пʼятниця, 3 липня 2020 р.

Географія бучин Українських Карпат


 Бук лісовий, європейський або звичайний (Fagus sylvatica L.) — вид квіткових рослин родини букових (Fagaceae). Бук лісовий — головна лісоутворююча порода. Це дерево заввишки 20-45 м. Стовбур вкритий гладенькою сріблясто-сірою корою. Пагони червонувато-бурі, молоді пагони волосисті з черговими загостреними коричневими бруньками. Розташування бруньок почергове. Листки яйцеподібні, цілокраї, майже шкірясті, зверху темно-зелені блискучі, зісподу світліші (4-40 см завдовжки і 2,5-7 см завширшки), короткочерешкові. Росте в Європі та Туреччині. Досить теплолюбна, тіньовитривала рослина, вибаглива до вологості повітря. Утворює зімкнуті чисті деревостани. При переході в більш високі гірські пояси до бука домішуються ялиця і ялина (смерека). Цвіте в травні, плоди достигають у вересні — жовтні. Поширений у Карпатах, де росте на висоті 250 — 1380 м над рівнем моря, в південній частині Волині, східна межа острівного поширення букових лісів в Україні проходить від Володимира-Волинського по межі між Волинською височиною та Поліською низовиною до смт Гориньград поблизу м. Рівного, звідти повертає на південь до м. Кременця і далі до м. Старокостянтинова, смт Сатанова і смт Муровані-Курилівці і повертає на захід до м. Кам'янець-Подільський, а також у вигляді острівних масивів у західному Лісостепу, в південній частині Волині.
Бук лісовий в Українських Карпатах поширений майже по всій території, за винятком смуги чистих ялинників.
Незважаючи на те що Українські Карпати розташовані поблизу північно-східній межі ареалу бука, тут є оптимальні екологічні умови для його зростання. Цьому сприяють сприятливі орографічні, кліматичні та грунтові фактори.
Серед деревних порід Українських Карпат бук має найширший діапазон висотного зростання. У західній і середній частинах гірської системи (Бескиди, Боржава, Красна, Свидовець) він утворює верхню межу лісу (ВМЛ). На теплому південно-західному макросхилі Карпат, в межах Закарпатської області, висотний діапазон зростання бука становить 900-1000, а на прохолодних північно-східних - 700-800 м.

Буковий варіант ВМЛ

Верхня межа букових лісів за протяжністю займає друге місце після смерекових. Вона проходить по наступних ландшафтах: Бескиди, Полонина Красна, Полонина Руна, Полонина Боржава, південні схили Ґорґан, Свидовця, південно-західна частина Чорногори і південні схили масиву П'єтроса, де верхня межа лісу знижена до висоти 1100–1200 м. Особливо високо бук піднімається на Свидовці та в Чорногорі. На пвденному мегасхилі Свидовецького масиву букові межі доходять до висоти 1380 м н.р.м. Це найвища межа бучин в Українських Карпатах. На Закарпатських схилах існують оптимальні умови для букових лісів.

У Закарпатті середня верхня межа букових лісів становить: в західній частині 1190 м н.р.м., у східній — 1280 м н.р.м. Верхня межа букових лісів, вище яких поширені смерекові, дорівнює відповідно 1250 м і 1360 м н.р.м., а верхня межа росту явора — 1160 і 1270 м н.р.м.

У Чорногорі в урочищі «Рогнєска» ВМЛ формують букові деревостани. Тут проходить східна межа бука для південно-західного макросхилу Українських Карпат. Поодиноко трапляється черемха звичайна і горобина звичайна. На схід від урочища Рогнєска букові ліси змінюються на мішані. Межа між ними виразно збігається зі стріальними межами і позначена на місцевості неглибокою депресією, яка відокремлює ПТК пригребеневих опуклих схилів з буковими лісами на вапнистих відкладах білотисенської світ та ПТК стрімких схилів з частими відслоненнями корінних гірських порід Дуклянської тектонічної зони, вкритих ялицевими лісами.

На південному схилі г. Квасівський Менчул ВМЛ також представлена буковим варіантом і має антропогенний характер. ВМЛ на південно-східних схилах г. Шешул проходить на висоті 1300 м н.р.м. Вище верхньої межі букових лісів проходить смуга шириною 10-15 м елементарних природних систем з явором, середня висота якого становить 8-10 м, а максимальна — до 14 м. Вище трапляються похідні природні комплекси з вільхою зеленою на гірсько-лучно-буроземних малопотужних ґрунтах.

Букові ліси, які досягають верхньої межі, поширені на великих площах і утворюють на висотах 600–1200 м суцільний гірсько-лісовий рослинний пояс. Букові фітоценози формуються на опідзолених безкарбонатних ґрунтах, утворених на елювіально-делювіальних відкладах карпатського флішу. Характерною рисою букових лісів є високе затінення, завдяки якому в лісах рідко трапляються світлолюбні чагарники і панує рідкий трав'яний покрив. У сприятливих умовах межа букових лісів сформована чистими високостовбурними деревостанами. На більших висотах, на межі з полонинами, дерева бука низькі або представлені криволіссям, але такі деревостани трапляються лише в первинних умовах. У переважній більшости верхня межа букових лісів представлена високими деревостанами і є вторинна. Склад трав'яного ярусу бідний, трапляються численні ефемероїди, які розвиваються і цвітуть до розпускання листя дерев.

