понеділок, 24 квітня 2017 р.

Українські землі на картах Клавдія Птолемея

        У середньовіччі територія України зображалась на багатьох картах Європи, які виготовлялися для різноманітних видань «Географії» Птолемея. Карта давньогрецького вченого Клавдія Птолемея складається зі зведеної карти всього відомого на той час світу і 26 більш докладних карт: 10 регіональних карт Європи, 4 карти Африки, 12 карт Азії, що додавалися до “Географії” Птолемея. Трактат було написано близько 150 р. н. е. На картах перелічено близько 8 000 міст та місцевостей із зазначенням їх географічних координат. До епохи Великих географічних відкриттів Птолемей служив для європейців основним джерелом географічних відомостей. На основі його описів картографам епохи Відродження вдалося реконструювати і втрачену карту світу.

Клавдій Птолемей (або Клавдій Птоломей, грец. Κλαύδιος Πτολεμαῖος; бл. 87—165) — давньогрецький вчений (математик, астроном, географ, астролог), твори якого мали великий вплив на розвиток астрономії, географії та оптики.

Дані про життя К. Птолемея мізерні. Жив у римській провінції Єгипет і працював в Александрії. Створив геоцентричну систему світу, розробив математичну теорію руху планет навколо нерухомої Землі, яка дозволяла обчислювати їхнє розташування на небі. Система Птолемея викладена в його головній праці «Альмагест» — енциклопедії астрономічних знань давнини. 1543 р. польський астроном Миколай Коперник запропонував альтернативну, геліоцентричну систему. У праці Птолемея «Географія» були представлені географічні відомості античного світу, нею користувалися аж до XVI ст.

Довгий час знаменитий трактат Клавдія Птолемея Географія вважався втраченим. 1295 р. птолемеївську “Географію” виявив візантійський граматик, математик і теолог Максим Плануд (Maximus Planudes, Μάξιμος Πλανούδης; 1260–1305). Максим Плануд переклав Географію Птолемея на латинь. Карти, які ілюстрували текст географічного опису світу, були відсутні й не знайдені досі.

Завдяки візантійському гуманістові Мануїлові Хрисолору близько 1393 р. в Італію з Константинополя потрапив переклад “Географії” Птолемея латинською мовою, і з часом він опинився в бібліотеці Ватикану.

Одним із перших європейських дослідників “Географії” Птолемея був італійський гуманіст Джакопо д'Анджело (Jacopo d'Angelo; 1360–1410), який 1406 р. переклав її на латинську мову під назвою “Geographia Claudii Ptolemaei”. У всіх виданнях “Географії” починаючи з 1475 р. і аж до венеціанського видання 1511 р. використовується переклад Джакопо д'Анджело. Лише в Римському виданні 1478 р. текст був звірений з грецьким оригіналом його видавцем, італійським гуманістом Доміціо Кальдеріні (Domizio Calderini; 1446, Торрі-дель-Бенако – 1478, Рим), який вніс в текст деякі поправки. Доміціо Кальдеріні навчався у Вероні, Венеції та Римі. Був папським секретарем Сікста IV.

В рукописі Географія Птолемея 1420 р. (автор не відомий), на карті «Сарматія» (Сaрмaтіас) (Восьма карта Європи) вперше на карті міститься напис «Сарматія». В цьому рукописі на карті «Сарматія Азійська» (Друга карта Азії) – напиc «САRМАТЇА АСЇА» (Сарматія Азійська).

Данський географ та картограф Клаудіус Клауссон Шварт (Claudius Clavus; Claudius Claussøn Swart, 1388 р. – після 1467 р.), який прийняв латинізоване ім'я Клаудіус Клавус під час свого перебування в Італії з 1424  р. по 1427 р., з ініціативи французького кардинала Гійома Філастра (помер у 1428 р.) в 1427 р. підготував “Географію” Птолемея. Він створив 27 карт для Птолемеївської “Географії”. Збереглися лише дві карти Північних країн, на які вперше наніс Гренландію. На картах, на обрисах суші, були вперше нанесені на рамці градуси широти і довготи, і, таким чином, започатковано наукову картографію. Копію першої карти Клавуса знайшли в 1835 р. у  кодексі 441 муніципальної бібліотеки Нансі, переплетену разом з Географією Птолемея, що належала Філастру. Карта Клавуса дуже вплинула на картографію XV ст. Її не раз використовували для складання нових карт, копіювали, переробляли по ній карти Птолемея. Проте в другій половині століття вона зазнала суттєвих змін завдяки німецькому картографу Ніколаусу Германусу.

Уперше «Географія» Птолемея без карт з’явилася друком 1475 р. у Віченці. Друге видання з 26 античними картами вийшло у світ 1477 р. у Болоньї.

Список основних друкованих видань праці Клавдія Птолемея:

Віченца  1475 р. — перше друковане видання (без карт);

Болонья: 1477 р. — перше видання з картами (26 карт);

Рим: 1478 (27 карт),  1490 (27 карт), 1507 (33 карти), 1508 (34 карти);

Флоренція: 1482 (31 карта);

Ульм: 1482 (32 карти), 1486 (32 карти);

Венеція: 1482, 1511 (28 карт), 1540, 1548, 1558, 1561, 1562, 1564, 1574, 1578, 1588, 1596 (64 карти), 1598 (64 карти), 1599 (69 карт), 1616;

Краків: 1512, 1519;

Страсбург: 1513 (47 карт), 1520 (47 карт), 1522 (50 карт), 1525 (50 карт), 1535 р., 1541 р.;

Нюрнберг: 1514 (без карт), видавець Йоган Вернер;

Відень: 1518; 

Базель: 1533 (без карт), 1540, 1542, 1545, 1551, 1552;

Інгольштадт: 1533;

Ліон: 1535, 1541, 1546;

Париж: 1546, 1828;

Кельн: 1584, 1597 (64 карти), 1608 (64 карти);

Дюссельдорф 1602 (34 карти);

Амстердам 1605 (28 карт), 1704 (28 карт); 1730 (28 карт);

Арнем 1617 (64 карти);

Лейден 1618-19 (47 карт);

Франкфурт 1695 (28 карт), 1698 (28 карт), 1704.


Ніколаус Германус (Nicolaus Germanus; 1420-1490), німецький картограф, гравер, ілюстратор, друкар, який працював у Флоренції.

1466 р. він виконав креслення в трапецієподібній проєкції карт К. Птолемея, користуючись латинським перекладом його “Географії” Джакопо д'Анджело (1406). Він запропонував нові правила позначення гір, річок, озер та кордонів. Ще однією особливістю його роботи було те, що числові значення широти й довготи він підписував не на паралелях і меридіанах, а в проміжках між ними. Міста позначалися золотистими кружками, а ті міста, для яких були астрономічні координати, оточувалися чорними крапками. Манускрипт досі зберігається в бібліотеці д'Есте в Модені. Ця версія, від якої збереглося кілька рукописних копій, послужила основою для карт у виданні атласу в Болоньї у 1477 р. 

1467 р. Н. Германус ще раз переробив зміст “Географії” (Cosmographia Claudii Ptolomaei Alexandrini. Manuscript, 1467). Рукопис знаходиться в “Biblioteka Narodowa” у Варшаві, в електронному виді доступний  в CBN Polona (National Digital Library Polona) [https://polona.pl/item/cosmographia-claudii-ptolomaei-alexandrini-mathematicorum-principis-seculo-secundo].

У цьому рукописі, на картах «Сарматія Європейська» (Sarmatia Єvropє) та «Сарматія Азійська» (Sarmatia Asiatica) були зображені українські землі.

На карті «Сарматія Європейська» (Sarmatia Єvropє) позначені гори: Гіперборейські, Рифейські (Ріффеї), Алаунські, Амадоцькі та Карпати.

На карті «Сарматія Азійська» (Sarmatia Asiatica) позначені гори: Гіперборейські, Рифейські (Ріффеї) та Алаунські.

