Андрій Байцар: Святий Миколай - не Санта-Клаус і не Дід Мороз!

Святий Миколай Чудотворець; святий Микола; Микола Угодник; Святитель Миколай (270/286 (бл. 275) — 6 грудня 326/342/351), (грец. Νικόλαος, Hagios Nikólaos, лат. Sanctus Nicolaus) — єпископ Мир (Лікія, сучасне Демре, Анталія, Туреччина), християнський святий. Християни різних Церков (Православної, Католицької, Англіканської, Лютеранської та ін.) пам'ятають його та шанують як великого святого. Святий Микола зараховується до святих як такий, що опікується воїнами, водіями й тими, що подорожують, допомагає бідним у скруті; вважається покровителем дітей та студентів, моряків, торговців, і лучників.

Санта-Клаус - це не Святий Миколай. Санта-Клаус це вигаданий персонаж, який є комерціалізацією Різдва. Тут не має ніякої релігії!

Сучасного Санту придумав у 1823 році американський протестант Клемент Кларк Мур. Власне Мур у поемі "Ніч перед Різдвом" першим зобразив Санта-Клауса як життєрадісного немолодого ельфа. Мур також запряг у сани Санта-Клауса північних оленів.

Теперішній Санта-Клаус — це веселий дідусь з білою бородою та в червоному кожуху з червоним капелюхом. Він літає у повітрі на казкових оленях та влазить через димарі до будинків, щоб дарувати дітям і дорослим подарунки. Теперішнім образом Санти послужив рекламний персонаж компанії Кока-Кола, який так сподобався дітям своїм виглядом, що саме цей персонаж став основою для створення всесвітньовідомого Санта-Клауса.

Дід Мороз — казковий персонаж святкування Нового року спочатку в Російській імперії, з 1930-х рр. у СРСР, згодом у пострадянських державах, який вручає дітям подарунки особисто або кладе під ялинку 1 січня. На рубежі ХХ-ХХІ ст. в колишніх соціалістичних країнах і радянських республіках розпочалось відродження місцевих різдвяних традицій і витиснення Діда Мороза.

Про Діда Мороза (Сергій П'ятаченко. СВЯТИЙ МИКОЛАЙ ПРОТИ ДІДА МОРОЗА (або спроба розібратися, хто є хто) (ФБ 27 грудня 2021 р.) з доповненнями автора)

1. Дід Мороз не був «прив’язаний у радянські часи до Нового року». Дід Мороз став приходити до дітей на Новий рік наприкінці ХІХ-початку ХХ століття. Зокрема в часи УНР на святкових новорічних виставах і «діточих врочистостях» до дітей виходив Дідусь Мороз, що видно зі святкового оголошення в київській газеті «Нова рада» від 29 грудня 1917 року (див. ілюстрації). Святкове дійство за його участі відбувалося 31 грудня. Вистави та "діточі врочистості" з Дідусем Морозом тривали з 29 грудня по 2 січня.

Роком «народження» Діда Мороза можна вважати 1840-й – у цей рік він вперше з’явився як літературний персонаж у казці Володимира Одоєвського «Мороз Іванович».

2. Діда Мороза в СРСР не «запровадили», а відновили після невдалої кампанії безбожництва, «комсомольського різдва» та інших пошуків нової комуністичної міфології.

Ті, хто стверджує, що Діда Мороза вигадав Сталін, очевидно не читали вірш Олександра Олеся:

На Різдво горить ялинка,

Свічечки блищать...

Дітки бігають круг неї,

Ніжки тупотять.

Дід Мороз прийшов у хату

І поклав мішок,

А в мішку всього багато

Для малих діток.

Стали діти розбирати,

Рвуть мішок із рук...

Зацікавивсь і спустився

Над мішком павук.

А також оповідання Михайла Івченка "Тіні нетлінні" (1919), п'єси Миколи Шугаєвського "Дід Мороз" (1920-ті), казок Василя Королева-Старого, виданих у 1923 році, а також роману Валер'яна Підмогильного "Місто" (1927), де згадується Дід Мороз як казковий персонаж або як символічний образ.

3. Одяг Діда Мороза в кінці ХІХ-початку ХХ століття був умовно народний, без кольорових шуб, що видно з картини Васнєцова (див. ілюстрацію) або віршів М. Некрасова та Бориса Грінченка. На колір шуби «відновленого» Діда Мороза вплинув образ Санта Клауса, намальованого у 1931 році для рекламної компанії Coca-Cola.

