedrus libani var. libani)
Кіпрський кедр (Cedrus libani var. brevifolia)
Турецький кедр (Cedrus libani var. stenocoma)
Головним чином плутанина назви сталася завдяки Петру I. Він проявив зацікавленість до закордонного способу життя, наукам навчався в Європі, а мистецтво кораблебудування цар освоював на голландських верфях. Як правило, для обшивки днища судна голландці застосовували кедрову дошку, доставляючи дорогу деревину морським шляхом з Північної Африки: гори Атлас - батьківщини атласського кедра. Кедрова деревина цінна тим, що не гниє у воді, не піддається обростанню водоростями та молюсками, а також не пошкоджується термітами. В епоху вітрильного флоту кораблі будували з кедра. Це була найкраща деревина для кораблебудування. Повернувшись на Батьківщину і бажаючи побудувати потужний флот, Петро I відправив до Сибіру кілька експедицій шукати свій кедр. Для зразка дав спил деревини, і ще люди знали, що дерево хвойне. Була знайдена сосна сибірська, їстивне насіння якої експортувалися з Росії в Англію та інші країни, ще за часів Івана Грозного. І Петро I видав указ: "іменувати це дерево кедром сибірським", а також, підписав указ, що забороняв рубати їх під страхом смерті. Однак могутні і красиві кедри, корінні жителі Північної Африки, Лівану, Гімалаїв не ростуть в Сибіру і мають неїстівні плоди. А слідом за Петром I вся династія царів Романових мала величезний прибуток від торгівлі деревиною "сибірського кедра" на європейських ринках. Адже кедр був стратегічною сировиною, країна, що володіє кедровими лісами, мала суттєве джерело поповнення бюджету.
В російській мові за ним закріпилася назва "кедр", хоча він знаходиться у віддаленому спорідненні зі справжніми кедрами. Так як з наукової точки зору цей вид належить до роду Сосна (Pinus) та є близьким родичем сосни звичайної, а не справжніх кедрів роду Cedrus - (атласського, ліванського, гімалайського та кіпрського). Трохи згодом його стали називати "кедровою сосною". Це твердження також не є вірним адже "кедрова сосна" - лише умовне найменування роду Сосна (Pinus), насіння ("кедрові горіхи") яких вживаються в їжу. "Кедрових" сосен кілька видів і ще кілька мають їстівні насіння, при цьому, не будучи "кедровими" (напр. Сосна Ламберта, Сабіна і ін.) Ось і виходить, що російський "кедр" - це звичайна сосна сибірська, "кедр" корейський - сосна корейська, а кедровий сланик - сосна карликова (https://prolisok.com.ua/tsikavo-znati/shcho-take-kedr)
ЛІТЕРАТУРА
Байцар Андрій. Типи верхньої межі лісу в Українських Карпатах та їх охорона // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 40. Частина І. — Львів, 2012, с. 101–107.
Байцар Андрій. Еколого-географічні та біоенергетичні особливості Верхньої межі лісу в Українських Карпатах // Експериментальна екологія. Методи, теорія, практика. Вісник Західного центру екології. Випуск 2. Львів 1999, с. 45-51.
Генсірук С. А., Ліси України. Наук. тов. ім. Шевченка, УкрДЛТУ. - Львів, 2002. 495 с.
Природа Українських Карпат / Голубець М. А., Гаврусевич А. Н. Загайкевич І. К. - Київ: Наукова думка, 1988. 208 с.
Чорногора. Кізі Улоги. Сосна кедрова європейська + смерека + жереп






