Поміщено 70 давніх світлин!
Львів у 1980-их роках був містом специфічного поєднання радянської індустріальної реальності з виразним західноукраїнським колоритом. Це час індустріалізації, «застою», а згодом — активного національного відродження. Місто характеризувалося зеленими вулицями, розвиненою культурою спілкування та прихованим спротивом радянській ідеології.
У 1978 р. разпочалося проєктування лінії швидкісного трамвая довжиною 7,5 км по вул. Суворова (Сахарова) та Боженка (Княгині Ольги), з підземною ділянкою в комплексі з депо на 250 вагонів. Наземна лінія стала частиною лінії швидкісного трамвая (побудована в 1983 – 87 рр.) Побудована вона згідно зі стандартом лінії швидкісного трамвая: на окремому полотні, з огородженнями та шляхопроводами. Рух було відкрито 6 листопада 1987 р. Тут пішли вагони маршруту № 3 “вул. Боженка – вул. 30-річчя Перемоги (Мушака)”. На лінію вийшло 12 поїздів типу КТ-4SU з інтервалом руху 4 – 5 хв.
Відповідно до проєкту швидкісного трамвая, планувалось в першу чергу спорудити два тунелі з габаритами метро під центром міста, а до них підвести наземні маршрути. Рампа першого тунелю повинна була розміститися на перехресті вул. Сахарова та Вітовського. У неї повинна була входити колія наземної лінії з південного житлового району та колія від вокзалу.
Поїзди в складі 3-х вагонів КТ-4SU під землею повинні були зупинятися на трьох станціях: “Університет”, “Галицька площа” та “Винниківський ринок” (на вул. Личаківській). На поверхню вони повинні були виходити на вул. Личаківській, у районі вул. Мечнікова. Загальна довжина колії першого тунелю – 6 км (по осі – 3,2 км). Другий тунель довжиною 2,2 км по осі повинний був пройти від району Підзамче – від рампи на вул. Гайдамацькій на південь, під центром, до південної рампи в районі пл. І. Франка – вул. Снопківській (Стрийський ринок). Тут намічалося збудувати дві підземні станції: у районі пл. Осмомисла “Старе місто” та в районі пл. Галицької “Площа Возз’єднання”.
У перспективі було і будівництво третього тунелю довжиною 9 км – від вул. Шевченка та Левандівскої через головний вокзал, пл. Кропивницького, під вул. С. Бандери та Вітовського до стику с південною рампою другого тунелю в районі вул. Снопківській. Тут були заплановані три підземні станції: “Вокзал”, “Площа Кропивницького” та “Політехнічний інститут”. Однак будівництво тунелів, що почалося, було зупинено у зв’язку з кризою 90-х рр.
Наприкінці 70-х – на початку 80-х років зведено великий спортивний комплекс спортклубу ПрикВО на вул. Кузнецова. Раніше існуючі й реконструйовані спортивні об’єкти – стадіон та відкритий 25-метровий басейн – доповнені критим басейном, групою приміщень і залом для спортивної стрільби, багатоборства та кінного спорту, критим велотреком. Комплекс, що відповідає найостаннішим технічним досягненням у галузі проектування спортивних споруд, водночас являє собою цікаве містобудівне утворення. Його автори – архітектор О. Гукович та інженер В. Крюков разом з групою будівельників удостоєні в 1983 р. Державної премії Ради Міністрів СРСР.
Львів 1980-х був містом великих змін, яке, попри тиск радянської системи, зберігало свою унікальну європейську спадщину та готувалося до нового етапу історії.
Популярними місцями були парки, кінотеатри, дискотеки, бібліотеки та кав'ярні. Також існувала специфічна субкультура та кримінальні елементи, характерні для того часу.
Львів був осередком національної свідомості. Попри пропаганду, мешканці зберігали традиції, а наприкінці десятиліття активно включилися у боротьбу за незалежність України.
