Показ дописів із міткою зниклий Львів. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою зниклий Львів. Показати всі дописи

понеділок, 26 жовтня 2026 р.

Клумба у парку І. Франка. Львів, якого уже немає

 


Протягом радянського періоду клумба із фігурами із квітів та стрижених кущів займала місце колишнього пам'ятника Аґенору Ромуальду Ґолуховському (1812-1875). Кілька разів на рік на клумбі квітами змінювали знаменні дати в історії Львова та СРСР.

Сьогодні тут стоїть декоративна ваза. Ця ваза стояла раніше перед будівлею Галицького сейму, пізніше головної будівлі університету імені Яна-Казимира (тепер ЛНУ імені Івана Франка). Після переоблаштуванням площі та встановлення пам'ятника Франкові її перемістили. 

Пам’ятник графу Агенору Голуховському був встановлений 28 червня 1901 року, це був один з найдорожчих львівських пам'ятників, він вартував 131 204, 38 крони, за виконання проекту скульптору Ц. Годебському було виплачено 120 000 крон. Монумент був розташований в долішній частині Міського парку (тепер парк імені І. Франка) навпроти вул. 3 Мая (вул. Січових Стрільців). Це один з кращих монументів Ципріана Годебського, відомого різьбяра і внука польського поета такого же імені. Бронзова фігура стояла на високому мармуровому п’єдесталі, де була розташована алегорична скульптурна фігура "Галичина", що подає графу лавровий вінок. Хоча пам’ятник і був гарно виконаний, він не викликав у львів’ян пієтету, тож навколо цього місця часто влаштовували антиавстрійські демонстрації. Пам’ятник зник після 1944 року, його подальша доля невідома.   

На його місці встановили у 1956 році кам'яну вазу на честь 700-річчя Львова. Потім, коли будували пам'ятник Каменярові "вазу Торвальдсена" вирішили поставити на це місце (1964 рік), а та що була випадково зрушили і вона розбилась.  

Велетенську чавунну вазу створив у 1829 році краківський скульптор Кароль Цептовський — учень знаменитого данського митця Бертеля Торвальдсена. Вишуканий барельєф, що оперізує вазу, розповідає про плин людського життя, через що композицію нерідко називають «кубком кохання».

Втім, більш влучною для цієї роботи є назва «Пори кохання», адже саме тема всепоглинаючої сили любові проходить крізь усю творчість Торвальдсена. У своїх роботах митець ніби нагадує: ні могутність, ні влада, ні навіть врода не мають вирішального значення, якщо поруч немає любові. Ерот (бог кохання) у його баченні — не просто міфологічний персонаж, а справжній переможець, який здатен підкорити і богів, і людей.

Скульптор не ідеалізує кохання надмірно романтично, а радше показує його як невидиму силу, що впливає на людське життя сильніше, ніж здається. Барельєф «Віки любові» наповнений легкою іронією та тонкою сатирою, адже демонструє, наскільки мінливою є влада Ерота.

На композиції юна дівчинка із захопленням тримає маленького Амура, щойно випущеного на волю. Молода красуня, ставши навколішки, палко вітає божка кохання поцілунком. Жінка, яка вже пізнала материнство, поводиться з ним буденно й навіть недбало, тягнучи за крильця, мов домашню птицю з базару. Зрілий чоловік, заклопотаний щоденними турботами, зовсім не помічає Амура на своєму плечі. І лише старість, ніби прокинувшись від забуття, із жалем простягає руки услід Еротові, який назавжди відлітає…

1953 р. Біля університету

. 1956 р., центральна алея парку ім. І. Франка. 

1956 р., центральна алея парку ім. І. Франка.
 

 1956-1960 рр., центральна алея парку ім. І. Франка.

  

1957 р., центральна алея парку ім. І. Франка.

 1957 р., центральна алея парку ім. І. Франка.

 

1950-ті рр.,  центральна алея парку ім. І. Франка.

 

1950-ті рр., центральна алея парку ім. І. Франка.

 

1958-1961 рр., центральна алея парку ім. І. Франка.

1962-1963 рр., центральна алея парку ім. І. Франка.  

1964 р., центральна алея парку ім. І. Франка.
  

1965 р., центральна алея парку ім. І. Франка. 

 


1965-1975 рр., центральна алея парку ім. І. Франка.
 

 * Фотографії Старого Львова 

 *FB    Гриць Совків (The Gryć) 

 *FB  Igor Plotko


неділя, 25 жовтня 2026 р.

