пʼятниця, 15 березня 2019 р.

Коротка історія картографування Винниківщини


Більшість карт, де зображені мальовничі Винники, знаходиться у Львівській національній науковій бібліотеці ім. Василя Стефаника НАН України. Тут міститься колекція карт і атласів, що налічує понад 20 000 примірників. Основою картографічної колекції бібліотеки послужили картографічні твори із зібрань бібліотек Наукового товариства ім. Тараса Шевченка, «Оссолінеума» (до фондів цієї наукової установи ввійшли колекції родини князів Любомирських та бібліотека Павліковських), Народного дому.

Топографічним зніманням Австрії з військовою метою займалось спочатку Австрійське Генеральне квартирмейстерство, яке виконало у 1763–1785 рр. перше топографічне знімання (Йосифінське). 1806 р. воно ж розпочало роботи на основі кадастрової тріангуляційної мережі з другого топографічного знімання (Францісканське), що були завершені вже Військово-географічним інститутом до 1869 р. Упродовж 1869–1887 рр. на основі оновленої тріангуляційної мережі інститут проводить третє топографічне знімання (Франціскансько-Йосифінське). У результаті кожної такої зйомки територія австрійської держави разом з приєднаними краями була покрита топографічними картами [Сосса Р. І. Історія картографування території України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. 2007].

Високий розвиток військового топографічного знімання Австрії (з 1867 р. – Австро-Угорщини) пов’язаний з успішною діяльністю Кайзерівського і королівського військово-географічного інституту (K. u. K. Militärgeographische Institut). Інститут  був заснований 7 січня 1839 р. у Відні шляхом об’єднання Військово-географічного інституту в Мілані (I. R. Istituto geografico militare) і Топографічно-літографічного закладу Генерального штабу армії Австрійської імперії. До 1888 р. інститут мав назву «K. K. Militärgeographisches Institut», після цього — «K. u. K. Militärgeographisches Institut». Він підпорядковувався шефові Генерального штабу австрійської армії, а з 1913 р. — безпосередньо військовому міністерству. Після розпаду Австро-Угорщини в 1918 р. Військово-географічний інститут у Відні було реорганізовано: з 1919 по 1921 рр. він був розділений на Федеральне геодезичне управління Австрії і Картографічний інститут. Згодом в 1923 р. повноваження у сфері геодезії та топографії передали Федеральному відомству метрології і геодезії Австрії (BAfEuV). Після включення Австрії у 1938 р. до складу Німецького рейху Картографічний інститут був об’єднаний з BAfEuV в Hauptvermes-sungabteilung XIV in Wien, який проіснував до закінчення Другої світової війни 1945 р. [Сосса Р. І. та ін. Каталог австрійських топографічних карт українських земель (1870-1918 рр.). 2012].

Українські землі у складі Австро-Угорщини (переважно до лінії Київ – Одеса) зображувалися на топографічних картах Кайзерівського і королівського військово-географічного інституту. Це були карти масштабів 1:750 000 (карта Європи), 1:576 000, 1:300 000, 1:200 000 (Генеральна карта Європи), 1:288 000 (карти Угорщини і Галичини), 1:115 200 (карти Галичини), а також 1:75 000 та 1:25000.
На німецьких картах Україна зображувалася переважно в масштабі 1:100 000, 1:300 000 і 1:800 000.

Видавництвом карт у Польщі займався в основному Військовий географічний інститут (Wojskowy Instytut Geograficzny; WIG; 1919-1949 рр.). Він був заснований для потреб армії та видавав карти масштабів 1:25 000, 1:100 000, 1:300 000, 1:500 000, 1:750 000. За основу було прийнято аркуш 1:100 000.
WIG в основному видавав наступні типи карт: 1: 25 000 (Mapa szczegółowa — детальна карта), 1: 100 000 (Mapa taktyczna — тактична карта), 1: 300 000 (Mapa operacyjna — операційна карта). У 1923 р., були введені єдині нові топографічні знаки в польських картах.
Під час Другої світової війни WIG працював в Шотландії (Единбург).

Уперше рельєф усієї території України зображений О. А. Тілло на гіпсометричній карті Європейської Росії масштабу 1:252 000 (1890 р.).
У СРСР до середини 1930-х рр. перевидавали виправлені карти Російської імперії в старих верстових масштабних рядах, здебільшого масштабів 1:42 000 і 1:420 000, частково – 1:126 000 і 1:21 000. Проте з 1920-х рр. поступово вводяться метричні ряди масштабів топокарт, які остаточно були затверджені в 1934 р. (1:10 000, 1:25 000, 1:50 000, 1:100 000, 1:200 000, 1:500 000, 1:1 000 000). У 1928 р. було прийнято рішення про введення в СРСР єдиної системи прямокутних координат Гаусса-Крюгера.
На західноукраїнські землі тим часом були складені карти західноєвропейського зразка метричних масштабів: польські, на австрійсько-німецько-російській основі, – для Галичини, Холмщини, Підляшшя, Волині; чехословацькі, на австрійській основі, – на територію Закарпаття; румунські – для Буковини та Бессарабії.
Територія радянської України, крім того, зображувалася на всіх закордонних картах (Румунії, Польщі, Чехословаччини). Це були доповнені й перероблені видання з карт часів Першої світової війни.

