Гора Жупан у Винниках: географія та історія

Гора Жупан (391,3 м н. р. м.) знаходиться у західній частині Винник і належить до ландшафту Давидівського пасма. Гора Жупан — пам’ятка археології м. Львова. Давидівське пасмо за морфологією це ерозійно-тектонічний уступ, який являє собою невисоке узгір’я, що починається з Високого Замку (Княжої гори) у Львові й простягається до Чортової скелі й далі через Винники до сіл Гончарі та Під'ярків.

 Від підніжжя гори до вершини проходить Хресна дорога (встановлено 14 хрестів, що символізують останню земну дорогу Ісуса Христа; 1999 р.) біля гори височить фігура Божої Матері (зведена й освячена 1994 р.).

У деяких джерелах вершина називається Винницькою горою.

Топоніміка. Існує версія, пов’язана з Богданом Хмельницьким і його козаками, які в меншості на цій горі були в оточенні ворога. Вони використали таку хитрість, аби ворогам показати більшу свою більшу кількість: всю ніч палили вогнища і виставили, щоб видно було, свої жупани. Ворог думав, що їх багато, наступу не проводив, а в той час козаки просто вночі втекли, таким чином врятувавшись і давши назву горі.

Природа. Основна лісоутворююча порода на горі Жупан — бук європейський, який має потужну кореневу систему, але неглибоку, без ясно вираженого стрижневого кореня. Росте тут бук на кислих і вапняних ґрунтах. Окремі екземпляри бука на горі Жупан — заввишки 20—30 м. Деякі екземпляри мають більше ніж 200 років, а граничний вік дерева — 350 років, рідше 500. Стовбур їх вкритий гладенькою сріблясто-сірою корою. Чисті насадження бук утворює на найбільш підвищених, захищених від вітру місцях. В інших умовах зростання до нього в значній кількості домішується граб, який на вологіших ділянках витісняє бук. У складі деревостану тут зустрічається також сосна звичайна, клен гостролистий, липа серцелиста. Трав'яний і чагарниковий яруси розвинені слабо. Під пологом лісу поодиноко виростають такі чагарники, як вовче лико, ліщина, калина, горобина тощо. У трав'яному ярусі ростуть тіневитривалі види. Але зустрічаються також, причому інколи у значній кількості, чимало типових представників карпатських лісів (крем'яник гарний, апозерис смердючий, зубниці залозиста і бульбиста, арум плямистий, живокіст серцевидний, вероніка гірська тощо).

Недалеко від гори Жупан розташований дендрологічний парк «Винниківський», який було створено в 1898 р. Вищою лісовою школою під керівництвом видатного науковця, професора Станіслава Соколовського з метою інтродукції лісових порід. Під керівництвом вченого у Винниківському лісі, в урочищі Жупан, було висаджено дерева 62 порід.

Уже в 1913 р. було акліматизовано 56 видів деревних порід, в тому числі береза канадська, береза вишнева, карія біла, дуб австрійський, туя гігантська, кипарисовик Лавсона, сосна скельна, дугласія голуба, ялиця кавказька. Дотепер збереглися не всі види: частина з них загинула через непристосованість до екологічних умов середовища, частина відпала внаслідок природного відбору в конкуренції з місцевими лісовими породами. Але та частина, що збереглася (вік понад 100 років) заслуговує на особливу увагу. Найстійкішими та високопродуктивними у наших умовах виявились дугласія зелена, сосна чорна, модрина японська та європейська, дуб північний. Ці види збереглись у вигляді окремих біогруп, а за продуктивністю вони перевищують місцеві породи. На Львівщині це єдине місце проростання цінних лісових порід на невеликій території. Сьогодні лісотехніки поволі відновлюють наукову роботу в дендрологічному парку.

Згідно з рішенням Львівської облради від 9. 10. 1984 р., № 495 на території дендропарку було створено ботанічну пам'ятку природи місцевого значення «Винники».  Площа 2,7 га. Перебуває у віданні ДП «Львівський лісгосп» (Винниківське лісництво, кв. 20).

Археологія. Науковцями на г. Жупан виявлено сліди перебування носіїв культури лійчастого посуду і пізньотрипільської культури.

Історична довідка.

Культура лійчастого посуду — археологічна культура нової кам'яної доби й пізнього енеоліту, що існувала на території Західної Волині, у басейні Західного Бугу та сучасної Польщі. Датується 4000—3000 рр. до н. е. Є найдавнішою землеробською й скотарською культурою Північної й Центральної Європи у новій кам'яній добі, що сформувалася у Південній Скандинавії на Північноєвропейській рівнині. Виділена на початку XX сторіччя; названа за типовою формою кераміки — кубку з лійкоподібною шийкою. На території сучасної України населення цієї культури зазвичай обирало для своїх поселень місця, зручні для захисту від можливих нападів чужинців. Для більшої безпеки свої периферійні поселення вздовж Західного Бугу вони обносили ровами та валами. Основними галузями господарства племен культури лійчастого посуду були землеробство та скотарство.

