Винниківщина розташована на контакті трьох ландшафтних районів – Давидівського пасма (Лисиницько-Давидівського горбогір’я), Грядового Побужжя (Пасмового Побужжя) і Львівського плато.
Характеристика рослинного покриву Давидівського пасма частково висвітлена у праці: О. Ю. Громяк, Г. Г. Гриник, Ю. О. Громяк: «СТРУКТУРНО-ТИПОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СОСНОВИХ ЛІСІВ ДАВИДІВСЬКОГО ПАСМА» (2012 р.):
«Лісові насадження Давидівського пасма зростають на території двох лісництв двох підприємств лісового господарства Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства, зокрема: Винниківське лісництво (кв.6-24, 28-72, 84-86) ДП «Львівське лісове господарство» та Старосільське лісництво (кв.42) ДП «Бібрське лісове господарство». Однак соснові ліси розміщені лише на території Винниківського лісництва. Проведені дослідження показують, що на території Давидівського пасма нараховується 2130,8 га лісових земель.
Загалом на цій території переважають букові лісостани (62,5 %). Значну площу займають насадження дуба звичайного (9,0 %) та граба звичайного (7,1 %).
Частка насаджень сосни звичайної становить 6,2 %. Соснові насадження в регіоні не є домінуючі та не формують загальної структури, однак їхнє екологічне, економічне та соціальне значення є важливим. Загальний запас соснових насаджень Давидівського пасма становить 48,30 тис. м3. Середній запас становить 358 м3 /га. Найбільший середній запас є у пристигаючих соснових деревостанів і становить 415 м3/га.
Сосна звичайна у Давидівському пасмі відзначається високою продуктивністю. Близько 84 % від загальної площі соснових насаджень займають деревостани першого та вищих класів бонітету. Середній клас бонітету становить І а,5.
На території району досліджень переважають середньоповнотні насадження сосни звичайної. Варто відзначити, що рідин (повнота 0,3-0,4) на досліджуваній території лісового фонду не виявлено, а насадження з повнотою 0,9-1,0 зростають на площі 15,8 %. Середня повнота становить 0,77.
Давидівське пасмо характеризується багатими лісорослинними умовами – груди, які займають 1916,4 га (90 %) вкритих лісовою рослинністю земель. Тут успішно зростають мезотрофні та мегатрофні типотвірні деревні породи: бук європейський, дуб звичайний, вільха чорна, ясен звичайний. Ці лісорослинні умови для сосни звичайної не є характерними, однак соснові насадження зайняли своє місце на цій території Сосна звичайна як типотвірна порода і кліматична домішка до інших типотвірних деревних порід формує в регіоні досліджень 16 типів лісу.
Найпоширенішим серед них є свіжий грабово-буковий сугрудок, який займає 26,6 % від загальної площі соснових деревостанів, переважають змішані соснові насадження, що є характерним для цих типів лісу.
Таким чином, на території Давидівського пасма у Львівській області сформувалися сприятливі едафічні та кліматичні умови для росту, розвитку і формування високобонітетних, високоповнотних соснових лісостанів, які відзначаються високою продуктивністю та біологічною стійкістю».
ЛИСТЯНІ ЛІСИ.
Букові ліси (Fagus sylvatica).
Букові ліси є одним із найцікавіших елементів природної рослинності Винниківщини з огляду на їх екстразональність на рівнині, складну історію формування та специфічний флористичний склад, в якому переважають рідкісні для регіону монтанні види. Букові ліси формуються, як правило, на південно-західних макросхилах. Ускладнюють вивчення природних букових лісів процеси деградації лісової рослинності, які стирають діагностичні риси ценозу. Відмічено також напівнатуральні насадження, які утворилися внаслідок вибіркових рубок чи рубок, спрямованих на протегування певним породам.
На території Винниківщини виявлено ценози букових лісів, що належать до трьох асоціацій класу широколистяних лісів QUERCO-FAGETEA.
Dentario glandulosae-Fagetum - класична бучина „карпатського” типу, виявлено багато її варіантів та відмінностей. Фітоценози цієї асоціації єпристанищем більшості гірських видів і являють собою яскравий приклад „монтанного” флористичного комплексу на рівнині. Структура такого ценозу складна, деревних ярусів виділяється декілька, в кожному з них може домінувати Fagus sylvatica. Зімкненість насадження, як правило, висока (до 90%). Чагарниковий ярус буває густим, буває і зовсім нерозвиненим. Розвиток трав’яного вкриття залежить від освітленості. Максимального розвитку воно досягає навесні та на початку літа. Пізніше деякі ділянки таких фітоценозів залишаються мертвопокривними. Характерним для них є також слаборозвинений або відсутній моховий ярус.
