субота, 31 серпня 2019 р.

Висотна поясність Кримських гір

Крим лежить у межах Приазовеько-Чорноморської степової геоботанічної підпровінцїї та Гірсько-Кримської геоботанічної підпровінції. Ділянки природної рослинності збереглися лише на заповідних територіях і об’єктах, а також у гірській частині. Площа лісів становить 309 тис. га. Це свідчить про його високу лісистість, яка сягає 32 %. У Гірському Криму вирізняють понад 40 типів лісу в різних типах лісорослинних умов.
На схилах гір переважають діброви (64 % площі лісів; дуб пухнастий, звичайний, скельний), букові (14,7 %), грабові (6,3 %), серед хвойних порід (7,2 %) переважають сосна кримська (Палласа) і сосна звичайна. М’яколистяні й чагарники займають 3,6 % площі лісів.
На північному макросхилі Гірського Криму розвинулися пояси:
                 лісостеповий (до 350 м);
                 дубові ліси (350-700 м);
                 букові і грабово-букові ліси (500-700 - до 1 300 м);
                 яйлинські сухі степи (понад 1 300 м).
На південному:
                 приморські чагарники та ялівцево-дубові ліси (до 300-400 м);
                 ліси із сосни кримської (400-900 м);
                 грабово-буково-соснові ліси (від 900 м — до брівки яйл).
Верхній рослинний пояс утворюють яйлинські лучні степи.
Рівнинний Крим і Керченський півострів займають степи, значна
частина яких розорана.
У передгір’ї (до висоти 350 м н. р. м.) степи змінюються лісостепами. Тут, крім степової рослинності, трапляються дуб пухнастий, груша, шипшина й шиб ляк.
Ближче до півдня лісостеп змінюється поясом дубових лісів (350—700 м), які займають 64 % усіх лісів Криму. Чистими і мішаними дубовими лісами вкрите все північне передгір’я, вершини пагорбів Зовнішнього пасма і північні схили гір Внутрішнього й Головного пасом. Дубові ліси оточують по периферії весь лісовий масив Гірського Криму, а окремі ділянки заходять далеко в степ. У дубових лісах Криму трапляються три види дуба: пухнастий, звичайний і скельний.
Крім дубів, тут є липа, ясен, граб, дерен, ліщина. В інтервалі висот 350-550 м зростають посухостійкіші невисокі ліси з дуба пухнастого, які здебільшого перетворилися на шибляк. Вище 550-700 м поширена несуцільна смуга лісів із вологолюбнішого дуба скельного.
ЛІТЕРАТУРА
Байцар Андрій. Крим. Нариси історичної, природничої і суспільної географії: навч. посіб. / А. Л. Байцар; Львів. нац. ун-т імені І. Франка. — Львів. : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. — 224 с.
Байцар Андрій. Географія Криму : навч.-метод. посібник / А. Л. Байцар. - Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2017. - 358 с.
Подгородецкий. П. Д.  Крым: природа. Симферополь, изд. Таврия, 1988 г. ISBN 5-7780-0002-2

Куш-Кая, або Сокіл (1338 м)

ЛІСОРОСЛИННИЙ ПОКРИВ КРИМУ


Флора Кримського півострова надзвичайно багата і налічує 2 775 видів вищих судинних рослин. Це приблизно 60 % усієї флори України, тож не дивно, що в Криму багато рідкісних рослин, які потребують охорони. Кількість таких рослин наближається до 600. До Червоної книги України занесено 124 види рослин.
Крим населяють рослинии з різних геологічних епох. Більше половини сьогоднішньої флори Криму - це дольодовикові релікти (117 видів). Їхній кримський «стаж» становить близько 20 млн років. Це, наприклад, суничник дрібноплідний (Arbutus andrachne), сосна кримська (Pinus pallsiana), комперія Компера (Сотрегіа сотрегапа) та ін. Деякі звичайні для півночі рослини проникли на південь завдяки останньому континентальному зледенінню, що закінчилося близько 10 тис. років тому. Такі види є льодовиковими реліктами. Серед них — береза повисла (Betula pendula), грушанка круглолиста (Pyrola rotundifolia), калюжниця болотна (Caltha palustris).
