Фільваркова система XVI-XVII ст. на Волині, Поліссі та Поділлі знищила значні лісові масиви

Yurii Pylypenko (ФБ, 2026):

«До початку 16 століття значна частина Волині, Полісся, Поділля та Придніпров'я була вкрита пралісами: віковими дубовими, грабовими та сосновими масивами.

Фільваркова система Острозьких, Вишневецьцих і Радзивліів знищила ці масиви з вражаючою швидкістю.

Щоб отримати 1 тонну поташу, потрібно спалити від 500 до 1000 кубів якісної деревини (переважно твердих порід дуба, бука, граба). В маєтках Острозьких та Радзивіллів діяли сотні будників. На Поліссі та Волині за кілька десятиліть спалювали цілі лісові масиви площею в тисячі гектарів тільки заради золи.

Дубова клепка для бочок (в яких перевозили вино, оселедці, порох) та щогловий сосновий ліс масово сплавлялися річками (Західним Бугом, Прип'яттю, Німаном) до басейну Балтики (в порт Ґданськ). Знищувалися першочергово прирічкові ліси, які утримували береги та регулювали водний баланс.

Тисячі гектарів вирубаного лісу викорчовувалися селянами на панщині для створення нових засівальних площ під пшеницю та жито.

За період із 1500 по 1648 лісистість Волині та Західного Поділля, скоротилася за різними оцінками на 20-35%. Праліси вздовж річок Случ, Горинь, Стир та Тетерів були знищені майже повністю.

Отримавши у володіння найродючіші у світі чорноземи та сірі лісові ґрунти, магнати Вишневецькі, Острозькі та їхні орендарі експлуатували їх на виснаження. Фільварки орієнтувалися виключно на 2 експортні культури: жито та озиму пшеницю. Раціональної сівозміни не дотримувалися. Земля засівалася одними й тими ж культурами десятиліттями поспіль, що вимивало з ґрунту азот, фосфор та калій.

Через те що магнати орієнтувалися на рослинництво, тваринництво мало другорядне значення.

Селяни, які утримували худобу, через 4-6 днів панщини не мали часу та сил удобрювати власні ділянки, а гній із селянських дворів на фільваркові поля майже не вивозився.

На нових землях на початку врожайність досягала сам-6/-8. До 1650 року через виснаження ґрунту на багатьох давніх фільваркових землях Волині та Галичини врожайність впала до сам-2,5/3,5, що було межею самоокупності господарства.

Знеліснення та виснаження ґрунтів запустили ланцюгову реакцію в довкіллі. Знищення прирічкових лісів та масове будівництво млинських гребель призвели до мілішання малих річок, висихання джерел та замулення заплав. На відправлених під ріллю схилах Поділля та Волині після знищення дерев почалося масове утворення ярів та змивання родючого шару ґрунту під час весняних талих вод та злив.

Степовий гарячий вітер (суховій) почав безперешкодно проникати далі на північ углиб Волині та Полісся, спричиняючи частіші посухи.

Фільваркова система - "сферичний у вакуумі приклад" хижацького природокористування. Вона принесла казкові статки магнатам у короткій перспективі, але підірвала природно-ресурсний потенціал регіону, знищила вікові ліси та виснажила ґрунти, створивши передумови глибокої економічної та соціальної кризи.

Завдяки експорту - ціни на зерно (жито, пшеницю), запряжну худобу (волів) та ліс на внутрішньому ринку України зростали синхронно з європейськими. Продавати хліб за кордон стало найприбутковішим бізнесом того часу. Експорт зерна приносив Острозьким, Заславським, Вишневецьким та шляхті величезну масу повноважної європейської монети (венеціанські дукати, нідерландські таляри, німецькі гульдени). Поки магнати накопичували повноважні таляри, коронний уряд для покриття боргів та військових витрат постійно зменшував вміст срібла в дрібних обігових монетах (грошах, шостаках, ортах).

Виник розрив між золотим/срібним курсом (цінами в талярах) та мідно-срібним (цінами для звичайного населення в знеціненій дрібній монеті). За повсякденну дрібну монету можна було купити все менше товарів.

Доходи олігархів були прив'язані до експорту хліба та натуральних повинностей. Вони отримували високі прибутки у твердій валюті, що дозволяло їм купувати розкіш, наймати власні армії та будувати фортеці.

Продукція міщан та ремісників подорожчала значно менше, ніж продукти харчування. Життя в містах (Львів, Луцьк, Київ) ставало дорожчим через зростання цін на хліб, м'ясо та дрова.

Селяни програли найбільше. Інфляція стала головним мотивом для переведення селян з грошового оброку на щоденну панщину у фільварку.

Включення земель сучасної України в світову/європейську економіку створило деструктивний баланс:

* збагатило вузьку верхівку (магнатів);

* спричинило інфляцію, знецінення дрібної монети для міщан;

* створило жорстку кріпацьку панщину для селян.

Це остаточно розбалансувало соціальну систему Речі Посполитої ще перед 1648 роком.

Хижацька система "після нас хоч потоп" вбила і природні ресурси і людський капітал.

Чи міг існувати "фільварок з людським обличчям"?

Норма у 3 дні панщини існувала офіційно! Коли великий князь Литовський Сигізмунд II Август проводив аграрну реформу, стандартною нормою панщини було встановлено 2-3 дні на тиждень з волоки (близько 21 га землі). Обідня перерва (сієста) регламентувалася! Перерва на обід та відпочинок худоби в найгарячіші полудневі години (зазвичай з 12:00 до 14:00-15:00).

Якщо 3-денна панщина була можлива і навіть прибуткова, чому Вишневецькі, Острозькі та їхні орендарі перетворили життя селян на пекло?

Магнати володіли сотнями міст і тисячами сіл. Вони не управляли маєтками особисто, а віддавали їх у короткострокову оренду. Орендар за 2-3 роки прагнув витиснути з селян максимум зерна на продаж у Ґданськ, щоб відбити гроші й збагатитися. Жодні законні норми у 3 дні в умовах відсутності державної поліції не діяли.

Щоб перейти на гуманнішу систему (грошову оренду/чинш), селяни мусили мати куди продати свій врожай за гроші. У тогочасній Україні внутрішній ринок був слабким, тому магнатам було простіше забрати безкоштовну працю і відправити зерно валками на Балтику.

Коли Третій Литовський Статут 1588 остаточно заборонив переходити від пана до пана, магнати втратили економічний стимул покращувати умови праці. Навіщо давати сієсту чи 3 дні панщини, якщо селянин все одно юридично не може втекти (хто втікав ішов на Запорожжя).

Закручування гайок вище межі детонації зрештою спричинить запрограмований вибух в 1648 році".

На карті: червоним- міста Рівне і Луцьк; синім - Староконстянтинів, Ізяслав (Заслав), Острог, Степань, Березне, Чорторийськ.

Карта 1665 р. Нікола Сансон

 

Ліси УКРАЇНИ

Ліси України займають близько 15,9 % території держави та сформовані понад 30 видами деревних порід, серед яких переважають сосна (Pinus silvestris), дуб (Quercus robur), бук звичайний (Fagus silvatica), ялина європейська (Picea abies), береза (Betula pendula), вільха (Alnus glutinosa), ясен звичайний (Fraxinus excelsior), граб звичайний (Carpinus betulus), ялиця біла (Abies alba). В Українських Карпатах і Кримських горах проростає тис ягідний.

Хвойні насадження займають 43% загальної площі, зокрема, сосна — 35%. Твердолистяні насадження становлять 43%, зокрема, дуб і бук — 37%. Також до твердолистяних відносяться граб, ясен, клен, в'яз та акація.

Кількісні показники.

Загальна площа лісових ділянок, що належить до лісового фонду України, становить 10,4 млн га, в тому числі вкриті лісовою рослинністю 9,6 млн га. Лісистість України становить 15,9 %. Але, попри досить невелику лісистість території, Україна займає 8-те місце у Європі за площею лісів та 6-те місце за запасами деревини.

Умови для лісовирощування в Україні достатньо неоднорідні, тому ліси поширені територією держави нерівномірно. Найбільша лісистість — в Українських Карпатах (42%). Лісистість в природних зонах рівнинної частини закономірно зменшується з півночі на південь. У лісах переважають молоді й середньовікові дерева таких порід, як сосна, ялина, бук, дуб. Вони охоплюють близько 90 % вкритої лісом площі.

Видовий склад.

Хвойні дерева.

Сосна. В Україні налічується 17 видів, з них окультурено 11. Найпоширенішою є сосна звичайна (Pinus sylvestris L.), до 40 м заввишки. Плодить з 10—30 років, у зімкненому лісостані — з 40—60 років. Дерево живе 300—400 років, іноді й більше. У порівнянні з іншими шпильковими росте швидко. Сосна звичайна — світлолюбна, посухо- і холодостійка порода, невибаглива до ґрунтів, росте передусім на пісках, болотах, скелях тощо.

В Україні сосна займає близько 2,5 млн. га, або 34 % всієї лісової площі (перше місце перед дубом і ялиною). Сосна поширена насамперед на Поліссі (також на Малому Поліссі, Надбужанській і Надсянській котловинах), де є головною лісотворною породою (займає близько 60 % лісової площі). На кращих ґрунтах зростає разом з дубом (субори), на глибоких пісках — без домішки інших порід (сухі бори), на заболочених ґрунтах — з домішкою берези та вільхи. Менше значення сосна має в лісостепу (понад 20 % лісової площі), дещо більше — на лівобережному (понад 30 %). Вона поширена переважно на піщаних борових терасах лівих берегів рік, частково штучно насаджена. У степу сосна трапляється вкрай зрідка (наприклад, на Олешківських пісках), інколи — у Карпатах, на Прикарпатті та у Кримських горах.

У Кримських горах поширена сосна кримська (Р. nigra var. pallasiana Lamb.), сосна Станкевича (P. brutia Ten.) й інші.

У Карпатах, крім сосни звичайної, ростуть сосна кедрова європейська (P. cembra L.), рідкісна, лише інколи становить невеликі суцільні деревостани (наприклад, у резерваті на горі Яйце у Ґорґанах, в Чорногорі (урочища Кізі Улоги та Кедровата погорілка), та чагарник сосна гірська (Pinus mugo), що утворює густі зарості — криволісся  в субальпійському поясі.

Ялина звичайна, ялина європейська, смерека (Picea abies) — високе дерево (25—40 м) родини соснових (Pinaceae) з яскраво зеленою гостроконусоподібною або пірамідальною густою кроною.

Росте ялина у верхньому ярусі хвойних і мішаних лісів. Це важлива лісотвірна порода, зрідка трапляється в другому ярусі соснових лісостанів. В горах піднімається на висоти до 1 800 м над рівнем моря. Тіньовитривала, морозостійка рослина.

Поширена в Карпатах, рідше у Прикарпатті, місцями в західному та лівобережному Поліссі, західному і волинському Лісостепу. Вона займає 9,9 % державного лісового фонду України. Широко культивується по всій країні.

Ялиця біла або ялиця звичайна (Abies alba) — вид деревних рослин родини соснових (Pinaceae). Одна з найпоширеніших гірських лісоутворювальних порід.

В Україні поширена в Карпатах, зрідка на рівнинах в південно-західних районах у вигляді острівних популяцій.

Основна різниця між ялиною (Picea) та ялицею (Abies) полягає у хвої та шишках: у ялини хвоя жорстка, колюча та чотиригранна, а шишки звисають донизу. У ялиці хвоя м'яка, пласка, з двома білими смужками знизу, не колеться, а шишки ростуть прямо вгору ("свічки").

Модрина європейська або лендерево (Larix decidua) — струнке високе (20-40 м) дерево родини соснових. Модрина — єдине в Україні листопадне хвойне дерево. Восени її хвоя забарвлюється в золотаво-жовтий колір і опадає.

У верхній зоні Українських Карпат трапляється у поєднанні з європейським кедром і сосною гірською, нижче — з ялиною звичайною, ялицею білою, буком лісовим та іншими породами. Поширена також на Заході України.

Деревина модрини європейської — дуже цінний будівельний і виробний матеріал. Її використовують у суднобудуванні, вагонобудуванні (замінник дуба), у гідротехнічних спорудах (виготовлення водоспусків, труб, паль тощо), на телеграфні і телефонні стовпи, будівництво будинків (підвалини), шахтні стояки, балки в льохах, на виробництво паркету, дощатої підлоги тощо.

Модрина польська (Larix polonica) — дерево родини соснових (Pinaceae), відзначається дрібними (15-20 мм завдовжки) шишечками. Занесена до Червоної книги України (I категорія). Поширена в Закарпатті і Карпатах.

Яловець або ялівець (лат. Juniperus) — рід вічнозелених деревних рослин родини кипарисових. Налічується 71 вид, 9 з яких — в Україні. Найпоширеніші з них:

Ялівець високий (Juniperus excelsa) — вид вічнозелених хвойних дерев родини кипарисових (Cupressaceae). Поширений у субтропіках Північної Євразії. Реліктовий вид, занесений до Червоної книги України. Ряд рідкісних угруповань яловцю високого занесені до Зеленої книги України. У Криму поширений від мису Айя до Кара-Дагу, а також у Байдарській долині. Угруповання охороняються в Ялтинському гірсько-лісовому і Карадазькому природних заповідниках, природному заповіднику «Мис Мартьян», ботанічному заказнику «Канака» та ландшафтному заказнику «Фіолент» (АР Крим).

Ялівець звичайний (J. communis) — кущ або деревце (до 6 м заввишки), що росте в лісах Карпат, на Поліссі, в північній смузі Лісостепу, а також в Криму.

Ялівець сибірський (J. communis subsp. alpina) — кущ (30—90 см заввишки), що росте в Карпатах вище гірської границі лісів разом з криволіссям.

Ялівець козацький (Juniperus sabina) — вічнозелений кущ (до 5 м) родини кипарисові (Cupressaceae). Рослина отруйна, може також використовуватися як лікарська. В Україні ялівець козацький росте на вапнякових скелях у Криму і на Закарпатті.

Листяні дерева.

Дуб (Quercus) — рід багаторічних рослин родини букових (Fagaceae), що налічує приблизно 470 негібридних видів. Його представники поширені переважно у помірних і тропічних областях Північної півкулі.

Дуб — основна лісотвірна порода Зони мішаних лісів і Лісостепу, добре співіснує в поєднанні з сосною, грабом, ясеном, ялиною, буком (див. також діброва). Росте на більшій частині України, у степу рідше, переважно в долинах річок. Він посідає 27 % площі державного лісового фонду України. Найпоширеніший вид в Україні:

дуб звичайний (Quercus robur);

дуб бурґундський (Q. cerris);

дуб скельний (Q. petraea);

дуб пухнастий (Q. pubescens).

Бук звичайний - лісовий або європейський (Fagus sylvatica L.) — вид квіткових рослин родини букових (Fagaceae).

Поширений у Карпатах, де росте на висоті 250–1400 м над рівнем моря, в південній частині Волині, східна межа острівного поширення букових лісів в Україні проходить від Володимира по межі між Волинською височиною та Поліською низовиною до смт Гориньград поблизу м. Рівного, звідти повертає на південь до м. Кременця і далі до м. Старокостянтинова, смт Сатанова і смт Муровані Курилівці і повертає на захід до м. Кам'янець-Подільський, а також у вигляді острівних масивів у західному Лісостепу, в південній частині Волині. У лісостепу вирощується в культурах. 

Займає 9,З % державного лісового фонду України. Райони заготівлі — Карпати, лісостеп. Запаси сировини значні. 

Граб звичайний. 

Стовбур часто ребристо-незграбний, гладкий у верхній частині, але потрісканий у нижній. Красиве дерево від 7 до 25 м заввишки, вкрите сріблисто-сірою корою.

На території України росте в Карпатах, зоні широколистих лісів, Лісостепу, на Поліссі (зокрема проводяться періодичні поновлення насаджень на території НПП Кременецькі гори), зрідка в степу. Займає 3,7 % площі державного лісового фонду України. Райони заготівлі зосереджені в Лісостепу, Поліссі та Карпатах. 

Ясен звичайний (Fraxinus excelsior L.) — вид деревних рослин родини маслинових (Oleaceae).

Дерево 20-40 м заввишки з ажурною, високо піднятою кроною і струнким стовбуром з ясно-сірою гладенькою корою, яка на старих деревах стає дрібнотріщинуватою. Пагони сірувато-зелені з вугільно-чорними великими бруньками.

В Україні поширений у Лісостепу, рідше на Поліссі, в Криму. Культивують по всій Україні. Він займає 1,4 % площі державного лісового фонду. 

Клен (Acer L.) — рід дерев і кущів родини сапіндових. Налічує близько 150 видів.

В Україні поширені:

Клен звичайний, або гостролистий (Acer platanoides).

Клен польовий (Acer campestre).

Клен Стевена (Acer stevenii) = Acer hyrcanum subsp. stevenii.

Клен татарський, або чорноклен (Acer tataricum).

Явір (Acer pseudoplatanus).

  Реліктові ліси.

У Криму, на Поліссі, на Закарпатті й сьогодні можна знайти ділянки лісів з реліктовою рослинністю. На Донбасі, у Святих горах збереглися крейдові бори — острівці дольодовикового лісового покриву України. Вони утворилися в долині Сіверського Дінця наприкінці третинного періоду. Основна рослина — сосна крейдова, що відрізняється від сосни звичайної більш короткою хвоєю, дуже твердою деревиною і дрібними округлими шишками. Висотою сосни — від 8 до 28 м

. 

Ай-Петринська яйла

.Крим. Сосна Станкевича

^.Багаторічні посадки соснових лісів на Олешківських пісках дозволили врятувати від опустелення величезні площі прилеглих земель на Херсонщині

 

Географія бучин Українських Карпат

 Бук лісовий, європейський або звичайний (Fagus sylvatica L.) — вид квіткових рослин родини букових (Fagaceae). Бук лісовий — головна лісоутворююча порода. Це дерево заввишки 20-45 м. Стовбур вкритий гладенькою сріблясто-сірою корою. Пагони червонувато-бурі, молоді пагони волосисті з черговими загостреними коричневими бруньками. Розташування бруньок почергове. Листки яйцеподібні, цілокраї, майже шкірясті, зверху темно-зелені блискучі, зісподу світліші (4-40 см завдовжки і 2,5-7 см завширшки), короткочерешкові. Росте в Європі та Туреччині. Досить теплолюбна, тіньовитривала рослина, вибаглива до вологості повітря. Утворює зімкнуті чисті деревостани. При переході в більш високі гірські пояси до бука домішуються ялиця і ялина (смерека). Цвіте в травні, плоди достигають у вересні — жовтні. Поширений у Карпатах, де росте на висоті 250 — 1380 м над рівнем моря, в південній частині Волині, східна межа острівного поширення букових лісів в Україні проходить від Володимира-Волинського по межі між Волинською височиною та Поліською низовиною до смт Гориньград поблизу м. Рівного, звідти повертає на південь до м. Кременця і далі до м. Старокостянтинова, смт Сатанова і смт Муровані-Курилівці і повертає на захід до м. Кам'янець-Подільський, а також у вигляді острівних масивів у західному Лісостепу, в південній частині Волині.

Бук лісовий в Українських Карпатах поширений майже по всій території, за винятком смуги чистих ялинників.

Незважаючи на те що Українські Карпати розташовані поблизу північно-східній межі ареалу бука, тут є оптимальні екологічні умови для його зростання. Цьому сприяють сприятливі орографічні, кліматичні та грунтові фактори.
Серед деревних порід Українських Карпат бук має найширший діапазон висотного зростання. У західній і середній частинах гірської системи (Бескиди, Боржава, Красна, Свидовець) він утворює верхню межу лісу (ВМЛ). На теплому південно-західному макросхилі Карпат, в межах Закарпатської області, висотний діапазон зростання бука становить 900-1000, а на прохолодних північно-східних - 700-800 м.

Буковий варіант ВМЛ

Верхня межа букових лісів за протяжністю займає друге місце після смерекових. Вона проходить по наступних ландшафтах: Бескиди, Полонина Красна, Полонина Руна, Полонина Боржава, південні схили Ґорґан, Свидовця, південно-західна частина Чорногори і південні схили масиву П'єтроса, де верхня межа лісу знижена до висоти 1100–1200 м. Особливо високо бук піднімається на Свидовці та в Чорногорі. На пвденному мегасхилі Свидовецького масиву букові межі доходять до висоти 1380 м н.р.м. Це найвища межа бучин в Українських Карпатах. На Закарпатських схилах існують оптимальні умови для букових лісів.

У Закарпатті середня верхня межа букових лісів становить: в західній частині 1190 м н.р.м., у східній — 1280 м н.р.м. Верхня межа букових лісів, вище яких поширені смерекові, дорівнює відповідно 1250 м і 1360 м н.р.м., а верхня межа росту явора — 1160 і 1270 м н.р.м.

