неділя, 30 квітня 2017 р.

ВИННИКІВЧАНИ В ЛАВАХ ДИВІЗІЇ «ГАЛИЧИНА»


Майже усі винниківські ветерани УСС, УГА, армії УНР, яким дозволив вік і здоров'я, добровільно записалися (часто з синами) до дивізії «Галичина». За ними пішла вся найсвідоміша молодь Винник. Серед перших добровольців були Роман Стефанишин, Стефан Чепіль, Володимир Брама, Магаляс та інші.


Німеччина на початкових етапах Другої світової війни негативно ставилася до спроб сформувати у складі своєї армії українські збройні підрозділи. Однак несприятливі військово-політичні обставини 1943—1944 рр., викликані поразками на фронтах, змусили нацистів переглянути своє ставлення до використання не німецьких збройних формувань у війні, у першу чергу на німецько-радянському театрі бойових дій.

З ініціативи губернатора Галичини Отто Вехтера, підтриманої Українським Центральним Комітетом, весною 1943 р. розпочався процес формування стрілецької дивізії СС «Галичина». Губернатор Галичини бригаденфюрер СС Отто Вехтер (який ініціював створення цієї української дивізії) 12 квітня 1943 р. запропонував назву «Добровольча дивізія СС «Галичина», через кілька днів Гіммлер наказав називати її «Добровольча дивізія «Галичина», але у відозві-прокламації Вехтера від 28 квітня 1943 р. щодо організації дивізії вона значилася як «Стрілецька дивізія СС «Галичина». Дивізія була створена для боротьби проти більшовиків на боці німців.

«Величаві збори в Винниках» (газета «Рідна земля» №20 від 16.05.1943): «У четвер, 7 травня відбулися маніфестаційні збори винничан. Збори, що відбулись у великій прибраній залі присвячені були важливій справі створення СС. Стрілецької Дивізії „Галичина". На зборах присутні були представники львівського міського староства, посадник міста Львова д-р Біляк і відпоручник Військової Управи мгр. Дзьоба. Збори відкрив короткою промовою начальник дільниці сотник Харкевич. Зчерги промовляли: радник Мельдехен, мгр. Дзьоба і д-р Біляк. Промовці підкреслили велике значення створення нової військової формації та закликали населення Винник своєю участю СС. Стрілецької Дивізії „Галичина" засвідчити свій патріотизм та громадське вироблення. Запальний тон промов перенісся теж на зібраних, які ентузіястично заявили готовість взяти у руки зброю. Після зборів винницький хор співав народні пісні та марші».

Перший транспорт добровольців на рекрутський вишкіл вирушив зі Львова 18 липня. Різного роду вишколи відбувалися на теренах Німеччини та країн Європи, окупованих німцями. Основними полігонами були «Гайделяґер» у Польщі біля Дембіци та «Нойгаммер» у Східній Німеччині (Шлезьк).

13 червня 1944 р. у Винниках проходив другий відбір у лави Першої Української дивізії «Галичина». Відбір у дивізію проводився в приміщенні Народного дому «Просвіта». Медична комісія визнала такими, що можуть служити у війську 15 винниківських юнаків. Серед новобранців був Василь Якович Банах (28. 05. 1928 р.н.), Володимир (?) Голіян (загинув у Австрії у 1944 р., біля м.Лінц.) та ін.

Винниківське товариство «Просвіта» наводить такий список дивізійників: Юрій Богонюк, П. Брода, В. Брама, С. Голіян, В. Грип, Р. Голіян, Володимир Гнида, М. Гураль, В. Губка, Ю. Думка, Б. Дмитерко, В. Дмитерко, Є. Дмитерко, В. Котловський, К. Костюк, І. Крохмальний, М. Лучанський, О. Макар, Роман Михайлів (1916—1944 рр.), загинув під Бродами), Лесько Михайлів (13 років сталінських концтаборів), Я. Маркевич, Р. Майхер, С. Олесів, Р. Обаранець, І. Опалінський, Я. Ричевський, Стефан Рутар (04.01.1909 р. н.), М. Стефанишин, Роман Стефенишин, Іван Патрайко (повернувся з радянських концтаборів у 1968 р.), М. Паньків, В. Федів, С. Чепіль, З. Чепіль, М. Якубишин та ін.

У дивізії також воювали: Богонюк Юрій (1927—1944 рр.), Лесько Михайлів (1923—1944 рр.), Стефанишин Роман (1923—1944 рр.) загинули в липні 1944 р. під Бродами (там і поховані).