За характером географічного поширення (тобто за ареалами) види кримської флори утворюють строкату картину: тут є і середземноморські, і передньоазіатські, і європейські рослини. Однак значну цінність становлять ендеміки - види, що не трапляються більше ніде у світі. У флорі півострова налічують близько 240 таких видів рослин: клен Стевена (Acer stevenii), еспарцет Палласа (Onobrychis pallasii), глід Пояркової (Crataegus pojarcoviae) і знаменита ясколка Біберштейна — кримський «едельвейс» (Cerastium biebersteinii), а також представник єдиного ендемічного роду кримської флори - румія криптолиета (Rumia crithmifolia).
Крим лежить у межах Приазовеько-Чорноморської степової геоботанічної підпровінцїї та Гірсько-Кримської геоботанічної підпровінції. Ділянки природної рослинності збереглися лише на заповідних територіях і об’єктах, а також у гірській частині. Площа лісів становить 309 тис. га. Це свідчить про його високу лісистість, яка сягає 32 %. У Гірському Криму вирізняють понад 40 типів лісу в різних типах лісорослинних умов.
На схилах гір переважають діброви (64 % площі лісів; дуб пухнастий, звичайний, скельний), букові (14,7 %), грабові (6,3 %), серед хвойних порід (7,2 %) переважають сосна кримська (Палласа) і сосна звичайна. М’яколистяні й чагарники займають 3,6 % площі лісів.
На північному макросхилі Гірського Криму розвинулися пояси:
                 лісостеповий (до 350 м);
                 дубові ліси (350-700 м);
                 букові і грабово-букові ліси (500-700 - до 1 300 м);
                 яйлинські сухі степи (понад 1 300 м).
На південному:
                 приморські чагарники та ялівцево-дубові ліси (до 300-400 м);
                 ліси із сосни кримської (400-900 м);
                 грабово-буково-соснові ліси (від 900 м — до брівки яйл).
Верхній рослинний пояс утворюють яйлинські лучні степи.
Рівнинний Крим і Керченський півострів займають степи, значна
частина яких розорана.
У передгір’ї (до висоти 350 м н. р. м.) степи змінюються лісостепами. Тут, крім степової рослинності, трапляються дуб пухнастий, груша, шипшина й шиб ляк.
Ближче до півдня лісостеп змінюється поясом дубових лісів (350—700 м), які займають 64 % усіх лісів Криму. Чистими і мішаними дубовими лісами вкрите все північне передгір’я, вершини пагорбів Зовнішнього пасма і північні схили гір Внутрішнього й Головного пасом. Дубові ліси оточують по периферії весь лісовий масив Гірського Криму, а окремі ділянки заходять далеко в степ. У дубових лісах Криму трапляються три види дуба: пухнастий, звичайний і скельний.
Крім дубів, тут є липа, ясен, граб, дерен, ліщина. В інтервалі висот 350-550 м зростають посухостійкіші невисокі ліси з дуба пухнастого, які здебільшого перетворилися на шибляк. Вище 550-700 м поширена несуцільна смуга лісів із вологолюбнішого дуба скельного.
Дуб пухнастий (Quercus pubescens) - рослина родини букових. Невисоке деревце або великий кущ 5-10 м заввишки. Поширений у нижньогірській зоні на північних схилах гір (до висоти 550 м) і в приморській частині Головного пасма (до висоти 500 м). У цих умовах переважають сухі типи лісу. Віддає перевагу південним схилам з сухими ґрунтами і виходами вапняків. Світлолюбна, посухостійка рослина, придатна для залісення схилів.
Дуб звичайний (Quercus robur) займає північні схили усіх трьох пасом, піднімаючись у гори на 100-200 м вище, ніж дуб пухнастий.
Дуб скельний (Quercus petraea) відрізняється від дуба звичайного глибокозвивисто-лопатевими листками і майже сидячими жолудями. Дерево висотою 28-35 м і діаметром до 1 м. Живе 400—500 років. Крона у молодому віці правильна, яйцеподібна, із рівномірно розміщеними гілками і листям. Дуб скельний поширений на північному схилі гір на висоті від 200 до 1 300 м; на південному схилі на висоті від 300 до 1 200 м. Він росте здебільшого в сухій і свіжій грабинникових дібровах; у сухій діброві найчастіше трапляється на порівняно крутих схилах, однак зі значним шаром ґрунту, здебільшого на карбонатних породах.
Дубові ліси змінюються буковими і грабово-буковими лісами (500- 1 300 м).