Нульовий меридіан — географічний меридіан, довгота якого дорівнює нулю градусів. На даний час нульовим меридіаном заведено вважати Гринвіцький меридіан. Протягом історії в різних країнах географи обирали дуже різні меридіани, від яких вели відлік.
Меридіан Ферро – меридіан, що проходить через канарський острів Ієрро (раніше Ферро). 1634 р. у Франції довгота острова Ферро, як найзахіднішої точки Старого світу була прийнята за визначення нульового меридіана. Згідно з тодішніми обчисленнями, Париж перебував рівно на 20° на схід від острова. До Міжнародної меридіанної конференції 1884 р. разом з Паризьким меридіаном широко використовувався в якості нульового меридіана для відліку географічних довгот. Різниця між довготою щодо о. Ієрро і загальноприйнятим зараз Гринвіцьким меридіаном становить 17° 39' 46". Гринвіцький меридіан вперше був обраний як нульовий 1851 р.
Пулковський меридіан, що проходить через центр головної будівлі обсерваторії і розташований на 30° 19,6 ' на схід від Гринвіча, раніше був точкою відліку для всіх географічних карт Росії.

Радянські карти. При створенні в травні 1918 р. Всеросійського головного штабу в його складі було утворено Військово-топографічне управління. Військово-топографічне управління перейменовано від 10 жовтня 1919 р. в Управління корпусу військових топографів (УКВТ).
Зі створенням Штабу РСЧА (Робітничо-селянська Червона армія) в лютому 1921 р. УКВТ увійшло до його складу. Від 10 грудня 1923 р. УКВТ реорганізовано у Військово-топографічний відділ Штабу РСЧА. З 20 червня 1924 р. Військово-топографічний відділ Штабу РСЧА перейменовано у Військово-топографічне управління. Воно займалося аерофототопографічними та геодезичними зйомками, науково-випробувальними, астрономічними, геодезичними, топографічними і картографічними роботами за завданнями Штабу РСЧА, постачанням центральних і місцевих органів предметами геодезичного, топографічного, креслярського, картовидавничого майна. 22 липня 1926 р. Управління було передано до ГУ РСЧА (Головного управління РСЧА).
2 січня 1931 р. знову повернуто до складу Штабу РСЧА.
Від 21 червня 1931 р. Військово-топографічне управління стало називатися Управлінням військових топографів. З листопада 1934 р. Управління військових топографів стало відділом військово-топографічної служби. Разом з апаратом Штабу РСЧА увійшло до складу Генерального штабу РСЧА.
26. 09. 1935 р. Штаб РСЧА перейменований в Генеральний штаб РСЧА.
26. 07. 1940 р. Генеральний штаб РСЧА перейменований в Генеральний штаб Червоної Армії (ГШ ЧА). 03. 06. 1946 р. ГШ ЧА перейменований в Генеральний Штаб Збройних Сил СРСР (ГШ ЗС СРСР).
Зустрічаються карти РСЧА, видані до 1930-их рр., у яких масштаби верстові — 1: 42 000, 1: 84 000, 1: 420 000. Ці карти видавалися на основі аналогічних карт Російської імперії, частково з оновленим змістом карт. Зустрічаються і не оновлені видання карт Російської імперії. Слід відзначити, що аж до Другої світової війни РСЧА видавала карти масштабу 1:25 000, 1:50 000, 1:100 000 на основі карт Російської імперії, частково відновивши зміст або навіть без змін.
Карти нового покоління, що видавалися після 1930-их рр., масштабу 1:25 000, 1:50 000, 1:100 000, 1:200 000, 1:300 000, 1:500 000, 1:1 000 000 були прикладом для інших держав.
Зміст карт нового покоління теж не однакового оновлення — від оригінальної топографічної зйомки до оновлених за доступними матеріалами карт.
Одному аркушеві карти масштабу 1:1 000 000 відповідають:
* чотири аркуші карти масштабу 1:500 000, які позначаються великими буквами А, Б, В і Г; номенклатура цих аркушів має вигляд, наприклад М-35-В;
* 9 аркушів карти масштабу 1:300 000, які позначаються римськими цифрами І, II, ..., IX, що пишуть перед номенклатурою аркуша мільйонної карти, наприклад IV-M-35. На відміну від карт масштабу 1:200 000 римська цифра ставиться перед номенклатури мільйонного аркуша;
* 36 аркушів карти масштабу 1:200 000, які позначаються також римськими цифрами, приклад номенклатури аркушів цієї карти М-35-ХІХ;
* 144 аркуші масштабу 1:100 000, які позначаються арабськими цифрами від 1 до 144, номенклатура цих аркушів має вигляд, наприклад М-35-73.
Аркушеві карти масштабу 1:100 000 відповідають чотири аркуші карти масштабу 1:50 000, які позначаються початковими буквами російського алфавіту А, Б, В, Г і номенклатура має вигляд М-35-73-В.
Аркушеві карти масштабу 1:50 000 відповідають чотири аркуші карти масштабу 1:25 000, які позначаються малими буквами російського алфавіту а, б, в, г, наприклад М-35-73-В-в.
Аркушеві карти масштабу 1:25 000 відповідають чотири карти масштабу 1:10 000, які позначаються арабськими цифрами 1, 2, 3 і 4; приклад їх номенклатури М-35-73-В-в-3.
В СРСР при геодезичних і картографічних роботах був прийнятий еліпсоїд Красовського, розміри якого було обчислено в 1940 р.: велика піввісь — 6 378 245 км, полярне стиснення — 1:298,3. Назву отримав від прізвища відомого російського астронома-геодезиста Феодосія Красовського (1878—1948), під керівництвом якого вперше було обчислено цей еліпсоїд.
На території колишнього СРСР, України та ряду інших країн для великомасштабних карт використовується проекція Гауса-Крюгера. У 1825 р.  Карл Фрідріх Гаус вирішив загальну задачу по зображенню однієї поверхні на іншій зі збереженням подібності в нескінченно малих частинах. Робочі формули проекції були виведені А. Крюгером в 1912 р. Ця проекція є рівнокутною, тобто зберігає кути й напрямки.
Карти, видані в СРСР починаючи з 1942 р., використовують систему координат 1942 р. (СК-42). Для цивільних цілей була введена спотворена система координат 1963 р. (СК-63) зсунутою рамкою (рамками).
В СРСР  до категорії топографічних карт належали карти масштабів 1:1 000 000, 1:500 000, 1:300 000, 1:200 000, 1:100 000, 1:50 000, 1:25 000 та 1:10 000. Карти масштабів 1:5 000, 1:2 000, 1:1 000 і 1:500 вважалися топографічними планами.
Карта масштабу 1:1 000 000 вважалася стратегічними, а карти масштабу 1:500 000, 1:300 000 і 1:200 000 належали до оперативних карт. Карти масштабу 1:100 000, 1: 50 000 та 1:25 000 складали групу тактичних карт.


Система координат 1942 р. (СК-42).
В основу номенклатури топографічних карт покладена карта масштабу 1: 100 0000 (10 км в 1 см). Вся поверхня Землі ділиться паралелями на ряди (через 4°), а меридіанами — на колони (через 6°);  сторони трапеції, що утворилася, служать межами аркушів карти масштабу 1: 1000 000. Ряди позначаються великими латинськими літерами від А до V, починаючи від екватора до обох полюсів, а колони — арабськими цифрами, починаючи від меридіана 180° із заходу на схід. Номенклатура аркуша карти складається з букви ряду і номеру колони. Наприклад, лист з містом Львів позначається М-35. Приполярні круглі області (з широтою понад 88°) позначаються літерою Z без вказівки номеру колони.
Листи мільйонних карт, розташовані між широтами 60—76°, подвоюються по довготі; так, аркуш карти масштабу 1: 1 000 000 матиме протяжність по довготі не 6, а 12°. Вище 76° карти збільшуються вчетверо і займають 24° довготи. За 88° знаходиться лист Z, який займає всі 360°.
Здвоєні аркуші мільйонної карти позначаються з зазначенням ряду (буквою) і двох відповідних колон (непарним і подальшим парним числом). Зчетверені листи утворюються схожим чином, чотири колони перераховуються через кому. Аркуші карти масштабу 1:100 000 утворюються поділом карти масштабу 1:1 000 000 на 144 аркуші з розмірами 20' по широті та 30' по довготі, які позначаються арабськими цифрами від 1 до 144. Щоб уникнути плутанини з картами масштабу 1: 500 000 і 1: 200 000 (для яких існують подібні альтернативні позначення), карти цього масштабу можуть позначатися тризначними арабськими цифрами без втрати початкових нулів, наприклад: ІЗ-35- 073 (аркуш «Львов»).

Система координат 1963 р. (СК-63).
Вона ґрунтується на триградусних зонах. Це спеціально спотворена СК, яка базувалася на проекції Гауса-Крюгера і системі координат 1942 р. Карти системи координат 1963 р. мали той же самий розмір що і карти системи 1942 р., але на рамках були відсутні координати. Зміст карт копіювався з раніше виданих ідентичних карт (СК-42). За математичною сутністю — це та ж система Гауса-Крюгера, тільки номенклатура базових карт масштабу 1:100 000 побудована по-іншому.
Карти масштабу 1: 100 000 системи координат 1963 р. позначалися за прикладом карт СК-42: листи позначені номерами рядів широти й колонок довготи. Карти масштабу 1: 50 000 в системі координат СК-63 не видавалися. 
1783 р. Австрійська карта
1790 р. Австрійська карта
1820 р. Австрійська карта

Немає коментарів:

Дописати коментар