У Чорногорі в урочищі «Рогнєска» ВМЛ формують букові деревостани. Тут проходить східна межа бука для південно-західного макросхилу Українських Карпат. Поодиноко трапляється черемха звичайна і горобина звичайна. На схід від урочища Рогнєска букові ліси змінюються на мішані. Межа між ними виразно збігається зі стріальними межами і позначена на місцевості неглибокою депресією, яка відокремлює ПТК пригребеневих опуклих схилів з буковими лісами на вапнистих відкладах білотисенської світ та ПТК стрімких схилів з частими відслоненнями корінних гірських порід Дуклянської тектонічної зони, вкритих ялицевими лісами.

На південному схилі г. Квасівський Менчул ВМЛ також представлена буковим варіантом і має антропогенний характер. ВМЛ на південно-східних схилах г. Шешул проходить на висоті 1300 м н.р.м. Вище верхньої межі букових лісів проходить смуга шириною 10-15 м елементарних природних систем з явором, середня висота якого становить 8-10 м, а максимальна — до 14 м. Вище трапляються похідні природні комплекси з вільхою зеленою на гірсько-лучно-буроземних малопотужних ґрунтах.

Букові ліси, які досягають верхньої межі, поширені на великих площах і утворюють на висотах 600–1200 м суцільний гірсько-лісовий рослинний пояс. Букові фітоценози формуються на опідзолених безкарбонатних ґрунтах, утворених на елювіально-делювіальних відкладах карпатського флішу. Характерною рисою букових лісів є високе затінення, завдяки якому в лісах рідко трапляються світлолюбні чагарники і панує рідкий трав'яний покрив. У сприятливих умовах межа букових лісів сформована чистими високостовбурними деревостанами. На більших висотах, на межі з полонинами, дерева бука низькі або представлені криволіссям, але такі деревостани трапляються лише в первинних умовах. У переважній більшости верхня межа букових лісів представлена високими деревостанами і є вторинна. Склад трав'яного ярусу бідний, трапляються численні ефемероїди, які розвиваються і цвітуть до розпускання листя дерев.

Причини виникнення сланких форм бука різноманітні. Л. Фекете і Т. Блатни (Fekete, Blattny, 1913) головною причиною утворення таких форм дерев вважають вітер. За В. Г. Коліщук (1958) букове криволісся, судячи по фрагментах, які збереглись до наших днів, зобов'язане своїм виникненням дії високогірного клімату, особливо таким його факторам, як вітер і снігові маси, що несприятливо впливають на ріст високостовбурного лісу. В. І. Комендар (1966) основною причиною утворення букового криволісся вважає сніг, який нахиляє дерева до схилу і вкриває їх, захищаючи тим самим чином від вимерзання в умовах суворої високогірної зими. Інші дослідники пояснюють це явище ґрунтовими умовами, пошкодження худобою, специфічними кліматичними факторами тощо.

Зокрема, букове криволісся поширене і в багатьох гірських районах Європи (Альпи, Крим, Кавказ).

 

Бук, завдяки вираженій тіньовитривалості, утворює переважно чисті або майже чисті кліматичні спільноти. Лише в менш сприятливих кліматичних умовах - на кордоні з поясами дубових і смерекових лісів, а також в екстремальних едафічних умовах (кам'янисті і щебенисті грунти, круті схили) він формує змішані деревостани.

Букові ліси Українських Карпат високопродуктивні. Запас фітомаси їх стиглих деревостанів у вологих евтрофних едафотопах перевищує 600 т/га. За даним показником вони значно перевершують бучини Західної Європи та Кавказу. Висока зімкнутість деревостанів перешкоджає розвитку під ними трав'яного покриву. Запаси фітомаси в ньому рідко досягають 9-10 ц/га. Значне затінення в підкроновим простором несприятливо впливає на збереження підросту бука. Крім того, велику загрозу для виживання сходів в бучина представляють мишоподібні гризуни, а також пізні весняні заморозки. Зниження температури до: -2-5 °С приводить до масової загибелі самосіву. У високозімкнутих букових лісах надійний підріст часто відсутній. Найбільш сприятливі умови для відновлення бука складаються при зімкнутості деревного ярусу 0,6-0,7. В середньому за вегетаційний період (травень-серпень) зімкнутий буковий деревостан затримує на кронах близько 29% опадів.

Формація букових лісів в Українських Карпатах представлена ​​кількома субформацій, серед яких переважають чисті бучини.

Субформації чистих насаджень бука лісового (Fageta syivaticae).

Ліси даної субформацій поширені переважно на північних схилах Вигорлат-Гутинского і південних схилах Полониниського хребтів в помірній і прохолодних кліматичних зонах. Великі площі займають чисті бучини також на Прикарпатті, Бескидах, Зовнішніх Горганах, Покутсько-Буковинських горах. Вони формуються на средньопотужних і потужних буроземних грунтах, що утворилися на м'яких осадових породах флішу, або на більш твердих вулканічних породах - трахіту, андезиту, тощо.

У більш прохолодному кліматі Рахівського масиву, пріводораздельних Горган і Чорногори чисті бучини зустрічаються лише в сприятливих для них екологічних умовах середньогір'я. Тут вони займають південні та прилеглі до них теплі схили, вважаючи за краще грунти, що утворилися на багатих кальцієм материнських породах.

Чисті бучини відрізняються досить великим типологічним різноманіттям. Найбільшу площу займають вологі евтрофні бучини, рідше зустрічаються мезотрофні бучини. Евтрофні типи поширені на потужних родючих буроземах, деревостани ростуть по I-Iа бонітету і відрізняються високою продуктивністю. У незайманих лісах Угольського заповідного лісництва окремі 200-300-літні екземпляри бука досягають висоти 40 м. і діаметра 100 см. Це найвищі дерева листяних порід на Україні. Запас стовбурової деревини в незайманих бучинах Карпатського заповідника становить 590-680 м³ на 1 га.

З підвищенням висоти над рівнем моря умови для зростання бука погіршуються (знижується родючість грунтів, зростає їх щебенистість, а клімат стає більш прохолодним). У таких місцезнаходженнях формуються мезотрофні бучини. Деревостан росте по II - III бонітету, запас стовбурної деревини на гектарі не перевищує 400-450 м³. На щебеневих грунтах поширені бучини проліскові, вейникові з вейником пухнастим, рідше овсяницею з овсяницею найвищої, а на кислих бідних деградованих грунтах - бучини ожикою з ожикою боровою. У вологих едатопах зрідка зустрічаються бучини осокові з домінуванням осики трясунковидной.

Біля верхньої межі лісу, де випадає велика кількість опадів, у більш бідних і холодних лісорослинних умовах поширені свіжі, вологі та сирі мезотрофні і оліготрофні бучини. Це низькобонітетні фітоценози. У вологих едатопах характерними асоціаціями є бучина чорнична, в сирих - бучина аденостілесова.

Субформації бука лісового та граба (Carpineto-Fageta).

