Вайнберґен (Винники) (Винні гори, нім. Weinbergen) — німецька колонія у Винниках (поблизу Львова), закладена у 1785 році. Проіснувала до квітня 1940 року. Перші німецькі поселенці з’явились у Винниках ще за часів короля Лева Даниловича у XIII столітті.
1785 року у Вайнберґені було закладено 32 німецьких будинки. Лютеранська кірха (нині — Церква Різдва святого Івана Хрестителя) збудована у 1937 році. 1938 року тут мешкало 367 колоністів. Разом із колонією Унтерберґен творили одну громаду (ґміну). 1785 pік — заснування німецької школи. 1793 рік —перший вчитель (у німецькій школі) Георг Ролянд.
На початку XIX століття німці школи у Винниках не мали. Навчання відбувалося лише узимку в будинку вчителя Георга Ролянда, уродженця Палатинату. У 1807 році він склав звіт, в якому подав кількість дітей шкільного віку — 40 осіб, загальна ж кількість колоністів у Вайнберґені та Унтербергені, відповідно — 195 і 83 особи. Кількома роками пізніше учнів уже було 22, а учениць 29. 1808 року у Вайнберґені — 192 особи.
Свого храму тривалий час винниківські німці не мали та ходили на богослужіння до львівської євангелістської церкви. Там же відбувались вінчання. Хрещення проводили німці у винниківському римо-католицькому костелі, а похорони відправляв місцевий німецький учитель.
Винниківська німецька громада мала у власному користуванні частину лісового масиву (західна частина урочища «Діброва», приблизно по сучасну лінію електропередач). Німецькі колоністи зробили помітний внесок у розвиток сільського господарства Винник: освоєння значних площ невживаних земельних угідь, підвищення культури землеробства (запровадження вирощування конюшини, ріпаку, хмелю, ревеню), садівництва, упорядкування лісового господарства, покращення годівлі худоби. Дотепер старожили Винник називають свої господарські знаряддя німецькими словами «цюрік», «васервага».Але далеко не всі винниківські колоністи займались сільським господарством. Частина з них працювала на тютюновій фабриці.
Грудень 1939 року — початок репатріації винниківських німців до Німеччини.
З історії. Про німецьку протестантську громаду Львова і Галичини (Олена Серпень, 2024).
Після того як у 1772 році Галичина відійшла до Австрії, в цей край стали переселятися німці протестантського віросповідання. Для тих охочих там оселитися, які мали протестантську віру, були призначені міста Львів, Ярослав, Замостя і Заліщики, а пізніше їм дозволили селитися ще й у Бродах і Казимежі (частина Кракова).
Протестантські переселенці об’єднувалися так швидко, як тільки могли, і вже в 1778 році створили спільну парафію з кафедрою у Львові. Колишній домініканський храм св. Урсули на вулиці Зеленій у Львові був збудований в 17 столітті у 1685 році, і сто років тут правили службу католицькі священники.
Але вже у 1778 храм був проданий лютеранській німецькій громаді. Раніше ця будівля була конфіскована австрійською державою і деякий час церква була порожньою. Наступні 160 років до Другої світової війни тут була німецька євангельська церква. В кінці 19 ст. будівля була реконструйована німецьким архітектором Йозефом Енгель і церква набула сучасного вигляду/ Сьогодні – це молитовний дім євангельських християн баптистів.
Радянська влада ретельно приховувала факт існування німецької етнічної громади у Львові до 1939 року, і тому історія німецького періоду церкви є дещо маловідомою широкому колу львів'ян.
Утворенню лютеранської парафії у Львові 16.10 1778 року сприяв купець та промисловець Йохан Фрідріх Прешель. Він походив з німецької родини протестантів міста Каргова в Польщі й оселився у Львові. Багатий парафіянин пан Прешель викупляє у держави церкву св. Урсули на вулиці Зеленій і передає в користування своїй релігійній громаді. Раніше служба та інші релігійні дійства (хрестини, вінчання, та інше) відбувалися в будинку і в саду пастора львівської громади.
Перший пастор львівської парафії, на ім'я Хоффман Ефраім Готтлоб народився біля Познані, в повіті де жили німці.
Протестантська німецька галицька церква була поділена на 4 сеньорати й налічувала 21 парафію. Парафія Львова належала до центрального сеньорату. Крім того, був ще східний, західний і кальвіністський сеньорати. На території центрального сеньйорату утворилася самостійна менонітська парафія Львів-Керниця.