Михайло Скремета (29 жовтня 1923 р. н., м. Винники ?) був студентом політехніки у Львові, служив в дивізії «Галичина», а по війні у 1945 р. попав у Францію і вступив до Французького іноземного легіону (Légion étrangère)  під іншим іменем. До 1950 р. брав участь у війні в Індокитаю (теперішній В'єтнам). Подальша доля невідома.

Ігор Федорович Маркевич (1927 р. н., м. Винники — 2018 р., м. Винники) — вступив  у дивізію «Галичина» 1945 р. в Німеччині. Після війни проживав у Винниках. Родичі  — Богдан Маркевич (двоюрідний брат) — відомий український тренер. Дід Михайло, мешкав там, де зараз стоїть пам’ятник митрополитові Іванові Огієнкові. У діда  квартирував Іван Огієнко. Прадід, Михайло Маркевич, був війтом у Винниках (помер 1928 р.), проживав в урочищі «Піддіброва».
 
ЛІТЕРАТУРА

Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники : Друксервіс, 2016. — 312 с.
1940-ві рр. Винниківчанин (справа) Лесько Михайлів з сестрою та побратимом. З архіву Ольги Михайлів





Гора Шипшина у Винниках: природа та історія

Гора Шипшина (336 м н. р. м.) розташована праворуч біля в'їзду до Винник зі сторони Львова. Зараз вона заросла лісом, а колись з неї відкривався чудовий краєвид на Винники. Гора знаходиться між старою залізничною колією Львів – Підгайці (діяла до 1944 р.) і шосейною дорогою Львів – Винники. Можливо ці обставини й стали головною причиною перетворення її у місце відпочинку Митрополита Андрея Шептицького.
Природа. Сідловиною гора плавно переходить у підніжжя г. Жупан. Південно-східний схил Шипшини – стрімкий, а південно-західний – більш  пологий. Схили покриті сосново-грабово-буковими лісами, що проростають на сірих лісових ґрунтах. Окремі екземпляри бука сягають висоти 25–30 м, а діаметр стовбура у них до 1 м. Бук світлолюбний, росте швидко. Стовбури в переважній більшості буків прямі, добре сформовані й  без сучків сягають до 15 м у висоту. У 100 - 120-річних буках стовбури починають гнити. На схилах в багатьох місцях зустрічаються гнилі стовбури.
Археологія. Пам’ятку археології на г. Шипшина  виявили у 1991 р. вчені відділу археології Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. Її стаціонарно дослідили, ввели у науковий обіг. Це пам’ятка ранньоскіфського часу – VI-VII ст. до н. е. (тобто, їй приблизно 2700 років). Там є і поселення, і могильник.
Літом 2014 р. Інститутом українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України (керівник експедиції – науковий працівник відділу археології А. Гавінський) та історичним факультетом Львівського національного університету ім. І. Франка (керівник практики – доц. Н. Білас) проведено археологічну експедицію з дослідження багатошарової пам’ятки на г. Шипшина (Голянівка). На теперішній час частина археологічної пам’ятки зруйнована забудовою міста, а рельєф знівельований, тому перед експедицією постало завдання проведення тут рятівних досліджень. На пам’ятці «Винники - Шипшина»  було закладено три розкопи загальною площею 124 м ². Зафіксовано чотири об’єкти ранньозалізного часу – три ями і частину житлової споруди заглибленого типу. У культурному шарі та в об’єктах виявлено незначну кількість уламків кераміки ранньозалізного часу, серед яких виділяються тюльпаноподібні горщики та півкруглої форми миски. Частина посуду прикрашена пластичними пружками з так званими пальцевими вдавленнями та наскрізними отворами під краєм вінець
У 1787 р. зі Львова через Винники прокладено Бродівську дорогу (цісарську)  на Золочів і Броди. Ця дорога і сьогодні проходить біля г. Шипшина. Біля підніжжя гори  розташована «Цісарська криниця».



ДЖЕРЕЛА

субота, 29 квітня 2017 р.

