пʼятниця, 12 липня 2019 р.

Географія Криму: печеніги і половці


У середині X ст. хазар у Криму змінили печеніги.
Печеніги - об’єднання тюркських та інших племен (уперше згадані у VIII ст.; востаннє етнонім «печеніги» виявлено в угорських джерелах кінця XIV початку XV ст.). У 890-х роках печеніги переселились у північнопричорноморські степи включно до гирла Дунаю, витіснивши звідти інші племена, зокрема, найчисленніше - угрів.
На початку X ст. печеніги почали проникати у Крим. У степовій частині їхню присутність визначають за археологічними даними аж до кінця XI ст.
Войовничість печенігів, схильність до пограбувань використовували візантійці, які намагалися відволікти їх від походів на володіння імперії в Криму, насамперед на Херсонес, нацьковуючи на сусідів.
Щоб утримати за собою роль арбітра серед сусідів, печеніги 914 р., 968 р. і 972 р. входили в союз з Візантією, 944 р. - з Руссю, та й з іншими державами, проте завжди проти одного з колишніх союзників. Печенізький каган Куря 972 р. розбив на Дніпровських порогах військо князя Святослава, що поверталося з походу на Візантію, і вбив самого князя. Небезпека з боку печенігів минула для Русі 1036 р., коли князь Ярослав розбив їх ущент під Києвом.
Під натиском половців печеніги покинули Русь і перейшли через Дунай на візантійські землі. Від печенізької небезпеки Візантію врятував несподіваний прихід половців, що 1091 р. допомогли імператорові цілковито розбити печенігів. Після чергової поразки 1122 р. печеніги зовсім зникли як самостійний елемент, розпорошившись у половецькому та болгарському елементах.
Половці (кипчаки, куни, кумани або комани) - тюркські кочові племена, расово споріднені з печенігами, які на зламі X і XI ст. заселяли південну частину Середньої Азії. Витісняючи тюрків, половці у середині XI ст. кочували, займаючи Чорноморські степи.
Половці зберегли поділ на орди і родові клани, нерідко ворогуючи між собою. Як раніше хазари зробили степ на час свого володарювання безпечним для торгових караванів, так і кипчаки намагались відіграти таку ж роль, щоправда, не дуже вдало, оскільки, на відміну від Хазарії, Куманія так і не стала державним утворенням.
Якщо пам’яток перебування в Криму печенігів порівняно небагато, то половці залишили помітніший слід. Землі на околицях Євпаторії - місця для зимівлі половців. Тут були табірні стоянки, які поступово обросли кладовищами. Мова половців була мовою міжетнічного спілкування в степах: її добре розуміли і в кочових таборах, і в приморських торгових містах (Ялті, Херсонесі та ін.).
Щасливі часи для половців закінчилися в 20-30-х роках XIII ст. з вторгненням у Східну Європу монголо-татар. Чимало їх поселилося в Закавказзі, частина пішла на Русь, дехто — на Балканський півострів, в Угорщину і Малу Азію.
Доля половців, що залишилися в Причорномор’ї, була різною. Багато їх загинуло під час першого нападу монголів. А у північно-західній частині Причорномор’я половецьке населення було адаптовано завойовниками. Тут сформувався тюркський мовний етнос, відомий з XIV ст. як ногайці. Хоча половці були розгромлені, їхні культурні надбання використали татари. Панівна верства татар перебрала від половців мову, багато прикмет і звичаїв і, зрештою, внаслідок подружніх зв’язків цілковито асимілювалася. Половці, зі свого боку, у другій половині XIII ст. і першій половині XVI ст. прийняли разом з татарами іслам.

ЛІТЕРАТУРА
Байцар Андрій. Крим. Нариси історичної, природничої і суспільної географії: навч. посіб. / А. Л. Байцар; Львів. нац. ун-т імені І. Франка. — Львів. : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. — 224 с.
Байцар Андрій. Географія Криму : навч.-метод. посібник / А. Л. Байцар. - Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2017. - 358 с.
Святослав вторгається в Болгарію з печенізькими союзниками (з Хроніки Костянтина Манасса)


Немає коментарів:

Дописати коментар