Історична довідка. Восьма карта Європи (TABLА EUROPAE VIII)

У середньовіччі територія України відображалась на багатьох картах Європи, які виготовлялися для різноманітних видань "Географії" К. Птолемея.

В рукописі Географія Птолемея 1420 р. (автор не відомий), на карті «Сарматія» (Сaрмaтіас) (Восьма карта Європи) вперше на карті міститься напис «Сарматія». В цьому рукописі на карті «Сарматія Азійська» (Друга карта Азії) – напиc «САRМАТЇА АСЇА» (Сарматія Азійська).

1467 р. Н. Германус ще раз переробив зміст “Географії” (Cosmographia Claudii Ptolomaei Alexandrini. Manuscript, 1467). Рукопис знаходиться в “Biblioteka Narodowa” у Варшаві, в електронному виді доступний  в CBN Polona (National Digital Library Polona) [https://polona.pl/item/cosmographia-claudii-ptolomaei-alexandrini mathematicorum-principis-seculo-secundo].

У цьому рукописі, на картах «Сарматія Європейська (Восьма карта Європи)» (Sarmatia Єvropє) та «Сарматія Азійська (Друга карта Азії)» (Sarmatia Asiatica) були зображені українські землі. На карті «Сарматія Європейська» (Sarmatia Єvropє) позначені гори: Гіперборейські, Рифейські (Ріффеї), Алаунські, Амадоцькі та Карпати. На карті «Сарматія Азійська» (Sarmatia Asiatica) позначені гори: Гіперборейські, Рифейські (Ріффеї) та Алаунські.

Уперше українські землі були відображені на друкованих картах в 1477 р. в Болонському виданні «Географії» К. Птолемея (тираж 500 примірників).  Карти були підготовлені способом мідериту Н. Германусом та видані Філіппо Бальдуіно.

1477 р. Карта «Сарматія Європейська» (Восьма карта Європи). На карті написи – Sarmacie in Europae, Sarmacia in Asia Pars. Масштаб карти  приблизно 1:5 700 000. Його вплив можна помітити в багатьох надрукованих пізніше картах і атласах, таких, як Римські видання Птолемея 1507 р. та 1508 р., Стасбурзьке 1513 р. та ін.

У наступному, римському виданні (1478) вперше поміщені «Восьма карта Європи» (Octava Europe Tabula) та «Друга карта Азії» (Secunda Asiae Tabula). «Восьма карта Європи» входила до всіх видань «Географії» аж до 1730 р. включно.

1478 р. Рим. «Восьма карта Європи» (Octava Europe Tabula). На карті напис – Sarmatia Europae.

Опис Восьмої карти Європи за Клавдієм Птолеиеєм. (Клавдий Птолемей. РУКОВОДСТВО ПО ГЕОГРАФИИ («Античная география», составитель проф. М.С.Боднарский, Государственное издательство географической литературы, Москва - 1953):

«Восьма карта Європи включає Європейську Сарматію та Таврійський Херсонес. Паралель, що проходить через її середину, належить до меридіана, як 11 до 20. Обмежується ця карта зі сходу Боспором Кіммерійським, Меотійським озером та річкою Танаїсом проти азійської Сарматії; з півдня - Понтійським морем, частиною нижньої Місії, Дакією та областю язигів-переселенців; із заходу - так званими Сарматськими горами, Німеччиною та річкою Вістулою, з півночі - Венедською затокою Сарматського океану та ще невідомою землею. З найвідоміших міст Сарматії Таміра має найдовший день у 16 рівноденних годин і віддалений від Александрії на захід на одну п'ятнадцяту частину рівноденної години. Навар має найдовший день о 16 годині 15 хвилин і віддалений від Александрії на захід на одну восьму години. Ольвія, або Борисфеніда, найдовший день має о 16 годині 5 хвилин і віддалений від Александрії на захід на 1/5 години. 40. З міст Таврійського Херсонесу Феодосія має найдовший день о 15 годині 50 хвилин і віддалений від Александрії на схід на 1/5 години. Пантікапея найдовший день має о 15 годині 55 хвилин і віддалений від Александрії на схід на 1/4 години».

Історична довідка. Гори Сарматії

За К. Птолемеєм в Сарматії лежали такі гори: Сарматські, Певка (Тейки), Амадока, Гора Водін (Бодін), Гора Алан (Алаун), Гора Карпат, Венедські гори, Ріпейські гори.

К. Птолемей залишив нам їхні координати (у своїй системі, зрозуміло), тому ми маємо можливість визначити їх розташування. Найпростіше розібратися з горами Карпат та Певка (Певкінськими). Перші відповідають Північно-західним Карпатам, а другі – Східним Карпатам. Венедські гори, розташовані на тому ж меридіані, що й Карпати, можуть відповідати лише височинам, що відокремлюють Східну Пруссію з півдня – Вармійська або Виштинецька височини (на кордоні Польщі й Калінінградської обл.). Найзагадковіші в історії гори – Ріпейські (Рифейські) – у Птолемея чудово локалізуються щодо витоків та гирла Танаїса. Без жодного сумніву йдеться про центральну частину Середньоруської височини. Аланські (Алаунські) гори – це південно-західна частина тієї ж височини, а Бодинські гори, зважаючи на все, західна частина. Амадокські гори можуть відповідати як і Воронякам, так і Товтрам.

 Амадоцькі гори.

У Клавдія Птолемея в «Географії» згадуються і Амадоцьке озеро, і Амадоцькі гори і місто Амадоки і народ амадоки. Всі вони досить довго зображувалися на різноманітних географічних картах. Амадоцьке озеро зникло з карт щойно у ХVІІ ст. Майже до усіх географічних об’єктів з коренем «amaдo» К. Птолемей подає їх географічні координати. Так Амадоцькі гори розташовані під 55° довготи – 51° широти. Тут слід зазначити, що до наших днів обчислення широти на картах збереглося з античних часів, а показники довготи змінили у 1884 році, взявши за основу відлік меридіанів по Ґрінвічу.

До тепер проблема Амадоцького озера, Амадоцьких гір, міста Амадока і народу амадоки є невирішеною проблемою науки та залишається малознаною темою для широких кіл читачів. Відомо, що в Україні тему Амадоцького озера піднімало і про неї згадувало вкрай мале коло дослідників: Т.Люта, Р. Сосса, Я. Дашкевич, О. Пламеницька, М. Бандрівський, Т. Дишкант, Д. Чобіт.

Амадоцькі гори на картах зображаються таким же умовним позначенням як і Карпати. Очевидно це дало підставу для заперечення їхнього існування, бо між Волинню та Поділлям жодних класичних горів тепер немає. Це теж дає підстави для суджень щодо нібито гіпотетичності Амадоцьких гір. Насправді жодної помилки у розташуванні Амадоцького озера і Амадоцьких гір Клавдій Птолемей не допустив: і озеро, і гори були. І якщо озеро (став) тепер вже осушено, то гори залишилися. Для їх локалізації відштовхнемося від «Нової карти Польщі та Угорщини», виданої у Базелі в 1540 р. Себастьяном Мюнстером. На цій карті Амадоцькі гори мають таке ж зображення як і Карпати, вони прилягають до західного краю Амадоцького озера (на карті – Amadoca Palus). Із південних схилів Амадоцьких гір показано витоки Західного Бугу ( Budkfl.[us]) і Серету (на карті без назви), а з північного краю – витоки Стиру ( Styrfl.[us]). 38 Ці зображення є досить точними. Усі зазначені ріки беруть початок практично з одного місця – горбогір’я Вороняків: Західний Буг (ліва притока Вісли, басейн Балтійського моря) випливає із потужного джерела південного схилу цього горбогір’я у с. Верхобуж Золочівського району Львівської області; ріка Серет Правий (ліва притока Дністра, басейн Чорного моря) двома рукавами Лугом і В’ятиною бере початок із північно-східного краю цієї ж гори. Причому витоки Західного Бугу знаходяться на віддалі 5-и км від витоків Лугу і у 2-х км від В’ятини. Із цієї ж місцевості, але вже із північного схилу сусідньої гори Збараж випливає Стир (права притока Прип’яті, права Дніпра, басейн Чорного моря). Відстань між витоками Західного Бугу і Стиру – 10 км. Отже на горбогір’ї Вороняки у радіусі не більше 10 км беруть початок три ріки, які несуть свої води на північ (Західний Буг і Стир) та південь (Серет). Окрім цього, усі ріки є допливами різних великих рік Європи і належать до басейнів двох морів – Балтійського і Чорного. Усі три ріки, які беруть початок на горбогір’ї Вороняки присутні на, вже згаданій, карті С. Мюнстера 1540 р. Але на інших картах К. Птолемея зображено, що з Амадоцького озера випливає Стрипа – ліва притока Дністра і ось, що цікаво – вона дійсно випливає із того ж самого південного схилу горбогір’я Вороняків, що й Західний Буг; відстань між їх витоками – 12 км [Дмитро Чобіт. «ГЕОГРАФІЯ» ПТОЛЕМЕЯ ЯК КЛЮЧ ДО СТАРОДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ. 2019].