Букові ліси у Гірському Криму ростуть переважно в зоні найбільшого зволоження на бурих гірсько-лісових ґрунтах, сформованих на піщаниках, вапняках, глинистих сланцях та інших карбонатних породах (свіжі бучини і суббучини). Площа поширення бука по вертикалі велика: він росте на висотах до 800-1 300 м н. р. м. Бук займає здебільшого схили північної експозиції, де він широкою смугою розташований над дубовими лісами у верхній межі лісового поясу.
    На південних схилах букові насадження простягаються вузькою смугою, яку часто переривають соснові ліси. У східній частині Кримських гір суцільна смуга букових лісів зникає. Вони трапляються тут лише розрізненими ділянками на найвищих гірських масивах і верхів’ях. Разом з грабовими і навіть дубовими насадженнями букові ліси становлять верхню межу лісу. У західній і східній частинах гірських пасом верхня межа лісу проходить на висоті близько 600 м, а в центральній - підіймається до 1 400-1 450 м н. р. м. Незначні ділянки букових і грабово-букових лісів трапляються і на яйлах.
Бук східний (Fagus orientalis) — рослина, відкрита українським ботаніком Володимиром Липським. Відрізняється від бука лісового округлішою формою і тим, що верхні листочки, які оточують мисочку, шилоподібні, нижні - вузьколінійні, довші від верхніх, від чого всі листочки розміщені майже на одному рівні. У Криму основні масиви букових лісів розташовані в південно-західній і центральній частинах Головної гряди. Вимогливий до родючості ґрунту і вологи, тіньовитривалий, бук східний теплолюбний; живе 300-500 років.
Граб східний (граб чорний) або грабинник (Carpinus orientalis). Грабові ліси поширені на північному й південному схилах Головного пасма. Вони займають переважно ділянки всередині букових лісів, а також між буковими й дубовими лісами. Граб росте в нижньому, зрідка - в середньому поясі гір, до 1 200 м н. р. м., здебільшого на сонячних схилах, на лісових узліссях, на кам’янистих сухих вапняних ґрунтах, часто в підліску хвойних лісів; входить до складу шиб ляку. На узліссях широколистяних лісів іноді утворює важкопрохідні зарості.
Граб росте разом з дубом пухнастим (Quercus pubescens), фісташкою (Pistacia), держидеревом (Paliurus spina-christi), скумпією (Cotinus), ладанником (Cistus), жасмином (Jasminum), іглицею (Ruscus) і деревоподібними ялівцями: високим (Juniperus excelsa), смердючим (Juniperus foetidissima) та колючим (Juniperus oxycedrus). Росте дуже повільно і зрідка досягає віку 100-120 років. Це невелике листопадне дерево, що виростає до 5-8 м у висоту, в окремих випадках - до 18 м. Стовбур діаметром до 25 см, часто кривий і ребристий. Крона густа, яйцеподібна або округла. Кора сірого кольору.
На вершинах Кримських гір лісовий пояс змінюють яйли.
  Яйли - платоподібні закарстовані середньогір’я з гірсько-лучними і чорноземоподібними ґрунтами, гірськими чорноземами під гірсько- лучними і петрофітними степами. Вважають, що в минулому яйлинські масиви мали вигляд гірського лучного лісостепу: знижені та захищені від вітрів схили були вкриті лісами, а на високих плато домінували лучні степи. Розширення площі степів зумовлено багатовіковим випа санням, в процесі якого яйлинські ліси зникли. Підтвердженням цього є поступове відновлення лісів після припинення випасання та сучасний досвід лісорозведення на яйлах. Гірсько-лучні степи сформувалися на дещо потужніших ґрунтах; у них представлені костриця, осока, стоко- лос, типчак, ковила довголиста. Ці степи домінують у західній, дещо зволоженішій частині Головного пасма. На сході більші площі займають ковилові степи та угруповання з костриці скельної. На сухих південних схилах та кам’янистих урочищах розвиваються напівчагарники. В карстових лісах росте бук, на скелястих урвищах трапляється тис ягідний. Значна кількість ендеміків свідчить про своєрідність фізико- географічних умов району.
На шляху від яйли до моря з верху і до висоти 300—400 м розташований пояс грабово-буково-соснових і соснових лісів, який складається з сосни звичайної, сосни кримської, сосни Станкевича, бука східного, граба східного.
Сосна звичайна (Pinus sylvestris). Південне положення Кримських гір, незначна їхня висота, мала кількість опадів, високі температури, значна розчленованість поверхні та кам’янистість субстрату, що зумовлює швидке стікання опадів та випаровування вологи, - все це не дає змоги сосні звичайній успішно конкурувати з сосною кримською та іншими породами. Отож, її ліси трапляються в Криму майже винятково на значній висоті та займають невеликі площі.