Трипільська культура — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді с. Трипілля на Київщині. Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 рр. до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали простори Східної Європи від Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова.

За даними А. Шнайдера та А.Чоловського пам’ятка відома ще з кінця ХІХст. Повторно поселення відкрите у 1930-их роках М. Смішком, який його частково і вивчив. Подальші дослідження енеолітичного поселення на горі Жупан продовжив у 50-их роках ХХ ст. І. Свєшніков. У 1960–1970-их роках роботи  тривали під керівництвом М. Пелещишина. Проте усі  проведені дослідження мали розвідковий характер і не давали відповіді на ряд важливих питань.

1985—1987 рр. та в 1992 р. проф. М. Пелещишином на г. Жупан проведено розкопки поселення культури лійчастого посуду, яке займало верхню площадку приблизно трикутної форми. Для спорудження жител використовувався також схили гори Жупан, які, ймовірно, колись мали більш виразні тераси. У межах жител знаходилися глиняні відкриті печі, що мали добре вимощений черінь з невисокими стінками-бортиком.

Привернула увагу дослідників відсутність виробничих відходів, які б свідчили про місцеве виготовлення знарядь, що дозволило М. Пелещишину припустити, що знаряддя доставлялися з півночі, із західнобузьких поселень культури лійчастого посуду, де їхнє виробництво було добре розвинене. До рідкісних знахідок належать черпаки з високою фігурною ручкою, одиничними є знахідки фрагментів посуду зі шнуровим орнаментом. Серед типового для вказаної енеолітичної культури керамічного посуду виявлено миски. Подібні миски вперше знайдені на поселенні культури лійчастого посуду.

1992 р. спільною експедицією ЛНУ ім. Івана Франка та ВІКМ під керівництвом проф. М. Пелещишина на горі Жупан було виявлено групове поховання (доросла людина та дитина). Череп дорослої людини було передано С. Горбенку для антропологічної ідентифікації та пластичної реконструкції за методом М. Герасимова. Дослідник встановив, що покійний – чоловік віком 35—40 років. Дані антропометрії показали повну відмінність черепа похованого від відомих краніометричних серій трипільської культури. Враховуючи ще й невластивий трипільцям обряд поховання, а також його географічне розташування, С. Горбенко робить висновок, що поховання належить територіальним і хронологічним сусідам трипільців, носіям культури лійчастого посуду.

Енеолітичне поселення з матеріалами двох культур – лійчастого посуду та трипільської на горі Жупан продовжувало бути об’єктом дослідження Винниківського загону археологічної експедиції Львівського національного університету імені Івана Франка під керівництвом проф. М. Пелещишина протягом 1995 р. (32 м²), 1996 р. (28 м²), 1997 р. (52 м²) та 1998 р. (64 м²). Результатом розкопок було суттєве поповнення джерельної бази для вивчення питань як житлового будівництва (за всі роки розкопок досліджено 15 жител), так і загалом матеріального і духовного життя носіїв культури лійчастого посуду. М. Пелещишин встановив, що поселення мало змішаний в етнічному плані склад жителів: в спільноту культури лійчастого посуду вливалась певна кількість трипільців з верхньодністрянських поселень.

Стосовно трипільської кераміки дослідник зауважив цікаву рису орнаменту: заглиблення у вигляді рисок, ліній, рівчаків, що нерідко пересікаються, сходяться кінцями під кутом, створюючи враження загадкових знаків, літер. Окрім фрагментів керамічного посуду серед знахідок з поселення на горі Жупан трапляються крем’яні ножі, ножі-серпи, серпи-пилки, скребки, сокири, молотки, наконечники стріл, товкачі зі скам’янілого дерева або каменю, глиняні пряслиця, тягарці, а також фрагменти пізньотрипільських фігурок.

2016 р. на г. Жупан було знайдено два  хронологічних пласти. Верхній  – пізньотрипільський, що датується 3300 – 3100 років до н. е. На цьому шарі розкопали двоярусне житло трипільців. Нижній пласт – ймовірне кладовище періоду лійчастого посуду, що існувало за триста років до появи тут трипільського поселення. Розкопки археологічної пам’ятки доби енеоліту «Винники-Жупан» проводилися  українсько-польською Трипільською експедицією в рамках реалізації спільного дослідницького проекту Інституту археології НАН України, Інституту археології Жешувського університету та Історико-краєзнавчого музею у Винниках. Пам’ятка «Винники-Жупан» зараз маркує крайній західний кордон поширення трипільської культури. Тут вперше на Львівщині знайдено житло, типове для інших регіонів поширення Трипілля.

У липні 2019 р. археологи теж виявили предмети побуту трипільської культури: фрагмент амфори та іншого посуду, а також знаряддя праці. Вік знайдених предметів перевищує 5000 років.

2021 р. квітень. Надія Зегельбах 

Предмети на стендах “Історико-краєзнавчого музею” у місті Винники, знайдені раніше на території гір Лисівка та Жупан (з різних часів та культур)

Джерела.

Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2016. — 312с.