Отже, Дід Мороз не був вигаданий у 1930-х роках в СРСР, а має давнє фольклорне коріння. І що важливо – українське, на що вказує його ім’я (особливо у формі Морозко), бо у московитів – це було б якесь тюркське чи угро-фінське слово. У інших слов'ян Дід Мороз зветься Dziadek Mróz, Dedek Mraz, Дядо Мраз.

Поява Діда Мороза й Санта Клауса як зимово-святкових персонажів із функціями дарувальників сталася майже одночасно. І спочатку в літературі. У 1840 році вийшла друком дидактична казка російського письменника В. Одоєвського «Мороз Іванович», фольклорні корені якої ведуть до української народної казки про Мороза, який дідову дочку обдарував, а бабину покарав. У казці Одоєвського Мороз Іванович, який живе в лісі в крижаному будиночку, обдаровує працьовиту дівчину й карає ледачу. Згодом у 1862 році в російського поета Некрасова з’являється в поемі «Мороз Красный нос» дещо інший образ Мороза – могутнього, але жорстокого володаря стихій:

Мороз-воевода дозором

Обходит владенья свои.

Глядит — хорошо ли метели

Лесные тропы занесли,

И нет ли где трещины, щели,

И нет ли где голой земли?

Пушисты ли сосен вершины,

Красив ли узор на дубах?

И крепко ли скованы льдины

В великих и малых водах?

Идет — по деревьям шагает,

Трещит по замерзлой воде,

И яркое солнце играет

В косматой его бороде.

У цій поемі Мороз заморозив насмерть молоду вдову Дарью, яка поховала чоловіка й поїхала в ліс за дровами. Саме звідси відомі рядки:

«Тепло ли тебе, молодица?»

— С высокой сосны ей кричит.

— Тепло! — отвечает вдовица,

Сама холодеет, дрожит.

Слова «Морозко», «вдовица», «молодица» є явними українізмами й натякають на пошук українських джерел поеми Некрасова.

Згодом у нашого відомого письменника Бориса Грінченка з’являється поема «Два Морози», про яку автор зазначає: «З народного поля». У ній вже два Морози:

Ой гуляли в полі два морози,

Два морози, два рідненьких брати.

Брат старіший звався Ніс Червоний,

А молодший — Синій Ніс на ймення.

Ці Морози змагалися, хто кого швидше заморозить – один морозив пана у ведмежому кожусі, лисячій шапці й вовчих чоботях, інший – бідного мужика в латаному кожусі й дірявій шапці. [Спойлер: той, що морозив мужика, програв].

Втім на образ святкового Діда Мороза більше вплинули не Морози Некрасова й Грінченка, а Мороз Іванович Одоєвського. Саме він, а також картини Васнєцова лягли в основу створення образу Діда Мороза, який уперше як святковий персонаж почав приходити на «різдвяні ялинки» на початку ХХ століття й невдовзі став надзвичайно популярним.

Про Снігуроньку

Роком народження Снігурки є не 1936, а 1840 рік (як і в діда Мороза). Саме у цьому році в альманасі «Киевлянин» український фольклорист, етнограф та історик Михайло Максимович опублікував казку «Снігурка».

Сюжет усім відомий – бездітні селяни Іван і Марія зліпили снігову ляльку, яка ожила й за зиму стала наче тринадцятирічна дівчина (доросла, тобто). На Іванів день (Купала) пішла в гай з подругами й коли стрибнула через вогонь, то розтанула. Ця казка доволі поширена в українському фольклорі (в ілюстраціях є уривок з казки про Снігурочку, записаній у 1928 році (за 10 років до її начебто створення Сталіним і компанією). Потім у 1865 році про цю казку згадав російський фольклорист Олександр Афанасьєв у своїй праці «Поэтические воззрения славян на природу». А в 1873 році на основі інформації з книги Афанасьєва російський драматург О. Островський написав казку «Снегурочка». Невдовзі Снігурочка стала головним образом опери Римського-Корсакова. У той же час образ Снігурочки змалювали відомі художники Васнєцов, Врубель, Реріх. Коріння Снігурки – в українській казці, до творення її образу долучилися у ХІХ столітті відомі російські письменники, композитори й музиканти.

Які ж з усього цього висновки? Твердження про те, що Дід Мороз і Снігурка вигадані в сталінські часи, не відповідає дійсності. Вони мають українське фольклорне коріння. У ХІХ столітті вони стали літературними персонажами, а у ХХ – персонажами масової культури. Заборонені більшовиками у 1920-х вони були реабілітовані внаслідок своєї популярності в народі й повернені дітям наприкінці 1930-х. Тривале використання цих образів радянською масовою культурою та сучасною Росією спричинило бажання відмовитися від них. Це зрозуміло, але не обов’язково при цьому перекручувати їхній зміст і походження.