Зростає сосна звичайна на північному схилі Кримських гір лише у вигляді невеликих груп та поодиноких дерев на висоті 650 1 360 м н. р. м., займаючи найбідніші і найеухіші місця. На південному схилі гір на вибалках Нікітської яйли і Бабугана соснові ліси разом з буком простягаються смугою на висоті 1 000-1 300 м н. р. м. і доходять до яйли, іноді заходячи на неї.
     Сосна кримська (Pinus pallasiana) - підвид європейської сосни чорної (Pinus nigra), раніше розглядали як окремий вид. У природі трапляється в Криму, на Кавказі, в Малій Азії. Інша назва — сосна Палласа. Дерево до 20-30 м заввишки з темним, майже чорним стовбуром і широкою парасолькоподібною кроною. Крона сосни в старому віці стає банеподібною або набуває горизонтально зрізаного вигляду. Хвоя - по дві в пучку, дещо зігнута, колюча, завдовжки 8-15 см, темно-зелена, щільна; шишки подовжено-яйцеподібної форми завдовжки 8-10 см. Посухостійка, росте швидко. До родючості та вологості ґрунту сосна кримська маловибаглива, ліпше росте на суглинкових ґрунтах, які підстелені вапняками, де утворює глибоку кореневу систему. її насадження простежують на майже голих вапняках та сланцевих відслоненнях. Основні маси лісів є на південному схилі Кримських гір, переважно у південно-західній частині. Місцями сосна кримська доходить до яйли, окремі молоді екземпляри ростуть і на яйлинському плато. На південному схилі Головного пасма сосна трапляється групами та поодинокими екземплярами на висоті 400- 900 м, передусім у західній частині, де вона доходить до Бахчисарая. В лісових культурах росте на висоті 100-300 м на схилах різної експозиції.
Ліси із сосни кримської, завдяки виділенню ефірних олій та фітонцидів, мають важливе курортологічне значення. Вони виконують також водозахисні та ґрунтозахисні функції.
У найближчих околицях Ялти та деяких сусідніх з нею поселеннь 50 років тому до морського берега зростали густі соснові ліси, що збереглися у вигляді незначних ділянок. Сьогодні на їхньому місці з’явилися насадження дуба, бука та граба.
Сосна Станкевича - рідкісний ендемічний вид сосни, що росте в Гірському Криму; ксерофіт. Занесена до Червоної книги України. Сьогодні сосну Станкевича розглядають не як самостійний вид, а як різновид сосни піцундської  - підвиду сосни калабрійської. Інша назва - сосна судацька. Вічнозелене дерево до 25 м заввишки. Росте швидко, плодоносити починає в 15- 20 років. На гілках кора жовто-бура, відшаровується пластинками в основі стебла, має товщину до 10 см, стає буро-сірою. Хвоя світло-зелена, жолобчаста, 10-17 см завдовжки. Шишки жовто-бурі, яйцеподібні, 6-10 см завдовжки, поодинокі або розташовані по дві-три.
У природних умовах сосна Станкевича росте у Криму в двох районах: у західній частині Південного Криму, поблизу мису Айя (неподалік від Балаклави, урочища Аязьма, Батилиман, Ласпі); у східній частині півострова, поблизу Судака (гора Сокіл, урочище Новий Світ, мис Ай- Фока).
Локальні популяції мають розмір приблизно 10—30 га; дерева різновікові, максимальний вік - понад 200 років. У популяціях вид домінує (зімкненість крон - 0,2-0,6). В окремих місцях поновлення нормальне, хоча загалом розмір популяцій скорочується. Сосна Станкевича має важливе екологічне значення для збереження природних ландшафтів як доволі стійка і невибаглива порода нижньої висотної зони Південного берега Криму.
Трапляється також у складі ялівцевих рідколісь. Угруповання занесені до Зеленої книги України. Вид охороняють у заказниках загальнодержавного значення «Мис Айя», «Новий Світ», «Караул-Оба».