З 1784 по 1803 рік галицькі та буковинські громади перебували у спільному Моравсько-Сілезькому суперінтендантстві аугсбурзького віросповідання, а з 1803 по 1918 рік – у спільній Лемберзькій – чи Галицько-Буковинській суперінтендатурі аугсбурзького і гельвецького віросповідання, яка, була частиною євангельської церкви аугсбурзького і гельвецького віросповідання Австрії.
За роки свого існування львівська церковна парафія німецької діаспори зазнала різних етапів розвитку. Довгий час положення протестантів в австрійських землях, де держаною релігією було католицтво, було невизначеним, і протестанти мали отримувати дозвіл чи згоди на свою діяльність від католицьких священників. Революція 1848/49 років привела до виступів у Відні, Празі, Будапешті і Львові проти абсолютистської системи. Протестувальники вимагали повної свободи віросповідання, громадянського, політичного і церковного рівноправ’я, і це призвело до зміни габсбурзької релігійної політики.
3-11 серпня 1848 року під головуванням львівського суперінтенданта Адольфа Хаазе у Відні вдалося провести «конференцію протестантського духівництва і мирян», вимоги якої були покласти край статусу терпимості до протестантів і надати їм повноцінний релігійний статус.
29/30 січня 1849 року після того, як зайшов на трон Франца Йосиф, вийшли «Тимчасові розпорядження щодо некатоликів», які поклали край двозначному юридичному положенню протестантів у Галичині й на Буковині.
В канцелярському мовленні відтепер слово “некатолики” замінило визначення “протестанти аугсбурзького віросповідання”, або “протестанти гельвецького віросповідання”, пасторам дали право на ведення матрикулів, які мають юридичну силу, всі внески (плату за треби) католицькій церкві скасували, молодята протестантського віросповідання оголошували про шлюб у протестантських церквах.
8 квітня 1861 року в протестантському патенті ця релігійна група була нарешті визнана повноправними громадянами на території усієї Австрії та позбавилася залежності від католицьких церковників.
Роль Консисторії як вищого церковного органу виконувала вища рада протестантських церков, яку очолював президент лютеранського віросповідання. Інтереси лютеранських громад захищали пресвітери, представники общин і общинні збори. Пасторів обирали на общинних зборах, а вчителів призначав пресвітеріум.
З розпадом Австрії в листопаді 1918 року становище німців і німецької протестантської церкви в Галичині змінилося. Зв’язок із церковною адміністрацією в Австрії припинився під тиском чиновників новоствореної польської держави.
На зборах представників лютеранських общин, які відбулися 11 і 12 грудня 1919 року під керівництвом пастора доктора Теодора Цеклера, постановили про об’єднання громад в одну самостійну протестантську церкву лютеранського і гельвецького віросповідання. Керівництво церквою було ввірене суперінтендантській комісії під проводом доктора Цеклера.
ВИННИКИ
Винники — одне з найдавніших поселень біля Львова, ще у XXV тис. до н. е. людина вперше заселила околиці Винник. Місто розташоване на шляху, що споконвіку єднав два величні українські міста: Львів та Київ. Територія Винник та околиць знаходиться на межі Грядового Побужжя і Давидівського пасма. За чудову природу у XIX ст. Винники називали "маленькою Швейцарією", перлиною Львівщини.
Винники було засновано у другій половині XIII ст. руським (українським) королем Левом Даниловичем. Спочатку місто мало назву Малі Винники. За часів Галицько-Волинської держави першим відомим власником Винник був Бертольд Штехер (перший німецький війт Львова за часів короля Лева Даниловича). За свою працю на благо міста він отримав у винагороду від короля Лева млин Сільський Кут, озера та два невеликі маєтки в Малих Винниках та Підберізцях. Матеус (Матвій) Штехер — син Бертольда — також був війтом Львова і володарем Винник на поч. XIV ст.
Право на володіння Винниками, нащадкам Бертольда, згодом підтвердив польський король Казимир III своїм привілеєм від 22 серпня 1352 р. Ця грамота містить першу письмову згадку про Винники.
17 травня 1666 р. польський король Ян II Казимир дозволив Стефанові Замойському перетворити Винники на місто, надавши йому Магдебурзьке право, створити тут купецьке братство і ремісничі цехи та двічі на рік проводити у місті великі ярмарки - на Михайла та Зелені свята.
23 серпня 1992 р. — перше святкування дня міста Винники.
*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.
*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.
*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.
*Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. 180 с.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 420 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар