Андрій Байцар: НАЙЛЮТІШІ ЗИМИ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ. Зима 1953/54 рр. - час екстремальних природних випробувань та великих політичних змін

Поміщено 18 давніх світлин Львова у 1950-х рр.

Винниківщина. У ХХ столітті винниківчани запамʼятали декілька суворих зим – у 1901, 1912, 1917, 1921/22, 1924, 1927/28, 1928/29, 1935, 1937, 1939/40, 1940/41, 1941/42, 1943, 1946/47, 1949/50, 1952/53, 1953/54, 1955, 1956, 1962/63, 1969/70, 1978/79, 1980, 1984/85, 1986/87, 1995/96, 1996/97 роках; у ХХI столітті – 2006, 2009/10, 2012, 2017, 2026 роках.

Сніжними були зими 1908/1909, 1912, 1929, 1932, 1935, 1939, 1941/42, 1942/43, 1953/1954, 1958, 1960, 1961, 1962, 1963/64, 1967/68, 1969/70, 1973, 1974, 1975/76, 1986/87, 1995/96, 1999, 2009/2010, 2012, 2013 (березень), 2018/19, 2021, 2026 років і т. п.

Зима 1953/54 рр. — час екстремальних природних випробувань та великих політичних змін.

Історичний контекст.

Це була перша зима після смерті Сталіна (березень 1953), яка пройшла під знаком боротьби за владу в СРСР. Саме в цей період, 19 лютого 1954 року, Президія Верховної Ради СРСР видала указ про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР.

Відбувалося поступове реформування системи ГУЛАГу після масштабних повстань (наприклад, Норильського повстання влітку 1953 року).

В умовах цієї аномальної зими становище в'язнів у системі ГУЛАГу стало катастрофічним. На тлі полярної холоднечі, коли в районах Крайньої Півночі температура падала нижче −50 °C, люди перебували на межі знищення. Ув'язнені мешкали в продувних дерев’яних бараках, які неможливо було протопити. Через відсутність зимового одягу та виснажливу працю на лютому морозі, масові обмороження та смертність стали буденністю.

Саме посеред цього крижаного пекла визрівав дух великого спротиву. Українські політв'язні (колишні вояки УПА та підпільники ОУН) стали головною організуючою силою масштабних повстань, підготовка до яких тривала протягом усієї суворої зими.

Кенгірське повстання (16 травня — 26 червня 1954 р.) — найбільш організований виступ у Казахстані, що тривав 42 дні.

Особливою сторінкою героїзму став фінал Кенгірського повстання. Коли радянська влада кинула на штурм табору танки, українські жінки-політв'язні, одягнені у вишиванки, взялися за руки і стали живим щитом на шляху бронетехніки, сподіваючись, що танки не чавитимуть людей. Проте наказ був невблаганним — сотні патріотів загинули під гусеницями.

Зима 1953/54 рр.

УРСР. Температури в окремі періоди сягали критичних позначок, що робить цю зиму однією з найсуворіших у XX столітті поруч із 1929 та 1942 роками.

У 1953-1954 рр. на великій території від Атлантики до Уралу з листопада по квітень лютувала холоднеча, замерзла північна частина Чорного і вся акваторія Азовського морів. Замерзли канали Венеції та Данська протока.

Зима 1953-1954 років була досить холодною в Україні.

Характерними рисами були надзвичайно низькі температури, зокрема, абсолютний мінімум -32,5° C було зафіксовано в січні в Берегові, а також сильні снігопади, та значні снігові замети, які сягали дахів будинків.

У Чернігові та Сумах температура опускалася до −35...−38° C. Снігові замети подекуди сягали дахів одноповерхових будинків. У Харкові та Луганську стабільно фіксувалися показники −33...−36° C. Робота заводів зупинялася через перемерзання комунікацій

У Києві лютий став одним із найсуворіших в історії. Морози сягали −28...−32°C.

У Києві ситуацію ускладнило те, що Дніпро промерз до 1,5 м, по льоду вільно пересувалася важка військова та господарська техніка, виникли проблеми з водопостачанням, оскільки водозабірні споруди забивало «шугою» (дрібним льодом). Інженерам доводилося вручну розчищати фільтри в крижаній воді.