Тис ягідний (Taxus baccata L.) - це кущ або дерево заввишки 8-15 м (на Кавказі сягає 20-25 м) з густою яйцеподібною розлогою кроною. Кора стовбура у дорослих екземплярах червонувато-сіра, хвоя знизу матово-зелена, завдовжки 2,5-3,5 см. Плоди ягодоподібні, червоні, м’ясисті, дозрівають восени. З’являються вони лише на жіночих особинах, оскільки тис - роздільностатева рослина. Тис - довговічний, доживає до 2-4 тис. років його називають вічним деревом. Він майже не піддається гниттю, тож народ дав йому ще одну назву - негний-дерево. Середній приріст у висоту становить 10-15 см у рік, а 200-300-річні дерева мають діаметр стовбура 20-30 см. Його деревина, хвоя і кора - отруйні, а ягоди хоч несмачні, проте цілком їстівні. Між іншим, вони з’являються лише наступного року після цвітіння.
Трапляється в букових, грабових або темнохвойних лісах, на вапнякових ґрунтах, у гірських скельних улоговинах. На г. Ай-Петрі росте тисячолітній тис. Другий екземпляр такого ж поважного віку - на г. Парагільмен під Алуштою. Під охороною держави сьогодні тисовий гай на г. Тирке, тисовий лісовий масив у долині р. Бурульчі, урочище Великий каньйон, де налічують до 1 500 дерев, і Бельбецький тисовий гай з понад 2 000 тисів. Тис зростає у Тисовій ущелині на Чатир- дазі, також невеликий тисовий гайок є в Алімовій балці.
У поясі соснових лісів зростає клен Стевена, названий на честь X. Стевена - засновника всесвітньо відомого Нікітського ботанічного саду.
Часто стовбури й гілки дерев і кущів у цих лісах обвиті ліанами — плющем кримським і ломиносом виноград о листим. Серед кущів трапляються терен, глід, брусниці бородавчаста і європейська тощо; серед трав’янистого покриву цих лісів - підсніжники, проліски, зубниці, півонія кримська. Ростуть тут і орхідеєві - любка дволиста, гніздівка звичайна тощо.
Південний пояс соснових лісів змінює приморський шибляковий пояс.
Південнобережна область вирізняється багатством флори зі значною кількістю ендеміків, наявністю вічнозелених дерев і чагарників, поширенням заростей шиб ляку і фригани.
Шибляк (сербохорв. sibljak - чагарник) - зарості низькорослих ксерофітних чагарників, трав і невисоких дерев, здебільшого листопадних, однак з домішкою вічнозелених, які здатні переносити тривалу літню посуху (держидерево, грабинник, бузок, мигдаль, дуб скельний і пухнастий, шипшина, ялівець). Шибляк є корінною формацією.
    Фригана (грец. phryganon - хмиз) - розріджені низькорослі, переважно вічнозелені ксерофітні (рослини засушливих областей) чагарники, напівчагарники і багатолітні трави. Формуються на сухих кам’янистих схилах, переважно південних експозицій.
Тут простягається пояс ялівцево-дубових лісів, головними лісоутворювальними породами є дуб пухнастий і ялівець високий.
У флорі Криму трапляються п’ять, які зростають природно, видів ялівцю, з них три — реліктові деревоподібні ялівці (ялівець високий, ялівець смердючий, ялівець червоний), що формують світлі рідколісся. Два види (ялівець високий, ялівець смердючий) занесено до Червоної книги України, а ялівець червоний входить до складу шістьох формацій, занесених до Зеленої книги України.
Ялівцеві ліси в Криму сформовані переважно ялівцями високим, червоним, низькорослим та козачим. Найбільші масиви ялівцевих лісів розташовані на північному схилі на висоті від 450 до 950 м н. р. м., а на південному схилі - від морського узбережжя до висоти 500—600 м.
Ялівець високий  - дерево, що сягає 40 м заввишки і 60 см у діаметрі, живе до 600 років. У Криму знайдені дерева віком від 1000 до 2000 років. Найстаріший екземпляр ялівцю високого виявлено в районі мису Сарич на висоті Гугерджін. Його вік - 2000 років, стовбур - 4,9 м в обхваті, висота - 15 м. Цей екземпляр фахівці вважають найстарішим деревом в Україні та Європі. У Криму ялівець високий найчастіше зростає на приморських крутих, переважно південних схилах, які сильно прогріваються, з щебенисто- кам’янистими ґрунтами, на вапняках, сланцях, виходах вулканічних порід. Ареал поширення - до висоти 400 м н. р. м. Формує рідколісся субсередземноморського типу. Трапляється у сухих фісташкових і пухнастодубових лісах. Ксерофіт.
