неділя, 30 квітня 2017 р.
ВИННИКІВЧАНИ В ЛАВАХ ДИВІЗІЇ «ГАЛИЧИНА»
Гора Шипшина у Винниках (Львівщина): природа та історія
ШИПШИНА
Гора Шипшина (336 м н. р. м.) розташована праворуч біля в'їзду до Винник зі сторони Львова. Зараз вона заросла лісом, а колись з неї відкривався чудовий краєвид на Винники. Гора знаходиться між старою залізничною колією Львів – Підгайці (діяла до 1944 р.) і шосейною дорогою Львів – Винники. Можливо ці обставини й стали головною причиною перетворення її у місце відпочинку Митрополита Андрея Шептицького.
У 1787 р. зі Львова через Винники прокладено Бродівську дорогу (цісарську) на Золочів і Броди. Ця дорога і сьогодні проходить біля г. Шипшина. Біля підніжжя гори розташована «Цісарська криниця».
Природа.
Сідловиною гора плавно переходить у підніжжя г. Жупан. Південно-східний схил Шипшини – стрімкий, а південно-західний – більш пологий. Схили покриті сосново-грабово-буковими лісами, що проростають на сірих лісових ґрунтах. Окремі екземпляри бука сягають висоти 25–30 м, а діаметр стовбура у них до 1 м. Бук світлолюбний, росте швидко. Стовбури в переважній більшості буків прямі, добре сформовані й без сучків сягають до 15 м у висоту. У 100 - 120-річних буках стовбури починають гнити. На схилах в багатьох місцях зустрічаються гнилі стовбури.
Археологія.
Археологічна пам’ятка західноподільської групи скіфських пам’яток. пам’ятка Винники-ХІ (Львів-78), стоїть на обліку (№183 від 5.05.1972 р.).
Розташована на привершинній південно-західній ділянці тераси г. Жупан, урочище «Голянівка», західна околиця Винник, права сторона шосейної дороги Львів-Винники, не доїжджаючи 200 м до колишньої очної лікарні. Урочище Голянівка знаходиться на висоті 50-60 м над заплавою р. Маруньки і з трьох сторін оточене стрімкими схилами і урвищами. Двошарового поселення періоду енеоліту і ранньозалізного віку наприкінці 1970-х рр. відкрив В. Зварич, у 1986 р. М. Пелещишин провів розвідкові дослідження (12 м2), якими було виявлено більше сотні фрагментів ліпних посудин (горщиків, черпаків, малих чашок, мисок і мисочок).
За характером речового матеріалу дослідник встановив, що пам’ятка належить до так званої західноподільської групи скіфських пам’яток
У 1993 р. під час земляних робіт на подвір’ї приватного будинку, яке межує з лісом, було знайдено уламки посуду ранньозалізного віку, орнаментовані наліпним розчленованим валиком. П. Довганем в кількох місцях між деревами було закладено шурфи, але культурного шару не виявлено. Дослідник припускає, що поселення існувало вниз по схилу до долини р. Марунька.
У 1994 р. М. Бандрівським стаціонарними дослідженнями було виявлено дві житлово-господарські споруди ранньоскіфського часу, одна з яких досліджена повністю. Речовий матеріал представлений виробами з металу (залізна коса, ножі черешкового типу, залізна шпилька із спіралеподібною голівкою, уламки бронзового браслету і стержнеподібної шпильки), глини (кухонні горщики тюльпано- і банкоподібної форм, черпаки, кухлі, миски, глиняні пряслиця), кременю. Основний час функціонування даних об’єктів М. Бандрівський обмежує рамками VI ст. до н. е. (із можливим переходом у V ст. до н. е.) і відносить поселення у Винниках до пам’яток черепинсько-лагодівського типу.
Нижній (енеолітичний) горизонт пам’ятки представлений ямами господарського призначення, керамікою культури лійчастого посуду та крем’яним наконечником стріли, вірогідно, ІV тис. до н. е. Загалом дослідник спостерігає паралелі між поселенням в ур. «Голянівка» і пам’ятками культури лійчастого посуду на г. Жупан і г. Лисівка. М. Бандрівським стверджено, що більша частина пам’ятки на 1994 р. вже була знищена прилеглою забудовою, на сьогодні ж дана проблема лише ускладнилася.
Пам’ятка Винники-XV (Львів-147) (на обліку не стоїть).
