З історії зарплат у 1970-х – 1980-х рр..
Середня зарплата в СРСР враховувалася за доходами робочого «класу». При її підрахунку виключалися зарплати працівників адміністрацій та керівників. Зараз - за загальною сумою - і багатих, і бідних.
Середня зарплата в СРСР в 1970 році становила 122 рублі, вже за п'ять років вона досягла позначки 145,8 рубля, а в 1980 р. — 168,90 руб. Правда, по республіках середня зарплата різнилася. Наприклад, в РРФСР вона становила 126,1 руб., в Україні в 1970 р. отримували 115,2 рубля, в сусідній Білоруській РСР - 106,4 рубля. Найменша середня зарплата фіксувалася в Молдові - 102,8 рубля, а ось «шикувала» Естонія - 135 рублів.
Зарплата у всіх була різна. Середня зарплата в СРСР на кінець 1970-х – початок 1980-х років становила 150-160 рублів, тоді як мінімальна була близько 70-80 рублів, а вищі посади та спеціалізовані професії (шахтарі, нафтовики, керівники) могли приносити до 500-1000 рублів. Жінки колгоспниці (ланка, телятниці, свинарки) отримували в районі 70 рублів. Вчителі від 100 до 140 рублів. Одночасно, ціни на споживчі товари були значно нижчими, ніж зараз, але це компенсувалося дорожнечею техніки, меблів та труднощами з її придбанням.
1970 115,17▲
1971 117,57▲
1972 121,91▲
1973 125,30▲
1974 128,46▲
1975 133,54▲
1976 139,84▲
1977 142,88▲
1978 146,22▲
1979 148,74▲
1980 155,12▲
1981 157,89▲
1982 163,08▲
1983 165,75▲
1984 169,55▲
1985 173,95▲
1986 179,00▲
1987 185,01▲
1988 199,79▲
1989 217,74▲
1990 248,40▲
1991 495,40▲
ЦУКЕРКИ хорошої якості в СРСР були таким же дефіцитом, як і будь-які інші нормальні продукти. Дітям їх давали по 1-2 штуки, а замість солодощів інколи «гризли» солодкі брикети з киселю.
Кисіль в брикетах. Що значить «гризти» кисіль? – здивуються зараз діти. А річ у тому, що він був в брикетах і чекати, поки його зварять, просто не було сил, та й сухим він був набагато смачнішим.
Щось якісне люди могли купити, потрапивши у великі міста. Якщо ж сім'я не могла купити хороших цукерок (вартість 6-10 рублів/кг при середній зарплаті в 120 рублів – це дуже немало), то діти вдовольнялися «ірисками» та «карамельками».
Дефіциту принаймні у великих містах не було. Звичайно, час від часу цукерки «Білочка», «Червоний мак» чи «Спартак» зникали з прилавків, а «Пташине молоко» взагалі рідко на них з'являлося, але зазвичай мешканці великих міст могли купити, нехай не в кожному магазині, свої улюблені ласощі. Виняток становили передсвяткові дні. Кожна передноворічна дитяча вистава в театрі або ранок закінчувалася роздачею солодких наборів, через що з полиць магазинів у цей час зникали найпопулярніші сорти цукерок.
За часів СРСР у Львові найдешевші цукерки – цукрові подушечки з повидлом усередині коштували 10 копійок за 100 грамів , найдешевші шоколадні цукерки «Кавказькі» – 16 копійок. Найкращі шоколадні цукерки («бомбони»), коштували 40-50 копійок, це були «Столичні» з ромом всередині, «Байкал», «Тузик», «Мішка», «Балтика». Найдорожчі цукерки «Трюфелі» коштували 1 рубль за 100 грамів. Стограмова плитка шоколаду мала ціну від 80 копійок до 1 рубля 20 копійок.
1939 р. у Львові «Фортуну Нову» націоналізувала радянська влада й перетворила її у Львівську кондитерську фабрику № 3, яка після Другої світової війни разом із кількома іншими увійшла до складу підприємства, що відоме нині як кондитерська фірма «Світоч». Власне, сама назва «Світоч» виникла лише у 1962 році.
Продукція «Світоч»: «Конфети Львівські» (1950-1970-і рр..), карамель «Апельсин» (1950-1970-і рр..), «Українські» (1960-1970-і рр..), карамель «Львівська» (1960-1970-і рр..), «Конфета Цитрон» (1960-1970-і рр..), «Конфета М’ятна» (1960-1970-і рр..), «Конфета Карпатська» (1960-1970-і рр..), «Конфеты Карпатские» (1960-1970-і рр..), «Конфети Шкільна» (1960-1970-і рр..), «Конфети Кара-Кум» (1960-1970-і рр..), «Карамель Переяславська» (1960-1970-і рр..), «Карамель Арктика» (1960-1970-і рр..), «Карамель Земляничка» (1960-1970-і рр..), «Весняний гай» (1960-1970-і рр..), ірис «Ароматний» (1960-1970-і рр..), ірис «Літній» (1960-1970-і рр..), «Конфети Балтика» (1960-1970-і рр..), «Білочка», «Корівка», «Барбарис», «Золотий ключик», «Жовтеня», «Красная Москва», «Спартак», «Карпати», карамель «Дарницька», «Театральні», «Шкільні», «Вечірній Львів» та ін.
Після війни з репарації з Німеччини до СРСР надійшло обладнання з німецьких кондитерських підприємств, що дозволило в короткий термін налагодити виробництво шоколадних виробів. Виробництво шоколаду зростало з кожним роком. Кондитерські фабрики безперебійно постачалися сировиною з далеких африканських просторів (країн-сателітів).
Цукерки «Білочка». Шоколадні цукерки, головним атрибутом яких є дроблений фундук у начинці, а також стилізоване зображення білочки з горішком у лапках.
Цукерки «Червоний мак» (глазуровані шоколадом цукерки).
Карамель «Корівка». «Корівка» була одним з найпопулярніших видів карамелі в СРСР. Вона виготовлялася зі згущеного молока і мала ніжний смак. Кожна карамель була упакована в індивідуальну обгортку із зображенням корівки.
Ірис «Кіс-Кіс». Помадна маса, що отримується при уварюванні згущеного молока з цукром, мелясою (патокою) і жиром (вершковим або рослинним маслом або маргарином).
За радянських часів поряд із «Кіс-Кіс» популярність мав також ірис «Золотий ключик».
Шоколад «Оленка». Молочний шоколад, що виготовлявся в СРСР із 1965 року. «Оленка» стала символом дитинства і досі викликає спогади про солодке задоволення.
МОРОЗИВО.
У 1936 році радянський нарком харчової промисловості Анастас Мікоян привіз зі Сполучених Штатів технології та обладнання для виробництва морозива у промислових масштабах. Нова потужна фабрика запустилася у Києві у 1940 році.
Влада поставила задачу не тільки організувати виробництво, а й залучити до споживання продукту дорослих. Тож в усьому Радянському Союзі розгорнули рекламу морозива. Тепер його представляли як «висококалорійний і вітамінізований освіжаючий продукт, що має до того ж лікувально-дієтичні властивості».
У 1951 році символом радянського морозива став веселий пінгвін, якого придумав та намалював художник-рекламіст Сергій Сахаров. У 1954 році пінгвін-веселун з’явився на плакатах Київського молочного комбінату і залишався там до вісімдесятих.
Ціни на морозиво в Українській РСР трималися майже без змін від кінця 1960-х до кінця 1980-х рр.
Із 1941 р. в Радянському Союзі діяв найжорсткіший стандарт якості морозива в світі. Прийнятий 12 березня того року ГОСТ 117-41 уже в своїй назві окреслював увесь асортимент: «Мороженое сливочное, мороженое пломбир, фруктово-ягодное, ароматическое». Головна відмінність між кожною із цих чотирьох груп - вміст у ньому жиру й цукру. У молочних сортах морозива - 3,5% та 15% відповідно, у вершкових жиру було втричі більше - понад 10%, а в пломбірі кількість обох цих ключових складників була однакова - по 15%. На всій території СРСР - «от тайги до британских морей» - морозиво в стаканчиках, брикетах і на паличці виготовляли за єдиною технологією, упаковували в стандартну обгортку та продавали за однаковою ціною.
Усе змінилося через 25 років: 1966 р. єдиний для всього СРСР передвоєнний держстандарт скасували. За прийнятими тоді новими «Технічними умовами» кожна союзна республіка тепер могла сама розробити для себе норми виробництва. Відтоді в кожному місті з'явилися свої різновиди морозива - із різними назвами, дизайном обгорток і ціною. У Києві, приміром, асортимент назв сягнув десятка. Найпоширенішими залишилися пломбір і вершкове в стаканчиках. Та з'явилися й «делікатесні» сорти - «Київське» і «Каштан» на паличці. Японці згодом жартували, що до Радянського Союзу варто поїхати, щоб подивитися балет, відвідати цирк і поїсти морозива.
Найдешевше морозиво у Львові коштувало 7 копійок (як три поїздки на трамваї). Морозиво за 7 копійок – це ціна найдешевшого фруктового морозива у паперовому стаканчику в радянські часи; пізніше ціни зросли до 9 копійок.
Це було фруктово-ягідне морозиво у картонному стаканчику з дерев’яною паличкою. Вважалося, що воно виробляється з натуральних фруктів та ягід, хоча скоріше це був лід із цукром, барвником та різними концентратами. Цинічні домогосподарки казали про таке морозиво: «Помили банки від варення, а воду не вилили, а заморозили».
За 9 копійок продавали молочне морозиво у стаканчиках. Але воно було досить водянистим на смак.
Більш смачне вершкове коштувало 13 копійок. Його випускали і в брикетах, і на паличці, і у вафельних стаканчиках.
Найбільшою популярністю в Союзі користувався звичайний пломбір у звичайному вафельному стаканчику (особливим везінням вважалося, коли вафельний стаканчик хрустів). До 80-х він коштував 19 коп., І здача в одну копійку, звичайно, діставалася продавчині. Потім до влади дійшло, що це неправильно і пломбір став коштувати рівно 20 коп.
Відомі - шоколадний пломбір – 22 коп., і розкішне шоколадне морозиво з горіхами «Каштан» – 28 коп.
Морозиво «Каштан» - еліта серед всіх цих стаканчиків та брикетів. Немалі гроші, за які можна було купити пів літра вершків у скляній пляшці. «Каштан» випускався двох видів — білий або шоколадний пломбір у глазурі. Останнього чомусь випускали небагато і за тої самої ціни шоколадний «Каштан» завжди був бажанішим.
У складі були лише вершки, молоко та натуральний ванілін. «Каштан» став легендою великих міст. Сьогодні така рецептура вважається надто дорогою, тому справжній пломбір перетворився на гастрономічний привид.
ТОРТИ. У радянські часи ціни на торти варіювалися залежно від типу та ваги, але були значно нижчими за сучасні: наприклад, 1 кг бісквітно-кремового торта коштував близько 2,39 руб., а «Казка» — 2,63 руб. Ціни на «Київський торт» були вищими, до 3,30 руб. за кілограм, що робило його недешевим задоволенням.
Немає коментарів:
Дописати коментар