Більша частина житлового фонду Києва (особливо на Подолі, Печерську та в старому центрі) все ще мала пічне опалення. Через морози -30° C люди палили печі цілодобово. Виник дефіцит дров і вугілля, їх підвозили залізницею, яка часто застрягала в снігах.

Централізоване опалення мали лише новобудови та важливі адмінбудівлі. Тодішня ТЕЦ-2 (на Подолі) та ТЕЦ-3 працювали на межі можливостей. Теплотраси часто лопалися в промерзлому ґрунті, а бо труби часто не витримували тиску.

У Черкасах (новостворена область у січні 1954 році) температури трималися на позначці −30° C.

В Галичині морози були трохи м’якшими, ніж на сході, але супроводжувалися сильними хуртовинами. Температура падала до −25...−28°C. У гірських районах Карпат через снігопади та морози до −30° C .

Для півдня УРСР ця зима була справжнім шоком. В Одесі та Миколаєві температура опускалася до −25...−28° C. Лимани та прибережна зона Чорного моря вкрилися товстою кригою.

У Херсоні через замерзання Дніпра та мороз −25° C судноплавство було повністю паралізоване.

У Криму морози сягали – 25 °C. Число днів з температурою повітря -10° С і нижче в кримському передгір'ї досягло 46. У Сімферополі та Севастополі, температура падала до −20...−23° C. В Алушті та Ялті замерзали навіть субтропічні рослини, що спричинило їх масову загибель.

Лід на Азовському морі був настільки міцним, що через Керченську протоку вдалося відкрити регулярний автомобільний рух.

Північне Причорномор'я потерпало від сильних хуртовин; за переказами, через величезні замети мешканцям іноді доводилося вибиратися з домівок через дахи. Перед Новим роком на сході та півдні України протягом 10 днів дули потужні східні вітри при мінусовій температурі.

Зима 1953–1954 років запам'яталася українцям неймовірною тривалістю, як час надзвичайних снігопадів, які паралізували звичний хід життя та встановили численні рекорди по висоті снігового покриву. Сніговий покрив тримався понад 100 днів, а товщина криги на Дніпрі дозволяла пересуватися навіть важкій техніці.

Замети висотою в кілька метрів повністю блокували транспортне сполучення. Подекуди люди були змушені викопувати тунелі, щоб вийти зі своїх домівок. Залізничний та автомобільний рух було зупинено на тижні. Для розчищення колій залучали військову техніку та сотні людей.

Рекордні сніги супроводжувалися сильними морозами до −30 °C, що ускладнювало роботи з відновлення інфраструктури та створювало загрозу для здоров'я людей.

На Закарпатті на початку лютого випало до 2,5 метрів снігу всього за три доби. Села опинилися у повній ізоляції; мешканці прокопували тунелі від будинків до господарських будівель.

Багато віддалених населених пунктів залишалися відрізаними від світу протягом тривалого часу, що вимагало організації спеціальних операцій з доставлення продуктів та медикаментів.

Катастрофічно бракувало палива — дров і вугілля. Через заблоковані дороги постачання ставало дефіцитним. У містах, селах школи часто закривалися на так звані «теплові канікули», адже опалити великі приміщення було неможливо. Діти запам’ятали цю зиму саме через багатотижневі перерви в навчанні.

Львів. Середньосезонна температура у Львові становила - -8,1° C. Мінімальна температура у Львові в січні й лютому — -23,6° C (5 січня) та -24,9° C.

Ця зима стала яскравим прикладом того, як природа може випробовувати на міцність інфраструктуру та згуртованість суспільства.

Анна Ілечко. Яким був зимовий Львів у минулому столітті: добірка світлин. 7 січня 2026 р.;

«Від 1950 р. в центрі міста, там, де з 1898 р. височів на постаменті кінний пам'ятник королю Яну ІІІ Собеському роботи львівського скульптора Тадеуша Баронча, почали ставити міську ялинку. Незадовго до того пам'ятник демонтували та передали польській владі.

Місце, яке звільнилося в центрі великої круглої клумби, упродовж довгих років використовували для головної міської ялинки. Ялину прикрашали іграшками, навколо неї на круглому подіумі розставлялися фігури казкових героїв-звіряток, виготовлені з пап'є-маше.

Центральною та найбільшою фігурою завжди була фігура Діда Мороза з повним мішком подарунків для дітей. Ялинку електрифікували, до фігури Діда Мороза не припинялася черга охочих сфотографуватися на пам'ять.