Городище доби раннього заліза І тис. до н.е. та городище Х -ХІІ ст.. Розташоване на невеликому пагорбі, біля підніжжя якого є джерело «Цісарська криниця». Виявлено у 1990 р. археологічною експедицією Львівського історичного музею. Пам’ятка двошарова, округлої форми, діаметром близько 20 м, оточена по периметру верхівки пагорба валом висотою до 0,5 м. Інтерпретується С. Терським як городище доби раннього заліза І тис. до н.е. та городище X-XII ст.
Пам’ятку археології на г. Шипшина виявили у 1991 р. вчені відділу археології Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. Її стаціонарно дослідили, ввели у науковий обіг. Це пам’ятка ранньоскіфського часу – VI-VII ст. до н. е. (тобто, їй приблизно 2 700 років). Там є і поселення, і могильник.
Літом 2014 р. Інститутом українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України (керівник експедиції – науковий працівник відділу археології А. Гавінський) та історичним факультетом Львівського національного університету ім. І. Франка (керівник практики – доц. Н. Білас) проведено археологічну експедицію з дослідження багатошарової пам’ятки на г. Шипшина (Голянівка). На теперішній час частина археологічної пам’ятки зруйнована забудовою міста, а рельєф знівельований, тому перед експедицією постало завдання проведення тут рятівних досліджень.
На пам’ятці «Винники - Шипшина» було закладено три розкопи загальною площею 124 м ². Зафіксовано чотири об’єкти ранньозалізного часу – три ями і частину житлової споруди заглибленого типу. У культурному шарі та в об’єктах виявлено незначну кількість уламків кераміки ранньозалізного часу, серед яких виділяються тюльпаноподібні горщики та півкруглої форми миски. Частина посуду прикрашена пластичними пружками з так званими пальцевими вдавленнями та наскрізними отворами під краєм вінець.
Використано матеріали: Проект створення об’єктів природно-заповідного фонду на приміських землях Львівської міської ради: Звіт про НДР (заключ.) / Регіональне агентство стійкого розвитку; керівн. А.В. Мельник; викон. В.М. Шушняк [та ін.]. – Львів, 2011. − Т. 3. – 256 с.
«Стежка Митрополита Андрея Шептицького»
20 листопада 2020 р. у Винниках відбулося святкове відкриття й освячення комплексного природньо-антропогенного об'єкта екологічного та релігійного туризму екскурсійної спрямованості "Стежка митрополита Андрея Шептицького". Скульптор Юліан-Зенон Савко, архітектор Михайло Федик. Ініціатор будівництва - т-во "Просвіта" (Винники), голова Любомир Білоус.
«Стежка Митрополита Андрея Шептицького» знаходиться у межах Давидівського пасма (Винниківське лісництво) на г. Шипшина.
Монументальні скульптури та криницю освятив Архієпископ Львівський Української греко-католицької церкви, Митрополит Львівський Ігор Возьняк. Стежку Митрополита Шептицького створили на місці реально існуючої в природі стежки, що була підготовлена монахами в 1934 році спеціально для прогулянкових потреб Митрополита Шептицького, який на той час, через хворобу, пересувався лише у візку. Розпочали будівництво у 2015 р.
Структура об'єкта складається із оглядового майданчика та стежки, вздовж якої розмістили скульптурні комплекси. Її протяжність – 500 м. Загальна кошторисна вартість склала майже 5,5 млн гривень. Підрядна організація, яка виконала роботу, ПП “Західбуд-плюс”. З майданчика відкривається вид на місто Винники та долину Маруньки. Відкривається панорама на Церкву Воскресіння Господнього, яку відвідував Митрополит Андрей Шептицький. Остання візитація до храму відбулась у 1938 р.
Організатори розкрили постать Митрополита через три скульптурні комплекси. Зазначимо, що скульптури, а також освітлення вздовж стежки виконали за благодійні кошти. Перший комплекс – молитовне поле, на якому розташований комплекс “Велет Святоюрської гори”, покликаний розповісти про духовний шлях Шептицького.
Другий розкриває Андрея Шептицького як провідника українського народу, а останній демонструє його меценатську та благодійну діяльність. На кожній із скульптур розмістили відреставровані хрести, що датуються 1842 р. та колись були встановлені у храмі Воскресіння Господнього у Винниках. Кожна із точок супроводжується крилатими висловами Митрополита*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.
*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.
*Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. 180 с.
*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 420 с.
*Байцар Андрій. СТАЛИЙ РОЗВИТОК ГРОМАДИ м. ВИННИКИ. Монографія. Львів-Винники, 2024. 177 с.

субота, 29 квітня 2017 р.