Молдавська дослідниця, географ Віра Вєріна у своїй праці «Зв'язок Дністра з Південним Бугом і Дніпром на карті Георгія Райхерсторфера» (Кишинів, 1970), ґрунтуючись на «Орографії Молдавії» 1541 року Георгія Райхерсторфера та власних натурних обстеженнях терену, стверджувала наявність Амадоцького озера. Зокрема, вона писала: "Місця колишнього озера Amadoca palus нами були обстежені в 1969 році. На нашу думку, воно розташовувалося між селищем Кузьмін і р. Скалатом. Від р. Скалата (Тернопільська область) і майже до Кам'янець-Подільського простягається товтрова гряда... яка являє собою бар'єрний риф середньоміоцеового моря... (Amadoca montes). В околицях р. Сатанова Хмельницької області головна гряда разом з бічними гребенями становить неповне кільце, через яке проривається на південь річка Збруч... Всередині цього товтрового півкільця поверхня абсолютно плоска й складена, мабуть, озерно-лагунними відкладеннями. В обривах Збруча й двох його малих приток виявляються озерні відкладення... Усередині цієї "чаші" існувало колись озеро, яке знаходиться в значній частині Сатанова. В історичних документах вперше згадується Сатанів у XV столітті. Захищаючись від татаро-турецьких набігів, жителі Сатанова використовували фортецю, що збереглася і понині на високому березі колишнього озера Амадок... Мабуть, озеро до цього часу вже висохло".

 Рифейські гори (за Українською Вікіпедією).

Рифейські гори (Рипейські гори) — позначення височин, що дають початок основним річкам Скіфії. В античній міфології це гори, на яких знаходилося житло північного вітру Борея.

Уперше північну від Греції локалізацію Рифеїв вказав Гекатей Мілетський. У подальших джерелах антична наука лише уточнювала місцезнаходження цього важливого географічного орієнтира.

Про гіпербореїв, що жили за Рипейськими горами, писав Геллані. Однак Геродот цю назву не згадує.

Згідно з Гіппократом, Скіфія лежить під сузір'ям Віз, «біля підніжжя Рипейських гір, звідки дме північний вітер».

Арістотель також зазначав, що Рипейські гори лежать за крайньою Скіфією, під самим Возом, і що звідти стікає багато річок, найбільших після Істра, але вважав перебільшеням розповіді про їх значний розмір. В іншому джерелі Арістотель, не згадуючи назви Рип, підкреслює, що найсильніші течії річок на землі — від височин на півночі.

Рипейські гори згадує Аполлоній Родоський, який розміщує там витоки Істра, і Каллімах. Страбон вважав їх міфічними, так само як і гіпербореїв.

Згідно з географічною поемою Діонісія Періегета, в Рипейських горах беруть витоки річки Алдеск і Пантікап (Пантікап — притока Борисфена, Десна або Прип'ять).

Клавдій Птолемей в II столітті н. е.. узагальнив відомі на його час історико-географічні факти. За його даними, Рипейські гори мали координати по середині: 63 ° — 57 ° 30 '; причому з Рипейськими горами межувала область розселення Саварів і борусків.

У «Орфічній Аргонавтиці» Рипейська ущелина названа в переліку географічних об'єктів, яку подолали аргонавти, перш ніж увійшли в північне море; також зазначалося, що Рипейські гори закривають сонце кіммерійцям.

Згідно «Періплу» Маркіяна (Маркіян Гераклейський — географ із Гераклеї у Вифінії, щоблизько 410 року — А. Б.), з Рипейських гір, які лежать «між Меотійським озером і Сарматським океаном», течуть річки Хесин (= Західна Двіна) та Турунт (= Полота) (ці річки названі також Птолемеєм, але без зв'язку з горами).

За Філосторгієм (Філосторгій (грец. Φιλοστόργιος; 368 — 439 — історик аномеянської церкви IV і V століть — А. Б.), з Рипейських гір стікає Танаїс (= Сіверський Донець), а у їх підніжжя жили неври, яких він ототожнював з гунами.

Алаунські гори. Гори Бодинські.

За К. Птолемеєм: Алаунські гори - 62°30' східної довготи 55° північної широти. Гори Бодинські - 58 ° східної довготи 55 ° північної широти. Обидві височини розміщені на Руській рівнині між Дніпром і Доном.. Бодинські гори розташовані далі від на схід від Аланських, тобто. на місці західного краю великої Середньоруської височини. На цій височині беруть початок річки, що протікають через землі будинів (Десна, Сейм) і гелонів (Сейм, Сула, Псел, Ворскла, Донець). Цілком природно, що Птолемей назвав її Бодинськими горами і розмістив біля неї народ бодинів, в яких справедливо бачать геродотівських будинів.

Цит. за І. Ровенчак (ГЕОТОПОНІМІКА – ОДНА З НЕГОЛОВНИХ ПІДСИСТЕМ ГЕОГРАФІЇ КУЛЬТУРИ. 2003). На північному сході в межі України (Сумську та Харківську області) заходять відроги “Середньоросійської” височини. На нашу думку, ця назва геокультурно некоректна. Більша частина цієї височини розташована у Південно-Західній Росії. Найвища висота – 293 м (південніше м. Тула). Уперше цю висоту виділив Птолемей (ІІ ст.) і назвав “Alaunus mons” (Алаунські гори). Він зазначав також, що на південь від них лежать “Amadoci montes” (сучасний Донецький кряж та Приазовська височина) [Анучин Д. Рельеф поверхности Европейской России в последовательном развитии о нем представлений / Д. Анучин // Землеведение. – М., 1895. – Т. 2. – С. 77–126, 65–124.]. Такі геокультурні уявлення проіснували, за незначними винятками, до кінця ХІХ ст. Відомий французький географ Бюаш, наприклад, на карті 1752 р. височину в місці витоків Волги, Дону та Дніпра назвав “Plateau” (Плато). З часом назва “Алаунські гори” (Алаунська височина) поширилась також на північ у район озера Селігер [Географическо-статистический словарь Российской империи / [сост. П. Семенов]. – СПб. : РГО, 1863. – Т. І. – 716 с.]. У 1889 р. російський географ, картограф і геодезист О. Тілло на складеній ним гіпсометричній карті вперше відобразив головні особливості орографії Східноєвропейської рівнини.Височину в центрі цієї рівнини, яка є вододілом верхів’їв Дніпра, Західної Двіни, Волги і Дону, тобто поширену Алаунську, він запропонував назвати “Середньоросійською” [Тилло А. А. Орография Европейской России на основании гипсометрической карты / А. А. Тилло // Известия Русского географического общества. – СПб., 1890. – Вып. 1. – С. 8–32 + к.]. З середини ХХ ст. і до сьогодні назва “Середньоросійська” закріплена за південною частиною Середньоросійської височини у розумінні О. Тілло. Середню частину почали називати “Смоленсько-Московська височина”, а північну – “Валдайська височина”. Визначний російський географ Л. Берг, до речі, паралельно з назвою “Середньоросійська” вживав і Алаунська височина (1959). Отже, вважаємо, що геокультурно обґрунтованою назвою сучасної “Середньоросійської” височини є Алаунська височина. Цю назву вона мала з ІІ і до кінця ХІХ ст. Сьогодні ця височина розташована аж ніяк не посередині Росії, а на її південно-західній окраїні й частково заходить у межі України.

