З історії. В латинських, західноєвропейських джерелах “Русь” мала декілька назв, що відрізнялись своїм написанням: “Ruthenia” (Рутенія), “Russia”, “Rusia”, “Rosia”, “Rossia”, “Ruscia”, “Roxolania” (Роксоланія). Латинська назва Русі – “Рутенія” не використовувалась стосовно Північно-Східної Русі (Московії), а вживалась до українських етнічних земель та частково білоруських.
Назва «Руссія» (Russia) блукає географічними картами XII – поч. XVІІІ ст. від Карпат до Білого моря.
Західноєвропейська картографія лише у ХІІ ст. “прописує” Русь на карті світу. Назва стосувалася переважно Середнього Придніпров'я. З часом назва “Русь” починає приживатися по периферії – на заході, а потім на півночі. З'являється вона, в цей період, лише на північноєвропейських картах – в Англії, Ісландії та Нижній Саксонії. На картах XII-XIV ст. містяться форми терміну “Русія” (Русь) з одною літерою і з двома літерами “с” (“Rusia”, “Rucia”, “Russia”). Форма з двома літерами “с” у грецьких текстах зустрічається лише з XIV ст.
У XII-XIV ст. назва «Русь» появляється на картах у різних транскрипціях. Уперше напис «Русь» («ар-Русіййа») з’явився на картах світу (1154, 1192 рр.) арабського географа Мухаммеда аль-Ідрісі (1099-1164), який працював на Сіцілії при дворі норманського короля Рожера ІІ. З кінця ХІІ-ХІІІ ст. ця назва з’являється на картах так званої християнської картографії: у формі «Russia» – Карта світу 1190 р. (Гоноріус Аугустодуненсіс (Гонорій Августодунський); «Russia» – Солійська карта (відома ще як “карта Генріха Майнцського”; кін. ХІІ-поч. ХІІІ ст.); «Rusia» – Ісландська карта (сер. ХІІІ ст.); «Russia» – карта Джона Уоллінґфордського (сер. ХІІІ ст.); «Rucia regio» («Країна Русь») – Ебсторфська карта (ХІІІ ст.); «Rusia» – Герефордська карта (бл. 1300 р.).
Топонім Rossia (українські землі) міститься на ряді карт XIV-XV століть, зокрема в Каталонському атласі (1375).
Для західноєвропейських картографів властивою є наявність двох Русей (Галицької та Новгородської) та окремої від них Московії.
Що цікаво, що назва “Rossia” міститься і на карті Британських островів 1546 р. Георга Лілі.
Для географа чи історика існує суттєва проблема: як перекладати одне й те саме слово у французькій, німецькій, англійській чи будь-якій іншій європейській мові, яке позначає і Русь (в розумінні середньовічної держави Київської Русі чи українських земель в складі Польського королівства чи Великого князівства Литовського) і Росію тобто Московію (в сенсі російської держави)? Для регіонів які знаходяться в Західній Європі й мають таку ж саму назву “Русь”, тут ми просто подавали транслітерацію (Русія, Руссія). Якщо на карті існує у якійсь формі “Московія” паралельно із “Руссія”, “Россія”, то “Руссію” чи “Россію” ми тлумачимо як “Русь”, без обов'язкової прив'язки до Московської держави. Якщо ж “Московія” зникає, і залишається лише “Руссія” або “Россія” з прив'язкою до Російської держави, то ми перекладаємо як “Росія”.
Перші відомі карти не містять зображень жодних політичних кордонів і адміністративних меж. На цих картах спочатку показували просторове розселення народів у вигляді підпису їх назви на відповідній території. Так, на відомій римській дорожній Певтінґеровій карті (Tabula Peutingeriana; ІV ст.) у периферійних місцях розміщені підписи назв сусідніх народів, серед яких значаться венеди-сармати, що їх прийнято вважати предками слов’ян. Локалізацію розселення праслов’янських і слов’янських народів, що населяли українські землі, відображено на численних ранньосередньовічних картах – продуктах християнської та ісламської картографії. Інформація про ці народи є також у текстових матеріалах до окремих карт [Чекин Л.С. Картография христианского средневековья VIII-XIII вв.: тексты, пер., коммент. – М.: Изд. фирма «Восточная литература»; РАН, 1999. – 366 с.; Крюков В.Г. Ал-Ху варізмі про «Сарматію – землю бурджанів» та сусідні з нею «країни»: монографія. – Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2009. – 540 с.].