Спільноти даної субформації мають обмежене поширення. Вони пристосовані до смуги більш теплого і сухого клімату буковинських передгір'їв, а також до нижніх частин схилів і долин Ужа, Латориці та інших річок, куди проникають теплі повітряні маси з Угорської низовини. Перший ярус утворює бук, іноді з незначною домішкою дуба черешчатого, другий ярус - граб. На суцільних рубках останній відновлюється краще бука, тому не виключена можливість зміни корінних деревостанів похідними грабняками. На багатих, слабощебенистих буроземних грунтах ця субформація представлена ​​свіжою евтрофною грабовою бучиною ясменниковою, на бідніших - свіжими мезотрофними грабовими бучинами волосистоосоковою і волосистоожиковою.

Субформації бука лісового та дуба скельного (Querceto petraeae-Fageta).

 Ці ліси флористично близькі до буково-дубових. З огляду на те, що дуб витісняється буком, вони ценотично нестійкі і мають обмежене поширення. В основному дубово-букові ліси збереглися на південних мегасхилах Вигорлат-Гутинського хребта і частково в передгір'ї Буковини. Вони відрізняються хорошим ростом (I - II бонітет) і відновленням, у підрості переважає бук. На родючих буроземних грунтах формуються свіжі евтрофні дубові бучини ясменникові, а на бідніших - свіжі мезотрофні дубові бучини вейникові і боровоожикові.

Субформації бука лісового та явіра (Acereto pseudoplatanae-Fageta).

Ці ліси флористично близькі до буково-яворових лісів, проте формується на менш крутих схилах і не настільки щебнистих грунтах. Наявність явора сприяє активному розкладанню підстилки, завдяки чому в трав'яному покриві переважають нітрофільні види. В межах субформацій виділені наступні асоціації - волога мезотрофна яворова бучина пролісникова, лунникова і листовикова. Остання пристосована до виходів на поверхню вапнякових порід.

Субформації бука лісового та ялиці (Abieto-Fageta).

Еколого-біологічні особливості бука та ялиці досить близькі. В Карпатах ці породи утворюють змішані ценотичні стабільні деревостани. Найбільш сприятливі грунтово-кліматичні умови для ялицево-букових лісів існують в Дністровських і Сколівських Бескидах, де вони займають значні площі. В ценотичному відношенні ялицево-букові ліси досить однорідні. Найчастіше вони формуються на щебнистих буроземних грунтах в мезотрофних і евтрофних типах лісорослинних умов. Найбільш поширені їх асоціації - волога мезотрофна ялицева бучина чорнична і волога евтрофна ялицева бучина зуб'янкова.

Субформації бука лісового, ялиці та смереки (Abieto-Piceeto-Fageta).

 На контакті висотних поясів бучин і ялинників сформована смуга смереково-ялицево-букових та ялицево-смереково-букових лісів. Основні їх спільноти поширені в Рахівському кристалічному масиві, а також на північному мегасхилах Полонинського хребта в межах висот 800-1100 м над рівнем моря. Рідше вони зустрічаються в Чорногорському масиві, в Горганах. Співвідношення головних едифікаторів спільнот буває різним, що залежить від висоти над рівнем моря, характеру клімату і грунтових умов. Участь смереки, як правило, збільшується на щебенистих грунтах і в урочищах, де нагромаджуються холодні повітряні маси. Фітоценози мають двох-, рідше триярусні споруди. Розрідженний перший ярус утворює ялина і ялиця; потужний і зімкнутий другий ярус - бук. Серед змішаних хвойно-листяних лісів ці спільноти відрізняються найвищою продуктивністю. Вони стійкі проти вітровалу, тому необхідно їх відновити у всіх корінних типах лісу. Найбільш характерними асоціаціями в даній субформацій є вологі мезотрофні ялицево-смерекові бучини чорнична і кіслична.

ЛІТЕРАТУРА

Байцар Андрій. Типи верхньої межі лісу в Українських Карпатах та їх охорона // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 40. Частина І. — Львів, 2012, с. 101–107.

Байцар Андрій. Еколого-географічні та біоенергетичні особливості Верхньої межі лісу в Українських Карпатах //Експериментальна екологія. Методи, теорія, практика. Вісник Західного центру екології. Випуск 2 — Львів 1999, с. 45-51.

Генсірук С. А., Ліси України. Наук. тов. ім. Шевченка, УкрДЛТУ. - Львів, 2002. - 495 с.

Природа Українських Карпат / Голубець М. А., Гаврусевич А. Н. Загайкевич І. К. - Київ: Наукова думка, 1988 - 208.

Чи ростуть в Україні кедрові ліси?

Те, що в народі називають кедром,  відносять до  роду Сосна (Рinus). Це так звані "кедри" європейський - Рinus cembra, сибірський - Рinus sibirica, корейський - Рinus koraiensis і  кедровий сланник - Рinus pumila (насіння "кедрові горіхи" яких вживаються в їжу).

Кедр (Cedrus) — рід класу хвойних (Coniferopsida або Pinopsida) родини соснових (Pinaceae), роду Кедр (Cedrus); найбільш пов'язаний з ялицею (Abies).  Головними районами поширення кедру є Середземномор'я (висоти 1000—2200 м) та Гімалаї (1500-3200 м).

За прийнятою класифікацію рід поділяється на два види рослин, що разом складаються з 5 підвидів:

• Гімалайський кедр (Cedrus deodara)
• Ліванський кедр (Cedrus libani)
• Атласький кедр (Cedrus libani var. atlantica)
• Ліванський кедр (Cedrus libani var. libani)
• Кіпрський кедр (Cedrus libani var. brevifolia)
• Турецький кедр (Cedrus libani var. stenocoma)

Клімат України надто суворий для зростання справжніх кедрів. Однак у Нікітському ботанічному саду можна побачити кедри: атласький, гімалайський, кіпрський і ліванський.

Головним чином плутанина назви сталася завдяки Петру I. Він проявив зацікавленість до закордонного способу життя, наукам навчався в Європі, а мистецтво кораблебудування цар освоював на голландських верфях. Як правило, для обшивки днища судна голландці застосовували кедрову дошку, доставляючи дорогу деревину морським шляхом з Північної Африки: гори Атлас - батьківщини атласького кедра. Кедрова деревина цінна тим, що не гниє у воді, не піддається обростанню водоростями та молюсками, а також не пошкоджується термітами. В епоху вітрильного флоту кораблі будували з кедра. Це була найкраща деревина для кораблебудування. Повернувшись у Росію і бажаючи побудувати потужний флот, Петро I відправив до Сибіру кілька експедицій шукати свій кедр. Для зразка дав спил деревини, і ще люди знали, що дерево хвойне. Була знайдена сосна сибірська, їстивне насіння якої експортувалися з Росії в Англію та інші країни, ще за часів Івана Грозного. І Петро I видав указ: "іменувати це дерево кедром сибірським", а також, підписав указ, що забороняв рубати їх під страхом смерті. Однак могутні і красиві кедри, корінні жителі Північної Африки, Лівану, Гімалаїв не ростуть в Сибіру і мають неїстівні плоди. А слідом за Петром I вся династія царів Романових мала величезний прибуток від торгівлі деревиною "сибірського кедра" на європейських ринках. Адже кедр був стратегічною сировиною, країна, що володіє кедровими лісами, мала суттєве джерело поповнення бюджету.