Він заново виготовив карту світу в новій проєкції, додавши Скандинавію та інші країни Півночі; так само як і на оригінальній карті Клавдія Клавуса (1427), Гренландія розташована на захід від Скандинавії.

1468 р. Н. Германус виготовив свій третій варіант “Географії”, “пересунувши” на цей раз Гренландію на північ від Скандинавії, а Ісландію на північ до тієї ж широти, приблизно так, як вважав за потрібне Гійом Філастр. З карт цієї версії “Географії” (третього варіанту Н. Германуса) друкувалися карти Ульмських видань 1482 і 1486 рр.

Н. Германус додав карти Англії та Ірландії, Іспанії, Галлії, Германії, Скандинавії, Італії, Сицилії, Палестини, інші та морську карту Середземномор'я.

До  кінця  XV  ст.   карти  розмножувались  рукописним способом. Перші друковані карти були  ксилографіями, тобто  гравіювались  на  дереві  (1472  р.,  Ауґсбурґ;  1475  р.,  Любек).  Наприкінці XV ст. в Італії виникло гравіювання на міді. Центрами картодрукування  були  відомі  друкарські  міста  (Ауґсбурґ, Нюрнберг, Базель, Флоренція, Болонья, Рим, Венеція, Страсбурґ, Амстердам,  Антверпен).

1477 р. за кресленнями Н. Германуса карти були гравіровані й видані в Болоньї («Географія» К. Птолемея, тираж 500 примірників). 

1477 р. Карта «Сарматія Європейська». На карті написи – Sarmacie in Europae, Sarmacia in Asia Pars.  На карті  позначені гори: Рифейські (Ріффеї), Алаунські, Венедські та Карпати.

1477 р. Карта «Сарматія Азійська». На карті написи – Sarmatiae Pars in Europa, Sarmatia in Asia, Scythie Pars. 

1482 р. Ульмське видання. Карта світу Птолемея.

1482 р. Ульмське видання. «Восьма карта Европи» (Octava Europe tabula continet Sarmatiam). Назва карти «Clavdii Ptolomei viri Alexandrini Cosmographie octavvs et vltimvs liber explicit opvs Donni Nicolai Germani secvndvm Ptolomevm finit. Anno MCCCCLXXXII. Avgvsti vero Kalendas. XVII. Imprssvm Vlme per ingeniosvm virvm Leonardvm Hol prefati oppidi civem». Латинський переклад - Джакопо д'Анджело (1406).

В центрі карти річка Борисфен.  Вздовж Борисфена містяться такі населені пункти, як Азагаріум, Амадока, Сар, Серим, Метрополь інші. У гирлі, при впадінні в Чорне море (PONTI ЄVXIMI PARS) -  античне грецьке місто - Ольвія (Olbia). Навпроти лиману - острів Борисфен (Березань). Південь карти - Крим  (Taurica thersonebion) та Азовське море (PALVDES.METEOTIDES). Між Дністром та Дніпром позначено древньоруські племена: CARPIANI (карпи), PEUCINI (певкіни) та BASTERNAE (бастарни). На карті позначені гори: Гіперборейські, Рифейські (Ріффеї), Алаунські, Амадоцькі, Сарматські та Карпати.

Східна межа Сарматії Європейської – р. Дон (Tanais), західна межа - р. Дунай (Danubius).

Ця карта майже без змін повторювалася у всіх виданнях Географії К. Птолемея, починаючи від Ульмського 1482 р. (Ніколаус Германус) і до видання 1541 р.

Конрад Свейнгейм (Conrad Swenheym; ?−1477) та Арнольд Бакінк (Arnold Buckinck)німецькі картографи, що жили й працювали в Римі.

З історії книгодрукування в Італії. У Італії першими друкарями були німці Конрад Свейнгейм і Арнольд Паннартц, які були запрошені ченцями з Субіако в 1465 р., а в 1467 р. переїхали до Риму.

К. Свейнгейм був родом з Ельтвілле під Майнцом. Г. Цедлер вважає (Gutenberg-Forschungen, 1901), що Свейнгейм працював в Ельтвілле разом з Гутенбергом у 1461-1464 роках. Про те, де відбулося знайомство Свейнгейма і Паннартца немає даних. Відомо те, що Свейнгейм і його товариш Паннартц першими привезли винахід Гутенберга в Італію.

Бенедиктинський монастир Субіако став колискою італійського друкарства. Можливо, друкарів запросив Хуан де Торквемада (Juan de Torquemada). Друкарі прибули в 1464 році. Першою надрукованою книгою в Субіако стали твори Доната, проте книга не збереглася. Першою італійської друкованою книгою - «Оратор» Цицерона, надрукований у вересні 1465 р. Наступні книги: «Божественні настанови» Лактанція (жовтень, 1465 р.) і «Про град Божий» Августина Блаженного (1467). Ці перші книги були надруковані шрифтом перехідним від німецького готичного до італійського.

1467 р. обидва друкарі покинули Субіако і перебралися в Рим, де зупинилися в будинку братів П'єтро і Франческо де Массімо. Їх редактором і коректором став Джованні де Буссе (Giovanni Andrea Bussi), з 1469 р. єпископ Алерійський.

У Венеції Іоганн Шпеєрський отримав привілей на друкування книг в 1469 р. Іоганн помер наступного року, і розпочату справу продовжував його брат, Венделін Шпеєрський, в співтоваристві з Іоганном Кельнським. У тому ж році в Римі оселився гравер Микола Женсон. Друкарська справа у Венеції досягла високого ступеня розвитку, наприклад, в XV ст. існувало до 250 друкарень; тоді ж була заснована відома друкарня Альдова (1495). За Венецією слідують Болонья (1471), Неаполь (1471), Флоренція (1472) та ін.

Доміціо Кальдеріні (Domizio Calderin) у передмові до свого видання «Географії» Птолемея, надрукованого в Римі в 1478 році Арнольдом Бакінком, вказує, що саме Конрад Свейнгейм керував гравіюванням на металі 27 картами.

1478 р. Українські землі відображені на картах «OCTAVA EVROPĘ TABULA» (Восьма карта Європи) та «Secunda Asiae Tabula» (Друга карта Азії). Опубліковані в Римському виданні (видавець Арнольд Бакінк) «Географії» Птолемея (Claudii Ptolemaei Alexandrini philosophi Geographiam Arnoldus Buckinck e Germania Romae tabulis aeneis in picturis formatam impressit...). Відомі Римські перевидання карт 1490, 1507 і 1508 років.

На карті «OCTAVA EVROPĘ TABULA» українські землі представлені Сарматією Європейською (SARMATIA EVROPAE), яка розділена Рифейськими горами (RIPHEI MONTES) від Сарматії Азійської (SARMATIĘ ASIATICĘ PARS). На карті зображені Чорне море (PONTVS EVXINVS), Азовське море (PALVS MĘOTIS) та Балтійське море (OCEANVS SARMATICVS). Позначені ріки: Дніпро (BORYSTHENES FLVVIVS), Західна Двіна (RVBON FLV.), Німан (CHRONES FLV.) та ін.

«Восьма карта Європи» входила до всіх видань «Географії» аж до 1730 р. включно.

На карті «Secunda Asiae Tabula» українські землі представлені Європейською Сарматією (EVROPAE SARMATAE).

