Поміщено 43 давніх світлини!
Львів у 1970-х роках — це радянський індустріальний та культурний центр, який активно розбудовувався, зберігаючи свій європейський історичний шарм. Це час брежнєвської забудови, розквіту трамвайної мережі, появи субкультури хіпі, русифікації, але при цьому — збереження інтелігентного духу міста та роботи провідних вишів. Львів залишався потужним освітнім центром. Провідними закладами були Університет імені Івана Франка, Політехнічний інститут та Медичний інститут.
1970-і рр. - початок активного будівництва спальних районів. Старе місто залишалося центром культурного життя, а околиці розросталися панельними будинками. Реконструйовано головний залізничний вокзал, який став важливим вузлом. Мережа трамваїв і тролейбусів була основним громадським транспортом, а вулиці були менш завантажені автомобілями порівняно з сучасністю.
У 1970-х рр. у Львові загалом збудували 200 магазинів. Серед них — мережа спеціалізованих із продажу одягу, взуття, радіо- та електротоварів, а також і фірмові крамниці: "Світоч", "Прогрес", "Електрон" та інші. З’явилися універсами, і значна частина торгівлі перейшла на самообслуговування. А дачникам, які мали приміські садибні ділянки, зробили подарунок: дозволили збільшити площу до 6 соток, щоб ті власноруч вирощували собі їжу.
У поколінні львів’ян 1970-х років формувався ідеологічний і ментальний тренд відрази й часткової ненависти до радянщини, натомість вабило все, що йшло із Заходу — від моди до музики. Так вже від початку 1972-го прокотилася нова хвиля арештів. До слідчого ізолятора КДБ у Львові потрапили відомі письменники та правозахисники — Ірина та Ігор Калинці, В’ячеслав Чорновіл, Іван Гель та багато інших діячів українського правозахисного руху. Як ізолятор попереднього тримання в’язниця "На Лонцького" проіснувала до 1990-х і стала символом "червоного терору" та національної нетерпимости. Але дух свободи стрімко торував собі дорогу до сердець більшости людей. Це й було одним із найважливіших чинників, які привели до краху тоталітаризму та держави СРСР наприкінці наступного десятиліття.
Від 1970—1971 роках В'ячеслав Чорновіл підпільно видавав самвидавний часопис «Український вісник». Проте радянська влада жорстоко переслідувала шістдесятників — лідерам присуджувала розстріл, решті — тривалі терміни ув'язнення. Починаючи з 1976 року українські дисиденти вступають до Української Гельсінської групи. жувала розстріл, решті — тривалі терміни ув'язнення. Починаючи з 1976 року українські дисиденти вступають до Української Гельсінської групи.
1970 — В'ячеслав Чорновіл засновує підпільний журнал «Український вісник»
1971 — засновано скансен «Шевченківський гай», у якому знаходяться шість старовинних дерев'яних храмів. Такої кількості культових споруд немає в жодному музеї світу.
1975 — у Львові створено перший в Україні архітектурний заповідник, який поєднував у собі всю територію середньовічного ядра міста.
Мода в одязі 1970-х після казенно-сірих 1960-х дивувала барвами та яскравістю. Особливо чоловіча мода, про її фемінізацію говорили всі — від законодавців до карикатуристів. Чоловіки тоді носили доволі "жіночні" картаті сорочки з квітами, туфлі на високих підборах, яскраві кольорові шкарпетки, а головне — довге волосся. Натомість серед жіночих зачісок модними стали перуки, попит на які виник через неякісне обслуговування в перукарнях. Завдяки перукам, що доправляли з-за кордону здебільшого моряки, помітно збільшилась кількість білявок. А ще тоді жодна модна жінка не уявляла себе без взуття на платформі, яка іноді сягала 15 см заввишки. На противагу 1960-м стали модними довжелезні спідниці й сукні максі. А приблизно від середини 1970-х половина Львова ходила в одязі з кримплену. Це були чоловічі й жіночі костюми, демісезонні плащі, мода на які прийшла з НДР. У чоловіків стали популярними "водолазки" — тонкі светри під горло: імпортні — із синтетики, або натуральні радянські, з рукавами, обшитими, наче на спідній білизні. Серед молоді дуже популярними були сорочки-хакі, які до Львова привозили студенти-кубинці з Вищого військового училища.
У 1970-ті роки серед львівської молоді стало модним святкувати уродини й інші свята на лоні природи, наприклад, у Карпатах. Звичай проник до Львова з інших регіонів СРСР і миттєво став популярним серед усіх верств населення. На лісових галявинах смажили шашлики, а подарунком часто були просто гроші (звичай запозичили з весільних традицій). На них соленізант міг купити те, що сам забажає, замість часто непотрібного подарунка. Зауважмо, що серед корінних львів’ян у 1940-1960-х роках було заведено відзначати лише іменини. Звичай святкувати уродини прийшов з Росії і зі сходу України, разом з атеїстичною пропагандою його активно культивувала влада. Тож у 1970-х частина львів’ян, і прибулі теж, стали святкувати й уродини, і іменини. Хоча для вихідців із сіл ні одне, ні друге популярним взагалі не було, іменинника вітала лише найближча родина.
У 1970-ті роки "модні" художні книжки було важко дістати. Щоб отримати 1 талон на книжку підвищеного попиту, мусили здати 20 кг макулатури. Спекулянти продавали талони на ці книжки під книгарнями й магазином підписних видань на теперішній площі Григоренка. За "Анжеліку — маркізу ангелів" спекулянтам віддавали 40 крб, а за томик віршів Марини Цвєтаєвої платили аж 90, тобто, місячну зарплату бібліотекаря чи двірника. Це був абсолютний рекорд. Попит на книжки підвищили нові меблеві стінки, які з’явилися у продажу. Вони були з книжковими шафами в комплекті, які слід було заповнити. Кажуть, задля цього навіть продавали фальшиві корінці книжок, адже читати не було обов’язково.
Важлива ознака Львова 1970-х рр. — хіпі. Хоча їх було небагато, вони стали унікальним явищем в умовах Радянського Союзу. Ідеологія хіпі полягала у відмові від буржуазних цінностей — споживацького ставлення до життя, лицемірного маскування внутрішньої непорядности й бездуховности за солідним костюмом і краваткою.
1978 р.
* 1978 році режисер Одеської кіностудії Георгій Юнгвальд-Хількевич розпочав створення трисерійного мюзиклу за знаменитим романом французького письменника Олександра Дюма — "Д’Артаньян та три мушкетери", який заборонено до показу в Україні через акторів-путіністів.
Зйомки проходили у Львові, Одесі, Свірзькому замку, замку у Підгірцях і на території Хотинської фортеці. У Львові фільм знімали на території Вірменської церкви, Собору святого Юра, Домініканського та Бернардинського костелів та на центральних вулицях.
Коли Д’Артаньян вперше прибуває до Парижа, перед нами постає львівська Сніжна вулиця, 5, де розташований будинок галантерейника Бонасьє, а також будинок майбутньої коханої мушкетера — Констанції.
Бернардинський монастир зведено 1620 року. Саме у дворі монастиря Д’Артаньян, прямуючи до Парижа, зустрічає графа Рошфора та гвардійців кардинала у містечку Менг на Луарі.
Д’Артаньян прибуває до резиденції капітана де Тревіля, щоб вступити до роти королівських мушкетерів. У цій ролі виступає палац Потоцьких на вулиці Коперника, де також проходять тренування мушкетерів.
Потрійна дуель Д’Артаньяна з Атосом, Портосом та Арамісом проходить у Парижі, біля монастиря Дешо. У Львові роль французької обителі виконав двір Вірменського собору.
Резиденцію Рішельє у Парижі у фільмі виконав Будинок вчених, розташований на вулиці Листопадового чину, 6 у Львові. На фото нижче можна побачити й кіноляп — електричних світильників не було у XVII столітті.
Собор святого Юрія з’являється на екрані, коли мушкетери залишають резиденцію де Тревіля. У кадрі можна побачити сходи та ворота собору.
* В 1978 році у Львові зняли фільм «Версія полковника Зорина».
* 10 березня 1978 Державні премії Української РСР імені Т.Г.Шевченка за виставу «Тил» отримали заньківчани: Н.П.Доценко В.Г.Максименко, Ф.М.Стригун, М.В.Кипріян, С.В.Данченко.
* 10 березня 1978 Державні премії Української РСР імені Т.Г.Шевченка за
пам’ятник бійцям Першої кінної армії в Олесько отримала творча
співдружність скульптора В. Н .Борисенко та архітектора А. Д. Консулова.
Площа Івана Франка 1978 р.
Вул. Вірменська 1978 р.
1978 р.
,%20%D1%84%D0%BE%D1%82%D0%BE%201978%20%D1%80%D0%BE%D0%BA.jpg)
1978 р. Трамваї на вулиці ПідвальнійЛьвів
.jpg)
1978 р.
1978 р. Вул. Волгоградська( сучасна Антоновича) на перехресті з Кульпарківською.
1978 р. Костел святого Івана Хрестителя де знімали "Трьох мушкетерів"
1978 р. Латинська катедра де знімали "Трьох мушкетерів"
* Фотографії Старого Львова
*FB Музей історії фотографії у Львові
*FB Львів стародавній - фото, відео та історії
*FB Ретро-Львів
* Замість Парижу — Львів: де знімали сцени фільму "Д’Артаньян та три мушкетери" і як виглядають локації зараз. 2024.
Немає коментарів:
Дописати коментар