Фітоценози цієї асоціації відзначаються також високою здатністю до регенерації, внаслідок чого на території регіону спостерігається утворення складних деревостанів, коли на місці знищеної бучини садять лісові культури, в нижніх ярусах яких природно поновлюється бук. Саме завдяки цьому явищу з’являються сосново-дубово-букові деревостани.
Mercuriali- Fagetum - фітоценози цього угруповання являють собою кальцефільну відміну багатої і дуже вологої бучини. Структура таких фітоценозів дещо спрощена. Деревний ярус поділяється на 2-3 верстви. Чагарниковий, як правило, слабо розвинений. Трав’яне вкриття розвинене впродовж всього вегетаційного періоду, мохи утворюють розріджене вкриття. Ці фітоценози займають вологі та мокрі вапнякові грунти в нижніх та середніх частинах схилів північної та північно-західної експозиції, часто з виходами вапняків.
Carici pilosae-Fagetum - це оригінальні букові ліси із великим відсотком ксеротермних та світлолюбних видів, що формуються виключно на вапнякових грунтах. Вони чітко відрізняються від букових лісів попередніх асоціацій фізіономічними рисами, що наближують такі ценози до термофільних дубових лісів.
Центром формування таких лісів є південно-західна частина Середньої Європи, тут ці ліси виступають як екстразональні. Структура букових лісів цієї асоціації є дещо спрощеною. Деревостан чисто буковий, рідко з домішками граба чи клена-явора.
В молодших за віком лісах з галявинами чи вікнами найчастіше трапляються орхідні та інші види рідкісних рослин. Такі ценози практично завжди займають вершинні вирівняні плато, на схилах вони поступаються місцем іншим фітоценозам букових лісів. Грунти тут часто з домішками-уламками карбонатних та кремнійових порід, з неглибоким шаром гумусу. Фрагментарно їх можна виділити поблизу Винник (над озером).
Дубові ліси (Quércus).
Дубові ліси. На Винниківщині побачити фрагменти справжньої діброви у недоторканому стані практично неможливо. Переважно за терміном „дубові ліси” розуміють варіанти широколистяних лісів із значною участю дуба. Справжня термофільна діброва в регіоні - це рідкість, зустрічається фрагментарно.
Найбільш поширений Дуб звичайний (Дуб черешчатий) — Quercus rоbur L. (Quercus pedunculаta Ehrh.) (лат. quercus –дуб або грец. kerkeen — шорсткий; лат. robur — деревина дуба; лат. pedunculatus — черешчатий).
Дуб звичайний - дерево до 35–40 м завв. із стовбуром діаметром до 1–1,5 м, густою кроною. Кора молодих гілок зеленувато-бура чи червонувато-бура, гладенька, блискуча, у старих дерев — товста, з глибокими тріщинами, бурувато-сіра. Листки чергові, зближені на кінцях пагонів, короткочерешкові, 7–15 см, іноді до 30 см завд., 4–7 см завш., видовжено-обернено яйцеподібні, перистолопатеві, при основі — з вушками, зверху блискучі зелені, голі, знизу світліші, спочатку опушені, потім голі. Квітки одностатеві, чоловічі — з 6–8-роздільною зеленуватою оцвітиною в пониклих сережках, жіночі — дрібні, з редукованою оцвітиною, по 1–3 у пазухах верхніх листків. Плоди — бурувато-жовті жолуді 1,5–3,5 см завд. і 1–2,5 см завш., мисочка неглибоко чашоподібна з притупленими лусочками, досягає ¼–⅓ довжини жолудя. Цвіте одночасно з розпусканням листя у квітні–травні, плоди дозрівають у вересні. Розрізняють дві екологічні раси — літній та зимовий дуб. У літнього дуба листки розпускаються у квітні і на зиму опадають, у зимового дуба листки розпускаються на 2–3 тиж пізніше (у травні) і в засохлому стані залишаються на деревах усю зиму.
Дуб скельний (Quercus petraea) - дерево заввишки 28—35 м із діаметром до 1 м. Живе 400—500 років. Дуб скельний відрізняється від дуба звичайного дрібнішим розміром листка на довгих (5—7 см) черешках і майже сидячими жолудями.