Генрік Мартелл Германус (лат. Henricus Martellus Germanus, фл. 1480—1496) — німецький картограф, що працював у Флоренції між 1480 і 1496 роками. Його збережені картографічні роботи включають рукописи «Географії» Птолемея, рукописи Insularium illustratum (Атлас карт і описів островів) і дві карти світу, на яких вперше показано прохід навколо південного краю Африки в Індійський океан. Його карти світу узагальнюють географічні знання на початку епохи Великих відкриттів і уособлюють найкращі досягнення європейської картографії кінця п'ятнадцятого століття.

Близько 1480 р. Генрік Мартелл створив свою найранішу відому роботу — рукопис «Географії» Птолемея. Ця перша версія наслідувала стандартну модель Птолемея, традиційну карту світу та двадцять шість регіональних карт із використанням трапецієподібної проєкції. Пізніша версія була виготовлена для його покровителя Камілло Марії Вітеллі. На додаток до традиційних карт Мартеллус додав ряд нових карт (tabulae modernae), включаючи карти середземноморських островів, Малої Азії, Північної Європи, Британських островів та морську карту північноафриканського узбережжя. У передмові він стверджує, що його карти містять усі порту й узбережжя, нещодавно відкриті португальцями.

1482 р. Франческо Берлінґєрі (Francesco Berlinghieri; 1440-1501), італійський вчений та дипломат у Флоренції, розширив та перевидав «Географію» Птолемея (це третє видання з картами). Він розпочав роботу з перегляду праць К. Птолемея в 1464 р. Франческо Берлінґєрі оновив карти Птолемея. Видав він їх вперше народною італійською мовою. Карти Франческо Берлінґєрі ґрунтуються на проєкціях Маріна Тірського (Μαρίνος ο Τύριος;  прибл. 70 р. — прибл. 130 р.)  грецького географа, картографа та математика, якого вважають засновником математичної географії. Карти також мають прямокутні рамки, а не трапецієподібні, які використовувалися в попередніх Болонських та Римських виданнях, а також в Ульмських виданнях (1482 р. та 1486 р.). Гравер мап – Ніколаус Германус.

Друкар - Ніколаус Лаврентій (Nicolaus Laurentii;14751486) латинська форма імені Нікколо ді Лоренцо, також відомого як Нікколо Тодеско. Він був німецьким друкарем, який жив у Флоренції (Італія) наприкінці 15 століття. Він був одним із перших друкарів, які використовували гравюри на міді, і надрукував низку творів, важливих для італійського Відродження.

У цьому виданні, як і в попередньому Римському (1478), поміщена «Восьма карта Європи» (TABVLA OCTAVA DE EUROPA). На мапі написи: Європейська Сарматія (Sarmatia de Evropa), Азійська Сарматія (Par di Sarmatia in Asia), Таврика Херсонська (Tavrica Chersoneso) та ін. Густа мережа населених пунктів позначена на території Кримського півострова, між Дністром (Tyrafe), Дніпром (Borystene) та Азовським морем (Maeotide Palvde). На схід від Карпат (Carpato mote) підписані назви племен: карпів (Carpiani), бастарнів (Basterne), певкінів (Pevcini) та ін.

Теж у цьому виданні поміщена карта світу «Caelestem Hic Terram Inspicias Terrestre Que Caelum». Східна Європа має на карті назву Sarmatia Evropa (Сарматія Європейська). По краях карти зображені голови з надутими щоками, що позначають 12 основних напрямків. Карта була надрукована з використанням двох окремих мідних пластин, які були розділені достатнім простором для того, щоб можна було б добре скласти та зшити карту в зв'язаний атлас, не впливаючи на вміст її. На карті «Caelestem Hic Terram Inspicias Terrestre Que Caelum» територію від Піренейського півострова до Азовського моря названо Європою (Evropa); на схід від Каспійського моря – Азія (Asia). Українські землі на карті зображено узагальнено. Нанесено Дніпро (Borystene) з правою, без назви, притокою, дві річки, теж без назв, на Правобережжі, а також Азовське море (Раlиdes meotides), Чорне море (Mare pontium sive pontus evxinus) та  Кримський півострів (tavrica).

На «Другій карті Азії» (Tabula Seconda de Asia) показано південно-східну частину України, південь Росії та Кавказ. На мапі зображені частини: Європейської Сарматії (Par di Sarmatia de Europa), Азовського моря (Meotide Palv), Чорного моря, Приазов’я з Сивашем (Bice Palv), Кримського півострова (Taurica Chersoneso), Алаунських гір (Alauno monte) з яких витікає річка, яка впадає в Азовське море. На півночі мапи зображені Гіперборейські гори. 

У Римських виданнях 1507 р. (33 карти) та 1508 р. (34 карти) вперше репрезентували обриси берегів Нового Світу. У цьому виданні була представлена вся територія сучасної України: Європейська Сарматія та Херсонес Таврійський; нанесені міста Ольвія, Феодосія, Пантикапей, інші географічні реалії Українського Причорномор’я.

1511 р. Бернард Сильван (Bernardus Sylvanus; 1465 р., Еболі ?), італійський географ та гуманіст, що жив у Венеції, видав там «Географію» К. Птолемея з 28-ма дереворитними картами, у тому числі карту світу у формі серця. Усі 27 античних карт Б. Сильван осучаснив та актуалізував їх картографічний зміст, додавши сучасні назви. Особливістю цього видання є те, що вперше карти були видрукувані у дві фарби (чорна, червона), до того ж двосторонньо. Чорним підписано назви місцевостей, лісів і гір, червоним – морів, племен і країн. Видавець та гравер карт – Якобо Пент з Лєуки (Jacobus Pentius de Leucho). Мова мап латинська.

Українські землі показано на Восьмій карті Європи (OCTAVA• EVROPAE•TABVLA) та частково на: Четвертій карті Європи (QVARTAEVROPAE TABVLA), Дев’ятій карті Європи (NONA • EVROPAE • TABVLA), Другій карті Азії  (SECVNDA ASIAE TABVLA). 

На Восьмій карті Європи (OCTAVA• EVROPAE•TABVLA) написи: Сарматія Європейська (Sarmatia Evropae), Сарматія Азійська (Sarmatiae Asiaticae Pars), Таврика Херсонська (Tavrica Chersonesus) та ін. Густа мережа населених пунктів позначена на території Кримського півострова, між Дністром (Tyras f.), Дніпром (Boryfthenes f.) та Азовським морем (Palvs Maeotis), серед них: Ordesus, Olbia, Firum, Amadocba. Amagarium. На території Таврії підписано назву племені тавроскіфів (Tavroscytae), вище Карпат (Carpates mons) – карпів (Carpiani) і т. д.  На пам’ятці було зображено Azagarium на місці розташування Києва.

В тій частині Четвертої карти Європи, що охоплює українські землі (до неї відноситься назва Sarmatiae Europae pars) позначені тільки Карпати (Carpatus mons), а також землі де проживало плем'я язиґів.

На Дев’ятій карті Європи (NONA•EVROPAE•TABVLA), яка охоплює територію від Балканського півострова (територію сучасних Румунії, Болгарії та європейської частини Туреччини) до Карпат (Carpatus mons), на північ від яких показано Сарматію Європейську (Sarmatiae Evropae Pars).  

На карті подано окраїну українських земель, що названа Нижньою Мізією (Муsia infe.). Показано дельту Дунаю (Ister f.), гирло Дністра (Tiras f.), Дніпра (Boristenis f.), Тилігулу (Axiaces f.). Уздовж річок позначені міста: Тіра (Tyras)тепер м. Білгород-Дністровський, Ніконіум (Niconium), Офіуса (Орhiusa), Физея (Physea), На узбережжі Чорного моря (Mare. Ponticvm vel. Pontus Evxinvs) та в дельті Дунаю показані грецькі колонії Thiagola, Psedosimus, Calestemium, Chilia, Arpiepolis та Тилігульський лиман, зображений у вигляді озера (Thiagola palus), на 47 паралелі – острів Зміїний. Вище русла Дністра – малюнок у вигляді широкого пасма гір (зображено Карпати) [Вавричин М., Дашкевич Я., Кришталович У. Україна на стародавніх картах. Кінець XV перша половина XVII ст. 2004].