Гора Лисівка у Винниках: природа та історія
ЛИСІВКА
Гора Лисівка (320,7 м н. р. м.) знаходиться на західній околиці Винник і належить до ландшафту Давидівського пасма. Південно-західна частина гори — пам’ятка археології м. Львова. Гора Лисівка входить до складу покритого лісом узгір’я, що розпадається на кілька вершин. Переважна більшість вершин – безіменні. Колись гора була не залісненою і на її схилах вирощували виноград. У підніжжі південного схилу гори розміщений винниківський цвинтар, а у підніжжі південно-східного — костел. Сідловиною г. Лисівка з’єднується з безіменною вершиною (336 м н. р. м.), яка складається з пісковиків та піску.У минулому біля підніжжя цієї вершини активно використовувався пісковий кар’єр.
На вершині гори знаходяться військові траншеї часів Другої світової війни.
За спогадами корінного винниківчанина, українського поета та перекладача Івана Врецьони (Златокудра; 1930 р. н.): «У прикінцевих тридцятих роках, й пізніше. ми, малі друзі з винниківського Кута, бавилися у військо, на Лисівці, де були старі австрійські «окопи», траншеї. Залишки траншеї, якими була обведена гора Лисівка (траншеї тягнулися краєм лісу і межували з вулицею Руською, проти ж будинку, Руська 25, де на взгірку є ще сліди траншеї й окопу для гармати). Потім вгору східною стороною краєм лісу, де тепер брукують стежку «Шептицького» до східного підніжжя Шипшини, до «шанців» (пол. укріплення, де можуть ховатися вояки. – А. Б.) в лісі, який ми, місцеві, звали Жупаном (де ходили «на шанці» на підпеньки). Далі східною стороною проти колишньої цегельні до приблизно половини лісу Жупану. Де, пам’ятаю, були колись залишки колючого дроту з бетоновим ломом із колишнього шанкя».
Геологія.
У далекому минулому (70 млн років тому) у крейдяний період (крейдяний період — останній (третій) геологічний період мезозойської ери, що розпочався близько 145 млн років тому, закінчився 66 млн років тому) на території сучасних Винник було море. Залишки решток тварин, які населяли це море, можна знайти і тепер на цій горі. Гора складається з сіро-жовтих пісків, пісковиків та вапняків. Схили — стрімкі, особливо південний та східний, місцями з урвищами.
Рослинність. Ґрунти.
Південний схил гори покритий переважно сосною, а східний і північний – мішаними буково-грабовими деревостанами на сірих лісових опідзолених супіщаних ґрунтах. Сосна це світлолюбиве дерево, нижні його гілки відмирають, очищаючи стовбур. На південних схилах г. Лисівка висота сосни досягає 25—30 м. Коренева система сосни у даних екосистемах — стрижнева. На бідних ґрунтах Лисівки дерево утворює величезну поверхневу кореневу систему, глибиною до декількох метрів, і радіусом до 5—7 м. На горі зустрічаються окремі дерева віком 100—150 років, а максимальний вік дерев може сягати 300—400, іноді й більше років. У порівнянні з іншими шпильковими сосна росте швидко. Сосна звичайна — світлолюбна, посухо- і холодостійка порода, невибаглива до ґрунтів, росте передусім на пісках, тощо. Старі сосни на Лисівці відмирають, а молоді через антропогенний чинник не виростають, і через десятки років замість соснового лісу залишається один грабово-буковий.
У профілі ґрунту виявлено горизонти: А — лісова підстилка (потужністю до 3 см); А 1 — гумусовий (вміст гумусу 5%) потужністю — 20 см, сірого кольору; А 2 В — перехідний, потужністю — 30 см, з грубозернистою структурою; В – ілювіальний; С — материнська порода (пісок сіро-жовтого кольору на глибині 70 см). Корінна порода — вапняк.
Археологія.
Історична довідка.
Науковці виявили на горі сліди перебування носіїв культури лійчастого посуду і пізньотрипільської культури.
Культура лійчастого посуду — археологічна культура нової кам'яної доби й пізнього енеоліту, що існувала на території Західної Волині, у басейні Західного Бугу та сучасної Польщі. Датується 4000—3000 рр. до н. е. Є найдавнішою землеробською й скотарською культурою Північної й Центральної Європи у новій кам'яній добі, що сформувалася у Південній Скандинавії на Північноєвропейській рівнині. Виділена на початку XX сторіччя; названа за типовою формою кераміки — кубку з лійкоподібною шийкою. На території сучасної України населення цієї культури зазвичай обирало для своїх поселень місця, зручні для захисту від можливих нападів чужинців. Для більшої безпеки свої периферійні поселення вздовж Західного Бугу вони обносили ровами та валами. Основними галузями господарства племен культури лійчастого посуду були землеробство та скотарство.