Крона у молодому віці правильна, яйцеподібна, із рівномірними розміщеними гілками і листям. У старих шатроподібна, неширока. Стовбури у насадженнях стрункі, повнодеревні, високо очищені від сучків і добре виражені до вершини. Кора ясно-сіра або сіра до темної, відносно товста (5—7 см.) і м'яка, поздовжно дрібноборозенчаста, а внизу глибоко тріщинувата. Пагони голі. Листки завдовжки до 12 см, і завширшки 4—8 см, прості чергові, продовгувато-оберненояйцеподібні, зверху темно-зелені, блискучі, знизу ясно-зелені, зрідка покриті волосками. Плоди — жолуді, продовгувато-бочковидні або яйцеподібні, завдовжки 1,5—3,5 см, і діаметром до 1,5 см.
За результатами досліджень Ю. М. Попа (2011) коренева система дуба скельного складається з декількох (3—8) у вигляді пучка різноспрямованих стрижневих коренів, які проникають в залежності від ґрунтово-гідрологічних умов на глибину від 0,01 м на кам'янистій поверхні до 38 м на сірому лісовому глибоко-дренованому ґрунті. Це дозволяє йому краще адаптуватися до складних ґрунтово-гідрологічних умов порівняно з дубом звичайним, який має один стриженевий корінь.
Potentilh albae-Quercetum - єдина в регіоні асоціація природної діброви. Фітоценози цієї асоціації займають південні та південно-західні схили, виказуючи сталу прив'язаність до багатих, сухих, часто вапнякових, грунтів. Структура такого деревостану включає щонайменше чотири яруси. В першому домінують Quercus robur чи Q. petraea з невеликими домішками Pinus sylvestris і Fagus sylvaticc. Другий деревний ярус утворений, як правило, Carpinus betulus, Fagus sylvatica. В підрості - лише листяні породи. В ярусі чагарників переважно домінують Corylus avellana, Thelycrania sanquinea, рідше трапляються Lonicera xylosteum, Viburnum opulus, Euonymus verrucosa. Характерним є буйне трав'яне вкриття та його таксономічне багатство. Моховий ярус розвинений слабо.
Грабові та дубово-грабові ліси.
Грабові та дубово-грабові ліси утворюють асоціації багатовидових листяних деревостанів на багатих грунтах без ознак застою вологи. Саме такі ценози та їх поліморфні похідні займають на Винниківщині найбільші площі і можуть бути визначені як зональні та клімактеричні.
Нижні частини західноподільських хребтів займають оригінальні фітоценози дубово-грабових лісів з високою участю бука.
Tilio cordatae-Carpinetum betuli - найпоширеніший в регіоні тип широколистяного деревостану, який є кінцевим у сукцесійному ряді лісової рослинності регіону. Найчастіше такі ліси формуються в нижніх частинах пагорбів, у пониженнях і на вирівняних ділянках на дерново-підзолистих, сірих лісових, часто вилугуваних, грунтах. Структура таких деревостанів завжди складна внаслідок різновікового складу насаджень. Зімкненість першого і другого ярусів деревостану практично завжди висока і змінюється в межах 60 - 90 % .
Вибірковими рубаннями з таких деревостанів часто вибирали липу, бук, дуб, сосну, що привело до формування типового сьогодні в регіоні чисто грабового дерево стану, подекуди з невеликими домішками інших порід. В місцях, віддалених від доріг та населених пунктів, ще можна натрапити на малопорушені фрагменти цієї асоціації, в яких збереглися великовікові липи та дуби, рідко граби. Сам фітоценоз має оригінальний вигляд завдяки багатству деревних порід. Чагарниковий та трав'янистий яруси майже завжди добре розвинені, а мохи трапляються рідко.
Типовими для річкових долин та вододільних понижень є гігрофільні чагарникові (верболозові) і лісові (переважно чорновільхові) фітоценози. Вони відіграють важливу природоохоронну (протиерозійну, фітомеліоративну та фітосозологічну) роль, а також мають не менш важливе народногосподарське та естетичне значення.
Верба́ (Salix L.).
Верба́ (Salix L.) — рід дерев, кущів або напівкущів родини вербових (Salicaceae). Деякі види рослин з роду верба мають і деревну, і кущову форми.