Друга карта Азії (SECVNDA ASIAE TABVLA) охоплює територію частини Сарматії Європейської та Сарматію Азійську – від Кавказьких гір (Caucaus mons) на півдні до витоків Волги (Rha f.) на півночі. Європейська і Азійська Сарматія розмежовані річкою Дон (Tanais f.). У Кавказьких горах зображено дві Сарматські брами (Sarmatiae porte). Українські землі представлені західним узбережжям Азовського моря (Palvs Meotides) і Кримським півостровом (Tavrica Chersonesvs), на яких не позначені населені пункти, річки та гори.

1513 р. Мартін Вальдземюллер (Martin Waldseemüller; бл. 1470-1522), німецький картограф, автор «Вступу до космографії» продовжив справу Ніколауса Германуса та Бернарда Сильвана. Важливим етапом стало Страсбурзьке видання 1513 р. «Географії» Птолемея підготовлене Мартіном Вальдземюллером і Маттіасом Рінгманном (Matthias Ringmann; 1482-1511; німецький картограф) на абсолютно новій основі (повтор Страсбурзького видання 1520 р.). Перш за все, вони розшукали в Базелі (Швейцарія) та в Італії грецькі рукописи «Географії», за якими внесли ряд виправлень в її текст. При підготовці видання автори поставили за мету показати відмінності між давньою та новою географією. У це видання було включено 20 нових карт, які відомий географ, мандрівник та полярний дослідник Адольф Ерік Норденшельд (1832-1901) назвав «першим новим атласом світу». Видавець карт – Якобо Есслер (Jacobus Eszler) та Георгій Убелін (Georgius Uebelin), друкар – Йоганн Скотт (Johann Schott).

Карти Мартина Вальдземюллера, що охоплюють територію України: «Octava Europe Tabula» (Восьма карта Європи), «Tabula Moderna Sarmatie, Eur, Sive, Hungarie, Polonie, Russie, Prussie, Et, Vvalachie» (Сучасна карта Європейської Сарматії або Угорщини, Польщі, Русі, Пруссії і Волощини), «GENERALE PTHOLEMEI» (Генеральна карта світу Птолемея), «SECUNDA ASIAE TABULA» (Друга карта Азії), «Orbis Typus Universalis» (Карта світу), «Carta itineraria europae» та ін.

На «Восьмій карті Європи» (OCTAVA• EVROPAE•TABVLA) написи: Сарматія Європейська (Sarmatia Evrope), Сарматія Азійська (Sarmatiae Asiaticae Pars). Ця карта майже без змін повторювалася у всіх виданнях Географії К. Птолемея, починаючи від Ульмського (1482 р., Ніколаус Германус) і до видання 1541 р.

На «Генеральній карті світу Птолемея» (GENERALE PTHOLEMEI) Європою (Europa) названо територію від Піренейського півострова до Азовського моря; Азією (Asia) – на схід від Каспійського моря. Східна Європа має на карті назву Сарматії Європейської (Sarmatia Europa).

Українські землі на карті зображено узагальнено. Нанесено Дніпро (Borystenes fl) з правою, без назви, притокою, дві річки, теж без назв, на Правобережжі, а також Азовське море (Раlиdes meotides), Чорне море (Mare pontium sive pontus evxinus) та Кримський півострів (tavrica).

Мапа створена на основі карти Франческо Берлінґєрі «Caelestem Hic Terram Inspicias Terrestre Que Caelum» (1482 р.).

На «Сучасній карті Європейської Сарматії або Угорщини, Польщі, Русі, Пруссії і Волощини» (Tabula Moderna Sarmatie Eur Sive Hungarie Polonie Russie Prussie et Wallachie) найдетальніше показано територію від Одеру до Дніпра і західного узбережжя Чорного моря. Позначено частину України – Русь (Rvssia) на північному сході від Герцинського лісу (Silua Hertinia) та Поділля (Роdolia) на південь від заліснених Карпат (Carpatus Mons). Українське Лівобережжя подано схематично. На карті вперше позначено багато українських міст, зокрема на Львівщині: Львів (Leopolis), Самбір (Sambor), Стрий (Striy), Глиняни (Glinianі), Буськ (Bujzco), Городок (Grodeck) та ін.

Землі на захід від Одеру названа частиною Великої Німеччини (Magne Germanie pars). У верхньому правому куті зображено Московське князівство (Dvcatvs Mosckovia), на південь від нього – Біла Русь або Московія (Rvssia Alba sive Mosckovia), на півдні – Перекопська Тартарія (Tartaria Precopiensis).

Мапа створена на основі карт Центральної Європи Ергарда Етцлауба та Марко Беневентано й карти «Tabula Moderna Polonie, Ungarie, Boemie, Germanie, Lithuanie» Бернарда Ваповського, що входила до римського видання «Географії» К. Птолемея 1507 p.

На «Другій карті Азії» (SECUNDA ASIAE TABULA) зображені частини: Сарматії Європейської (Sarmatiae in Europa pars), Азовського моря (Palvs Maeotis), Приазов’я з Сивашем (Bicis Palus), Кримського півострова (Taurica Chersonesus), Чорного моря (Ponti Euxini pars), ланцюга Алаунських гір (Alauni montes), що переходять у Рифейські гори (Ripbei montes). З Алаунських гір витікають три річки без назви, які перетинають Приазов’я і впадають в Азовське море.

1514 р. Йоганн Вернер (Johannes Werner; 1468-1522), німецький географ, картограф та астроном видав у Нюрнберзі «Географію» Птолемея без карт, зробивши спробу внести в текст нові відомості, зокрема деякі таблиці. Ці доповнення Вернера були більш ніж довільними і лише заплутували розуміння тексту К. Птолемея.

Картографічна традиція Страсбурзьких видань 1513 р. та 1520 р. була продовжена німецьким картографом Лоренцом Фрізом (Lorenz Fries; 1489-1550), який проілюстрував наступні Страсбурзькі видання «Географії» Птолемея (1522, 1525, 1535, 1541 рр.).

Чотири страсбурзькі видання «Географії» відрізнялися від попередніх тим, що вони мали окрему частину, присвячену tabulae modernae. Видання Мартіна Вальдземюллера 1513 і 1520 років містили 20 сучасних карт; у виданнях Лоренца Фріса 1522 і 1525 років було 23 сучасні карти. Останні два видання надрукував Йоганнес Грюнінгер.

До видання 1525 р. Фріс готує нові карти Південно-Східної Азії та Ост-Індії, Китаю та світу, але географія цих карт походить від карти світу Вальдзеемюллера 1507 року. Видання  1522 року є дуже рідкісним, що свідчить про те, що робота не мала комерційного успіху.

Починаючи з видання 1525 р. текст «Географії». Птолемея був поданий в новому латинському перекладі, здійсненому відомим гуманістом-істориком Віллібальдом Піркгаймером (Willibald Pirckheimer; 1470-1530).

Після смерті Грюнінгера в 1531 р. справу продовжив його син Крістоф, який, ймовірно, продав матеріали «Географії» Птолемея  двом ліонським видавцям, братам Мельхіору та Гаспару Трехселям, які опублікували спільне видання в 1535 р., перш ніж Гаспар Трехсель опублікував книгу  власного видання 1541 р.

Ці два останніх видання були виправлені іспанським філософом, математиком, географом та медиком Мігелем Серветом (Miguel Serveto y Conesa, Michael Servet; 1511-1553). У своїй праці по редагуванню перекладу Піркхаймера М. Сервет використовував нове видання грецького тексту «Географії» (1533 р., Базель, без карт) Еразма Роттердамського (Desiderius Erasmus Roterodamus; 1466-1536). Еразм Роттердамський – один із найвідоміших мислителів епохи пізнього Відродження, філолог (чудово знав грецьку мову) і добре розумів значення праці К. Птолемея в епоху розвитку торгівлі і мореплавання.