Ялівець червоний (ялівець колючий, ялівець красноплодний, ялівець рудий) простежується як домішка. У Криму він поширений уздовж Південного узбережжя, трапляється також уздовж північних схилів Головного хребта, заходячи і дещо далі на північ.
Ялівці скрізь простежуються на суглинкових сильнощебенистих ґрунтах, які містять вапняк. Тепер кращі ялівцеві ліси збережені на Південному березі Криму в урочищах Ласпі та Батилиман, на г. Кішка, мисах Ай-Тодор, Мартьян, с. Новий Світ, г. Карадаг.
Прибережні схили, абразійні береги, неширокі пляжі представлені природною рослинністю: дубовим та грабовим шибляком з вічнозеленим еуничником дрібноплодим, рускусом понтійським, жасмином кущовим, чистом кримським, заростями держидерева, фісташки. Субтропічних рис поясу надають культивовані тут вічнозелені дерева і чагарники: магнолія великоквіткова, гліцинія, кедр гімалайський, мамонтове дерево, пальми, кипариси, лавр, мигдаль, інжири, хурма та ін. Органічно вписалися в приморські субтропічні ландшафти створені людиною парки (Нікітський, Алупкінський, Місхорський та ін).
Фісташка туполиста. Дерево заввишки 8-12 м, стовбур іноді сягає 1 м у діаметрі; росте повільно — у віці 20 років досягає висоти 1 м, доживає до 1000 років, крона дуже густа. Утворює паркові ліси - рідколісся, а також угруповання з ялівцем високим, дубом пухнастим, зрідка - чисті угруповання. Область поширення в Криму - від Севастополя до Коктебеля, також у районі Бахчисарая. Найбільше фісташки на схід від Алушти.
Держидерево звичайне - густий колючий листопадний чагарник, заввишки до 4 м. Засухостійка, світлолюбна рослина.
Постійним супутником дубово-ялівцевих лісів є суничник дрібноплодий. Це невелике дерево має цікаву біологічну особливість - воно щорічно міняє кору. Під корою, що відшарувалася, видніє шовковисто-зелена молода кора, яка поступово жовтіє, потім стає жовтогарячою, доки, зрештою, не набуває червонястого кольору, який зберігається від пізньої осені до літа. Водночас з корою суничник скидає і листя, проте на цей час на молодих пагонах уже розвиваються нові листки, отож, дерево завжди покрите листям. З біло-жовтих квітів, що розкриваються навесні, утворюються круглі червонясті їстівні плоди, що дозрівають у червні. Вони віддалено нагадують суниці, солодкуваті, але несмачні. З них можна готувати варення. Суничник дрібноплодий, як рідкісну рослину, занесено до Червоної книги України.
Серед чагарників - чист кримський, або кам’яна троянда. Трапляється у західній частині Південного берега Криму від м. Айя до с. Малоріченське. Густо розгалужений кущ 30-70 (150) см заввишки. Листки від видовжено-яйцеподібних до еліптичних, зморшкуваті, опушені, супротивні, 1-5 см завдовжки, 1-2 см завширшки. Квітки 4— 5 см діаметром, рожеві, поодинокі. Плід — овальна волосиста коробочка до 0,8 см завдовжки. Цвіте у травні-липні, плодоносить у липні-серпні; розмножується насінням.
Рускус понтійський (іглиця понтійська) - вічнозелений напівчагарник з прямими жорсткими стеблами, від яких відходять пагони, що мають форму листків, так звані філокладії.
Серед трав’янистого покриву дубово-ялівцевих лісів доволі поширені рослини, що мають цибулини і бульби. Навесні може трапитись шафран вузьколистий, що цвіте жовтими лійкоподібними квітками, а восени - проліска осіння.
ЛІТЕРАТУРА
Байцар Андрій. Крим. Нариси історичної, природничої і суспільної географії: навч. посіб. / А. Л. Байцар; Львів. нац. ун-т імені І. Франка. — Львів. : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. — 224 с.
Байцар Андрій. Географія Криму : навч.-метод. посібник / А. Л. Байцар. - Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2017. - 358 с.

Подгородецкий. П. Д.  Крым: природа. Симферополь, изд. Таврия, 1988 г. ISBN 5-7780-0002-2


        Ай-Петринська яйла. Світлина з Вікіпедії


   Сосна Станкевича

  
   Ялівець колючий або червоний


  
                     Аракурія чілійська. Алупка. Парк Воронцовського палацу