Андрій Байцар: Як одягалися ВИННИКІВЧАНИ у 1950-х роках?

пʼятниця, 20 лютого 2026 р.

Як одягалися ВИННИКІВЧАНИ у 1950-х роках?

У 1950-их роках одяг винниківчан характеризувався поєднанням повоєнного дефіциту, доношуванням довоєнного галицького одягу 30-40-х років та повільним проникненням радянської моди. Через гостру нестачу одягу речі часто перешивали зі старих запасів. Місцева інтелігенція намагалася зберігати європейський стиль, тоді як стиль приїжджих радянських службовців суттєво відрізнявся.

У передмістях та селах Львівщини все ще широко використовувалися фуфайки (куфайки), які носили і чоловіки, і жінки.

Чоловіки старшого покоління — френч (куртка військового зразка), галіфе і бездоганно підігнані чоботи!

Модними для чоловіків були «широкогабаритні» костюми (З історії «широкогабаритних» костюмів 1943-59 рр. Костюми незвичайного крою першими носили мексиканські мігранти у США, хлопці називали себе пачукос і віддавали перевагу мішкуватим брюкам із завищеною талією, колоритним довгим піджакам з широкими лацканами і ватяними підплечниками, наряд часто доповнювався капелюхом, взуття вибиралася на товстій підошві).

У першій половині 50-х все ще відчувався вплив повоєнного часу — у вжитку був перешитий трофейний одяг або речі, куплені на барахолках.

Цей період ознаменувалися особливою модою: відкриті плечі або високі рукави на ватних підплечниках, тонкі талії, спідниці до середини гомілки і мрія кожної дівчини — лякерки. А у хлопців вважали шиком зав’язувати яскраві строкаті краватки, щоб ті сягали нижче ременя, і мати штанини завширшки 20 см із відпрасованою «стрілкою». Тоді ж і дівчата почали вдягати штани, боязко, лише у своїй компанії. Появу молодої жінки в штанах в інституті чи на роботі вважали справжнім викликом.

Спідньої жіночої білизни в сучасному розумінні тоді не було. Жінки носили трико, чоловіки — кальсони. Труси шили сатинові, чорні або темно-сині типу «піонер», які нарекли «сімейними». Школярки і студентки під тиском суворих мам вдягали байкові, з начосом панталони й ходили рівненько, щоб, не дай Боже, не визирнули рожеві або жовті краї.

Проблемою були і бюстгальтери — незграбні вироби радянської промисловости фактурою та кольорами радше нагадували шмати для військової техніки. Коли наприкінці 1950-х у крамницях виставили східнонімецькі мережані шовкові трусики та ліфчики — це було диво! Однак для більшости радянських жінок така розкіш була недоступною.

На початку 1950-х років з’явились стиляги. Стиляги — молодіжна субкультура в СРСР, що набула поширення в великих радянських містах з кінця 1940-х до початку 1960-х років, що мала як еталон переважно американський спосіб життя. Її представники виділялися яскравим одягом, захопленням західною музикою (джазом, рок-н-ролом) та специфічним сленгом.

Чоловіки: вузькі штани-«дудочки», широкі і довгі піджаки з наплічниками, яскраві краватки («оселедці»), взуття на грубій підошві («платформа» ще не казали), зачіски з високим начосом (кок) та цигарка в зубах.

Жінки: сукні силуету «new look» (вузька талія та пишна спідниця), яскраві аксесуари та макіяж із акцентом на стрілки та губи.

Цей стиль вважали ідеологічно шкідливим, тому дружинники безжалісно виганяли стиляг із танців, ресторанів, кінотеатрів. Це здебільшого була молодь зі сходу України чи з Росії, бо корінні львів’яни переважно дотримувалися консервативних батьківських традицій.

Вихідці із сіл ще носили народний одяг, але радянські ідеологи вже працювали над цими «пережитками минулого і темноти», а головно — націоналізму. Натомість всіляко пропагували винаходи радянської промисловости, такі як чуні — грубе ґумове взуття. Жінки носили їх навіть взимку, взувають на туфлі.

Щоб галичани не надто вирізнялися з-поміж пролетарського оточення, місцевим вчителькам, приміром, не рекомендували носити капелюшки, перстені й сережки. Чоловікам-службовцям не радили пов’язувати краватки і вкладати капелюха; носити портфель і парасолю — це теж вважали ознакою буржуазности. Об’єктом глузування російських переселенців нерідко ставали старенькі польські пані. Вони ходили здебільшого в чорному одязі, у капелюшку з вуаллю та пером, ведучи на повідку песика.

Однак винниківчанки носили капелюшки ще до середини 1960-х, і не лише старші жінки, а й дівчата. Власне у 1950-х популярними були маленькі «менінгітки», які доповнювала зачіска «вєнчік міра» або хімічна завивка. Робити завивку здебільшого ходили до перукарів додому. А ще львів’янок вирізняв, надаючи особливого шарму, в’язаний одяг. Посеред вулиці чи парку запросто можна було зустріти жінок зі своїм в’язанням, які теревенили, постукуючи спицями.

Використано матеріалами: Ілько Лемко «Фіри із трофейними німецькими кіньми, 400-тисячний житель і перші «сталінки». Побутові хроніки Львова: 1950. 2023 р.».

. Немає опису світлини.