На проспекті Свободи, де зараз є пам'ятник Шевченку, після війни протягом двадцяти п'яти років встановлювали велику ялинку, під якою артисти у костюмах Діда Мороза й Снігуроньки виступали перед дітьми, а на весь час зимових шкільних канікул встановлювали велику ляльку Діда Мороза, біля якої не бракувало охочих зробити світлину. Від 1970-х років, коли під ялинкою почали збиратися колядники, ідеологи її почали демонтувати перед Різдвом, а потім ялинку з центра перенесли в сквер перед Парком культури при вул. Дзержинського (тепер Вітовського), де поруч було КДБ».

Європа. Зима 1953-1954 років стала аномалією ери «холодної замерзання». Основною загрозою був аномальний холод. «Великий холод» став наслідком рідкісного вторгнення арктичних повітряних мас, що принесло сніг навіть на пляжі Малаги (Іспанія).

За даними метеорологічних архівів, температура води в Північній Атлантиці впала до −1,5…−1,9° C — критичної межі замерзання солоної води. Це спричинило безпрецедентні наслідки. Зокрема, Данська протока повністю вкрилася паковою кригою, перетворившись на суцільний щит. Морське сполучення було паралізоване, а мапа торговельних шляхів — змінена через неможливість судноплавства. Це був період сухого, крижаного арктичного повітря, яке принесло рідкісний сніг навіть у найтепліші куточки Алгарве.

Взимку 1953-1954 роках головними викликами були відсутність опалення та масова загибель врожаю від морозів.

Лютий 1954 р. став аномально холодним місяцем для всієї Європи. Хвиля холоду охопила територію від Берліна та Відня до Уралу. Температурні аномалії в Східній Європі сягали -9...-11° C відносно норми. У деяких регіонах температура опускалася до -35 °C, що призвело до серйозного дефіциту вугілля для опалення міст.

Взимку 1953-1954 років головною проблемою було замерзання портів. Гданська затока та значна частина Балтійського моря вкрилися товстим шаром льоду. Балтійські порти Гамбурга, Бремена (ФРН), Гданська, Гдині (Польща) опинилися в льодовій облозі. Дунай промерз на рекордну глибину. Річка Рейн замерзла так, що люди переходять річку пішки. Баржі з вугіллям, від якого залежали заводи Руру, вмерзли в лід. Це спричинило серйозну енергетичну кризу та дефіцит палива для опалення будинків.

У деяких регіонах Польщі температура опускалася до -35 °C, що призвело до серйозного дефіциту вугілля для опалення міст.

У Румунії на початку лютого стався «Великий буревій» (Marele Viscol). Швидкість вітру в Бухаресті, 3 лютого, сягала 126 км/год, а снігові замети в окремих районах досягали 5 метрів заввишки. 3 лютого в районі Гривіца зафіксували ще один рекорд: за 24 години випало 115,9 літра снігу на квадратний метр, що супроводжувалося різким падінням температури до -25 ° C.

«Ця природна стихія накривала країну чотирма послідовними хвилями: з 1 по 4, з 7 по 9, з 17 по 19 та з 22 по 24 лютого. Найбільш руйнівного удару стихія завдала на початку місяця.

Вже до 5 лютого снігові замети в південних та східних районах країни досягли висоти 5 метрів, повністю заблокувавши міста та залізничне сполучення. Друга хвиля хуртовини, що тривала з 7 по 11 лютого, принесла екстремальні морози — температура впала до -30...-33 ° C, що призвело до повної паралізації життєдіяльності країни.

У Бухаресті зупинився громадський транспорт, а будинки були засипані снігом по другий поверх. У південно-східних регіонах товщина снігового покрову подекуди перевищувала 5 метрів, через що будівлі опинилися під сніговим панциром.

Ситуація вимагала негайного втручання армії. Військові та цивільні працювали цілодобово, прокопуючи тунелі крізь гігантські замети, щоб звільнити людей із домівок. У найбільш постраждалому Бухаресті для розчищення залізниць та доставлення їжі залучали танки та важку техніку. Масштаби завалів були настільки величезними, що справжні наслідки стали зрозумілими лише навесні. Після танення снігу на дорогах знаходили розчавлені легкові автомобілі, які взимку випадково переїхали танки, що рухалися поверх снігових масивів, навіть не помічаючи перешкод під собою» (за матеріалами ФБ, Світлана Чемісова, 2026 р.).