В російській мові за ним закріпилася назва "кедр", хоча він знаходиться у віддаленому спорідненні зі справжніми кедрами. Так як з наукової точки зору цей вид належить до роду Сосна (Pinus) та є близьким родичем сосни звичайної, а не справжніх кедрів роду Cedrus - (атласького, ліванського, гімалайського, кіпрського та турецького). Трохи згодом його стали називати "кедровою сосною". Це твердження також не є вірним, адже "кедрова сосна" - лише умовне найменування роду Сосна (Pinus), насіння якої ("кедрові горіхи")  вживається в їжу. "Кедрових" сосен є кілька видів і ще кілька мають їстівне насіння, при цьому, не є "кедровими" (напр. Сосна Ламберта, Сабіна та ін.) Ось і виходить, що російський "кедр" - це звичайна сосна сибірська, "кедр" корейський" - сосна корейська, а "кедровий сланик" - сосна карликова (https://prolisok.com.ua/tsikavo-znati/shcho-take-kedr)

Отже, справжнім кедром є хвойне дерево родини Соснові (Pinaceae), роду Кедр (Cedrus).

Ліванський кедр

Географія кедрових лісів Українських Карпат

Клімат України надто суворий для зростання справжніх кедрів. Однак у Нікітському ботанічному саду можна побачити чотири види/підвиди кедрів: гімалайський, атласький, кіпрський і ліванський. 

Те, що в народі називають кедром,  відносять до  роду Сосна (Рinus). Це так звані "кедри" європейський , сибірський, корейський  і  кедровий сланник -  (насіння "кедрові горіхи" яких вживаються в їжу).

Отже, українською мовою кедрами також інколи, не зовсім правильно, називають деякі рослини роду сосна, одна з яких — сосна кедрова — росте в Карпатах, інші ростуть у ботанічних садах:

    європейський кедр (сосна кедрова європейська, Pinus cembra)

    сибірський кедр (сосна кедрова сибірська, Pinus sibirica)

    корейський кедр (сосна кедрова корейська, Pinus koraiensis)

    сланкий кедр (Pinus pumila) — сосна сланка, північний сосновий стелюх, поширений у полярних районах.

Всі ці сосни у їхніх шишках ховають між лусками невеликі їстівні горішки, які називають «кедровими горішками». 

 Отже, справжнім кедром є хвойне дерево родини Соснові (Pinaceae), роду Кедр (Cedrus). 

Сосна кедрова європейська, або сосна європейська, або кедр європейський (Pinus cembra L.) — хвойне вічнозелене дерево родини соснових. Максимальна тривалість життя — 1000 років, висота — до 25 м, діаметр стовбура — до 1,5 м. Занесена до Червоної книги України. Охороняють в ПЗ "Ґорґани", Карпатському НПП, в заказниках загальнодержавного значення "Грофа", "Тавпіширський", "Яйківський", (Івано-Франківська обл.), "Брадульський", "Ґорґани" і "Тавпишірка", "Кедринський" (Закарпатська обл.). У "Яйківському заказнику" знаходиться найбільша ділянка сосни кедрової європейської природного походження. Необхідно взяти під охорону всі місцезнаходження виду. Заборонено вирубування дерев. Лише 69 квадратних кілометрів займають ліси з сосни кедрової європейської в Україні, що становить лише 0,069% усіх лісових територій країни.

Найбільші екземпляри кедра виявлені у природному заповіднику «Ґорґани» (34 м висотою і діаметром 108 см) та заказнику «Яйківський».

У заказнику «Яйківський» росте кедр-велетень.. Довжина окружності — 310 см на рівні 1 м від землі. Дереву понад 500 років. Вік підтверджує Платон Третяк у праці «Хроніки Осмолодської пущі» (с.24): «Тут деякі кедри віком 100-600 років мали висоту 28 м і діаметр на рівні грудей 1 м». Богдан Лучаковський (засновник об'єднання українських лісівників в діаспорі) зазначає, що в резерваті «Яйце» ростуть найстаріші в Європі кедри, деякі з яких у діаметрі мають 130 см, відповідно є старшими за 500 років.

За свідченнями очевидців в заказнику «Яйківський» виявлено екземпляр діаметром 145 см, якому ймовірно 750 років.

 Ареал сосни кедрової європейської складається з двох фрагментів. Один — від південних районів Франції до східних районів Альп, на півночі доходить до Женевського озера. Другий і менший ареал розташований у Високих Татрах та Карпатах. Росте на висоті 1200—2600 м над рівнем моря, в континентальному кліматі, де дуже низькі температури і сніг лежить більше 9 місяців на рік. Утворює змішані з ялицею, ялиною і модриною насадження або росте невеликими чистими деревостоями. Як плейстоценовий релікт і рідкісний вид занесений до Червоної книги. Для охорони цієї сосни організовано ряд заповідників.

В Україні сосна кедрова європейська трапляється в основному в Карпатах — в Закарпатській та Івано-Франківській областях, а також у Любовицькому лісництві Малинського району Житомирської області. Росте частково разом з модриною, мова йде про кілька десятків дерев, раніше було більше. 

Відомі її місцезнаходження на гірських хребтах Ґорґан, в Чорногорі й у Свидовці, які є східною межею її ареалу. Найбільші площі кедрової сосни збереглися в Івано-Франківській області, в основному в Ґорґанах. Починаючи з верхньої течії Свічі розірвана смуга лісів за участю сосни тягнеться уздовж гірських хребтів у верхній частині басейну Лімниці, Бистриці Солотвинської та Бистриці Надвірнянської. У гори дерево піднімається на висоту до 1350 м на північно-східних схилах і до 1280 м — на північних. Часто разом з ним росте ялина, гірська сосна — жереп, горобина, іноді береза. Місцями сосна доходить до верхньої межі лісу.

Кедрова сосна європейська була широко поширена в Карпатах в холодні фази кінця плейстоцену і раннього голоцену. Починаючи з середнього голоцену, сосна кедрова витіснялася більш пристосованими до змінених кліматичних умов видами - ялиною, подекуди ялицею та буком, в останні століття зникнення її значною мірою сприяли вибіркові рубки з метою заготівлі цінного кедрової деревини.

Понад 10 тисячоліть тому, як свідчать палеопалінологічні дослідження (вивчення викопного пилку), кедрові ліси були таким самим звичним явищем, як сьогодні діброви. Ліси з сосни кедрової (Pinus cembra L.) охоплювали тисячі квадратних кілометрів території Європи, простягаючись вузькою смугою, затисненою між кілометрової товщини льодовиком на півночі і зледенілими Альпами і Карпатами на півдні.

Кінець льодовикового періоду, ознаменував завершення епохи кедрових лісів. У міру потепління і наступу, спершу, березово-соснових, а потім в’язових і дубових лісів, кедрини відступали в гори, де майже, повсюдно їх очікувало невблаганне, як сама еволюція, вимирання. 

У Карпатах, кедрових лісів, практично, не залишилось. Вони збереглись невеличкими острівцями у Татрах, Ґорґанах, Чорногорі, Фараґаських, Ретезатських та Буцеґських Горах. Тоді як у Альпах, вище 1500 метрів над морем, існує окремий кедровий лісовий пояс, який перекриває смерековий. Це справжні реліктові екосистеми, які, майже, незмінними дійшли до нашого часу із глибокого палеоліту.  

