ЛИСІВКА.
Гора Лисівка (320,7 м н. р. м.) знаходиться на західній околиці Винник і належить до ландшафту Давидівського пасма. Південно-західна частина гори — пам’ятка археології м. Львова. Гора Лисівка входить до складу покритого лісом узгір’я, що розпадається на кілька вершин. Переважна більшість вершин – безіменні. Колись гора була не залісненою і на її схилах вирощували виноград. У підніжжі південного схилу гори розміщений винниківський цвинтар, а у підніжжі південно-східного — костел. Сідловиною г. Лисівка з’єднується з безіменною вершиною (336 м н. р. м.), яка складається з пісковиків та піску.У минулому біля підніжжя цієї вершини активно використовувався пісковий кар’єр.
На вершині гори знаходяться військові траншеї часів Другої світової війни.
За спогадами корінного винниківчанина, українського поета та перекладача Івана Врецьони (Златокудра; 1930 р. н.): «У прикінцевих тридцятих роках, й пізніше. ми, малі друзі з винниківського Кута, бавилися у військо, на Лисівці, де були старі австрійські «окопи», траншеї. Залишки траншеї, якими була обведена гора Лисівка (траншеї тягнулися краєм лісу і межували з вулицею Руською, проти ж будинку, Руська 25, де на взгірку є ще сліди траншеї й окопу для гармати). Потім вгору східною стороною краєм лісу, де тепер брукують стежку «Шептицького» до східного підніжжя Шипшини, до «шанців» (пол. укріплення, де можуть ховатися вояки. – А. Б.) в лісі, який ми, місцеві, звали Жупаном (де ходили «на шанці» на підпеньки). Далі східною стороною проти колишньої цегельні до приблизно половини лісу Жупану. Де, пам’ятаю, були колись залишки колючого дроту з бетоновим ломом із колишнього шанкя».
Геологія.
У далекому минулому (70 млн років тому) у крейдяний період (крейдяний період — останній (третій) геологічний період мезозойської ери, що розпочався близько 145 млн років тому, закінчився 66 млн років тому) на території сучасних Винник було море. Залишки решток тварин, які населяли це море, можна знайти і тепер на цій горі. Гора складається з сіро-жовтих пісків, пісковиків та вапняків. Схили — стрімкі, особливо південний та східний, місцями з урвищами.
Рослинність. Ґрунти.
Південний схил гори покритий переважно сосною, а східний і північний – мішаними буково-грабовими деревостанами на сірих лісових опідзолених супіщаних ґрунтах. Сосна це світлолюбиве дерево, нижні його гілки відмирають, очищаючи стовбур. На південних схилах г. Лисівка висота сосни досягає 25—30 м. Коренева система сосни у даних екосистемах — стрижнева. На бідних ґрунтах Лисівки дерево утворює величезну поверхневу кореневу систему, глибиною до декількох метрів, і радіусом до 5—7 м. На горі зустрічаються окремі дерева віком 100—150 років, а максимальний вік дерев може сягати 300—400, іноді й більше років. У порівнянні з іншими шпильковими сосна росте швидко. Сосна звичайна — світлолюбна, посухо- і холодостійка порода, невибаглива до ґрунтів, росте передусім на пісках, тощо. Старі сосни на Лисівці відмирають, а молоді через антропогенний чинник не виростають, і через десятки років замість соснового лісу залишається один грабово-буковий.
У профілі ґрунту виявлено горизонти: А — лісова підстилка (потужністю до 3 см); А 1 — гумусовий (вміст гумусу 5%) потужністю — 20 см, сірого кольору; А 2 В — перехідний, потужністю — 30 см, з грубозернистою структурою; В – ілювіальний; С — материнська порода (пісок сіро-жовтого кольору на глибині 70 см). Корінна порода — вапняк.
Археологія.
Історична довідка.
Науковці виявили на горі сліди перебування носіїв культури лійчастого посуду і пізньотрипільської культури.
Культура лійчастого посуду — археологічна культура нової кам'яної доби й пізнього енеоліту, що існувала на території Західної Волині, у басейні Західного Бугу та сучасної Польщі. Датується 4000—3000 рр. до н. е. Є найдавнішою землеробською й скотарською культурою Північної й Центральної Європи у новій кам'яній добі, що сформувалася у Південній Скандинавії на Північноєвропейській рівнині. Виділена на початку XX сторіччя; названа за типовою формою кераміки — кубку з лійкоподібною шийкою. На території сучасної України населення цієї культури зазвичай обирало для своїх поселень місця, зручні для захисту від можливих нападів чужинців. Для більшої безпеки свої периферійні поселення вздовж Західного Бугу вони обносили ровами та валами. Основними галузями господарства племен культури лійчастого посуду були землеробство та скотарство.