З праці Миколи Кузанського (1460 р.) у європейський обіг географічних назв входять назви Поділля (Podolia) щодо Центральної України та Русь (Russia) щодо Західної.
Карти 1507 р. Бернарда Ваповського, 1513 р. Мартіна Вальдземюллера та 1522 р. Лоренца Фріза - перші друковані карти із назвами «РУСЬ» (Україна), «Польща» та «Литва» у заголовку. Це також одні з перших джерел, де західноукраїнські землі позначені як «Русь» (Russia). Карта 1507 р. Бернарда Ваповського - «Tabula Moderna Polonie, Ungarie, Boemie, Germanie, Russie, Lithuanie» (Сучасна карта Польщі, Угорщини, Богемії, Німеччини, Русі, Литви).
Перша карта з регіональними назвами українських земель - це карта 1540 р. Себастьяна Мюнстера “POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA” (Нова карта Польщі та Угорщини). На ній чи не вперше присутні регіональні назви українських земель: Rvssia (Русь; між р. Західний Буг та р. Сян; назву «Русь» вжито один раз на території Руського воєводства.) зі Львовом (Leopol), Podolіa (Поділля), Volhinia (Волинь), Pokutze (Покуття), Codimia (Кодимія), Bessarabia (Бессарабія), Tartaria minor (Мала Татарія), Tartaria Przecopen[sis] (Перекопська Татарія) (останні дві території належать до Північного Причорномор’я і Кримського півострова). Показано сусідів українських історико-географічних регіонів – Молдову (Mvldavia), Трансільванію (Transilvania), Волощину (Valachia) та ін.
Фра Мавро.
Фра Мавро або Фра Мауро (італ. Fra Mauro; 1385—1459) — венеційський монах ордену камальдулів, працював в монастирі св. Михайла в Мурано і уславився на всю Європу як автор морських карт-портоланів і карт світу (Mappa Mundi). Фра Мауро прожив усе своє життя у монастирі на маленькому венеціанському острові Сан-Мікеле в затоці. Він використовував знання мандрівників і торговців, які стікалися до квітучої Венеції, яка була «столицею картографії того часу».
Основним джерелом інформації щодо Азії для Фра Мауро був купець і його співвітчизник, венеціанець Марко Поло, який опублікував свої подорожі за 150 років до того. Окрім Поло, Фра Мауро мав численні інші джерела зі всьому світу, зокрема використовував арабські (карту XII ст. географа Мухаммада аль-Ідрісі) та ін.
Найвідоміша його робота — Mappa Mundi (так звана Карта Фра Мавро). Створена наприкінці 1450-х років на замовлення португальського короля Афонсу V. Фра Мауро виготовив для його племінника Генріха Мореплавця велику карту всього відомого на той час світу, яка відобразила стан географічних знань європейців напередодні Великих географічних відкриттів. У роботі над цим документом муранському ченцю сприяв мореплавець Андреа Б'янко.
Це перша мапа, яка більше базується на науці, ніж на релігійній пропаганді цього часу. Судячи із записів на картах, він поділяв думку щодо сферичності Земної кулі. Фра Мауро застосував науковий підхід до своєї картографічної праці. На карті відображено всю територію Русі-України, Чорне й Азовське моря.
На карті досить докладно описана Русь. Карта світу Фра Мавро — одне з перших історичних джерел, в якому згадуються і виділяються три «кольорові» частини Русі: Червона Русь (Rossia Rossa), Чорна Русь (Rossia Negra), Біла Русь (Rossia Biancha).
