1931 р. Чехословацька карта «Pomery Národnostni». Видавництво: «Vojenský zeměpisný ústav v Praze». На карті виділено (способом кольорового фону і ареалів) вісім основних етносів, що проживали в країні. Словаки і чехи об’єднані в одну національність – чехословаки. Українську народність позначено як RUSKA. Присутність українських етнічних островів зазначена у Східній Словаччині. Етноси на карті подано лише в межах Чехословаччини.
Словаки і чехи українців здебільшого називали Rusínmi, Rusnákmi.
У міжвоєнній Чехословаччині переписи населення відбулися у 1921 р. та 1930 р. За даними перепису 1921 р. у всій Чехословаччині проживало 461 849 осіб російської, малоруської (української) національності. Відповідно у 1930 р. таких було 549 169 осіб. На території Словаччини (без Підкарпатської Русі) у 1921 р. проживало 85 628 українців, а в 1930 р. – 91 079. У графі про національний склад українців записували як ruskej, maloruskej (ukrajinskej). На час першого офіційного чехословацького перепису людності (1921 р.) у Закарпатті жило 604, 670 громадян. Із них русинами (за тодішньою термінологією) записано 370 тисяч, тобто близько 60 відсотків. Однак цей перепис, щонайменше стосовно місцевих українців чи, як їх тоді офіційно іменували чехословацька влада, русинів, не відображає об'єктивної картини з кількох причин [Копчак, 1977].
По-перше, той перепис навіть не передбачав окремої рубрики для національності українець. По-друге, особи, що здійснювали той перепис, робили це несумлінно. За Д. Ріхардом (1927 р.), по тих населених пунктах, у яких функцію вповноваженого по перепису виконував русофіл (а тим більше – росіянин-біженець), місцевого корінного закарпатця записували до переписного листа як росіянина, а якщо ні, то – як русина. Однак того ж таки русина уповноважений міг самовільно записати й чехом чи угорцем. До того ж необхідно враховувати й те, що більша частина корінних українців була ще неграмотною в ті роки. За даними Д. Ріхарда, 60 відсотків людей краю, старших віком за 6 років, на ту пору не вміли ні писати, ні читати .
За даними статистики 1930 р., до російської, малоруської (української) національності (саме так наведено у бланку) присутність українців зазначена у всіх тодішніх 78 округах Словаччини. Найвищі дані наведені у східнословацьких округах. На першому місці Меджилабірецький округ, там з-поміж 20 472 осіб 15 829 належали до російської, малоруської (української) національність, що становило 77,32% населення. У Снинському округу серед 32 814 жителів 20 118 громадян – українці, тобто 61,31% населення. У Стропківському округу, з-поміж 30 099 жителів українців – 17 316 осіб (57, 53%). А у Вишньосвидницькій експозитурі цього округу з 14 490 жителів – 11 663 українців (80,49%). Бардіївський округу – з-поміж 39 593 жителів – 13 505 осіб української національності. Старолюбовнянський округ – з-поміж 23 205 жителів – 13 318 українців (27,21%). Сабинівський округ – з-поміж 40 159 жителів – 6 968 українців і т. д.
Історична довідка. 10 вересня 1919 р. Карпатська Русь увійшла до складу Чехословаччини на правах автономії. Остаточно статус території був підтверджений Тріанонським договором 1920 року. Там було створено окрему автономію т. зв. «Підкарпатську Русь» або «Карпатську Україну» (назва з 26 жовтня 1938 р.). Конституція Чехословаччини, прийнята 29 лютого 1920 р. ввела в ужиток назву «Підкарпатська Русь» і, починаючи з цього часу, таку назву використовували у всіх офіційних відносинах. Між Підкарпатською Руссю і Словаччиною 1919 р. провели «тимчасову» межу — кілька км на захід від р. Уж, без уваги на етнічні відносини, так що до складу Словаччини увійшло близько 3 500 км² української суцільної етнічної території та близько 100–120 тисяч українського населення. Невелику частину Закарпаття (на південь від р. Тиси і в сточищі р. Вишевої (Мармарощина) приєднали до Румунії. Проте до Підкарпатської Русі прилучено вузьку смугу угорської етнографічної території.
У 1939–1944 pp. державний кордон між Словацькою Республікою й Угорщиною (з боку Закарпаття) проходив на захід від згаданої межі, бо угорці домоглися силою пересунення кордону, мотивуючи це етнічним складом населення а також прагненням мати спільний кордон з Польщею; до Угорщини приєднано 1 700 км² території з 70 000 населення, у тому числі 38 000 українців.
Інтелігенція низинних районів Закарпаття до назви русин почала зголошуватися тільки у XX столітті під впливом галицьких видань. Масовому поширенню етноніма русин закарпатці зобов'язані чехословацькому режимові міжвоєнних років. З утворенням Чехословацької республіки та входженням Закарпаття до її складу празький уряд, керуючись політичними мотивами, фактично нав'язав закарпатцям етнонім русин та незграбний прикметник русинський як офіційні назви (галичани на той час уже масово називали себе українцями), аби демонструвати світові, що закарпатці – це не той народ, який живе на північних схилах Карпат, над Дністром, Дніпром і далі. Для придбаних земель Прага вже 1919 року придумала й нову назву (Рodkarpatskа Rus), скомпонувала для них герб, до якого, крім українських традиційних синьо-жовтих кольорів, внесла і російський триколор, затвердила гімн на текст вірша невстановленого автора "Подкарпатскіє русины, оставте глубокій сон", музику до якого написав місцевий русофіл проугорської та пропольської політичної орієнтації Степан Фенцик [Чучка, 2013].
Немає коментарів:
Дописати коментар