У серпні 1987 року В. Чорновіл відновлює випуск «Українського вісника» і разом з Михайлом Горинем у підпільних умовах перетворюють Українську Гельсінську групу в Українську Гельсінську Спілку.
Виникають численні офіційні культурні й меморіальні товариства, першим з яких було Товариство Лева засноване в жовтні 1987 року.
20 вересня 1987 року під час святкування Дня міста Львова відбулася перша в Україні політична демонстрація (Алік Олісевич), її учасники створили у жовтні 1987 року правозахисну групу «Довіра».
У травні 1988 року у Львові виник ініціативний комітет Народного Фронту. Перший етап національно-визвольного руху супроводжувався переслідуваннями влади й репресіями. Боротьба продовжилася навесні 1989 році з виникненням Народного Руху України за перебудову й увінчалася перемогою на виборах до Львівської обласної й міської ради у березні 1990 року.
1980 р.
* Зйомки фільму «Тифліс — Париж і назад» ( «Тифлис — Париж и обратно») — це грузинська пригодницька драма з елементами комедії.
* На просп. Перемоги в 1980 р. на основі переробки типового проекту збудовано кінотеатр “Жовтень” на 800 місць (архітектор Л. Нівіна). Він є цікавим фрагментом сучасного архітектурного середовища нового житлового району.
1981 р.
* У будівлі Міського арсеналу засновано єдиний в Україні та колишньому СРСР музей зброї.
1982 р.
*Січень 1982 року став трагічним для історії львівського футболу — керівництво обласного футболу, пославшись на складність фінансування аж двох команд майстрів і невдалого виступу в останньому сезоні, вирішило об'єднати два клуби. Профспілкову команду «Карпати» ліквідували, а її місце у першій лізі зайняла армійська команда СКА «Карпати», що підпорядковувалась військовому відомству. Колектив зліпили із гравців СКА та «Карпат», додавши кількох приїжджих гравців. Тренером призначили російського фахівця Миколу Самаріна.
* Встановлення пам’ятника Івану Підкові.
* На перехресті вулиць Патона і Жешівської, де згідно з проектом планування передбачається створити одну з міських площ, у 1982 р. відкрито Палац культури й техніки ім. В. І. Леніна. За основу взято типовий проект клубу на 800 місць, який значно перероблено з урахуванням містобудівної ситуації. Відмітною особливістю споруди є обробка верхніх поверхів круглими віконними прорізами. За колонами першого поверху містяться вестибюль і вхід до залу для глядачів. У процесі доробки типового проекту значно розвинено сценічну частину з колосниковою коробкою, поліпшено планування вестибюлів і холів за рахунок розміщення гардеробів у підвальній частині. В оформленні використано засоби монументального мистецтва, художня кераміка, скло. Гарно вирішений зал для глядачів, витриманий у чорно-червоній гамі.
* На вул. Артема зведено окремий об’єм магазину “Океан” (архітектори В. Каменщик, Я. Мастило). Одноповерхова будівля з внутрішнім критим дебаркадером вирізняється хвилеподібним вінцевим масивним козирком та мозаїчним панно на фасаді, виконаним у техніці глибокого рельєфу (художник В. Патик), і є важливим архітектурним акцентом у периметральній забудові вулиці.
1983 р.
* Відкрито готель «Дністер».
1984 р.
* Станом на 1 січня 1984 року у Львові проживало 753 тисячі населення (у порівнянні з 1959 роком - 441 тисяча, 1970 - 554 тисячі). З них 529,1 тис. були зайняті у різних галузях народного господарства і установах культури; 265,2 тис. - у промисловості; 36,2 тис. - на будівництві; 48,9 тис. - на транспорті та 38,6 тис. - у торгівлі.
* У східному планувальному районі міста, безпосередньо в парку Погулянка на вул. Дундича в 1984 р. збудовано Палац піонерів і школярів (архітектори 3. Підлісний, А. Ващак, М. Сметана, інженер В. Сприса). Він складається з трьох з’єднаних між собою функціональних частин: видовищної, гурткової та спортивної. Видовищна є основною в об’ємно-просторовій композиції. До неї входять зали: театральний на 500 місць зі сценою, кінолекційний на 126 місць, театру ляльок на 138 місць і виставочні. Гурткова частина споруди, що сполучає видовищну та спортивну, має внизу широкий прохід, який забезпечує візуальний та пішохідний зв’язок парадної площі і паркової зони з невеликим природним ставком. Південно-східне крило займає освітлений верхнім світлом спортивний зал.
* На перехресті вулиць 700-річчя Львова та Ульянівської формується громадський центр північного району. Крім кооперованої споруди Шевченківського райкому Компартії України і райвиконкому тут зведено дев’ятиповерхові об’єкти Міжгалузевого територіального центру науково-технічної інформації та пропаганди Держплану УРСР (архітектор Б. Кузнецов), Будинок побуту на 400 робочих місць (архітектор Б. Кузнецов), інженерний корпус Управління магістральних нафтопроводів “Дружба” (1984 р., архітектор В. Дорошенко).
1985 р.
* Одним з найцікавіших архітектурних творів цих років можна вважати Будинок меблів на просп. Перемоги (архітектори С. Зем’янкін, 3. Підлісний, М. Столяров, інженер Я. Крук). Основою планувальної організації складної в плані споруди є двохсвітний зал магазину-салону з прибудованим триповерховим корпусом адміністративно-побутових приміщень і підземним дебаркадером. Фасади з боку вул. Маршала Тимошенка і просп. Перемоги вирішені у вигляді потужних бетонних стовпів, що несуть антресольну частину магазину-салону, завершення якої виконане у вигляді шатрового козирка з черепиці. В інтер’єрі добре продумане вирішення окремих боксів з розставленими меблями, що імітують житлові приміщення. Споруда вирізняється своєрідністю архітектурного задуму, проте її масштаб дещо занижений щодо забудови проспекту.
1986 р.
* На вул. Черняховського, 3 споруджено криті тенісні корти ДСТ “Спартак” з трибунами на 350 глядачів (архітектор М. Трач, інженери О. Казанцев, В. Габріель). Порівняно невелика споруда, розташована в житловій зоні, має оригінальне об’ємно-просторове і архітектурне вирішення. Металеві арочні ферми, що перекривають основний зал, виявлені в тектоніці головного фасаду. Прибудовані по периметру залу двоповерхові побутові та допоміжні приміщення опоряджені природним каменем і теразитовим тиньком. Вестибюль прикрашений мозаїчним панно на спортивну тему (автори художник М. Гладкий, А. Капиш, архітектор М. Шпак).
1987 р.
* В житловому районі Сихів першою культосвітньою спорудою став кінотеатр ім. Довженка, споруджений на основі типового проекту із значною архітектурною доробкою та добудованим до нього кафе центричної форми (архітектори В. Каменщик, О. Базюк).
1988 р.
* У травні 1988 року у Львові виник ініціативний комітет Народного Фронту.
1989 р.
* 26 квітня 1989 року Юрко Волощак, активіст Товариства Лева вперше в Україні підняв національний прапор на мітингу на честь річниці Чорнобильської катастрофи на пл. Ринок у Львові; пошила його художниця Галя Дмитришин, він був із нашитим золотим тризубом. Відразу після цього підняв прапор і хтось із членів Українського християнсько-демократичного фронту, керованого Петром Січком. Це був перший за радянських часів прецедент публічного підняття українського національного прапора в УРСР.
* Навесні 1989 р. Виник Народний Рух України за перебудову.
* 1 травня 1989 р., на Великдень — демонстрація з синьо-жовтими прапорами. Відтоді наш прапор замайорів у містах області, селищах і селах, а далі помандрував сусідніми областями
Використано матеріали: Тетяна ТРЕГУБОВА та Роман МИХ. Архітектура Львова з 1960-их до 1980-их років в 15 фотографіях. 2015.
ВИННИКИ. Хронологія подій.
1980 р. — Державний випробувальний центр побутової радіоелектричної апаратури.
1982 р. — 1990 р.— міський голова Петро Лісний.
1982 р. — директор СШ № 29 Оксана Демцюх. 1996 р. — школі присвоєно статус школи естетичного профілю.
20 грудня 1982 р. — у CШ №47 (у кількох класах та у коридорі) невідомі зробили написи «Слава соборній Україні!», «Смерть москалям!», «Слава СС Галичина!», «Москалі гірше фашистів», намалювали тризуб (в ці дні у кінотеатрі «Карпати» транслювався фільм про УПА «Високий перевал»).
1984 р. — 1996 р. — директор тютюнової фабрики Євген Хомик.
1984 р. — ансамбль народного танцю «Прикарпаття»; 1989 р. присвоєно звання «Народний художний колектив» (засновник Марк Гарц).
1984 р. — 2002 р. (лютий) — дитячий садочок №162 на вул. Горького,4 (тепер вул.Олени Теліги).
1984 р. — відкриття обрядового салону по вул. Галицька (тепер приміщення музею). Голова ВМР Петро Лісний, секретарі Олександра Мануйлик та Галина Булич. Обряд одруження молодих пар супроводжував вокальний гурт: Любов Кузик, Анатолій Шепель, Олександра Мануйлик, Любов Антонів-Демиденко,Тетяна Патер.
9 жовтня 1984 р. — лісовий заказник «Винниківський». Площа — 848 га (збереження цінних дубових насаджень).
9 жовтня 1984 р. — Львівський заказник. Площа — 523 га. (збереження цінних букових лісів з мальовничими ландшафтами).
9 жовтня 1984 р. — лісовий заказник «Чортова Скеля». Площа — 353 га (збереження цінних букових і буково-соснових лісів з мальовничими ландшафтами).
9 жовтня 1984 р. — ботанічна пам'ятка природи «Винники». Площа — 2,7га (збереження дендропарку закладеного професором Соколовським у 1898 р.).
1985 р. — Ольга Соколик очолила Будинок дитячої та юнацької творчості. 1985 р. (весна) — о. Михайло Романишин парох церкви Воскресіння ГНІХ.
24 червня 1986 р. — помер о. Петро Баран (парох церкви Воскресіння ГНІХ з 1959 р.).
30 грудня 1987 р. — помер Кияк Григорій Степанович (український вчений і педагог, член-кореспондент Академії наук УРСР).
1988 р. — початок будівництва підприємства з виробництва лікарських препаратів «Львівлікпрепарати» на вул. Танкістів (тепер вул. Івасюка).
1988 р. — встановлення і освячення Хреста у церкві Воскресіння ГНІХ на честь 1000-ліття хрещення України-Руси (весною 1992 р. Хрест перенесли на цвинтар).
21 січня 1988 р. — проведена реорганізація госпіталю і перебазування його зі Львова у м. Винники в новозбудовані приміщення на вул. Івасюка.
1 листопада 1988 р. — вперше за кілька десятиліть, винниківчани легально поклали квіти і відправили панахиду біля могили стрільців УГА на Винниківському цвинтарі, відзначивши 70-ту річницю проголошення ЗУНР. Панахиду відправив о. Михайло Романишин.
4 грудня 1988 р. — культурно-просвітнє молодіжне товариство «Спадщина» (Г. Скремета, М. Пивовар, О. Голіян та ін.).
1989 р. — перепис населення: українців – 10 957осіб (91,2%), росіян – 823 (6,8%), євреїв – 12 (0,1%), поляків – 127 (1,1%), білорусів – 67 (0,5%), інші – 31(0,3%). Разом – 12 017 осіб.
1989 р. — реставрація пам’ятника Т. Шевченкові.
1989 р. — 1996 р. — Стефан Сус дяк-регент парафії Воскресіння ГНІХ.
1989 р (березень) — відновлення «Просвіти», спочатку як Товариство «Просвіта» ім. Т. Шевченка, а з 2005 р. як громадську організацію Винниківське міське т-во «Просвіта» ім. Т. Шевченка. Голови «Просвіти»: Стасюк М. (1989 р.), Сапеляк Я. (1990—1992 рр.), (2000—2002 рр.), Козак Я. (1993—1997 рр.), Йосифів П. (1997—1998 рр.), Пивовар Ю. (1999 р.), Бульба Є. (2002—2005 рр.), Швед Л. (2005—2010 рр.), Оленчин М. ( 2010—2012 рр), Білоус Л. (з 2012 р.).
1989 р. (березень) — вокальний ансамбль «Винниківчани» (Володимир Верходай, Степан Ступень, Стефанія Богуш, Олексій Доліник, Степан Гинда, Анастасія Гинда, Галина Мішталь, Богдан Догляд, Ганна Куришко, Стефанія Гілета, Євгенія Бульба, Ганна Демкович, Борис Захара, Ігор Дерій, Ярослав Ониськів. Катерина Гій, Марія Довган, Марія Богоніс, Романна Березовська, Марія Сидурко). Керівники — Сенчишин Анна Михайлівна, Завербний Володимир Семенович.
26 березня 1989 р. — активна участь винниківчан у виборах народних депутатів СРСР. Вперше голосування відбулося на основі нового законодавства про вибори народних депутатів на альтернативній основі. На Львівщині було обрано професора-фізика Івана Вакарчука та письменника Романа Федоріва.
18 червня 1989 р. — перша за післявоєнний час національно-патріотична демонстрація з синьо-жовтими знаменами у Винниках (на Зелені свята). Похід від пам’ятника Т. Шевченка до могили воїнів УГА (на цвинтарі). Виступи українських правозахисників Івана Геля та Ірини Калинець. Українські прапори підняли молоді патріоти: Роман Данилець, Богдан Йона, Олег Партика, Володимир Комендяк та ін.
1989 р. (вересень) — «Народний Рух України за перебудову». Голова — Стасюк М.
24 вересня 1989 р. — перше екологічне віче з національними українськими прапорами.
1989 р. (жовтень) — перенесення Хреста з обійстя Опалевичів на узбіччя дороги (роздоріжжя вул. Ломоносова — Шевченка).
1 листопада 1989 р. — мітинг-реквієм на могилі січових стрільців з національними українськими прапорами.
1989 р. — створення УАПЦ (митрофорний протоірей о. Михайло Романишин).
1989 р. — відновлення УГКЦ (о. Петро Паньків).
18 грудня 1989 р. — помер Зубрицький Гнат Антонович (учасник національно-визвольних змагань 1918—1921 рр.).
1980 р.
1980 р. Готель "Львів".
.jpg)
1981 р., пл.Ставропігійська (тепер пл. Музейна).
1981 р. Вул. Підвальна
.jpg)
1982 р. Парк Костюшко. Лавки на передньому плані ще за Польщі встановили, такі ж були й на проспектах, та в інших парках
1984 р.
ВИННИКИ
.
Початок 1980-х рр. Винниківчани. Начальники та майстри ЛТФ. На світлині: Байцар Любомир, Михайло Тростинський, Золотарьова Тамара, Чалишева Галина, Захаренко Євгенія, Можаровська Надія, Богдан Дзюбик та ін.
.
1984 р. 10 А клас. СШ №47.
* Фотографії Старого Львова
*FB Музей історії фотографії у Львові
*FB Львів стародавній - фото, відео та історії
*FB Ретро-Львів
Немає коментарів:
Дописати коментар