Афішні тумби у Львові були невіддільною частиною міського ландшафту. Львів, якого уже немає

 

Рекламні тумби, відомі також як колони Літфаса (або тумбами Літфаса, від нім. Litfaßsäule) або колони Морріса (від фр. colonne Morris), прийшли до Львова з німецьких та французьких міст і стали невід'ємною частиною вуличного інтер'єру. У міському побуті та тогочасній пресі їх найчастіше називали просто афішними тумбами (пол. słupy ogłoszeniowe / słupy afiszowe).

Поодинокі афішні тумби ще можна було побачити у Львові у 1990-их роках. На теперішній час збереглася лише одна тумба біля колишнього підземного туалету на вул. князя Романа.

Тумби встановлювали у місцях найбільшого скупчення пішоходів: на центральних площах (площа Ринок, площа Галицька, площа Марійська — тепер Міцкевича), вздовж престижних міських променадів, поблизу трамвайних зупинок та вокзалів.

Головні факти про ці споруди:

• У Берліні такі циліндричні конструкції у 1854 році придумав берлінський видавець Ернст Літфасс (Ernst Theodor Litfaß) та почав встановлювати їх, щоб клеїти на них рекламні плакати, які друкував у своїй друкарні. Тумби стали вкрай вдалою альтернативою парканів і стін будівель, на яких в ті часи безладно розклеювали оголошення, плакати та афіші. Тому в Німеччині їх називають в його честь «колони Літфаса» (Litfaßsäule).

• У Франції така тумба носить ім'я паризького друкаря Габріеля Морріса (Gabriel Morris), з ініціативи якого у 1863 році було встановлено такі тумби на вулицях Парижу. Основним призначенням рекламних колон вважалося розміщення концертних та театральних афіш, але Морріс отримав дозвіл міської влади на установку цих тумб тільки за умови, що всередині них будуть зберігати свої мітли та інші інструменти міські двірники. Ці тумби отримали назву - Колони Морріса (colonne Morris).

Старовинні афішні тумби Морріса настільки гармонійно вписалися в образ Парижа, що до сих пір прикрашають собою Єлисейські поля і центр Парижа, а також являються візитною карткою багатьох вулиць і перехресть французької столиці.

• Спочатку тумби виготовляли з дерева або складали з цегли. Наприкінці XIX — на початку XX століття вони набули витонченого «віденського» сецесійного стилю. Їх виготовляли з литого чавуну чи металу, часто увінчували декоративними кованими дашками, карнизами, а іноді й художніми ліхтарями. Окрім комерційної реклами, на них масово клеїли театральні й кіноафіші, розклади концертів, урядові та міські оголошення.


1910 р.  
 Бернардинська площа (тепер пл. Соборна)

 1912 р. Бернардинська площа (тепер пл. Соборна). Фото Марека Мюнца

1925 р. Площа Галицька


Вид на будівлю Казино, листівка початку ХХ ст. 
 Вид на площу Галицьку, листівка початку ХХ ст. 


Вид на Академічну, листівка початку ХХ ст.
  


Бернардинська площа, 
листівка початку ХХ ст.  

Кінець 19 ст. - поч. 20 ст. Марійська площа (нині площа Міцкевича)


Вид на вулицю Гетьманську, листівка початку 20-го століття.

1946-1949 рр. Вул. Aкадемічна (пр. Шевченка). Інформаційна тумба кінотеатрів 

1950-і рр.  Збіг вулиць Чайковського та Академічної. 

1953 р.
1969 р.


Тумба біля колишнього підземного туалету на вул. князя Романа (сучасний вигляд).

 * Фотографії Старого Львова 

 *FB    Гриць Совків (The Gryć) 

 *FB  Igor Plotko

середа, 14 жовтня 2026 р.

Вайхажі - ті, що перемикали трамвайні колії та мастили шміром рейки на поворотах. Львів, якого уже немає

У Львові людей, які вручну перемикали трамвайні колії (стрілки), називали “вайхажами”. Вайхаж перемикав стрілки та мастив шміром рейки на поворотах, щоб не скрипіли.

У міській львівській говірці саму трамвайну стрілку називали німецьким за походженням словом «вайха» (від нім. Weiche — стрілка, розгалуження колії). Відповідно, цю людину напівжартівливо кликати тим, хто «переводить вайхи».

Вони сиділи у спеціальних маленьких дерев’яних будиночках на ключових розв'язках (наприклад, на сучасній площі Галицькій, площі Митній чи проспекті Свободи). Коли під’їжджав трамвай, «вайхаж» виходив зі спеціальним ломиком і переводив колію у потрібному напрямку.

Найвідомішим «вайхаж» в історії львівського трамвая був чоловік на ім'я Лойзьо (Людвіг), який працював у 1920–1930-х роках на Гетьманських Валах (тепер проспект Свободи). Він мав дуже низький зріст, через що став легендарним персонажем міського фольклору та численних львівських анекдотів (Юрій Ситник, 2018).

Сьогодні ця професія в оригінальному вигляді зникла, адже більшість стрілок у місті автоматизовані. Якщо ж автоматика не спрацьовує, колію ломиком переводить сам водій чи водійка трамвая.

1941 р. Площа Соборна
1941-1944  рр. Zollplatz / Bandurskiegoplatz, сучасна пл. Митна. Справа 
будка вайхажа. 

 * Фотографії Старого Львова 

 *FB    Гриць Совків (The Gryć) 

             *FB  Igor Plotko

середа, 23 вересня 2026 р.

“Будинок книги” у Львові у старих фотографіях. Львів, якого вже немає

 

Один із найвідоміших у Львові будинків, який має адресу площа Міцкевича №8 – “Будинок книги” (на жаль, тепер вже колишня назва), який до 1939 року був відомий як будинок Шпрехера. До нього на цьому місці стояв будинок у стилі історизму, де розташовувався ресторан «Монополь», у якому часто любив читати свіжі газети, попиваючи каву, Іван Франко.

Єврей Йона Шпрехер – фантастично багата людина, власник найбільшої будівельної фірми в Галичині – в житті також був фантастичним скнарою. Він усе своє життя харчувався лише картоплею з олією і завжди ходив пішки, бо шкодував 20 грошів на трамвай. Будинок Шпрехера завершили 1921 року в атмосфері потужних громадських протестів проти гіганта, який брутально вдирався в архітектурне середовище старовинного міста, затуляв із площі Міцкевича вигляд на Катедру і порушив обіцянку бути не вищим від пам'ятника Міцкевичу.

У Львові з 1910 року вийшла заборона будувати будинки, вищі, аніж чотири поверхи. Шпрехер спритно обійшов цю заборону, обдуривши міську владу аж на два поверхи: перший поверх (партер) тоді взагалі не рахувався, і над ним збудували нібито антресолі, а насправді повноцінний другий поверх, а над четвертим вибудували величезну мансарду. У міжвоєнний період у будівлі розміщувалися: консуляти Угорщини та Румунії, Французько-карпатське нафтове товариство, магазин готового жіночого одягу Акера і Бланка, магазин металевих виробів Апштейна, магазин «Парфуми, фарби і фотографічне приладдя» Лопушанського, аптека Стенселя і «Загальна книгарня».

За часів радянського режиму будинок отримав назву “Будинок книги”, бо тут розташовувались різноманітні книжкові крамниці: «Політична книга», «Дружба», «Навчально-педагогічна література», «Мистецтво». Особливо популярним був відділ іноземної літератури, і львів’яни, значна частина яких знала польську мову, залюбки купували тут польські книжки, серед яких траплялися навіть переклади творів, які були заборонені в СРСР. З боку проспекту Свободи розміщувалася аптека. Перед Будинком книги на початку і до середини 1990-х років, коли ще не з’явилися у Львові обмінники валют, була стихійна валютна біржа, де можна було обміняти гривні на долари.

Будинок книги канув у лету у 2011 р. Тепер тут – магазини брендового одягу та техніки.

Використано матеріалами: Ілько Лемко «Львів, якого вже нема, частина 2. 2026 р.», «Фотографії Старого Львова». 


1921-1939 рр. 
 

1924-1939 рр. 
1928-1930 рр. 
1928 р.

1938 р.
1930-і рр.   Пл. Мар'яцька (Міцкевича).
1947 р.
 
Початок 1950-х років

1955 р. Тролейбус ходив 4-й номер, остання його зупинка була між тим фонтаном і пам'ятником Міцкевичу. 

1956 р.

1962 р. Площа Міцкевича

1963 р. 
 Площа Міцкевича

1967 р. Площа Міцкевича.  Фонтан з тритонами. 
1960-і рр. Площа Міцкевича
1960-і рр. Площа Міцкевича

  

Початок 1960-х рр., пл. Міцкевича.     

1969 р. 
 
1970 р.
 
1972 р.


2014 р. 

 * Фотографії Старого Львова 

 *FB    Гриць Совків (The Gryć) 

 *FB  Igor Plotko