НІМЕЦЬКА КОЛОНІЯ Вайнберґен (Винні гори) у ВИННИКАХ. 1785-1940-і рр.
Вайнберґен (Винники) (Винні гори, нім. Weinbergen) — колишня німецька колонія у Винниках (поблизу Львова) у 1785-1940-х рр.
Винниківські німці разом з українцями проживали пліч-о-пліч, деякі з них навіть воювали в рядах Української Галицької Армії під час українсько-польської війни 1918—1919 рр. (наприклад Теодор Шустер — активний учасник творення ЗУНР). Як згадує Ярослав Левицький (збірник М. Влоха), деякі винниківські німці у 1918 р. перейшли безпосередньо з австрійської армії до УГА та й, пройшли з українцями всю Визвольну боротьбу, почували себе ще й навіть у часи німецької окупації в 1941—1944 рр. більше українцями, ніж німцями.
Німецьку колонію у Винниках заклали в 1785 р. 32 родини вихідців з Баварії (німецька громада Вайнберґен у 1885 р. святкувала свій 100-річний ювілей існування). Десять німецьких родин поселилися між Підберізцями й Винниками, створивши селище Унтерберґен (Під Горами). Разом вони творили одну громаду. На той час у Винниках і Підберізцях проживало 2 036 осіб.
Українці з с. Підберізці називали ці колонії «швабами»: Вайнберґен – «Великі шваби», Унтерберґен – «Малі шваби».
Перші німецькі поселенці з’явились у Винниках ще за часів короля Лева Даниловича у XIII столітті. Першими володарями Винників була німецька родина Штехерів, зокрема війт Львова Бертольд Штехер. 1290/1300 рр. — король Лев Данилович подарував війтові Бертольдові Штехеру млин «Сільський кут» зі ставом поблизу Львова, а також село Малі Винники з млином, ставом, корчмою, хутір Підберізці та місцевість «Підпреськ». Бертольд Штехер був серед засновників костелу Марії Сніжної, одного з найдавніших храмів Львова.
Першим учителем школи в колонії був Георг Ролянд, який учителював тут з 1793 р. На початку XIX ст. німці школи у Винниках не мали. Навчання відбувалося тільки узимку у будинку вчителя Георга Ролянда, уродженця Палатинату. 1807 р. він склав звіт, в якому подав кількість дітей шкільного віку — 40 осіб, загальна ж кількість колоністів у Вайнберґені та Унтерберґені, відповідно — 195 і 83 особи. Кількома роками пізніше учнів уже було 22, а учениць 29. 1808 р. у Вайнберґені – 192 особи, Унтерберґені – 54 особи.
У 1880 році у Вайнберґені проживало 675 мешканців (у 75 будинках), включаючи 428 німців, 206 поляків та 40 українців; колонія мала приватну євангельську школу. У 1880 р. згідно з «Географічного словника Королівства Польського та інших земель слов'янських» в Унтерберґені: 12 будинків і 100 мешканців, із них 82 народності німецької, 3 поляків і 15 русинів (українців).
У міжвоєнний період (1918-1939 рр.) період у Вайнберґені була, як зазначається у документах, приватна євангелістська однокласна загальна школа з німецькою мовою викладання, містилася вона у відповідному окремому приміщенні (біля кірхи (тепер церква Івана Хрестителя) й мала достатнє матеріальне забезпечення (будинок зберігся). Школа знаходилася в будинку по теперішній вул. Галицька, 59 (будинок зберігся).
1921 р. — 1 квітня 1933 р. — сільська ґміна Вайнберґен. У 1921 році ґміна Вайнберґен мала населення 718 осіб, що складалося з села Вайнберґен (663 мешканці) та хутора Унтерберґен (55 мешканців). Через адміністративні реформи країни в 1930-х роках ґміна Вайнберґен була скасована 1 квітня 1933 року та включена до складу Винників. Самі Винники функціонували як міська ґміна з 1 січня 1924 року. 1 січня 1924 р. — 1934 р. — міська ґміна Винники. Винники отримали статус міста лише 20 жовтня 1933 року, після їх об'єднання з Вайнберґеном. Проіснувала колонія до квітня 1940 року.
Лютеранська кірха збудована у Винниках у 1930-х рр. 1933 р. німецька громада розпочала будову своєї церкви й завершила у 1936 р. Головними натхненниками були винниківські німці: Міллер Польді, Бредій Кароль, Гартман, Вольфи, Шнайдери, Манци та інші. Від 1946 р. споруда використовувалася як склад, а пізніше як господарський магазин. З 1998 р., після освячення її 4 січня, вона стала церквою Івана Хрестителя греко-католицької громади.
1931 р. у Винниках було 60 німців, які проживали переважно у центрі міста. У 1938 р. – перед війною у Винниках вже проживало 367 колоністів.
1 квітня 1933 р. ліквідовано гміну Вайнберґен Львівського повіту і воєводства, а її територію приєднано до міста Винники того ж повіту і воєводства.
На 1 січня 1939 р. у Винниках з 6000 мешканців було 2600 українців-греко-католиків, 2800 поляків, 300 юдеїв і 300 німців та інших національностей, зростання кількості поляків зумовлене їхнім працевлаштуванням на тютюновій фабриці.
Репатріація галицьких німців до Рейху, згідно з пактом Молотова-Ріббентропа, почалася в грудні 1939 р. (4 грудня в лютеранській кірсі на вул. Зеленій у Львові відправили останню службу) і тривала до квітня 1940 р. Їм не казали, що на них чекає. Важким було прощання з домівками, що стали рідними, з обійстями, маєтками, які були нажиті ще їхніми предками за 150 років. Але найважчим було прощання з могилами рідних, які залишались лежати назавжди у винниківській землі. За переказами старожилів Винник, при виселенні німці навіть забирали з собою цинкові труни з прахом своїх родичів.
*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.
*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.
*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.
*Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. 180 с.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 420 с.
Байцар А. З історії німців у Винниках (Львівщина). КОЛОНІЯ ВАЙНБЕРҐЕН https://baitsar.blogspot.com/2017/05/blog-post_31.html
Байцар А. Літопис Винник // Винниківський вісник. — № 437—438. — серпень 2013.
Байцар А. Історія винниківських німців// Винниківський вісник. — № 398—399. — грудень 2011.
Байцар А. Географія німецьких поселень у Винниках (в контексті розвитку етнокультурного туризму) // Географія і туризм: національний та міжнародний досвід. Матеріали VI міжнародн. наук. конф. — Львів, 2012. — С. 33—38.
Байцар А. Географія німецьких поселень у Винниках (в контексті розвитку етнокультурного туризму) // Вісник Львівського університету. — серія «Географія» — вип. 43. — Частина І. — Львів, 2013. — С. 11—16.
Байцар А. Сучасний стан і перспективи розвитку рекреаційно-туристичних ресурсів м. Винники Львівської області. / А.Байцар, Н. Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія міжнародних відносин. Вип. 29. Частина І. – Львів, 2012. – С.3 – 7.
Байцар А. Сакральний туризм у м.Винниках / А.Байцар, Н. Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 43. Частина І. – Львів, 2013. – С. 119-124.
Байцар А. З історії єврейської та польської общин у місті Винники / А.Байцар, А. Манько // Science, innovations and education: problems and prospects. Vol. 3. 2021. С. 181–191.
З історії. Про німецьку протестантську громаду Львова і Галичини (Олена Серпень, 2024).
Після того як у 1772 році Галичина відійшла до Австрії, в цей край стали переселятися німці протестантського віросповідання. Для тих охочих там оселитися, які мали протестантську віру, були призначені міста Львів, Ярослав, Замостя і Заліщики, а пізніше їм дозволили селитися ще й у Бродах і Казимежі (частина Кракова).
Протестантські переселенці об’єднувалися так швидко, як тільки могли, і вже в 1778 році створили спільну парафію з кафедрою у Львові. Колишній домініканський храм св. Урсули на вулиці Зеленій у Львові був збудований в 17 столітті у 1685 році, і сто років тут правили службу католицькі священники.
Але вже у 1778 храм був проданий лютеранській німецькій громаді. Раніше ця будівля була конфіскована австрійською державою і деякий час церква була порожньою. Наступні 160 років до Другої світової війни тут була німецька євангельська церква. В кінці 19 ст. будівля була реконструйована німецьким архітектором Йозефом Енгель і церква набула сучасного вигляду/ Сьогодні – це молитовний дім євангельських християн баптистів.
