субота, 3 серпня 2019 р.

УКРАЇНСЬКИЙ КРИМ. Свято-Климентіївський монастир.


        Свято-Климентіївський монастир. На правому березі р. Чорної, поблизу підніжжя Монастирської скелі, розташований печерний монастир Святих Климентія і Мартина, який називають також Свято-Климентіївський монастир. За припущенням фахівців, його заснували у VIII—IX ст. Заснування монастиря пов’язане з іменем Святого Климента — четвертого Папи Римського (88 р. (або 90 р.) - близько 101 р.), апостола з сімдесяти. Під час чергових гонінь на Церкву у Римській імперії Климента заслали у Крим, що тоді був околицею імперії. Херсонес тоді був місцем заслання християн. Незважаючи на каторжну працю в каменоломнях Херсонеса, Климент продовжував християнську проповідь. Діяльність святого Климента не подобалася уряду Херсонеса, тож його вирішили стратити. На шию святому прив’язали якір і кинули його на дно моря в Козачій бухті. Так загинув єпископ Климент, проте через рік море відступило, і в підводному гроті люди побачили останки праведника. Щороку в день смерті святителя приходили християни до місця страти і по оголеному дну йшли поклонятися святим мощам. Морський відплив давав змогу приходити до святих мощей до VI ст., потім на маленькому острівці посеред бухти побудували церкву. Острівець у Козачій бухті існує досі (нині це територія військової частини). Багато вчених і дослідників Криму бачило тут залишки храму: 1793 р. П. Паллае зняв план і зробив опис, а 1890 р. на острові побував археолог К. Косцюшко-Валюжініч. Він виявив кілька приміщень, оточених невеликим двориком, і каплицю.
У Херсонес 861 р. прибули брати Костянтин (Кирило) і Мефодій. Вони звернулися до архієпископа Херсонеса Георгія з проханням допомогти їм придбати святі мощі. Святі Кирило і Мефодій частину мощей перевезли до Риму, де їх і зберігають донині в базиліці Святого Климента. Іншу частину мощей Святого Климента залишили в Херсонесі. Після хрещення Руси-України князь Володимир частину мощей Святого Климента перевіз до Києва. Частку мощей від чесної глави Святого Священномученика Климента передали з Києва до Інкерманського Свято-Климентіївського монастиря після відновлення його роботи 1991 р.; рака зі святими мощами встановлена в бічному нефі церкви Святої Трійці.
Російський уряд 1778 р. основну частину християн переселив з Криму у Приазов’я, внаслідок чого монастир спорожнів. Монастир 1850 р. відновили під назвою Інкерманського скиту Святих Климента та Мартина. А 1867 р. тут провели реставраційні роботи з перепланування та благоустрою собору. Комплекс печерних храмів монастиря складається з трьох церков, вирубаних у товщі Монастирської скелі. Перший храм освячено іменем святого Мартина (сучасні назви храмам дали під час відновлення обителі 1850 р.) - сімдесят четвертого Папи Римського, звинуваченого монофелітами у зв’язках із сарацинами та відправленого на заслання до Херсонеса. Помер сповідник від виснаження 16 вересня 655 р.; згодом його мощі перевезли до Риму, в церкву Сан-Мартіно. А монофелітство, в боротьбі з яким загинув святий Мартин, 680 р. засудили на VI Вселенському соборі. Храм Святого Мартина (1867) виконаний у формі однонефної базиліки. У скельній ніші влаштована кістниця, в якій зібрані останки колись похованих всередині печерного комплексу людей.
Поблизу нього розташоване невелике за розмірами приміщення — печерний храм Святого апостола Андрія Первозванного. Освячений храм 2 липня 1900 р.; він займає приміщення, висічене в скелі працею ще самого святого Климента; в західній стіні знаходиться невелика видовбана у скелі кімната, в якій, за припущеннями, жив святий Климент.
Головний храм Свято-Климентіївського монастиря названий на честь святого Климента. Це один із найбільших і стародавніх печерних храмів Криму. Єдиної думки про час спорудження базиліки немає (від VI до VIII ст.), однак храм вважають найдавнішим, принаймні в Європі. Його освячено 15 жовтня 1852 р. Храм мав форму базиліки, колись два ряди колон ділили простір церкви на три нефи. До наших днів збереглася тільки частина колон.
Всі три храмові приміщення Інкерманського печерного монастиря сполучені між собою за допомогою загального коридору.
Будівництво двоповерхового будинку для монастирської братії з церквою Святої Трійці (тут зберігаються мощі Святого Климента) завершили 1867 р. У XIX ст. сюди з різних куточків країни з’їжджалися паломники, для прийому яких побудували готель. У пам’ять про порятунок царської сім’ї у залізничній катастрофі 1895 р. побудували храм Святого Великомученика Пантелеймона.
У монастирі 1905 р. з’явилося відразу кілька храмів. Один з них влаштували на місці середньовічного печерного храму Святого Євграфія і освятили в ім’я Святого Священномученика Димитрія Солунського. Храм розташований у східній частині Монастирської скелі.
Того ж року (1905) в пам’ять про кримську війну на верхньому плато споруджено церкву у стилі пізньовізантійського зодчества в ім’я Святого Миколая Чудотворця Мірлікійського (за проектом архітектора Г. П. Доліна). Вона прикрасила архітектурний ансамбль Монастирської скелі. До 1910 р. архітектурний вигляд Інкерманського монастиря склався остаточно.
З 1924 р. монастирські храми поступово закривали. Георгіївський та Інкерманський монастирі було закрито 1926 р.; 15 грудня 1931 р. закрили печерні храми, а їхнє майно передали Севастопольському музейному об’єднанню. Собор Св. Миколая Чудотворця Мирлікійського (1905) підірвали 1932 р. Багато споруд розібрали. Після закриття монастиря тут залишились жити настоятель архімандрит Венедикт, отець Прокопій, два старці: отець Герман та отець Митрофан.
У роки Другої світової війни монастирські келії перетворили на місце базування штабу 25-ї Чапаєвської дивізії. На території Свято-Климентіївського монастиря можна побачити меморіал на честь загиблих воїнів, які героїчно захищали Інкерман. Ще у 1970-х роках у колишньому монастирському готелі жили люди.
Життя в Інкерманському Свято-Климентїївському монастирі поступово пожвавлюється 1991 р. Тут розпочали відновлювальні роботи. Сьогодні монастир відновлений (діє шість церков).

ЛІТЕРАТУРА
                 Байцар Андрій. Крим. Нариси історичної, природничої і суспільної географії: навч. посіб. / А. Л. Байцар; Львів. нац. ун-т імені І. Франка. — Львів. : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. — 224 с.
                 Байцар Андрій. Географія Криму : навч.-метод. посібник / А. Л. Байцар. - Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2017. - 358 с.
                                                                        2012 р.

Інкерманський печерний монастир. Дореволюційна поштова листівка. На задньому плані — нині неіснуючий храм Св. Миколая Мірлікійського (архітектор Г.П. Долін, 1905).

Немає коментарів:

Дописати коментар