В. І. Комендором (1966) на північному схилі г. Петрос (ландшафт Чорногора) на висоті 1700 м у заростях вільхи зеленої було знайдено 14 екземплярів сосни кедрової європейської. В. І. Комендар 14 екземплярів кедра знайшов у заростях вільхи зеленої на північному схилі г. Петрос на висоті 1700 м в.р.м., кілька особин — на північно-східному схилі полонини Гармонєска на висоті 1400 м в.р.м.

Зараз сосна кедрова росте на обмежених територіях в Ґорганах і частково в Чорногорі, переважно в холодних кам'янистих ПТК. Вона зустрічається на висотах 1205-1626 метрів над рівнем моря, що свідчить про її хороше пристосування до суворих кліматичних умов. Основні осередки сосни кедрової знаходяться в більш теплій підзоні холодної термічної зони зі сумою активних температур 600-1000 °С, характерної для поясів буково-ялицево-ялинових лісів. В післяльодовиковий період ця порода доходила до верхньої межі смерекових лісів. Про це свідчать збережені в Чорногорі (урочища Гаджина і Кедроватий) острівні осередки кедрово-ялинових угруповань на висоті 1335-1596 метрів над рівнем моря. У Високих Татрах кедрова сосна європейська часто зустрічається на контакті ялинових лісів та гірсько-лісового криволісся на висоті 1380-1700 метрів над рівнем моря.

Карпатські ліси з сосни кедрової відносяться до двох субформацій: чистим кедровим і ялицево-кедровим лісам. Перша (Cembreta) зустрічається дуже рідко. Вона формується в оліготрофних едафічних умовах на кам'янистих розсипах (вологий оліготрофний гірськососновий кедрач чорничний) і гірських заболочених ділянках (сирий оліготрофний кедрач чорнично-сфагновий). У таких едатопах ялина зазвичай не поселяється, сосна кедрова утворює розімкнуті деревостани повнотою 0,4 - 0,5, V-Va бонітету, досягаючи у віці 150 років висоти 8-10 метрів і діаметра 25-35 см.

Незначну домішку складає сосна гірська, рідше горобина. У трав'яному покриві переважають виключно бореальні види, серед яких зустрічаються і такі рідкісні, як журавлина дрібноплідна, плаун баранець, водяника чорна.

У субформацій ялиново-кедрових лісів (Piceeto-Cembreta) дещо краще едафічні умови, в зв'язку з чим в ній поширюється ялина, яка разом з кедрової сосною європейською формує ценотичний стабільний деревостан IV-V бонітету, повнотою 0,5-0,6, що досягають в 150 років висоти 10-14 м і діаметра 30 - 40 см. У надґрунтовому покриві переважає чорниця, помітна участь брусниці, плеуроціум Шребера, зрідка зустрічається ожина лісова, кочедижник альпійський. Субформація представлена ​​асоціацією - вологий оліготрофний ялиновий кедрач чорничний.

ЧОРНОГОРА. На Чорногорі трапляється лише в двох улоговинах льодовикового походження — Ґаджина і Кізьї Улоги. 

Сосна кедрова європейська трапляється в зоні верхньої межі лісу на дуже крутих кам'янистих схилах та малопотужних сильноскелетних ґрунтах у смугах проходження потужних безкарбонатних пісковиків і гравелітів, що важко піддаються звітрюванню (ландшафти Ґорґан, Чорногора).

Досить великі зарості сосни кедрової у Чорногорі на північних схилах урочища «Ґаджина» на висоті 1495–1575 м.р.м. описав Г. Запалович (1889). Л.Мілкіна (1990) зазначає, що сосна кедрова трапляється в п'ятьох ізольованих осередках загальною площею близько 10 га в урочищах «Ґаджина» та «Кедруватий» у кварталах шостого-восьмого Бистрецького лісництва КНПП. А. Сьродонь (1946) повідомляв про проростання поодиноких кедрів на північно-східних схилах урочища «Ґаджина» (1335–1520 м в.р.м.).

Карликові екземпляри трапляються тут на висоті 1626 м в.р.м. Найбільший у Чорногорі осередок сосни кедрової зберігся на дуже крутих сильно-кам'янистих схилах урочища «Кедруватий». Місцеве населення називає це місце Довбушевим Сідлом. Верхня межа лісу тут проходить на висоті 1560 м.

На дуже крутих зсувних схилах північної експозиції хребта Кедровата Погорілка верхню межу лісу на висоті 1530–1560 м н.р.м. утворюють кедрово-смерекові угруповання. Вище поширені гірська сосна і вільха зелена. В урочищі «Ґаджина» трапляються тільки поодинокі кедри. На південно-східних схилах г. Шпиці вони зовсім не збереглися, хоча А. Сьродонь (1946) зазначав, що вони проростають на висоті 1445 м в.р.м.

Ґорґани. Основні осередки росту сосни кедрової збереглися на північно-східних макросхилах Ґорган в верхів'ях басейнів Свічі, Ломниці, Бистриць Солотвинської та Надвірнянської.

Збереження сосни кедрової у приполонинських ПТК Ґорґан є наслідком відсутності з давніх часів практично природних полонин (субальпійські ПТК покриті переважно греготами), і як наслідок — виключення з господарської діяльності верхньогірсько-лісових геосистем. На північно-східних схилах Ґорґан кедр поширений до висоти 1630 м (Sulma,1929); на південно-західних- до 1495 м - г. Тавпіш, хребет Тавпіширка (Jakob, 1937 ; Hilitzer, 1932).

Розповсюджені кедрово-смерекові ліси у ландшафтах Ґорґан всіх експозицій в межах висот 1180–1500 м н. р. м. До висоти 1600–1650 м проростають лише поодинокі біогрупи кедра. Колись приполонинські природні комплекси з сосною кедровою займали значно більші площі, ніж сьогодні, але внаслідок антропогенної діяльності зазнали сильних змін, а сам ареал сосни кедрової дуже звузився (у високогірних районах гуцули використовують вершки кедра у весільних обрядах).

У Ґорґанах кедрина не утворює чистих лісів, а лише змішані смерекові кедрівники. Кедрові ліси зростають  у Ґорґанах двома невеликими острівцями. Перший – це хребет Ґрофа-Попадя у Північних Ґорґанах, а другий – хребет Довбушанка-Полєнські у Південних Ґорґанах. У інших же місцях кедрини зростають поодиноко або невеликими групами, однак лісів не утворюють.  

 У природному заповіднику “Ґорґани” площа лісів де кедрова сосна складає лише 40% займає 80 га, а 50% співвідношення зі смерекою виявлено лише на 40 гектарах. Загальна ж площа кедрівників у заповіднику складає 539 га.