Гора Лисівка у Винниках: природа та історія


Гора Лисівка (320,7 м н. р. м.) знаходиться на західній околиці Винник і належить до ландшафту Давидівського пасма. Південно-західна частина гори   памятка археології м. Львова. Гора Лисівка входить до складу покритого лісом узгір’я, що розпадається на кілька вершин. Переважна більшість вершин – безіменні. Колись гора була не залісненою і на її схилах вирощували виноград. У підніжжі південного схилу гори розміщений винниківський цвинтар, а у підніжжі південно-східного — костел. Сідловиною г. Лисівка з’єднується з безіменною вершиною (336 м н. р. м.), яка складається з пісковиків та піску.У минулому біля підніжжя цієї вершини активно використовувався пісковий кар’єр.
На вершині гори знаходяться військові траншеї часів Другої світової війни.
За спогадами корінного винниківчанина, українського поета та перекладача  Івана Врецьони (Златокудра; 1930 р. н.): «У прикінцевих тридцятих роках, й пізніше. ми, малі друзі з винниківського Кута, бавилися у військо, на Лисівці, де були старі австрійські «окопи», траншеї. Залишки траншеї, якими була обведена гора Лисівка  (траншеї тягнулися краєм лісу і межували з вулицею Руською, проти ж будинку, Руська 25, де на взгірку є ще сліди траншеї й окопу для гармати). Потім вгору східною стороною краєм лісу, де тепер брукують стежку «Шептицького» до східного підніжжя Шипшини, до «шанців» (пол. укріплення, де можуть ховатися вояки. – А. Б.) в лісі, який ми, місцеві, звали Жупаном  (де ходили  «на шанці» на підпеньки).  Далі східною стороною проти колишньої цегельні до приблизно половини лісу Жупану. Де, пам’ятаю, були колись залишки колючого дроту з бетоновим ломом із колишнього шанкя».

Микола Тинкалюк. 2018 р. жовтень



Геологія. У далекому минулому (70 млн років тому) у крейдяний період (крейдяний період — останній (третій) геологічний період мезозойської ери, що розпочався близько 145 млн років тому, закінчився 66 млн років тому) на території сучасних Винник було море. Залишки решток тварин, які населяли це море, можна знайти і тепер на цій горі. Гора складається з сіро-жовтих пісків, пісковиків та вапняків. Схили — стрімкі, особливо південний та східний, місцями з урвищами.
Рослинність. Ґрунти. Південний схил гори покритий переважно сосною, а східний і північний – мішаними буково-грабовими деревостанами на сірих лісових опідзолених супіщаних ґрунтах. Сосна це світлолюбиве дерево, нижні його гілки відмирають, очищаючи стовбур. На південних схилах г. Лисівка висота сосни досягає 25—30 м. Коренева система сосни у даних екосистемах — стрижнева. На бідних ґрунтах Лисівки дерево утворює величезну поверхневу кореневу систему, глибиною до декількох метрів, і радіусом до 5—7 м. На горі зустрічаються окремі дерева віком 100—150 років, а максимальний вік дерев може сягати 300—400, іноді й більше років. У порівнянні з іншими шпильковими сосна росте швидко. Сосна звичайна — світлолюбна, посухо- і холодостійка порода, невибаглива до ґрунтів, росте передусім на пісках, тощо. Старі сосни на Лисівці відмирають, а молоді через антропогенний чинник не виростають, і через десятки років замість соснового лісу залишається один грабово-буковий.
У профілі ґрунту виявлено горизонти: А — лісова підстилка (потужністю до 3 см); А 1 — гумусовий (вміст гумусу 5%) потужністю — 20 см, сірого кольору; А 2 В — перехідний, потужністю — 30 см, з грубозернистою структурою; В – ілювіальний; С — материнська порода (пісок сіро-жовтого кольору на глибині 70 см). Корінна порода — вапняк.
Археологія. 
Історична довідка.
Культура лійчастого посуду — археологічна культура нової кам'яної доби й пізнього енеоліту, що існувала на території Західної Волині, у басейні Західного Бугу та сучасної Польщі. Датується 4000—3000 рр. до н. е. Є найдавнішою землеробською й скотарською культурою Північної й Центральної Європи у новій кам'яній добі, що сформувалася у Південній Скандинавії на Північноєвропейській рівнині. Виділена на початку XX сторіччя; названа за типовою формою кераміки — кубку з лійкоподібною шийкою. На території сучасної України населення цієї культури зазвичай обирало для своїх поселень місця, зручні для захисту від можливих нападів чужинців. Для більшої безпеки свої периферійні поселення вздовж Західного Бугу вони обносили ровами та валами. Основними галузями господарства племен культури лійчастого посуду були землеробство та скотарство.
Трипільська культура — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді с. Трипілля на Київщині. Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 рр. до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали простори Східної Європи від Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова.
       Науковці виявили на горі сліди перебування носіїв культури лійчастого посуду і пізньотрипільської культури. Пам’ятка відкрита  у 19551956 рр. вчителем місцевої середньої школи Борисом Возницьким. Згодом дослідження території провів науковий співробітник Львівського історичного музею І. Свєшніков. Ним було зібрано колекцію артефактів у стінках військових траншей біля південного схилу урочища. Через декілька років роботи продовжив Винниківський загін Волинської археологічної експедиції ІСН АН УРСР та Львівський державний університет під керівництвом М. Пелещишина. Дослідження проводились з метою з’ясування планувальної структури поселення та стану її збереження. На жаль, результати досліджень не опубліковані. Свої роботи  Винниківський загін археологічної експедиції Львівського університету знову продовжив лише в 1993 р. В наслідок досліджень встановлено, що пам’ятка частково зруйнована військовими окопами та «чорними» археологами. У стінках окопів на південному схилі виявлені скупчення шматків глиняної обмазки, окремі з яких – з відбитками пруття. Також  знайдені фрагменти горщиків з характерними потовщеними орнаментованими вінцями, уламки кількох тонкостінних чаш, амфор, крем’яні відщепи. В наступному році продовжено археологічні дослідження пам’ятки. Як наслідок, вперше з’ясовані особливості опалювальних пристроїв (великі глиняні черіні відкритого типу із бортиком по краю) населення КЛП у Верхньому Побужжі.
Впродовж 1999–2000 рр. спільна експедиція Львівського національного університету імені Івана Франка та Історико-краєзнавчого музею м. Винники проводила розкопки поселення культури лінійчастого посуду,  де у 1963 та 1993 роках проводив дослідження проф. М. А. Пелищишин. Пам’ятка Винники – Лисівка розміщена на крайній, відносно рівній південно-східній ділянці узвишшя площею 160 м на 100 м і була заселена вздовж краю південного схилу. З напільної західної сторони, звідки доступ до неї був легкий, тогочасні мешканці укріпили її дугоподібним валом та ровом. Тут виявлено вимостку із плиток сірого мергелю та значне скупчення кераміки. Науковці припускають, що це культова споруда – мегаліт.
 Серед знахідок абсолютну більшість складає фрагментований посуд культури лінійчастого посуду і лише 4 з них відносяться до пізнього Трипілля. Заселення г. Лисівка носіями культури лінійчастого посуду могло відбуватися, на думку дослідників, протягом 3400/3300 – 2900/2800 рр. до н. е.