Трипільська культура — археологічна культура часів енеоліту, назва Трипільська культура — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді с. Трипілля на Київщині. Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 рр. до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали простори Східної Європи від Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова.
Винники-ІІ (Львів-91). Поселення культури лійчастого посуду ІІІ тис. до н. е. Розташоване на північно-західній околиці Винник, на вкритій лісом крайній південно-східній частині г. Лисівка (висота - 320 м над рівнем моря) -
Пам’ятка відкрита у 1955—1956 рр. вчителем місцевої середньої школи Борисом Возницьким.
Перші дослідження проведені 1959 р. археологічною експедицією Львівського державного історичного музею під керівництвом І. Свєшнікова.
З північного заходу поселення було захищене дугоподібним земляним валом (висота - 0,8-1 м), залишки якого можна добре прослідкувати у вигляді продовгуватого підвищення, яке перерізає основу півкруглої, вигнутої у південно-східному напрямку частини верхньої рівної площадки гори. Крім валу, з напільної сторони поселення захищав також рів глибиною 0,7 м, завширшки до 1 м. З півдня і південного сходу поселення було захищене прямовисними схилами гори. Територія поселення біля самого краю площадки була зруйнована окопами часів Другої світової війни. Культурні залишки складалися з численних уламків кераміки, кусків глиняної обмазки, уламків глиняних та уламків кісток тварин.
У 1963 р. розвідкові розкопки площею приблизно 100 м на г. Лисівка провів Винниківський загін Волинської археологічної експедиції Інституту суспільних наук Львівського державного університету під керівництвом М. Пелещишина, але матеріали залишилися неопублікованими46. У крайній західній частині поселення було досліджено систему укріплень у вигляді валу і рову, хоча М. Пелещишину і не вдалося встановити, чи вони мали оборонний характер, чи були загорожею для стада домашніх тварин.
Також було стверджено зв’язки носіїв культури лійчастого посуду з трипільськими племенами (наявність уламків трипільської кераміки на поселенні у Винниках), і синхронність пам’ятки з пізнім етапом трипільської культури .
У 1993 р. археологічною експедицією Львівського державного університету імені Івана Франка під керівництвом П. Довганя було обстежено верхню площадку та схили г. Лисівка. В наслідок досліджень встановлено, що пам’ятка частково зруйнована військовими окопами та «чорними» археологами. У стінках окопів на південному схилі виявлені скупчення шматків глиняної обмазки, окремі з яких – з відбитками пруття. Також знайдені фрагменти горщиків з характерними потовщеними орнаментованими вінцями, уламки кількох тонкостінних чаш, амфор, крем’яні відщепи.
У 1994 р. археологічною експедицією Львівського державного університету імені Івана Франка за участю співробітників Історико-краєзнавчого музею м. Винники під керівництвом М. Пелещишина було розкрито близько 90 м площі, на якій виявлено сліди трьох жител з залишками печей та рухомий крем’яний та керамічний матеріал культури лійчастого посуду.
Впродовж 1999–2000 рр. спільна експедиція Львівського національного університету імені Івана Франка та Історико-краєзнавчого музею м. Винники проводила розкопки поселення культури лінійчастого посуду, де у 1963 та 1993 роках проводив дослідження проф. М. А. Пелищишин.
Було досліджено ще 40 м2 пам’ятки. Комплексний аналіз знахідок (фрагменти кераміки, пряслиця, кам’яні знаряддя праці тощо), розташування жител та виявленої на рівні материка у центральній частині поселення кам’яної кладки дало можливість дослідникам припустити, що тут існувало святилище ранніх землеробів та скотарів.
Новий безперервний етап у вивченні поселення розпочався з 2016 р. 2025 р. - ювілейний десятий польовий сезон.
Ігор Тимець (ФБ; 2025): «Вивчення поселення другої половини IV тис. до н. е. енеолітичної культури лійчастого посуду у Винниках на горі Лисівка здійснює спільна українсько-польська експедиція за участі представників Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України (А. Гавінський, керівник), Львівського національного університету ім. І. Франка (Н. Білас, Я. Онищук, Я. Погоральський), КЗ ЛОР «Історико-краєзнавчий музей» (І. Тимець), Інституту археології Жешувського університету (М. Рибіцька). Така співпраця поєднує наукові дослідження, навчання студентів польової археології, збереження та експонування отриманих артефактів, популяризацію давньої історії краю. Іноземні партнери провели геомагнітне сканування пам’ятки, а також допомагають опрацювати окремі знайдені матеріали у новітніх європейських лабораторіях.
