вівторок, 11 січня 2022 р.

РОКСОЛАНІЯ – ДАВНЯ НАЗВА УКРАЇНИ. ІСТОРИЧНІ ДОКУМЕНТИ ТА ГЕОГРАФІЧНІ КАРТИ

    

В латинських західноєвропейських джерелах “Русь” мала декілька назв, що відрізнялись своїм написанням: “Ruthenia” (Рутенія), “Russia”, “Rusia”, “Rosia”, “Rossia”, “Ruscia”, “Roxolania” (Роксоланія) та ін. У XVI ст. «Ruthenia» зіткнулася із набагато міцнішим конкурентом — Роксоланією (Roxolania).

Клавдій Птолемей називає понад сотню сарматських племен. Найбільш значними серед них були алани, роксолани, язиги, аорси, сіраки, аріаки, масагети та ін.

Враховуючи повідомлення Страбона, Плінія, Клавдія Птолемея можна припустити, що володіння роксоланів були розташовані в межиріччі Дніпра та Дону.

Перша письмова згадка про роксоланів належить до 113—111 рр. до н. е. У двох незалежних джерелах, а саме у Страбона та у декреті Діофанта, в описі захоплення Таврики Понтійським царством. У декреті Діофанта роксоланів названо Ревксінали (грец. ευξιναλς). Отже, на останньому етапі скіфо-понтійської війни роксолани, очолювані царем Тасієм, виступили як спільники скіфського царя Палака, і були розбиті понтійським полководцем Діофантом.

Наступна згадка про роксоланів  — епітафія Плавтію Сільвану Еліану, де повідомляється, що під час політичної кризи, яка виникла на дунайському кордоні імперії близько 60 р. і була наслідком аланської навали до Передкавказзя. Плавтій Сільван провів переговори з царями роксоланів, бастарнів та вождями даків, внаслідок яких на теренах Мезії було розселено більше 100 000 варварів з родинами. З цього часу роксолани досить часто згадуються у римських джерелах.

Щодо подальшої їх історії існує декілька думок, найпоширеніші з них дві, а саме:

·        роксолани мігрували далі на захід, на Середній чи Нижній Дунай [Алемань А. Аланы в древних и средневековых письменных источниках. М., «Менеджер», 2003.];

·        роксолани залишилися у Сер. Подніпров'ї і, згодом, взяли участь у формуванні середньовічних тубільних етносів — антів та русі [Комар О. В. Сармати Поросся та «південна» гіпотеза походження Русі // Vita Antiqua. — 1999. — № 1. — С. 81—88.]. У Середньому Подніпров'ї поляни асимілювали ту частину роксоланів, яка не вирушила до Тиси [Войтович Л. Прикарпаття в другій половині I тисячоліття н. н.:найдавніші князівства // Вісник Львівського університету, 2010. — Вип. 45. — С. 47.].

Вперше про зв'язок між русинами (rutheni) і роксоланами писав у творі «Про стан Європи за правління Фрідріха III» (1458) Енеа Сільвіо Пікколоміні, який пізніше став папою Пієм II (1405-1464). Один із розділів має назву «Про рутенів, і яким чином у них домагаються верховної влади» (лат. De Ruthenis, et quo mod principatus apud eos soleat assequi).

Roxolania являла собою продукт не так мовний, як соціокультурний — побічний ефект тріумфального утвердження впродовж XVI ст. шляхетських вольностей у Польському королівстві. Це, своєю чергою, підштовхнуло до появи надетнічної та надконфесійної ідеології «народу-шляхти». Одним з її опорних пунктів служила переконаність у тому, що шляхту й простолюд розділяє неподоланна прірва «інакшої крові». Не забракло й «історичних доказів»: більш-менш у середині XVI ст. оформляється так звана «сарматська» етногенетична легенда, за якою біблійний родовід шляхти та плебеїв виводився від різних синів прабатька Ноя: простолюдинів від Хама, а шляхтичів від Яфета. По довгих мандрівках одні з нащадків Яфета, «войовничі сармати», буцімто осіли в підкорених ними землях Польщі та Русі, започаткувавши «шляхетський народ». Для нас найсуттєвішою деталлю у цій легенді є те, що «сармати» тлумачилися як «народ» двох колін — польського та руського. Шляхтичі-русини ідентифікували себе з «сарматським племенем роксоланів», братів «польських сарматів», отже — вважалися законними спадкоємцями «сарматської спадщини». Авторитетна кодифікація саме такого «поділу спадщини» належить одному з найвідоміших польських публіцистів XVI ст. Станіславу Ожеховському (1513-1566) шляхтичеві мішаного русько-польського походження, вихованцю університетів Кракова, Відня, Віттенберга, Падуї і Болоньї, а що важливо — палкому пропагандистові «золотих вольностей» шляхти. Відштовхуючись, як і його попередники (зокрема, Мацей Мєховський, автор знаменитого «Трактату про дві Сарматії», що між 1517-1582 рр. перевидавався у Польщі та за кордоном аж 10 разів), від етногеографічної номенклатури античних авторів, Ожеховський послідовно ототожнює своїх земляків-русинів з сарматами-роксоланами, самого себе називає то Русином (Ruthenus), то Роксоланом (Roxolanus), а Русь — Роксоланією  [Яковенко Н. Вибір імені  VERSUS вибір шляху (Назви української території між кінцем XVI — кінцем XVII ст.). 2009].

