УГОРСЬКА КАРТОГРАФІЧНА ШКОЛА (XIX ст. – поч. XX ст.) та УКРАЇНА

Починаючи з 1825 року, угорська влада цілеспрямовано нав'язувала угорську мову, підтасовуючи дані переписів та записуючи угорцями русинів-українців, що володіли угорською мовою чи належали до греко-католицької церкви. Офіційна статистика постійно штучно занижувала показники щодо кількості україномовного населення. Процес мадяризації русинів-українців зумовив появу тут мадярів греко-католиків. У 1930 році в складі Угорщини налічувалося 201 тис. мадярів, які сповідували греко-католицизм.

1885 р. Карта «Етнографічна карта Земель Корони Святого Стефана, тобто Королівства Угорщини та Королівства Хорватії й Славонії за переписом населення 1880». Способом якісного фону позначено на мапі 9 етносів, що проживали на території Угорського королівства. Серед цих народів є й українці (русини) Закарпаття (на мапі – Ruthenen). Мармарощина заселена цілком Українцями. Межа між українцями та угорцями (на південному заході) пролягає по лінії Ужгород – Мукачево – Хуст.

1886 р. Основоположник угорської картографії Мано Когутович (Kogutowicz Manó; 1851–1908) за даними перепису населення 1880 р. видав у Будапешті 1886 р. “A magyar szent korona országainak ethnográphiai térképe az 1880-ik évi népszámlálás adatai alapján” (Етнографічну карту Угорщини). Масштаб – 1:1 152 000. Способом якісного фону на карті позначено 10 етносів, що проживали на території Угорського королівства. Серед цих народів є й українці (русини) Закарпаття (Ruthen). Межа між українцями та угорцями (на південному заході) пролягає по лінії Ужгород – Мукачево – Хуст. Карта цікава ще тим, що на ній поміщена етнічна таблиця по комітатах (жупах). 

Загальна кількість русинів – 345 187 осіб (1880 р.). Для порівняння: у 1857 р. українців на Закарпатті проживало 440 тис. осіб згідно з офіційним переписом. Проте внаслідок асиміляторських зусиль правлячої угорської верхівки частка угорців  поступово зростала. У 1900 р. українців  налічувалося – 410 тис. (за переписом). Щоправда, за неофіційними даними, протягом усього зазначеного періоду тут проживало до 600  тис. українців (І. Срезневський, С. Томашівський, Г. Бідерман, М. Драгоманов).

1895 р. Угорська «Európa néprajzi térkép» (Етнографічна карта Європи). Видавництво «Posner Károly Lajos  és fia». Розмір листа: 23,8 х 29,5 см. Автор на мапі виділяє  українців (малорусів – Kis-Oroszok), білорусів (Feher-Oroszok) та росіян (великорусів – Nagy-Oroszok). Але в легенді карти об'єднує їх під загальною назвою – руси (Oroszok). Крім малорусів  (Kis-Oroszok) на півдні України позначено ще один український субетнос - V. ruthenek.

1885 р.

1886 р.

1895 р. 

Українці на етнографічній карті Угорщини. 1878 р. Г. О. Де-Воллан

1878 р. російський дипломат, фольклорист Григорій Олександрович де Воллан (1847-1916)  склав «Этнографическую карту Венгрии» (Етнографічна карта Угорщини). Карта була опублікована в його праці «Угро-русские народные песни : С прил. очерка быта угор. рус. и этногр. карты Венгрии. - СПб., 1885». На карті позначено 9 етносів (українців позначено як «Русскіе»). Карта цікава тим що показано анклави проживання українців в Середньому Потиссі (поза межами сучасного українського Закарпаття), колишня Угорська Русь. 

Починаючи з 1825 року, угорська влада цілеспрямовано нав'язувала угорську мову, підтасовуючи дані переписів та записуючи угорцями русинів-українців, що володіли угорською мовою чи належали до греко-католицької церкви. Офіційна статистика постійно штучно занижувала показники щодо кількості україномовного населення. Процес мадяризації русинів-українців зумовив появу тут мадярів греко-католиків. У 1930 році в складі Угорщини налічувалося 201 тис. мадярів, які сповідували греко-католицизм.

У 1873-1874 рр. Г. О. де Воллан - секретар російського консульства в Пешті, де намагався на власний страх і ризик вести пропаганду на користь Росії серед угорських слов'ян. З середини 1870-х років член петербурзького відділення Слов'янського комітету. Восени 1876 р. побував добровольцем в сербській армії генерала М. Г. Черняєва.

Межі розселення українців на етнографічних картах Угорського королівства (1870-ті - 1880-ті рр.)

1878 р. російський дипломат, фольклорист Григорій Олександрович де Воллан (1847-1916)  склав «Этнографическую карту Венгрии» (Етнографічна карта Угорщини). Карта була опублікована в його праці «Угро-русские народные песни : С прил. очерка быта угор. рус. и этногр. карты Венгрии. - СПб., 1885». На карті позначено 9 етносів (українців позначено як «Русскіе»). Карта цікава тим що показано анклави проживання українців в Середньому Потиссі. Починаючи з 1825 року, угорська влада цілеспрямовано нав'язувала угорську мову, підтасовуючи дані переписів та записуючи угорцями русинів-українців, що володіли угорською мовою чи належали до католицької церкви. Офіційна статистика постійно штучно занижувала показники щодо кількості україномовного населення. Процес мадяризації русинів-українців зумовив появу тут мадярів греко-католиків. У 1930 році в складі Угорщини налічувалося 201 тис. мадярів, які сповідували греко-католицизм.

У 1873-1874 рр. Г. О. де Воллан - секретар російського консульства в Пешті, де намагався на власний страх і ризик вести пропаганду на користь Росії серед угорських слов'ян. З середини 1870-х років член петербурзького відділення Слов'янського комітету. Восени 1876 р. побував добровольцем в сербській армії генерала М. Г. Черняєва. 

1885 р. Карта "Етнографічна карта Земель Корони Святого Стефана, тобто Королівства Угорщини та Королівства Хорватії і Славонії за переписом населення 1880". Способом якісного фону позначено на мапі 9 етносів, що проживали на території Угорського королівства. Серед цих народів є і українці (русини) Закарпаття (на мапі – Ruthenen). Мармарощина заселена цілком Українцями. Межа між українцями та угорцями (на південному заході) пролягає по лінії Ужгород – Мукачево – Хуст. 

Основоположник угорської картографії Мано Когутович (Kogutowicz Manó; 1851–1908) за даними перепису населення 1880 р. видав у Будапешті 1886 р. “ A magyar szent korona országainak ethnográphiai térképe az 1880-ik évi népszámlálás adatai alapján” (Етнографічну карту Угорщини). Масштаб – 1:1 152 000. Способом якісного фону на карті позначено 10 етносів, що проживали на території Угорського королівства. Серед цих народів є й українці (русини) Закарпаття (Ruthen). Межа між українцями та угорцями (на південному заході) пролягає по лінії Ужгород – Мукачево – Хуст. Карта цікава ще тим, що на ній поміщена етнічна таблиця по комітатах (жупах). Загальна кількість русинів – 345 187 осіб. Для порівняння: у 1857 р. українців на Закарпатті проживало 440 тис. осіб згідно з офіційним переписом. Проте внаслідок асиміляторських зусиль правлячої угорської верхівки частка угорців  поступово зростала. У 1900 р. українців  налічувалося – 410 тис. (за переписом). Щоправда, за неофіційними даними, протягом усього зазначеного періоду тут проживало до 600  тис. українців (І. Срезневський, С. Томашівський, Г. Бідерман, М. Драгоманов).

1886 р. Українські етнічні землі на "Етнографічній карті Угорщини". Мано Когутович

1886 р.  Основоположник угорської картографії Мано Когутович (Kogutowicz Manó; 1851–1908) за даними перепису населення 1880 р. видав у Будапешті  карту “A magyar szent korona országainak ethnográphiai térképe az 1880-ik évi népszámlálás adatai alapján” (Етнографічну карту Угорщини). Масштаб – 1:1 152 000. Способом якісного фону на карті позначено 10 етносів, що проживали на території Угорського королівства. Серед цих народів є й українці (русини) Закарпаття (Ruthen). Межа між українцями та угорцями (на південному заході) пролягає по лінії Ужгород – Мукачево – Хуст. Карта цікава ще тим, що на ній поміщена етнічна таблиця по комітатах (жупах). Загальна кількість русинів – 345 187 осіб. 

Для порівняння: у 1857 р. українців на Закарпатті проживало 440 тис. осіб згідно з офіційним переписом. Проте внаслідок асиміляторських зусиль панівної угорської верхівки частка угорців  поступово зростала. У 1900 р. українців  налічувалося – 410 тис. (за переписом). Щоправда, за неофіційними даними, протягом усього зазначеного періоду тут проживало до 600  тис. українців (І. Срезневський, С. Томашівський, Г. Бідерман, М. Драгоманов).