У заповіднику «Ґорґани» є 2 300 дерев кедра. Поодинокі дерева, які ростуть на кам’яних розсипах південних експозицій, піднімаються на Довбушанці аж до відмітки 1730 м над рівнем моря. Смереково-кедрові та кедрово-смерекові ліси у заповіднику поширені в межах висот 965-1580 м н.р.м. і зростають, переважно, на стрімких схилах південних експозицій, де утворюють деревостани з перевагою кедра. На бідних кам’янистих ґрунтах, вкритих торф’янистим шаром органічного відпаду, формуються пралісові ценози субформації Pineto (cembrae)-Piceetum (abietis), які у заповіднику поширені на площі 539 га. Кедрові ліси (Pineta cembrae) представлені асоціаціями Piceeto (abietis) – Pinetum (cembrae) sphagnosum, Piceeto (abietis)–Pinetum (cembrae) vaccinoso (myrtilli)–hylocomiosum, Piceeto (abietis)–Pinetum (cembrae) vaccinoso (myrtilli) – sphagnosum. Вони трапляються спорадично у верхніх (1100-1535 м н.р.м) частинах переважно південних та південно-західних схилів на щебенисто-кам’янистих буроземах. Фітоценози занесені до Зеленої книги України (2002).

Іншим найбільшим її місцезростанням є верхів’я ріки Лімниці поблизу Осмолоди – хребет Ґрофа-Попадя, тут ліси Сосни кедрової становлять 800 га на висотах від 1000 до 1700 м над морем, часом утворюючи, практично, чисті кедрівники. 

 На закарпатських схилах кедровники зустрічаються рідше. Вони відзначені на схилах гір Попадя, Малий і Великий Ґорган. Унікальний їх масив зберігся в урочищі Кедрин (верхів'я річок Мокрянка і Брустурянка) на території Усть-Чорнянського лісокомбінату.

Типи лісу. Реліктові насадження сосни кедрової європейської  утворюють чисті й змішані з березою, смерекою, ялицею насадження різних типів лісу. На бідних кам'янистих ґрунтах, подібних до передборового комплексу, формуються вологі й сирі карпатські бори (А3, А4), соснові мшари (А5); в суборевих типах на кам'янистих і торф'янистих ґрунтах утворилися вологі сосново-смерековий і кедрово-смерековий субори (В3), сирий сосновий і ялиново-кедровий субір (В4), сосновий сумшар (В5). На верхній межі лісу до складу смерекових деревостанів входить кедр, який формує вологу кедрову сусмеречину (С5, к См). З соснових лісів найпоширенішим є смереково-сосновий субір, який має двоярусний деревостан: у першому ярусі росте сосна ІІ-ІП бонітетів, у другому - смерека з домішкою берези, деінде з домішкою ялиці; у підліску - горобина. Живий ґрунтовий покрив представлений зеленими мохами — плевроцієм Шребера, гілокоміем проростаючим, зозулиним льоном, рітідіадельфусом трикутним тощо. Багато чорниці, брусниці, орляка. З кедрових лісів поширений вологий смереково-кедровий субір. У першому ярусі росте кедрова сосна (II бонітету), в другому - смерека, в підліску - горобина, куртини гірської сосни. Трав'яний покрив подібний до смереково-соснового субору. Усі насадження описаних типів лісу відносяться до першої групи лісів і виконують важливу ґрунтозахисну й водорегулювальну роль.

Історична довідка.

Кедр (Cedrus) — рід класу хвойних (Coniferopsida або Pinopsida) родини соснових (Pinaceae), роду Кедр (Cedrus); найбільш пов'язаний з ялицею (Abies).  Головними районами поширення кедру є Середземномор'я (висоти 1000—2200 м) та Гімалаї (1500-3200 м).

За прийнятою класифікацію рід поділяється на два види рослин, що разом складаються з 5 підвидів:

    Гімалайський кедр (Cedrus deodara)

    Ліванський кедр (Cedrus libani)

        Атласький кедр (Cedrus libani var. atlantica)

        Ліванський кедр (Cedrus libani var. libani)

        Кіпрський кедр (Cedrus libani var. brevifolia)

        Турецький кедр (Cedrus libani var. stenocoma)

Головним чином плутанина назви сталася завдяки Петру I. Він проявив зацікавленість до закордонного способу життя, наукам навчався в Європі, а мистецтво кораблебудування цар освоював на голландських верфях. Як правило, для обшивки днища судна голландці застосовували кедрову дошку, доставляючи дорогу деревину морським шляхом з Північної Африки: гори Атлас - батьківщини атласського кедра. Кедрова деревина цінна тим, що не гниє у воді, не піддається обростанню водоростями та молюсками, а також не пошкоджується термітами. В епоху вітрильного флоту кораблі будували з кедра. Це була найкраща деревина для кораблебудування. Повернувшись на Батьківщину і бажаючи побудувати потужний флот, Петро I відправив до Сибіру кілька експедицій шукати свій кедр. Для зразка дав спил деревини, і ще люди знали, що дерево хвойне. Була знайдена сосна сибірська, їстивне насіння якої експортувалися з Росії в Англію та інші країни, ще за часів Івана Грозного. І Петро I видав указ: "іменувати це дерево кедром сибірським", а також, підписав указ, що забороняв рубати їх під страхом смерті. Однак могутні і красиві кедри, корінні жителі Північної Африки, Лівану, Гімалаїв не ростуть в Сибіру і мають неїстівні плоди. А слідом за Петром I вся династія царів Романових мала величезний прибуток від торгівлі деревиною "сибірського кедра" на європейських ринках. Адже кедр був стратегічною сировиною, країна, що володіє кедровими лісами, мала суттєве джерело поповнення бюджету.

В російській мові за ним закріпилася назва "кедр", хоча він знаходиться у віддаленому спорідненні зі справжніми кедрами. Так як з наукової точки зору цей вид належить до роду Сосна (Pinus) та є близьким родичем сосни звичайної, а не справжніх кедрів роду Cedrus - (атласського, ліванського, гімалайського та кіпрського). Трохи згодом його стали називати "кедровою сосною". Це твердження також не є вірним адже "кедрова сосна" - лише умовне найменування роду Сосна (Pinus), насіння ("кедрові горіхи") яких вживаються в їжу. "Кедрових" сосен кілька видів і ще кілька мають їстівні насіння, при цьому, не будучи "кедровими" (напр. Сосна Ламберта, Сабіна і ін.) Ось і виходить, що російський "кедр" - це звичайна сосна сибірська, "кедр" корейський - сосна корейська, а кедровий сланик - сосна карликова (https://prolisok.com.ua/tsikavo-znati/shcho-take-kedr)

ЛІТЕРАТУРА

Байцар Андрій. Типи верхньої межі лісу в Українських Карпатах та їх охорона // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 40. Частина І. — Львів, 2012, с. 101–107.

Байцар Андрій. Еколого-географічні та біоенергетичні особливості Верхньої межі лісу в Українських Карпатах // Експериментальна екологія. Методи, теорія, практика. Вісник Західного центру екології. Випуск 2. Львів 1999, с. 45-51.

Генсірук С. А., Ліси України. Наук. тов. ім. Шевченка, УкрДЛТУ. - Львів, 2002.  495 с.

Природа Українських Карпат / Голубець М. А., Гаврусевич А. Н. Загайкевич І. К. - Київ: Наукова думка, 1988. 208 с.

Чорногора. Кізі Улоги. Сосна кедрова європейська + смерека + жереп

 

 

Яйківський заказник. Українські Карпати.