Радянська влада ретельно приховувала факт існування німецької етнічної громади у Львові до 1939 року, і тому історія німецького періоду церкви є дещо маловідомою широкому колу львів'ян.
Утворенню лютеранської парафії у Львові 16.10 1778 року сприяв купець та промисловець Йохан Фрідріх Прешель. Він походив з німецької родини протестантів міста Каргова в Польщі й оселився у Львові. Багатий парафіянин пан Прешель викупляє у держави церкву св. Урсули на вулиці Зеленій і передає в користування своїй релігійній громаді. Раніше служба та інші релігійні дійства (хрестини, вінчання, та інше) відбувалися в будинку і в саду пастора львівської громади.
Перший пастор львівської парафії, на ім'я Хоффман Ефраім Готтлоб народився біля Познані, в повіті де жили німці.
Протестантська німецька галицька церква була поділена на 4 сеньорати й налічувала 21 парафію. Парафія Львова належала до центрального сеньорату. Крім того, був ще східний, західний і кальвіністський сеньорати. На території центрального сеньйорату утворилася самостійна менонітська парафія Львів-Керниця.
З 1784 по 1803 рік галицькі та буковинські громади перебували у спільному Моравсько-Сілезькому суперінтендантстві аугсбурзького віросповідання, а з 1803 по 1918 рік – у спільній Лемберзькій – чи Галицько-Буковинській суперінтендатурі аугсбурзького і гельвецького віросповідання, яка, була частиною євангельської церкви аугсбурзького і гельвецького віросповідання Австрії.
За роки свого існування львівська церковна парафія німецької діаспори зазнала різних етапів розвитку. Довгий час положення протестантів в австрійських землях, де держаною релігією було католицтво, було невизначеним, і протестанти мали отримувати дозвіл чи згоди на свою діяльність від католицьких священників. Революція 1848/49 років привела до виступів у Відні, Празі, Будапешті і Львові проти абсолютистської системи. Протестувальники вимагали повної свободи віросповідання, громадянського, політичного і церковного рівноправ’я, і це призвело до зміни габсбурзької релігійної політики.
3-11 серпня 1848 року під головуванням львівського суперінтенданта Адольфа Хаазе у Відні вдалося провести «конференцію протестантського духівництва і мирян», вимоги якої були покласти край статусу терпимості до протестантів і надати їм повноцінний релігійний статус.
29/30 січня 1849 року після того, як зайшов на трон Франца Йосиф, вийшли «Тимчасові розпорядження щодо некатоликів», які поклали край двозначному юридичному положенню протестантів у Галичині й на Буковині.
В канцелярському мовленні відтепер слово “некатолики” замінило визначення “протестанти аугсбурзького віросповідання”, або “протестанти гельвецького віросповідання”, пасторам дали право на ведення матрикулів, які мають юридичну силу, всі внески (плату за треби) католицькій церкві скасували, молодята протестантського віросповідання оголошували про шлюб у протестантських церквах.
8 квітня 1861 року в протестантському патенті ця релігійна група була нарешті визнана повноправними громадянами на території усієї Австрії та позбавилася залежності від католицьких церковників.
Роль Консисторії як вищого церковного органу виконувала вища рада протестантських церков, яку очолював президент лютеранського віросповідання. Інтереси лютеранських громад захищали пресвітери, представники общин і общинні збори. Пасторів обирали на общинних зборах, а вчителів призначав пресвітеріум.
З розпадом Австрії в листопаді 1918 року становище німців і німецької протестантської церкви в Галичині змінилося. Зв’язок із церковною адміністрацією в Австрії припинився під тиском чиновників новоствореної польської держави.
На зборах представників лютеранських общин, які відбулися 11 і 12 грудня 1919 року під керівництвом пастора доктора Теодора Цеклера, постановили про об’єднання громад в одну самостійну протестантську церкву лютеранського і гельвецького віросповідання. Керівництво церквою було ввірене суперінтендантській комісії під проводом доктора Цеклера.
Немає коментарів:
Дописати коментар