Поселення культури лійчастого посуду на горі Лисівка є особливим з кількох аспектів. Найголовніше, це майже одношарова археологічна пам’ятка, яка знаходиться в лісі і є ідеально законсервована природою. Тут ніколи не проводилися сільськогосподарські чи будівельні роботи. Культурні нашарування та об’єкти не пошкоджені, а залишки захисного рову помітні й сьогодні. Це виняткове явище в археології, щоб через кілька тисяч років такі об’єкти вціліли до наших днів.
За десять років розкопок вдалося виявити житлову й господарську споруди наземної стовпової конструкції. Хата мала прямокутну форму, площею приблизно 20–25 м2. Її стіни були зведені з переплетеного пруття, обмазаного глиною. З якихось причин будівля згоріла і від неї залишилися скупчення перепалених шматків обмазки. На селищі зафіксовано чималу кількість господарських ям, а у центральній частині виявлено своєрідний «кар’єр», з якого вибирали глину для виготовлення посуду і будівництва хат. Згодом цей котлован був використаний як смітник, суцільно заповнений цінними артефактами. Розкопками встановлено, що над ровом проходила додаткова оборонна лінія у вигляді частоколу із розташованих поруч колод діаметрами до 35 см, додатково обмазаних глиною. Така конструкція свідчить про високий розвиток тодішньої інженерної думки та її будівничих. Аналогій подібним об’єктам у широкому ареалі культури лійчастого посуду є обмаль.
Серед майже трьох десятків тисяч виявлених предметів, які зберігаються та експонуються в КЗ ЛОР «Історико-краєзнавчий музей», вирізняються різного типу орнаментовані горщики, предмети прядіння і ткацтва, вироби з кременю та каменю. Винятковими знахідками, які трапляються в одиничних екземплярах, або взагалі не мають аналогів, – мідна голка, уламки ручок глиняних ложок, модельки глиняних сокирок, зооморфна посудинка у вигляді бичка, музичний інструмент-калатальце. Частина з цих предметів мають не лише естетичний вигляд, а й символічний зміст і могли використовуватися в окремих ритуально-магічних дійствах.
Виявлені на поселенні предмети свідчать, що мешканці Лисівки не вели ізольований спосіб життя. Вони активно підтримували стосунки зі своїми західними родичами і були в курсі тогочасних традицій та інновацій. Разом з тим, розташування на прикордонні з могутньою трипільською культурою сприяло інтенсивним зв’язкам також із східними сусідами. Підтвердженням цьому є чимала кількість на Лисівці волинського кременю та «імпортного» трипільської посуду, що може промовляти про мирне співіснування між цими різним за походженням спільнотами. Можна сказати навіть більше, були спроби наслідування трипільського посуду, який вирізнявся досконалістю випалу та багатого розписного орнаменту.
Дослідження польового сезону 2025 року зосереджені у південній частині поселення, з метою виявлення ймовірних жител. Для цього, на відстані 70 м, було закладено ряд траншей з певними перервами поміж дерев. На усій площі відзначено горизонт культурного шару з більшою та меншою інтенсивністю уламків глиняного посуду і виробів з кременю. На одній з відкритих ділянок вдалося зафіксувати скупчення дрібних шматків глиняної обмазки, які свідчать про знаходження тут решток хати з глиняними стінами, аналогічної до споруди, дослідженої у 2016-2017 рр. Дане відкриття дозволить відтворити планувальну структуру поселення, спосіб будівництва жител та чимало інших деталей. Разом з тим продовжується вивчення й центральної частини селища, зокрема глинянки-кар’єру. У цьому котловані знайдено багатющий археологічний матеріал, представлений різноманітними типами посуду, виробами з кременю, предметами прядіння, трипільської кераміки, рештками фауни».
*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.
*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.
*Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. 180 с.
*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 420 с.
*Байцар Андрій. СТАЛИЙ РОЗВИТОК ГРОМАДИ м. ВИННИКИ. Монографія. Львів-Винники, 2024. 177 с.
У Винниках археологи виявили залишки унікальної оборонної конструкції. Науковці припускають, що конструкція може бути однією з найдавніших поселень енеолітичного часу на заході України й збудована близько 3,5 тис. років до н. е.
Спільна археологічна експедиція Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича, Історико-краєзнавчого музею у Винниках, ЛНУ імені Івана Франка та Інституту археології Жешувського університету вже кілька років працює неподалік від Львова, на горі Лисівка у Винниках.
https://zaxid.net/news/
Немає коментарів:
Дописати коментар