Матвій Меховський, польський історик та географ, (Tractatus de duabus Sarmatiis, 1517 р.): “Після того як ми сказали про Сарматію Азійську, звану Скіфією, залишається сказати про Сарматію Європейську, і в ній перш за все зустрічається Руссія, що колись називалася Роксоланією. Її східний кордон (latus) пролягає по pіці Танаїс (Tanai) і болотах Меотійським, що відокремлює Aзію від Європи. ...поблизу гір Сарматських мешкає плем'я Рутенів (Rutenorum)... Руссія ж на півдні обмежена Сарматськими горами і р. Тірасом, яку жителі називають Нестром (Niestr). На сході закінчується Танаїсом і Меотидою (Meotidibus), і островом Таврськими (Taurica). На півночі (межує) Литвою (Lithuania), на заході з Польщею”.

Наприкінці XVI ст. словом «Роксоланія» послуговуються і поляки. Показово, проте, що і в їхньому сприйнятті територіальний обшир Роксоланії тотожний Русі не поширюється на білоруські терени для яких зарезервовано окреслення «Литва». Для прикладу, уродженець Великої Польщі, згодом люблінський війт Себастян Кльонович у 1584 р. присвятив «найяснішому сенатові міста Львова» розлогу поему «Роксоланія» де географія описуваного ним ідилічного простору маркується містами Київщини, Галичини, Волині та Поділля — це Київ, Львів, Луцьк, Кам’янець, Перемишль тощо.

З праці далматського історика Мавро Орбіні (1563(?)–1610) «Слов’янське царство» (1606): «Древние писатели называли их по-разному. Элий Спартиан и Капитолий в «Жизнеописании Пия» и Флавий Вописк в «Жизнеописании Аврелиана» – называли их роксоланы, Плиний называл их токсоланы, Птолемей – троксоланы, Страбон - расналы и роксаны, Рафаэль Волатеранский и многие другие называли их рутенами. Сейчас же их принято называть руськими... Как пишет Сигизмунд Герберштейн, руссы потому достигли такого могущества, что все иные народы, жившие среди них, они либо изгнали, либо заставили принять их образ жизни. Таким образом, держава руссов простирается на востоке до реки Танаис и Меотийского болота, на севере до Литвы и реки Певки, а также до другой реки по имени Польма, отделяющей Русь от Финляндии, которую, говорит Герберштейн, руссы на своем языке называют Хайнска Земля, на западе до Ливонии, Пруссии и Польши, на юге до Сарматских гор и реки Тирас, называемой теперь Нисто. Среди указанных земель находится также Югария или, как ее называют руссы, Югра (Угорщина. – А. Б.)... Этот народ захватил Моравию, Силезию, Чехию, Польшу и даже пришел в Италию».

Пік популярності назви «Роксоланія» припадає на 1620-1640-і рр., коли православні русини-галичани, опанувавши вищі церковні пости в Києві, стали законодавцями моди й прищепили православному літературному етикетові власні смаки, густо замішані на «сарматському» дискурсі. На вислови «Роксоланія», «роксоланський народ», «роксоланські границі», «наші роксолани», ба, навіть «Роксоланська Церква» натрапляємо в більшості тогочасних «учених» та шкільних текстів, створених у Києві. Це й не дивно, адже власне в цьому середовищі, особливо за часів митрополитства Петра Могили (1632-1647), була інтенсивно культивована модель «руської шляхетської нації» як братньої польській в колі «народу-шляхти» Речі Посполитої.

Роксоланська концепція зустрічається у творі теоретика концеції Київ — другий Єрусалим, архімандрита Києво-Печерського монастиря Захарії Копистенського «Палінодія» (1621), а також у «Київському синопсисі» Інокентія Гізеля (1674). Завдяки «Київському синопсису», який мав велику популярність в Україні та у Московії, роксоланська теорія вплинула і на московську (російську) історіографію.

Архієпископ Феофан Прокопович як латинську назву для своєї промови на смерть Петра I вибрав «Lacrime Roxolanae», тобто «роксоланські сльози».

Прихильником теорії походження московитів від роксолан був М. В. Ломоносов, під впливом якого вона активно пропагувалася в російській історіографії, на противагу норманізму.

Російський історик Д. І. Іловайський висловлював впевненість, що «Рось чи Русь і Роксалани це одна й таж сама назва, той самий народ»[Иловайский Д. И. Начало Руси. М.: Астрель; АСТ, 2004].

Російський історик Г. В. Вернадський (син українського вченого Володимира Вернадського.) також наголошував на схожості першої частини назви роксолан з найменуванням росів. На його думку, назва роксолан (або рухс-аси) пізніше була прийнята групою слов'янських антів [Вернадский Г. В. Древняя Русь. Тверь—М.: Леан; Аграф, 1996].

Одним із найдавніших картографічних зображень всієї території  України є так звана Таблиця Певтінґера (Tabula Peutingeriana) – пізніша копія римської дорожньої карти, що була укладена космографом Касторієм приблизно у другій половині IV ст.

На карті зображені Чорне й Азовське моря, гирла Дунаю, Дніпра та Дону, Карпати (Alpes Bastarrice), а також розселення різних племен  (роксолани-сармати, бастарни, савріки, меоти, венеди) [Подосинов А. В. Восточная Европа в римской картографической традиции: тексты, перевод, комментарий. 2002].

1555 р. (1566 р.). Каспар Вопеліус (лат. Caspar Vopelius; 1511-1561) - німецький астроном, математик, винахідник інструментів, космограф і майстер-картограф з Кельна. Народився в місті Медебахе у Вестфалії й все своє життя пропрацював учителем у Кельні. На початку 1530-х років К. Вопеліус організував майстерню з виробництва небесних та земних глобусів, армілярних сфер, сонячного годинника, квадрантів та астролябій.

1532 р. К. Вопеліус створив свою першу астрономічну роботу з намальованою від руки небесною кулею, де він представив як нові сузір'я, відомі з давніх часів, Волосся Вероніки та Антіну. Другий подібний глобус було створено у 1536 році. Обидва глобуси зараз зберігаються в Кельнському міському музеї.

Карти світу картографа 1545, 1549 і 1552 років, на жаль, не збереглися до наших днів, але в Хоутонській бібліотеці Гарвардського університету зберігається венеціанська копія карти 1558 р.

Особливість карт Каспара Вопеліуса у тому, що вони відрізняються надзвичайною інформативністю, вчений використовував новітні дані з дуже рідкісних та інформативних джерел першої половини XVI ст.: Олауса Магнуса, Антонія Віда, Себастьяна Мюнстера, а також античні джерела: Геродота, Страбона, Птолемея та ін. Таким чином, на його мапах знаходимо різноманітні рідкісні етноніми, гідроніми та об'єкти, яких немає на інших мапах.

Карта Європи 1555 р. не збереглася, але її варіант 1566 р., виготовлений після смерті майстра дає уявлення про прототип.

Його карта Європи складається із суміші античності зі знаннями про Землю на середину XVI ст.. Наприклад, за річкою Волгою чи Едель на карті розкинулася країна – «Земля Амазонія». Українські землі представлені  Роксоланію (Roxolania) та Скіфією (SCYTHIA).

1570 р. Андрій Пограбка. Карта (складена 1569 р.) «Partis Sarmatiae Europae, quae Sigismundo Augusto regi Poloniae potentissimo subiacet nova descriptio» (Частини Європейської Сарматії…). Видавництво – Венеція; формат карти – 47,3 x 69 см. З українських земель виділено: «Русь, відома як Роксоланія» (Rvssia, А Ptol Roxolania), Поділля (Podolіa), Волинь (Volhinia) та Кодимію (Codima). Позначено багато міст, серед них і Львів (Leopolis). В Причорномор’ї, біля Дніпровського лиману (на Лівобережжі), напис – SCYTHIAE PARS (СКІФІЯ). Від витоків Дністра і далі на південний схід частину Карпат позначено як Russis Biesсid (Руський Бескид). Чи не вперше назва «Бескид» появляється на географічних картах.

На карті – гравійовані малюнки (бій чотирьох козаків з чотирма кочівниками біля Саврані; двобій двох вершників та ін.).

З 1595 р. ця карта використовувалася Абрагамом Ортеліусом у його атласах.

1579 р. Абрагам Ортеліус (Abraham Ortelius; 1527—1598),  фламандський географ та картограф – творець першого географічного атласу в сучасному розумінні “Theatrum Orbis Terrarum” (1570).

Карта “Pontus Euxinus. Aequor Iasonio pulsatum remgie primum ...” опублікована в атласі “Theatrum Orbis Terrarum” й неодноразово перевидавалася. Відомі видання 1590, 1601, 1612, 1624 рр. Текст – латинська мова. Українські землі позначені як Scytyae sive Sarmatiae ae Europaea Pars, Кубань та Кавказ – Sarmatiae ae Asia Ticae Pars. На карті позначені ранньоісторичні слов'янські (руські) народи: роксолани, анти, карпи, бастарни, гети і т.д.

1822 р. Російська історична карта.

Карта цікава в цілому, на карті позначені «Алане – Роксолане» (алани – роксолани). Крім цього, там є такий текст: «История о сих народах молчит. Алане почти в одно время явились с Язычани  и Роксоланами внатомисть Сарматов из Юго-Восточной Россіи от части заняли и Тавриду, действуют в Европе с 376 года до Р.Х.. Конец еи в Испании. В Тавриде жили в 1 веке по Р.Х».

ДЖЕРЕЛА 

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання / А. Л. Байцар. – Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 640 с. 

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія / А. Л. Байцар. – Львів: ЗУКЦ, 2022. – 328 с.


1570 р. Андрій Пограбка
 


1555 р. (1566 р.). Каспар Вопеліус


1579 р. Абрагам Ортеліус 


1822 р. Російська історична карта 

 

 

Немає коментарів:

Дописати коментар