В Угорщині, навесні 1954 року різке танення криги на Дунаї спричинило гігантські затори. Рівень води Дунаю в деяких місцях стрімко піднявся на 9 метрів, що загрожувало масштабним затопленням Будапешта та прилеглих населених пунктів. Аби врятувати столицю від катастрофічної повені, угорська армія та авіація спільно з радянськими підрозділами застосували радикальні заходи. Щоб ліквідувати масивні крижані затори в районі вигину Дунаю (Dunakanyar) (на південь від Будапешта), військові літаки скидали на лід фугасні бомби, а сапери підривали лід динамітом. Ці скоординовані дії дозволили розчистити русло річки, забезпечити вільний прохід води та запобігти затопленню угорської столиці (за матеріалами ФБ, Світлана Чемісова, 2026 р.).

У тогочасній Швейцарії взимку 1953-1954 років сильний північно-східний штормовий вітер «Біза» (La Bise) створив сюрреалістичні пейзажі на берегах Женевського озера. Хвилі води озера, підхоплені вітром, миттєво замерзали в польоті, вкриваючи набережну Женеви товстим шаром льоду. Перетворюючи дерева, лавки й автомобілі на крижані скульптури, створюючи видовище, що нагадувало кадри з фільмів про льодовиковий період (за матеріалами ФБ, Світлана Чемісова, 2026 р.).

11–12 січня 1954 року, в Альпах сталася одна з найстрашніших лавинних катастроф десятиліття. Понад 2 метри свіжого снігу за 48 години спричинили серію з 388 лавин на австрійській землі Форарльберзі. Наслідки були катастрофічними: 270 поховань, що призвели до 125 смертей, було зруйновано 55 будинків і сотні сільськогосподарських будівель, а також загинуло 500 голів великої рогатої худоби. Австрійське селище Блонс постраждало найбільше. Дві послідовні сніжні лавини з інтервалом у 9 годин забрали життя 57 людей (третина населення селища) і зруйнували третину будинків. Це призвело до створення першого в історії Австрії «повітряного мосту» для порятунку (за матеріалами ФБ, Світлана Чемісова, 2026 р.).

У Великій Британії 2 лютого 1954 року в містах Велшпул (Welshpool) та Риадері (Уельс) зафіксували аномальні для британського клімату −20 °C, , що стало рекордом для цієї дати. Саме цей день вважається піком «Великого британського заморозку».

«Взимку 1953–1954 років Британські острови накрили екстремальні холоди та небезпечні густі тумани. Лондон охопив «Freezing fog» (крижаний туман), який у поєднанні з морозом призвів до миттєвого замерзання. Дороги перетворилися на суцільну ковзанку, що спричинило сотні аварій та практично паралізувало залізничне сполучення.

Морози не оминули й інші регіони: у Гавардені стовпчик термометра впав до −17,7 ° C, а в Тетфорді — до −13,9 °C. Навіть солона вода в портах Південної Англії почала замерзати, що призвело до тимчасової зупинки роботи флоту» (за матеріалами ФБ, Світлана Чемісова, 2026 р.).

ФРН взимку 1953-1954 років опинилася в епіцентрі арктичного фронту. Морози стабільно трималися на рівні −25…−30 °C. У містах Гамбург і Бремен навіть оголосили про призупинення занять у школах й вишах.

Франція (за матеріалами ФБ, Світлана Чемісова, 2026 р.): «У Парижі взимку 1953–1954 років температура знизилася до −15 °C, що супроводжувалося надзвичайно високою вологістю. Через це мороз відчувався значно сильнішим, що призвело до рідкісного явища — повного замерзання Сени й повної зупинки річкової навігації. Масивні крижані брили, що скували воду біля Ейфелевої вежі, стали символом кліматичної катастрофи.

Саме тоді легендарний Аббе П’єр виступив по радіо з відчайдушним закликом про допомогу після того, як на вулицях почали масово замерзати безпритульні. Цей виступ спровокував справжнє «повстання доброти»: французи за лічені години зібрали тонни ковдр, їжі та одягу. Подія стала настільки резонансною, що назавжди змінила соціальну політику Франції: уряд прийняв закон про заборону виселення мешканців у зимовий період (так звана «зимова пауза»)».

