субота, 23 березня 2019 р.

Володарі Винник. Український шляхетний рід Замойських


Історична довідка (за Святославом Семенюком «Український путівник по Польщі», 2007 р.):
Графський герб Єліта

«Найвідомішим серед Замойських був — Ян Замойський — канцлер Речі Посполитої і великий гетьман коронний. Він народився у 1542 р. у селі Скоківка (тепер Польща), яке пізніше перетворилося у місто Замостя і стало колискою роду Замойських. Скоківка відома з 1450 р., а у 1517 р. село викупив у Островських Михайло Замойський. Саме тут, у 1542 р. народився майбутній канцлер Речі Посполитої. Його хрестили у місцевій церкві Вознесіння Господнього як Івана. До 1580 р., ця сільська церква була єдиною культовою спорудою в усій місцевості, тому що руська шляхта цього тоді суцільно руського регіону масово переходила в аріанство, повиганявши всіх ксьондзів і позакривавши всі костели в окрузі. Цей період був унікальним на Люблінщині, коли там не залишилося жодного костелу.
Це дуже непокоїло католицький клір як Польщі так і Риму, і коли Ян-Іван Замойський поїхав у молодості на навчання до Риму, було зроблено все, щоб переконати його у перевагах західної цивілізації та католицтва, а потім, як це не одноразово було з йому подібними, йому допомогли зробити карколомну кар’єру в Речі Посполитій. Достеменно невідомо, що зробило з Яна затятого католика: чи ідейні переконання чи поклик душі, чи те, що він невдовзі вже володів 12 містами і 612 селами, тим часом як у його батька на момент його народження було тільки чотири села. За усі ці милості від польських королів, безумовно потрібно було платити, і Замойський взяв на себе важку місію захисту католицтва на Люблінщині. Однак до фанатизму він не доходив і українофобом, як це намагаються змалювати деякі історики, ніколи не був.
Як і всі українські магнати, що перейшли в католицтво, він боявся Божої кари за свій вчинок, і все життя возив з собою стародавню руську ікону, намальовану на дошці яку називали «Чорна Мадонна з Дитятком у срібній сукні». Ця ікона була сімейною реліквією роду Замойських, що оберігала від нещасть не одне покоління цього роду. Попри перехід у католицтво, Ян Замойський так і залишився русином з архаїчними українськими звичаями: усе життя він голив чуб, носив оселедець та типове українське вбрання, як свідчить за деякими даними його портрет в Уффіці, у Флоренції. В заповіті Іван (Ян) наказав повісити її біля свого саркофага у кафедральному костелі Замостя (пізніше її заховали за образ Матері Божої роботи Бухбіндера)».
Про Вацлава Яна Замойського і його предків відомостей небагато. Батько і дідо Вацлава називалися Іванами. Прадідо — Maцєз Замойський (друга половина ХV ст.) — ротмістер королівський (1471 р.); мав старшого брата Флоріана (II пол. XV ст. — 1510 р.), який був війтом Красного (тепер — Люблінське воєводство). Прабабця — Беата з Obrowców; прапрадідо — Фома (Томаш) з Лазіна (помер бл. 1473 р.), родоначальник роду Замойських. Фома (Томаш) з Лазіна (друга половина ХV ст.) — перший представник роду, що приїхав у Белзьке воєводство (власник Старого Замостя і Верби).
Вацлав Ян Замойський (бл. 1570 р. — 1650 р.) — представник українсько-польського шляхетського роду гербу Єліта, державний діяч Речі Посполитої. Володар Винник 1631 1650 рр.
Син Яна (Івана) Замойського — дідича Пясків та його дружини Анни з Ґошковських (пол.. Anna Gorzkowska). Посол різних сеймів Речі Посполитої 1607 р., а сейм 1618 р. призначив його делегатом до равської кварти. Уряди (посади): холмський хорунжий (принаймні в 1623 р.), львівський каштелян  (номінований 26 вересня 1633 р. і до 1950 р..).
1637 р. одружився з Зофією Пшонкою з Бабіна (пол. Zofia Pszonka z Bobina)  дочкою кальвіністського діяча Якуба Пшонки гербу Яніна (1562—1622) . Відомо, шо у нього було троє дітей: Анна (дружина галицького каштеляна Александера Цетнера), Стефан (помер 1682 р.), Флоріан (1611—1638 рр.).
1637 р. король Владислав IV надає Вацлаву Замойському сусіднє село Миклашів у прижиттєве користування.
1648 р. Винники, Млинівці та Підберізці були спустошені козаками і татарами. Від Вацлава Яна Винники успадкував, його син, Стефан Замойський.
Стефан Замойський (бл. 1620 — 1682 р.) — представник українсько-польського шляхетського роду гербу Єліта, державний діяч Речі Посполитої,  Посідав уряд київського каштеляна (1662 р. його попередник Александер Тарновський гербу Леліва отримав уряд сандомирського каштеляна, а його наступник Миколай Подльодовський гербу Яніна (пол. Mikołaj Podlodowski посідав уряд з 1671 р..). Володар Винник 16501682 рр.
1655 р. брав участь в обороні Ченстаховського монастиря від шведів. 1662 p. одружився з Доротою Лещковською (пол. Dorota Leszczkowska). Мав дві дочки.
За привілеєм короля від 4 квітня 1653 р. Стефан Замойський має в оренді село Миклашів, його піддані повинні працювати по три дні на тиждень для дідичного села Винники, де є фільварок. Миклашів був королівщиною і кожен раз надавався в оренду, а Винники були власністю вже другого покоління Замойських (Степан тут виріс).
17 травня 1666 р. польський король Ян II Казимир дозволив Стефанові Замойському перетворити Винники на місто, надавши йому Магдебурзьке право, створити тут купецьке братство і ремісничі цехи та двічі на рік проводити у місті великі ярмарки — на Михайла та Зелені свята.
«1666 р., 17 травня, м. Варшава. Підтвердна грамота короля Яна Казимира привілею С. Замойського та перетворення с. Винники на місто на магдебурзькому праві
В ім’я Боже амінь.
На вічну пам’ять про справу. Ян Казимир, Божою милістю король польський, великий князь литовський, руський, пруський, мазовецький, самогітський, лівонський, смоленський, чернігівський, а також шведський, готський, вандальський дідичний король.
Сповіщаємо цим нашим листом усім і кожному, кого це має цікавити.
Нам подали від імені шляхетного Стефана Замойського уклінне прохання про наш дозвіл на фундування і влаштування містечка у його власному спадковому селі Винниках...
...ми даємо й дозволяємо цим у згаданому містечку, званому Винниками, запровадити магдебурзьке право для вільного користування ним усіма у встановлених границях містечка й назавжди переводимо його з польського права на міське право, що зветься тевтонським чи магдебурзьким у всій його протяжності, що даємо і дозволяємо, а також усуваємо зі згаданого містечка усі земські права, як би вони не називалися й від кого б не походили...
А магістрат цього містечка Винники має повне право судити всі як цивільні, так і кримінальні справи, крім смертних вироків, викрадання, вбивства, скалічення членів, отруєння і всіх подібних судових випадків, у межах і границях цього містечка відповідно до тевтонського права.
Вибори ж у цьому містечку у всі роки, скільки їх буде відпущено фундаторові цього містечка, а потім за його спадкоємців і власників, мають відбуватися на свято святого Івана Хрестителя, і на них мають вибирати одного бурмистра й чотирьох райців, яких має вибирати й затверджувати згаданий фундатор, а війта призначати, й у всі роки в це свято так вільно має чинити фундатор.
На знак вірності чого підписуємо нашою рукою і стверджуємо королівською печаткою.
Дано у Варшаві дня 17 місяця травня року Божого 1666, нашого польського і шведського королювання 18 року.
           Ян Казимир король. Місце великої канцелярської печатки. Звірено з записом»
(за: Тимець І. Таємниці тютюнової фабрики. — Л.: Мульти АРТ, 2005. — 183 с.).
Дорота Замойська (Лешчковська) (вдова по Стефану Замойському; пол. Dorota Leszczkowska, бл. 1638 р. —1695 р. або 1696 р.) гербу Правдич, донька Марека Лещковського, який купив село Сагринь у Стефана Лаща).  Володарка Винник 1682—1696 рр.  1696 р. король Ян III  дозволяє Дороті Замойській  зректися  Миклашова, Дворищ і Садкова на користь Адама і Дороти Тарлів, що на той час, напевно вже володіли Винниками та Підберізцями.
ДЖЕРЕЛА
* Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково — краєзнавче видання. — Львів—Винники, 2012. — 88 с.
  * Байцар Андрій. «Винники» (науково-популярне краєзнавче видання). 2015 р. 
Байцар Андрій. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.
* Boniecki Adam. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Lwów, 1912. — Cz. 1. — t. 15. — S. 163—165. (пол.)
* Łoziński W. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. — Lwów : nakładem księgarni H. Altenberga, 1904. — T. 2. — S. 33—45. (пол.)

Немає коментарів:

Дописати коментар