У Винниках археологи виявили залишки унікальної оборонної конструкції. Науковці припускають, що конструкція може бути однією з найдавніших поселень енеолітичного часу на заході України й збудована близько 3,5 тис. років до н. е.

Спільна археологічна експедиція Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича, Історико-краєзнавчого музею у Винниках, ЛНУ імені Івана Франка та Інституту археології Жешувського університету вже кілька років працює неподалік від Львова, на горі Лисівка у Винниках.


https://zaxid.net/news/

У липні 2022 р. спільна археологічна експедиція Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Історико-краєзнавчого музею м. Винники, ЛНУ ім. І. Франка та Інституту археології Жешувського університету знайшли на горі Лисівка залишки древньої унікальної оборонної конструкції з продуманим інженерним підходом. Науковці припускають, що це одне з найдавніших захисних поселень енеолітичного часу на теренах заходу України. Аналогічні об’єкти знаходили раніше в центральних і східних регіонах Європи. Культура лійчастого посуду є однією з найбільших європейських енеолітичних культур другої половини IV тисячоліття до нашої ери. Її південно-східна межа проходить по сучасній Волинській і Львівській областях у сусідстві з трипільською культурою.

Характерною особливістю вибору місць для заснування поселень культури лійчастого посуду є височини, які часто називаються горами. Одним з таких прикладів є ряд селищ у Винниках, зокрема на горі Лисівка. Результатом  розкопок стало відкриття унікальної оборонної конструкції у вигляді лінії частоколу. Для цієї захисної стіни був викопаний рівчак шириною 30 см в який вкладалися поруч одна одної дерев’яні колоди. В окремих місцях колоди були більші в розмірах і тому вбивалися у "фундамент". Поруч палісаду зафіксовано скупчення глиняної обмазки, перемішаною з дрібними вугликами. Попередньо можна припустити, що згадана дерев’яна стіна була обмазана глиною, яка з певних причин згоріла і завалилась.

Знахідка свідчить про міжкультурні взаємозв’язки та контакти в добу міді, зокрема між культурою лійчастого посуду та трипільським світом. 


Предмети на стендах “Історико-краєзнавчого музею” у місті Винники, знайдені раніше на території гір Лисівка та Жупан (з різних часів та культур)

У Винниках археологи виявили залишки унікальної оборонної конструкції. Науковці припускають, що конструкція може бути однією з найдавніших поселень енеолітичного часу на заході України й збудована близько 3,5 тис. років до н. е.

Спільна археологічна експедиція Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича, Історико-краєзнавчого музею у Винниках, ЛНУ імені Івана Франка та Інституту археології Жешувського університету вже кілька років працює неподалік від Львова, на горі Лисівка у Винниках.


https://zaxid.net/news/


Вид з Лисівки. Фото Микола Тинкалюк. 2018 р. жовтень
Микола Тинкалюк. 2019 р. 
Сайт grynykha.com