На Винниківщині переважає асоціація чагарникових верболозів - Salicetum pentandro-cinereae.
Верболози - це рослинні угрупування, де переважають верби (Salix) у складі деревостану, часто зустрічаються вздовж річок, водойм та на вологих місцях; формуються, переважно, на торфово - болотних грунтах.У цих лісах можна зустріти різні види верб, а також інші рослини, що полюбляють вологі умови. Верболози також зустрічатися на осушених торфовищах та інших вологих місцях. Вони є важливими для збереження біорізноманіття, оскільки вони забезпечують оселення для багатьох видів рослин і тварин, що потребують вологих умов і відіграють важливу роль у підтримці екосистеми (очищення води, регулювання водного режиму та захист берегів від ерозії).
Окрім верб, у вербових лісах проростають дерева та чагарники, що витримують вологі умови: вільха, тополя, ліщина, калина, смородина. З трав'янистих рослин у верболозах часто зустрічаються: осока, очерет, лепеха, кропива, а також різні види папоротей та мохів.
Нижній ярус вербового лісу переважно вкритий мохами, лишайниками та різноманітними грибами.
Чорновільхові ліси (Alneta glutinosae).
Ribesonigri-Alnetum - чорнопорічкова вільшина, досить поширена лісова асоціація. Найбільш характерні ценози сформувалися в долинах річок, де вони займають досить значні площі. Структура таких лісів, багатоярусна, нижні яруси мозаїчні, з виразною купинковою будовою. Перший ярус утворює Alnus glutinosa з домішкою Picea abies. У другому ярусі - Betula pubescens, Pinus sylvestris та Picea abies. Третій деревний ярус виражений не завжди, зате чагарниковий та трав'янистий є добре розвиненими. Зімкненість трав'яного ярусу сягає інколи 90 %. Моховий ярус розвивається нерівномірно, утворюючи мозаїку. Чорнопорічкова вільшина формується в понижених місцях із постійним заболоченням і слабким поверхневим стоком на низинних торфах.
Як правило, межує із болотними та заплавнолучними ценозами, верболозами, рідше - вологими борами.
ХВОЙНІ ЛІСИ.
Природні хвойні ліси з класу VACCINIO-PICEETEA Br.-Bl. 1939 займають північні макросхили, едифікатором в них виступає лише Сосна звичайна (Pinus sylvestris). Завдяки екологічній пластичності сосна утворює найрізноманітніші угруповання в різних едатопах.
ЗМІШАНІ ЛІСИ.
Querco roboris-Pinetum - єдина на Винниківщині природна асоціація змішаних лісів на борових місцезростаннях. Важко діагностується внаслідок слабо вираженого комплексу характерних видів та подібності до деяких варіантів похідних насаджень. Зімкненість деревного ярусу часом сягає 90 %.
У першому ярусі співдомінують Pinus sylvestris, Quercus robur, часом Q. petrae. У другому ярусі часто з’являються Fagus sylvatica, Picea abies. Як домішки місцями виступають Carpinus betulus, Populus tremula. В чагарниковому ярусі переважає Corylus avellana. Трав'яне вкриття добре розвинене, складається з бореальних та неморальних видів. У ньому переважають Vaccinium myrtillus, Oxalis acetosella, Majanthemum bifolium, та характерні для грабових лісів види - Stellaria holostea, Galium schultesii.
У моховому ярусі найчастіше трапляється Pleurozium schreberi. Фітоценози змішаних борів формуються на підзолистих, супіщаних грунтах невисокої родючості. Ділянок, зайнятих природними фітоценозами мішаних лісів Querco roboris-Pinetum, небагато. Типові для цієї асоціації місцезростання займають тепер деревостани, які піддалися тій чи іншій видозміні. Найчастіше це штучні насадження з переважанням сосни або деревостани, пройдені в минулому вибірковими рубаннями.
Використано матеріали «ЗВІТ ПРО ВИКОНАННЯ ПОСЛУГИ З ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ РОЗРОБОК У ГАЛУЗІ ПРИРОДНИЧИХ і ТЕХНІЧНИХ НАУК (73.10.1)» (А. Мельник, М. Сорока, В. Шушняк, Г. Савка та ін.; 2011).
*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 420 с.
*Байцар Андрій. СТАЛИЙ РОЗВИТОК ГРОМАДИ м. ВИННИКИ. Монографія. Львів-Винники, 2024. 177 с.