Причини виникнення сланких форм бука різноманітні. Л. Фекете і Т. Блатни (Fekete, Blattny, 1913) головною причиною утворення таких форм дерев вважають вітер. За В. Г. Коліщук (1958) букове криволісся, судячи по фрагментах, які збереглись до наших днів, зобов'язане своїм виникненням дії високогірного клімату, особливо таким його факторам, як вітер і снігові маси, що несприятливо впливають на ріст високостовбурного лісу. В. І. Комендар (1966) основною причиною утворення букового криволісся вважає сніг, який нахиляє дерева до схилу і вкриває їх, захищаючи тим самим чином від вимерзання в умовах суворої високогірної зими. Інші дослідники пояснюють це явище ґрунтовими умовами, пошкодження худобою, специфічними кліматичними факторами тощо.

Зокрема, букове криволісся поширене і в багатьох гірських районах Європи (Альпи, Крим, Кавказ).

 
Бук, завдяки вираженій тіньовитривалості, утворює переважно чисті або майже чисті кліматичні спільноти. Лише в менш сприятливих кліматичних умовах - на кордоні з поясами дубових і смерекових лісів, а також в екстремальних едафічних умовах (кам'янисті і щебенисті грунти, круті схили) він формує змішані деревостани.

Букові ліси Українських Карпат високопродуктивні. Запас фітомаси їх стиглих деревостанів у вологих евтрофних едафотопах перевищує 600 т/га. За даним показником вони значно перевершують бучини Західної Європи та Кавказу. Висока зімкнутість деревостанів перешкоджає розвитку під ними трав'яного покриву. Запаси фітомаси в ньому рідко досягають 9-10 ц/га. Значне затінення в підкроновим простором несприятливо впливає на збереження підросту бука. Крім того, велику загрозу для виживання сходів в бучина представляють мишоподібні гризуни, а також пізні весняні заморозки. Зниження температури до: -2-5 °С приводить до масової загибелі самосіву. У високозімкнутих букових лісах надійний підріст часто відсутній. Найбільш сприятливі умови для відновлення бука складаються при зімкнутості деревного ярусу 0,6-0,7. В середньому за вегетаційний період (травень-серпень) зімкнутий буковий деревостан затримує на кронах близько 29% опадів.

Формація букових лісів в Українських Карпатах представлена ​​кількома субформацій, серед яких переважають чисті бучини.
Субформації чистих насаджень бука лісового (Fageta syivaticae).
Ліси даної субформацій поширені переважно на північних схилах Вигорлат-Гутинского і південних схилах Полониниського хребтів в помірній і прохолодних кліматичних зонах. Великі площі займають чисті бучини також на Прикарпатті, Бескидах, Зовнішніх Горганах, Покутсько-Буковинських горах. Вони формуються на средньопотужних і потужних буроземних грунтах, що утворилися на м'яких осадових породах флішу, або на більш твердих вулканічних породах - трахіту, андезиту, тощо.

У більш прохолодному кліматі Рахівського масиву, пріводораздельних Горган і Чорногори чисті бучини зустрічаються лише в сприятливих для них екологічних умовах середньогір'я. Тут вони займають південні та прилеглі до них теплі схили, вважаючи за краще грунти, що утворилися на багатих кальцієм материнських породах.

Чисті бучини відрізняються досить великим типологічним різноманіттям. Найбільшу площу займають вологі евтрофні бучини, рідше зустрічаються мезотрофні бучини. Евтрофні типи поширені на потужних родючих буроземах, деревостани ростуть по I-Iа бонітету і відрізняються високою продуктивністю. У незайманих лісах Угольського заповідного лісництва окремі 200-300-літні екземпляри бука досягають висоти 40 м. і діаметра 100 см. Це найвищі дерева листяних порід на Україні. Запас стовбурової деревини в незайманих бучинах Карпатського заповідника становить 590-680 м3 на 1 га.

З підвищенням висоти над рівнем моря умови для зростання бука погіршуються (знижується родючість грунтів, зростає їх щебенистість, а клімат стає більш прохолодним). У таких місцезнаходженнях формуються мезотрофні бучини. Деревостан росте по II - III бонітету, запас стовбурної деревини на гектарі не перевищує 400-450 м3. На щебеневих грунтах поширені бучини проліскові, вейникові з вейником пухнастим, рідше овсяницею з овсяницею найвищої, а на кислих бідних деградованих грунтах - бучини ожикою з ожикою боровою. У вологих едатопах зрідка зустрічаються бучини осокові з домінуванням осики трясунковидной.