Фра Мауро виділяє цілих 5 назв Русь (Rossia): південна та південно-західна Русь – Росія Росса (Червона); північні та північно-західні землі – Росія, Росія Сарматія чи Росія у Європі; східна – Росія Б'янка (Біла) Сарматія чи Росія в Азії; центральна та північно-східна – Росія Негра (Чорна). Автор пояснює цю колірну диференціацію так: «Цей поділ (країни) на русь білу, чорну та червону не має іншого пояснення як те, що ці частини Русі називаються так. Русь біла отримала свою назву від (близького) білого моря, інша частина – русь чорна називається так від чорної річки, а русь червона називається так за назвою червоної річки. Татари ж називають біле море «актеніз», чорну річку «карасу», а річку червону називають «козусу». Але зважаючи на те, що автору особистого не були добре відомі східнослов'янські землі, і тому в цьому регіоні було допущено ряд грубих помилок [Фоменко И. К. НАСЛЕДИЕ ЗОЛОТОЙ ОРДЫ В ЕВРОПЕЙСКОЙ КАРТОГРАФИИ XV–XVIII вв. (1). 2013].
Уся Україна поділена на «провінції». На Лівобережжі, в середній течії Дніпра окреслена провінція Р. Raxan (Раксан). Північніше провінції Раксан показана Rossia Rossa (Біла Русь). На лінії, яка розділяє ці дві провінції, напис: finecenexe in Rossia. Південніше Раксану-дві порівняно невеликі провінції: ближче до Дніпра - Р: thate, східніше - Р: chapeiach [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].
На Правобережжі, у верхній течії Дніпра провінція P. Maxaver (Максавер), південніше Polana (Поляна) та Siracio (Сіраціо), в нижній його течії - Ruenia (Руенія), в Причорномор’ї Gothia (Готія). Між територіями Рутенії та Ґотії вказано: degu. sta gothia venero in Italia [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].
Характерною особливістю карти Фра Мауро є позначення багатьох назв об’єктів, у т. ч. міст, фортець, для більшості з яких сьогодні важко знайти відповідники. Міста на карті позначені рисунками фортець, церков. Величина та характер цих зображень свідчать, до певної міри, про розміри та значущість населених пунктів.
Місто Chiovio (Київ) розташоване на захід від Дніпра.
На північний схід від нього подано напис: volocho, далі, в тому ж напрямку, - фортецю hicicha. Досить дивна локалізація Києва. Попри це, значно південніше, на лівому березі Дніпра, бачимо велике місто macharmi. Можливо, що це варіант турецької назви Києва — Мен-кермен, і автор, таким чином, зобразив два Києва. Адже фігурування Києва під власною та турецькою назвами спостерігається і на пізніших картах (див. мапу М. Кузанського з 1491 р.). Топонім «Мен-кермен» польський сходознавець З. Абрагамович відчитав на турецькій мапі України кінця XV ст., переклавши його як «Велике місто», «фортеця Київ» [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].
З інших українських міст на карті знаходимо: на Правобережжі - Leopolis (Львів), Cama[z]is (Кам’янець), Inocastro (Білгород). Крім цього, фіксуються також Orsuza, Siracio, на Лівобережжі – велике місто Chevooverchio, на півдні – Chabardi та інші (безіменні) об’єкти [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].
На північний захід від Білої Русі - Литва (Lituania). У Приазов’ї позначена Куманія (Chumania). На схід від «провінції» Р. Raxan (Раксан) пазначена Тартарія (Tartaria).
Річкова система представлена тут передовсім Дніпром (фігурує під турецькою назвою Oxuch), джерело якого розміщено далеко на півночі, а течія, накреслена хвилястою лінією, майже без відхилень спрямована на південь. Друга, також велика ріка, що тече з півночі на південь, в середній течії наближається до Дніпра і майже з’єднується з ним, а в нижній – йде йому паралельно. У середній течії ця ріка іменується fl Fixazos. Перед впадінням у Чорне море вона поділяється на два русла, на західному з них читаємо. fl. Turlo (турецька назва Дністра). Ймовірно, що автор карти зобразив Південний Буг, який впадає в Дністер [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].
На заході України рисунком зазначено гірські хребти, один з яких прямує на північ. У центрі Лівобережної України між Дніпром і Доном також розміщено гірський хребет, що тягнеться зі сходу на захід [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].
На мапі Фра Мавро є етнонім «Тартарія (Tartaria) – в назві регіонів, де раніше картографи зображували Аланію та Куманію (південноруські (українські) степи) у межиріччі Дніпра, Дону та Волги. Карта узагальнює середньовічну картографію і позначає перехід до сучасної епохи, проте, попри високу якість, образ Тартарії і на ній, і в картографії XV століття в цілому не зазнає істотних змін.