Мапа Лоренца Фріза 1522 р. “Tabula nova Polonia, Ungariae, & Russiǽ” (Нова карта Польщі, Угорщини та Русі), яка була поміщена в Страсбурзькому виданні, є поєднанням картографії Птолемея з новими політико-географічними даними епохи. Західна Україна позначена як Русь (Russia), включаючи Галичину, Холмщину та Берестейщину; центральноукраїнські землі – Поділля (Podolia). Це одне з перших джерел, де західноукраїнські землі позначені як «Русь» (Russia). На карті позначено м. Львів. Серед українських міст: Colomіa (Коломия), Саmenez (Кам'янець), Premiflia (Перемишль), Halliz (Галич), Busco (Буськ), Gologor (Гологори) та ін.

Картографічна неточність – Карпатські гори надруковані перевернутими.

В цьому ж виданні була поміщена карта Лоренца Фріза “Orbis Typus Universalis Iuxta Hydrographorum Traditionem Exactissime Depicta” (Карта світу) де українські землі позначено як  Русь (Russia) – територія Правобережної України.

1522 р. Карта світу Лоренца Фріза «Tabula noua totius orbis. Diefert Situs Orbis Hydrographorum ab eo quem Ptolomeus Posuit» де українські землі позначено як Біла Русь (Russia Alba) – територія Лівобережної України.

Себастьян Мюнстер (нім. Sebastian Münster; 1488—1552) — німецький вчений, гуманіст, космограф, монах францисканець. Викладав в Гейдельберзі богослов'я, а пізніше в Базелі — математику. Першим з німецьких вчених видав єврейський текст Біблії з латинським перекладом і примітками (Базель, 1535) і посібник з граматики халдейської мови (1527).

 Себастьян Мюнстер був учнем відомого німецького астронома і математика Йоганна Штеффлера (Johannes Stöffler; 1452-1531), автора коментарів до “Географії” Птолемея. Допомагаючи Штеффлеру, С. Мюнстер взяв участь в транскрибуванню географічних назв і термінів, використаних Птолемеєм, на латинську мову. При підготовці Базельського видання (1540) “Географії” Птолемея (Geographia Universalis) С. Мюнстер взяв за основу Страсбурзьке видання 1513 р., але набагато поліпшив його. Видання було присвячене Базельському єпископу, який на цей час вже помер. При підготовці карт він використовував, як вихідний матеріал карти Ульмського видання 1486 р., грецький текст “Географії” Еразма Роттердамського та її Ліонське видання 1535 р., що містило поправки Сервета. Таким чином, він постарався якнайкраще використати праці своїх попередників.

З 27 карт Птолемея «Загальна карта світу» побудована в другій, або геометричній, проєкції Птолемея, як і карти Азії під номерами VII й VIII. Решта регіональні карти побудовані в трапецеїдальній проєкції Ніколауса Германуса (редактора Ульмського видань 1482 р. і 1486 р.). Виключення «Карта XII Азії», складена в прямокутної проєкції географа та картографа Маріна Тірського. По конструкції й по малюнку карти Птолемея в Базельському виданні (1540) близькі до Ульмського, але за географічним змістом дуже відрізняються від них і від останніх Страсбурзьких та Ліонського видання (1522-1535). С. Мюнстер застосував новий спосіб друкування географічних назв – відливав цілі слова і рядки та  впроваджуючи виливок в дерев'яні дошки, на яких гравіювалося зображення. Це дозволяло застосовувати одноразове, а не дворазове друкування кожного аркуша. [В. А. Бронштэн«КлавдийПтолемей.Глава12».http://www.argoschool.ru/biblioteka/antichnost_i_ellinizm/va_bronshten_klavdij_ptolemej_glava_12/].

До 27 карт К. Птолемея С. Мюнстер додав 21 нову карту: одну «Загальну карту світу» (з Америкою) і 20 регіональних. «Загальна карта світу» виконана в еліптичній проєкції, регіональні - в прямокутній проєкції, але без координат і з різним орієнтуванням (вгорі – то північ, то південь, то схід).

Крім першого видання “Geographia Universalis”1540 р. С. Мюнстер видав ще чотири, всі в друкарні Генріка Петрі (1542 р., 1545 р., 1551 р., 1552 р.). На титульному аркуші видання “Geographia Universalis” 1545 р. зображений Птолемей-астроном. В цьому та в останньому Базельському виданні 1552 р. замінені й додані деякі «нові» карти.

1540 р. Карта “EVROPA PRIMA NOVA TABVLA” (Європа...). Вперше ця карта була надрукована в “Geographia Universalis”. Українські землі – Rvssia (Русь), Podolіa (Поділля), Volhinia (Волинь).

1540 р. (з 1568 р. нова редакція). Карта “POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA” (Нова карта Польщі та Угорщини). Вперше ця карта була надрукована в “Geographia Universalis”. У виданнях 1545 і 1552 рр. заголовок в назві карти має позначення “XX”, в інших виданнях – “XV”. Гравером карти був відомий німецький художник Ганс Гольбейн-молодший. Формат мапи 34,5 х 25,7 см.

Мапа цікава тим, що на ній чи не вперше присутні регіональні назви українських земель: Rvssia (Русь; між р. Західний Буг та р. Сян) зі Львовом (Leopol), Podolіa (Поділля), Volhinia (Волинь), Pokutze (Покуття), Codimia (Кодимія), Bessarabia (Бессарабія), Tartaria minor (Мала Татарія), Tartaria Przecopen[sis] (Перекопська Татарія) (останні дві території належать до Північного Причорномор’я і Кримського півострова). Показано сусідів українських історико-географічних регіонів – Молдову (Mvldavia), Трансільванію (Transilvania), Волощину (Valachia) та ін.

На північному сході від Києва позначена Біла Русь (Rvussia Alba), і вже далі на схід – Московія (Moscovia).

Біла Русь та Московія знаходяться на схід від Дніпра, в районі річок Десни і Сейму. Розташування річок та міст на мапі ще доволі приблизні, але можна чітко локалізувати по кордоні річок Сейм (де видно Путивль та Рильськ) та Десни. За цим кордоном починається на мапі Московія. Цікава сама назва міста Москви – Moschia (Мосхія). В праці (1773) В. М. Татищева та Г. Ф. Міллера Исторіиа россійская с самых древниейших времен неусыпными трудами через триттсать лѣт собранная и описанная покойным тайным совѣтником и астраханским губернатором Васильем Никитичем Татищевым: Том 2теж згадується топонім «Мосхїя» (ріка).

Себастьян Мюнстер на цій карті вперше позначив Кодимію.

Мапа регулярно перевидавалася:1542, 1544, 1545, 1550, 1551, 1552 рр. і т. д., аж до 1628 р. (близько 40 видань). 1544 р. карта була поміщена в першому виданні “Geographia Universalis”.

Карта “POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA” під назвою “Landtafel des Ungerlands/ Polands / Reuffen / Littaw / Walachei / Burgarei” опублікована в «Космографії» 1550 р. Себастьяна Мюнстера (перше видання карти – 1540 р. (в “Geographia Universalis”). Назва карти, що описує території яких вона стосується містить назву «Ruessen» (Русь).

Подібною до цієї є його карта “Nouuelle defcription de Poloigne & Hongrie” (Новий опис Польщі та Угорщини), видана в цьому ж швейцарському місті 1550 р. Позначені ті ж самі українські регіони, і теж без кордонів. На мапі показано гори Карпати (без назви).

Ці карти С. Мюнстера були складені на основі карти Бернарда Ваповського 1526 р.

1540 р. Карта «TABLА EUROPAE VIII» (Восьма карта Європи). Українські землі на карті позначено як Сарматія Європейська (Sarmatia Europaeа). Між Дністром та Дніпром позначено давньоруські племена: CARPIANI (карпи), PEUCINI (певкіни) та BASTERNAE (бастарни).