Трипільська культура — археологічна культура часів енеоліту, назва Трипільська культура — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді с. Трипілля на Київщині. Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 рр. до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали простори Східної Європи від Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова.
Винники-ІІ (Львів-91). Поселення культури лійчастого посуду ІІІ тис. до н. е. Розташоване на північно-західній околиці Винник, на вкритій лісом крайній південно-східній частині г. Лисівка (висота - 320 м над рівнем моря) -
Пам’ятка відкрита у 1955—1956 рр. вчителем місцевої середньої школи Борисом Возницьким.
Перші дослідження проведені 1959 р. археологічною експедицією Львівського державного історичного музею під керівництвом І. Свєшнікова.
З північного заходу поселення було захищене дугоподібним земляним валом (висота - 0,8-1 м), залишки якого можна добре прослідкувати у вигляді продовгуватого підвищення, яке перерізає основу півкруглої, вигнутої у південно-східному напрямку частини верхньої рівної площадки гори. Крім валу, з напільної сторони поселення захищав також рів глибиною 0,7 м, завширшки до 1 м. З півдня і південного сходу поселення було захищене прямовисними схилами гори. Територія поселення біля самого краю площадки була зруйнована окопами часів Другої світової війни. Культурні залишки складалися з численних уламків кераміки, кусків глиняної обмазки, уламків глиняних та уламків кісток тварин.
У 1963 р. розвідкові розкопки площею приблизно 100 м на г. Лисівка провів Винниківський загін Волинської археологічної експедиції Інституту суспільних наук Львівського державного університету під керівництвом М. Пелещишина, але матеріали залишилися неопублікованими46. У крайній західній частині поселення було досліджено систему укріплень у вигляді валу і рову, хоча М. Пелещишину і не вдалося встановити, чи вони мали оборонний характер, чи були загорожею для стада домашніх тварин.
Також було стверджено зв’язки носіїв культури лійчастого посуду з трипільськими племенами (наявність уламків трипільської кераміки на поселенні у Винниках), і синхронність пам’ятки з пізнім етапом трипільської культури .
У 1993 р. археологічною експедицією Львівського державного університету імені Івана Франка під керівництвом П. Довганя було обстежено верхню площадку та схили г. Лисівка. В наслідок досліджень встановлено, що пам’ятка частково зруйнована військовими окопами та «чорними» археологами. У стінках окопів на південному схилі виявлені скупчення шматків глиняної обмазки, окремі з яких – з відбитками пруття. Також знайдені фрагменти горщиків з характерними потовщеними орнаментованими вінцями, уламки кількох тонкостінних чаш, амфор, крем’яні відщепи.
У 1994 р. археологічною експедицією Львівського державного університету імені Івана Франка за участю співробітників Історико-краєзнавчого музею м. Винники під керівництвом М. Пелещишина було розкрито близько 90 м площі, на якій виявлено сліди трьох жител з залишками печей та рухомий крем’яний та керамічний матеріал культури лійчастого посуду.
Впродовж 1999–2000 рр. спільна експедиція Львівського національного університету імені Івана Франка та Історико-краєзнавчого музею м. Винники проводила розкопки поселення культури лінійчастого посуду, де у 1963 та 1993 роках проводив дослідження проф. М. А. Пелищишин.
Було досліджено ще 40 м2 пам’ятки. Комплексний аналіз знахідок (фрагменти кераміки, пряслиця, кам’яні знаряддя праці тощо), розташування жител та виявленої на рівні материка у центральній частині поселення кам’яної кладки дало можливість дослідникам припустити, що тут існувало святилище ранніх землеробів та скотарів.
Новий безперервний етап у вивченні поселення розпочався з 2016 р. 2025 р. - ювілейний десятий польовий сезон.
Ігор Тимець (ФБ; 2025): «Вивчення поселення другої половини IV тис. до н. е. енеолітичної культури лійчастого посуду у Винниках на горі Лисівка здійснює спільна українсько-польська експедиція за участі представників Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України (А. Гавінський, керівник), Львівського національного університету ім. І. Франка (Н. Білас, Я. Онищук, Я. Погоральський), КЗ ЛОР «Історико-краєзнавчий музей» (І. Тимець), Інституту археології Жешувського університету (М. Рибіцька). Така співпраця поєднує наукові дослідження, навчання студентів польової археології, збереження та експонування отриманих артефактів, популяризацію давньої історії краю. Іноземні партнери провели геомагнітне сканування пам’ятки, а також допомагають опрацювати окремі знайдені матеріали у новітніх європейських лабораторіях.
Поселення культури лійчастого посуду на горі Лисівка є особливим з кількох аспектів. Найголовніше, це майже одношарова археологічна пам’ятка, яка знаходиться в лісі і є ідеально законсервована природою. Тут ніколи не проводилися сільськогосподарські чи будівельні роботи. Культурні нашарування та об’єкти не пошкоджені, а залишки захисного рову помітні й сьогодні. Це виняткове явище в археології, щоб через кілька тисяч років такі об’єкти вціліли до наших днів.
За десять років розкопок вдалося виявити житлову й господарську споруди наземної стовпової конструкції. Хата мала прямокутну форму, площею приблизно 20–25 м2. Її стіни були зведені з переплетеного пруття, обмазаного глиною. З якихось причин будівля згоріла і від неї залишилися скупчення перепалених шматків обмазки. На селищі зафіксовано чималу кількість господарських ям, а у центральній частині виявлено своєрідний «кар’єр», з якого вибирали глину для виготовлення посуду і будівництва хат. Згодом цей котлован був використаний як смітник, суцільно заповнений цінними артефактами. Розкопками встановлено, що над ровом проходила додаткова оборонна лінія у вигляді частоколу із розташованих поруч колод діаметрами до 35 см, додатково обмазаних глиною. Така конструкція свідчить про високий розвиток тодішньої інженерної думки та її будівничих. Аналогій подібним об’єктам у широкому ареалі культури лійчастого посуду є обмаль.
Серед майже трьох десятків тисяч виявлених предметів, які зберігаються та експонуються в КЗ ЛОР «Історико-краєзнавчий музей», вирізняються різного типу орнаментовані горщики, предмети прядіння і ткацтва, вироби з кременю та каменю. Винятковими знахідками, які трапляються в одиничних екземплярах, або взагалі не мають аналогів, – мідна голка, уламки ручок глиняних ложок, модельки глиняних сокирок, зооморфна посудинка у вигляді бичка, музичний інструмент-калатальце. Частина з цих предметів мають не лише естетичний вигляд, а й символічний зміст і могли використовуватися в окремих ритуально-магічних дійствах.
Виявлені на поселенні предмети свідчать, що мешканці Лисівки не вели ізольований спосіб життя. Вони активно підтримували стосунки зі своїми західними родичами і були в курсі тогочасних традицій та інновацій. Разом з тим, розташування на прикордонні з могутньою трипільською культурою сприяло інтенсивним зв’язкам також із східними сусідами. Підтвердженням цьому є чимала кількість на Лисівці волинського кременю та «імпортного» трипільської посуду, що може промовляти про мирне співіснування між цими різним за походженням спільнотами. Можна сказати навіть більше, були спроби наслідування трипільського посуду, який вирізнявся досконалістю випалу та багатого розписного орнаменту.
Дослідження польового сезону 2025 року зосереджені у південній частині поселення, з метою виявлення ймовірних жител. Для цього, на відстані 70 м, було закладено ряд траншей з певними перервами поміж дерев. На усій площі відзначено горизонт культурного шару з більшою та меншою інтенсивністю уламків глиняного посуду і виробів з кременю. На одній з відкритих ділянок вдалося зафіксувати скупчення дрібних шматків глиняної обмазки, які свідчать про знаходження тут решток хати з глиняними стінами, аналогічної до споруди, дослідженої у 2016-2017 рр. Дане відкриття дозволить відтворити планувальну структуру поселення, спосіб будівництва жител та чимало інших деталей. Разом з тим продовжується вивчення й центральної частини селища, зокрема глинянки-кар’єру. У цьому котловані знайдено багатющий археологічний матеріал, представлений різноманітними типами посуду, виробами з кременю, предметами прядіння, трипільської кераміки, рештками фауни».
*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.
*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.
*Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. 180 с.
*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 420 с.
*Байцар Андрій. СТАЛИЙ РОЗВИТОК ГРОМАДИ м. ВИННИКИ. Монографія. Львів-Винники, 2024. 177 с.

У Винниках археологи виявили залишки унікальної оборонної конструкції. Науковці припускають, що конструкція може бути однією з найдавніших поселень енеолітичного часу на заході України й збудована близько 3,5 тис. років до н. е.
Спільна археологічна експедиція Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича, Історико-краєзнавчого музею у Винниках, ЛНУ імені Івана Франка та Інституту археології Жешувського університету вже кілька років працює неподалік від Львова, на горі Лисівка у Винниках.
https://zaxid.net/news/