Є на цій карті та місто «Тартарія» – нижче гирла р. Ведмедиці, яка впадає у Дон. Це місто поки не піддається локалізації через слабку археологічну вивченість регіону.
Мініатюра першої столиці Золотої Орди міста Сарай на карті Фра Мауро значно поступається обнесеному потужною фортечною стіною Сараю, якому художник Андреа Б'янко не дарма дав визначення «Грандо». Поблизу Saray Grando присутня мініатюра розкішної усипальниці з сопровідним текстом-епітафією, що перегукується з подіями 1395 р. «Тартарська Гробниця: в якій знаходиться 18 поховань, зроблених по волі Тамерлана, який учинив тут їм (тартар) найбільший розгром. І розпорядився поховати він тут тільки найзнатніших, і це погрібальний мавзолей подібний до того, що зображено (на карті)» [Wigal D. Historic maritime maps used for historic explorations 1290–1699. N.-Y. 2000. Map. No. 26.].
Цінність карти 1459 ще і в тому, що автор помістив на ній відразу дві столиці Золотої Орди на лівому березі Еділя (Волги): Сарай на лівому березі річки «Кара Сарай», при впаданні її в Еділь, відповідає місту Сарай-Бату, та «Сарай Грандо» (Сарай ал-Джедід). На карті є і третій Сарай – Сарай Калмуков, розташований на правобережжі Волги [Фоменко И. К. НАСЛЕДИЕ ЗОЛОТОЙ ОРДЫ В ЕВРОПЕЙСКОЙ КАРТОГРАФИИ XV–XVIII вв. (1). 2013].
У своїх записах він твердив, що «перевірив текст практичним досвідом, досліджуючи протягом багатьох років і відвідуючи осіб, гідних віри, які бачили на власні очі те, про що я тут сумлінно повідомляю» [Як середньовічний ченець, який ніколи не виїздив з дому, створив мапу світу https://www.bbc.com/ukrainian/articles/cw4m8dvvee0o?fbclid].
Числа, які Фра Мауро називає «відстанню небес», походять від математика й астронома Кампануса де Новара. «Від центру світу до поверхні Землі 3245 миль. Від центру світу до нижньої поверхні небес Місяця - 107 936 миль» тощо, пише він у верхньому лівому кутку Mappa Mundi [Як середньовічний ченець, який ніколи не виїздив з дому, створив мапу світу https://www.bbc.com/ukrainian/articles/cw4m8dvvee0o?fbclid].
На карті відсутня Америка - оскільки Христофор Колумб здійснив свою подорож через океан лише 33 роки потому в 1492 році. На карті також немає Австралії, але є Японія (за Фра Мауро - Cipango) - і це перше її зображення на європейській карті. І чи не найбільше вражає те, що Африка зображена в оточенні води з усіх боків - задовго до того, як португальці обігнули мис Доброї надії в 1488 році.
Дотепер збереглися оригінали тільки двох карт Фра Мавро, але їх достатньо, щоб встановити високий ступінь професіоналізму й точності Фра Мавро як картографа. За звичаєм арабських картографів він поміщав наверх карти південь, а не північ; також він сумнівався в тому, що Єрусалим — центр населеного світу. У 1450-і роки на замовлення португальського короля Афонсу V Фра Мавро виготовив для його дядька Енріке Мореплавця велику карту всього відомого на той час світу, яка відобразила стан географічних знань європейців напередодні Великих географічних відкриттів — так звану Карту Фра Мавро. У роботі над цією картою муранському ченцю сприяв мореплавець Андреа Б'янко. Детально представлено територію Золотої Орди [Пачкалов А. В. К вопросу о локализации топонима Calmuzi Sara на карте Фра-Мавро (1459 р.) // Annali di ca 'Foscari. Rivista della facolta di lingue e letterature straniere dell'universita ca 'Foscari di Venezia. XLVI, 1. Venezia, 2007. P. 311—318].
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.
*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.
*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.
*Байцар Андрій. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар