Андрій Байцар: Клумба у парку І. Франка. Львів, якого уже немає

Протягом радянського періоду клумба із фігурами із квітів та стрижених кущів займала місце колишнього пам'ятника Аґенору Ромуальду Ґолуховському (1812-1875). Кілька разів на рік на клумбі квітами змінювали знаменні дати в історії Львова та СРСР.

Сьогодні тут стоїть декоративна ваза. Ця ваза стояла раніше перед будівлею Галицького сейму, пізніше головної будівлі університету імені Яна-Казимира (тепер ЛНУ імені Івана Франка). Після переоблаштуванням площі та встановлення пам'ятника Франкові її перемістили.

Пам’ятник графу Агенору Голуховському був встановлений 28 червня 1901 року, це був один з найдорожчих львівських пам'ятників, він вартував 131 204, 38 крони, за виконання проекту скульптору Ц. Годебському було виплачено 120 000 крон. Монумент був розташований в долішній частині Міського парку (тепер парк імені І. Франка) навпроти вул. 3 Мая (вул. Січових Стрільців). Це один з кращих монументів Ципріана Годебського, відомого різьбяра і внука польського поета такого же імені. Бронзова фігура стояла на високому мармуровому п’єдесталі, де була розташована алегорична скульптурна фігура "Галичина", що подає графу лавровий вінок. Хоча пам’ятник і був гарно виконаний, він не викликав у львів’ян пієтету, тож навколо цього місця часто влаштовували антиавстрійські демонстрації. Пам’ятник зник після 1944 року, його подальша доля невідома. На його місці встановили у 1965 р. декоративну вазу.

Велетенську чавунну вазу створив у 1829 році краківський скульптор Кароль Цептовський — учень знаменитого данського митця Бертеля Торвальдсена. Вишуканий барельєф, що оперізує вазу, розповідає про плин людського життя, через що композицію нерідко називають «кубком кохання».

Втім, більш влучною для цієї роботи є назва «Пори кохання», адже саме тема всепоглинаючої сили любові проходить крізь усю творчість Торвальдсена. У своїх роботах митець ніби нагадує: ні могутність, ні влада, ні навіть врода не мають вирішального значення, якщо поруч немає любові. Ерот (бог кохання) у його баченні — не просто міфологічний персонаж, а справжній переможець, який здатен підкорити і богів, і людей.

Скульптор не ідеалізує кохання надмірно романтично, а радше показує його як невидиму силу, що впливає на людське життя сильніше, ніж здається. Барельєф «Віки любові» наповнений легкою іронією та тонкою сатирою, адже демонструє, наскільки мінливою є влада Ерота.

На композиції юна дівчинка із захопленням тримає маленького Амура, щойно випущеного на волю. Молода красуня, ставши навколішки, палко вітає божка кохання поцілунком. Жінка, яка вже пізнала материнство, поводиться з ним буденно й навіть недбало, тягнучи за крильця, мов домашню птицю з базару. Зрілий чоловік, заклопотаний щоденними турботами, зовсім не помічає Амура на своєму плечі. І лише старість, ніби прокинувшись від забуття, із жалем простягає руки услід Еротові, який назавжди відлітає…