«В Іспанії зима 1953–1954 років стала однією з найсуворіших та найнетиповіших за всю історію метеоспостережень. Ця зима входить до серії екстремальних зим середини ХХ століття (разом із зимою 1956 року), коли на Піренейський півострів неодноразово проривалися арктичні повітряні маси. Головною особливістю зими 1953–1954 років були не повені, а екстремальні морози та аномальні снігопади, які стали справжнім кліматичним шоком для країни.

Найбільш феноменальною подією став снігопад 2 лютого 1954 року, який уперше за 70 років вкрив снігом Малагу та все узбережжя Коста-дель-Соль — події такого масштабу не спостерігалися з 1885 року.

Це був єдиний день у ХХ столітті, коли в самому місті Малага офіційно зафіксували сніг. Випало близько 10,2 л/м² опадів у формі снігу, що перетворило сонячні пляжі на зимові пейзажі.

4 лютого 1954 року в Малазі було зафіксовано абсолютний температурний мінімум −3,8° C, що стало безпрецедентним явищем для південного узбережжя Іспанії. Андалусія та інші південні регіони країни пережили одну з найсуворіших зим за всю історію спостережень.

У місті Уельва 2 лютого 1954 року випало до 40 см снігу, який не танув упродовж цілого тижня, повністю паралізувавши повсякденне життя.

У Севільї та навколишніх районах цей період увійшов у народну пам’ять під назвою «неможлива зима», оскільки сніговий покрив уперше повністю вкрив усю провінцію — явище, непритаманне клімату долини Гвадалквівіру.

Навіть у Валенсії, відомій своїм м’яким середземноморським кліматом, температура повітря опускалася до рекордних −8,8 °C, що підтверджено даними AEMET. Сукупність цих подій засвідчила масштаб і винятковість холодної хвилі зими 1953–1954 років, яка охопила практично весь південь Іспанії.

Аномальні морози завдали нищівного удару по сільському господарству: були масово знищені врожаї цитрусових і оливкові гаї, що стало серйозним економічним потрясінням для Іспанії, яка на той момент ще перебувала у стані післявоєнної відбудови. За оцінками сучасників, загальні втрати від загибелі цитрусових та оливкових дерев перевищили 125 мільйонів доларів США у цінах 1954 року (The New York Times, 5 лютого 1954 року)» (за матеріалами ФБ, Світлана Чемісова, 2026 р.).

Португальська зима 1953–1954 років стала найхолоднішою за всю історію регулярних метеорологічних спостережень. У Португалії (регіон Алгарве), де зазвичай панує м'який клімат, випав рекордний сніг, а температура опустилася до -16° C у горах.

«Кульмінацією цієї кліматичної аномалії став день 5 лютого 1954 року в гірському масиві Серра-да-Естрела на станції (Пенхас-да-Саїде), де було зафіксовано −16,0 °C — найнижчу температуру в історії країни. Це значення досі залишається неперевершеним і символізує безпрецедентну силу арктичного вторгнення, яке охопило Піренейський півострів у середині ХХ століття.

Упродовж 1–2 лютого 1954 року сніг накрив практично всю територію Португалії, включно з південними регіонами та атлантичним узбережжям. Морози трималися кілька тижнів і охопили навіть прибережні міста, де температура опускалася до

0° C і нижче — явище вкрай рідкісне для океанічного клімату країни. Найбільш вражаючими стали снігопади в Алгарве — регіоні, який традиційно вважається зоною «вічного літа». Саме тут, 2 лютого 1954 року, сніг ішов безперервно впродовж десяти годин — з 13:00 до 22:30, повністю змінивши вигляд південного узбережжя.

Навіть на півдні, у Фару, нічні температури трималися близько 0 °C, що й дозволило снігу не танути протягом доби, а в Лісабоні та Порту температура знижувалася до −1…−2 °C — показники, практично неможливі для міст з виразним атлантичним впливом

За даними Португальського інституту моря та атмосфери (IPMA), 2 лютого 1954 року в Алжезурі та Одіаксере випало від 10 до 20 см снігу, у Сан-Брасі — до 30 см, а сильний вітер формував метрові замети. У Лоуле та Салірі товщина снігового покриву на вулицях сягала 12–15 см, місцями — до 40 см. У Фару та Лагуші сніг лежав шаром «у ширину долоні» і не танув до наступного дня, тоді як у Сан-Браш-де-Алпортела сніговий покрив досягав 30 см, а хуртовини створювали замети заввишки понад метр.

Тогочасна преса фіксувала не лише метеорологічні рекорди, а й глибокий соціально-економічний ефект стихії. Газета A Voz писала, що мешканці Алгарве порівнювали сніжинки з «пелюстками мигдалю, що сиплються з неба», однак за цією поетичною метафорою ховалися серйозні втрати. Холод спричинив масову загибель птахів, повністю знищив посіви томатів, гороху та квасолі — основних експортних культур регіону. У місті Сілвеш під вагою снігу навіть обвалилася будівля пересувного театру» (за матеріалами ФБ, Світлана Чемісова, 2026 р.).

Італія (за матеріалами ФБ, Світлана Чемісова, 2026 р.): «Для Італії зима 1953-1954 років стала справжнім випробуванням «сибірським» холодом. Це був період, коли кліматична норма поступилася місцем аномалії, що змінила вигляд країни.

У романтичній Венеції взимку 1953-1954 років канали замерзли при −10…−15 °C, а гондоли виявилися намертво вмороженими в лід. Човни виявилися намертво вмороженими в лід, ставши нерухомими частинами міського пейзажу. Гранд-канал перетворився на крижану магістраль, якою люди пересувалися пішки, а гондоли, ці символи міста, стали нерухомими в'язнями льоду. Містяни та туристи, замість гондол, використовували Гранд-канал як тротуар, вільно гуляючи пішки по дзеркальній поверхні води. Окрім льоду, місто накрив густий сніг, що для Венеції є надзвичайною рідкістю. Площа Сан-Марко виглядала як біла пустеля, а на дахах палаців виросли гігантські бурульки. Окрім Венеції, сніг паралізував Рим (що трапляється вкрай рідко) та навіть сонячний Неаполь.

У лютому 1954 році Рим перетворився на засніжену столицю. Температура впала до −6°C, а Колізей та фонтан Треві вкрилися шаром снігу та криги. Життя міста зупинилося через неможливість опалювати кам’яні палаци.

У Тоскані та Емілії-Романьї снігові замети сягали висоти людського зросту, відрізаючи цілі селища від цивілізації.

Взимку 1953-1954 років тогочасна Італія ще не мала сучасної системи центрального опалення. Для багатьох італійців ця зима стала символом дефіциту вугілля та дров, а крижані бурульки на палацах були не лише окрасою, а й ознакою суворих злиднів. Після 1954 року подібне повне замерзання лагуни повторювалося лише лічені рази — зокрема у 1985 та 2012 роках, але саме зима 1954-го залишилася в пам'яті як «найбільш кінематографічна»».

Туреччина в січні–лютому 1954 року теж перебувала під впливом потужного сибірського антициклону.

«Наприкінці лютого 1954 року пережила унікальний кліматичний інцидент. Крижані брили, винесені з течією Дунаю, заблокували протоку Босфор, створивши ілюзію суцільного мосту між Європою та Азією. Лід тримався на протоці Босфорі з 24 лютого до 6 березня 1954 року. Стовпчики термометрів опускалися до −4…−11 °C.

Мешканці стамбульських районів Ортакьой (Ortaköy) та Ускюдар (Üsküdar) буквально переходили протоку Босфор пішки. Це був єдиний раз у XX столітті, коли Босфор можна було підкорити таким чином. Подібні масштаби обледеніння фіксувалися лише у 1929 році, а до того — у далекому 1621 році за правління султана Османа II (Генджа Османа).

Лід на протоці Босфор почав танути і розходитися лише на початку березня, коли температура піднялася, а течія нарешті проштовхнула крижані маси в Мармурове море»(за матеріалами ФБ, Світлана Чемісова, 2026 р.).

Львівщина. У ХХ столітті львів'яни запамʼятали багато суворих зим – у 1901, 1912, 1917, 1921/22, 1924, 1927/28, 1928/29, 1935, 1937, 1939/40, 1940/41, 1941/42, 1943, 1946/47, 1949/50, 1952/53, 1953/54, 1955, 1956, 1962/63, 1969/70, 1978/79, 1980, 1984/85, 1986/87, 1995/96, 1996/97 роках; у ХХI столітті – 2006, 2009/10, 2012, 2017, 2026 роках.