Біля верхньої межі лісу, де випадає велика кількість опадів, у більш бідних і холодних лісорослинних умовах поширені свіжі, вологі та сирі мезотрофні і оліготрофні бучини. Це низькобонітетні фітоценози. У вологих едатопах характерними асоціаціями є бучина чорнична, в сирих - бучина аденостілесова.
Субформації бука лісового та граба (Carpineto-Fageta).
Спільноти даної субформації мають обмежене поширення. Вони пристосовані до смуги більш теплого і сухого клімату буковинських передгір'їв, а також до нижніх частин схилів і долин Ужа, Латориці та інших річок, куди проникають теплі повітряні маси з Угорської низовини. Перший ярус утворює бук, іноді з незначною домішкою дуба черешчатого, другий ярус - граб. На суцільних рубках останній відновлюється краще бука, тому не виключена можливість зміни корінних деревостанів похідними грабняками. На багатих, слабощебенистих буроземних грунтах ця субформація представлена ​​свіжою евтрофною грабовою бучиною ясменниковою, на бідніших - свіжими мезотрофними грабовими бучинами волосистоосоковою і волосистоожиковою.
Субформації бука лісового та дуба скельного (Querceto petraeae-Fageta).
 Ці ліси флористично близькі до буково-дубових. З огляду на те, що дуб витісняється буком, вони ценотично нестійкі і мають обмежене поширення. В основному дубово-букові ліси збереглися на південних мегасхилах Вигорлат-Гутинського хребта і частково в передгір'ї Буковини. Вони відрізняються хорошим ростом (I - II бонітет) і відновленням, у підрості переважає бук. На родючих буроземних грунтах формуються свіжі евтрофні дубові бучини ясменникові, а на бідніших - свіжі мезотрофні дубові бучини вейникові і боровоожикові.
Субформації бука лісового та явіра (Acereto pseudoplatanae-Fageta).
Ці ліси флористично близькі до буково-яворових лісів, проте формується на менш крутих схилах і не настільки щебнистих грунтах. Наявність явора сприяє активному розкладанню підстилки, завдяки чому в трав'яному покриві переважають нітрофільні види. В межах субформацій виділені наступні асоціації - волога мезотрофна яворова бучина пролісникова, лунникова і листовикова. Остання пристосована до виходів на поверхню вапнякових порід.
Субформації бука лісового та ялиці (Abieto-Fageta).
Еколого-біологічні особливості бука та ялиці досить близькі. В Карпатах ці породи утворюють змішані ценотичні стабільні деревостани. Найбільш сприятливі грунтово-кліматичні умови для ялицево-букових лісів існують в Дністровських і Сколівських Бескидах, де вони займають значні площі. В ценотичному відношенні ялицево-букові ліси досить однорідні. Найчастіше вони формуються на щебнистих буроземних грунтах в мезотрофних і евтрофних типах лісорослинних умов. Найбільш поширені їх асоціації - волога мезотрофна ялицева бучина чорнична і волога евтрофна ялицева бучина зуб'янкова.
Субформації бука лісового, ялиці та смереки (Abieto-Piceeto-Fageta).
 На контакті висотних поясів бучин і ялинників сформована смуга смереково-ялицево-букових та ялицево-смереково-букових лісів. Основні їх спільноти поширені в Рахівському кристалічному масиві, а також на північному мегасхилах Полонинського хребта в межах висот 800-1100 м над рівнем моря. Рідше вони зустрічаються в Чорногорському масиві, в Горганах. Співвідношення головних едифікаторів спільнот буває різним, що залежить від висоти над рівнем моря, характеру клімату і грунтових умов. Участь смереки, як правило, збільшується на щебенистих грунтах і в урочищах, де нагромаджуються холодні повітряні маси. Фітоценози мають двох-, рідше триярусні споруди. Розрідженний перший ярус утворює ялина і ялиця; потужний і зімкнутий другий ярус - бук. Серед змішаних хвойно-листяних лісів ці спільноти відрізняються найвищою продуктивністю. Вони стійкі проти вітровалу, тому необхідно їх відновити у всіх корінних типах лісу. Найбільш характерними асоціаціями в даній субформацій є вологі мезотрофні ялицево-смерекові бучини чорнична і кіслична.
ЛІТЕРАТУРА
Байцар Андрій. Типи верхньої межі лісу в Українських Карпатах та їх охорона // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 40. Частина І. — Львів, 2012, с. 101–107.

Байцар Андрій. Еколого-географічні та біоенергетичні особливості Верхньої межі лісу в Українських Карпатах //Експериментальна екологія. Методи, теорія, практика. Вісник Західного центру екології. Випуск 2 — Львів 1999, с. 45-51.

Генсірук С. А., Ліси України. Наук. тов. ім. Шевченка, УкрДЛТУ. - Львів, 2002. - 495 с.


Природа Українських Карпат / Голубець М. А., Гаврусевич А. Н. Загайкевич І. К. - Київ: Наукова думка, 1988 - 208.

Немає коментарів:

Дописати коментар