Джакомо Гастальді (Giacomo Gastaldi). 1548 р. центр видань «Географії» Птолемея перемістився до Венеції, де до 1599 р. вийшло понад десять видань італійською мовою. Видання до 1561 р. засновані на перекладі італійського вченого П'єтро Андреа Маттіолі (Pietro Andrea Gregorio Mattioli; 1501–1577), з коментарями перекладача і з 34 новими картами, які створені Джакомо Гастальді  на базі карт Мюнстера. Над картами він працював з 1542 р. Венеціанське видання 1548 р. містило регіональні карти Америки. Д. Гастальді та його видавець зменшили об'єм карт, таким чином зробивши перший кишеньковий атлас. Нарешті, робота Гастальді також показала зміну картографічної техніки за допомогою використання мідного гравіювання, де гравер міг надати набагато вищий рівень вишуканості та деталізації. До цього часу більшість карт друкувалися з дерев’яних пластин.

На карті 1548 р., Д. Гастальді “Germania Nova Tabula MDXXXXII” Галичина позначена як RVSSIA (Русь).

1561 р. Джироламо Рушеллі (Girolamo Ruscelli; 1520–1566), італійський вчений та картограф зробив новий переклад «Географії»  Птолемея на італійську мову (La Geograpfia Di Claudio Tolomeo Alessandrino, Nouvamente Tradatta Di Greco in Italiano) безпосередньо з грецького. Цей переклад використовувався у всіх інших Венеціанських виданнях аж до 1600 р., основою для карт як і раніше служили карти Д. Гастальді (передрук мап Д. Гастальді з видання 1548 р.).

1578 р. Герард Меркатор (Gerhardus Mercator; 1512-1594), математик, філософ, теолог, географ та картограф; вніс надзвичайно вагомий вклад у розвиток картографії. Його сучасники назвали «Птолемеєм свого часу». Г. Меркатор закінчив університет у Лувені, де й став займатись укладанням і гравіюванням карт, а також виготовленням глобусів і астрономічних інструментів. З 1552 р. він жив і працював у Дуйсбурзі, де вийшли у світ його знамениті картографічні твори. Герард Меркатор був великим шанувальником праць Птолемея. Г. Меркатор визнавав оригінальні праці Птолемея, а не відредаговані їх версії. Подібно до багатьох інших картовидавців Меркатор опублікував 1578 р. власне видання «Географії» Птолемея (без тексту). Але замість того щоб представити читачеві  «Географію» Птолемея під редакцією Меркатора, він спробував відтворити карти в їх первинному вигляді. Ці 27 карт, вигравіюваних на міді, вважаються кращими з наявних карт К. Птолемея. Ще через шість років (1584 р.) у Кельні Меркатор видав Географію Птолемея з текстом і картами; для цього він зіставив п'ять різних видань і очистив їх від випадкових вставок, змін і помилок. У такому вигляді «Географія» перевидавалася аж до 1730 р. (1602 р. – Дюссельдорф; 1695, 1698, 1704 рр. – Франкфурт; 1730 р. – Амстердам).

1596 р. Джованні Антоніо Маджіні (Giovanni Antonio Magini, 1555—1617), італійський картограф, астроном і математик. Він відомий перекладом і виданням «Географії» Птолемея. Його видання «Географії» Птолемея вперше з’явилося у Венеції в 1596 р., а через два роки вийшло в італійській версії (переклад здійснив Леонардо Чернолі (Leonardo Cernoli). Італійське видання (1598) має значний коментар. В Географії Манджіні (1596) до 27 карт Птолемея додано ще 37 нових, тонко вигравірованих на міді Г. Порро (G. Porro), які разом утворюють справжній сучасний Атлас. У цьому латинському виданні міститься й карти українських земель та Московії. На карті Московії (Moscoviae Imperium) показані українські землі – Бессарабія та Кодимія.

Magini G.A. Geographiae universae. Venice, 1596.

Magini G.A. Geografia cioe descrittione universale della Terra partita in due volumi, nel Primo de quali si contengono gli otto libri della Geografia di Tolomeo, nuovamente con singolare studio rincontrati & corretti. da Gio. Antonio Magini Padovano. Venice, Gio Batt. e Giorgio Galignani Fratelli, 1598. 512 p.

Magini G.A. Geographiae universae. Venice, 1616.

У 1842-1845 рр. «Географія» Птолемея була видана в Лейпцигу в новому перекладі німецькою мовою під редакцією К. Ф. Ноббі. І вже в 1966 р. в Амстердамі було здійснено факсимільне перевидання Базельського видання 1540 р. Себастьяна Мюнстера з вступною статтею Р. А. Скелтона.

ДЖЕРЕЛА

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

 *Географія Птолемея 1467 р.  https://polona.pl/preview/86cf7036-2495-492c-b3c7-288b753c827c

* Географія Птолемея 1540 р. https://amshistorica.unibo.it/187

* Географія Птолемея 1562 р. https://amshistorica.unibo.it/184 


1482 р. Ніколаус Германус

 


                                                                               1420 р.
                                                                1420 р.



1467 р. Клавдій Птолемей.  Ніколаус Германус. Карта світу. 

   

1467 р. Клавдій Птолемей.  Ніколаус Германус.
«Європейська Сарматія» 
         

 
1467 р. Клавдій Птолемей.  Ніколаус Германус. "Сарматія Азійська"
 1477 р. Болонья. «Європейська Сарматія»
На карті написи – Sarmacie in Europae, Sarmacia in Asia Pars
1477 р. Болонья. Сарматія Азійська.
На карті написи – Sarmatiae Pars in Europa, Sarmatia in Asia, Scythie Pars.
1478 р. Клавдій Птолемей.   «Octava Europe Tabula» (Восьма карта Європи). Рим.
На карті напис – Sarmatia Europae.

1478 р. Клавдій Птолемей.  Рим. «Друга карта Азії» (Secunda Asiae Tabula)
На карті напис – Sarmatia Asiatica.      

1477 р. Клавдій Птолемей. Ніколаус Германус. Карта світу. Болонья.

   
1478 р. Птолемей. Карта світу.  Рим

 1482 р. Клавдій Птолемей. Франческо Берлінґєрі. Флоренція. «Восьма карта Європи» (TABVLA OCTAVA DE EUROPA)

 1482 р. Клавдій Птолемей.  Карта світу «Caelestem Hic Terram Inspicias Terrestre Que Caelum». Гравер Йохан Шнітцер  (Johane Schnitzer) з Армсхайма. Карта світу.   (Ulm: Leinhart Holle, 1482)
1482 р. Клавдій Птолемей. Франческо Берлінґєрі. Флоренція.  «Друга картіа Азії» (Tabula Seconda de Asia) 
 1482 р. Клавдій Птолемей. Ніколаус Германус. Ульм.
«Восьма карта Європи» (TABVLA OCTAVA  EUROPA)

 


1490 р. Птолемей. Карта світу.  Рим
1513 р. Клавдій Птолемей. Мартін Вальдземюллер. «Octava Europe Tabula» (Восьма карта Европи). Страсбург

1513 р. Клавдій Птолемей. Мартін Вальдземюллер. «GENERALE PTHOLEMEI» (Генеральна карта світу Птолемея)

1513 р. Клавдій Птолемей. Мартін Вальдземюллер.SECUNDA ASIAE TABULA (Друга карта Азії).

1513 р. Клавдій Птолемей. Мартін Вальдземюллер. «Tabula Moderna Sarmatie, Eur, Sive, Hungarie, Polonie, Russie, Prussie, Et, Vvalachie» (Сучасна карта Європейської Сарматії або Угорщини, Польщі, Русі, Пруссії і Волощини)

1584 р. Клавдій Птолемей. Герард Меркатор. Восьма карта Европи. Кельн
1596 р.  Джованні Антоніо Маджіні

2 коментарі: