Львів 1974 р. у фотографіях

 

  Поміщено 39 давніх світлин!

Львів у 1970-х роках — це радянський індустріальний та культурний центр, який активно розбудовувався, зберігаючи свій європейський історичний шарм. Це час брежнєвської забудови, розквіту трамвайної мережі, появи субкультури хіпі, русифікації, але при цьому — збереження інтелігентного духу міста та роботи провідних вишів. Львів залишався потужним освітнім центром. Провідними закладами були Університет імені Івана Франка, Політехнічний інститут та Медичний інститут.

1970-і рр. - початок активного будівництва спальних районів. Старе місто залишалося центром культурного життя, а околиці розросталися панельними будинками. Реконструйовано головний залізничний вокзал, який став важливим вузлом. Мережа трамваїв і тролейбусів була основним громадським транспортом, а вулиці були менш завантажені автомобілями порівняно з сучасністю.

 У 1970-х  рр. у Львові загалом збудували 200 магазинів. Серед них — мережа спеціалізованих із продажу одягу, взуття, радіо- та електротоварів, а також і фірмові крамниці: "Світоч", "Прогрес", "Електрон" та інші. З’явилися універсами, і значна частина торгівлі перейшла на самообслуговування. А дачникам, які мали приміські садибні ділянки, зробили подарунок: дозволили збільшити площу до 6 соток, щоб ті власноруч вирощували собі їжу. 

У поколінні львів’ян 1970-х років формувався ідеологічний і ментальний тренд відрази й часткової ненависти до радянщини, натомість вабило все, що йшло із Заходу — від моди до музики. Так вже від початку 1972-го прокотилася нова хвиля арештів. До слідчого ізолятора КДБ у Львові потрапили відомі письменники та правозахисники — Ірина та Ігор Калинці, В’ячеслав Чорновіл, Іван Гель та багато інших діячів українського правозахисного руху. Як ізолятор попереднього тримання в’язниця "На Лонцького" проіснувала до 1990-х і стала символом "червоного терору" та національної нетерпимости. Але дух свободи стрімко торував собі дорогу до сердець більшости людей. Це й було одним із найважливіших чинників, які привели до краху тоталітаризму та держави СРСР наприкінці наступного десятиліття.

 Від 1970—1971 роках В'ячеслав Чорновіл підпільно видавав самвидавний часопис «Український вісник». Проте радянська влада жорстоко переслідувала шістдесятників — лідерам присуджувала розстріл, решті — тривалі терміни ув'язнення. Починаючи з 1976 року українські дисиденти вступають до Української Гельсінської групи. жувала розстріл, решті — тривалі терміни ув'язнення. Починаючи з 1976 року українські дисиденти вступають до Української Гельсінської групи.

1970 — В'ячеслав Чорновіл засновує підпільний журнал «Український вісник»

1971 — засновано скансен « Шевченківський гай», у якому знаходяться шість старовинних дерев'яних храмів. Такої кількості культових споруд немає в жодному музеї світу.

1975 — у Львові створено перший в Україні архітектурний заповідник, який поєднував у собі всю територію середньовічного ядра міста.

  Мода в одязі 1970-х після казенно-сірих 1960-х дивувала барвами та яскравістю. Особливо чоловіча мода, про її фемінізацію говорили всі — від законодавців до карикатуристів. Чоловіки тоді носили доволі "жіночні" картаті сорочки з квітами, туфлі на високих підборах, яскраві кольорові шкарпетки, а головне — довге волосся. Натомість серед жіночих зачісок модними стали перуки, попит на які виник через неякісне обслуговування в перукарнях. Завдяки перукам, що доправляли з-за кордону здебільшого моряки, помітно збільшилась кількість білявок. А ще тоді жодна модна жінка не уявляла себе без взуття на платформі, яка іноді сягала 15 см заввишки. На противагу 1960-м стали модними довжелезні спідниці й сукні максі. А приблизно від середини 1970-х половина Львова ходила в одязі з кримплену. Це були чоловічі й жіночі костюми, демісезонні плащі, мода на які прийшла з НДР. У чоловіків стали популярними "водолазки" — тонкі светри під горло: імпортні — із синтетики, або натуральні радянські, з рукавами, обшитими, наче на спідній білизні. Серед молоді дуже популярними були сорочки-хакі, які до Львова привозили студенти-кубинці з Вищого військового училища.

У 1970-ті роки серед львівської молоді стало модним святкувати уродини й інші свята на лоні природи, наприклад, у Карпатах. Звичай проник до Львова з інших регіонів СРСР і миттєво став популярним серед усіх верств населення. На лісових галявинах смажили шашлики, а подарунком часто були просто гроші (звичай запозичили з весільних традицій). На них соленізант міг купити те, що сам забажає, замість часто непотрібного подарунка. Зауважмо, що серед корінних львів’ян у 1940-1960-х роках було заведено відзначати лише іменини. Звичай святкувати уродини прийшов з Росії і зі сходу України, разом з атеїстичною пропагандою його активно культивувала влада. Тож у 1970-х частина львів’ян, і прибулі теж, стали святкувати й уродини, і іменини. Хоча для вихідців із сіл ні одне, ні друге популярним взагалі не було, іменинника вітала лише найближча родина.

У 1970-ті роки "модні" художні книжки було важко дістати. Щоб отримати 1 талон на книжку підвищеного попиту, мусили здати 20 кг макулатури. Спекулянти продавали талони на ці книжки під книгарнями й магазином підписних видань на теперішній площі Григоренка. За "Анжеліку — маркізу ангелів" спекулянтам віддавали 40 крб, а за томик віршів Марини Цвєтаєвої платили аж 90, тобто, місячну зарплату бібліотекаря чи двірника. Це був абсолютний рекорд. Попит на книжки підвищили нові меблеві стінки, які з’явилися у продажу. Вони були з книжковими шафами в комплекті, які слід було заповнити. Кажуть, задля цього навіть продавали фальшиві корінці книжок, адже читати не було обов’язково. 

Важлива ознака Львова 1970-х рр. — хіпі. Хоча їх було небагато, вони стали  унікальним явищем в умовах Радянського Союзу. Ідеологія хіпі полягала у відмові від буржуазних цінностей — споживацького ставлення до життя, лицемірного маскування внутрішньої непорядности й бездуховности за солідним костюмом і краваткою.  

 1974 р.  

* Путівник радянським Львовом 1974 року (Здано до набору 7.II.1974 р.).

* У 1973/74 навчальному році у Львові нараховувалося 96 середніх і неповних серед­ніх шкіл, в яких навчалося 82 тисячі учнів і працювало 5500 вчителів. Робітнича молодь вчиться в 23 вечірніх і двох заочних школах. У 26 технікумах кожного року здобуває освіту більше 31 тисячі учнів. 

*  У Львові - 16 клубів, 2 Палаци спорту, 15 стадіонів, 12 водних басейнів, чотири спорткомбінати 18 дитячих спортивних шкіл. 

*   У Львові працює п’ять театрів: Державний ака­демічний опери та балету імені І. Франка, Державний ордена Трудового Червоного Прапора академічний український драматичний імені М. Заньковецької, російський дра­матичний Радянської Армії, ордена Трудового Червоного Прапора юного глядача імені М. Горького, Театр ляльок. 

* У Львові чотири Палаци культури й 25 Будинків культури, 50 клубних установ, 26 кінотеатрів, більше 130 масових бібліотек, шість народних театрів. У гуртках художньої самодіяльності бере участь понад 10 тисяч чоловік. 

* У Львові - Музей українського мистецтва, Музей етнографії та художнього промислу, Картинна галерея, Музей народної архітектури і побуту, музеї природо­знавчий, літературно-меморіальні І. Франка, меморіальні художників О. Кульчицької, О. Новаківського, Музей історії релігії та атеїзму, Центральний музей Леніна, Історичний музей, Музей історії військ ПрикВО, Ярослава Галана. 

* У 1974 році Рада міністрів СРСР ввела стандарт напруги 220 вольт, і в будинках з’явилися перші електричні плити. 

 

1974 р.

1974 р. Парк Культури ім.Б.Хмельницького

 

ВИДАВНИЦТВО «КАМЕНЯР» ЛЬВІВ 1974

 * Ілько Лемко, Володимир Михалик. Львів повсякденний (1939-2009). 

* Ілько Лемко. Русифікований побут, зате з "голосом" західних радіостанцій, дешева "бормотуха", тихий бунт позасуспільних гіпі. Побутові хроніки Львова: 1970-ті // Локальна історія. 2023 р. 

* Фотографії Старого Львова 

*FB   Музей історії фотографії у Львові

*FB Львів стародавній - фото, відео та історії

 *FB  Ретро-Львів

 *FB    Гриць Совків (The Gryć)